Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №760/21654/25 — Солом'янський районний суд міста Києва

Справа №760/21654/25

2/760/3439/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року м. Київ

Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Українця В.В.

при секретарі Гуцало М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У серпні 2025 року ТОВ «Українські фінансові операції» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Посилалося на те, що 19 квітня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір № 4572336 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у сумі 15000 гривень строком на 360 днів зі сплатою процентів за стандартною процентною ставкою 2,5 % за кожен день користування кредитом. Кредитним договором також передбачено знижену процентну ставку 0,5 % на день, яка застосовується за умови сплати відповідачем першого платежу згідно з Графіком платежів до 18 травня 2024 року включно або протягом трьох календарних днів після цієї дати. Оскільки відповідач цих умов не виконав, проценти нараховано за стандартною процентною ставкою.

Кредитний договір підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором «57357» відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Кредитні кошти перераховано на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , емітовану АТ «А-Банк», через платіжного провайдера ТОВ «Пейтек».

Відповідач зобов`язань за кредитним договором не виконав, платежів на погашення заборгованості не здійснював.

За період з 19 квітня 2024 року по 25 листопада 2024 року ТОВ «Лінеура Україна» нараховано проценти за користування кредитом у сумі 82875 гривень.

25 листопада 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу № 25/11/2024, за яким до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у сумі 105375 гривень, з яких 15000 гривень - тіло кредиту, 82875 гривень - проценти, 7500 гривень - штрафи.

Відповідача було повідомлено про відступлення права вимоги.

Оскільки на дату відступлення права вимоги строк кредитування не закінчився, позивач у межах строку кредитування за період з 26 листопада 2024 року по 13 квітня 2025 року (139 днів) нарахував проценти за користування кредитом у сумі 52125 гривень.

Просиь суд стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 150000 гривень, що складається з:

- 15000 гривень - заборгованість за тілом кредиту;

- 82875 гривень - заборгованість за процентами, нарахованими ТОВ «Лінеура Україна»;

- 52125 гривень - заборгованість за процентами, нарахованими ТОВ «Українські фінансові операції».

Також, просить у порядку частин 10, 11 ст. 265 ЦПК України зазначити в рішенні про нарахування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання рішення, інфляційних втрат і 3 % річних відповідно до ст. 625 ЦК України з дня набрання рішенням законної сили до моменту його виконання.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 15 грудня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін та вирішено питання про витребування доказів у справі.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу у його відсутність, заявлені позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву у встановлений судом строк не подав.

Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що 19 квітня 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір № 4572336 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

Відповідно до п. 1.2 кредитного договору товариство зобов`язалося надати клієнту грошові кошти в гривні на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту становила 15000 гривень.

Згідно з п. 1.3 кредитного договору строк кредитування становить 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 30 днів. Детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів визначені у Графіку платежів, що є Додатком № 1 до договору.

Пунктом 1.4 кредитного договору визначено, що тип процентної ставки - фіксована. Згідно з п. 1.4.1 кредитного договору стандартна процентна ставка становить 2,50 % за кожен день користування кредитом та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в п. 1.3 договору. Денна процентна ставка за договором при застосуванні стандартної процентної ставки дорівнює 2,5 %, загальні витрати за кредитом - 135000 гривень.

Відповідно до п. 1.4.2 кредитного договору знижена процентна ставка становить 0,50 % за кожен день користування кредитом та застосовується, якщо клієнт до 18 травня 2024 року (включно) або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного в Графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту. У випадку невиконання клієнтом умов для отримання індивідуальної знижки користування кредитом здійснюється за стандартною процентною ставкою.

Згідно з п. 3.1 кредитного договору проценти, що нараховуються за цим договором, є платою за користування кредитом. Нарахування процентів здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом протягом строку кредиту.

Відповідно до п. 3.4 кредитного договору розмір процентної ставки, встановлений в п. 1.4 договору, залежить від умов її встановлення, є незмінним протягом усього строку дії договору та не може бути збільшений товариством в односторонньому порядку.

Пунктом 2.1 кредитного договору передбачено, що товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів кредиту на банківський рахунок клієнта за реквізитами платіжної картки, у розділі 10 договору зазначено реквізити належного клієнту платіжного засобу № НОМЕР_1 .

Згідно з Графіком платежів (Додаток № 1) кінцевою датою повернення кредиту є 13 квітня 2025 року. У Графіку платежів окремо зазначено, що якщо клієнтом не будуть виконані умови договору для отримання зниженої процентної ставки, розмір процентів буде перераховано за стандартною процентною ставкою, перший платіж зі сплати процентів складе 11250 гривень, загальна сума процентів за користування кредитом складе 135000 гривень, а загальна вартість кредиту - 150000 гривень.

Кредитний договір, Графік платежів та інформаційне повідомлення (Додаток № 2) підписані відповідачем 19 квітня 2024 року електронним підписом одноразовим ідентифікатором «57357», паспорт споживчого кредиту - електронним підписом одноразовим ідентифікатором «81943».

