Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №320/45249/25 — Київський окружний адміністративний суд

Суд: Київський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: стягнення податкового боргу

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №320/45249/25

Суддя: Панова Г. В.

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 року м. Київ № 320/45249/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про стягнення податкового боргу,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Головне управління Державної податкової служби у м. Києві з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд стягнути податковий борг у розмірі 68 183,88 гривень.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку в контролюючих органах як платник податків та відповідно до вимог Податкового кодексу України зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати податки та збори. З огляду на те, що відповідачем самостійно задекларовані грошові зобов`язання у встановлені законодавством строки не сплачені, а відповідні суми податкового боргу залишаються непогашеними, позивач, керуючись положеннями статей 59 та 95 Податкового кодексу України, звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача податкового боргу в загальному розмірі 68 183,88 грн.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17.09.2025 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.

Про відкриття провадження відповідач був проінформований шляхом направлення ухвали суду про відкриття провадження у справі засобами поштового зв`язку Укрпошта, на адресу місцезнаходження відповідача (відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань): АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями списку згрупованих відправлень та рекомендованим повідомленням № R067025343554, яке було отримано відповідачем.

Відповідно до частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України днем вручення судового рішення є, серед іншого: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до приписів частини п`ятої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

Приписами частини першої другої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено що, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач своїм правом про надання письмового відзиву не скористався, будь-яких заяв чи клопотань по суті спору не надав.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено про таке.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на податковому обліку в органах Державної податкової служби України та є платником податків і зборів відповідно до вимог податкового законодавства України.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем подано до контролюючого органу податкову декларацію платника єдиного податку від 19.02.2025 № 9425378548, відповідно до якої самостійно визначено суму грошового зобов`язання зі сплати єдиного податку в розмірі 16 620,80 грн.

Крім того, відповідачем подано податкову декларацію платника єдиного податку від 09.05.2025 № 9128155302, відповідно до якої самостійно задекларовано грошове зобов`язання зі сплати єдиного податку в розмірі 42 969,23 грн.

Таким чином, загальна сума самостійно задекларованих відповідачем грошових зобов`язань зі сплати єдиного податку за вказаними податковими деклараціями становить 59 590,03 грн.

Також із матеріалів справи вбачається, що відповідно до податкової декларації від 09.05.2025 № 9128155302 відповідачем самостійно визначено грошове зобов`язання зі сплати військового збору в розмірі 8 893,85 грн.

Згідно з відомостями інтегрованої картки платника податків, у зв`язку з несплатою відповідачем грошових зобов`язань у встановлені законодавством строки за ним обліковується податкова заборгованість зі сплати єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 59 590,03 грн та військового збору в розмірі 8 593,85 грн.

Отже, за даними обліку контролюючого органу, загальна сума податкового боргу відповідача становить 68 183,88 грн.

Судом також встановлено, що Головним управлінням ДПС у м. Києві з метою погашення податкового боргу відповідача сформовано податкову вимогу форми «Ф» від 13.02.2024 № 0001957-1306-2615, яку направлено на адресу платника податків засобами поштового зв`язку, а саме: АДРЕСА_1 .

Водночас зазначене поштове відправлення повернулося до контролюючого органу з відміткою про причину невручення «за закінченням терміну зберігання».

За твердженням позивача, після направлення вказаної податкової вимоги податковий борг відповідача в повному обсязі погашений не був, у зв`язку з чим контролюючим органом повторна податкова вимога не формувалася та не направлялася.

Відповідно до наданих позивачем відомостей інтегрованої картки платника податків, станом на час звернення до суду за відповідачем продовжує обліковуватися податковий борг у загальному розмірі 68 183,88 грн, який складається із заборгованості зі сплати єдиного податку та військового збору.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення податкового боргу у примусовому порядку.

При вирішенні спору, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України, який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Підпунктом 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що податкове зобов`язання - це сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

За приписами пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Із системного аналізу наведених положень податкового законодавства вбачається, що обов`язок платника податків щодо сплати самостійно визначеного ним грошового зобов`язання виникає безпосередньо на підставі поданої податкової декларації. При цьому таке грошове зобов`язання набуває статусу узгодженого з моменту його самостійного декларування платником податків та не потребує прийняття контролюючим органом окремого податкового повідомлення-рішення.

Відтак несплата самостійно задекларованого грошового зобов`язання після закінчення встановленого законом строку його сплати має наслідком виникнення податкового боргу, який підлягає погашенню в порядку, визначеному Податковим кодексом України.

Як встановлено судом, відповідачем самостійно визначено грошові зобов`язання зі сплати єдиного податку згідно з податковими деклараціями від 19.02.2025 № 9425378548 на суму 16 620,80 грн та від 09.05.2025 № 9128155302 на суму 42 969,23 грн.

Отже, загальна сума самостійно задекларованих відповідачем грошових зобов`язань зі сплати єдиного податку становить 59 590,03 грн.

Крім того, відповідно до податкової декларації від 09.05.2025 № 9128155302 відповідачем самостійно визначено грошове зобов`язання зі сплати військового збору в розмірі 8 893,85 грн, при цьому згідно з відомостями податкового обліку позивачем заявлено до стягнення заборгованість із зазначеного платежу в розмірі 8 593,85 грн.

Суд зазначає, що визначені відповідачем у податкових деклараціях суми грошових зобов`язань відповідно до пункту 54.1 статті 54 Податкового кодексу України є узгодженими, а тому підлягали обов`язковій сплаті у строки, встановлені податковим законодавством.

Водночас самостійне визначення платником податків суми грошового зобов`язання покладає на нього обов`язок забезпечити його своєчасне виконання незалежно від вчинення контролюючим органом додаткових дій щодо визначення відповідного зобов`язання.

Таким чином, правове значення для вирішення цього спору має не лише факт самостійного декларування відповідачем грошових зобов`язань, але й встановлення обставин їх несплати у визначені законом строки та наявності непогашеної заборгованості на момент звернення контролюючого органу до суду.

При цьому суд зазначає, що інтегрована картка платника податків є формою оперативного обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів та інших платежів, яка відображає стан розрахунків платника податків із бюджетом.

Відомості інтегрованої картки платника податків підлягають оцінці судом у сукупності з податковими деклараціями, розрахунком податкового боргу та іншими наявними у справі доказами.

Отже, при вирішенні питання про стягнення податкового боргу суд має встановити не лише факт його відображення в інформаційній системі контролюючого органу, а й правові підстави виникнення відповідних зобов`язань, їх узгодженість, настання строків сплати та фактичний розмір непогашеної заборгованості.

Щодо дотримання позивачем встановленої законодавством процедури стягнення податкового боргу суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з пунктом 59.4 статті 59 Податкового кодексу України податкова вимога надсилається (вручається) також платникам податків, які самостійно подали податкові декларації, але не погасили суми податкових зобов`язань у встановлені цим Кодексом строки, без попереднього надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, контролюючим органом сформовано та направлено відповідачу податкову вимогу форми «Ф» від 13.02.2024 № 0001957-1306-2615 на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: АДРЕСА_1 .

Зазначене поштове відправлення повернулося на адресу контролюючого органу з відміткою про причину невручення «за закінченням терміну зберігання».

Відповідно до пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України, якщо платник податків не подав заяву про бажання отримувати документи через електронний кабінет, листування з ним здійснюється шляхом надсилання за його податковою адресою рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом особистого вручення.

У разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ у зв`язку з відсутністю за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їхньою відмовою прийняти документ, незнаходженням фактичного місця розташування платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Отже, податкове законодавство пов`язує належність вручення документів контролюючого органу не виключно з їх фактичним отриманням платником податків, а й із дотриманням контролюючим органом визначеної законом процедури їх направлення.

Повернення поштового відправлення з причини закінчення встановленого строку його зберігання саме по собі не свідчить про недотримання контролюючим органом процедури направлення податкової вимоги та не виключає застосування передбачених пунктом 42.5 статті 42 Податкового кодексу України правових наслідків її вручення.

Водночас належне направлення податкової вимоги передбачає підтвердження її надсилання саме за податковою адресою платника податків та встановлення дати, зазначеної оператором поштового зв`язку як дати невручення відповідного документа.

При цьому суд враховує, що податкова вимога від 13.02.2024 була сформована до виникнення грошових зобов`язань, задекларованих відповідачем у 2025 році.

У зв`язку з цим суд зазначає, що сама по собі відмінність між датою направлення податкової вимоги та періодом виникнення податкової заборгованості, яка є предметом стягнення, не свідчить про необхідність формування нової податкової вимоги.

Так, відповідно до пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений у повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Наведена норма свідчить про те, що законодавець пов`язує необхідність повторного направлення податкової вимоги не з кожним випадком збільшення податкової заборгованості чи виникненням нових грошових зобов`язань, а з фактом повного погашення попереднього податкового боргу та подальшого виникнення нового.

Відтак податкова вимога зберігає своє правове значення протягом усього періоду безперервного існування податкового боргу, незалежно від зміни його розміру та складових.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 23.10.2021 у справі № 580/1216/20 та від 08.01.2025 у справі № 826/4545/17.

Верховний Суд виходить із того, що визначальним для застосування пункту 59.5 статті 59 Податкового кодексу України є факт безперервного існування податкового боргу після направлення платнику податків податкової вимоги. При цьому зміна розміру або виду податкових зобов`язань, які формують податковий борг, не зумовлює обов`язку контролюючого органу направляти нову податкову вимогу за умови, що попередній податковий борг не був погашений у повному обсязі.

З огляду на викладене, для вирішення питання про належність дотримання позивачем процедури стягнення податкового боргу в межах цієї справи визначальним є встановлення обставини безперервного існування податкової заборгованості відповідача з моменту направлення податкової вимоги від 13.02.2024 до виникнення заборгованості, заявленої до стягнення.

За умови підтвердження зазначеної обставини даними податкового обліку відсутність повторного направлення відповідачу податкової вимоги щодо зобов`язань, задекларованих у 2025 році, не свідчить про порушення контролюючим органом установленого законодавством порядку стягнення податкового боргу.

Відповідно до пункту 87.11 статті 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

Отже, зазначеною нормою встановлено спеціальний порядок примусового стягнення податкового боргу з фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб-підприємців, який передбачає необхідність звернення контролюючого органу до суду з відповідними позовними вимогами.

Згідно з пунктом 95.1 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Пунктом 95.2 статті 95 Податкового кодексу України передбачено, що стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Таким чином, звернення контролюючого органу до суду з позовом про стягнення податкового боргу є передбаченим законодавством способом забезпечення виконання платником податків обов`язку щодо сплати узгоджених грошових зобов`язань за умови наявності відповідної заборгованості та дотримання встановленої законом процедури її стягнення.

При цьому суд наголошує, що примусове стягнення податкового боргу не є заходом відповідальності платника податків, а становить визначений законом механізм виконання вже існуючого та невиконаного грошового зобов`язання перед бюджетом.

Водночас у разі підтвердження матеріалами справи факту виникнення та несплати відповідачем узгоджених грошових зобов`язань, наявності непогашеного податкового боргу у заявленому розмірі, а також дотримання контролюючим органом передбаченої Податковим кодексом України процедури його стягнення, такі обставини становлять належну правову підставу для задоволення позову.

Суд також враховує, що обов`язок сплачувати податки та збори має публічно-правовий характер, виникає безпосередньо із закону та не залежить від волевиявлення платника податків щодо доцільності чи необхідності виконання відповідного обов`язку.

Самостійне декларування платником податків грошового зобов`язання та подальше невиконання обов`язку щодо його сплати не може бути підставою для звільнення такого платника від погашення заборгованості, яка виникла внаслідок його несплати.

Отже, оскільки судом встановлено наявність у відповідача податкового боргу, щодо наявності та розміру якого відповідачем не подано до суду відзиву на позов, доказів його сплати, а вжиті контролюючим органом заходи не призвели до його погашення, наявні підстави для стягнення з відповідача податкового боргу.

Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Водночас доказів сплати зазначеної заборгованості, припинення податкового обов`язку з інших передбачених законом підстав, скасування відповідних грошових зобов`язань або відсутності податкового боргу відповідачем суду не надано.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з розрахункових рахунків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 ) податковий борг у розмірі 68 183 (шістдесят вісім тисяч сто вісімдесят три) грн 88 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя (підпис) Панова Г. В.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua