Рішення від 28 жовтня 2026 р. у справі №160/31044/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 рокуСправа № 160/31044/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

29.09.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги при звільненні;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити за рахунок коштів за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у зв`язку із звільненням з військової служби, обчисливши її розмір за 15 років служби з урахуванням періодів проходження військової служби, які обраховуються в пільговому обчисленні, з одночасною виплатою рівноцінної грошової компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 16.02.2015 по 24.03.2020 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка, за його твердженням, перебувала на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , на день звільнення мав вислугу років 15 років, з яких календарна - 07 років 07 місяців, і набув право на одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен рік служби, однак відповідач такої допомоги не виплатив. На думку позивача, періоди служби, які відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 зараховуються до вислуги років на пільгових умовах, мають враховуватися і при визначенні розміру одноразової грошової допомоги, оскільки пункт 8 розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам відсилає до цієї постанови. Позивач також вважає, що одночасно з допомогою йому належить рівноцінна компенсація утриманого податку на доходи фізичних осіб відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України та Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.09.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) з 29.10.2026, встановлено відповідачу строк для подання відзиву та витребувано у відповідача довідку про нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

09.10.2026 через підсистему «Електронний суд» до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача просить відмовити в задоволенні позову та розглядати справу без участі представника відповідача. Відзив обґрунтовано тим, що документів щодо звільнення позивача з військової служби відповідач не має, оскільки позивач перебував у військовій частині НОМЕР_1 лише на продовольчому забезпеченні, а фактично проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка з 01.06.2017 по 31.01.2023 перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 та мала власний фінансовий орган, що здійснював нарахування і виплату належних військовослужбовцям сум. Виплати при звільненні здійснюються в межах бюджетних асигнувань, а вимога про виплату компенсації податку на доходи фізичних осіб є передчасною, оскільки така компенсація виплачується одночасно з виплатою грошового забезпечення.

Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.

ОСОБА_1 відповідно до витягу з наказу командира Військової частини - польова пошта НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 16.02.2015 № 50 старшого лейтенанта запасу призначено наказом Міністра оборони України від 10.02.2015 № 80 (по особовому складу) на посаду заступника командира роти забезпечення по роботі з особовим складом, з 16.02.2015 зараховано до списків особового складу військової частини та на всі види забезпечення.

Згідно з витягом з наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 29.02.2020 № 56 капітана ОСОБА_1 , заступника командира батальйону з морально-психологічного забезпечення Військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 29.01.2020 № 26 у запас за підпунктом «і» (які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду) пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», з 24.03.2020 виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

За тим самим наказом вислуга років позивача у Збройних Силах України станом на 24.03.2020 становить: календарна - 07 років 07 місяців 09 днів, пільгова - 07 років 04 місяці 26 днів, загальна - 15 років 00 місяців 05 днів. Наказом передбачено виплату позивачу грошової компенсації за 84 доби невикористаної відпустки за 2015-2020 роки та грошової допомоги на оздоровлення за 2020 рік; відомостей про одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби витяг не містить.

10.08.2026 представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом, у якому просив надати довідку про розмір виплаченої позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, а в разі її невиплати з урахуванням вислуги років у пільговому обчисленні нарахувати її за 15 років служби.

Доказів надання відповіді на запит матеріали справи не містять.

Витребуваної ухвалою суду від 30.09.2026 довідки про нарахування та виплату позивачу одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби відповідач не надав, пославшись у відзиві на відсутність у нього документів щодо звільнення позивача. За відсутності доказів протилежного суд виходить з того, що одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби позивачу не нараховано і не виплачено.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі – Закон № 2011-XII).

Оскільки позивача виключено зі списків особового складу 24.03.2020, право на одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби та її розмір визначаються нормами, чинними на цю дату.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній станом на 24.03.2020) військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Абзацом другим пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII (у тій самій редакції) передбачено, що військовослужбовцям при звільненні з військової служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Підстави припинення (розірвання) контракту та звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, під час дії особливого періоду визначені пунктом 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі – Закон № 2232-XII). У редакції, чинній станом на 24.03.2020, цей пункт окремо передбачав звільнення «у зв`язку із закінченням строку контракту» (підпункт «а») та звільнення військовослужбовців, «які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду» (підпункт «й»). Саме за цією підставою, зміст якої відтворено в наказі від 29.02.2020 № 56 (у наказі - з посиланням на підпункт «і»), звільнено позивача.

Верховний Суд у постанові від 24.01.2024 у справі № 140/1143/23, аналізуючи зв`язок пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII зі статтею 26 Закону № 2232-XII, дійшов висновку, що виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, які звільняються зі служби, «має зв`язок (залежність) як з нормативною підставою, за якою звільнений військовослужбовець, так і з умовами (обставинами), за яких військовослужбовець реалізував своє право на звільнення зі служби», а застосування приписів статті 15 Закону № 2011-XII «вимагає наявності (сукупності) відповідних юридичних фактів». Ці висновки підтримано та застосовано, зокрема, у постановах Верховного Суду від 06.12.2024 у справі № 240/12225/23 та від 03.03.2026 у справі № 140/3465/23.

Постановою від 13.10.2026 у справі № 620/643/24 судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду відступила від висновку, викладеного в постанові від 24.01.2024 у справі № 140/1143/23, про те, що звільнення через сімейні обставини або інші поважні причини, безпосередньо передбачені підпунктом «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, не є звільненням через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, у розумінні абзацу другого пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII. Відступ стосується лише звільнення через сімейні обставини або інші поважні причини, які на момент звільнення входили до переліку, визначеного Кабінетом Міністрів України. Водночас судова палата виходила з того, що право на одноразову грошову допомогу «пов`язується законодавцем саме з фактом звільнення особи з військової служби та підставою такого звільнення». Позивача ж звільнено не через сімейні обставини чи інші поважні причини, а з підстави, визначеної підпунктом «й» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, тому цей відступ на вирішення спору не впливає.

Отже, право на одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби виникає лише тоді, коли підстава, за якою звільнено військовослужбовця, передбачена пунктом 2 статті 15 Закону № 2011-XII.

Підстава, за якою звільнено позивача, звільнення військовослужбовця, який уклав контракт на строк до закінчення особливого періоду, вислужив не менше 24 місяців військової служби за контрактом і не висловив бажання продовжувати військову службу, - у пункті 2 статті 15 Закону № 2011-XII у редакції, чинній станом на 24.03.2020, серед підстав виплати одноразової грошової допомоги не зазначена.

Такого самого висновку дійшов Шостий апеляційний адміністративний суд у постанові від 19.08.2024 у справі № 580/3034/24, зазначивши, що підстава звільнення, передбачена підпунктом «й» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону № 2232-XII, «не передбачала виплати одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 2011-ХІІ (у чинній на той час редакції)».

До переліку підстав виплати одноразової грошової допомоги звільнення військовослужбовців, які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, включено лише в подальших редакціях пункту 2 статті 15 Закону № 2011-XII, які на день звільнення позивача не діяли. Відповідно до частини 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

За таких обставин у відповідача не виникло обов`язку нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу у разі звільнення з військової служби, а тому бездіяльність відповідача щодо невиплати такої допомоги не є протиправною.

Крім того, суд відхиляє доводи позивача про обчислення розміру допомоги з урахуванням вислуги років у пільговому обчисленні.

Пункт 2 статті 15 Закону № 2011-XII пов`язує розмір одноразової грошової допомоги з кількістю повних календарних років служби. Відповідно до пункту 8 розділу XXXII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (у редакції, чинній станом на 24.03.2020), для визначення розміру одноразової грошової допомоги в разі звільнення з військової служби строк календарної служби осіб офіцерського складу, осіб рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, обчислюється згідно з пунктами 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393. Пункт 3 цієї постанови, на який посилається позивач і яким встановлено зарахування окремих періодів служби до вислуги років на пільгових умовах, у пункті 8 розділу XXXII зазначеного Порядку не названий.

Верховний Суд у постанові від 12.08.2026 у справі № 240/2673/24 зазначив, що поняття «умова набуття права на призначення і виплату одноразової грошової допомоги» і поняття «обчислення розміру одноразової грошової допомоги» є відмінними, «адже до складу першого включається як календарна так і пільгова вислуги років, а до складу другого лише календарна», та погодився з відсутністю підстав для виплати такої допомоги з урахуванням пільгового стажу.

Отже, вимога обчислити розмір одноразової грошової допомоги за 15 років служби з урахуванням періодів, які обраховуються в пільговому обчисленні, є безпідставною незалежно від наявності у позивача права на таку допомогу.

Вимога про одночасну виплату рівноцінної грошової компенсації утриманого податку на доходи фізичних осіб є похідною від вимоги про виплату одноразової грошової допомоги і з огляду на відмову в задоволенні основної вимоги задоволенню також не підлягає.

Доводи відповідача про те, що позивач перебував у Військовій частині НОМЕР_1 лише на продовольчому забезпеченні, а нарахування і виплату належних йому сум здійснював фінансовий орган Військової частини НОМЕР_2 , з огляду на висновок суду про відсутність у позивача права на одноразову грошову допомогу за підставою, з якої його звільнено, на результат вирішення спору не впливають, тому питання про те, яка з військових частин мала б здійснити таку виплату, суд не вирішує.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 2, 5, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез