Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №300/4/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2026 р. справа № 300/4/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до суду із адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - відповідач, ГУ НП в Донецькій області) про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій, у якому просить:

- визнати протиправними (неправомірними) дії Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення та середнього заробітку за час затримки виплати частин заробітної плати при розрахунку та матеріальних втрат понесених з вини відповідача;

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строків виплати в розмірі 56357,63 грн;

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 матеріальні втрати в розмірі 5740,33 грн завдані у вигляді утриманням військового збору в збільшеному розмірі;

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виплат заробітної плати: підвищення окладу, нічних, понаднормових, виплат за пкму № 375, компенсацій за невикористані відпустки, індексації, при звільненні за період з 01.10.2022 по 05.12.2025, заборгованості, встановленої рішенням Донецького окружного адміністративного суду справи №200/22/23, врахувавши вимогу ст. 117 КЗпП за 183 дні в розмірі 387 902,49 грн.

В обґрунтування позову зазначила, що вона проходила службу в ОВС та Національній поліції; за власним бажанням звільнена 30.09.2022 наказом № 432 о/с від 28.09.2022. При звільненні зі служби відповідачем не проведено виплати індексації, доплати установленою постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375, доплати за роботу в нічний час та за позанормові години, підвищення окладу за роботу в гірській місцевості, компенсацій за невикористані відпустки щорічні, соціальні, учасника бойових дій поточних та минулих років. Сума заборгованості склала 164 009,48 грн, згідно надісланих відповідачем розрахунків боргу 06 грудня 2025 року на виконання рішення суду у справі №200/22/23 відповідачем виплачена заборгованість в сумі 155 809,01 грн, при цьому із загальної суми боргу стягнуто 5% податок військового збору в розмірі 8200,47 грн. Отже фактична їх виплата здійснена через 3 роки, тобто із затримкою. Крім того дане порушення стало підставою сплати збільшеного розміру податку, що призвело до матеріальних втрат частини доходу позивачем.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с. 39-40).

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву із викладом заперечень щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову. В обґрунтування своєї позиції зазначив, що ГУ НП в Донецькій області фінансується за рахунок бюджетних коштів згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, у межах річної суми видатків та є неприбутковою організацією. У відповідності до Бюджетного кодексу України, всі видатки установа здійснює за рахунок та в межах грошових коштів, що виділялись з бюджету. Просить відмовити у задоволенні позову (а.с.42-47).

На адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій наводить спростування доводів відповідача. Просила позов задовольнити у повному обсязі (а.с. 61-65).

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, з урахуванням строку перебування головуючого судді в основній щорічній відпустці, в порядку черговості, за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, судом встановлено такі обставини.

ОСОБА_1 проходила військову службу в ОВС та Національній поліції, що не заперечується сторонами у справі.

Позивач є внутрішньо переміщеною особою, що підтверджується копією довідки від 16.04.2024 №2609-5003237944 (а.с.8, 11).

Згідно з витягом із наказу ГУ НП в Донецькій області від 28.09.2022 №432/ОС По особовому складу відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в ГУ НП в Донецькій області (за власним бажанням) майора поліції ОСОБА_1 – інспектора сектору інформаційної підтримки Покровського районного управління поліції з 30.09.2022 (а.с.22).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18.12.2024 у справі №200/22/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року включно. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 07 листопада 2015 року по 31 жовтня 2017 року включно із застосуванням місяця підвищення доходу листопад 2015 року. Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Донецькій області, які полягали у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 24 березня 2022 року по 19 вересня 2022 року включно без урахування підвищення посадового окладу на 25% у зв`язку з проходженням служби на території населеного пункту, якому наданий статус гірського. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 24 березня 2022 року по 19 вересня 2022 року включно з урахуванням підвищення посадового окладу на 25% у зв`язку з проходженням служби на території населеного пункту, якому надано статус гірського, та провести його виплату з урахуванням фактично виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, як полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 20 діб щорічної чергової відпустки (3 доби за 2015 рік, 17 діб за 2021 рік) та 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік. Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Донецькій області, які полягали у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані в році звільнення відпустки (за 34 доби щорічної чергової відпустки за 2022 рік, за 10 календарних днів додаткової відпустки як одинокій матері за 2022 рік) із місячного грошового забезпечення, право на яке вона мала відповідно до чинного законодавства на день звільнення зі служби, у складі якого не враховані підвищення посадового окладу на 25% за проходження служби на території населеного пункту, якому надано статус гірського, індексації та додаткової винагороди, запровадженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". Визнано протиправними дії Головного управління Національної поліції в Донецькій області, які полягали у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані в минулих роках відпустки (за 10 календарних днів додаткової відпустки як одинокій матері за 2019 рік, за 10 календарних днів додаткової відпустки як одинокій матері за 2020 рік, за 10 календарних днів додаткової відпустки як одинокій матері за 2021 рік) із місячного грошового забезпечення, право на яке вона мала відповідно до чинного законодавства на день звільнення зі служби, у складі якого не враховані підвищення посадового окладу на 25% за проходження служби на території населеного пункту, якому надано статус гірського, індексації та додаткової винагороди, запровадженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", а також без урахування норм абз. 3 п. 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, у системному зв`язку з абз. 1 п. 8 розділу ІV цього Порядку. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані відпустки за минулі роки (за 3 доби щорічної основної відпустки за 2015 рік, за 17 діб щорічної основної відпустки за 2021 рік), визначивши розмір такої компенсації із застосуванням норм абз. 3 п. 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, у системному зв`язку з абз. 1 п. 8 розділу ІV цього Порядку, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарних місяців служби, що передують місяцю звільнення, з урахуванням у складі грошового забезпечення, з якого проводиться обчислення, підвищення посадового окладу на 25% за проходження служби на території населеного пункту, якому надано статус гірського, індексації та додаткової винагороди, запровадженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані в році звільнення відпустки (за 14 календарних днів додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 рік), визначивши розмір такої компенсації із застосуванням норм абз. 8 п. 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, із місячного грошового забезпечення, право на яке позивач мала відповідно до чинного законодавства на день звільнення зі служби, у складі якого врахувати підвищення посадового окладу на 25% за проходження служби на території населеного пункту, якому надано статус гірського, індексацію та додаткову винагороду, запроваджену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану". Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані в році звільнення відпустки (за 34 доби щорічної чергової відпустки за 2022 рік, за 10 календарних днів додаткової відпустки як одинокій матері за 2022 рік), визначивши розмір такої компенсації із застосуванням норм абз. 8 п. 8 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260, із місячного грошового забезпечення, право на яке позивач мала відповідно до чинного законодавства на день звільнення зі служби, у складі якого врахувати підвищення посадового окладу на 25% за проходження служби на території населеного пункту, якому надано статус гірського, індексації та додаткової винагороди, запровадженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", та виплатити таку грошову компенсацію з урахуванням фактично виплачених сум. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані відпустки за минулі роки (за 10 календарних днів додаткової відпустки як одинокій матері за 2019 рік, за 10 календарних днів додаткової відпустки як одинокій матері за 2020 рік, за 10 календарних днів додаткової відпустки як одинокій матері за 2021 рік), визначивши розмір такої компенсації із застосуванням норм абз. 3 п. 2 розділу II Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, у системному зв`язку з абз. 1 п. 8 розділу ІV цього Порядку, виходячи з розміру середньоденного грошового забезпечення за останні 2 календарних місяців служби, що передують місяцю звільнення, з урахуванням у складі грошового забезпечення, з якого проводиться обчислення, підвищення посадового окладу на 25% за проходження служби на території населеного пункту, якому надано статус гірського, індексації та додаткової винагороди, запровадженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", та виплатити таку грошову компенсацію з урахуванням фактично виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення, установленої постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 "Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, та протягом 30 днів з дня його відміни" за період з березня 2021 року по серпень 2021 року включно. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову доплату до грошового забезпечення, установлену постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року № 375 "Деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, та протягом 30 днів з дня його відміни", за період з березня 2021 року по серпень 2021 року включно, пропорційно відпрацьованому нею часу в зазначених умовах. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з січня 2016 року по квітень 2021 року включно. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час за 6 годин з 18 на 19 січня 2016 року, 6 годин з 04 на 05 квітня 2016 року, обчисливши розмір такої доплати із застосуванням норм п. 3.7 розділу ІІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час за 6 годин з 19 на 20 грудня 2016 року, 6 годин з 13 на 14 лютого 2017 року, 6 годин з 06 на 07 березня 2017 року, 6 годин з 27 на 28 листопада 2017 року, 6 годин з 04 на 05 квітня 2019 року, 6 годин з 03 на 04 жовтня 2019 року, 6 годин з 06 на 07 листопада 2019 року, 6 годин з 17 на 18 січня 2020 року, 6 годин з 30 на 31 жовтня 2020 року, 6 годин з 27 на 28 березня 2021 року, 6 годин з 05 на 06 квітня 2021 року, 6 годин з 14 на 15 травня 2021 року, обчисливши розмір такої доплати із застосуванням норм п. 11 розділу ІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06 квітня 2016 року № 260. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Донецькій області, яка полягала у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації за службу в понаднормовий час, у дні щотижневого відпочинку та святкові дні, а саме за 02 січня 2016 року. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за службу в понаднормовий час, у дні щотижневого відпочинку та святкові дні, а саме за 02 січня 2016 року, обчисливши розмір такої компенсації із застосуванням норм п. 3.7 розділу ІІІ Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року № 499. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

На виконання вищевказаного судового рішення відповідач виплатив заборгованість 06.12.2025 у розмірі 155 809,01 грн, що підтверджується копією інформації про надходження коштів на рахунок позивача (а.с.23).

Оскільки відповідач у день звільнення не провів остаточний розрахунок, тому позивачка вважає, що відповідно до статті 117 КЗпП України, має право на виплату середнього грошового забезпечення за весь період затримки такого розрахунку, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

При вирішенні спору по суті суд керується таким.

Положеннями ст. 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними (неправомірними) дій Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення та стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строків виплати в розмірі 56357,63 грн, суд зазначає таке.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі - Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ визначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно із статтею 2 Закону № 2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Відповідно до норм статей 3, 4 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться). Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінетом Міністрів України прийнято Порядок № 159, відповідно до пункту 2 якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Як визначено в пункті 3 Порядку № 159, компенсації підлягають грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в т.ч. заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З системного аналізу правових норм слід зробити висновок, що основними умовами для виплати компенсації є: 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі одноразової грошової допомоги) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статті 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 29 березня 2023 року у справі № 120/9475/21-а, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17.

Судом встановлено, що виплату нарахованих позивачу коштів на виконання судового рішення у справі № 200/22/23 в сумі в сумі 155 809,01 грн здійснено відповідачем на картковий рахунок позивача 06.12.2025.

Отже, враховуючи наявність факту виплати позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку та як УБД та службу у нічний, понаднормовий час, компенсацію додаткової доплати до ГЗ індексацію грошового забезпечення у зв`язку із звільненням з служби лише 06.12.2025, позивач має право на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, згідно Законом № 2050-ІІІ та Порядком № 159.

Однак, суд зазначає, що даний розрахунок повинен здійснити відповідач, а отже позовна вимога підлягає задоволенню частково, а саме визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення та зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строків виплати.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними (неправомірними) дій Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 матеріальних втрат понесених з вини відповідача та стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 матеріальні втрати в розмірі 5740,33 грн завдані у вигляді утриманням військового збору в збільшеному розмірі, суд зазначає таке.

Згідно з пунктом 16-1 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу ХХ "Перехідні положення" Податкового кодексу України (далі ПК України) тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Згідно з підпунктом 1 підпункту 1.1 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ платниками збору є, зокрема особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

У відповідності до підпункту 162.1.1. пункту 162.1 статті 162 ПК України фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Згідно з підпунктом 1 підпункту 1.2 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ об`єктом оподаткування збором є для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 163.1.2 пункту 163.1 ПК України об`єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід.

Згідно з підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Згідно з підпунктом 1 підпункту 1.3 пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ставка військового збору становить, зокрема для платників, зазначених у підпункті 1 підпункту 1.1 цього пункту, - 5 відсотків від об`єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1 підпункту 1.2 цього пункту, крім доходів, які оподатковуються за ставкою, визначеною підпунктом 4 цього підпункту.

Зокрема, відповідно до Закону України від 10.10.2024 №4015-IX "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у період дії воєнного стану" збільшено ставку військового збору з 1,5% до 5% від оподатковуваного доходу фізичних осіб.

Між тим, Законом України від 04.12.2024 № 4113 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо стимулювання розвитку цифрової економіки в Україні" уточнений перелік доходів військовослужбовців до яких застосовується ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.

Відповідно до підпункту 4 підпункту 1.3 підрозділу 10 "Інші перехідні положення" розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України зазначена ставка військового збору застосовується до доходу, одержаного у вигляді грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, які здійснюються відповідно до законодавства України (за винятком доходів, які звільняються від оподаткування військовим збором відповідно до підпункту 1.7 пункту 161 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" Кодексу) військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Головного управління розвідки Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Державної спеціальної служби транспорту України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань.

Як встановлено судом на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.12.2024 у справі №200/22/23, відповідач здійснив виплату позивачу недоотриманої під час проходження військової служби індексації грошового забезпечення з утриманням з нарахованого доходу військового збору за ставкою 5 %. Однак, до такого доходу позивача в силу положень ПК повинна застосовуватись ставка військового збору у розмірі 1,5 відсотка.

Отже, відповідач безпідставно та надмірно утримав зайві 3,5 відсотків військового збору (5 відсотків замість 1,5 відсотків) з виплаченої компенсації за невикористану додаткову відпустку та як УБД та службу у нічний, понаднормовий час, компенсацію додаткової доплати до ГЗ індексацію грошового забезпечення на виконання судового рішення.

Враховуючи зазначені положення чинного законодавства, та висновки Верховного Суду, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо утримання військового збору у збільшеному розмірі (5%) з суми виплаченої компенсації за невикористану додаткову відпустку та як УБД та службу у нічний, понаднормовий час, компенсацію додаткової доплати до ГЗ індексацію грошового забезпечення, виплаченої їй на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду, є такими, що не відповідають критеріям, визначеним у статті 19 Конституції України та статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому є протиправними, та як наслідок слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоотримане грошове забезпечення у розмірі військового збору (3,5%), утриманого при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду, а позовна вимога в цій частині підлягає до часткового задоволення, у визначений судом спосіб.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправними (неправомірними) дій Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки виплати частин заробітної плати при розрахунку та стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку виплат заробітної плати: підвищення окладу, нічних, понаднормових, виплат за пкму № 375, компенсацій за невикористані відпустки, індексації, при звільненні за період з 01.10.2022 по 05.12.2025, заборгованості, встановленої рішенням Донецького окружного адміністративного суду справи №200/22/23, врахувавши вимогу ст. 117 КЗпП за 183 дні в розмірі 387 902,49 грн, суд зазначає таке.

В силу ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Так, економічні, правові та організаційні засади оплати праці працівників, які перебувають у трудових відносинах, на підставі трудового договору з підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності та господарювання, а також з окремими громадянами та сфери державного і договірного регулювання оплати праці, визначає Закон України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці", відповідно до статті 1 якого заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу; розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Статтею 2 "Структура заробітної плати" зазначеного Закону в редакції, яка була чинна на час звільнення позивача з військової служби, надані такі визначення.

Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати - це виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Зміст спірних правовідносин, які склались у цій справі, зводиться до питання щодо наявності у позивача права на стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Аналіз наведених норм права свідчить, що законодавець покладає на роботодавця (підприємство, установу, організацію) обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Так, положення частини першої і частини другої статті 117 КЗпП України стосуються відмінних (різних) правових ситуацій, які передбачають різні правові наслідки для роботодавця у разі затримки виплати заробітної плати при звільненні працівника, при цьому істотне значення має наявність спору щодо суми належних працівникові при звільненні сум, оскільки з 01.01.2020 року грошове забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки, як особі, що має статус учасника бойових дій, нарахованих та виплачених у зв`язку із проходженням військової служби та звільненням з неї, слід було розраховувати із застосуванням розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2020 року.

Дійсно, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає виплату компенсації за затримку виплати працівникові належних йому сум при звільненні у розмірі середньомісячного заробітку за весь період затримки до дати фактичного розрахунку, але за умови, коли спору щодо суми заборгованості немає.

Інша правова ситуація виникає, коли є спір щодо суми заборгованості із заробітної плати, яку роботодавець повинен виплати працівникові при звільненні. У цьому випадку працівник, за змістом частини другої статті 117 КЗпП України, має право на відшкодування, якщо спір буде вирішено на його користь. Розмір заборгованості та відшкодування встановлює орган, який вирішує спір, у цьому випадку - суд.

Отже, у разі якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в такому випадку, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Таким чином, законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Вказаний висновок, від якого відступила Велика Палата Верховного Суду, містився зокрема й у постанові від 14 березня 2024 року в справі №560/6960/23 та інших згаданих автором касаційної скарги в аспекті обрахунку суми середнього заробітку за час затримки постановах.

Так, переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (провадження №14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що "виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України".

При цьому Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами "...але не більш як за шість місяців".

Отже, частина перша статті 117 КЗпП України в редакції Закону №2352-IX передбачає: "У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців".

Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій "період затримки (прострочення)", установивши для нього граничну межу.

Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик "нескінченної" відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття "обмеження максимального строку" та "досягнення співмірності" не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон №2352-IX не змінив правову природу відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права - компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-то розумності, справедливості та пропорційності варто застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно.

Статтю 117 КЗпП України необхідно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності.

У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок:

"Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. ".

В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, варто зазначити, що застосовуючи критерії, наведені у згаданій Великою Палатою у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру.

Зокрема, у пунктах 58-60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Лінгвістичне тлумачення тексту цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.

Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Зазначений підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом зокрема й у справі №489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивача на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23).

Варто зазначити, що обчислення середнього заробітку має відповідати висновкам, викладеним у вже згаданій постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, яка є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов`язаних з проходженням публічної служби.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 30 жовтня 2025 року у справі №420/2649/24.

За таких обставин, у спірних правовідносинах слід враховувати позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, так і Верховного Суду, викладену у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, в яких міститься висновок з приводу необхідності врахування принципу співмірності заявленої до відшкодування суми та застосування критеріїв зменшення розміру такого відшкодування, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується на правильному застосуванні положень статті 117 КЗпП України, а використаний при обчисленні належної до стягнення суми підхід, відповідає тому, яким керувався Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.

Така позиція суду відповідає позиції Верховного Суду у постанові від 17.03.2026 у справі №580/9134/23.

Так, загальний розмір доплати позивачеві на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.12.2024 у справі №200/22/23 склав 155 809,01 грн.

При цьому, суд зазначає, що встановлюючи право позивача для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно визначити розмір такого відшкодування.

Суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною першої статті 27 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР "Про оплату праці" (із змінами і доповненнями) порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Підпунктом "л" пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі також - Порядок №100), встановлено, що вказаний Порядок застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться, виходячи із середньої заробітної плати.

Абзацом 3 пункту 2 вказаного Порядку №100 визначено, що у всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п. 5 Порядку № 100).

Згідно з пунктом 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Отже, розрахунок середньоденної заробітної плати проводиться шляхом ділення заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин).

Згідно із довідкою про доходи позивача (а.с.46) нараховане грошове забезпечення з липня 2022 року по серпень 2022 року, тобто за два останні повні місяці перед звільненням, становить 57 589,40 грн: 15 938,98 грн за липень 2022 року та 41 650,42 грн за серпень 2022 року.

Виходячи з цього, середньоденне грошове забезпечення становить 928,86 грн (57 589,40 грн/62, де 62 кількість календарних днів у липні 2022 року - серпні 2022 року).

Період затримки розрахунку при звільненні з 01.10.2022 (наступний день після звільнення) по 05.04.2023 - 182 календарні дні (із врахуванням обмеження періоду виплати не більше як за 6 місяців).

Таким чином, за період з 01.10.2022 по 06.12.2025 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивача складає 169 052,52 грн (середньоденна заробітна плата 928,86 грн х 182 кількість днів затримки розрахунку).

155 809,01 (виплата компенсації) / 6 (за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців) = 25 968,17 грн. / 928,86 грн. (середня заробітна плата з урахуванням двох останніх місяців роботи) = 27,96 % (коефіцієнт від суми середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні).

Оскільки кількість днів затримки розрахунку при звільненні за відповідний період, але не більше як за 6 місяців становить 182 дні, сума середнього заробітку за час затримки становить 169 052,52 грн (середньоденна заробітна плата 928,86 грн х 182 кількість днів затримки розрахунку).

Враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд дійшов висновку, що сума середнього заробітку за час затримки розрахунку з урахуванням істотності частки становить 47 267,08 грн (169 052,52 х 27,96 %) з відповідним відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.

Виходячи з принципів розумності, справедливості, пропорційності та з огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, від 30.10.2019 у справі № 806/2473/18 відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, саме вказана сума є компенсацією за період після 19.07.2022.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку щодо часткового задоволення позовних вимог шляхом: стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 47 267,08 грн.

Враховуючи те, що обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку із суми доходу та відповідальність за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) податку покладається на юридичну особу (її філію, відділення, інший відокремлений підрозділ), суд вважає, що визначення та утримання суми податку на доходи фізичних осіб та інших передбачених законом податків, зборів покладається саме на відповідача.

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст.242 КАС України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст.139 КАС України судові витрати не стягуються, оскільки позивач звільнена від сплати судового збору на підставі ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір".

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, вул. Мандрика, буд.7, м. Покровськ, Донецька область, 85302) про визнання дій протиправними та зобов`язання до вчинення дій - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Донецькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за втрату частини доходу у зв`язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення та середнього заробітку за час затримки виплати частин заробітної плати при розрахунку та матеріальних втрат понесених з вини відповідача.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, вул. Мандрика, буд.7, м. Покровськ, Донецька область, 85302) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) компенсацію втрати частини доходу, у зв`язку з порушенням строків виплати.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, вул. Мандрика, буд.7, м. Покровськ, Донецька область, 85302) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) недоотримане грошове забезпечення у розмірі військового збору (3,5%), утриманого при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18.12.2024 у справі №200/22/23.

Зобов`язати Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, вул. Мандрика, буд.7, м. Покровськ, Донецька область, 85302) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 жовтня 2022 року по 05 грудня 2025 року в загальній сумі 47 267 (сорок сім тисяч двісті шістдесят сім) гривень 08 копійок.

В іншій частині заявлених позовних вимог відмовити.

Сторонам рішення надіслати через підсистему "Електронний суд".

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ "Мої справи".

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.