Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №450/2142/18 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 450/2142/18

провадження № 51 - 920 км 26

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5

та в режимі відеоконференції:

засудженого ОСОБА_6 ,

його захисника адвоката ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене

до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017140270001745 від 14 вересня 2017 року, щодо

ОСОБА_6 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Краснопавлівка Лозівського району Харківської області, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

за ст. 286 ч. 2 КК України,

за касаційною скаргою захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 травня 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року.

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 травня 2025 року ОСОБА_6 засуджено за ст. 286 ч. 2 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

На підставі статей 75, 76 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки і на нього покладено відповідні обов`язки.

Стягнуто з ОСОБА_6 :

- на користь ОСОБА_8 100 000 грн компенсації за спричинену моральну шкоду, 268 564 грн 78 коп. компенсації за спричинену матеріальну шкоду та 52 400 грн витрат на правничу допомогу;

- в дохід держави 5 759 грн 50 коп. понесених за залучення експертів коштів.

Речовий доказ автомобіль «BMW-530» д.р.н. НОМЕР_1 (реєстрація Республіка Литва) та автомобіль марки «Volswagen Polo» д.р.н. НОМЕР_2 вказано вважати повернутими законним володільцям (постанова від 15.06.2017, заява-розписка від 14.09.2017, заява-розписка від 05.10.2017 ).

Вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим і засуджено за вчинення кримінального правопорушення за таких обставин.

14 вересня 2017 року приблизно о 15 годині 30 хвилин, ОСОБА_6 , керуючи автомобілем «BMW-530» д.р.н. НОМЕР_1 (реєстрація Республіка Литва) та рухаючись ним автодорогою «Київ-Чоп М06» у напрямку м. Чоп, при проїзді її ділянки 532 км + 400 м. поблизу с. Ямпіль Львівського (Пустомитівського) району Львівської області, був не уважний, не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не реагував на її зміну, без причин технічного характеру виїхав на зустрічну смугу руху, по якій в цей час у зустрічному йому напрямку рухався автомобіль марки «Volswagen Polo» д.р.н. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_8 , чим створив загрозу безпеці дорожнього руху, що призвело до зіткнення цих транспортних засобів. Такими діями ОСОБА_6 порушив вимоги п. 1.2, 1.5.; п. 2.3 б), д); п. 10.1, п 11.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 зі змінами та доповненнями.

Внаслідок порушення вказаних Правил дорожнього руху ОСОБА_6 пасажир керованого ним автомобіля ОСОБА_9 отримав тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, а водій автомобіля «Volswagen Polo» ОСОБА_8 отримав тяжкі тілесні ушкодження.

Ухвалою Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник не погоджується із вироком та ухвалою в частині призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 роки. На думку захисника таке додаткове покарання не відповідає особі засудженого внаслідок його суворості, у зв`язку із чим просить змінити вказані судові рішення та призначити ОСОБА_6 покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами. Зазначає, що суд першої інстанції не навів у вироку мотивів прийняття рішення про призначення додаткового покарання, обмежившись загальним формулюванням про врахування наведених обставин. Вважає, що суд, вирішуючи питання щодо призначення додаткового покарання, не врахував у повній мірі ступінь суспільної небезпеки та відомості про особу ОСОБА_6 , який позитивно характеризується за місцем проживання, вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку в нарколога та психіатра не перебуває, вчинив тяжкий злочин з необережності, допомагає Збройним Силам України, має подяки за волонтерську діяльність, наявність обставин, що пом`якшують покарання, та відсутність обставин, що обтяжують його. Також наголошує на тому, що ОСОБА_6 більше ніж 8 років після вчинення кримінального правопорушення не вчинив жодних нових правопорушень, а здійснення транспортних перевезень є єдиним джерелом доходу для засудженого і його родини, тому позбавлення його права керувати транспортними засобами на три роки фактично позбавляє його основного джерела засобів до існування. Крім того, захисник уважає, що наявність у ОСОБА_6 права керувати транспортними засобами надасть йому можливість відшкодовувати завдану шкоду потерпілому.

Заперечень на касаційну скаргу захисника від учасників судового провадження

не надходило.

Учасників судового провадження належним чином повідомлено про час та місце касаційного розгляду, заяв про відкладення касаційного розгляду від учасників судового провадження, які не прибули в судове засідання, не надійшло.

Позиції учасників судового провадження

Захисник і засуджений у судовому засіданні підтримали касаційну скаргу, вважали

її обґрунтованою та просили її задовольнити.

У судовому засіданні прокурор вважала касаційну скаргу необґрунтованою

і просила залишити її без задоволення.

Мотиви Суду

Заслухавши суддю-доповідача, доводи учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла до таких висновків.

Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу,

та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Обґрунтованість засудження ОСОБА_6 , правильність кваліфікації його дій

за ст. 286 ч. 2 КК України, а також призначене йому основне покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст. 75, 76 КК України у касаційній скарзі не оспорюються.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості

й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові відносно-визначені (де встановлюються межі покарання)

та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого

без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє

для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини справи,

що пом`якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами,

та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання,

яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром

є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги

при призначенні покарання.

При призначенні покарання за відповідною частиною ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо), а також обставини, які пом`якшують і обтяжують покарання, та особу винного.

У кожному випадку призначення покарання за ст. 286 КК України необхідно обговорювати питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Позбавлення права керувати транспортними засобами має відповідати загальній меті покарання, передбаченій ст. 50 ч. 2 КК України. Особливої уваги набуває досягнення мети такого покарання щодо запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами, з дотриманням засади справедливості та принципу рівності всіх перед законом.

Так, внаслідок порушення особою правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту створюється реальна небезпека для життя і здоров`я інших осіб та спричиняється відповідна шкода, а тому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами в окремих випадках є необхідним з метою попередження спричинення такою особою шкоди іншим особам через порушення нею правил дорожнього руху в майбутньому, а також для дієвого впливу на сприйняття суспільством, у тому числі іншими водіями.

Санкція ст. 286 ч. 2 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

Доводи касаційної скарги про невідповідність призначеного додаткового покарання особі засудженого ОСОБА_6 внаслідок суворості не відповідають обставинам справи та не спростовують висновки судів щодо призначеного йому такого покарання.

Приймаючи рішення про необхідність призначення ОСОБА_6 за ст. 286 ч. 2 КК України додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд першої інстанції врахував те, що він вперше притягується до кримінальної відповідальності, а тяжкий злочин вчинив з необережності. Разом із цим суд врахував наслідки вчиненого злочину, а саме отримання одним потерпілим тілесних ушкоджень середньої тяжкості та іншим -тяжких тілесних ушкоджень. При цьому ОСОБА_6 свою вину не визнав та не відшкодував потерпілому ОСОБА_8 завдану шкоду, у зв`язку із чим представник цього потерпілого в суді першої інстанції просив призначити ОСОБА_6 покарання у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на максимальний строк.

Суд першої інстанції врахував і те, що ОСОБА_6 посередньо характеризується за місцем проживання, на обліку в нарколога та психіатра не перебуває, одружений, а також позицію прокурора, який просив обрати йому покарання у вигляді 3 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на максимальний строк.

Крім того, суд першої інстанції врахував дві обставини, що пом`якшують покарання: вчинення злочину вперше, перебування на утриманні обвинуваченого малолітньої дитини, а також відсутність обставин, що обтяжують покарання.

Отже доводи касаційної скарги про те, що суд першої інстанції не врахував ці зазначені обставини є безпідставними.

Усі обставини, які з позитивного боку характеризують особу ОСОБА_6 та обставини, що пом`якшують його покарання, були належним чином враховані місцевим судом, внаслідок чого йому було призначено основне покарання у виді позбавлення волі ближче до мінімальної межі санкції на строк 4 роки, а також застосовано інститут звільнення від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України.

Проте, усі ці обставини не вплинули на рішення суду щодо необхідності призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, враховуючи конкретні вказані вище обставини вчиненого ним кримінального правопорушення, його наслідки у вигляді тілесних ушкоджень у двох потерпілих, відношення обвинуваченого до вчиненого та думку потерпілого ОСОБА_8 .

Врахувавши вказані обставини в їх сукупності та відсутність обставин, що обтяжують покарання, суд першої інстанції визначив, а суд апеляційної інстанції погодився, що додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки, що в межах санкції частини 2 статті 286 КК України, буде справедливим за своїм розміром, достатнім для виправлення ОСОБА_6 та попередження нових кримінальних правопорушень.

Призначене ОСОБА_6 судом першої інстанції таке додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами відповідає вимогам статей 50, 65 КК України, принципам справедливості, співмірності, індивідуалізації, воно забезпечить дотримання засад призначення покарання, є необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_6 , а також пропорційним і таким, що відповідає тяжкості кримінального правопорушення, і адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та відповідає відомостям про особу винного. Обставин, які б вказували на те, що таке покарання є явно несправедливим через суворість за матеріалами провадження не встановлено.

Доводи касаційної скарги захисника про те, що ОСОБА_6 працює на посаді водія і це не було враховано місцевим судом, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції за аналогічними доводами апеляційної скарги ОСОБА_6 , щодо яких апеляційний суд вказав про таке.

Згідно з довідкою ТОВ «Комфортлайнс» від 19 червня 2025 року ОСОБА_6 працює у цьому товаристві на посаді водія з 18 червня 2025 року. Тобто обвинувачений влаштувався на цю посаду через три тижні після ухвалення вироку, при цьому подія злочину мала місце 14 вересня 2017 року, тобто майже за 8 років до його працевлаштування, а доказів того, що здійснення транспортних перевезень є єдиним джерелом доходу для ОСОБА_6 суду апеляційної інстанції надано не було.

Таким чином, усупереч доводам касаційної скарги захисника, вказана обставина, не могла бути врахована судом першої інстанції при призначенні ОСОБА_6 додаткового покарання. При цьому ця обставина належним чином була врахована судом апеляційної інстанції, проте вона не вплинула на висновок цього суду щодо доцільності та обґрунтованості призначеного ОСОБА_6 судом першої інстанції додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Крім того, відхиляючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_6 , які у своїй більшості є аналогічними доводам касаційної скарги захисника, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_6 вини у вчиненому кримінальному правопорушенні не визнав, заподіяну потерпілому шкоду, навіть частково, не відшкодував, хоча з моменту події злочину минуло вже 8 років, з потерпілим не примирився. Під час апеляційного розгляду представник потерпілого ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_10 категорично заперечувала проти задоволення апеляційної скарги і пом`якшення покарання ОСОБА_6 . Наявність у ОСОБА_6 двох неповнолітніх дітей, його громадська позиція та волонтерська діяльність також були належним чином враховані судом першої інстанції.

Вирок та ухвала відповідають вимогам статей 370, 374, 419 КПК України

є законними, обґрунтованими і мотивованими.

Крім того, до початку касаційного розгляду на адресу касаційного суду надійшов запит від дізнавача СД відділення поліції № 1 ЛРУП № 1 ГУНП у Львівській області старшого лейтенанта поліції ОСОБА_11 , з якого вбачається, що 03 березня 2026 року на автодорозі в м. Камянка-Бузька відповідно до вимог ПДР був зупинений автомобіль під керуванням ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який умисно ухилився від виконання додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 роки згідно вироку Пустомитівського районного суду Львівської області від 29.05.2025 року. За вказаним фактом внесено відомості до ЄРДР за № 12026142420000028 за ознаками вчинення кримінального проступку, передбаченого ст. 389 ч. 1 КК України.

Зважаючи на вказане вище, колегія суддів погоджується з рішенням судів першої та апеляційної інстанцій про доцільність призначення ОСОБА_6 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 3 роки як заходу примусу для попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Обставина того, що ОСОБА_6 у період з 08 червня по 21 жовтня 2026 року сплатив частину грошових коштів у рахунок відшкодування завданої ним матеріальної шкоди в сумі 42 615 грн, на підтвердження чого захисник направив на адресу касаційного суду копії квитанцій, не впливає на зазначені вище рішення судів, оскільки здійснення такої виплати є обов`язком для засудженого згідно вироку суду.

Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були б підставами

для скасування чи зміни судових рішень, також не виявлено.

Враховуючи зазначене, підстав для задоволення касаційної скарги захисника

та зміни судових рішень щодо ОСОБА_6 в частині призначеного йому додаткового покарання колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 436, 438 КПК України, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Пустомитівського районного суду Львівської області від 29 травня 2025 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 23 грудня 2025 року щодо ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу його захисника - адвоката ОСОБА_7 - без задоволення.

Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3