Суд: Київський окружний адміністративний суд
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Адміністративне
Категорія: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №320/27134/25
Суддя: Жукова Є.О.
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/27134/25
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жукової Є.О. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління ДПС у Київській області
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень -рішень.,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.01.2025 року 0000902-2411-1015-UA32120090000034281, яким ОСОБА_1 за податковий період 2020 року визначено до сплати суму податкового зобов`язання у розмірі 9 784,88 грн. як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.
скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.01.2025 року 0000903-2411-1015-UA32120090000034281, яким ОСОБА_1 за податковий період 2021 року визначено до сплати суму податкового зобов`язання у розмірі 49 722,00 грн. як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.
Аргументуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення є протиправними та такими, що підлягають скасуванню, оскільки нежитлова будівля, а саме, пташник, використовується безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, відповідно до підпункту "ж" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, а тому на зазначену будівлю не повинен нараховуватись податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.06.2025 відкрито провадження у справі №320/27134/25, суд ухвалив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Даною ухвалою суд витребував від відповідача завірені належним чином копії: матеріалів проведеної перевірки позивача; обґрунтований та вмотивований розрахунок спірних податкових повідомлень-рішень; засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України усі письмові докази, які слугували підставою для прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень.
Відповідачем, 05.08.2025 подано до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого, проти задоволення позову заперечує, з підстав того, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення прийняті в межах та спосіб визначені Податковим кодексом України. Крім того, відповідач зазначає, що позивач не надав доказів здійснення господарської діяльності, як сільськогосподарський товаровиробник, а тому відсутні підстави для застосування вимог підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 ст.266 Податкового кодексу України при нарахуванні податку на об`єкти нежитлової нерухомості. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем не надано документів, які слугують доказом використання приміщення в якості будівель сільськогосподарського призначення.
21.08.2025, позивачем подано до суду відповідь на відзив, відповідно до якого позовні вимоги підтримує у повному обсязі з підстав визначених у позовній заяві.
З метою додержання розумного строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, суд визнав за можливе розгляд справи здійснювати за наявними матеріалами.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив, відповідь на відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 з березня 2011 року по листопад 2021 року був власником нежитлової будівлі, а саме: пташника, площею 828, 7 м2, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
У приватну власність вказану нежитлову будівлю, позивач отримав відповідно до рішення загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю “Пустовіти”, протокол №4 від 11.03.2011 року, акту приймання-передачі від 30.03.2011 року та акту приймання-передачі від 30.11.2011 року.
Головним управлінням ДПС у Київській області, прийнято податкові повідомлення - рішення:
від 07.01.2025 року №0000902-2411-1015-UA32120090000034281, яким за податковий період 2020 року визначено до сплати суму податкового зобов`язання у розмірі 9 784, 80 грн., як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості.
від 07.01.2025 року №0000903-2411-1015-UA32120090000034281, яким за податковий період 2021 року визначено до сплати суму податкового зобов`язання у розмірі 49 722, 00 грн., як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленням-рішенням, позивач звернувся зі скаргою до Державної податкової служби України, за результатом розгляду якої листом від 17.04.2025 №10785/6/99-00-06-01-02-06 скаргу задоволено частково, скасовано податкове повідомлення - рішення від 07.01.2025 №0000903-2411-1015-UA32120090000034281 в частині визначення податку на 8 287 грн., а в іншій частині податкове повідомлення - рішення та податкове повідомлення - рішення від 07.01.2025 року №0000902-2411-1015-UA32120090000034281 залишено без змін.
Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду із вказаним позовом.
Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (ПК України).
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі статтею 92 Конституції України виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.
01.01.2015 набув чинності Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи» від 28.12.2014 №71-VIII, яким запроваджено податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Порядок оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначено статтею 266 ПК України.
За змістом підпункту 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Приписами підпункту 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування є об`єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Базою оподаткування є загальна площа об`єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об`єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункти 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України).
Отже, аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що власник нежитлової нерухомості, яка за своїм окремими характеристиками і площею підпадає під об`єкт оподаткування, є платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України ставки податку для об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об`єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об`єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України, контролюючий орган зобов`язаний самостійно визначити суму грошових зобов`язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов`язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.
Згідно з підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об`єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення того, чи є нерухоме майно, що належить позивачу, об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Так, відповідно до пункту 30.1 статті 30 ПК України податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов`язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об`єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат (пункт 30.2 статті 30 ПК України).
Положеннями підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлюються податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті ПК України не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Відповідно до підпункту 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.
Тобто, визначення «сільськогосподарський товаровиробник», яке міститься у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, застосовується для цілей глави розділу ХІV цього Кодексу «Спрощена система оподаткування, облік та звітність», тоді як в даному випадку йдеться про сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки (розділ ХІІ «Податок на майно»).
Відповідно до пунктів 5.2, 5.3 статті 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу. Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.
Так, поняття «сільськогосподарський товаровиробник» також міститься у статті 1 Закону України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001 - 2004 років» від 18.01.2001 №2238-ІІІ, під яким законодавець визначає фізичну або юридичну особу, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.
З метою визнання осіб такими, що займаються сільськогосподарською діяльністю, законодавцем вживається також поняття «виробники сільськогосподарської продукції».
За змістом статті 1 Закону України «Про сільськогосподарський перепис» від 23.09.2008 № 575-VI виробники сільськогосподарської продукції - це юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи - підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.
Наведені вище поняття «сільськогосподарський товаровиробник» не суперечать його визначенню у підпункті 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 ПК України, яке, до того ж, має чітко обмежену сферу застосування. Як наслідок, для інших випадків мають бути застосовані субсидіарно норми інших законів у відповідності до положень пункту 5.3 статті 5 ПК України.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.11.2020 у справі №560/168/19.
На користь висновку про те, що положення пункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України, можуть застосовуватись в тому числі й до фізичних осіб, свідчить і подальше законодавче уточнення правового регулювання. Так, Законом України від 23.11.2018 №2628-VIII підпункт «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України викладено в новій редакції, згідно з якою не є об`єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісівництва та рибного господарства» (код 1271) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Тобто з 1 січня 2019 року законодавець уточнив, що сільськогосподарським товаровиробником є як юридичні, так і фізичні особи.
Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17.08.2000 № 507 затверджено і введено в дію Державний класифікатор будівель та споруд ДК 018-2000 (далі - ДК 018-2000), призначений для використання органами центральної та місцевої виконавчої та законодавчої влади, фінансовими службами, органами статистики та всіма суб`єктами господарювання (юридичними та фізичними особами) в Україні. Об`єктами класифікації в ДК 018-2000 є будівлі виробничого та невиробничого призначення та інженерні споруди різного функціонального призначення.
Державний класифікатор будівель та споруд (ДК БС) є складовою частиною Державної системи класифікації та кодування техніко-економічної та соціальної інформації.
Згідно з ДК 018-2000 до групи «Будівлі нежитлові інші» (код 127) включено клас «Будівлі сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства» (код 1271).
Клас «Будівлі сільськогосподарського призначення» (код 1271) включає в себе будівлі для використання в сільськогосподарській діяльності, наприклад, корівники, стайні, свинарники, кошари, кінні заводи, собачі розплідники, птахофабрики, зерносховища, склади та надвірні будівлі, підвали, винокурні, винні ємності, теплиці, сільськогосподарські силоси та ін.
Відтак згідно з ДК 018-2000 будівлі класифікуються за їх функціональним призначенням.
З наданих суду доказів вбачається, що належний позивачу об`єкт нерухомого майна, а саме пташник, відноситься до нежитлових будівель, призначених для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
Досліджуючи питання щодо наявності у позивача як фізичної особи статусу сільськогосподарського товаровиробника, судом враховано, що за змістом проаналізованих норм ПК України та Закону України «Про сільськогосподарський перепис» будівлі та споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності, віднесені до відповідного класу ДК 018-2000, використовуються та належать фізичним особам, що займаються сільськогосподарською діяльністю, мають у володінні, користуванні чи розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин, не є об`єктами оподаткування згідно з пунктом «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Судом встановлено, відповідно до договорів купівлі-продажу позивач є власником нежитлової будівлі, а саме: пташника, площею 828,7 м2, який розташований за адресою: Київська область, Обухівський район, с.Пустовіти, вул. Новосілка, буд.5е.
Згідно довідки виданої Пустовітським старостинським округом № 15 Виконавчого комітет Миронівської сільської ради від 05.02.2025 №33, вказана будівля використовувалася позивачем як об`єкт сільськогосподарської інфраструктури в межах сільськогосподарських потреб.
Зазначена нежитлова будівля в оренду, лізинг, позичку не передавалась.
Крім того, як підтверджується довідкою виданої Пустовітським старостинським округом № 15 Виконавчого комітет Миронівської сільської ради від 05.02.2025 №34, в позивача наявна земельна ділянка на яких ведеться особисте селянське господарство і виробництво сільськогосподарської продукції.
Вищевказані докази розцінюються судом як достовірні докази наявності у позивача статусу сільськогосподарського товаровиробника який має у власності об`єкт нерухомого майна, призначений для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.
З урахуванням викладеного та з огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що позивач підпадає під статус сільськогосподарського товаровиробника, а належні йому на праві власності нежитлові приміщення не є об`єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в силу підпункту «ж» підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України.
Як вбачається судом та підтверджується матеріалами справи, в порядку адміністративного оскарження, Державною податковою службу України, скасовано податкове повідомлення - рішення від 07.01.2025 №0000903-2411-1015-UA32120090000034281 в частині визначення податку на 8 287 грн. Доказів прийняття нового податкового повідомлення - рішення, матеріали справи не містять.
А тому у тій частині, в якій податкове повідомлення - рішення є вже скасованим, то позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
З огляду на вищезазначене, суд доходить висновку, що податкове повідомлення-рішення від 07.01.2025 року 0000902-2411-1015-UA32120090000034281, яким ОСОБА_1 за податковий період 2020 року визначено до сплати суму податкового зобов`язання у розмірі 9 784,88 грн. як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості та податкове повідомлення-рішення від 07.01.2025 року 0000903-2411-1015-UA32120090000034281, яким ОСОБА_1 за податковий період 2021 року визначено до сплати суму податкового зобов`язання у розмірі 41 435,00 грн. як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості є протиправними та підлягають скасуванню.
Суд також застосовує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Частиною 1 статті 6 КАС України, передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 статті 77 КАС України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем по справі, як суб`єктом владних повноважень, дії якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності вчинених дій та не спростовано доводи позивача в цій частині.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є такими, що підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до пункту 9 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» і доказів понесення ним інших витрат суду не надано, тому виходячи з положень статті 139 КАС України, розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В И Р І Ш И В:
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.01.2025 року 0000902-2411-1015-UA32120090000034281, яким ОСОБА_1 за податковий період 2020 року визначено до сплати суму податкового зобов`язання у розмірі 9 784,88 грн. як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 07.01.2025 року 0000903-2411-1015-UA32120090000034281, яким ОСОБА_1 за податковий період 2021 року визначено до сплати суму податкового зобов`язання у розмірі 41 435,00 грн. як податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості.
4. В решті позовних вимог — відмовити.
5. Розподіл судових витрат не здійснюється
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жукова Є.О.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua