Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №161/6752/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/6752/26Головуючий у 1 інстанції: Присяжнюк Л. М.

Провадження № 22-ц/802/1394/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів: Здрилюк О. І., Федонюк С. Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайоннного суду Волинської області від 09 вересня 2026 року

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі – ТОВ «ФК «ЄАПБ») звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 24 вересня 2025 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі укладений договір про надання фінансового кредиту № 59695-09/2025 (далі – кредитний договір), який підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором Y755. Згідно з умовами договору відповідач отримав кредит у розмірі 6 100 грн, строком на 120 днів – до 21 січня 2026 року та сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,90% в день на залишок заборгованості, комісія – 10% від суми кредиту, що становить 610 грн.

Позивач зазначав, що ТОВ «Стар Файненс Груп» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконало та надало йому кредитні кошти у визначеному розмірі. Однак, відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконував, кредит та нараховані відсотки не повернув.

22 грудня 2025 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладений договір факторингу № 22122025, згідно з умовами якого до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право вимоги за кредитним договором №59695-09/2025 від 24 вересня 2025 року до ОСОБА_1 у розмірі 11 041 грн, з яких: 6 100 грн – заборгованість за основною сумою боргу, 3 294 грн – заборгованість за відсотками, 1 647 грн – заборгованість за штрафом.

Позивач зазначав, що у разі сплати відповідачем коштів на рахунок первісного кредитора вони були б перераховані на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ» та зараховані на погашення існуючої заборгованості.

Однак, всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення товариству права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки первісного кредитора. З моменту отримання права вимоги до відповідача, ТОВ «ФК «ЄАПБ» не здійснювало нарахування жодних штрафних санкцій.

Ураховуючи наведене, ТОВ «ФК «ЄАПБ» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 59695-09/2025 від 24 вересня 2025 року у розмірі 11 041 грн, а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662 грн 40 коп.

Рішенням Луцького міськрайоннного суду Волинської області від 09 вересня 2026 року позов ТОВ «ФК «ЄАПБ» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» заборгованість за кредитним договором № 59695-09/2025 від 24 вересня 2025 року у розмірі 9 394 грн.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 , покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просив рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові ТОВ «ФК «ЄАПБ».

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що первісний кредитор належним чином виконав зобов`язання щодо надання кредитних коштів. Позивач не надав належних і допустимих доказів, а саме первинних бухгалтерських документів (меморіальних ордерів, виписок із банківських рахунків саме первісного кредитора із мокрою печаткою чи електронним підписом банку), які б достовірно підтверджували перерахування коштів саме йому як позичальнику. Надана суду довідка-додаток та виписка АТ «Ощадбанк» належним чином не доводять факт укладення правочину та реального надходження грошей на його рахунок у заявленій сумі, оскільки матеріали справи не містять беззаперечних доказів ідентифікації руху коштів за конкретним кредитом. Також матеріали справи не містять належних доказів підписання електронного договору саме ним із використанням належного електронного підпису чи одноразового ідентифікатора в порядку, передбаченому Законами України «Про електронну комерцію» та «Про електронні довірчі послуги». Створення фінансовою установою електронного файлу з цифровим кодом не є доказом вільного волевиявлення споживача на укладення такого договору. Крім того, позивач не надав жодних належних доказів (описи вкладення в поштове відправлення, повідомлення про вручення) направлення на його адресу повідомлення про укладення договору факторингу від 22 грудня 2025 року та реквізитів для оплати. Відсутність такого повідомлення ставила його в правову невизначеність і позбавляла можливості виконати зобов`язання належній особі, уникаючи ризику подвійної оплати. Суд першої інстанції не надав цій обставині правової оцінки.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ» Омельянова Є. Ю., посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано частково задовольнив позов у цій справі. Так, сторони кредитного договору погодили його істотні умови щодо суми кредиту, процентної ставки, строку дії договору, а також комісію. Відповідач підписав в електронній формі кредитний договір, отримав визначену умовами договору суму кредиту, якою користувався в межах строку дії договору. Оскільки відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконував, тому у нього виникла заборгованість, розмір якої підтверджується наявним у матеріалах справи розрахунком. При цьому відповідач не надав будь-яких доказів відсутності у нього перед товариством кредитної заборгованості.

У відповіді на відзив на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 підтримав вимоги поданої ним скарги.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи.

За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 29 жовтня 2026 року - дата складення повного судового рішення.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції належить змінити, виходячи з таких мотивів.

Судом першої інстанції встановлено, що 24 вересня 2025 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та відповідачем ОСОБА_1 в електронній формі укладений кредитний договір № 59695-09/2025, який підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором Y755. Згідно з умовами договору відповідач отримав кредит у розмірі 6 100 грн, строком на 120 днів – до 21 січня 2026 року та сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 0,90% в день на залишок заборгованості, комісія – 10% від суми кредиту, що становить 610 грн. Відповідач підписав додаток № 1 до кредитного договору (графік платежів) електронним підписом одноразовим ідентифікатором Y755. Також відповідач підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором W553 Паспорт споживчого кредиту (Інформація, яка надається споживачу до укладення договору про споживчий кредит).

ТОВ «Стар Файненс Груп» виконало свої зобов`язання за кредитним договором та перерахувало ОСОБА_1 грошові кошти в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки № НОМЕР_1 , вказаної позичальником при укладанні кредитного договору. Факт перерахування кредитних коштів у визначеному умовами кредитного договору розмірі на згадану платіжну картку підтверджується повідомленням сервісу онлайн платежів iPay.ua від 16 березня 2026 року. Згідно з відповіддю АТ «Державний ощадний банк України» від 14 липня 2026 року, наданою на виконання ухвали суду від 01квітня 2026 року, на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано платіжну картку № НОМЕР_2 . З приєднаної до відповіді виписки про рух коштів по картці вбачається, що на вказану платіжну картку 24 вересня 2025 року зарахований переказ на суму 6 100 грн.

22 грудня 2025 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладений договір факторингу № 22122025, згідно з умовами якого до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право вимоги за кредитним договором №59695-09/2025 від 24 вересня 2025 року до ОСОБА_1 .

Згідно з актом прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 22122025 від 22 грудня 2025 року клієнт передав, а фактор прийняв реєстр боржників.

Відповідно до витягу з реєстру боржників від 22 грудня 2025 року до вищезазначеного договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло право вимоги до ОСОБА_1 у розмірі 11 041 грн.

З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що станом на 16 березня 2026 року загальний розмір заборгованості ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № 59695-09/2025 від 24 вересня 2025 року становить 11 041 грн, з яких: 6 100 грн – заборгованість за основною сумою боргу, 3 294 грн – заборгованість за відсотками, 1 647 грн – заборгованість за штрафом. Відсотки нараховані в межах строку кредитування за період з 24 вересня 2025 року до 22 грудня 2026 року включно за відсотковою ставкою 0,90% в день як це передбачено умовами кредитного договору. Штраф у розмірі 1 647 грн позичальнику було нараховано 23 листопада 2025 року. З цього ж розрахунку слідує, що відповідач на погашення заборгованості за кредитним договором здійснив 23 жовтня 2025 року первісному кредитору платіж у розмірі 2 257 грн.

Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ», суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_1 не виконав своїх зобов`язань щодо повернення наданого йому кредиту у строки, передбачені кредитним договором № 59695-09/2025 від 24 вересня 2025 року, та не сплатив відсотки за користування кредитними коштами, внаслідок чого виникла заборгованість у розмірі 9 394 грн, яка підлягає стягненню з нього на користь товариства.

Апеляційний суд не може повністю погодитися із такими висновками суду, враховуючи наступне.

За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

На підтвердження укладення кредитного договору № 59695-09/2025 від 24 вересня 2025 року між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 позивач надав електронний доказ. Договір підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором Y755, який відповідно до вимог чинного законодавства був власноручно введений відповідачем для електронного підпису, у відповідності до вимог частин 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомився та погодився з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір.

Разом з тим, відповідач заперечував факт отримання від первісного кредитора кредитних коштів у розмірі 6 100 грн, а також не визнавав наявності у нього перед позивачем заборгованості у заявленому розмірі.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором (постанова Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 904/1017/20).

Позивачем доведено факт надання грошових коштів (кредиту) позичальникові первісним кредитором у розмірі та на умовах, встановлених договором, що спростовує доводи апеляційної скарги відповідача про відсутність у матеріалах справи доказів про отримання ним кредитних коштів.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 зроблено наступний правовий висновок.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст ст. 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин 1, 2, 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне управління кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами 1 та 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за управління кредиту без конкретного переліку, які саме послуги надаються є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».».

Позивачем в договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту та за які позивачем встановлена комісія за видачу кредиту.

Враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем, то вони є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.

Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно з ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ст. 1079 ЦК України).

Статтею 1078 ЦК України визначено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Оскільки факторинг визначено п. 3 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18); від 31 жовтня 2018 року у справі №465/646/11 (провадження № 14-222цс18).

Наявні у цій справі докази підтверджують факт набуття позивачем ТОВ «ФК «ЄАПБ» у встановленому законом порядку права вимоги до відповідача за кредитним договором № 59695-09/2025 від 24 вересня 2025 року, укладеним між ТОВ «Стар Файненс Груп» та ОСОБА_1 .

Звертаючись до суду з цим позовом, ТОВ «ФК «ЄАПБ» у своїх вимогах зазначало, що відповідач умови кредитного договору не виконав, кредит не повернув, проценти за користування кредитними коштами не сплатив, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість у розмірі 11 041 грн, яка підлягає стягненню з відповідача на користь товариства.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, задовольняючи частково позов ТОВ «ФК «ЄАПБ», суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем документи у сукупності підтверджують укладання між сторонами кредитного договору, погодження між сторонами нарахування процентів за користування кредитними коштами та існування у позичальника заборгованості за цим договором, що свідчить про те, що відповідач свої зобов`язання за цим договором належним чином не виконав, тому дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором на користь позивача ТОВ «ФК «ЄАПБ».

Вирішуючи питання щодо розміру кредитної заборгованості, суд першої інстанції врахував узгоджену сторонами договору умову щодо процентної ставки за кредитом, яка не перевищує встановлену ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальну денну процентну ставку 1%. Відмовляючи у стягненні штрафу у розмірі 1 647 грн суд врахував, що положення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачають звільнення позичальника від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання зобов`язання на час дії воєнного стану, який на даний час діє та не скасований.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що положення п.1.4. кредитного договору щодо встановлення комісії за видачу кредиту у розмірі 10% від суми кредиту одноразово (610 грн) є нікчемними відповідно до частин 1 та 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Тому наведена позивачем у розрахунку заборгованості сума комісії за надання кредиту у розмірі 610 грн не могла бути включена до суми кредитної заборгованості і кредитодавець не мав права зараховувати здійснений відповідачем платіж на погашення такої комісії, оскільки це є незаконним, а тому такий платіж належить зарахувати у рахунок погашення тіла кредиту та нарахованих відсотків як це визначено положеннями ст. 19 Закону України «Про споживче кредитування».

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі №755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

Статтею 19 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; 2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; 3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.

Згідно з графіком платежів відповідач мав здійснити 4 чергові платежі за період з 24 вересня 2025 року по 21 січня 2026 року. У перші три чергові платежі (23 жовтня, 22 листопада, 22 грудня 2025 року) відповідач мав сплатити по 1 647 грн відсотків, а в останній (21 січня 2026 року) – відсотки у розмірі 1 647 грн та тіло кредиту 6 100 грн.

23 жовтня 2025 року у дату чергового платежу відповідач здійснив платіж на погашення кредитної заборгованості у розмірі 2 257 грн, за рахунок яких повністю погасив нараховані відсотки у розмірі 1 647 грн, решта підлягала зарахуванню у рахунок погашення тіла кредиту, розмір якого з 6 100 грн зменшився до 5 490 грн. Далі до 22 грудня 2025 року (момент переходу права вимоги до позивача та фактично припинення нарахування відсотків) відповідач платежі на погашення кредитної заборгованості не здійснював, тому відсотки за період з 24 жовтня 2025 року по 22 грудня 2025 року підлягали нарахуванню на тіло кредиту 5 490 грн за відсотковою ставкою 0,90% в день та їх розмір у даному випадку становить 2 964 грн 60 коп. (5 490 грн х 0,90% х 60 днів).

Зважаючи на наведені розрахунки, здійснені апеляційним судом, остаточний розмір кредитної заборгованості, який у даному випадку підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 8 454 грн 60 коп., з яких: 5 490 грн – заборгованість за основною сумою боргу, 2 964 грн 60 коп. – заборгованість за відсотками.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що матеріали справи не містять доказів отримання ним кредитних коштів, є безпідставними. Відповідач не був позбавлений можливості спростувати факт відсутності у нього заборгованості за кредитним договором, оскільки має доступ до свого рахунку, який ним був зазначений при укладенні договору (платіжна карта № НОМЕР_1 ), та представити суду виписку зі свого рахунку на підтвердження відсутності надходження коштів від кредитора на виконання умов укладеного договору. До того ж відповідач не спростував тієї обставини, що вказана платіжна картка, на яку були перераховані кредитні кошти у розмірі 6 100 грн, належить не йому, а іншій особі.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі з підстав, передбачених ч. 1 ст. 376 ЦПК України, належить змінити, зменшивши розмір кредитної заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором до 8 454 грн 60 коп., що має наслідком часткове задоволення позовних вимог у цій справі. З огляду на наведене, апеляційна скарга відповідача ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд у цій справі оскаржуване рішення суду змінює, тому відповідно до наведених положень ЦПК України суд змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ», на його користь з відповідача ОСОБА_1 відповідно до ст. 141 ЦПК України пропорційно розміру задоволених позовних вимог підлягав стягненню сплачений за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 2 038 грн 72 коп., а з позивача на користь відповідача у зв`язку з частковим задоволенням вимог апеляційної скарги підлягали стягненню судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 339 грн 79 коп.

Разом з тим, як вбачається з приєднаної до апеляційної скарги копії посвідчення серії НОМЕР_3 від 27 липня 2026 року ОСОБА_1 є особою з інвалідністю 2 групи.

Пунктом 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп.

Оскільки відповідач звільнений від сплати судового збору в усіх судових інстанціях, як особа з інвалідністю ІІ групи, тому підстави для стягнення з нього на користь позивача судового збору за подання позовної заяви відсутні.

Згідно з ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону на користь якої ухвалено рішення звільнено від сплати судових витрат то з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб які їх понесли, пропорційно до задоволеної частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Зважаючи на те, що відповідач відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, як особа з інвалідністю ІІ групи, тому понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору, за вирахуванням судового збору за подання апеляційної скарги пропорційно розміру задоволених вимог апеляційної скарги, які підлягали б стягненню на користь відповідача, якби останній не був звільнений від його сплати, підлягають компенсації у розмірі 1 698 грн 93 коп. за рахунок держави, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайоннного суду Волинської області від 09 вересня 2026 року у цій справі змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту № 59695-09/2025 від 24 вересня 2025 року у розмірі 8 454 (вісім тисяч чотириста п`ятдесят чотири) гривні 60 (шістдесят) копійок.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, сплачений за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 1 698 (одна тисяча шістсот дев`яносто вісім) гривень 93 (дев`яносто три) копійки.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя

Судді: