Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №369/15440/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №369/15440/25 Головуючий у 1-й інст. Сташків Т. Б.

Категорія 36 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді Галацевич О.М.

суддів: Григорусь Н.Й.,

Панкеєвої В.А.,

з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу №369/15440/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал"

на заочне рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 24 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Сташківа Т.Б. у місті Звягель,

в с т а н о в и в :

У серпні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (далі - ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просило стягнути заборгованість за кредитним договором у розмірі 171 585 грн, з яких: 27 000 грн - тіло кредиту, 76 545 грн - проценти за користування кредитом, нараховані первісним кредитором, 68 040 грн - проценти, нараховані позивачем за 168 календарних днів, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000 грн.

Крім того, просило в порядку частин десятої, одинадцятої статті 265 ЦПК України зазначити в рішенні про нарахування органом (особою), що здійснюватиме його примусове виконання, інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України за наведеними в позовній заяві формулами, починаючи з дати набрання рішенням законної сили до моменту його виконання в частині задоволеної суми заборгованості, та стягнення нарахованих сум із відповідачки на користь позивача. Також просило роз`яснити, що в разі часткової сплати основного боргу такі нарахування здійснюються на залишок заборгованості, а день часткової оплати не включається до періоду нарахування.

Позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 15 червня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено в електронній формі кредитний договір №1662438, за умовами якого відповідачці надано кредит у розмірі 27 000 грн строком на 360 днів, до 10 червня 2025 року, зі стандартною процентною ставкою 1,5 % на день. Зазначало, що відповідачка підписала договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором, а первісний кредитор виконав свої зобов`язання, перерахувавши кредитні кошти на вказану нею платіжну картку через ТОВ «ПЕЙТЕК», що підтверджується листом цього товариства.

На підставі договору факторингу №24122024 від 24 грудня 2024 року позивач набув право грошової вимоги до відповідачки за зазначеним кредитним договором, у тому числі право вимоги, яке виникне в майбутньому. Посилався на невиконання відповідачкою зобов`язань із повернення кредиту та сплати процентів. Наголошував, що проценти нараховано в межах погодженого строку кредитування, зокрема позивачем - за період із 25 грудня 2024 року до 10 червня 2025 року, а штрафні санкції до заявленої суми заборгованості не включено.

Заочним рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 24 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі, а також стягнути з відповідачки витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 8 000 грн.

Апеляційну скаргу мотивує неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Зазначає, що укладення кредитного договору підтверджується його копією, умовами кредитування та електронними документами, а перерахування коштів на вказану позичальницею картку - листом ТОВ «ПЕЙТЕК». Наголошує, що залучення платіжного оператора для надання кредиту не суперечить законодавству, а зазначення реквізитів платіжної картки у встановленому форматі є достатнім для здійснення переказу без зазначення повного номера рахунку. Вважає, що суд не надав належної оцінки поданим доказам.

Стверджує, що суд, дійшовши висновку про недоведеність заявлених вимог, не врахував положень Закону України «Про електронну комерцію», постанови Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі №671/1832/20. Зазначає, що проходження позичальником процедури ідентифікації та підписання договору одноразовим ідентифікатором підтверджують його волевиявлення на укладення електронного договору, рівнозначного договору в письмовій формі. Також зазначає, що перерахування кредитних коштів на банківську картку третьої особи не є доказом неукладення чи непідписання кредитного договору, а стосується порядку виконання зобов`язань за ним.

Посилається на набуття за договором факторингу права вимоги до відповідачки, у тому числі майбутньої, та її повідомлення про заміну кредитора. Наполягає, що проценти, зокрема нараховані після відступлення права вимоги, нараховано в межах погодженого строку кредитування за встановленою договором ставкою, вони є платою за користування кредитом, а не штрафними санкціями. Вважає, що суд без належних правових підстав втрутився в договірні відносини сторін і зменшив обсяг зобов`язань відповідачки.

Стверджує, що поданий розрахунок заборгованості є належним і допустимим доказом, який підтверджує надання, отримання та використання кредитних коштів, нарахування процентів і часткове погашення заборгованості.

На підтвердження перерахування кредитних коштів до апеляційної скарги додав платіжну інструкцію ТОВ «ПЕЙТЕК».

Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.

Згідно з частиною третьою статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду сторони в судове засідання не з`явилися.

Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності її учасників.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності фактичного надання відповідачці кредитних коштів.

Колегія суддів погоджується з висновком про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що 15 червня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №1662438 про надання споживчого кредиту за продуктом «Комфортний», умовами якого передбачено надання кредиту в розмірі 27 000 грн строком на 360 днів, до 10 червня 2025 року, зі стандартною процентною ставкою 1,5 % на день (а.с.23).

Згідно з пунктом 2.1 кредитного договору кредитні кошти надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 (а.с.23 зворот).

24 грудня 2024 року між ТОВ «Слон Кредит» та ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» укладено договір факторингу №24122024, на підставі якого позивач посилається на набуття права грошової вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним кредитним договором (а.с.50,76).

За поданими позивачем розрахунками заявлена до стягнення заборгованість становить 171 585 грн, з яких: 27 000 грн - тіло кредиту, 76 545 грн - проценти, нараховані первісним кредитором, та 68 040 грн - проценти, нараховані позивачем за період із 25 грудня 2024 року до 10 червня 2025 року (а.с.33–35).

На підтвердження надання кредитних коштів до позовної заяви додано лист ТОВ «ПЕЙТЕК» від 16 січня 2025 року №20250116-822. У ньому повідомлено, що на підставі договору про організацію переказу грошових коштів, укладеного з ТОВ «Слон Кредит», 15 червня 2024 року о 18 год 16 хв 33 с успішно перераховано 27 000 грн на платіжну картку клієнта з маскою номера НОМЕР_1 . Лист містить номери транзакції в системах платіжного оператора та кредитодавця, код авторизації, а також відомості про банк-еквайр АТ «ПУМБ» (а.с.17).

Ухвалою суду першої інстанції від 26 березня 2026 року задоволено клопотання позивача та витребувано в АБ «Укргазбанк» інформацію щодо зарахування 27 000 грн на зазначену платіжну картку за період із 15 червня 2024 року до 10 червня 2025 року (а.с.114).

У відповідях від 6 квітня 2026 року №БТ-523/188/2026 та від 13 квітня 2026 року №БТ-523/199/2026 АБ «Укргазбанк» підтвердив, що зазначену платіжну картку емітовано на ім`я ОСОБА_1 , для її обслуговування відкрито банківський рахунок. Водночас банк повідомив, що зарахування коштів одним платежем у сумі 27 000 грн на цю картку за період із 15 червня 2024 року до 10 червня 2025 року не проводилося (а.с.130,132).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Отже, для вирішення вимог про повернення кредиту та сплату процентів необхідно встановити не лише факт укладення договору, а й фактичне надання кредитодавцем грошових коштів позичальникові.

За змістом статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Оцінці підлягають кожний доказ окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду наголосила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною обставину, про яку стверджує сторона. Обставину, на яку посилається сторона, необхідно довести відповідно до стандарту більшої переконливості, за яким висновок про її існування з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Отже, певна обставина не може вважатися доведеною лише тому, що інша сторона її не спростувала, оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Аналогічні висновки щодо застосування стандарту доказування викладено в постановах Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі №686/28882/23 та від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18.

Обов`язок довести фактичне надання кредитних коштів, наявність та розмір заявленої до стягнення заборгованості покладається на позивача. Відсутність заперечень відповідачки чи доказів на спростування заявлених вимог не звільняє позивача від цього обов`язку та не є достатньою підставою для задоволення позову.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію. Згідно зі статтею 9 цього Закону первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій та можуть бути складені в паперовій або електронній формі.

У постанові від 30 червня 2023 року у справі №274/7221/19 (провадження №61-1513св23) Верховний Суд зазначив, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 зазначеного Закону. Суд також звернув увагу на те, що виписки з особових рахунків клієнтів підтверджують виконані за відповідний день операції.

Отже, під час перевірки фактичного надання кредиту оцінці підлягають документи, які містять відомості про здійснення відповідної платіжної операції, зокрема виписки з рахунків, платіжні документи та електронні відомості про виконання переказу. Визначальними є зміст таких документів та їх узгодженість з іншими доказами у справі.

Перерахування кредитних коштів через платіжного оператора не суперечить передбаченому договором способу надання кредиту. Так само зазначення в договорі реквізитів платіжної картки дає змогу визначити погоджений сторонами напрям переказу. Однак ці обставини не звільняють позивача від обов`язку довести фактичне виконання відповідної платіжної операції.

Наданий позивачем лист ТОВ «ПЕЙТЕК» від 16 січня 2025 року містить повідомлення про успішне перерахування 27 000 грн на зазначену в кредитному договорі платіжну картку. Водночас АБ «Укргазбанк», який обслуговує рахунок відповідачки, у відповідях на запит суду від 6 та 13 квітня 2026 року повідомив, що зарахування на цю картку коштів одним платежем у сумі 27 000 грн за період із 15 червня 2024 року до 10 червня 2025 року не проводилося.

На підтвердження доводів апеляційної скарги позивач додав платіжну інструкцію ТОВ «ПЕЙТЕК» щодо переказу 27 000 грн від ТОВ «Слон Кредит» на платіжну картку відповідачки з призначенням платежу - виконання фінансових зобов`язань за кредитним договором №1662438 від 15 червня 2024 року (а.с.209).

Зазначена платіжна інструкція містить реквізити платника, номер платіжної картки, суму та призначення платежу, ідентифікатор операції, дату й час її створення та прийняття в роботу. Ідентифікатор операції збігається з номером транзакції, наведеним у листі платіжного оператора. Проте відомостей про завершення переказу та фактичне зарахування коштів на рахунок відповідачки платіжна інструкція не містить.

Отже, навіть з урахуванням змісту доданої до апеляційної скарги платіжної інструкції розбіжності між повідомленням ТОВ «ПЕЙТЕК» про успішне перерахування коштів та відповідями банку про відсутність зарахування 27 000 грн одним платежем залишаються неусунутими. Збіг реквізитів операції в документах платіжного оператора дає змогу ідентифікувати переказ, про який повідомляє позивач, однак не усуває невизначеності щодо його остаточного виконання та зарахування коштів на рахунок відповідачки.

Подані позивачем розрахунки заборгованості відображають облік суми кредиту та нарахованих платежів, але не містять відомостей, які б усували зазначені розбіжності щодо фактичного надання кредиту. Довід апелянта про часткове погашення відповідачкою заборгованості також не підтверджується цими розрахунками, оскільки у графах щодо платежів на погашення тіла кредиту, процентів та інших нарахувань зазначено нульові значення.

Клопотань про витребування додаткових відомостей і документів для усунення зазначених розбіжностей позивач під час апеляційного розгляду не заявляв.

Відповідно до частини другої статті 13 ЦПК України збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом. Передбачених частиною сьомою статті 81 ЦПК України підстав для витребування додаткових доказів із власної ініціативи колегія суддів не встановила.

Доводи апеляційної скарги про дотримання вимог Закону України «Про електронну комерцію» під час укладення договору не спростовують висновку про недоведеність фактичного надання кредиту. Належне оформлення електронного договору підтверджує погодження його умов, проте не доводить виконання кредитодавцем обов`язку з перерахування коштів.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі №671/1832/20 не спростовує висновку суду першої інстанції, оскільки викладений у ній висновок стосується укладення та підписання електронного кредитного договору, тоді як у цій справі спірним є фактичне надання кредитних коштів.

Набуття позивачем права вимоги за договором факторингу, у тому числі майбутньої вимоги, не підтверджує фактичної видачі кредиту первісним кредитором. Тому доводи щодо можливості нарахування процентів після відступлення права вимоги та погодженого сторонами їх розміру не усувають необхідності доведення обставини надання кредиту.

Безпідставним є й твердження апелянта про втручання суду в договірні відносини сторін та зменшення обсягу зобов`язань відповідачки з посиланням на принципи справедливості, добросовісності та розумності. Суд першої інстанції не зменшував розмір погодженої процентної ставки чи нарахованих процентів, а відмовив у позові через недоведеність фактичного надання кредитних коштів.

Оцінивши докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що позивач не довів фактичного надання ОСОБА_1 кредитних коштів у розмірі 27 000 грн. Відповідно, не доведено й підстав для стягнення заявленої заборгованості за тілом кредиту та процентами.

За відсутності доведених підстав для стягнення основної заборгованості не підлягають задоволенню й пов`язані з нею вимоги щодо нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних до моменту виконання рішення.

Отже, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є правильним, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так як апеляційна скарга залишається без задоволення, підстав для зміни розподілу судових витрат, понесених у суді першої інстанції, немає. Судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з апеляційним переглядом справи, покладаються на нього.

Оскільки ціна позову у справі не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених зазначеною нормою.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінтраст Капітал" залишити без задоволення, а заочне рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 24 квітня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий

Судді: