Суд: Касаційний кримінальний суд Верховного Суду
Інстанція: Касаційна
Юрисдикція: Кримінальне
Категорія: Умисне вбивство
Дата: 25 жовтня 2026 р.
Справа: №712/4844/19
Суддя: Іваненко Ігор Володимирович
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 жовтня 2026 року
м. Київ
Справа № 712/4844/19
Провадження № 51-2011 км 26
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника (відеоконференція) ОСОБА_6 ,
засудженого (відеоконференція) ОСОБА_7 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 травня 2023 року та вирок Черкаського апеляційного суду від 25 березня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018251010003788 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Леськи Черкаського району Черкаської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.115, ч.1 ст.263 КК України.
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
ОСОБА_7 органом досудового розслідування обвинувачувався у вчиненні умисного вбивства, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, а також у вчиненні умисних дій, які виразилися в носінні, зберіганні, придбанні вогнепальної зброї, бойових припасів без передбаченого законом дозволу, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.
Вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 травня 2023 року ОСОБА_7 було засуджено за ст.116 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 6 місяців і за ч.1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
На підставі положень ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим ОСОБА_7 було призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки і 6 місяців. Зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 26.05.2018 по 12.07.2021.
За вироком місцевого суду ОСОБА_7 було визнано винуватим та засуджено за таке.
24 травня 2018 року близько 17 години ОСОБА_7 за наказом ОСОБА_8 приїхав до офісного приміщення, розташованого на АДРЕСА_5 у м. Черкаси для повернення речей, що належали ОСОБА_8 , оскільки ОСОБА_8 висловив недовіру ОСОБА_7 щодо належного здійснення ним підприємницької діяльності.
При цьому ОСОБА_8 у нецензурній грубій формі ображав, кричав на ОСОБА_7 та наказав йому повернути специфічні речі, а саме: 7,62 мм самозарядний пістолет системи Токарева «ТТ» № НОМЕР_1 , який є вогнепальною зброєю, що був споряджений дев`ятьма 7,62 мм пістолетними патронами, спорядженими кулями зі свинцевим осердям, які є бойовими припасами; дев`ятнадцять 7,62 мм пістолетних патронів, споряджених кулями зі свинцевим осердям; ручну осколкову наступальну гранату РГД-5 та ручну осколкову оборонну гранату Ф-1, які є бойовими припасами.
Перебуваючи в автомобілі, ОСОБА_7 одягнув на обидві руки гумові рукавиці, після чого, маючи в кишенях своїх штанів вищевказану вогнепальну зброю та боєприпаси, які він поклав перед виїздом, разом із бухгалтером ОСОБА_9 зайшов у кабінет зазначеного офісного приміщення, де на той час перебував ОСОБА_8 .
У вказаному кабінеті ОСОБА_8 з`ясовував у бухгалтера ОСОБА_9 причини невдалої підприємницької діяльності, здійснюваної ОСОБА_7 , принижував людську гідність, нецензурно ображав ОСОБА_7 , погрожував останньому негативними наслідками для нього.
Відразу після цього ОСОБА_7 дістав із кишень своїх штанів 7,62-мм самозарядний пістолет системи Токарева «ТТ» № НОМЕР_1, споряджений дев`ятьма 7,62 мм пістолетними патронами, спорядженими кулями зі свинцевим осердям, та дві ручні осколкові оборонні гранати Ф-1, одну з яких поклав на стіл, за яким сидів ОСОБА_8 , а іншу тримав у своїй руці.
У той час бухгалтер ОСОБА_9 вибігла з приміщення, а через кілька хвилин, дізнавшись про погрози застосування вогнепальної зброї та бойових припасів, у кабінет зайшов ОСОБА_10 , який разом із ОСОБА_8 умовляли ОСОБА_7 заспокоїтися та сховати зброю.
Однак ОСОБА_7 , будучи в стані сильного душевного хвилювання, із уніфікованого запалу ручної осколкової оборонної гранати Ф-1 умисно пальцем руки витягнув за кільце бойову чеку та, утримуючи вказану гранату і важіль уніфікованого запалу у своїй руці, привів гранату в бойову готовність.
Після цього ОСОБА_10 вийшов з кімнати і через декілька секунд з`явився на порозі з короткоствольною вогнепальною зброєю, а саме самозарядним пістолетом «ПМР-УОС» № НОМЕР_2 калібру 9 мм Р.А., спорядженим пістолетними патронами калібру 9 мм, які були споряджені еластичними кулями несмертельної дії калібру 9 мм, й здійснив два постріли в напрямку ОСОБА_7 . Внаслідок цього один з пострілів влучив у ділянку шиї ОСОБА_7 , заподіявши йому тілесне ушкодження у вигляді садна м`яких тканин шиї зліва, яке відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.
Відразу після цього, знаходячись в стані сильного душевного хвилювання, й через біль від отриманого поранення, ОСОБА_7 здійснив 2 постріли: один в стелю, а інший в стіну в бік ОСОБА_10 .
Після цього ОСОБА_8 встав з-за столу та спробував дістатися ОСОБА_7 , який здійснив в сторону силуету останнього 6 пострілів у життєво-важливі органи, а саме тулуб, голову, а також в ділянку лівої руки ОСОБА_8 . Смерть ОСОБА_8 настала від численних вогнепальних кульових поранень голови і тулуба із ушкодженням внутрішніх органів.
Крім того, ОСОБА_7 було засуджено за те, що він у невстановлений досудовим розслідуванням час та місці умисно придбав у ОСОБА_8 7,62 мм самозарядний пістолет системи Токарева «ТТ» зразка 1933 року № НОМЕР_1 , який є вогнепальною зброєю; двадцять вісім 7,62 мм пістолетних патронів, споряджених кулями зі свинцевим осердям, які є бойовими припасами; ручну осколкову наступальну гранату РГД-5 та ручну осколкову оборонну гранату Ф-1, які є бойовими припасами, які незаконно без передбаченого законом дозволу зберігав в орендованому ним приміщенні Черкаської міжрайонної торговельної оптової бази Черкаської облспоживспілки, розташованої по АДРЕСА_6 у м. Черкаси, та перевіз до офісного приміщення, розташованого на АДРЕСА_5 у м. Черкаси, які були у нього вилучені працівниками поліції.
Черкаський апеляційний суд за апеляційною скаргою прокурора вироком від 25 березня 2026 року вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 травня 2023 року щодо ОСОБА_7 скасував в частині його засудження за ст. 116 КК України та призначеного в цій частині покарання.
Ухвалив новий вирок, яким ОСОБА_7 визнав винуватим у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, та призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. За ч. 1 ст. 263 КК ОСОБА_7 було визначено покарання, яке й було призначене судом першої інстанції, у виді позбавлення волі на строк 3 роки
На підставі положень ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим апеляційним судом ОСОБА_7 було призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. У решті вирок місцевого суду було залишено без змін.
Апеляційним судом під час апеляційного розгляду було встановлено вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 вмисного вбивства ОСОБА_8 за таких обставин.
24.05.2018 близько 12.00 години ОСОБА_7 перебував за місцем здійснення підприємницької діяльності, а саме в орендованому ним приміщенні Торговельної бази, розташованої по АДРЕСА_3 .
У зазначений час до вказаного приміщення зайшов ОСОБА_8 , з яким ОСОБА_7 підтримував дружні стосунки та спільно з ним здійснював підприємницьку діяльність, керівництво і контроль за якою здійснював ОСОБА_8 .
Під час спілкування ОСОБА_8 висловив недовіру ОСОБА_7 , звинувачуючи його у неналежному здійсненні підприємницької діяльності, а саме в необґрунтованих витратах, зменшенні прибутків, під час чого у нецензурній грубій формі ображав та кричав на ОСОБА_7 і наказав йому прибути після закінчення робочого дня в офісне приміщення для прийняття рішення щодо припинення зайняття ОСОБА_7 підприємницькою діяльністю.
На ґрунті зазначеного конфлікту ОСОБА_7 вирішив вчинити умисне вбивство ОСОБА_8 .
Для реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на умисне протиправне позбавлення життя людини, ОСОБА_7 цього ж дня близько 17:00 у зазначеному приміщенні Торгівельної бази взяв 7,62 мм самозарядний пістолет системи Токарева «ТТ» № НОМЕР_1 , який є вогнепальною зброєю, що був споряджений дев`ятьма 7,62 мм пістолетними патронами, спорядженими кулями зі свинцевим осердям, які є бойовими припасами; дев`ятнадцять 7,2 мм пістолетних патронів, спорядженими кулями зі свинцевим осердям; ручну осколкову наступальну гранату РГД-5 та ручну осколкову оборонну гранату Ф-1, які є бойовими припасами, котрі без передбаченого законом дозволу ОСОБА_7 умисно зберігав у вказаному приміщенні.
Зазначену вогнепальну зброю та бойові припаси ОСОБА_7 поклав у кишені своїх штанів, після чого, керуючи автомобілем «Mitsubishi L-200», номерний знак НОМЕР_3 , виїхав від Торгівельної бази й близько 17 години 30 хвилин приїхав до офісного приміщення, розташованого на АДРЕСА_5 у м. Черкаси.
Перебуваючи в автомобілі, ОСОБА_7 одягнув на обидві руки гумові рукавиці, після чого, маючи в кишенях своїх штанів 7,62 мм самозарядний пістолет системи Токарева «ТТ» № НОМЕР_1 , споряджений дев`ятьма 7,62 мм пістолетними патронами, спорядженими кулями зі свинцевим осердям; дев`ятнадцять 7,62 мм пістолетних патронів, спорядженими кулями зі свинцевим осердям; ручну осколкову наступальну гранату РГД-5 та ручну осколкову оборонну гранату Ф-1, разом із ОСОБА_9 зайшов у кабінет зазначеного офісного приміщення, де на той час перебував ОСОБА_8 .
У вказаному кабінеті ОСОБА_8 з`ясовував у бухгалтера ОСОБА_9 причини невдалої підприємницької діяльності, здійснюваної ОСОБА_7 , під час чого ОСОБА_7 пояснював ОСОБА_8 причини цих невдач, на що ОСОБА_8 у грубій нецензурній формі наказав ОСОБА_7 замовкнути.
Відразу після цього ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне, протиправне позбавлення життя ОСОБА_8 , дістав із кишень своїх штанів 7,62-мм самозарядний пістолет системи Токарева «ТТ» № НОМЕР_1, споряджений дев`ятьма 7,62 мм пістолетними патронами, спорядженими кулями зі свинцевим осердям та ручну осколкову оборонну гранату Ф-1 і почав погрожувати ОСОБА_8 фізичною розправою, спрямувавши ствол вказаного пістолета у напрямку ОСОБА_8 та тримаючи в іншій руці ручну осколкову оборонну гранату Ф-1.
У той час ОСОБА_9 вибігла з приміщення, а через кілька хвилин, дізнавшись про погрози застосування вогнепальної зброї та бойових припасів, у кабінет зайшов ОСОБА_10 , який разом із ОСОБА_8 умовляли ОСОБА_11 припинити погрожувати застосуванням вогнепальної зброї та бойових припасів.
Незважаючи на це, ОСОБА_7 продовжував погрожувати застосуванням вогнепальної зброї та бойових припасів, під час чого він із кишені своїх штанів дістав ручну осколкову наступальну гранату РГД-5, яку поклав на стіл, біля якого сидів ОСОБА_8 , а з уніфікованого запалу ручної осколкової оборонної гранати Ф-1 умисно пальцем руки витягнув за кільце бойову чеку й, утримуючи вказану гранату і важіль уніфікованого запалу у своїй руці, привів гранату в бойову готовність.
Під час цього з метою припинення протиправних дій ОСОБА_7 та перешкоджання реалізації ним злочинного наміру на вчинення умисного вбивства ОСОБА_8 . ОСОБА_10 вибіг в інший кабінет офісного приміщення, де із короткоствольної вогнепальної зброї самозахисту, а саме самозарядного пістолета «ПМР-УОС» № НОМЕР_2 калібру 9 мм Р.А., спорядженого пістолетними патронами калібру 9 мм, споряджених еластичними кулями (несмертельної дії) калібру 9 мм, здійснив два постріли в напрямку ОСОБА_11 , унаслідок чого один з них влучив у ділянку шиї ОСОБА_11 , заподіявши йому тілесне ушкодження у вигляді садна м`яких тканин шиї зліва, яке відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.
Відразу після цього, близько 18.00, ОСОБА_7 , реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_8 , із 7,62 мм самозарядного пістолета системи Токарева «ТТ» № НОМЕР_1, спорядженого дев`ятьма 7,62 мм пістолетними патронами, які споряджені кулями зі свинцевим осердям, умисно здійснив 6 пострілів у ділянки розташування життєво-важливих органів - у тулуб, голову, а також в ділянку лівої руки ОСОБА_8 , і таким чином умисно його вбив.
Смерть ОСОБА_8 настала від численних вогнепальних кульових поранень голови і тулуба із ушкодженням внутрішніх органів.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник просить вироки судів першої та апеляційної інстанцій змінити, а кримінальне провадження в частині вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, закрити на підставі положень ч. 1 ст. 440, п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України. Просить виключити посилання на застосування положень ст. 70 КК України, а в частині визнання ОСОБА_7 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України, просить вироки залишити без змін.
Вважає, що вироки суду першої та апеляційної інстанції є незаконними у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Вказує, що сторона захисту у судах першої та апеляційної інстанції стверджувала про наявність в діях ОСОБА_7 ознак, передбачених положеннями ст. 36 КК України щодо необхідної оборони, у зв`язку з чим наполягала на закритті кримінального провадження за епізодом обвинувачення за ч. 1 ст. 115 КК України, однак місцевий суд необґрунтовано відхилив указану аргументовану позицію сторони захисту, безпідставно та хибно застосував закон, який не підлягав застосуванню, а саме положення ст. 116 КК України.
Апеляційний суд також належним чином не перевірив доводи сторони захисту щодо наявності в діях ОСОБА_7 ознак необхідної оборони та безпідставно не задовольнив вимогу про закриття кримінального провадження, ґрунтовних відповідей на доводи сторони захисту не надав, безпідставно перекваліфікувавши дії ОСОБА_7 зі ст. 116 КК України на ч. 1 ст. 115 КК України.
На думку сторони захисту, необхідна оборона в діях ОСОБА_7 була наявна не в першій частині події, яка мала місце на початку розмови в офісі за адресою АДРЕСА_4 , а безпосередньо в той момент, коли протиправні дії почали здійснюватися саме щодо ОСОБА_7 , тобто в момент здійснення пострілів та нападу саме на нього.
Ні місцевим, ні апеляційним судами не здійснено порівняльний аналіз моменту активних дій ОСОБА_8 та ОСОБА_10 щодо ОСОБА_7 , з якими сторона захисту пов`язує наявність в діях ОСОБА_7 стану необхідної оборони.
Не погоджується з висновком, який зазначений у вироку апеляційного суду, що у цьому кримінальному провадженні не встановлено об`єктивних даних, які могли б свідчити, що свідок ОСОБА_10 або потерпілий ОСОБА_8 вчинили акт суспільно небезпечного посягання по відношенню до ОСОБА_7 , хоча повинен був надати їм оцінку в контексті наявності саме в цих діях ознак необхідної оборони у ОСОБА_7 , про що постійно зазначала сторона захисту.
Стверджує, що акт суспільно небезпечного посягання на життя ОСОБА_7 з однієї сторони знайшов своє підтвердження у здійсненні ОСОБА_10 раптових для ОСОБА_7 пострілів із пістолета травматичної дії в життєво важливі органи, які, за його словами, спричинили втрату орієнтування, потемніння в очах та стан, близький до втрати свідомості.
При цьому з іншої сторони цей акт знайшов своє підтвердження у здійсненні ОСОБА_8 в той же момент руху в сторону ОСОБА_7 з ножем в руках. ОСОБА_7 це сприйняв як рух з метою нанесення йому тілесних ушкоджень та позбавлення його життя, що призвело до здійснення ним з метою захисту неприцільних пострілів в сторону силуету ОСОБА_8 та прицільних пострілів в сторону ОСОБА_10 для припинення їхніх дій та захисту свого життя і здоров`я.
Окрім того, раптовість вищенаведених дій з боку ОСОБА_10 та ОСОБА_8 , одночасність їх дій, що поєднувались із отриманим ОСОБА_7 ушкодженням внаслідок пострілу ОСОБА_10 , свідчать про те, що у ОСОБА_7 не було реальної можливості ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникам шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
Вважає, що вищеописані факти, зокрема характер дій ОСОБА_7 , отримання останнім тілесних ушкоджень; обстановка, в якій тілесні ушкодження були ним отримані; характер поведінки та дій ОСОБА_7 свідчать про відсутність в його діях прямого умислу на заподіяння смерті ОСОБА_8 , однак правову оцінку цьому взагалі не надали ні суд першої, ні суд апеляційної інстанції.
Зазначає, що ОСОБА_7 із самого початку досудового розслідування й до завершення судового слідства надавав правдиві показання про те, що першим постріл здійснив саме свідок ОСОБА_10 , однак в основу рішення Черкаського апеляційного суду покладено показання, надані саме свідком ОСОБА_10 , який заперечував, що він першим здійснив постріл.
Зазначає, що неправдивість показань свідка ОСОБА_10 була підтверджена дослідженим вході судового розгляду висновком комісійної судово-медичної криміналістичної експертизи КЗ КОР «Київське обласне бюро судово-медичних експертиз» № 38/К від 24.09.2019, відповідно до якого локалізація вогнепальних ран та напрямок ранових каналів, виявлених у ОСОБА_12 , а також локалізація тілесного ушкодження щодо садна в області шиї зліва у ОСОБА_7 , яке утворилось від дії еластичного вогнепального снаряду, до складу якого входили сполуки свинцю, могли виникнути за обставин, на які ОСОБА_7 посилається під час проведення слідчого експерименту від 27.05.2018, і малоймовірно - за обставин, на які посилається свідок ОСОБА_10 під час проведення 15.06.2018 слідчого експерименту з ним.
Судами також залишено поза увагою те, що після пострілу ОСОБА_10 в ОСОБА_7 останній суттєво втратив орієнтацію у просторі, частково втратив зір (у нього потемніло в очах), мав сильне запаморочення і стан, близький до втрати свідомості, у зв`язку з чим останній здійснив декілька неприцільних пострілів у бік ОСОБА_10 з метою припинення ним стрільби.
Окрім того, не було враховано, що ОСОБА_10 здійснював постріли у ОСОБА_7 саме в голову, розуміючи, що в руці у ОСОБА_7 наявна граната, яка знаходиться без чеки та приведена у бойовий стан, тому в разі втрати свідомості чи орієнтації ОСОБА_7 у зв`язку із отриманням ним поранення від кулі ОСОБА_10 наражав на небезпеку життя та здоров`я як ОСОБА_7 , так і ОСОБА_8 .
Не було надано оцінки судами й тому факту, що відразу після пострілу ОСОБА_10 у ОСОБА_7 у життєво важливі органи ОСОБА_8 почав різкий рух в сторону ОСОБА_7 з ножем в руках, а тому мала місце реальна загроза для життя та здоров`я ОСОБА_7 , у зв`язку з чим останнім було здійснено постріли в сторону ОСОБА_8 , що вказує на те, що ОСОБА_7 перебував в стані необхідної оборони.
Також захисник вказує, що додатковим підтвердженням тієї обставини, що ОСОБА_10 надавав неправдиві показання про те, що ОСОБА_7 першим вистрілив у ОСОБА_8 , який сидів за столом, є місце розташування трупа ОСОБА_8 , який знаходився на момент огляду місця події фактично справа від столу, ближче до центру офісу, що було б неможливо при здійсненні в нього пострілів в положенні сидячи.
На думку сторони захисту, апеляційний суд безпідставно відкинув ту обставину, що ніж міг бути використаний ОСОБА_8 проти ОСОБА_7 . Стверджує, що важливим тут було те, що в момент нападу ОСОБА_8 на ОСОБА_7 в останнього відбувалось потемніння в очах від пострілу ОСОБА_10 , про що він неодноразово повідомляв під час його допиту, і в цей момент останній не міг бачити, чи в чохлі був ніж ОСОБА_8 чи без нього.
В цьому випадку, на думку захисника, має значення саме суб`єктивне сприйняття ОСОБА_7 наявності від ОСОБА_8 небезпеки для його життя та здоров`я, пов`язаного із безпосереднім рухом в його сторону із застосуванням вказаного ножа для нападу, що залишилося поза увагою колегії суддів Черкаського апеляційного суду.
Крім цього вважає, що призначене апеляційним судом ОСОБА_7 покарання є занадто суворим, призначеним без урахування всіх обставин справи, даних про його особу та стан його здоров`я.
У запереченні прокурор просить залишити без задоволення касаційну скаргу захисника, а оскаржувані судові рішення - без зміни.
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали подану скаргу.
Прокурор заперечував проти задоволення касаційної скарги захисника.
Іншим учасникам судового провадження були направлені повідомлення про дату, час та місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися. Клопотань про його відкладення не надходило.
Мотиви Суду
За змістом статей 433, 438 КПК України суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Касаційний суд не перевіряє судове рішення в частині неповноти судового розгляду та невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були предметом перевірки суду апеляційної інстанції.
Крім цього, касаційний суд не може втручатися в аспекти оцінки судами нижчих інстанцій дослідженої ними сукупності належних, допустимих і достовірних доказів на предмет підтвердження чи не підтвердження ними обставин, які підлягають доказуванню в провадженні. Таку оцінку кожен суд здійснює незалежно і самостійно шляхом формування власного внутрішнього переконання як щодо кожної з обставин, які підлягають доказуванню, так і стосовно винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення в цілому.
Відповідно до положень ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши кримінальне провадження в касаційному порядку, колегія суддів вбачає, що вказаних вимог закону суди в цілому дотрималися.
Висновок судів першої та апеляційної інстанцій в частині засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 263 КК України, в тому числі й щодо призначеного за цією статтею КК України покарання, в поданій касаційній скарзі стороною захисту не оспорюється.
Як убачається із матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції не погодився із висновком суду першої інстанції щодо кваліфікації дій ОСОБА_7 за ст. 116 КК України (умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання) й на підставі досліджених доказів встановив факт вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 умисного вбивства ОСОБА_8 за обставин, указаних в оскаржуваному вироку апеляційного суду, про які було зазначено вище.
Посилання захисника на неправильну кваліфікацію дій його підзахисного, оскільки у нього не було умислу на позбавлення життя потерпілого, й він діяв у стані необхідної оборони, суперечать матеріалам провадження й не ґрунтуються на вимогах закону.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Для вирішення питання про кваліфікацію складу кримінального правопорушення, пов`язаного із перебуванням особи в стані необхідної оборони, суд повинен врахувати конкретні обставини справи, здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У суді апеляційної інстанції засуджений ОСОБА_7 показав, що між ним та ОСОБА_8 був конфлікт, й він приїхав за наказом ОСОБА_8 до офісного приміщення, розташованого по АДРЕСА_5 у м. Черкаси. Не заперечував, що він здійснив постріли, однак зазначив про відсутність у нього умислу на позбавлення життя ОСОБА_8 на ґрунті конфлікту. Окрім того вказав, що свідок ОСОБА_10 здійснив першим постріли в нього, після чого він від несподіванки натиснув на курок й перша куля попала в стелю, а інша - в бік. У нього в очах від поранення потемніло, він почав гойдатися й побачив силует ОСОБА_8 , який (як йому здалося) тримав у руках ніж і наближався до нього. До цього мисливський ніж лежав на столі у ОСОБА_8 . Він ( ОСОБА_7 ) почав хаотично стріляти, направляючи пістолет в бік ОСОБА_8 та ОСОБА_10 , допоки не скінчилися патрони. Зокрема, він здійснив два постріли у бік ОСОБА_10 і п`ять пострілів в ОСОБА_8 , адже боявся, що ОСОБА_8 ножем спричинить йому тілесні ушкодження.
Свідок ОСОБА_10 в суді апеляційної інстанції показав, що коли він зайшов до офісу, то побачив у ОСОБА_7 в руках пістолет і гранати. ОСОБА_8 намагався заспокоїти засудженого. При собі у сумочці він мав травматичний пістолет, який він поклав собі за пояс. Двері до кабінету ОСОБА_8 були відчинені, й, коли він зайшов, ОСОБА_7 наказав йому сісти на стілець і жодних дій не вчиняти. ОСОБА_8 також сказав, щоб він нічого не робив, й що зараз вони все вирішать.
ОСОБА_7 був емоційно збудженим, дістав гранату, кинув її на стіл ОСОБА_8 та сказав, що тепер вони в рівних умовах. ОСОБА_8 гранату не брав. Потім він поворухнувся, і в цей момент ОСОБА_7 вистрелив в стелю. Потім він ( ОСОБА_7 ) здійснив 2-3 вистріли в ОСОБА_8 , і той впав. У момент пострілів потерпілий ОСОБА_8 сидів за столом.
В цей час він ( ОСОБА_10 ) почав вискакувати з кімнати. ОСОБА_7 стріляв в нього, але не попав. Він стріляв у відповідь у ОСОБА_7 і влучив, куля прийшлась десь в область шиї. Свідок вказав, що здійснював постріли у ОСОБА_7 з метою самооборони. Він вибіг на вулицю та зайшов за приміщення. У вікно бачив, як ОСОБА_7 , тримаючи в руках пістолет і гранату, на спині виповзав у сусідню кімнату. На вулиці вже була поліція.
Таким чином, апеляційним судом було встановлено, що напередодні вчинення кримінального правопорушення між обвинуваченим ОСОБА_7 і потерпілим ОСОБА_8 відбувся конфлікт, який мав продовження вже на місці вчинення злочину.
Також було проаналізовано й поведінку ОСОБА_7 , який приніс до офісного приміщення з собою зброю, дістав її з кишені під час конфлікту та продемонстрував її ОСОБА_8 . Одну гранату РГД-5 він поклав на стіл, біля якого сидів ОСОБА_8 , а другу гранату Ф-1 привів у бойову готовність, витягнувши за кільце бойову чеку.
Із показань свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , апеляційний суд встановив, що між ОСОБА_8 та ОСОБА_7 відбувся конфлікт, в ході якого останній наставив пістолет в бік потерпілого й в руках мав гранату. В момент, коли ОСОБА_7 продемонстрував зброю, ОСОБА_8 , котрий знаходився у положенні сидячі за столом, зброї не мав, а свідок ОСОБА_10 в приміщенні ще був відсутній. Як зазначив апеляційний суд, з показань свідка ОСОБА_10 також убачається, що вони усвідомлювали і побоювались, що обвинувачений може застосувати пістолет, завдати шкоди здоров`ю ОСОБА_8 .
З урахуванням наведеного апеляційний суд зробив обґрунтований висновок, що у цьому проваджені не встановлено об`єктивних даних, які могли б свідчити, що свідок ОСОБА_10 або потерпілий ОСОБА_8 вчинили акт суспільно небезпечного посягання по відношенню до ОСОБА_7 , а засуджений не зазнав суспільно небезпечного посягання з боку вказаних осіб, яке створювало реальну загрозу заподіяння шкоди його здоров`ю.
Наявність у руках у ОСОБА_7 вогнепальної зброї та двох бойових гранат, які він продемонстрував ОСОБА_8 , направивши пістолет в бік останнього, вказує, що ОСОБА_8 повинен був сприймати погрозу реально, оскільки демонстрування обвинуваченим ОСОБА_7 вогнепальної зброї становить для потерпілого загрозу життю та здоров`ю.
У той же час, як зазначив апеляційний суд, версія сторони захисту про те, що ОСОБА_7 застосував зброю лише після того, як першим здійснив постріли свідок ОСОБА_10 , а ОСОБА_8 наближався до обвинуваченого, тримаючи в руках ніж, не знайшла свого підтвердження та спростовується показанням свідків.
Окрім того, з даних протоколу огляду місця події від 24.05.2018 та ілюстративної таблиці вбачається, що на зображенні № 9 предмет, який зовні схожий на ніж, що був виявлений на місці вчинення кримінального правопорушення, знаходиться в чохлі. Вказане виключає можливість застосування цього ножа ОСОБА_8 з метою нападу на ОСОБА_7 (т. 1 а.п. 37).
Також апеляційним судом були безпосередньо досліджені висновки судово-психіатричної експертизи № 183 від 09.10.2018; № 87 від 11.08.2020, згідно з якими ОСОБА_7 не виявляє ознак будь-якого хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, будь-яких психічних та поведінкових розладів не мав, психічною хворобою не страждає, міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; під час інкримінованих йому дій ОСОБА_7 в стані фізіологічного афекту не перебував (т.1 а.п. 244-253, т.7 а.п. 36-51).
Тому колегія суддів Верховного Суду погоджується з позицією суду апеляційної інстанцій щодо правильності кваліфікації діяння засудженого ОСОБА_7 саме за ч. 1 ст. 115 КК України й не вбачає підстав вважати, що судом неправильно застосований закон України про кримінальну відповідальність.
В контексті зазначеного вище не вбачаються значимими й доводи сторони захисту про те, що свідок ОСОБА_10 можливо давав неточні показання, що підтверджується дослідженим в ході судового розгляду висновком комісійної судово-медичної криміналістичної експертизи КЗ КОР «Київське обласне бюро судово-медичних експертиз» № 38/К від 24.09.2019.
Висновок експертизи № 38/К від 24.09.2019 був зроблений з урахуванням висновків судово-медичної експертизи трупу ОСОБА_8 (висновок експерта №03-01/488 від 25.05.2018), результатів медико-криміналістичної (висновок експерта №05-4-05-37 від 14.06.2018) та судово-балістичної експертиз (висновок експерта №19/8-2/153-СЕ/18 від 17.10.2018), згідно з яким потерпілому були спричинені тілесні ушкодження, серед яких сліпі вогнепальні кульові поранення тулуба, лівого плеча, голови тощо.
Поранення, визначені експертом як рана № № 1-6, 8, мають ознаки кульових вогнепальних поранень й були спричинені внаслідок дії вогнепальної зброї (зокрема, пістолета «ТТ»), спорядженої одиночними вогнепальними снарядами (кулями), що мають діаметр близько 6-7 мм. Рана № 7 утворилась від дії тупого предмету з обмеженою травмуючою поверхнею. Не виключено, що таким предметом могла бути і куля або її частини. Всі вищезазначені тілесні ушкодження могли утворитися в строк, зазначений в ухвалі суду про призначення експертизи.
Враховуючи односторонню локалізацію вогнепальних ран (ліва бічна поверхня тулубу до напрямку руху травмуючих снарядів) та напрямок їхніх ранових каналів, виявлених у ОСОБА_8 , комісія експертів вважає, що вони могли бути спричинені за обставин, на які вказує ОСОБА_7 під час проведення 27.05.2018 слідчого експерименту. Й при цьому комісія експертів вважає, що їх спричинення за обставин, на які вказував свідок ОСОБА_10 під час проведення 15.06.2018 слідчого експерименту, є малоймовірним (т. 5 а.п. 173-209).
Апеляційний суд, дослідивши в судовому засіданні висновок експертизи № 38/К від 24.09.2019 та протоколи слідчих експериментів від 15.06.2018 за участі свідка ОСОБА_10 та від 27.05.2018 за участі обвинуваченого ОСОБА_7 , обґрунтовано зазначив, що висновки експертизи, які поставили під сумнів показання ОСОБА_10 , не вказують на неправильну кваліфікацію дій останнього за ч. 1 ст. 115 КК України й не підтверджують, що ОСОБА_7 діяв в межах необхідної оборони, як на це безпідставно вказує сторона захисту.
Колегія суддів касаційного суду вбачає такий висновок колегії суддів апеляційного суду в цілому правильним, оскільки за встановлених апеляційним судом обставин черговість здійснення пострілів засудженим і свідком (хто спершу, а хто потім), а також можливий рух загиблого у бік засудженого (з ножем чи без нього) з метою нейтралізації існуючої від засудженого загрози, не мають істотно значення для вирішення питання про вчинення дій засудженим ОСОБА_7 у стані необхідної оборони чи без такого.
За встановлених апеляційним судом обставин стан необхідної оборони щодо дій засудженого не виникав взагалі, оскільки саме його дії первинно створювали загрозу життю і здоров`ю як загиблого ОСОБА_8 і свідка ОСОБА_10 , так й інших осіб.
Тому дії, які могли вчиняти загиблий і свідок з метою нейтралізації загрози від озброєної людини, яка відкрито демонструє таку загрозу, жодним чином не можуть розглядатися як суспільно небезпечне посягання з їхнього боку на ОСОБА_7 , що є необхідною передумовою для виникнення стану необхідної оборони в принципі. Це слушно було відзначено колегією суддів апеляційного суду.
Що стосується доводів касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення і даним про особу засудженого через суворість, то вони, на думку колегії суддів касаційного суду, також є необґрунтованими.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, яке застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. При цьому покарання має на меті не тільки кару, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно з вимогами ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових правопорушень. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, який розглядає кримінальне провадження по суті, й повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання.
Дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв`язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема, коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Згідно з положеннями ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) КК України, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке мало бути призначене, враховуючи обставини, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Призначаючи ОСОБА_7 покарання, апеляційний суд дотримався вимог ст. 65 КК України, врахувавши ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, який відповідно до положень ст.12 КК України відноситься до особливо тяжких, й дані про особу винного, який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, за місцем проживання і роботи характеризується позитивно, на обліку у лікарів нарколога і психіатра не перебуває; враховуючи відсутність обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання; стан його здоров`я - наявність ІІ групи інвалідності на час апеляційного перегляду.
При цьому суд апеляційної інстанції, зваживши на зазначені обставини в їх сукупності, із урахуванням тих доводів, які також наведені і в касаційній скарзі, дійшов обґрунтованого висновку про можливість призначення засудженому покарання ближчого до мінімальної межі санкції, яке потрібно відбувати реально, з чим погоджується і суд касаційної інстанції.
З огляду на викладене переконливих доводів, які ставлять під сумнів законність вироку суду апеляційної інстанції, умотивованість його висновків щодо правильності призначення покарання та справедливості обраного заходу примусу стороною захисту у касаційній скарзі не наведено.
Колегія суддів убачає, що покарання засудженому призначено судом апеляційної інстанції відповідно до вимог закону, за своїм видом та розміром є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження нових правопорушень, відповідає вимогам ст. 65 КК України та з огляду на вимоги ст. 50 КК України узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність та принципами співмірності й індивідуалізації.
Таким чином, враховуючи, що вирок місцевого суду був скасований вироком апеляційного суду в певній частині, а в іншій частині він був залишений новим вироком апеляційного суду без зміни, а також беручи до уваги, що в уточненій після залишення без руху касаційній скарзі захисник оскаржує обидва вироки як місцевого, так і апеляційного судів, колегія суддів касаційного суду вбачає необхідним, відхиливши касаційну скаргу захисника, залишити без зміни обидва вироки.
На думку колегії суддів касаційного суду, апеляційний суд не допустив істотного порушення вимог КПК України, правильно застосував закон України про кримінальну відповідальність й призначив ОСОБА_7 остаточне покарання у виді восьми років позбавлення волі, яке є законним і справедливим.
Тому, керуючись положеннями ст. ст. 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 29 травня 2023 року та вирок Черкаського апеляційного суду від 25 березня 2026 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін.
Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Оригінал: reyestr.court.gov.ua