Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №570/5968/25 — Рівненський апеляційний суд

Суд: Рівненський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №570/5968/25

Суддя: Гордійчук С. О.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 року

м. Рівне

Справа № 570/5968/25

Провадження № 22-ц/4815/1020/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.

суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс»,

відповідач: ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м.Рівне апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 лютого 2026 року, ухваленого в складі судді Панас О.В., дата складання повного тексту рішення 03.03.2026 року, у справі № 570/5968/25,

в с т а н о в и в :

В листопаді 2025 року ТОВ «Укр Кредит Фінанс» звернулося з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 05 травня 2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір про відкриття кредитної лінії №1201-0093.

Відповідно до умов кредитного договору, кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб, на наступних умовах: сума кредиту – 4800,00 грн.; строк кредитування – 300 днів; базовий період – 14 днів; пільгова % ставка – 2,50%; знижена % ставка – 2,50 % в день; стандартна % ставка – 3,00% в день.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору.

Вказує, що через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором станом на 07 жовтня 2025 року утворилась заборгованість у розмірі 45864,00 грн, що складається з: простроченої заборгованості за кредитом – 3300,00 грн; простроченої заборгованості за нарахованими процентами – 42564,00 грн.

Крім того зазначає, що кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості за нарахованими відсотками у загальній сумі 23664,00 грн, при умові погашення решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 22200,00 грн.

Просив суд стягнути з відповідача частину заборгованості за кредитним договором в розмірі 22200,00 грн, яка складається з простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 3300,00 грн і 18900,00 грн заборгованості за нарахованими процентами.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 26 лютого 2026 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» заборгованість за кредитним договором № 1201-0093 від 05.05.2023 року у розмірі 12 750,00 грн.

Вирішено питання про стягнення судових витрат.

Розстрочено ОСОБА_1 виконання рішення суду щодо стягнення загальної суми 15172,40 грн, яка складається з боргу по кредиту в розмірі 12750,00 грн та судових витрат по оплаті судового збору в розмірі 2422,40 грн, встановивши наступний порядок виконання - щомісячне стягнення боргу з відповідача на користь позивача в рівних частинах терміном на 12 місяців, після набрання рішенням законної сили до повного виконання рішення суду.

Не погоджуючись із рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд помилково ототожнив визначений договором базовий період у 14 днів зі строком кредитування, тоді як відповідно до умов кредитного договору строк кредитування становив 300 календарних днів, протягом якого кредитодавець мав право нараховувати проценти за погодженими сторонами ставками.

Вважає, що умови договору чітко розмежовують поняття базового періоду та строку кредитування, а нарахування процентів здійснювалося відповідно до умов договору та припинено після закінчення строку кредитування.

Посилається на положення статей 1048, 1054, 1056-1, 526, 627 ЦК України та зазначає, що відповідач погодився з умовами договору, не оспорював їх дійсність, а тому проценти за користування кредитними коштами підлягають стягненню у визначеному договором розмірі.

Крім того, апелянт не нараховував відповідачу жодних процентів за несвоєчасне повернення отриманого кредиту в силу положень статті 625 ЦК України, пеню, штраф або інших платежів за неналежне виконання умов кредитного договору.

Вказує, що відповідач не скористався правом споживача відмовитися в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом 14 днів та продовжував користуватися кредитом на погоджених між сторонами умовах.

Також заперечує висновок суду про несправедливість умов договору щодо розміру процентів, наголошуючи, що проценти за користування кредитом не є штрафною санкцією чи компенсацією за невиконання зобов`язань, а були погоджені сторонами при укладенні договору.

Вважає, що матеріальний стан відповідача не може бути підставою для розстрочки виконання рішення суду.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Рішення оскаржується в частині стягнення відсотків та розстрочення виконання рішення, тому в іншій частині не переглядається.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Апеляційна скарга не містить доводів, щодо неправильності висновків суду в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, а тому, у відповідності до ч.1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону рішення суду в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено, що 05 травня 2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 за допомогою веб-сайту credos.com.ua було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1201-0093, підписаний одноразовим ідентифікатором А1990.

Відповідно до умов договору, кредитодавець взяв на себе зобов`язання надати відповідачу кредит для задоволення особистих потреб позичальника (п.2.4 договору), на наступних умовах: загальний розмір кредиту – 4800,00 грн, дата видачі кредиту - 05 травня 2023 року (п.4.1); базовий період кредитування - 14 днів (п. 4.4) ; строк кредитування - 300 днів, дата повернення кредиту - 28 лютого 2024 року (п.4.8), стандартна процентна ставка становить 3,00% в день (п. 4.6); орієнтована загальна вартість кредиту складає 43200,00 грн. (п.4.10).

Перерахування грошових коштів відповідачці за кредитним договором стверджується матеріалами справи.

Позичальник здійснив часткову оплату в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №1201-0093 від 05 травня 2023 року, шляхом здійснення платежів зазначених у розрахунку заборгованості за кредитним договором.

Разом з тим, ОСОБА_1 неналежним чином виконувала свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим відповідно до наведеного ТОВ «Укр Кредит Фінанс» розрахунку утворилася заборгованість у розмірі 45864,00 грн, що складається з: простроченої заборгованості за кредитом – 3300,00 грн; простроченої заборгованості за нарахованими процентами – 42564,00 грн.

Кредитодавцем було прийнято рішення про можливість застосування до позичальника програми лояльності для споживачів фінансових послуг ТОВ «Укр Кредит Фінанс», а саме часткового списання заборгованості за нарахованими відсотками та комісією у загальній сумі 23664,00 грн, при умові погашення решти заборгованості за кредитним договором в розмірі 22200,00 грн, а саме: 3300,00 грн – прострочена заборгованість за кредитом; 18900,00 грн - прострочена заборгованість за нарахованими процентами.

До договору про відкриття кредитної лінії №1201-0093 від 05 травня 2023 року, укладеного між ТОВ «Укр кредит фінанс» та ОСОБА_1 позивачем долучено Правила відкриття кредитної лінії, Паспорт споживчого кредиту та Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки.

Відповідач не заперечував факту укладення договору про відкриття кредитної лінії №1201-0093 від 05 травня 2023 року з ТОВ «Укр Кредит Фінанс».

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

У справі встановлено, що для підписання кредитного договору ОСОБА_1 було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що сторони уклали кредитний договір.

Отже, підписавши кредитний договір, відповідач посвідчив свою обізнаність та згоду з його умовами, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їх внутрішній волі, правочин вчинено в формі, встановленій законом, та він був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним, а саме отримання кредитних коштів позичальником, що і було здійснено сторонами. Відповідач з власної ініціативи звернувся за отриманням кредиту до вільно обраної ним фінансової установи та отримавши від останнього всю передбачену законодавством інформацію перед укладанням договору.

Тож, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Водночас, судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні частини позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками з причин того, що їх розмір не відповідає принципам розумності та справедливості.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду про необхідність часткового задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за відсотками, проте вважає за необхідне зазначити інші мотиви такого рішення.

Убачається, що 05 травня 2023 року між ТОВ «Укр Кредит Фінанс» та ОСОБА_1 було укладено електронний договір про відкриття кредитної лінії №1201-0093, за яким відповідачу надано кредитні кошти у загальному розмірі 4800,00 грн строком на 14 днів (базовий період) з 05 травня 2023 року зі сплатою процентів в розмірі 2,50 % в день (знижена процентна ставка), стандартна процентна ставка 3,00 % в день.

Заборгованість за відсотками нараховувалась відповідачу протягом строку, на який надавалась позика 14 днів, а також після закінчення цього строку.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти, а також обумовлену в договорі неустойку за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. При цьому суд зазначив, що кредитор має право на отримання гарантій належного виконання зобов`язання, відповідно до частини другої статті 625 ЦК, а не у вигляді стягнення процентів та неустойки.

Тож, нарахування заборгованості за відсотками поза межами строку дії кредитного договору є незаконним.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив позивачу у задоволенні позову в частині стягнення повної суми заборгованості за відсотками, оскільки ним було надано достатньо доказів на підтвердження узгодження умов щодо строку кредитування та відповідно порядку нарахування відсотків, не приймаються апеляційним судом до уваги, з огляду на таке.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023року у справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право обов`язковість договору.

Тлумачення правочину це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб`єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 червня 2021року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18)).

Згідно ч.5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

У статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», яка має назву «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача, передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (частина перша статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Відповідно до ч.2, 5, 6, 8 вказаного закону, умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Заразом, нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, висловленого у постанові від 07 вересня 2026року, у справі №552/672/23, суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Отже, тлумачення змісту вищевказаних умов кредитного договору щодо строку на який його укладено, різноманітних способів та розміру нарахування процентів у даній справі дозволяє зробити висновок про те, що вони є нечіткими та двозначними, оскільки передбачають кілька варіантів тлумачення щодо розміру відсотків та строків їх нарахування.

Тож, за встановлених обставин, підлягає застосуванню правило частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», адже тлумачення має здійснюватися на користь споживача.

Аналізуючи укладений між сторонами договір від 05 травня 2023 року колегія суддів враховує, що, у розділі 2 «Предмет договору» сторони визначили, що датою видачі кредиту є 05 травня 2023 року, останнім календарним днем першого базового періоду - 18 травня 2023 року, сума кредиту - 4 800,00 грн, а також визначили розмір нарахованих процентів за користування кредитом і загальну суму до сплати за цей період.

Зі змісту пункту 4.3 договору вбачається, що процентна ставка є фіксованою. Водночас договором передбачена можливість застосування промо-ставки, пільгової та/або зниженої процентної ставки.

Згідно з пунктами 4.6, 10.1 договору стандартна процентна ставка становить 3,00 % за кожен день користування кредитом, тоді як пільгова та знижена процентні ставки становлять по 2,50% за кожен день користування кредитом, які надаються кредитодавцем виключно як знижка на користування кредитом та є заохоченням позичальника спробувати скористатися послугами кредитодавця, а також є заохоченням до сумлінного виконання умов договору.

Крім того, у пунктах 4.9 договору зазначено реальну річну процентну ставку у розмірі 1139965,00%, а пунктами 4.4 та 4.8 договору передбачено базовий період тривалістю 14 календарний день і загальний строк кредитування 300 днів.

Отже, умови договору одночасно містять декілька часових орієнтирів для визначення плати за користування кредитом – 30 днів та 300 днів, а також декілька передбачених договором процентних ставок, застосування яких залежить від виконання позичальником визначених договором умов.

При цьому, саме у предметі договору кредитодавцем конкретно визначено перший базовий період, дату його закінчення та суму платежів, що підлягали сплаті позичальником за результатами цього періоду, тоді як подальші положення договору встановлюють декілька варіантів визначення розміру процентів залежно від тривалості користування кредитом та поведінки позичальника.

За таких обставин, сама по собі вказівка в кредитному договорі на загальний строк кредитування 300 днів не усуває неоднозначності умов кредитного договору від 05 травня 2023 року щодо розміру та порядку нарахування процентів.

Враховуючи наведене, колегія суддів відхиляє доводи про те, що встановлення строку кредитування тривалістю 300 днів є достатньою підставою для нарахування процентів у заявленому позивачем розмірі протягом усього цього строку.

За наявності неоднозначності у визначенні умов застосування відповідних процентних ставок, такі положення підлягають тлумаченню з урахуванням принципу захисту прав споживача та необхідності усунення неоднозначності договірних умов на його користь.

Отже, визначаючи розмір процентів, що підлягають стягненню, суд апеляційної інстанції виходить не з несправедливості умов договору як самостійної підстави для зменшення заборгованості, а з необхідності встановлення змісту погоджених сторонами умов щодо порядку та розміру нарахування процентів.

Колегія суддів, витлумачивши умови кредитного договору, також наголошує, що кредитор скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на двозначних положеннях та на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно, що не є сумісним із принципом верховенства права і не може вважатися таким, що позбавлено свавілля.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції прийняв правильне судове рішення про часткове задоволення позовних вимог «Укр Кредит Фінанс» в частині стягнення процентів, однак допустив помилку при його мотивуванні.

Інші доводи апеляційної скарги, колегією суддів розцінюються критично і до уваги не приймаються, оскільки не знайшли свого підтвердження і зводяться лише до переоцінки доказів, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку та до тлумачення норм права на розсуд апелянта, однак при цьому не ґрунтуються на нормах діючого законодавства та жодним чином не спростовують висновків суду, викладених в рішенні.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

З огляду на викладене, рішення суду першої інстанції необхідно змінити, виклавши мотивувальну частину рішення у редакції цієї постанови.

Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укр Кредит Фінанс» задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 26 лютого 2026 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 29 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя: Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Шимків С.С.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua