Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №300/6051/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2026 р. справа № 300/6051/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мотальова-Кравець Валерія Юріївна, до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мотальова-Кравець Валерія Юріївна, звернувся в суд із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що пунктом 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі Постанова КМУ №103) до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі Постанова КМУ №704) були внесені зміни, внаслідок яких пунктом 4 Постанови КМУ №704 у новій редакції встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Проте, первинна редакція пункту 4 Постанови КМУ №704 передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Звернула увагу, що положення пункту 4 Постанови КМУ №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року з 01.01.2020 - набрання чинності Законом України №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» входили в суперечність із актом вищої юридичної сили. Крім цього, п.6 Постанови КМУ №103 скасовано Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18. Враховуючи вищезазначене, грошове забезпечення позивача за період з 20.05.2023 по квітень 2025 року підлягає перерахунку із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи у відповідному році. Як наслідок, слід зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити грошове забезпечення за періоди з 20.05.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 31.12.2024, з 01.01.2025 по квітень 2025 року із використанням показників прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2023 згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», станом на 01.01.2024 згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», станом на 01.01.2025 згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» відповідно, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.

Відповідач скористався правом подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. Зазначив, що Постановою КМУ №481 внесено зміни до п. 4 Постанови КМУ №704 та з 20.05.2023 цей пункт діє в редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Відповідач при розрахунку грошового забезпечення, інших додаткових та одноразових виплат позивачу за спірний період використовував посадовий оклад, оклад за військовим званням, який розраховував шляхом множення 1762 гривні на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови КМУ №704. Отже, доводи позивача про те, що відповідач в період з 20.05.2023 по квітень 2025 року здійснював нарахування та виплату грошового забезпечення у заниженому розмірі є необґрунтованими, а позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач також вказав, що позивачем пропущено строк звернення до суду з позовом із тієї підстави, що ОСОБА_1 повинен був дізнатися про порушення своїх прав під час звільнення з військової служби, тобто в липні 2025 року.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.08.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд, розглянувши відповідно до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами справи, дослідивши письмові докази, встановив наступне.

Згідно з військовим квитком серії НОМЕР_2 від 19.05.2005, ОСОБА_1 у період з лютого 2022 року по липень 2025 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 (а.с.14-18).

Як слідує з індивідуальних відомостей про застраховану особу форми ОК-7, позивачу у період з травня 2023 року по квітень 2025 року нараховане та виплачене грошове забезпечення військовою частиною НОМЕР_1 (а.с.11-12).

З довідки від 07.07.2026 №1472/27/1932 вбачається, що розрахунковою величиною, яка застосовувалася для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням за посадою, яку ОСОБА_1 обіймав у період з травня 2023 року по квітень 2025 року є 1762 грн. (а.с.9 на звороті - 10).

Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати за спірний період грошового забезпечення у належному розмірі, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

З фактичних обставин справи вбачається, що спірні правовідносини врегульовано, зокрема Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (надалі Закон №2232-XII) та Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII (надалі Закон №2011-XII) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частин 1-3 статті 1 Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів (ч.1 ст.9 Закону №2011-XII).

Згідно з ч.2 ст.9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

За приписами частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Кабінет Міністрів України 30 серпня 2017 року прийняв Постанову №704 (далі – Постанова КМУ №704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років, пунктом 2 якої встановлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Станом на час прийняття Постанови КМУ №704 пункт 4 передбачав, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Починаючи з 24.02.2018 набула чинності Постанова КМУ №103, якою пункт 4 Постанови КМУ №704 викладено в новій редакції, яка передбачала, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 Постанови КМУ №704 (в редакції п.6 Постанови КМУ №103) визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.

Згідно з постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним і скасовано п.6 Постанови КМУ №103.

У свою чергу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 02.08.2022 (справа №440/6017/21) зазначив, що Закон України від 05.10.2000 №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (надалі Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.

Базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону №2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

При цьому, згідно з частиною 2 статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Верховний Суд зазначив, що законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб і разом з цим наголосив, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі встановлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу закони України про Державні бюджети України на 2020 рік і подальші роки таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року не містять.

Тобто, положення пункту 4 Постанови КМУ №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою КМУ №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, до 01.01.2020 - набрання чинності Законом України №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік», не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

У підсумку Верховний Суд, враховуючи те, що з 01.01.2020 положення щодо застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року як розрахункової величини для визначення посадових окладів не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, виснував, що для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням підлягає використанню розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Разом із тим, у травні 2023 року правове регулювання спірних правовідносин змінилося.

Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704» (далі - Постанова КМУ №481), скасовано підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Пунктом 2 вказаної Постанови внесені зміни до пункту 4 Постанови КМУ №704 та викладено його абзац перший в редакції згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Таким чином, Постанова КМУ №481 по новому сформувала пункт 4 Постанови КМУ №704.

Фактично, з 20 травня 2023 року розрахункова величина для обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців встановлена Урядом у конкретно визначеній сумі, а не у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, як це було передбачено в Постанові КМУ №704 (на момент її прийняття).

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 по справі №320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано неправомірними дії Кабінету Міністрів України при прийнятті Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481. Визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

Згідно з ч. 2 ст. 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду 16.07.2026 по справі №320/29450/24 постановив скасувати рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025. Прийняв нову постанову, якою відмовив у задоволенні позову до Кабінету Міністрів України про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 Постанови №481 про внесення змін до пункту 4 постанови №704.

Ухвалюючи таке рішення Верховний Суд наголосив, що не встановив законних підстав, які б свідчили про протиправність дій Кабінету Міністрів України під час прийняття Постанови КМУ №481, оскільки Уряд має право встановлювати розмір грошового забезпечення військовослужбовцям (зокрема базової величини), що прямо регламентовано Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.121991 №2011-ХІІ.

Щодо дії нормативно-правових актів у часі Верховний Суд у цій справі дійшов висновку про нечинність пункту 2 Постанови КМУ №481, оскільки як на момент подання позову, так і його розгляду судом першої інстанції, цей пункт вичерпав свою дію з моменту набрання ним чинності.

Так, застосовуючи підходи Конституційного Суду України (Рішення від 26 червня 2008 року №13-рп/2008), висновки Верховного Суду (зокрема, постанова від 22 лютого 2024 року №800/120/14), а також положення КАС України, Верховний Суд констатував, що оскільки пункт 2 Постанови КМУ №481 після набрання чинності цієї постанови, яка сформулювала по новому пункт 4 Постанови КМУ №704 у конкретній частині, став нормою акту, до якого внесено цю зміну, вичерпав свою дію і на час розгляду справи не регулював спірні правовідносини, відповідно він не повинен був підлягати судовій оцінці за змістом, що, у свою чергу, свідчить про те, що судами попередніх інстанцій фактично було застосовано нечинну норму, яка такою вже була до розгляду даної справи.

Отже, враховуючи висновки Верховного Суду, з 20 травня 2023 року є чинною Постанова КМУ №704 у пункті 4 якої встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Відповідач у своїй діяльності повинен керуватися, зокрема обов`язковими до виконання постановами Кабінету Міністрів України, який за своїм конституційним статусом є вищим органом у системі органів виконавчої влади, при цьому відповідач не наділений правом діяти на власний розсуд всупереч вимог підзаконних нормативно правових актів, відступати від положень останніх, якщо такі є чинними, їх дія не зупинена в порядку, передбаченому Конституцією і законами України, або вони не визнані неконституційними, протиправними, нечинними чи не скасовані у судовому порядку.

Суд приймає до уваги те, що з дня набрання чинності пунктом 4 Постанови КМУ №704 (у редакції Постанови КМУ №481, а це 20.05.2023) у відповідних суб`єктів владних повноважень відсутні підстави для нарахування та виплати військовослужбовцям грошового забезпечення, виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Такий правовий підхід про те, що внесені Постановою КМУ №481 зміни до пункту 4 Постанови КМУ №704 не дозволяють застосовувати попередню редакцію пункту 4 Постанови КМУ №704 узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах від 26 червня 2025 року по справі №480/7154/24, від 18 серпня 2025 року по справі №300/8187/24, від 04 липня 2025 року по справі №120/8298/24.

З огляду на зазначене, у період з 20.05.2023 по 31.04.2025 позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у належному розмірі, тому відсутні підстави для його перерахунку, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України про Державний бюджет на відповідний рік.

У підсумку суд вважає, що відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахування усіх обставин, що мають значення для вчинення дій.

Суд також зазначає, що інші наведені позивачем у позовній заяві аргументи, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто, мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи (рішення по справах «Салов проти України» (заява №65518/01; від 6 вересня 2005 року), «Руїс Торіха проти Іспанії» (від 9 грудня 1994 року №18390/91)).

Про це також йдеться у пункті 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, де обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

У підсумку суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мотальова-Кравець В.Ю., до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, не підлягає до задоволення.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Мотальова-Кравець Валерія Юріївна, до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити певні дії, відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя /підпис/ Могила А.Б.