Рішення від 22 жовтня 2026 р. у справі №143/1058/26 — Погребищенський районний суд Вінницької області

Справа № 143/1058/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.10.2026 року м. Погребище

Погребищенський районний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Тітової Т. Л.,

за участю секретаря Колесникової К. Ю.,

розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін в приміщенні суду в місті Погребище Вінницької області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,–

встановив:

У серпні 2026 року ТОВ «Діджи Фінанс» через систему «Електронний суд» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 18.07.2023 № 239010 в розмірі 14 600 грн; судовий збір у сумі 2 662 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 18.07.2023 між ТОВ «Клай інвест» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 239010, який підписаний останнім за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (електронним підписом).

ТОВ «Клай інвест» свої зобов`язання перед відповідачем виконало та надало йому кредит в сумі 4 000 грн на картковий рахунок № НОМЕР_1 , однак відповідач зобов`язання щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав.

Внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань щодо погашення кредиту та процентів у встановлений строк за ним утворилась заборгованість в розмірі 14 600 грн, з яких: 4 000 грн – заборгованість за тілом кредиту; 10 600 грн – заборгованість за відсотками.

19.04.2024 між ТОВ «Клай інвест» та ТОВ «Діджи фінанс» було укладено договір факторингу № 568/ФК-24, за умовами якого ТОВ «Клай інвест» відступило ТОВ «Діджи фінанс» належні йому права вимоги до відповідача.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором, представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за кредитним договором, а також понесені судові витрати.

20.08.2026 ухвалою судді відкрито провадження у справі та постановлено її розгляд проводити у порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін та витребувано докази, які містять банківську таємницю.

Відповідач, у встановлений ухвалою про відкриття провадження строк, відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з вимогами ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку позовного провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Оскільки учасники справи заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін не висловили, суд, з урахуванням положень ч. 5 ст. 279 ЦПК України розглянув справу на підставі наявних у ній матеріалів.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що 18.07.2023 між ТОВ «Займер» (в подальшому – ТОВ «Клай інвест») та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту № 239010, який підписано електронним підписом відповідача – одноразовим ідентифікатором СL6928.

Відповідно до умов договору товариство надало відповідачу фінансовий кредит в розмірі 4 000 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором (п. 1.1 договору).

Кредит надається строком на 14 днів, тобто до 31.07.2023. Строк дії договору 14 днів, але в будь-якому випадку, договір діє до повного його виконання сторонами (п. 1.2 договору).

За користування кредитом клієнт сплачує товариству 1 825% річних від суми кредиту, в розрахунку 5% на добу (п.1.3 договору).

Відповідно до п. 1.4 договору кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської карки, вказаної клієнтом.

Згідно з графіком розрахунків (додаток), який є невід`ємною частиною договору, сума кредиту – 4 000 грн, проценти за користування кредитом – 2 800 грн, загальна вартість кредиту – 6 800 грн.

Згідно з інформаціє, наданою АТ КБ «Приватбанк» від 08.10.2026 за вих. №20.1.0.0.0/7-260929/47959-БТ 18.07.2023 на платіжну картку № НОМЕР_2 , яка емітована банком на ім`я ОСОБА_1 , перераховано кредитні кошти у розмірі 4 000 грн.

Відповідно до розрахунку ТОВ «Клай інвест» заборгованість ОСОБА_1 за договором від 18.07.2023 № 239010 становить 14 600 грн., з яких: 4 000 грн – тіло кредиту, 10 600 грн – відсотки по кредиту.

19.04.2024 ТОВ «Клай інвест» та ТОВ «Діджи фінанс» уклали договір факторингу № 568/ФК-24, відповідно до умов якого ТОВ «Клай інвест» відступає ТОВ «Діджи фінанс» за плату, а ТОВ «Діджи фінанс» приймає належні ТОВ «Клай інвест» права грошової вимоги до боржників. Про що також був складений акт приймання-передачі реєстру прав вимог від 19 квітня 2024 року.

Згідно копії платіжної інструкції від 19 квітня 2024 року № 8041 ТОВ «Діджи фінанс» сплатило на користь ТОВ «Клай інвест» кошти згідно договору факторингу від 19 квітня 2024 року № 568/ФК-24.

Відповідно до копії витягу із додатку № 1 до договору факторингу від 19 квітня 2024 року № 568/ФК-24 від ТОВ «Клай інвест» до ТОВ «Діджи фінанс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 239010 на загальну суму 14 600 грн.

Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, зміст якої становлять погоджені сторонами умови, а також умови, обов`язкові відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі статтями 638, 1054 ЦК України кредитний договір є укладеним за умови досягнення сторонами згоди щодо всіх його істотних умов, зокрема предмета договору, розміру кредиту, строку та умов його надання і повернення, а також сплати процентів.

За змістом статей 207, 639, 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі, яка може бути дотримана, зокрема, шляхом укладення електронного договору відповідно до вимог законодавства.

Положеннями статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено можливість укладення електронного договору шляхом направлення однією стороною пропозиції його укласти та прийняття такої пропозиції другою стороною із застосуванням визначених законом способів електронного підписання. Електронний договір, укладений і підписаний із дотриманням установлених законом вимог, за своїми правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Водночас сама по собі електронна форма договору не звільняє позивача від обов`язку доведення факту його укладення відповідачем, погодження істотних умов та фактичного надання кредитних коштів.

Як установлено судом, 18.07.2023 укладено договір про надання фінансового кредиту № 239010, за умовами якого відповідачу надано кредитні кошти в розмірі 4 000 грн зі строком повернення до 31.07.2023.

Відповідно до додатка № 1 до договору розмір процентів за користування кредитом протягом погодженого сторонами строку кредитування становить 2 800 грн.

Таким чином, за умовами договору загальний розмір грошового зобов`язання відповідача в межах установленого строку кредитування становив 6 800 грн, з яких 4 000 грн – сума основного боргу та 2 800 грн – проценти за користування кредитом.

Відповідач належним чином не виконав зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати передбачених договором процентів, унаслідок чого утворилася заборгованість.

Відповідно до статей 525, 526, 530, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону, у встановлений строк, а одностороння відмова від його виконання не допускається. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Разом із тим, оцінюючи обґрунтованість заявленого позивачем розміру заборгованості, суд виходить із необхідності розмежування процентів, які є платою за правомірне користування кредитом протягом погодженого строку кредитування, та процентів, що можуть нараховуватися як міра цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, а їх розмір і порядок сплати визначаються договором.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом не є безстроковим та обмежується погодженим сторонами строком кредитування або моментом пред`явлення вимоги про дострокове повернення кредиту у випадках, передбачених законом.

Такий правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, у якій розмежовано регулятивні правовідносини щодо сплати процентів за правомірне користування кредитом та охоронні правовідносини, що виникають унаслідок порушення боржником строку виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що після спливу строку кредитування позичальник втрачає право правомірно не повертати кредитні кошти, а відтак відсутні підстави для подальшого нарахування процентів саме як плати за таке правомірне користування кредитом відповідно до ст. 1048 ЦК України.

Натомість наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання регулюються положеннями ст. 625 ЦК України. Якщо умовами договору передбачено нарахування процентів після спливу строку кредитування, суд має встановити їх правову природу та з`ясувати, чи погодили сторони такі проценти саме як міру відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Отже, сам факт неповернення кредиту у визначений договором строк не надає кредитодавцю безумовного права продовжувати нарахування процентів за користування кредитом на тих самих підставах, що діяли протягом строку кредитування.

Дослідивши умови договору про надання фінансового кредиту від 18.07.2023 № 239010, додаток № 1 до нього та поданий позивачем розрахунок заборгованості, суд установив, що сторонами визначено строк кредитування до 31.07.2023 та погоджено розмір процентів за користування кредитом у межах цього строку в сумі 2 800 грн.

Водночас із наведених позивачем умов договору та розрахунку заборгованості не вбачається належного обґрунтування правової підстави для нарахування додаткових процентів після закінчення погодженого строку кредитування.

Зокрема, позивачем не доведено, що сторони погодили окремий розмір процентів як міри відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також не наведено достатнього обґрунтування можливості нарахування відповідних платежів за період після 31.07.2023.

При цьому суд ураховує, що відповідно до пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в період дії в Україні воєнного або надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після його припинення чи скасування позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки за прострочення виконання грошового зобов`язання за договором кредиту (позики).

Зазначеними положеннями також передбачено списання кредитодавцем неустойки та інших платежів, нарахованих із 24.02.2022 за прострочення виконання відповідних кредитних зобов`язань.

Оскільки строк повернення кредиту за спірним договором настав 31.07.2023, тобто в період дії воєнного стану, наведені законодавчі приписи підлягають урахуванню під час оцінки правомірності нарахування позивачем платежів за прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, нарахування після завершення строку кредитування процентів як плати за правомірне користування кредитом суперечить правовій природі таких процентів, визначеній ст. 1048 ЦК України та роз`ясненій Великою Палатою Верховного Суду. Водночас стягнення процентів як міри відповідальності за прострочення підлягає оцінці з урахуванням спеціального правового регулювання, установленого на період дії воєнного стану.

Крім того, відповідно до засад справедливості, добросовісності та розумності, закріплених у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, реалізація кредитором договірних прав не повинна призводити до безпідставного покладення на споживача додаткових грошових зобов`язань, які не мають належного договірного чи законодавчого обґрунтування.

Суд також ураховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постановах від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, відповідно до яких проценти річних як міра відповідальності за прострочення грошового зобов`язання мають компенсаційний характер, а можливість зменшення їх розміру залежить від установлених у конкретній справі обставин, зокрема очевидної неспівмірності заявленої суми наслідкам порушення зобов`язання.

Разом із тим наведені висновки стосуються саме процентів як міри відповідальності, а тому не можуть бути самостійною правовою підставою для довільного зменшення погоджених сторонами процентів за правомірне користування кредитом у межах строку кредитування.

З огляду на викладене суд не вбачає належних правових підстав для стягнення з відповідача процентів, нарахованих після закінчення строку кредитування, оскільки їх нарахування не підтверджене належними договірними умовами та не узгоджується з наведеними положеннями цивільного законодавства.

Водночас підстав для звільнення відповідача від обов`язку повернення фактично отриманих кредитних коштів та сплати процентів, належним чином нарахованих у межах погодженого сторонами строку кредитування, судом не встановлено.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням на підставі їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованості за договором про надання фінансового кредиту від 18.07.2023 № 239010 в загальному розмірі 6 800 грн, з яких 4 000 грн – заборгованість за основною сумою кредиту та 2 800 грн – проценти за користування кредитом у межах установленого договором строку кредитування.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Ураховуючи часткове задоволення позову, з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 1 251 грн 30 коп.

Вирішуючи питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить із такого.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання такої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи зазначені витрати підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих доказів, зокрема договорів, рахунків та інших документів, що підтверджують обсяг наданих послуг і їхню вартість.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано копії договору про надання правової допомоги від 01.06.2026 № 42649746/02, додаткової угоди від 21.07.2026 № 239010, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 17.03.2016 серії КС № 5618/10, детального опису робіт (наданих послуг) адвоката Білецького Б. М. від 21.07.2026 та акта надання послуг від 21.07.2026.

Із зазначених документів убачається, що адвокатом Білецьким Б. М. надано ТОВ «Діджи фінанс» правничу допомогу, яка включала: усну консультацію щодо обставин справи тривалістю 0,5 год. вартістю 250 грн; письмову консультацію щодо спірних правовідносин тривалістю 1 год. вартістю 750 грн; правовий аналіз обставин справи та надання рекомендацій щодо захисту інтересів позивача тривалістю 1 год. вартістю 1 500 грн; складення позовної заяви, зокрема попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат, тривалістю 2 год. вартістю 3 000 грн; формування додатків до позовної заяви тривалістю 0,5 год. вартістю 500 грн. Загальна вартість наданих послуг становить 6 000 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних робіт, часом, витраченим на їх виконання, обсягом наданих послуг, а також ціною позову та значенням справи для сторони.

Крім того, за змістом ч. 3 ст. 141 ЦПК України, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд ураховує їх зв`язок із розглядом справи, обґрунтованість та пропорційність предмету спору, зважаючи на його характер, ціну позову та значення справи для сторін.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц зазначила, що під час вирішення питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу необхідно виходити з критеріїв їх реальності, необхідності та розумності розміру з урахуванням конкретних обставин справи.

Отже, наявність договору про надання правничої допомоги, акта наданих послуг та погодженої сторонами вартості таких послуг є підставою для оцінки відповідних витрат, проте не зумовлює їх безумовного відшкодування іншою стороною в повному обсязі без урахування вимог процесуального закону щодо розподілу судових витрат.

Оцінюючи заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу, суд бере до уваги, що ця справа є малозначною, стосується стягнення заборгованості за кредитним договором, не вирізняється значною фактичною чи правовою складністю, а судова практика щодо вирішення спорів цієї категорії є усталеною.

При цьому обсяг поданих доказів є незначним, спірні правовідносини не потребували дослідження складних правових питань, а надана адвокатом правнича допомога обмежувалася консультаціями, правовим аналізом, підготовкою позовної заяви та формуванням додатків до неї. Участі в судових засіданнях представник позивача не брав.

Суд також ураховує, що зазначені в детальному описі робіт усна й письмова консультації, правовий аналіз спірних правовідносин та надання рекомендацій за своїм змістом є взаємопов`язаними складовими підготовки позовної заяви. Тому під час оцінки обґрунтованості їх відшкодування необхідно враховувати фактичний обсяг виконаної адвокатом роботи, не допускаючи необґрунтованого дублювання витрат на послуги, які охоплюються єдиним процесом підготовки правової позиції позивача.

Зіставивши заявлений розмір витрат із характером спору, обсягом та складністю виконаної роботи, витраченим часом, ціною позову і значенням справи для сторін, суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 000 грн відповідають критеріям розумності, необхідності та пропорційності.

Ураховуючи наведене та часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку про наявність підстав для покладення на відповідача ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 940 грн.

Керуючись статтями 2–7, 10, 133, 137, 141, 258, 259, 263–265, 279, 351, 352, 354 ЦПК України, суд –

ухвалив:

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» заборгованість за договором про надання фінансового кредиту від 18.07.2023 № 239010 у розмірі 6 800 (шість тисяч вісімсот) грн, з яких: 4 000 грн – заборгованість за тілом кредиту; 2 800 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» судовий збір в сумі 1 251 (одна тисяча двісті п`ятдесят одна) грн 30 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи фінанс» 940 (дев`ятсот сорок) грн витрат на професійну правничу допомогу.

Сторони у справі:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс», код ЄДРПОУ 42649746, місцезнаходження: вул. Симона Петлюри, 21/1, м. Бровари Київської області, 07406.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 28.10.2026.

Суддя