Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №160/31279/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 рокуСправа № 160/31279/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

30.09.2026 через підсистему «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 08 липня 2023 року по 16 вересня 2026 року;

- стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (несплата грошового забезпечення) у розмірі 957 365 (дев`ятсот п`ятдесят сім тисяч триста шістдесят п`ять) грн. 38 коп. за період з 08 липня 2023 року по 16 вересня 2026 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 08 липня 2023 року по 16 вересня 2026 року;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, виплаченого 16 вересня 2026 року, за період з 08 липня 2023 року по 16 вересня 2026 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач з 01.06.2022 по 08.07.2023 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 у справі № 160/9837/25, яке набрало законної сили, визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 01.06.2022 по 19.05.2023 та належних у цей період виплат без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 і 01.01.2023, і зобов`язано здійснити перерахунок. На виконання цього рішення відповідач виплатив позивачу 16.09.2026 перераховані суми у розмірі 96 031,48 грн. Через затримку виплати частини належних сум розрахунок при звільненні, на думку позивача, проведено не в повному обсязі до 16.09.2026, тому він має право на середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку - за його розрахунком 957 365,38 грн (середньоденне грошове забезпечення 5 203,07 грн, помножене на 184 дні) та на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон № 2050-III) та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі – Порядок № 159). Позивач стверджує також, що станом на момент звільнення стаття 117 Кодексу законів про працю України не обмежувала середній заробіток строком у шість місяців, а нова редакція цієї статті діє на момент звернення до суду.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді Ремез К. І.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.10.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 30.10.2026, відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позов.

16.10.2026 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач просить відмовити в задоволенні позову повністю. На обґрунтування своєї позиції зазначає, що Закон № 2050-III не врегульовує відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців, а до цих відносин субсидіарно застосовуються статті 116, 117 Кодексу законів про працю України. Також, що заявлена позивачем сума середнього заробітку (957 365,38 грн) неспівмірна із сумою виплаченої заборгованості (96 031,48 грн), з посиланням на постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 та від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23, що між сторонами існував спір щодо розміру належних позивачу сум, який вирішувався у справі № 160/9837/25, а тому, з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17, вимога про виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку є безпідставною.

Крім того, відповідач вважає, що в його діях відсутня вина: рішення суду про стягнення коштів з державного органу виконуються органами Державної казначейської служби України в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, позивач із заявою про виконання рішення до органів Казначейства не звертався, а відповідач виконав рішення у справі № 160/9837/25 у добровільному порядку в повному обсязі. Період, протягом якого відповідач очікував на відкриття асигнувань за КЕКВ 2800 від вищого розпорядника коштів і на перевірку сум за Алгоритмом, затвердженим окремим дорученням командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 01.03.2026 № 141/116/14-уд, на думку відповідача, є об`єктивною процедурною затримкою, а не протиправною бездіяльністю.

Того ж дня від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою суду від 20.10.2026 у задоволенні цього клопотання відмовлено, розгляд справи продовжено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

ОСОБА_1 з 01.06.2022 по 08.07.2023 проходив службу у Військовій частині НОМЕР_1 , перебуваючи на повному фінансовому утриманні. Позивач має статус особи з інвалідністю внаслідок війни II групи, що підтверджується посвідченням.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 у справі № 160/9837/25 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність військової частини щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення в період з 01.06.2022 по 19.05.2023 та належних у вказаний період виплат без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України на 2022 і 2023 роки станом на 01.01.2022 та 01.01.2023 та зобов`язано військову частину здійснити перерахунок грошового забезпечення за цей період та виплачених за нього одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної та додаткової відпустки і премії та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Під час розгляду тієї справи військова частина заперечувала проти позову, посилаючись на постанову Кабінету Міністрів України № 704 (в редакції постанови № 103), за якою розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням є прожитковий мінімум для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018.

Рішення суду від 16.12.2025 у справі № 160/9837/25 набрало законної сили 13.02.2026.

16.09.2026 відповідач виплатив позивачу 96 031,48 грн, що підтверджується випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 30.09.2026 № UPK9QA166RD2JQHP. У призначенні платежу зазначено: «Виплата ГЗ, ОГД, ГДО та МД з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб за період з 01.06.22-19.05.23 р. р. згідно рішення суду № 160/9837/25».

За карткою особового рахунку позивачу нараховано: за травень 2023 року - посадовий оклад 2 663,22 грн, оклад за військовим званням 530,00 грн, надбавку за вислугу років 798,30 грн, надбавку за особливі умови служби 2 594,50 грн, премію 14 411,54 грн (разом 20 997,56 грн); за червень 2023 року - 2 820,00 грн, 530,00 грн, 837,50 грн, 2 721,88 грн та 14 748,60 грн (разом 21 657,98 грн). Окрім цих щомісячних видів грошового забезпечення, у ці місяці нараховано виплати, позначені в картці як «Премія Захисникам (30 тис.)» (3 870,97 грн у травні та 30 000,00 грн у червні) і «Премія захисника іншим (100 тис.)» (191 935,48 грн у травні).

У картці назви місяців у заголовках колонок зсунуто на один місяць уперед відносно місяця нарахування: колонка «Червень» містить дані за травень 2023 року (31 день служби; посадовий оклад 2 663,22 грн обчислено пропорційно за зміни окладу з 28.05.2023: 2 640,00 грн х 27/31 + 2 820,00 грн х 4/31), колонка «Липень» - за червень 2023 року (30 днів), колонка «Серпень» - за вісім днів липня 2023 року до дати звільнення 08.07.2023.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України (далі – КЗпП України) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення; у разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Згідно з частиною другою цієї статті при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника; якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Текст статей 116 і 117 КЗпП України однаковий у редакції, чинній станом на 08.07.2023 (дата звільнення позивача), і в редакції, чинній на час виникнення спору (16.09.2026). Обмеження «але не більш як за шість місяців» запроваджено Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, тобто до звільнення позивача. Отже, доводи позивача про те, що станом на момент звільнення стаття 117 КЗпП України не обмежувала середній заробіток строком у шість місяців, не відповідають закону.

Спеціальне законодавство про грошове забезпечення військовослужбовців відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні не встановлює: за абзацом третім пункту 7 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі – Порядок № 260), військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно, а наслідків його несвоєчасної виплати цей Порядок не визначає. З огляду на це до спірних правовідносин застосовуються статті 116, 117 КЗпП України (постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 29.12.2025 у справі № 160/21775/25 та від 25.02.2026 у справі № 160/17523/25).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина роботодавця у невиплаті та відсутність спору про розмір таких сум, а під «належними звільненому працівникові сумами» слід розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Грошове забезпечення в належному розмірі та виплати, обчислені від нього (одноразова грошова допомога при звільненні, грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога, компенсація за невикористані дні відпустки), є такими сумами: право на них позивач мав на день виключення зі списків особового складу 08.07.2023, однак виплачено їх у розмірі, який не відповідав закону, а різницю - лише 16.09.2026.

Розмір належних позивачу сум був предметом спору: відповідач заперечував проти їх перерахунку, а спір вирішено рішенням від 16.12.2025 у справі № 160/9837/25 на користь позивача частково (у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено, оскільки з 20.05.2023 діє постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481). Тому застосуванню підлягає частина друга статті 117 КЗпП України: розмір відшкодування за час затримки визначає суд, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок, та міру добросовісної поведінки роботодавця (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17). Ухвалення судового рішення про стягнення належних працівникові виплат обов`язку роботодавця не припиняє - його припиняє фактичний розрахунок, а відшкодування за статтею 117 КЗпП України охоплює й період після прийняття судового рішення (там само).

Оскільки вирішення спору судом не є виконанням роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, у разі вирішення спору на користь працівника відповідальність роботодавця можлива протягом усього періоду прострочення, а не лише після набрання судовим рішенням законної сили (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17). Позивача виключено зі списків особового складу 08.07.2023, а повний розрахунок із ним проведено 16.09.2026, тож час затримки розрахунку триває з 09.07.2023 по 15.09.2026 (1 165 календарних днів). З огляду на шестимісячну межу, встановлену частиною першою статті 117 КЗпП України, середній заробіток нараховується не більш як за шість місяців - з 09.07.2023 по 08.01.2024, тобто за 184 календарні дні.

Середній заробіток обчислюється за Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі – Порядок № 100): середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана виплата, а середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за ці місяці на число календарних днів - у випадках, передбачених законодавством (пункти 2, 8 Порядку № 100). Для військовослужбовців середньоденний розмір грошового забезпечення визначається діленням на кількість календарних днів (абзац другий пункту 7 розділу I Порядку № 260; так само постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 26.11.2024 у справі № 340/3176/24 та від 29.12.2025 у справі № 160/21775/25). Позивача виключено зі списків особового складу 08.07.2023, тож розрахунковими є травень і червень 2023 року.

До розрахункової бази суд включає щомісячні види грошового забезпечення за ці місяці - посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавки за вислугу років і за особливі умови служби та премію: 20 997,56 грн + 21 657,98 грн = 42 655,54 грн. Виплати, позначені в картці як «Премія Захисникам» і «Премія захисника іншим», до бази не включаються: це додаткові винагороди, які не є щомісячними видами грошового забезпечення (за аналогією з пунктом 6 розділу XXXI Порядку № 260, який виключає винагороди з бази розрахунку виплат, що обчислюються від грошового забезпечення). Середньоденне грошове забезпечення становить 42 655,54 грн / 61 календарний день (31 день травня та 30 днів червня) = 699,27 грн.

Розрахунок позивача суд не приймає. Середньоденне грошове забезпечення 5 203,07 грн він обчислив із суми 234 138,18 грн (20 586,23 грн + 213 551,95 грн «до виплати» за колонками «Травень» і «Червень» картки), поділеної на 45 робочих днів. Ці колонки містять дані за квітень і травень 2023 року, тобто не за два місяці, що передують місяцю звільнення; до бази включено винагороду «Премія захисника іншим (100 тис.)» у розмірі 191 935,48 грн; середньоденний показник обчислено на робочі дні, а помножено на 184 дні, які є календарними днями шести місяців. Тому розрахунок позивача завищує відшкодування приблизно у сім разів.

Середній заробіток за шість місяців затримки становить 699,27 грн х 184 дні = 128 665,68 грн.

За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 шестимісячна межа у частині першій статті 117 КЗпП України є максимальною межею відповідальності роботодавця й не скасовує принципів розумності, справедливості та пропорційності; розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, суд має брати до уваги співмірність заявленої суми, керуючись критеріями, визначеними Великою Палатою у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, - розмір простроченої заборгованості, період затримки і причини його тривалості, ймовірний розмір майнових втрат працівника, дії сторін і співмірність ймовірних втрат із заявленою сумою; розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення вимог про стягнення належних працівникові сум, але загальний період нарахування не може перевищувати шести місяців (пункти 88, 93–106).

Визначаючи розмір відшкодування з урахуванням цих критеріїв, суд застосовує підхід, сформульований Верховним Судом у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 (пункти 60, 61): у разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Велика Палата Верховного Суду визнала, що підхід, за яким частку несвоєчасно виплаченої суми в загальному розмірі належних при звільненні виплат застосовано до обґрунтованої суми середнього заробітку за час затримки, забезпечує справедливий баланс інтересів сторін (пункти 116, 117 постанови від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23). Верховний Суд у постанові від 18.08.2026 у справі № 520/271/24 (пункт 31) зазначив, що для цього суд має встановити розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку, загальний розмір належних працівникові при звільненні виплат і частку несвоєчасно виплачених коштів у цьому розмірі та присудити такий відсоток суми середнього заробітку, який відповідає відсотку несвоєчасно виплаченої суми.

За карткою особового рахунку за 2023 рік при виключенні зі списків особового складу позивачу нараховано 50 293,97 грн: грошове забезпечення за 01-08.07.2023 - 5 589,16 грн, грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку - 23 101,76 грн, одноразову грошову допомогу при звільненні – 13 861,12 грн і виплату, позначену як «Премія захисника іншим (100 тис.)», - 7 741,93 грн; після утримання військового збору (754,41 грн) до виплати належало 49 539,56 грн. Перераховані на виконання рішення у справі № 160/9837/25 суми виплачено позивачу 16.09.2026 у розмірі 96 031,48 грн, а відомостей про суму, нараховану за цим рішенням до утримання податків і зборів, матеріали справи не містять. Щоб у розрахунку не поєднувались нараховані суми та суми, отримані після утримання податків і зборів, суд порівнює однорідні величини суми, що належали до виплати позивачу. Загальний розмір належних позивачу при звільненні виплат становить 145 571,04 грн (49 539,56 + 96 031,48), а сума, несвоєчасна виплата якої є підставою цього позову, - 96 031,48 грн, тобто 65,97 % (96 031,48 / 145 571,04). Отже, розмір відшкодування становить 128 665,68 х 65,97 % = 84 880,75 грн.

Визначений у такий спосіб розмір відшкодування відповідає частці несвоєчасно виплачених сум у загальному розмірі належних позивачу виплат, не перевищує простроченої суми, а період, за який його обчислено, не перевищує шести місяців, тоді як затримка розрахунку тривала понад три роки. Втрата частини доходів унаслідок несвоєчасної виплати компенсується позивачу окремо - відповідно до Закону № 2050-III.

За таких обставин суд вважає розмір відшкодування 84 880,75 грн співмірним і підстав для подальшого зменшення не вбачає.

Оскільки за частиною другою статті 117 КЗпП України в разі часткового вирішення спору на користь працівника розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, суд визначає його в конкретній сумі.

Отже, позовні вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо не нарахування та не виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та про його стягнення підлягають задоволенню частково - у розмірі 84 880,75 грн, у решті цих вимог слід відмовити.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-III та Порядком № 159. Відповідно до статей 1-4 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи); компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом, до яких належать грошові доходи, що не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення); сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться) і виплачується у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Аналогічні приписи містяться у пунктах 2-5 Порядку № 159; за пунктом 3 цього Порядку компенсації підлягають доходи, які не мають разового характеру.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24 висновувала, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом № 2050-III, за сукупності таких умов: 1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць; 2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер; 3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий (пункт 40). Не виключається пред`явлення в межах одного провадження вимог про стягнення нарахованого, проте не виплаченого доходу, і вимог про стягнення відповідної компенсації (так само).

У справі, яка розглядається, перераховане рішенням у справі № 160/9837/25 грошове забезпечення за період з 01.06.2022 по 19.05.2023 фактично виплачено позивачу 16.09.2026, тобто з порушенням строків його виплати більш як на один місяць. Посадові оклади, оклади за військовим званням, надбавки та премія, що входять до перерахованого грошового забезпечення, є щомісячними виплатами й мають систематичний характер, однак кошти позивач отримав. Отже, всі три умови, визначені Великою Палатою, щодо цих виплат наявні.

Одноразова грошова допомога при звільненні, грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань і грошова компенсація за невикористані дні відпустки не є щомісячними виплатами і належать до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а тому мають разовий характер; Закон № 2050-III на компенсацію втрати частини таких доходів не поширюється (постанова Верховного Суду від 05.08.2026 у справі № 120/4140/25; пункт 3 Порядку № 159). У цій частині вимога задоволенню не підлягає.

Відповідач компенсації у місяці виплати заборгованості (вересні 2026 року) не нарахував і не виплатив. Така невиплата свідчить про відмову у виплаті компенсації й не потребує оформлення окремим рішенням; окрема заява особи до відповідача для цього не потрібна (постанова Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, пункти 30-34). Оскільки розрахунок компенсації відповідач не проводив, а необхідні для нього відомості (помісячні суми, дати нарахування, індекси інфляції) мають бути в нього, суд зобов`язує відповідача нарахувати та виплатити компенсацію за період, про який просить позивач, а не стягує конкретну суму.

Отже, вимоги про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів і про зобов`язання її нарахувати та виплатити підлягають задоволенню частково - щодо щомісячних видів грошового забезпечення; у решті слід відмовити.

Посилання відповідача на наявність між сторонами спору щодо розміру належних позивачу сум, який вирішувався у справі № 160/9837/25, та на постанову Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 підставою для відмови в позові не є.

Наявність такого спору виключає застосування частини першої статті 117 КЗпП України, однак за частиною другою цієї статті, якщо спір вирішено на користь працівника, роботодавець повинен сплатити передбачене нею відшкодування, а в разі часткового вирішення спору на користь працівника його розмір визначає суд. Саме ці положення суд застосував вище.

Доводи відповідача про неспівмірність заявленої позивачем суми середнього заробітку (957 365,38 грн) із сумою виплаченої заборгованості (96 031,48 грн) суд урахував: розрахунок позивача не прийнято, а розмір відшкодування визначено пропорційно частці несвоєчасно виплачених сум у загальному розмірі належних позивачу при звільненні виплат.

Не спростовують вини відповідача і його посилання на порядок виконання судових рішень про стягнення коштів з державних органів органами Державної казначейської служби України, на те, що позивач не звертався до органів Казначейства, а також на порядок відкриття асигнувань і внутрішні процедури перевірки сум. Обов`язок провести з позивачем повний розрахунок при звільненні покладено на відповідача (стаття 116 КЗпП України), і він не залежить від звернення позивача до органів Казначейства. Належні позивачу суми не були виплачені своєчасно через те, що відповідач обчислив його грошове забезпечення без урахування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2022 та 01.01.2023, а протиправність такої бездіяльності встановлено рішенням у справі № 160/9837/25.

Крім того, цим рішенням відповідача зобов`язано здійснити перерахунок і виплату грошового забезпечення та пов`язаних з ним виплат, а не стягнуто з нього кошти, тож порядок виконання рішень про стягнення коштів з державних органів, на який посилається відповідач, до його виконання не застосовується. Сам відповідач зазначає, що виконав рішення в добровільному порядку. Порядок фінансування видатків і процедури перевірки сум, визначені розпорядчими документами військового командування, не звільняють роботодавця від відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.

Посилання відповідача на те, що Закон № 2050-III не врегульовує відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, на висновок суду не впливає: вимоги позивача про компенсацію втрати частини доходів ґрунтуються не на затримці розрахунку при звільненні, а на порушенні строків виплати грошового забезпечення, яке відповідно до статті 2 цього Закону належить до доходів, що підлягають компенсації, наявність умов для такої компенсації суд встановив вище.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як особа з інвалідністю II групи, судовий збір ним не сплачувався, доказів понесення інших судових витрат суду не надано, а тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 2, 5, 9, 12, 72-77, 90, 122, 139, 162, 241-246, 250, 255, 257, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 84 880,75 грн.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячних видів грошового забезпечення, виплаченого 16.09.2026 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 у справі № 160/9837/25, за період з 08.07.2023 по 16.09.2026.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, виплаченого 16.09.2026 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.12.2025 у справі № 160/9837/25, за період з 08.07.2023 по 16.09.2026 відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів, у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів, у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, без урахування одноразових виплат (одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні відпустки).

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез