Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №569/19720/25 — Рівненський апеляційний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 року

м. Рівне

Справа № 569/19720/25

Провадження № 22-ц/4815/1004/26

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді : Гордійчук С. О.,

суддів: Боймиструка С.В., Шимківа С.С.

секретаря судового засідання: Хлуд І.П.

учасники справи:

позивач: Акціонерне товариство «Сенс Банк»,

відповідачі: ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Сенс Банк» адвоката Ременюк Т.О. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 лютого 2026 року, ухваленого в складі судді Балацької О.Р., дата складання повного тексту рішення 27.02.2026 року, у справі № 569/19720/25,

в с т а н о в и в :

У вересні 2025 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов обґрунтований тим, що 30 травня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк» (правонаступником якого є позивач) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 738/24-САФ03.16-2, за яким надано кредит у сумі 41 700,00 доларів США.

Зазначає, що відповідач належним чином взяті на себе зобов`язання не виконав, внаслідок чого рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 квітня 2014 року у справі № 569/1804/14-ц з відповідача на користь АТ «Укрсоцбанк» стягнуто заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 205928,71 грн.

В результаті невиконання рішення суду та умов договору у відповідача виникла заборгованість розрахована на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України за невиконання грошового зобов`язання встановленого рішенням суду, а саме за період з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року нараховано 3 % річних у сумі 30 618,50 грн та інфляційні втрати у сумі 117 126,13 грн, а всього 147 744,63 грн.

Банк просив стягнути з відповідача на його користь інфляційні втрати та 3% річних в розмірі 147 744,63 грн, а також судові витрати.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 19 лютого 2026 року у задоволенні позову Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

В апеляційній скарзі представник позивача посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить суд оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову через недоведеність розміру заборгованості та пропуск строку пред`явлення виконавчого листа до виконання.

Вважає, що строк пред`явлення виконавчого документа переривався та був продовжений у зв`язку з уведенням воєнного стану, а тому на момент звернення із заявою про видачу дубліката виконавчого листа не закінчився.

Також стверджує, що розрахунок інфляційних втрат і 3% річних є належним доказом заборгованості, а суд не врахував відповідні правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 625 ЦК України та оцінки доказів.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Судом встановлено, що 30 травня 2007 року між АКБ «Укрсоцбанк», правонаступником якого є позивач АТ «Сенс Банк», та відповідачем ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 738/24-САФ03.16-2 на суму 41 700,00 доларів США.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 квітня 2014 року у справі № 569/1804/14-ц з відповідача стягнуто заборгованість за цим кредитним договором, яка станом на подання позову не була погашена.

Виконавчий лист за вказаним рішенням суду видано 05.11.2015 року.

Згідно з інформацією про виконавче провадження (№ ВП 57998669), виконавче провадження за виконавчим листом від 05.11.2015 № 569/1804/14-ц завершене, а також приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Яцишиним А.М. було повернуто стягувачу.

Згідно з витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна, предмет застави - транспортний засіб NISSAN Navara 2007 року випуску перебуває під обтяженням.

Згідно з відповіді Центральної міжрегіональної філії ДП "Інформ-Ресурси" Міністерства внутрішніх справ України, транспортний засіб NISSAN Navara 2007 року випуску був виданий на підставі вимоги державного виконавця 19.07.2018 року, на спеціальних майданчиках відсутній.

Згідно з поданим позивачем розрахунком заборгованості з 12 березня 2017 року по 23 лютого 2022 року банком було нараховано 3% річних та інфляційні втрати на суму 147 744,63 грн в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524, 533, 535 і 625 ЦК грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК).

За відсутності інших підстав, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК).

Відповідно до статті 610 ЦК якої порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 611, 612 ЦК).

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене частиною 2 статті 625 ЦК нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16).

У статті 625 ЦК визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц).

За загальним правилом судове рішення забезпечує примусове виконання зобов`язання, яке виникло з підстав, що існували до його ухвалення, але не породжує такого зобов`язання, крім випадків, коли положення норм чинного законодавства передбачають виникнення зобов`язання саме з набранням законної сили рішенням суду.

Чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з наявністю судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу (див. пункт 64 постанови Великої Палати Верховного Суду у від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18).

Ухвалення судового рішення щодо стягнення заборгованості за договором не є підставою заміни зобов`язання за договором новим зобов`язанням за рішенням суду, а вказує лише на охоронний характер таких правовідносин, яким надано захист судовим рішенням. Таке судове рішення не змінює обсягу прав та обов`язків сторін зобов`язання, а лише підтверджує їх наявність та надає можливість примусового виконання цивільного зобов`язання у процедурах виконавчого провадження (пункт 99 постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2025 року у справі № 369/13444/20).

У справі № 754/511/23 Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання про застосування частини 2 статті 625 ЦК, зокрема нарахування 3 % річних за невиконання рішення суду про стягнення боргу за основним зобов`язанням, за обставин, коли стягувач втратив право на примусове виконання цього судового рішення у зв`язку з пропуском строку пред`явлення виконавчого документа для виконання і суд у поновленні цього строку відмовив.

У пунктах 145, 146 постанови від 11 лютого 2026 року Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у випадку, коли основна вимога позивача про примусове стягнення боргу, підтверджена судовим рішенням, не може бути виконана в примусовому порядку, а тому до відповідних грошових вимог (щодо яких вичерпана можливість стягнення в примусовому порядку за судовим рішенням) не підлягають застосуванню правила частини 2 статті 625 ЦК.

Тобто загальним правовим висновком, який Велика Палата Верховного Суду зробила в справі № 754/511/23, є неможливість застосування частини 2 статті 625 ЦК у випадку, коли стягувач втратив право на примусове виконання судового рішення про стягнення основного боргу.

Одними з основних принципів цивільного судочинства є змагальність і диспозитивність.

За змістом частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК).

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 ст. 78 ЦПК).

Достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК).

Відповідно до частин 1, 2 статті 89 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Убачається, що між сторонами сформувались правовідносини з приводу виконання грошового зобов`язання, яке виникло з кредитного договору від 30 травня 2007 року та було підтверджене рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 04 квітня 2014 року у справі № 569/1804/14-ц, яким із відповідача стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 205 928,71 грн.

Звертаючись до суду з цим позовом, АТ «Сенс Банк» просило стягнути з відповідача на підставі частини другої статті 625 ЦК України інфляційні втрати в розмірі 117 126,13 грн та три проценти річних у розмірі 30 618,50 грн за період із 12 березня 2017 року до 23 лютого 2022 року у зв`язку з невиконанням вказаного судового рішення.

Колегія суддів не погоджується з доводами апеляційної скарги про відсутність пропуску строку пред`явлення виконавчого листа до виконання з огляду на таке.

Виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, реалізація якої здійснюється в порядку та у строки, визначені законом.

Дотримання встановленого законом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання має істотне значення для реалізації стягувачем права на примусове виконання судового рішення.

Водночас правове значення закінчення такого строку для вирішення питання про стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, розкрито у правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному в постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що за обставин, коли строк пред`явлення виконавчого документа до виконання закінчився, а можливість примусового виконання судового рішення остаточно втрачена, відсутні правові підстави для стягнення похідного грошового зобов`язання, передбаченого частиною другою статті 625 ЦК України.

Отже, для вирішення цього спору необхідно з`ясувати обставини пред`явлення виконавчого документа до виконання та встановити, чи зберігалася у позивача можливість примусового виконання судового рішення про стягнення основної заборгованості.

Як встановлено з матеріалів справи, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 04 квітня 2014 року набрало законної сили 31 липня 2014 року, а виконавчий лист на його виконання видано 05 листопада 2015 року.

Із матеріалів справи також убачається, що заява про відкриття виконавчого провадження разом із виконавчим документом надійшла до органу державної виконавчої служби 03 січня 2019 року, тобто після закінчення встановленого законом трирічного строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, який, за розрахунком суду, сплив 01 серпня 2017 року.

Крім того, виконавчий документ у січні 2021 року повернуто стягувачу. Надалі судами першої та апеляційної інстанцій відмовлено у видачі дубліката виконавчого листа.

Отже, матеріали справи не містять доказів поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, а відмова у видачі його дубліката додатково свідчить про відсутність підтвердженої можливості подальшого примусового виконання судового рішення.

За таких обставин, пред`явлення виконавчого документа до виконання після закінчення встановленого законом строку, за відсутності доказів його поновлення, не свідчить про належну реалізацію позивачем права на примусове виконання судового рішення.

Разом з тим, посилання апелянта на положення законодавства щодо продовження або зупинення перебігу строків у зв`язку з карантином та запровадженням воєнного стану не спростовують наведених висновків.

Враховуючи наведене, сам по собі факт існування грошового зобов`язання, підтвердженого судовим рішенням, не є безумовною підставою для стягнення сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, без урахування обставин, які мають значення для вирішення питання про можливість примусового виконання основного зобов`язання.

Таким чином, з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23, та встановлених обставин щодо пред`явлення виконавчого листа до виконання після закінчення визначеного законом строку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, не свідчать про неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «Сенс Банк» адвоката Ременюк Т.О. залишити без задоволення.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 19 лютого 2026 року залишити без зміни.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 29 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя: Гордійчук С.О.

Судді: Боймиструк С.В.

Шимків С.С.