Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №903/788/26 — Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

28 жовтня 2026 рокуСправа № 903/788/26

Господарський суд Волинської області у складі судді Якушевої І.О., за участю секретаря судового засідання Ведмедюка М.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження справу

за позовом Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України, м.Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Станформ», м.Луцьк

про стягнення 239 295,00 грн,

за участю представників:

від позивача: Райчук О. С. – діє в порядку самопредставництва (довіреність № 27/12/1-6 від 31.12.2025),

від відповідача: Щербюк О. Ю. - адвокат (ордер серія АС № 1205840 від 30.09.2026),

у судовому засіданні взяла участь Маліцька Ю. С. - прокурор першого відділу Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (службове посвідчення №077514 від 19.04.2023),

в с т а н о в и в:

24.08.2026 2026 до Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Київської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Головного управління Національної гвардії України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Станформ» про стягнення 239 295,00 грн, з них: 16 695,00 грн пені, 222 600,00 грн штрафу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор у позовній заяві посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору про централізовану закупівлю товарів для забезпечення потреб безпеки і оборони № 8 від 04.03.2026 в частині своєчасної поставки товару.

Ухвалою суду від 28.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено на 30.09.2026; запропоновано відповідачу подати суду до 18.09.2026 відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; запропоновано прокурору та позивачу подати суду до 25.09.2026 відповідь на відзив.

16.09.2026 відповідач через систему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, в якому просить позовні вимоги задовольнити частково та у разі встановлення судом правомірності нарахування штрафу та пені – на підставі ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України зменшити розмір пені та штрафу на 70%, оскільки заявлені позовні вимоги не відповідають принципам справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності. Звертає увагу суду, що відповідач не відмовився від поставки, не ухилявся від виконання умов договору та не залишив позивача без передбаченого договором товару, а порушення поставки становило лише 15 календарних днів. Відповідач просить також застосувати положення частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України і зменшити розмір заявленої до стягнення неустойки на 70%, посилаючись на те, що прострочення становило лише 15 календарних днів, відповідач не відмовлявся від виконання договору, виконав основне зобов`язання – товар поставлений у повному обсязі та був прийнятий позивачем за відсутності тверджень про неналежну якість або комплектність товару, крім цього, позивачем не доведено конкретного розміру збитків, завданих саме простроченням поставки товару та не доведено здійснення позивачем додаткових витрат для компенсації наслідків прострочення.

22.09.2026 прокурор через систему «Електронний суд» подав відповідь на відзив, у якій прокурор просить позовні вимоги задовольнити повністю та заперечує проти зменшення неустойки на 70 %, звертає увагу суду на те, що незначна календарна тривалість прострочення не може оцінюватися у відриві від характеру товару, мети його закупівлі, моменту, на який товар мав був бути поставлений, конкретних потреб отримувача, характеру порушеного зобов`язання, значення своєчасного постачання для державного замовника. Прокурор зазначає, що у сфері оборонних закупівель своєчасність виконання договірних зобов`язань має особливе значення, оскільки затримка навіть на нетривалий строк потенційно впливає на своєчасність забезпечення відповідних потреб держави та належне виконання завдань у сфері оборони. Звертає увагу суду, що для Головного управління Національної гвардії України використання дизельних генераторів не становить комерційний інтерес, а спрямоване на виконання покладених на неї повноважень, а невиконання умов договору впливає на ефективність обороноздатності держави.

22.09.2026 позивач через систему «Електронний суд» подав відповідь на відзив, у якій заперечує доводи відповідача, наведені у відзиві, просить відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення неустойки на 70 % та позовні вимоги задовольнити повністю, посилаючись на те, що порушення умов договору в частині дотримання строків поставки товару залежало виключно від дій відповідача, який не намагався врегулювати питання щодо сплати штрафних санкцій в добровільному порядку, а також не надав суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, які б давали суду підстави зменшити розмір штрафних санкцій.

У судовому засіданні з 30.09.2026 було оголошено перерву до 28.10.2026.

28.10.2026 у судовому засіданні прокурор та представник позивача підтримали позовні вимоги у повному обсязі; представник відповідача просив зменшити розмір неустойки на 70 %.

У процесі розгляду справи встановлено, що 04.03.2026 між Головним управлінням Національної гвардії України, від імені якого діє Управління розквартирування і капітального будівництва Головного управління Національної гвардії України, як покупцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Станформ» як продавцем було укладено договір № 8 про централізовану закупівлю товарів для забезпечення потреб безпеки і оборони (надалі – договір, а.с.22-27).

Пунктом 1.1. договору визначено, що предметом цього договору є закупівля генератора дизельного на 100 кВт, згідно з кодом Національного класифікатору України «Єдиний закупівельний словник ДК 021:2015» - 31120000-3 – генератори, (далі – товар), який продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити продавцю вартість товару, у строки та на умовах встановлених цим договором.

Згідно з п. 1.2. договору отримувачем товару за цим договором є визначений покупцем підрозділ зберігання (далі – отримувач) .

Відповідно до п. 1.3. договору найменування (асортимент), ціна та кількість товару передбачається у специфікації, що є додатком 1 до цього договору.

Пунктом 1.4. договору визначено, що закупівля товару здійснюється за кошти Державного бюджету України, за кодом економічної класифікації видатків бюджету (КЕКВ) 3110.

Згідно з п. 3.1. договору ціна договору становить: 1 113 000,00 грн, в тому числі ПДВ 20% - 185 500,00 грн.

Відповідно до п. 5.1. договору продавець зобов`язаний здійснити поставку товару покупцеві за цим договором у повному обсязі до 01 квітня 2026 року.

Згідно з п. 5.2. договору поставка товару здійснюється в пункт відвантаження отримувача згідно з Правилами ІНКОТЕРМС в редакції 2020 року на умовах поставки «Зі сплатою мита» (англійською мовою скорочено – DDP) (Україна, Київська обл. та/ або м. Київ) згідно з міжнародними правилами тлумачення комерційних термінів «Інкотермс» у редакції 2020 року.

Точна адреса та дата поставки товару письмово повідомляється покупцем продавцю в день підписання цього договору. Підписанням цього договору продавець засвідчує, що отримав від покупця необхідні документи із зазначенням адреси поставки товару та підтверджує свою обізнаність про точне місце поставки товару.

Згідно з п. 5.5 договору прийняття-передача товару здійснюється за кількістю згідно специфікації, технічним вимогам до предмета закупівлі, що є додатками до договору, та товаророзпорядчих документів, за якістю - згідно із документами якості та іншою технічною документацією та/або вимогами щодо якості, які зазвичай ставляться до конкретного виду товару. Факт передачі товару засвідчується підписами уповноважених на це осіб продавця та отримувача на відповідній видатковій накладній та акті приймання – передачі товару.

Відповідно до п.п. 6.3.1. п. 6.3. договору продавець зобов`язаний забезпечити поставку товару в пункті відвантаження, якість, кількість якого відповідає вимогам встановленим цим договором, діючим державним стандартами тощо, у строк та в порядку, що встановлені цим договором.

Згідно з п. 7.1. договору у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим договором. Сторони погоджують, що строк позовної давності на стягнення штрафних санкцій за невиконання/неналежне виконання встановлених умовами цього договору зобов`язань, збитків, сум надміру (зайво) сплачених коштів за цим договором становить 5 (п`ять) років з дня порушення зобов`язань за цим договором.

Підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. договору узгоджено, що за порушення строків виконання зобов`язання продавець сплачує покупцеві пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення протягом 12 (дванадцяти) місяців з дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості товару.

Згідно з п.п. 7.2.3. п. 7.2. договору за відмову продавця від поставки товару або його непоставки у строк, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості товару, який підлягав поставці. У таких випадках, покупець має право в односторонньому порядку відмовитись від виконання зобов`язань за договором повністю або частково.

Відповідно до п. 14.1. договору цей договір набирає чинності і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та діє до 31 грудня 2026 року, але в будь-якому випадку до виконання сторонам зобов`язань за цим договором у повному обсязі.

Договір підписаний представниками сторін та скріплений печатками.

На виконання умов договору між сторонами було підписано специфікацію, у якій визначено найменування товару: дизельний генератор UND-K 150 KVA – 2 шт., ціна за одиницю – 556 500,00 грн, загальна сума з ПДВ – 1 113 000,00 грн (а.с.28).

Відповідно до умови п.5.2. договору покупець листом № 27/22/2-14547-2026 від 05.03.2026 повідомив продавцю точну адресу поставки товару: м. Київ, вул. Бориспільська, 40-А (а.с.44).

Відповідачем товар фактично було поставлено та передано позивачу в пункті відвантаження отримувача, що підтверджується видатковою накладною № 445 від 16.04.2026 та актом приймання товарів №32 від 17.04.2026 (а.с.29-31).

Проте, відповідач передав позивачу товар з порушенням строку, узгодженого п.5.1. договору.

У зв`язку з порушенням відповідачем строку передачі товару на 15 календарних днів позивач за період з 02.04.2026 по 16.04.2026 нарахував штраф у розмірі 20 % вартості товару – 222 600,00 грн та пеню за період з 02.04.2026 по 16.04.2026 у сумі 16 695,00 грн ( у розмірі 0,1 % від вартості товару).

Отже, відповідно до розрахунків позивача загальна сума неустойки становить 239 295,00 грн, з них: 222 600,00 грн штрафу та 16 695,00 грн пені, які позивач просить стягнути з відповідача.

З метою досудового врегулювання спору Головним Управлінням Національної гвардії України, від імені якого діє Управління розквартирування і капітального будівництва Головного управління Національної гвардії України, 15.05.2026 було направлено претензію № 27/22/2-33276-2026 на адресу відповідача про сплату штрафних санкцій у розмірі 239 295,00 грн за порушення строків виконання зобов`язання на підставі договору від 04.03.2026 № 6, яку відповідач залишив без задоволення (а.с.32-35).

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як передбачено ст.ст. 526, 599 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором купівлі – продажу.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування. Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Пунктом 5.1 договору відповідач зобов`язувався передати позивачу товар у повному обсязі до 01 квітня 2026 року, проте фактично передав товар 17.04.2026, що підтверджується видатковою накладною № 445 від 16.04.2026 та актом приймання товарів № 32 від 17.04.2026.

Отже, має місце факт порушення відповідачем умов договору щодо строку передачі товару, який не заперечувався й відповідачем під час розгляду справи.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Правова природа штрафу є відмінною від пені, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Штраф є одноразовим платежем, який обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Підпунктом 7.2.1. пункту 7.2. договору визначено, що за порушення строків виконання зобов`язання продавець сплачує покупцеві пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості товару, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення протягом 12 (дванадцяти) місяців з дня, коли зобов`язання мало бути виконано, а за прострочення понад 30 (тридцять) календарних днів додатково стягується штраф у розмірі 7 (семи) відсотків вказаної вартості товару.

Згідно з п.п. 7.2.3. п. 7.2. договору за відмову продавця від поставки товару або його непоставки у строк, продавець сплачує покупцю штраф у розмірі 20 (двадцяти) відсотків вартості товару, який підлягав поставці. У таких випадках, покупець має право в односторонньому порядку відмовитись від виконання зобов`язань за договором повністю або частково.

За порушення строку передачі позивач нарахував і заявив до стягнення штраф у розмірі 222 600,00 грн та 16 695,00 грн пені.

Перевіривши правильність розрахунків позивача та здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд дійшов висновку про те, що позивач правомірно нарахував відповідачу пеню в розмірі 16 695,00 грн та штраф у розмірі 222 600,00 грн, а позовні вимоги в цій частині таким, що підлягають до задоволення, оскільки відповідач порушив строк передачі товару.

Відповідач у процесі розгляду справи просив зменшити розмір неустойки на 70 %.

Неустойкою (штрафом, пенею), за статтею 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Поширене застосування неустойки саме з метою забезпечення договірних зобов`язань обумовлено насамперед тим, що неустойка є зручним інструментом спрощеної компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежаним виконанням боржником своїх зобов`язань.

Нарахування неустойки (пеня, штраф) здійснюється замовником, починаючи з наступного дня від кінцевої дати постачання товару, визначеної договором, до моменту надходження (постачання) товару, визначеного актом приймання-передачі.

Неустойка як господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань започатковує визначеність у правовідносинах за зобов`язаннями, а саме - відповідальність має настати щонайменше в межах неустойки. Тобто неустойка підсилює дію засобів цивільно-правової відповідальності, робить їх достатньо визначеними, перетворюючи в необхідний, так би мовити, невідворотній наслідок правопорушення. Отже, неустойка стає оперативним засобом реагування у разі порушення або неналежного виконання зобов`язання, яким можна скористатись як тільки було порушено зобов`язання, не чекаючи викликаних ним негативних наслідків (в тому числі у вигляді збитків).

Отже, завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та як міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Неустойка має договірний (добровільний) характер, що встановлюється за ініціативою сторін зобов`язання; а також імперативний характер (встановлений законом), тобто договірно-обов`язковий, умови про яку включаються в договір через підпорядкування імперативним вимогам правової норми. При цьому, для деяких видів зобов`язань неустойка встановлюється законом іншим нормативно-правовим актом безпосередньо, а тому сторони відповідно зобов`язання підпорядковуються існуючим правилам про неустойку стосовно як її розміру, так і порядку та умов про її стягнення, хоча при цьому не укладають не тільки угоди про неустойку, але і безпосередньо договору.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина друга статті 551 ЦК України).

За приписами частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Згідно із частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, на підставі частини третьої статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, яка порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на досліджених доказах та на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 14.08.2018 у справі № 903/827/17, від 30.08.2018 у справі № 925/1587/17.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 18 березня 2020 у справі № 902/417/18, для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож, право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.

Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.

Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення пені, і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

Відповідно до положень статті 3, частини 3 статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами, на яких має ґрунтуватися зобов`язання між сторонами, є добросовісність, розумність і справедливість.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання (п. 23 постанови Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 910/10675/21).

Разом з цим, відповідачем не надано жодних доказів та не наведено обґрунтованих аргументів щодо винятковості обставин невиконання взятого ним на себе зобов`язання. Також, відповідачем не надано будь-яких доказів, які б свідчили про його дійсний фінансовий стан, тобто не доведено, що розмір стягуваної з нього неустойки є надмірним тягарем для нього.

Сторони, укладаючи договір, погодили всі його істотні умови, в тому числі й ціну, штрафні санкції, строк виконання. Відтак, відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився із відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені договором строки виконання робіт.

Загальна вартість договору становить 1 113 000,00 грн, нарахована позивачем сума неустойки становить 239 295,00 грн, що свідчить про те, що встановлений обсяг відповідальності є розумним, справедливим та співмірним та не носить каральний характер.

Щодо доводів відповідача про те, що позивачем не доведено понесення ним збитків у зв`язку із простроченням відповідачем поставки товару, що є підставою для зменшення розміру неустойки в порядку статті 551 ЦК України, то, оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру неустойки, суди мають врахувати, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків у разі порушення строку виконання робіт за контрактом, не є єдиною обов`язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу. У правовідносинах, де сторона використовує результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення виконання на відносини, що пов`язані з відповідним договором аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суд від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21.

Для позивача використання результатів отриманого за договором не становить комерційний інтерес, а спрямоване на виконання покладених повноважень у сфері забезпечення підрозділів товарами, необхідними для забезпечення обороноздатності країни у період дії правового режиму воєнного стану. Забезпечення Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, та правоохоронних органів підготовленими кадрами, озброєнням, військовою та іншою технікою, продовольством, речовим майном, іншими матеріальними та фінансовими ресурсами є одним з пріоритетних напрямів у забезпеченні оборони держави. Тоді як неналежне виконання своїх зобов`язань відповідачем, який вільно, діючи на власний ризик, усвідомлюючи і ту загальновідому обставину, яка не підлягає доведенню, про правовий режим воєнного стану, в якому функціонують воєнні органи державної влади та Збройні Сили України, взяв на себе зобов`язання із визначеними в договорі умовами здійснити поставку товару, що (неналежне виконання) має негативний вплив на обороноздатність країни та на репутацію Національної гвардії України.

Враховуючи те, що відповідачем не наведено виняткових обставин, за яких можливе зменшення неустойки, а також не надано доказів надмірності заявлених позивачем штрафних санкцій, специфіку правовідносин, що виникли між сторонами, період, у який укладено договір, відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій.

Обґрунтування наявності порушення інтересів держави та підстав для їх представництва прокурором.

Відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює підтримання публічного обвинувачення в суді; організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до частини четвертої статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (підпункти 6.21, 6.22), від 26.02.2019 у справі № 915/478/18 (підпункти 4.19, 4.20), від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 26), від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 (пункт 35), від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20 (підпункт 8.5), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1)).

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.17) і № 922/1830/19 (підпункт 7.2)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 (підпункт 8.18) і № 922/1830/19 (підпункт 7.3)).

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч. 4 цієї статті (абз. 1 і 2 ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Таким чином, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У рішенні від 08.04.1999 №3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Прокурор звернувся до господарського суду в інтересах Головного управління Національної гвардії України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про Національну гвардію України» Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначене для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадської безпеки і порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.

Як передбачено ст. 2 Закону України «Про Національну гвардію України» основними функціями Національної гвардії України, зокрема, є: захист конституційного ладу України, цілісності її території від спроб зміни їх насильницьким шляхом; участь у здійсненні заходів правового режиму воєнного стану; участь у виконанні завдань територіальної оборони; оборона важливих державних об`єктів, спеціальних вантажів, переліки яких визначаються Президентом України, Кабінетом Міністрів України, центральних баз матеріально-технічного забезпечення Міністерства внутрішніх справ України тощо.

До складу Національної гвардії України входять: головний орган військового управління Національної гвардії України; оперативно-територіальні об`єднання Національної гвардії України; з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, навчальні військові частини (центри), бази, заклади охорони здоров`я та установи, що не входять до складу оперативно-територіальних об`єднань Національної гвардії України (ст. 5 Закону України «Про Національну гвардію України»).

Фінансування діяльності Національної гвардії України здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел, не заборонених законом (ст. 22 Закону України «Про Національну гвардію України»).

Статтею 23 Закону України «Про Національну гвардію України» визначено, що матеріально-технічне забезпечення органів військового управління оперативно-територіальних об`єднань Національної гвардії України, з`єднань, військових частин і підрозділів, вищих військових навчальних закладів, навчальних військових частин (центрів), баз, закладів охорони здоров`я, установ Національної гвардії України здійснюється головним органом військового управління Національної гвардії України та іншими органами виконавчої влади через відповідні військові частини Національної гвардії України в межах коштів, передбачених на зазначені цілі.

Відповідно до п. 1 Положення про головний орган військового управління Національної гвардії України, затвердженого Указом Президента України № 346/2014 від 28.03.2014, головним органом військового управління Національної гвардії України є Головне управління Національної гвардії України.

Управління розквартирування і капітального будівництва Головного управління Національної гвардії України є структурним (відокремленим) підрозділом Головного управління Національної гвардії України підпорядковується командувачеві Національної гвардії України.

Крім цього, Управління розквартирування і капітального будівництва Головного управління Національної гвардії України у межах своїх повноважень виступає замовником робіт, послуг та товарів у сфері будівництва, реконструкції, реставрації, капітального та поточного ремонту, а також із розквартирування підрозділів Національної гвардії України.

Згідно з пунктом 5 положення про управління розквартирування і капітального будівництва Головного управління Національної гвардії України, затвердженого наказом командувача Національної гвардії України від 17.10.2025 №1228, управління розквартирування і капітального будівництва Головного управління Національної гвардії України не є юридичною особою.

У спірних правовідносинах належним позивачем є Головне управління Національної гвардії України як розпорядник бюджетних коштів та головний орган військового управління.

На виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Київська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону листом № 5955вих-26 від 29.07.2026 поінформувала Головне управління Національної гвардії України про порушення вимог законодавства та про намір звернутися до суду з позовною заявою.

У листі №27/12/4/02-53801-2026 від 30.07.2026 Головне управління Національної гвардії України зазначило, що не заперечує проти вжиття заходів представницького характеру шляхом звернення з позовом до суду про стягнення штрафних санкцій на підставі договору № 8 від 04.03.2026.

Оскільки Головне управління Національної гвардії України не вживало заходів для захисту інтересів держави, є правові підстави для застосування представницьких повноважень прокурором.

Звертаючись з позовом до суду, Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону сплатила 3 589,42 грн судового збору, що підтверджується платіжною інструкцією № 1370 від 13.08.2026.

У зв`язку із задоволенням позову на підставі ст.129 ГПК України з відповідача на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону слід стягнути 3 589,42 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Керуючись ст. 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Станформ” (провулок Складський,5, каб.19, м.Луцьк, Волинська область, 43023, код ЄДРПОУ 46152376) на користь Головного управління Національної гвардії України (вул.Святослава Хороброго,9-А, м.Київ, 03151, код ЄДРПОУ 08803498):

- 222 600 грн 00 коп. штрафу;

- 16 695 грн 00 коп. пені.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Станформ” (вул.провулок Складський,5, каб.19, м.Луцьк, Волинська область, 43023, код ЄДРПОУ 46152376) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (вул.Петра Болбочана,8, м. Київ, 01104, код ЄДРПОУ 38347014)

- 3 589 грн 42 коп. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду продовж 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повне рішення виготовлено і підписано 29.10.2026

Суддя І. О. Якушева