Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №320/10091/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 жовтня 2026 року справа № 320/10091/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кушнової А.О., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_2 (далі - позивач) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просить суд:

- дії підлеглих ІНФОРМАЦІЯ_2 без створення окремої юридичної особи «працівників» ІНФОРМАЦІЯ_3 визнати протиправними, за результатами визнання дій підлеглих ІНФОРМАЦІЯ_2 без створення окремої юридичної особи «працівників» ІНФОРМАЦІЯ_3 протиправними, подальші прийняті ними рішення визнати протиправними та скасувати;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 *(ЄДРПОУ № НОМЕР_1 ) прийняти відповідне рішення та повернути ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 *(паспорт НОМЕР_2 ) до міста Києва з метою виконання ним сімейних та батьківських обов`язків;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_4 *(ЄДРПОУ № НОМЕР_1 ) прийняти відповідне рішення та повернути ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 *(паспорт НОМЕР_2 ) його документи, особисті речі, мобільний телефон, одяг, якими 03.03.2026 відкрито заволоділи «працівники» ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- з урахуванням принципів здійснення правосуддя по відстоюванню та захисту правопорядку в Україні, винести окрему ухвалу, яку для відповідного реагування направити Головному управлінню національної поліції в м. Києві, Генеральному прокурору та Уповноваженому у ВР України з прав людини.

Як третіх осіб у позовній заяві позивач зазначає: Уповноважений у ВР України з прав людини, Генеральний прокурор, Головне управління національної поліції в м. Києві.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 07.04.2026 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення недоліків позову шляхом надання доказів сплати судового збору у сумі 1331,20 грн, уточненої позовної заяви, разом із доказами направлення відповідачу (ам), в якій уточнити склад учасників справи (відповідачів), або уточнення прохальної частини позовної заяви, із зазначенням конкретних найменувань документів, уточнення пункту 4 прохальної частини позову, із зазначенням в чому полягають протиправні дії відповідача, та які конкретні рішення (із зазначенням реквізитів) оскаржує позивач; надання доказів на підтвердження зазначеного позивачем у позовній заяві місця проживання позивача, а саме витяг з реєстру територіальної громади або з Єдиного державного демографічного реєстру; надання письмового обґрунтування щодо залучення третіх осіб до участі у справі із зазначенням, на стороні якої зі сторін у справі мають бути залучені треті особи та на які права, свободи, інтереси або обов`язки третіх осіб може вплинути рішення у справі.

15.04.2026 та 24.04.2026 до канцелярії суду позивачем подано докази усунення недоліків позову, до яких додано уточнену позовну заяву від 15.04.2026 із примірниками для суду, відповідача та третіх осіб, докази сплати судового збору.

Так, в уточненій позовній заяві від 15.04.2026 ОСОБА_1 звертається до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_6 ) та просить суд:

- дії «працівників» ІНФОРМАЦІЯ_7 по викраденню ОСОБА_4 та спричинення шкоди його здоров`ю, що мало місце 03.03.2026, визнати протиправними, за результатами визнання дій працівників ІНФОРМАЦІЯ_7 протиправними, подальші прийняті ними рішення визнати протизаконними та скасувати;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 прийняти відповідне рішення та повернути ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт НОМЕР_2 , до міста Києва з метою виконання ним сімейних та батьківських обов`язків;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 прийняти відповідне рішення та повернути ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт НОМЕР_2 , його особисті речі, мобільний телефон, одяг, якими 03.03.2026 відкрито заволоділи «працівники» ІНФОРМАЦІЯ_3 ;

- з урахуванням принципів здійснення правосуддя по відстоюванню та захисту правопорядку в Україні, винести окрему ухвалу, яку для відповідного реагування направити Головному управлінню національної поліції в м. Києві, Генеральному прокурору та Уповноваженому у ВР України з прав людини.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 03.03.2026 працівники ІНФОРМАЦІЯ_7 , за твердженнями позивача, із застосуванням фізичної сили та сльозогінного засобу затримали її нареченого ОСОБА_4 , завдали йому тілесних ушкоджень, вилучили мобільний телефон, особисті речі та документи, після чого доставили його до невідомого місця, а надалі він опинився у навчальному центрі Збройних Сил України в Житомирській області.

Позивач зазначає, що на момент вчинення вказаних дій вона перебувала у стані вагітності та внаслідок позбавлення її чоловіка можливості перебувати разом із нею залишилася без його допомоги та підтримки. Вважає, що такими діями порушено її права на сімейне життя, шлюб та сім`ю, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2026 відкрито провадження у справі про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано докази у справі від сторін. У задоволенні клопотання позивача про залучення як третіх осіб Уповноваженого у ВР України з прав людини, Генерального прокурора та Головного управління національної поліції в м. Києві - відмовлено.

29.04.2026 до суду від позивача надійшла уточнена позовна заява, на виконання вимог ухвали Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2026, у якій позивач просить суд:

- дії «працівників» ІНФОРМАЦІЯ_7 по викраденню Захарченка Дмитра Олексійовича та спричинення шкоди його здоров`ю, що мало місце 03.03.2026, визнати протиправними;

- за результатами визнання дій працівників ІНФОРМАЦІЯ_7 протиправними, подальші прийняті ними рішення визнати протизаконними та скасувати;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 прийняти відповідне рішення та повернути ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт НОМЕР_2 , до міста Києва з метою виконання ним сімейних та батьківських обов`язків;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 прийняти відповідне рішення та повернути ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт НОМЕР_2 , його особисті речі, мобільний телефон, одяг, якими 03.03.2026 відкрито заволоділи «працівники» ІНФОРМАЦІЯ_7 ;

Також 29.04.2026 на адресу суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову від 29.04.2026, в якій позивач просить суд заборонити будь-кому подальше переміщення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , паспорт НОМЕР_2 , 03.03.2026 викраденого «працівниками» ІНФОРМАЦІЯ_7 та на даний час перебуваючого в навчальному центрі ДШВ ЗСУ в Житомирській області (в/ч НОМЕР_3 , НОМЕР_4 батальйон, Е-mail: ІНФОРМАЦІЯ_8 ).

За результатами автоматизованого розподілу заяви про забезпечення позову згідно із протоколом від 29.04.2026 визначено головуючим щодо розгляду вказаної заяви суддю Київського окружного адміністративного суду Кушнову А.О.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.04.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову від 29.04.2026 відмовлено.

Відповідач правом на надання відзиву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований належним чином.

Витребувані ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.04.2026 докази відповідач до суду не надав та не повідомив суд про неможливість подати такі докази.

На підставі положень частини шостої статті 162 та частини другої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у зв`язку із ненаданням відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Приймаючи до уваги відсутність таких клопотань з боку учасників справи, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

Позивач, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 , є громадянкою України, що підтверджується паспортом громадянина України з безконтактним електронним носієм (ID-карткою) № НОМЕР_6 , виданим 31.05.2019 органом 7424.

21.03.2026 між ОСОБА_2 та громадянином України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , укладено шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_7 виданим Деснянським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Після державної реєстрації шлюбу прізвище позивача змінено на ОСОБА_5 .

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначає, що 03.03.2026 працівниками ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно її нареченого, ОСОБА_4 , вчинено дії, які, на думку позивача, полягали у застосуванні фізичної сили та сльозогінного засобу, спричиненні тілесних ушкоджень, вилученні мобільного телефону, документів та інших особистих речей, а також у його примусовому переміщенні.

Як зазначає позивач, після вказаних подій ОСОБА_4 опинився у навчальному центрі Десантно-штурмових військ Збройних Сил України в Житомирській області.

Позивач пов`язує зазначені обставини з порушенням власних прав та законних інтересів, посилаючись на те, що вона перебуває у шлюбі із ОСОБА_4 , а на момент виникнення спірних правовідносин перебувала у стані вагітності. На її думку, внаслідок перебування чоловіка поза межами міста Києва вона була позбавлена його допомоги та підтримки, а тому зазнала втручання у право на сімейне життя, шлюб та сім`ю.

З огляду на наведене позивач звернулася до суду з цим позовом, у якому просить визнати протиправними дії працівників ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ОСОБА_4 , визнати протиправними та скасувати подальші рішення, прийняті щодо нього, зобов`язати відповідача повернути ОСОБА_4 до міста Києва, а також повернути йому документи, особисті речі, мобільний телефон та одяг.

Вирішуючи спір по суті, суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та враховує наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, строк дії режиму воєнного стану неодноразово продовжувався та діє на час розгляду справи.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку (частина третя статті 1 Закону №2232-ХІІ).

Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово - облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ).

Відповідно до абзацу четвертого статті 1 Закону №3543-ХІІ, мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154 (далі – Положення №154), територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Пунктом 8 Положення №154 передбачено, що завданнями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки є виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, керівництво військовим обліком призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, здійснення контролю за його станом, зокрема в місцевих держадміністраціях, органах місцевого самоврядування та в органах, що забезпечують функціонування системи військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (крім СБУ та розвідувальних органів України), забезпечення в межах своїх повноважень адміністрування (територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, мм. Києва та Севастополя) та ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Реєстр) (районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), проведення заходів із взяття громадян України на військовий облік призовників, направлення громадян України для проходження базової військової служби, призову громадян на військову службу, проведення відбору кандидатів для прийняття на військову службу за контрактом, участь у відборі громадян для проходження служби у військовому резерві Збройних Сил, підготовка та проведення в особливий період мобілізації людських і транспортних ресурсів, забезпечення організації соціального і правового захисту військовослужбовців, військовозобов`язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори до Збройних Сил (далі - збори), ветеранів війни та військової служби, пенсіонерів з числа військовослужбовців Збройних Сил (далі - пенсіонери) та членів їх сімей, участь у військово-патріотичному вихованні громадян, здійснення інших заходів з питань оборони відповідно до законодавства.

Приписами абзацу дванадцятого пункту 9 Положення №154 передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань, зокрема, здійснюють заходи оповіщення та призову громадян (крім військовозобов`язаних та резервістів СБУ та розвідувальних органів): на військову службу за призовом осіб офіцерського складу; на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (зарахованих до військового оперативного резерву); на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період (незалежно від місця їх перебування на військовому обліку)

Отже, законодавством України визначено спеціальний порядок реалізації громадянами військового обов`язку, а територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є суб`єктами, на які законом покладено відповідні повноваження у сфері забезпечення виконання громадянами військового обов`язку.

Водночас частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є об`єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб`єктів владних повноважень.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача.

Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.11.2019 року у справі №687/1539/16-а та від 04.02.2020 у справі №320/7969/17, від 29.12.2020 у справі №140/2630/18.

Отже, для вирішення цього спору суду необхідно встановити, чи стосувалися оскаржувані рішення та дії безпосередньо прав, свобод або законних інтересів ОСОБА_1 та чи спричинили вони для неї негативні правові наслідки.

Зі змісту позовної заяви та поданих позивачем заяв по суті справи вбачається, що фактичні обставини, покладені в основу позову, стосуються дій та рішень відповідача щодо ОСОБА_4 .

Так, за твердженнями позивача, саме щодо ОСОБА_4 03.03.2026 працівниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки було застосовано фізичну силу, використано сльозогінний засіб, заподіяно тілесні ушкодження, вилучено документи, мобільний телефон, одяг та інші особисті речі, а також здійснено його переміщення до навчального центру.

Крім того, заявлені позивачем вимоги щодо скасування подальших рішень та повернення ОСОБА_4 до міста Києва стосуються його правового становища у сфері військового обов`язку та військової служби.

Таким чином, судом встановлено, що у цій справі позивач не є особою, щодо якої здійснювалися відповідні дії, які, за її твердженнями, є протиправними.

При цьому КАС України не надає одному з подружжя загального права звертатися до адміністративного суду від власного імені з вимогами про захист особистих прав іншого з подружжя.

Сам факт перебування осіб у шлюбі не призводить до переходу особистих немайнових, майнових чи інших прав одного з подружжя до іншого та не робить одного з них належним позивачем у спорі щодо індивідуальних прав другого з подружжя.

При цьому судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_4 та позивачем зареєстровано 21.03.2026, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_7 .

Водночас події, які позивач пов`язує із протиправними діями працівників територіального центру комплектування та соціальної підтримки, за її твердженнями, відбулися 03.03.2026, тобто до державної реєстрації шлюбу.

Таким чином, на момент виникнення обставин, які позивач вважає підставою для звернення до суду, між нею та ОСОБА_4 не існувало зареєстрованого шлюбу, а тому посилання позивача на порушення відповідачем її прав саме як дружини ОСОБА_4 не узгоджується з установленими судом обставинами.

Разом із тим, навіть після державної реєстрації шлюбу сам факт перебування особи у шлюбі з громадянином, щодо якого суб`єктом владних повноважень здійснюються передбачені законом повноваження у сфері військового обов`язку та військової служби, не означає автоматичного виникнення у другого з подружжя права вимагати припинення таких дій, скасування рішень щодо іншого з подружжя або його повернення до місця проживання.

Суд зазначає, що заявлені позивачем способи захисту за своїм змістом не спрямовані на поновлення її власних прав чи законних інтересів, а фактично мають на меті захист прав та інтересів ОСОБА_4 .

Сам по собі факт того, що можливе порушення прав однієї особи може мати негативні наслідки для членів її сім`ї, не перетворює такі наслідки на безпосереднє порушення суб`єктивного права кожного члена сім`ї та не надає йому права вимагати судового захисту прав іншої особи.

Право на захист це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оскарження останнього. Отже, відсутність у будь-кого, в тому числі і позивача, прав чи обов`язків у зв`язку із оскаржуваним рішенням не породжує для останнього і права на захист, тобто, права на звернення із адміністративним позовом.

Таким чином у цій справі судом встановлено, що заявлені позивачем вимоги спрямовані на захист прав та інтересів іншої особи – ОСОБА_4 , тоді як позивач не довела наявності власного суб`єктивного права або охоронюваного законом інтересу, безпосередньо порушеного оскаржуваними рішеннями чи діями відповідача.

При цьому з огляду на відсутність порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача у спірних правовідносинах, правова оцінка діям відповідача, вчиненим стосовно ОСОБА_4 , у межах розгляду цієї справи судом не надається. Встановлення правомірності чи протиправності таких дій може бути предметом судового розгляду за позовом особи, щодо якої вони безпосередньо вчинялися.

У процесі розгляду справи суд не встановив інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору. А решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Відповідно до вимог частини першої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» від 10.10.2010, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, та встановивши відсутність безпосереднього порушення прав, свобод чи законних інтересів позивача оскаржуваними діями та рішеннями відповідача, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення адміністративного позову в цілому.

Підстави для відшкодування судових витрат у справі відповідно до положень статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Кушнова А.О.