Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №160/16960/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Суд: Дніпропетровський окружний адміністративний суд

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 27 жовтня 2026 р.

Справа: №160/16960/25

Суддя: Турова Олена Михайлівна

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 рокуСправа № 160/16960/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Турової О.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку письмового провадження у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській (код ЄДРПОУ 21782461, місцезнаходження юридичної особи: 93404, Луганська область, м. Сіверськодонецьк, вул. Шевченка, буд.9) від 09.05.2025 року № 047050031848 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 );

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, періоди її роботи, зазначені в довідці від 05.03.2025 року №129/56, а саме: періоди роботи з 07.08.2008 року по 16.12.2009 року у ПАТ «Южкокс» в коксовому цеху тунельником; з 28.05.2014 року по 22.07.2014 року у ПАТ «Южкокс» в коксовому цеху рампівником;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пільгову пенсію за віком за Списком №1 з дня її звернення 02.05.2025 року відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 року №213 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.

В обґрунтування позовної заяви зазначається, що 02.05.2025 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. На момент звернення вона досягла 45-річного віку та має відповідний пільговий стаж за Списком №1, передбачений законодавством, що дає позивачеві право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 відповідно до пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) в редакції, чинній до внесення змін Законом України від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон №213-VІІІ). Однак, за наслідками розгляду заяви та доданих до неї документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській прийнято рішення від 09.05.2025 року № 047050031848 про відмову у призначенні пенсії у зв`язку із недосягненням позивачем віку (50 років), визначеного положеннями п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» (далі - Закон № 2148-VIII), яким, зокрема, підвищено вік виходу на пенсію на пільгових умовах на 5 років. Водночас, на думку позивача, відповідач, відмовляючи у призначенні пенсії, не врахував рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 у справі №1-5/2018 (746/15), яким зміни до статті 13 Закону №1788-ХІІ щодо збільшення пенсійного віку, внесені Законом №213-VІІІ, були визнані неконституційними та вирішено, що застосуванню підлягає стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом №213-VIII, згідно з якою однією з умов для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 визначено досягнення 45 років (для жінок). При цьому, вказаним рішенням також протиправно відмовлено у зарахуванні до пільгового стажу позивача за Списком №1 періодів роботи з 07.08.2008 року по 16.12.2009 року у ПАТ «Южкокс» в коксовому цеху тунельником та з 28.05.2014 року по 22.07.2014 року у ПАТ «Южкокс» в коксовому цеху рампівником, з посиланням на те, що зазначені посади відсутні в переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій та посад робітникам коксового цеху, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1, відповідно до наказу від 26.08.2009 №334 «Про підсумки проведення атестації робочих місць за умовами праці». Разом із тим, позивач наголошує, що зазначені періоди його роботи підтверджуються відповідними записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 , яка є основним документом, що підтверджує трудовий стаж працівника, а також довідкою ПрАТ «Южкокс» від 05.03.2025 №129/56 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Оскільки на час звернення до пенсійного органу із заявою позивач досягла 45-річного віку, в неї наявний необхідний стаж роботи, в тому числі пільговий, позивач вважає відмову відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 протиправною, у зв`язку з чим просить задовольнити позов.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.06.2025 року прийнято до розгляду вищевказану позовну заяву ОСОБА_1 та відкрито провадження в адміністративній справі № 160/16960/25 за цією позовною заявою, а також призначено цю справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

28.07.2025 року до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на позовну заяву, в якому відповідач пред`явлений позов не визнав та заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на те, що оскаржуваним рішенням обґрунтовано та на законних підставах відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, оскільки позивачем на момент звернення із заявою про призначення пенсії не досягнуто віку (50 років), визначеного положеннями п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій». Також зазначив, що до пільгового стажу роботи позивача за Списком №1 правомірно не зараховано періоди роботи за довідкою № 129/56 з 30.08.2009 по 16.12.2009 в якості тунельника та з 28.05.2014 по 22.07.2014 в якості рампівника, оскільки зазначені посади відсутні в переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій та посад робітникам коксового цеху, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 1 відповідно до наказу від 26.08.2009 №334 «Про підсумки проведення атестації робочих місць за умовами праці». Таким чином, на думку відповідача, підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Разом з відзивом відповідачем долучено завірені належним чином копії пенсійної справи ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 02.05.2025 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Для обчислення страхового та пільгового стажу ОСОБА_1 долучила: трудову книжку серії НОМЕР_3 від 24.06.1997; довідку від 05.03.2025 № 129/56 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за періоди роботи у ПАТ «ЮЖКОКС» (ВАТ «Баглійкокс», ПАТ «ЄВРАЗ БАГЛІЙКОКС», ПАТ «ЄВРАЗ ЮЖКОКС») з 07.08.2008 по 03.03.2025 у коксовому цеху на посадах тунельника, кабінника-кантівника, рампівника, газівника коксових печей змінний, сортувальника коксу, видану ПАТ «ЮЖКОКС»; копії наказів про проведення атестації робочих місць за умовами праці з переліками посад, яким підтверджено право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1; свідоцтво про народження дитини ІНФОРМАЦІЯ_2 , від 12.04.2001 серія НОМЕР_4 ; диплом серії НОМЕР_5 від 20.06.1997.

Засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області визначено органом, уповноваженим розглянути заяву позивача.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 від 02.05.2025 року Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області прийняло рішення від 09.05.2025 року № 047050031848, яким відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, у зв`язку із недосягненням позивачем пенсійного віку, який згідно з частиною другою статті 114 Закону №1058-ІV у редакції, чинній на день її звернення за призначенням пенсії, становив 50 років, в той час, як вік позивача на момент звернення з заявою про призначення пенсії – 45 років, що є недостатнім. Зазначено, що дата, з якої особа матиме право на пенсійну виплату за наявним страховим стажем – 23.04.2030. Також у рішенні вказано, що страховий стаж ОСОБА_1 складає 34 роки 7 місяців 18 днів, в тому числі пільговий стаж роботи за списком №1 - 10 років 11 місяців 1 день, пільговий стаж роботи за Списком № 2 - 5 років 2 місяці 2 дні. При цьому вказаним рішенням відмовлено у зарахуванні до пільгового стажу роботи позивача за Списком №1 періодів роботи за довідкою №129/56 з 30.08.2009 року по 16.12.2009 року в якості тунельника та з 28.05.2014 року по 22.07.2014 року в якості рампівника, оскільки зазначені посади відсутні в переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій та посад робітникам коксового цеху, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення по Списку № 1 відповідно до наказу від 26.08.2009 №334 «Про підсумки проведення атестації робочих місць за умовами праці».

Як слідує з розрахунку стажу позивача (форма РС-право), в тому числі пільгового, відповідачем до пільгового стажу ОСОБА_1 дійсно не зараховано періоди роботи з 30.08.2009 року по 16.12.2009 року та з 28.05.2014 року по 22.07.2014 року, а зараховано ці періоди роботи виключно до загального страхового стажу позивача.

Незгода позивача з рішенням відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, а також із не зарахуванням спірних періодів роботи до її пільгового стажу за Списком №1, зумовила звернення до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно з пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом №213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Законом №213-VIII, який набув чинності 01.04.2015, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років. При цьому, одночасно запроваджено правила поетапного збільшення показника вікового цензу за якими, жінки, дати народження яких припадали, зокрема, на період з 01 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року набували право на пенсію по досягненню 50 років.

Законом №2148-VIII від 03.10.2017 року, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п.1 ч.2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1975 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 45 років - які народилися по 31 березня 1970 року включно; 45 років 6 місяців - з 1 квітня 1970 року по 30 вересня 1970 року; 46 років - з 1 жовтня 1970 року по 31 березня 1971 року; 46 років 6 місяців - з 1 квітня 1971 року по 30 вересня 1971 року; 47 років - з 1 жовтня 1971 року по 31 березня 1972 року; 47 років 6 місяців - з 1 квітня 1972 року по 30 вересня 1972 року; 48 років - з 1 жовтня 1972 року по 31 березня 1973 року; 48 років 6 місяців - з 1 квітня 1973 року по 30 вересня 1973 року; 49 років - з 1 жовтня 1973 року по 31 березня 1974 року; 49 років 6 місяців - з 1 квітня 1974 року по 30 вересня 1974 року; 50 років - з 1 жовтня 1974 року по 31 грудня 1975 року.

У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03.10.2017 №2148-VIII наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01.10.2017р.

Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій за Списком №1 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом “а” статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII від 02.03.2015 року та пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Правила згаданих законів були повністю уніфікованими (ідентичними).

Такий стан правового регулювання існував до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 02.03.2015 року №213-VIII.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (пункт 1 рішення).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти “б” - “г” статті 54 Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

З вищевикладеного слідує, що з 23.01.2020 року в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно із Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та пункт 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV від 09.07.2003 року в редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017 року.

Відносно позивача правила означених законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 45 років за пунктом «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, та 50 років за пунктом 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.

Вирішуючи спір, суд доходить висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивача закону, а саме положенням пункту «а» статті 13 Закону №1788-XII в редакції згідно з Рішенням Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.

Такий висновок суду відповідає правовим висновкам, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03 листопада 2021 року у зразковій справі №360/3611/20. В даному судовому рішенні Суд вказав на наявність колізії між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Суд зазначав, що оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, то вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу “якості закону”, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі “Щокін проти України”). У цьому випадку, за висновками Суду, застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи. Таким чином, Велика Палата Верховного Суду, з урахуванням свого правового висновку, викладеного в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56), зауважила, що застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.

При цьому, слід звернути увагу на те, що у справах "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та № 37943/06, рішення від 14.10.2010) та "Серков проти України" (заява №39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі "якості" закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу "якості закону". В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов`язків осіб, національні органи зобов`язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.

За вказаних обставин, такі обов`язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018 (746/15), виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.

Враховуючи частину першу статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та № 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивачки є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 45 років.

Відповідачем у даному випадку мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв`язання колізій між діючими актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь пенсіонера.

Як встановлено судом, позивач на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії 02.05.2025 року досягла 45-річного віку та мала загальний страховий стаж – 34 роки 7 місяців 18 днів, пільговий стаж роботи за Списком №1 складає - 10 років 11 місяців 1 день, пільговий стаж роботи за Списком №2 складає – 5 років 2 місяці 2 дні, а, отже, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 09.05.2025 року №047050031848, яким ОСОБА_1 було відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 з посиланням на недосягнення нею 50-річного пенсійного віку, визначеного пунктом 1 частини другої статті 114 Закону №1058-ІV, є протиправним.

При цьому, судом встановлено, та не заперечується учасниками справи, що підставою для відмови позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 за поданою нею заявою, слугували висновки органу ПФУ щодо недосягнення позивачем пенсійного віку, передбаченого п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV, водночас, наявність у позивача загального страхового стажу, в тому числі пільгового, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, відповідачем не заперечується.

Отже, спірним у питанні наявності у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах є досягнення нею необхідного віку, який би давав їй право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 на час звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 досягла 45 років і мала загальний страховий стаж – 34 роки 7 місяців 18 днів, пільговий стаж роботи за Списком №1 складає - 10 років 11 місяців 1 день, пільговий стаж роботи за Списком №2 складає – 5 років 2 місяці 2 дні, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 09.05.2025 року №047050031848 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 є протиправним та підлягає скасуванню, а, отже, позові вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо частини позовних вимог про зобов`язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, періоди її роботи, зазначені в довідці від 05.03.2025 року №129/56, а саме: періоди роботи з 07.08.2008 року по 16.12.2009 року у ПАТ «Южкокс» в коксовому цеху тунельником; з 28.05.2014 року по 22.07.2014 року у ПАТ «Южкокс» в коксовому цеху рампівником, суд зазначає наступне.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено порядок підтвердження стажу роботи, згідно з якою основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Статтею 48 Кодексу законів про працю України також визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі – Порядок №637).

Так, пунктами 1 та 2 Порядку №637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

Згідно з абз.1 п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до п.20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу роботи виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Так, у разі якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі №439/1148/17.

За приписами п.3 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні пенсії за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 року №383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005р. за №1451/11731 (далі – Порядок №383), при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року.

Тобто, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах є належність його професії, посади до пільгової, тобто до Списку №1 в даному випадку, та підтвердження шкідливих умов праці за результатами проведеної атестації робочого місця, а також наявність достатньої кількості пільгового стажу на таких роботах та досягнення відповідного віку, встановленого законом.

Згідно з п.2 Порядку №383 під повним робочим днем слід уважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80 відсотків робочого часу, установленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов`язаних з виконанням своїх трудових обов`язків.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку №383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Пунктом 10 Порядку №383 визначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637.

Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. В разі, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.

Як слідує з трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 позивач у спірні періоди працювала:

у ВАТ «Баглейкокс»:

з 07.08.2008 року по 16.12.2009 року в коксовому цеху тунельником 2 розряду (наказ №430-ПР від 07.08.2008р.) (записи №№ 5-6 );

у ПАТ «Євраз Баглійкокс»:

з 28.05.2014 року по 22.07.2014 року в коксовому цеху рампівником 3 розряду наказ №183-ПР від 28.05.2014 року (записи №№ 9-10).

Також у трудовій книжці позивача наявні записи про перейменування ВАТ «Баглейкокс» у ПАТ «Євраз Баглійкокс» (згідно з протоколом загальних зборів акціонерів №19 від 28.03.2011р.), в подальшому з ПАТ «Євраз Баглійкокс» на ПрАТ «Євраз Южкокс» (згідно з протоколом річних загальних зборів акціонерів від 28.04.2016р.) та з ПрАТ «Євраз Южкокс» на ПрАТ «Южкокс» (згідно з протоколом річних загальних зборів акціонерів від 14.05.2018р.).

Водночас, з довідки від 05.03.2025 року №129/56 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої ПрАТ «Южкокс», слідує, що ОСОБА_1 дійсно працювала повний робочий день у ПрАТ «Южкокс» та виконувала наступні роботи у період:

- з 07.08.2008 року по 16.12.2009 року виконувала роботу у виробництві коксопродуктів/коксове, пекококсове та термоантрацитові виробництво: коксовий цех, за професією тунельник 2-го розряду, що передбачено Списком №1, розділ IV, підрозділ 1а, позиція 4.1а, код КП 8159 (ДК 003-2010), на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року №36 (01 рік 04 місяці 10 днів);

- за період з 28.05.2014 року по 22.07.2014 року виконувала роботи у виробництві коксопродуктів/коксове, пекококсове та термоантрацитові виробництва: коксовий цех, за професією, посадою рампівник 3-го розряду, що передбачено Списком №1, розділ IV, підрозділ 1а, позиція 4.1а, код КП 8159 (ДК003-2010), підстава Постанова Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року №36 (00 років 01 місяць 25 днів).

При цьому у вищевказаній довідці від 05.03.2025 року №129/56 зазначено, що підставою для її видачі, зокрема, є накази про атестацію робочих місць від 30.08.2004р. №171, від 26.08.2009р. №334, від 26.08.2014р. №766, від 21.08.2019р. №578, від 26.08.2024р. №374.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року №36 затверджено Список №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, яким, зокрема, передбачено – розділ IV «Виробництво коксопродуктів», підрозділ 1 «Коксове, пекококсове та термоантрацитове виробництво» А – робітники, позиції 4.1а – рампівники та тунельники.

Таким чином, професії та посади позивача, за якими ОСОБА_1 працювала у спірні періоди у ПрАТ «Южкокс» в коксовому цеху, а саме: з 07.08.2008 року по 16.12.2009 року на посаді тунельника та з 28.05.2014 року по 22.07.2014 року на посаді рампівника, віднесені до Списку №1, що підтверджено вищевказаною довідкою про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 05.03.2025 року №129/56.

Суд наголошує, що відповідачем у даному випадку не спростовано факт зайнятості позивача у спірні періоди на роботах (посадах), що передбачені Списком №1, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2003 року №36, а лише вказано на відсутність посад тунельника та рампівника в переліку робочих місць, виробництв, робіт, професій та посад робітників коксового цеху, яким підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення по Списку №1 відповідно до наказу від 26.08.2009 №334 «Про підсумки проведення атестації робочих місць за умовами праці».

З цього приводу зазначає, що на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації (в тому числі чергової) робочих місць за умовами праці.

Обов`язок щодо проведення атестації робочих місць законодавцем покладено на керівників підприємств.

Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 01 серпня 1992 року №422 (далі - Порядок №442), та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41 (далі - Методичні рекомендації).

Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.

Згідно з пунктом 4 Порядку №442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Так, згідно зі статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб`єктів господарювання.

Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб`єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У разі, якщо не проведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров`ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.

Атестація робочих місць відповідно до Порядку №442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

За змістом пунктів 8 та 9 Порядку №442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров`я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.

При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку №1 чи Списку 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку №442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов`язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.

Несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадина його конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах.

Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.

З урахуванням викладеного, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника, при цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.

Викладене відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, висловленому у постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а.

Правова позиція щодо необхідності включення до пільгового стажу періоду роботи на посадах, що надають право на призначення пенсії на пільгових умовах, у випадках порушення термінів проведення чергової атестації підприємством-роботодавцем неодноразово висвітлювалась Верховним Судом.

Зокрема, у постанові від 16.09.2014 року (справа №21-307а14) Верховний Суд зазначив, що аналіз положень Порядку проведення атестації та розроблених на виконання цієї постанови Методичних рекомендацій для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01.09.1992 року №41, дає підстави вважати, що якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації.

Аналогічний підхід застосування означених норм права висловлений Верховним Судом і у постановах від 21.02.2018 року у справі №352/547/16-а (К/9901/20098/18) та від 03.05.2018 року у справі № 352/1840/14-а (К/9901/5403/18).

За таких обставин, суд вважає, що оскаржуваним рішенням відповідача безпідставно та необґрунтовано відмовлено у зарахуванні до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком №1 періодів її роботи з 30.08.2009 року по 16.12.2009 року на посаді тунельника та з 28.05.2014 року по 22.07.2014 року посаді рампівника відповідно до довідки від 05.03.2025 року №129/56 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої ПрАТ «Южкокс».

Відтак, з метою поновлення порушеного вищевказаним протиправним рішенням відповідача права позивача на належне пенсійне забезпечення, суд доходить висновку про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, за Списком №1 періоди її роботи з 30.08.2009 року по 16.12.2009 року на посаді тунельника та з 28.05.2014 року по 22.07.2014 року посаді рампівника відповідно до довідки від 05.03.2025 року №129/56 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої ПрАТ «Южкокс».

Разом з тим, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині щодо зобов`язання відповідача зарахувати позивачеві до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, за Списком №1 період її роботи з 07.08.2008 року по 29.08.2009 року, оскільки судом встановлено, що пенсійний орган самостійно зарахував цей період до пільгового стажу позивача за Списком №1, що підтверджується наявним в матеріалах справи розрахунком стажу (Форма РС-право) ОСОБА_1 , а також тим, що оскаржуваним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 09.05.2025 року №047050031848 позивачеві не було відмовлено у зарахуванні цього періоди до її пільгового стажу за Списком №1. Відтак, в цій частині права позивача ані діями, ані рішеннями відповідача порушені не були, і підстави для зобов`язання відповідача додатково зарахувати вказаний період роботи до пільгового стажу позивача відсутні, позаяк судовому захисту у розумінні приписів ст.5 КАС України підлягає саме порушене право особи.