Відповідно до листа ТОВ «Пейтек» від 19 грудня 2024 року № 20241219-1239 на виконання договору про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку № НОМЕР_2 від 03 січня 2024 року, укладеного з ТОВ «Лінеура Україна», на платіжну картку № НОМЕР_1 19 квітня 2024 року перераховано 15000 гривень.

АТ «А-Банк» на запит суду листом від 20 лютого 2026 року підтвердило, що платіжну картку № НОМЕР_1 емітовано на ім`я ОСОБА_1 . Згідно з доданою до листа випискою про рух коштів 19 квітня 2024 року на рахунок, до якого емітовано зазначену картку, зараховано переказ коштів у сумі 15000 гривень.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Згідно з ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно з ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Таким чином, кредитний договір укладено між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем у формі електронного документа з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Без вчинення відповідачем дій з реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі товариства, введення одноразового ідентифікатора та зазначення реквізитів власної платіжної картки зазначений договір не міг бути укладений.

Факт отримання відповідачем кредитних коштів у сумі 15000 гривень підтверджується листом ТОВ «Пейтек» від 19 грудня 2024 року та листом АТ «А-Банк» від 20 лютого 2026 року з випискою про рух коштів, які узгоджуються між собою за датою, сумою та реквізитами платіжної картки.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ч. 1 ст. 1077 ЦК України).

Пунктом 5.1.3 кредитного договору передбачено право ТОВ «Лінеура Україна» укладати договори щодо відступлення права вимоги за договором або договори факторингу з будь-якою третьою особою без окремої згоди клієнта, але з обов`язковим повідомленням клієнта про таке відступлення протягом 10 робочих днів з дати такого відступлення.

25 листопада 2024 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Українські фінансові операції» укладено договір факторингу № 25/11/2024, відповідно до якого клієнт відступив фактору право грошової вимоги до боржників, зазначених у Реєстрі боржників (Додаток № 1 до договору факторингу).

Згідно з Реєстром боржників від 25 листопада 2024 року до ТОВ «Українські фінансові операції» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4572336 у загальному розмірі 105375 гривень, з яких 15000 гривень - заборгованість за основною сумою боргу, 82875 гривень - заборгованість за відсотками, 7500 гривень - заборгованість за пенею, штрафами.

Оплата фактором ціни відступлення підтверджується платіжними інструкціями від 05 грудня 2024 року № 510, № 511 з призначенням платежу «Часткова сплата за дог. факторингу №25/11/2024 від 25.11.2024р.» та від 06 грудня 2024 року № 512 з призначенням платежу «Остаточна сплата за дог. факторингу №25/11/2024 від 25.11.2024р.».

Листом від 26 листопада 2024 року ТОВ «Лінеура Україна» повідомило ТОВ «Українські фінансові операції», що на виконання п. 1.3 договору факторингу 26 листопада 2024 року в особистих кабінетах боржників розміщено повідомлення про відступлення права вимоги та передачу персональних даних новому кредитору із зазначенням реквізитів нового кредитора, а також на номер телефону відповідача, зазначений у кредитному договорі, направлено SMS-повідомлення.

Таким чином, ТОВ «Українські фінансові операції» набуло права вимоги до відповідача за кредитним договором в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі права на одержання процентів за користування кредитом у межах строку кредитування.

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Лінеура Україна» станом на 25 листопада 2024 року за період з 19 квітня 2024 року по 25 листопада 2024 року відповідачу нараховано проценти за користування кредитом у сумі 82875 гривень. Відповідачем платежів на погашення заборгованості не здійснювалося.

Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Українські фінансові операції» за період з 26 листопада 2024 року по 13 квітня 2025 року на залишок заборгованості за тілом кредиту в сумі 15000 гривень за ставкою 2,5 % на день нараховано проценти за користування кредитом у сумі 52125 гривень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Строк кредитування за кредитним договором становить 360 днів, кінцева дата повернення кредиту згідно з Графіком платежів - 13 квітня 2025 року. Проценти нараховані первісним кредитором та позивачем за період з 19 квітня 2024 року по 13 квітня 2025 року, тобто в межах строку кредитування.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» від 22 листопада 2023 року, який набрав чинності 24 грудня 2023 року, ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено частиною п`ятою, якою встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %, а розділ IV «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» доповнено п. 17, яким передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності зазначеним Законом, максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

Верховний Суд у постанові від 07 вересня 2026 року у справі № 552/672/23 вказав про те, що норма про максимальний розмір денної процентної ставки, яка передбачена Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», є імперативною, а нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд зобов`язаний враховувати ex officio (за власною ініціативою) незалежно від того, чи було заявлене заперечення ipso iure. Законом України № «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» впроваджено перехідний період тривалістю 240 днів і передбачено поетапне зниження максимальної денної процентної ставки: з 24 грудня 2023 року по 21 квітня 2024 року максимальна денна процентна ставка для договорів, які укладені в цей період, не могла перевищувати 2,5 %; з 22 квітня 2024 року по 19 серпня 2024 року - 1,5 %; з 20 серпня 2024 року - 1,0 %.

Кредитний договір укладено 19 квітня 2024 року, тобто в період, коли максимальний розмір денної процентної ставки становив 2,5 %. Денна процентна ставка за кредитним договором при застосуванні стандартної процентної ставки становить 2,5 %, що не перевищує встановленого законом максимального розміру.

У зазначеній постанові Верховний Суд також вказав, що суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом у договорі про споживчий кредит як тлумачення умов договору про споживчий кредит у разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень; натомість оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може, тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог, суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Умови кредитного договору щодо розміру процентної ставки, строку кредитування та порядку нарахування процентів є чіткими та не допускають кількох варіантів тлумачення. Кредитним договором передбачено стандартну процентну ставку 2,5 % на день, яка застосовується протягом усього строку кредиту, а знижена процентна ставка застосовується лише за умови виконання клієнтом визначених п. 1.4.2 договору дій, яких відповідач не вчинив. Загальна сума процентів, нарахованих первісним кредитором та позивачем за весь строк кредитування (82875 гривень та 52125 гривень, разом 135000 гривень), не перевищує загальних витрат за кредитом, погоджених сторонами в п. 1.4.1 кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів повернення кредиту та сплати процентів відповідачем суду не надано. Також не надано іншого розрахунку, який би спростовував нарахування позивача.

За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у розмірі 150000 гривень, з яких 15000 гривень - тіло кредиту, 82875 гривень - проценти, нараховані ТОВ «Лінеура Україна» за період з 19 квітня 2024 року по 25 листопада 2024 року, 52125 гривень - проценти, нараховані ТОВ «Українські фінансові операції» за період з 26 листопада 2024 року по 13 квітня 2025 року.

Позивач також просить зазначити в рішенні про нарахування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання рішення, інфляційних втрат та 3 % річних до моменту виконання рішення.

Відповідно до ч. 10 ст. 265 ЦПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22, аналізуючи аналогічні за змістом положення ч. 10 ст. 238 ГПК України, виходила з того, що застосування цього механізму є правом, а не обов`язком суду, яке реалізується на підставі процесуального клопотання позивача з урахуванням обставин, що мають істотне значення, на засадах розумності, справедливості та пропорційності, а нарахування 3 % річних до моменту виконання рішення можливе за умови, що позивачем заявлено, а судом задоволено вимогу про стягнення 3 % річних за порушення грошового зобов`язання.

Позивачем не було заявлено вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат і трьох процентів річних на підставі ст. 625 ЦК України. Предметом стягнення є тіло кредиту та проценти за користування кредитом, нарахування яких припинилось зі спливом строку кредитування. Таким чином, рішення суду не є рішенням про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня в розумінні ч. 10 ст. 265 ЦПК України, а підстави для зазначення в рішенні про нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних до моменту виконання рішення відсутні.

З огляду на наведене, позов підлягає частковому задоволенню.

З урахуванням часткового задоволення позову та відповідно до статті 141 ЦПК України стягненню з відповідача також підлягає сплачений позивачем судовий збір у розмірі 2422 гривні 40 копійок.

Позивач також просить стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в розмірі 10000 гривень.

Відповідно до частин 1-3 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу стороною позивача надано суду письмові докази.

01 серпня 2024 року між ТОВ «Українські фінансові операції» та адвокатом Дідухом Є.О. укладено договір про надання юридичних послуг № 01/08/2024-А.

Крім того, у матеріалах справи містяться копії довіреності на адвоката Дідуха Є.О., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Дідуха Є.О. № 5972/10, заявки № 4572336 від 21 квітня 2025 року на виконання доручення до договору, акта № 4572336 прийому-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 20 липня 2025 року, детального опису робіт (наданих послуг) № 4572336 від 20 липня 2025 року та рахунку на оплату № 4572336-2025 від 20 липня 2025 року на загальну суму 10000 гривень.

Згідно з частинами 4-6 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Стороною відповідача не заявлялося клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу.

За таких обставин, вимога про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 10000 гривень з відповідача на користь позивача підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 207, 509, 512, 514, 516, 526, 530, 629, 1046, 1048, 1049, 1054, 1077 ЦК України, ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», статтями 5, 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», статтями 3, 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 128, 137, 141, 178, 247, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 354 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, приміщення 2) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські фінансові операції» (м. Київ, вул. Набережно-Корчуватська, 27, приміщення 2) заборгованість за тілом кредиту у розмірі 15000 гривень, 82875 гривень процентів, нарахованих за період з 19 квітня 2024 року по 25 листопада 2024 року, 52125 гривень процентів, нарахованих за період з 26 листопада 2024 року по 13 квітня 2025 року, 10000 гривень витрат на правничу допомогу та 2422 гривні 40 копійок судового збору.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне судове рішення складено 28 жовтня 2026 року.

Суддя: