Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №154/4327/26 — Володимирський міський суд Волинської області

Суд: Володимирський міський суд Волинської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Категорія: Порушення вимог фінансового контролю

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №154/4327/26

Суддя: Вітер І. Р.

154/4327/26

3/154/1531/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 року м. Володимир

Суддя Володимирського міського суду Волинської області Вітер І.Р., за участю секретаря судового засідання Багдасарової Л.А., прокурора Книш В.В., особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 , розглянувши матеріали, які надійшли з Управління стратегічних розслідувань у Волинській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , який раніше обіймав посаду старшого державного інспектора відділу оперативного реагування Державної служби України з безпеки на транспорті, за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення № 442 від 7 жовтня 2026 року ОСОБА_1 , будучи старшим державним інспектором відділу оперативного реагування Державної служби України з безпеки на транспорті та суб`єктом декларування, після звільнення із займаної посади 20 лютого 2026 року, всупереч вимогам ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», без поважних причин несвоєчасно подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, при звільненні за період з 1 січня 2026 року до 20 лютого 2026 року.

Зокрема, будучи зобов`язаним подати таку декларацію протягом 30 календарних днів із дня припинення діяльності, пов`язаної з виконанням функцій держави, ОСОБА_1 у встановлений законом строк цього обов`язку не виконав, подавши декларацію лише 27 квітня 2026 року о 21 год 09 хв, тобто після закінчення граничного строку її подання.

У судовому засіданні ОСОБА_1 вину у вчиненні адміністративного правопорушення визнав повністю, підтвердив, що пропустив строк подання декларації при звільненні через власну неуважність. У вчиненому щиро розкаявся.

Прокурор Книш В.В. вважала вину ОСОБА_1 доведеною, просила визнати його винним за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП та накласти адміністративне стягнення у виді штрафу в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією цієї статті.

Заслухавши учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи та оцінивши зібрані докази в сукупності, суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого адміністративного правопорушення з огляду на таке.

Згідно з пп. «в» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» державні службовці належать до осіб, на яких поширюється дія цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, які припиняють діяльність, пов`язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом 30 календарних днів із дня припинення відповідної діяльності подають декларацію за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.

Згідно з ч. 1 ст. 172-6 КУпАП несвоєчасне подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, тягне за собою накладення штрафу від п`ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Таким чином, для встановлення складу цього правопорушення необхідно з`ясувати наявність у особи обов`язку подати відповідну декларацію, факт порушення визначеного законом строку, відсутність поважних причин такого порушення та винне ставлення особи до невиконання встановленого обов`язку.

Судом установлено, що наказом Державної служби України з безпеки на транспорті від 28 січня 2026 року № 87-К ОСОБА_1 призначено на посаду старшого державного інспектора відділу оперативного реагування з 2 лютого 2026 року.

Наказом від 19 лютого 2026 року № 197-К ОСОБА_1 звільнено із зазначеної посади з 20 лютого 2026 року за угодою сторін.

Відтак ОСОБА_1 належав до осіб, на яких поширюються вимоги антикорупційного законодавства щодо фінансового контролю, та після припинення державної служби був зобов`язаний подати декларацію при звільненні за період, не охоплений раніше поданими деклараціями.

Факт перебування ОСОБА_1 на відповідній посаді та припинення ним державної служби підтверджується наказами про призначення і звільнення, копією посадової інструкції, характеристикою та іншими кадровими документами.

З листа ознайомлення з вимогами Закону України «Про запобігання корупції» убачається, що ОСОБА_1 був ознайомлений з установленими законодавством антикорупційними обов`язками.

Повідомленням Національного агентства з питань запобігання корупції від 8 квітня 2026 року зафіксовано факт неподання ОСОБА_1 декларації при звільненні.

Відомостями Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, підтверджується, що декларацію при звільненні за період з 1 січня до 20 лютого 2026 року ОСОБА_1 подав 27 квітня 2026 року о 21 год 09 хв.

Наведене також підтверджується послідовністю дій користувача Реєстру декларацій, яка відображає здійснення ОСОБА_1 операцій із заповнення та подання відповідної декларації саме 27 квітня 2026 року.

Отже, встановлений законом обов`язок щодо подання декларації при звільненні ОСОБА_1 виконав із порушенням визначеного строку.

Судом також досліджено лист Національного агентства з питань запобігання корупції щодо технічного функціонування Реєстру декларацій, який містить інформацію про окремі короткочасні технічні збої та обмеження доступу користувачів.

Водночас наведені відомості не підтверджують існування об`єктивних перешкод, які унеможливлювали подання ОСОБА_1 декларації протягом усього встановленого законом строку. Доказів того, що саме технічні несправності Реєстру спричинили порушення строку декларування, матеріали справи не містять.

Сам ОСОБА_1 як у письмових поясненнях, так і безпосередньо в судовому засіданні не навів обставин, які об`єктивно позбавляли його можливості своєчасно виконати обов`язок декларування, пояснивши пропуск строку власною неуважністю.

Суд вважає, що така причина не є поважною, оскільки незнання або неналежний контроль за закінченням строку виконання встановленого законом обов`язку не звільняє суб`єкта декларування від відповідальності за його несвоєчасне виконання.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст. 11 КУпАП адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа не передбачала можливості настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Характер допущеного порушення, обізнаність ОСОБА_1 з обов`язком декларування, відсутність об`єктивних перешкод для його своєчасного виконання та пояснення самої особи свідчать про наявність вини у формі необережності.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності.

Оцінивши наведені докази, суд вважає їх належними, допустимими, достовірними та достатніми для встановлення всіх обов`язкових ознак складу адміністративного правопорушення.

Визнання ОСОБА_1 своєї вини узгоджується з дослідженими письмовими доказами, які самостійно підтверджують факт несвоєчасного подання декларації при звільненні та відсутність поважних причин пропуску встановленого законом строку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 винний у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, а саме несвоєчасному поданні без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Вирішуючи питання про накладення адміністративного стягнення, суд виходить із такого.

Згідно зі ст. 23 КУпАП адміністративне стягнення є мірою відповідальності та застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, а також запобігання вчиненню нових правопорушень.

Відповідно до ст. 33 КУпАП при накладенні адміністративного стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 34 КУпАП щире розкаяння винного визнається обставиною, що пом`якшує відповідальність за адміністративне правопорушення.

Суд визнає обставиною, що пом`якшує відповідальність ОСОБА_1 , його щире розкаяння, яке виявилося у повному визнанні вини, підтвердженні фактичних обставин правопорушення та критичній оцінці власної поведінки.

Обставин, що обтяжують відповідальність відповідно до ст. 35 КУпАП, судом не встановлено.

При визначенні адміністративного стягнення суд також враховує, що ОСОБА_1 надалі виконав обов`язок декларування, подавши відповідну декларацію, а допущене порушення полягало саме у недотриманні строку її подання.

Беручи до уваги характер вчиненого правопорушення, ступінь вини, поведінку ОСОБА_1 під час судового розгляду, його щире розкаяння, відсутність обтяжуючих обставин, а також позицію прокурора, суд вважає справедливим, необхідним і достатнім накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, — 850 гривень.

На переконання суду, таке стягнення відповідатиме принципу індивідуалізації адміністративної відповідальності, буде пропорційним характеру вчиненого правопорушення та забезпечить досягнення мети адміністративного стягнення.

Відповідно до ст. 40-1 КУпАП судовий збір у разі винесення судом постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору в разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, з ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 665 грн 60 коп.

Керуючись статтями 9, 23, 33–35, 38, 40-1, 172-6, 245, 251, 252, 280, 283–285, 287, 294 КУпАП, суд

ПОСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що відповідно до ст. 307 КУпАП штраф повинен бути сплачений не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення постанови про накладення штрафу, а в разі її оскарження — не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

У разі несплати штрафу в зазначений строк постанова підлягає примусовому виконанню в порядку, передбаченому ст. 308 КУпАП, зі стягненням подвійного розміру штрафу та витрат на облік зазначених правопорушень.

Постанова може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду через Володимирський міський суд Волинської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Суддя І.Р. Вітер

Оригінал: reyestr.court.gov.ua