Щодо частини позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області призначити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , пільгову пенсію за віком за Списком №1 з дня її звернення 02.05.2025 року відповідно до пункту «а» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02.03.2015 року №213 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення", з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року, суд зазначає наступне.

Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.

Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.

Отже, у разі відсутності у суб`єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов`язання судом суб`єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача – суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах лише через недосягнення нею пенсійного віку, водночас, судом встановлено, що позивач на момент звернення із заявою про призначення пенсії необхідного пенсійного віку досягла, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу.

Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржуване рішення відповідача не ґрунтується на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах, що є належним та достатнім способом захисту порушеного оскаржуваним рішенням відповідача права позивача на належне пенсійне забезпечення у розумінні приписів частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.

Щодо підстав для зобов`язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах, суд зазначає таке.

Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку пенсії) встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005р. №22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за №1566/11846 (далі – Порядок №22-1).

Відповідно до абз.13 п.4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Згідно з абз.1-3 п.4.3 Порядку №22-1 створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.

Пунктом 4.7 Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Відповідно до абз.1 п.4.10 Порядку №22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

З аналізу наведених норм слідує, що рішення про призначення пенсії або про відмову у її призначенні приймається пенсійним органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності, а в подальшому, у разі прийняття таким органом рішення про призначення пенсії, це рішення разом з електронною пенсійною справою засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.

Зважаючи на те, що у даному випадку органом, що призначає пенсію, який визначений за принципом екстериторіальності за заявою позивача було саме Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області, то саме на нього, як на належного відповідача, і слід покласти обов`язок щодо призначення позивачеві пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Отже, оскільки позивач досягла пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах (45 років) 22.04.2025 року, а матеріали справи свідчать, що із заявою про призначення пенсії позивач звернулася 02.05.2025 року, тобто не пізніше трьох місяців з дня досягнення позивачем пенсійного віку, то пенсія має бути призначена з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, тобто з 23.04.2025 року.

З огляду на означене, з урахуванням наведених судом законодавчих норм, висновків Верховного Суду та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що у відповідача виник обов`язок призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» саме з 23.04.2025 року, тож на відповідача слід покласти зобов`язання по вчиненню таких дій.

Відповідно до ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням викладеного, враховуючи часткове підтвердження обґрунтованості позовних вимог до відповідача відповідними доказами, суд вважає, що позов належить задовольнити частково.

Абзацом 1 частини 1 статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Водночас, ч. 3 ст. 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, судові витрати зі сплати судового збору, понесені позивачем при зверненні до суду з цією позовною заявою у розмірі 1211,20 грн., підлягають відшкодуванню на користь останнього пропорційно частині задоволених позовних вимог шляхом стягнення з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань суми коштів у розмірі 807,47грн.

Керуючись ст. ст. 72-74, 77, 241-246, 250, 255, 260-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ 21782461, місцезнаходження юридичної особи: 93404, Луганська область, м. Сіверськодонецьк, вул. Шевченка, буд.9) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області від 09.05.2025 року №047050031848 про відмову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ 21782461, місцезнаходження юридичної особи: 93404, Луганська область, м. Сіверськодонецьк, вул. Шевченка, буд.9) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, періоди її роботи з 30.08.2009 року по 16.12.2009 року на посаді тунельника та з 28.05.2014 року по 22.07.2014 року посаді рампівника відповідно до довідки від 05.03.2025 року №129/56 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, виданої ПрАТ «Южкокс».

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ 21782461, місцезнаходження юридичної особи: 93404, Луганська область, м. Сіверськодонецьк, вул. Шевченка, буд.9) призначити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 з 23.04.2025 року на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 року.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (код ЄДРПОУ 21782461, місцезнаходження юридичної особи: 93404, Луганська область, м. Сіверськодонецьк, вул. Шевченка, буд.9) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) судові витрати зі сплати судового збору пропорційно до частини задоволених позовних вимог у розмірі 807,47грн. (вісімсот сім гривень 47 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст. ст. 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.М. Турова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua