Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №904/2029/26 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.10.2026 року м.Дніпро Справа № 904/2029/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Дарміна М.О.(доповідач),

суддів: Суховарова А.В., Соп`яненко О.Ю.

при секретарі судового засідання: Новіковій Д.О.

Представники сторін:

від позивача: Демиденко Дар`я Анатоліївна (власні засоби EasyCon) - представник ТОВ "Таврічеське МБ", оредер серія АР № 131118 від 20.04.2026р.

від відповідача: Тимчук Олександр Петрович (в залі суду) - представник АТ "Акціонерний банк "РАДАБАНК", наказ

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Акціонерний банк "РАДАБАНК" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2026 у справі № 904/2029/26 (суддя Кеся Н.Б., повне рішення складено 28.07.2026)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврічеське МБ", село Веселе Веселівський район Запорізька область

до Акціонерного товариства "Акціонерний банк "РАДАБАНК", м.Дніпро

про зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Таврічеське МБ" (далі - ТОВ "Таврічеське МБ", позивач) 14.04.2026 через систему "Електронний суд" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Акціонерного товариства "Акціонерний банк "РАДАБАНК" (далі - АТ "АБ "РАДАБАНК", Банк, відповідач). Позивач просив визнати протиправним та скасувати рішення відповідача про відмову у застосуванні мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовими зобов`язаннями за договором №29821/ЮКР-579/0 від 28.10.2021, викладене в листі від 18.03.2026 №4704-1/02-4/2026. Також позивач просив зобов`язати відповідача застосувати до нього мораторій на виконання грошового зобов`язання за цим договором, що включає основну суму боргу, проценти, комісії та інші платежі, із зупиненням їх нарахування та забороною примусового виконання зобов`язань (у тому числі звернення стягнення на предмет застави та інше майно товариства), на період дії воєнного стану в Україні та протягом одного року після дня його припинення чи скасування з моменту звернення із заявою про застосування мораторію. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач відповідає сукупності умов пункту 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, запроваджених Законом України №4340-IX. Заставне майно позивача (транспортні засоби та сільськогосподарська техніка) залишилося на тимчасово окупованій з 26.02.2022 території Веселівської селищної територіальної громади. Позивач ще у 2022 році звертався до УСБУ в Запорізькій області із заявою про злочин, а 02.03.2026 зареєстровано кримінальне провадження №12026082140000016. На думку позивача, Банк застосував формальний підхід, відмовивши у мораторії з мотиву відкриття кримінального провадження поза встановленим законом строком.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2026 у справі № 904/2029/26 позов задоволено у повному обсязі:

«Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврічеське МБ" до Акціонерного товариства "Акціонерний банк "РАДАБАНК" задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати рішення Акціонерного товариства "Акціонерний банк "Радабанк" про відмову у застосуванні мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовими зобов`язаннями за договором №29821/ ЮКР-579/0 від 28.10.2021, викладену в листі від 18.03.2026 за №4704-1/02-4/2026.

Зобовязати Акціонерне товариство "Акціонерний банк "Радабанк" застосувати до Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврічеське МБ" мораторій на виконання грошового зобовязання на нарахування та сплату коштів за грошовими зобов`язаннями за договором №29821/ЮКР-579/0 від 28.10.2021, що включає основну суму боргу, проценти, комісії та інші платежі, із зупиненням їх нарахування, забороною примусового виконання зобов`язань (у тому числі звернення стягнення на предмет застави та інше майно товариства), на період дії воєнного стану в Україні та протягом одного року після дня його припинення чи скасування з моменту звернення із заявою про застосування мораторію.

Стягнути з Акціонерного товариства "Акціонерний банк "Радабанк" (49000, м.Дніпро, вул.Володимира Мономаха, будинок 5, код ЄДРПОУ 21322127) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Таврічеське МБ" (72241, Запорізька область, Веселівський район, село Веселе, вул. Радянська, буд. 31, код ЄДРПОУ 39305918) 5324,80 грн судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.»

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (ч. 1 ст. 15, ст. 16 ЦК України). Законом України №4340-IX, який набрав чинності 10.08.2025, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пунктами 23– 36. Пункт 23 передбачає право позичальника - суб`єкта господарювання звернутися до кредитора із заявою про застосування мораторію за сукупності шести умов, визначених підпунктами 1– 6 цього пункту.

Суд установив, що 27.02.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою №02/27-4 про застосування мораторію за кредитним договором №29821/ЮКР-579/0 від 28.10.2021. Листом від 12.03.2026 позивач повідомив Банк про реєстрацію 02.03.2026 Мелітопольським РУП ГУНП в Запорізькій області кримінального провадження №12026082140000016 за ч. 1 ст. 438 КК України і надав витяг з ЄРДР. Суд зазначив, що в матеріалах справи наявна заява позивача про злочин у порядку ст. 214 КПК України, адресована Управлінню СБУ в Запорізькій області та направлена на його електронну адресу (арк. с. 38, 39). Листом від 18.03.2026 №4704-1/02-4/2026 Банк відмовив у застосуванні мораторію з мотиву відкриття кримінального провадження за межами строку, встановленого підпунктом 3 пункту 23.

Суд першої інстанції вказав, що за п. 25 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України відмова у застосуванні мораторію у разі неподання документів або надання недостовірної інформації є правом, а не обов`язком банку. Посилаючись на пояснювальну записку до законопроекту, суд дійшов висновку, що метою доповнення ЦК України пунктами 23– 29 був захист аграріїв, які через тимчасову окупацію втратили можливість здійснювати господарську діяльність. Суд зазначив, що «саме досягнення мети Закону має вирішальне значення при розгляді банком заяв позичальників (боржників) та прийняття ним рішення про застосування чи відмову в застосуванні мораторію».

Суд визнав доведеним факт вибуття майна з володіння позичальника не з його волі на території активних бойових дій. Цей висновок суд зробив на підставі листа Мелітопольської РДА від 23.01.2023 №0120/01-16, заяви позивача до УСБУ в Запорізькій області, листа УСБУ про відсутність підстав для внесення відомостей до ЄРДР, повідомлення Мелітопольського РУП ГУНП про початок досудового розслідування від 02.03.2026, витягу з ЄРДР, а також наказу Мінреінтеграції від 22.12.2022 №309, за яким вся територія Веселівської селищної територіальної громади з 26.02.2022 віднесена до тимчасово окупованої.

Довід відповідача про відсутність кримінального провадження, відкритого не пізніше 09.09.2025, суд відхилив. Суд виходив з того, що позивач ще у 2022 році, тобто своєчасно, звернувся до правоохоронних органів, а обставини, з приводу яких він звертався, згодом стали підставою для порушення кримінальної справи. Крім того, суд дійшов висновку, що словосполучення «може підтверджуватися» у підпункті 3 пункту 23 вказує на можливість надання інших доказів наявності підстав для мораторію.

Посилаючись на п. 29 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, ч. 1 ст. 16, ч. 1 ст. 20 ЦК України, статті 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та вимогу ефективності способу захисту, суд установив безпідставність прийняття Банком рішення про відмову у застосуванні мораторію. Суд також зазначив, що перебування майна в зоні досяжності агресора позбавляє позивача можливості вести діяльність, а активне стягнення заборгованості призведе до банкрутства позивача та унеможливить повернення кредиту в майбутньому. За висновком суду, позивач відповідає у сукупності всім умовам п. 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України, тому позов задоволено повністю, а судовий збір покладено на відповідача відповідно до ст. 129 ГПК України.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись із зазначеним рішенням, АТ "АБ "РАДАБАНК" звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою від 10.08.2026 №14525-1/02-2/2026. Апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2026 у справі № 904/2029/26 повністю і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Також апелянт просить здійснити новий розподіл судових витрат, понесених у суді першої інстанції, і стягнути з позивача судовий збір за подання апеляційної скарги. Крім того, апелянт просить у разі долучення до матеріалів справи доказів, поданих позивачем 20.07.2026, надати їм оцінку з урахуванням ст. 80 ГПК України та заперечень Банку щодо поважності причин пропуску строку, належності, допустимості й достовірності таких доказів. Рішення оскаржується в повному обсязі.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

Апелянт вважає, що рішення ухвалене при неповному з`ясуванні обставин, які мають значення для справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, з невідповідністю висновків суду встановленим обставинам та з неправильним застосуванням норм матеріального права, що відповідно до ст. 277 ГПК України є підставами для його скасування.

На думку скаржника, суд першої інстанції фактично замінив передбачені законом умови застосування мораторію загальною метою Закону №4340-IX. Пункт 23 надає позичальнику право на спеціальний режим «за сукупності встановлених цим пунктом умов». Пояснювальна записка «не є нормативно-правовим актом; не може змінювати текст прийнятого Закону; не може усувати прямо встановлені законодавцем юридичні критерії». Таким чином, як вважає апелянт, суд замінив конструкцію «мораторій застосовується за сукупності визначених законом умов» конструкцією «мораторій має бути застосований, якщо його застосування відповідає соціально-економічній меті закону», якої Закон не містить.

Апелянт зазначає, що суд не встановив належним чином виконання позивачем усієї сукупності умов п. 23, всупереч статтям 73– 79, 86 ГПК України. Підпункт 3 розрізняє дві самостійні категорії застави: обладнання та/або устаткування, яке станом на день подання заяви знаходиться на відповідній території (підпункт «а»), і транспортні засоби, які знищені, викрадені, втрачені або вибули з володіння позичальника не з його волі (підпункт «б»). Суд, на думку скаржника, фактично об`єднав ці категорії. Він підсумував вартість майна (6 159 793 грн) і порівняв її з вартістю всієї застави (8 089 332 грн), не класифікувавши об`єкти, не визначивши вартість майна кожної категорії та місцезнаходження конкретних об`єктів станом на 27.02.2026. Тому, за доводом апелянта, неможливо перевірити виконання підпункту 4 пункту 23, а «суд замінив юридичну кваліфікацію заставного майна простим арифметичним підсумовуванням його вартості».

Скаржник вказує, що закон прив`язує критерій підпункту «а» до конкретної дати - «станом на день подання заяви знаходиться». Факт залишення майна у с. Веселе в лютому–березні 2022 року не доводить його місцезнаходження 27.02.2026. Водночас витяг з ЄРДР від 02.03.2026 свідчить про викрадення техніки. Отже, суд одночасно виходив із двох припущень - знаходження майна на окупованій території та його викрадення, - які потребують окремого встановлення щодо кожного об`єкта.

Апелянт стверджує, що суд неправильно визначив юридичне значення заяви позивача до СБУ 2022 року. За цією заявою кримінальне провадження розпочато не було: УСБУ повідомило про відсутність у ній фактичних обставин, які можна кваліфікувати за ст. 438 КК України. Кримінальне провадження №12026082140000016 розпочате на підставі заяви, що надійшла до Мелітопольського РУП 02.03.2026, зареєстрованої в ЄО №177 того ж дня. Ці обставини були відомі Банку під час прийняття рішення 18.03.2026. Відповідно до ст. 214 КПК України досудове розслідування пов`язується з внесенням відомостей до ЄРДР, а не з направленням заяви. Банк не є органом досудового розслідування і не наділений повноваженнями визнавати заяву 2022 року юридично еквівалентною кримінальному провадженню. Використання Банком офіційних реєстрових даних, за доводом скаржника, «не може кваліфікуватися як «формальний підхід»».

Апелянт не заперечує, що словосполучення «може підтверджуватися» допускає оцінку інших доказів. Проте, на його думку, з цього не випливає, що законодавчо встановлений часовий критерій позбавлений нормативного значення. Тлумачення, за якого слова про 30- та 180-денний строки не впливають на правові наслідки, суперечить принципу ефективного тлумачення закону. Крім того, підпункт «б» вимагає встановлення факту втрати конкретного транспортного засобу: окупація території не означає автоматичної втрати всього майна. Заява позивача 2022 року містила лише припущення, що «є підстави вважати» майно захопленим або знищеним, а суд визнав факт втрати майна на підставі припущення самого позивача, що суперечить статтям 73, 74, 77– 79, 86 ГПК України.

Скаржник звертає увагу на хронологію подій. 20.02.2026 Банк звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення заборгованості. 27.02.2026 позивач подав заяву про мораторій. 02.03.2026 зареєстровано кримінальне провадження, 12.03.2026 надано витяг з ЄРДР, а 18.03.2026 прийнято рішення про відмову. На думку апелянта, це має значення для оцінки добросовісності Банку. Банк не заперечував факту окупації: з 01.11.2023 він в односторонньому порядку встановив ставку 0,000001% річних, а подальше нарахування не здійснювалося. Суд, як вважає скаржник, підмінив юридичне питання оцінкою соціальної доцільності стягнення боргу.

Апелянт вважає, що суд неправильно застосував п. 29 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України. Застосування цього пункту потребує попереднього встановлення безпідставності відмови, а суд спочатку визнав право на мораторій виходячи з мети Закону. Рішення Банку ґрунтувалося на офіційному витязі з ЄРДР, відповіді СБУ та тексті п. 23. Скаржник також зазначає, що спосіб захисту не узгоджується з механізмом п. 29: якщо мораторій «вважається застосованим» в силу закону, окреме зобов`язання Банку є надмірним. Крім того, резолютивна частина не може створювати ширший режим обмежень, ніж передбачений законом. Банк є приватним суб`єктом, тому суд мав установити, яке саме цивільне право порушене, як оспорювання листа Банку відповідає способам захисту за ст. 16 ЦК України і чи необхідне «скасування рішення» за наявності механізму п. 29.

За доводами скаржника, суд порушив правила оцінки доказів за ст. 86 ГПК України, не усунувши суперечностей між доказами, та не дотримався вимог ст. 236 ГПК України. Суд не пояснив, чому звернення 2022 року є «своєчасним» для цілей Закону, що набрав чинності 10.08.2025, яким доказом кримінальне провадження 2026 року пов`язане із заявою 2022 року і яке значення мають 30- та 180-денний строки. Принцип правової визначеності, на думку апелянта, не дозволяє замінювати конкретно встановлений законом критерій загальним посиланням на «мету закону». Спеціальний мораторій є винятком із загального режиму виконання зобов`язання, а форс-мажор впливає насамперед на відповідальність, а не припиняє обов`язок виконання.

Апелянт посилається також на постанову Верховного Суду від 25.06.2026 у справі № 910/11984/25. За доводом скаржника, у ній установлено, що мораторій застосовується лише за дотримання сукупності умов, Банк повинен перевірити ці умови, позичальник повинен надати підтвердні документи, а їх неподання є самостійною підставою для відмови. Повний текст оскаржуваного рішення складено 28.07.2026, тобто після ухвалення цієї постанови, однак рішення не містить її аналізу, всупереч ч. 4 ст. 236 ГПК України.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Таврічеське МБ" подало відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким заперечує проти апеляційної скарги АТ "АБ "РАДАБАНК", вважає її необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Позивач зазначає, що суд першої інстанції не звільнив його від доведення умов п. 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України і не встановив право на мораторій виключно з огляду на факт окупації. Суд дослідив сукупність доказів щодо заставного майна, його вартості, перебування на окупованій території, втрати контролю над ним, звернення до правоохоронних органів і реєстрації кримінального провадження. Посилання на мету закону, за твердженням позивача, здійснене «для правильного розуміння правової природи спеціального механізму захисту, а не для створення нової, не передбаченої законом підстави».

Позивач вважає суперечливими доводи про недоведеність втрати конкретного майна. Відповідач фактично вимагає доказів, отримання яких в умовах окупації об`єктивно неможливе, а така вимога «є неспівмірною з фактичними обставинами справи». При цьому Банк не зазначає, де, на його думку, перебуває майно. Банк не надав жодного доказу того, що техніка знаходиться на підконтрольній території, вивезена, відчужена чи повернута позивачу. Як заставодержатель, Банк має договори застави, перелік майна, реєстраційні та ідентифікаційні дані, тому «має значно більше можливостей для перевірки місцезнаходження спірного майна, ніж Позивач».

Щодо розрахунку вартості заставного майна позивач зазначає, що довід Банку не спростовує встановленого факту передання майна в заставу та його вартості. Банк не вказав, який саме предмет застави враховано неправильно, чому він не відповідає критеріям п. 23, яка його правильна вартість і яким має бути розрахунок.

Наводячи текст підпункту 3 пункту 23, позивач зазначає, що у його випадку встановленню підлягає наявність забезпечення транспортними засобами, які вибули з володіння позичальника не з його волі на тимчасово окупованих територіях, включених до Переліку. На думку позивача, витяг з ЄРДР є лише можливим, але не обов`язковим способом підтвердження факту втрати, оскільки норма використовує словосполучення «може підтверджуватися» і не містить імперативної вказівки на виключність переліку документів. Звернення до правоохоронних органів у вересні 2022 року свідчить про фіксацію втрати задовго до набрання чинності Законом №4340-IX, а реєстрація провадження 02.03.2026 лише підтвердила цей факт.

Позивач вважає, що внесення відомостей до ЄРДР знаходиться поза його волею, тому безальтернативне застосування 30-денного строку є надмірним формалізмом і покладанням на суб`єкта господарювання тягаря наслідків неналежної діяльності правоохоронних органів. Таке застосування суперечить також меті Закону, визначеній у пояснювальній записці. УСБУ не надало копії відповіді на заяву від 21.09.2022 з посиланням на спрощений документообіг, що позбавило позивача можливості оскаржити невнесення відомостей до ЄРДР. Позивач не заперечує реєстрації провадження 02.03.2026, проте вважає, що з цього не випливає виникнення обставин втрати майна у 2026 році.

Щодо постанови Верховного Суду від 25.06.2026 у справі № 910/11984/25 позивач зазначає, що ця справа не є тотожною за фактичними обставинами. У ній відмова Банку пов`язувалася з ненаданням документів щодо групи пов`язаних контрагентів, тоді як позивач не ухилявся від подання документів. Відтак, на думку позивача, Банк пропонує замінити встановлені судом обставини власними припущеннями, не надавши доказів на їх підтвердження.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, колегія суддів перевірила повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України. За результатами перевірки колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке:

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Предмет доказування формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 05.07.2019 у справі №910/4994/18) в силу наступного:

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що: 28.10.2021 між Акціонерне товариство "Акціонерний банк "РАДАБАНК" (кредитор) та ТОВ "Таврічеське МБ" (позичальник) укладено Кредитний договір №29821/ЮКР-579/0 про надання кредиту у вигляді відновлювальної відкличної кредитної лінії з лімітом кредитування 3 500 000,00 грн та кінцевим терміном повернення 27.10.2023; В забезпечення виконання зобов`язань позичальника укладено договори застави №29821/ЮКР-579/0-РМ-1/02-1 та №29821/ЮКР-579/0-РМ-2/02-1 від 28.10.2021, договір застави №29821/ЮКР-579/0-РМ-3/02-1 від 10.12.2021 з ТОВ "Таврічеське МБ", а також договори поруки №29821/ЮКР-579/0-П1 – П4 від 28.10.2021 з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ТОВ «ЛАНИ ЗАПОРІЖЖЯ», ТОВ «РОЗУМІВСЬКЕ АГРО»; предметом застави є рухоме майно позивача, зокрема транспортні засоби та сільськогосподарська техніка, перелік і оціночна вартість якого на дату оцінки наведені у заяві позивача від 27.02.2026 №02/27-4 та в оскаржуваному рішенні; Згідно з наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 вся територія Веселівської селищної територіальної громади Мелітопольського району Запорізької області з 26.02.2022 віднесена до тимчасово окупованої Російською Федерацією території. Факт окупації сторонами не заперечується; З 01.11.2023 процентна ставка за кредитним договором встановлена Банком в односторонньому порядку в розмірі 0,000001% річних згідно з Протоколом №311023/1 засідання Кредитного комітету від 31.10.2023. Заборгованість позивача становить 2 742 870,49 грн, з яких 2 575 908,00 грн - прострочена заборгованість по кредиту та 166 962,49 грн - прострочена заборгованість по процентах; 20.02.2026 Банк звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Ухвалою від 02.03.2026 відкрито провадження у справі №908/439/26; За заявою позивача до УСБУ в Запорізькій області 2022 року відомості до ЄРДР не вносилися, що підтверджується листом УСБУ в Запорізькій області (арк. с. 32); Кримінальне провадження №12026082140000016 за ч. 1 ст. 438 КК України зареєстроване 02.03.2026 за заявою ТОВ "Таврічеське МБ", що надійшла до Мелітопольського РУП ГУНП в Запорізькій області 02.03.2026 (ЄО №177 від 02.03.2026); 27.02.2026 позивач звернувся до Банку із заявою №02/27-4 про застосування мораторію, а листом від 12.03.2026 надав витяг з ЄРДР; Листом від 18.03.2026 №4704-1/02-4/2026 Банк відмовив позивачу у застосуванні мораторію з мотиву відкриття кримінального провадження за межами строку, встановленого підпунктом 3 пункту 23 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України.

Законом України № 4340-ІХ від 27.03.2025, який набрав чинності 10.08.2025, розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктами 23-29, якими запроваджено спеціальний правовий механізм захисту позичальників - суб`єктів господарювання агропромислового сектору, виробничі потужності та активи яких зазнали негативного впливу внаслідок збройної агресії Російської Федерації та тимчасової окупації територій України.

Відповідно до пункту 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, позичальник (у тому числі його правонаступник), який є суб`єктом господарювання, має право звернутися до кредитодавця (позикодавця) або нового кредитора (далі - кредитор) із заявою про застосування мораторію на нарахування та сплату коштів за грошовим зобов`язанням за договором кредиту (позики), включаючи основну суму кредиту (позики), проценти, комісії та інші платежі (далі - заява), за сукупності таких умов:

1) сукупний річний дохід позичальника за 2021 рік (з урахуванням контрагентів, які разом з позичальником входять до групи пов`язаних контрагентів, що визначаються в порядку і за критеріями, встановленими Національним банком України) не перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

2) договір кредиту (позики) з позичальником було укладено до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану”;

3) виконання зобов`язання за договором кредиту (позики) забезпечено заставою, іпотекою:

а) нерухомого майна, обладнання та/або устаткування, яке визначено індивідуальними ознаками, відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства та станом на день подання заяви знаходиться на територіях активних бойових дій, у тому числі територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (для яких не визначено дату завершення бойових дій), або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України (для яких не визначено дату завершення тимчасової окупації), включених до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією; та/або

б) транспортних засобів, які знищено, загублено, викрадено, втрачено та/або які вибули з володіння позичальника не з його волі іншим шляхом на територіях активних бойових дій, у тому числі на територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (для яких не визначено дату завершення бойових дій), або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України (для яких не визначено дату завершення тимчасової окупації), включених до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Факт знищення, загублення, викрадення, втрати та/або вибуття з володіння позичальника (його правонаступника) не з його волі іншим шляхом транспортного засобу може підтверджуватися заявою про вчинення кримінального правопорушення та витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінальних проваджень, відкритих не пізніше 30 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо особливостей кредитування та фінансового лізингу у період дії воєнного стану", а якщо такі обставини виникли після набрання ним чинності - відкритих не пізніше 180 днів з дня початку бойових дій на відповідній території або з дня початку її тимчасової окупації Російською Федерацією, визначеного відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;

4) на день укладення договору кредиту (позики) оціночна вартість майна, передбаченого підпунктом 3 цього пункту, становила понад 50 відсотків оціночної вартості всієї застави, іпотеки, що забезпечує виконання зобов`язання за таким договором кредиту (позики);

5) сукупний річний дохід позичальника за попередній звітний рік (з урахуванням контрагентів, передбачених підпунктом 1 цього пункту) не перевищує 75 відсотків його річного доходу за 2021 рік; або загальна площа сільськогосподарських угідь, що перебувають у користуванні позичальника на день подання заяви, не перевищує 50 відсотків загальної площі сільськогосподарських угідь, що перебували у його користуванні в 2021 році. При визначенні загальної площі сільськогосподарських угідь, що перебувають у користуванні позичальника, не враховуються угіддя, які розташовані на територіях активних бойових дій, у тому числі на територіях активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси (для яких не визначено дату завершення бойових дій), або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України (для яких не визначено дату завершення тимчасової окупації), включених до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією;

6) загальна сума дивідендів, виплачених позичальником з дня, коли застава, іпотека отримали статус, передбачений підпунктом 3 цього пункту, до дня подання заяви, становить не більше 20 відсотків від суми основного боргу за договором кредиту (позики). Ця умова не поширюється на виплату дивідендів загальною сумою менше 150 тисяч гривень.

Так, судом першої інстанції на підставі наявних в матеріалах справи доказів встановлено існування усіх обов`язкових умов, визначених законом, щодо статусу ТОВ «Таврічеське МБ»:

- вид основної економічної діяльності Товариства за КВЕД відповідає встановленим вимогам законодавства у сфері аграрного виробництва;

- чистий дохід від реалізації продукції за 2021 рік склав 9 292,5 тис. грн., що не перевищує еквівалент 50 мільйонів євро; за результатами 2025 року зафіксовано чистий збиток у розмірі 962,6 тис. грн.;

загальна площа земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що використовувалися позичальником у 2021 році, становила 1 027,9214 га; станом на день подання заяви про застосування мораторію використовувана площа на підконтрольній території України становить 0 га, оскільки всі земельні ділянки розташовані в межах тимчасово окупованої території село Веселе Мелітопольського району Запорізької області;

- у період з 24 лютого 2022 року дивіденди учасникам товариства не нараховувалися та не виплачувалися;

- у структурі власності та серед кінцевих бенефіціарних власників позичальника відсутні особи, пов`язані з державою-агресором.

Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини доказами (статті 13, 74 ГПК).

За змістом ст. 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Колегія суддів зауважує, що апелянтом не надано належних і допустимих доказів на спростування вищезазначених обставин, у зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відповідність позивача загальним критеріям суб`єкта звернення за спеціальним мораторієм.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не доведено фактичного місцезнаходження та правового статусу заставленого майна станом на дату подання заяви - 27.02.2026, а також про помилковий розрахунок вартості застави судом першої інстанції, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне:

Згідно з підпунктом 4 пункту 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, однією з кваліфікуючих умов застосування мораторію є те, що на день укладення договору кредиту (позики) оціночна вартість майна, визначеного підпунктом 3 цього пункту (зокрема нерухомості, обладнання, устаткування, що знаходяться на території активних бойових дій або тимчасово окупованій території, та/або втрачених транспортних засобів) становила понад 50% оціночної вартості всієї застави, іпотеки що забезпечує виконання зобов`язань за таким договором кредиту (позики).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції на день укладання кредитного договору оціночна вартість майна, передбаченого підпунктом 3 пункту 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, становила 6 159 793 грн., тобто більше 76% від оціночної вартості всієї застави, що забезпечувала виконання зобов`язань за цим договором і становила 8 089 332 грн., тобто перевищувала встановлений вищевказаним підпунктом 50-ти відсотковий показник, при цьому предмети застави (сільськогосподарська техніка та обладнання) використовувалися безпосередньо у виробничому циклі товариства для обробки земель на території смт Веселе Мелітопольського району.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Мінреінтеграції № 309 від 22.12.2022 (з наступними змінами та нормативно-правовими актами уповноважених органів), територія смт Веселе Мелітопольського району Запорізької області є тимчасово окупованою з 26 лютого 2022 року, і цей статус залишається незмінним. Зазначена обставина є загальновідомим фактом, що не підлягає окремому доказуванню згідно з частиною 3 статті 75 ГПК України.

Згідно з частиною третьою статті 75 ГПК України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Загальновідомі факти, коли вони визнані такими судом, не потребують доказування.

Загальновідомість того чи іншого факту може мати різні межі. Він може бути відомий у межах країни, окремої області, населеного пункту. Це об`єктивні межі загальновідомості певного юридичного факту.

Крім об`єктивних меж загальновідомість певного юридичного факту має і суб`єктивні межі: даний факт повинен бути відомий не тільки певним особам (наприклад, мешканцям населеного пункту), але й всьому складу суду, який розглядає справу.

Відповідні правові висновки викладені в постанові КГС ВС від 19.06.2018 у справі № 922/3946/16.

Загальновідомість обставин полягає в тому, що вони відомі широкому загалу, зокрема й суду та учасникам справи.

Загальновідомість того чи іншого факту є відносною і залежить від різних факторів, у тому числі від:

- часу, що сплинув після події,

- поширеності інформації про подію (факт) загалом у державі чи в певній місцевості.

Відповідні правові висновки викладені в постанові КГС ВС від 10.03.2020 у справі № 910/8395/19.

Колегія суддів визнає загальновідомою в розумінні частини 3 статті 75 Господарського процесуального кодексу України ту обставину, що на сучасному етапі технічного розвитку України багатоквартирні будинки живляться в своїй переважній більшості через стаціонарні електричні мережі.

В контексті обставин даної справи, колегія суддів визнає загальновідомою обставину того, що на території, яка тимчасово перебуває під окупацією Російської Федерації поширені випадки викрадення, утримання в неволі та інші дії, які створюють небезпеку для життя громадян України.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що позичальник повинен був надати актуальну станом на 27.02.2026 інформацію або докази фізичного стану техніки (знищення, втрату, викрадення тощо), оскільки наведена інформація і докази на її підтвердження, стосуються майна, яке знаходиться в окупації і визнаються такими, що ґрунтуються на вимозі виконання об`єктивно неможливих дій, є такими, що суперечать принципу «Lex non cogit ad impossibilia» - закон не вимагає неможливого.

За умов відсутності контролю з боку органів державної влади України над тимчасово окупованою територією та фізичної недоступності цієї території для посадових осіб підприємства, покладення на позичальника обов`язку здійснювати інвентаризацію або поточний огляд майна на окупованій території суперечить засадам розумності, добросовісності та справедливості (стаття 3 ЦК України).

Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до приписів статті 79 ПІК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів зазначає, що за встановленим статтею 79 ГПК України в господарському процесі стандартом доказування суд має оцінити, чи є факт більш вірогідним, ніж протилежний.

Зважаючи на розташування основних засобів підприємства в зоні окупації, наявність довідки Мелітопольської районної військової адміністрації від 23.01.2023 про захоплення окупаційними формуваннями виробничих площ і техніки, та за повної відсутності зі сторони банку будь-яких доказів вивезення чи реалізації вказаної техніки на підконтрольній Україні території, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про перебування вказаного майна в окупації та втрату контролю над ним з боку законного власника.

Колегія суддів зауважує що апелянт не навів власного контррозрахунку заставної вартості та не вказав, з посиланням на відповідні докази, які саме одиниці техніки або обладнання підлягали виключенню, що свідчить про безпідставність зазначеного доводу апеляційної скарги.

Доводи апеляційної скарги колегія суддів відхиляє як необґрунтовані в частині того, що кримінальне провадження № 12026082140000016 за фактом захоплення майна та техніки товариства було зареєстроване в ЄРДР органом Національної поліції лише 02.03.2026, тобто після спливу 30 днів з дня набрання чинності Законом № 4340-ІХ (09.09.2025), як на підставу для відмови в застосуванні мораторію колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне:

Згідно з граматичним та семантичним аналізом положень підпункту 3 пункту 23 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, законодавець встановив, що «факт знищення, загублення, викрадення, втрати та/або вибуття з володіння позичальника (його правонаступника) не з його волі іншим шляхом транспортного засобу може підтверджуватися заявою про вчинення кримінального правопорушення та витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінальних проваджень ...».

Застосування законодавцем словосполучення «може підтверджуватися» вказує на диспозитивний характер норми щодо способів доказування та виключає презумпцію виключності витягу з ЄРДР як єдиного допустимого засобу підтвердження цих обставин, дозволяючи встановлювати факт настання негативних наслідків для позичальника на підставі оцінки всієї сукупності належних і взаємопов`язаних доказів.

Матеріалами справи доведено, що ТОВ «Таврічеське МБ» діяло відкрито, добросовісно та розумно.

Так, позивач ще 21.09.2022 звернувся до Управління Служби безпеки України в Запорізькій області із заявою про вчинення кримінального правопорушення за фактом збройного захоплення агресором майна, адміністративних приміщень і сільськогосподарської техніки товариства у смт Веселе. Таким чином своє процесуальне волевиявлення щодо повідомлення про злочин позичальник реалізував у розумний строк після початку окупації.

Невнесення правоохоронним органом відомостей до ЄРДР у строк, визначений статтею 214 КПК України, було зумовлене об`єктивними факторами функціонування органів досудового розслідування в умовах воєнного стану та наближеності до зони бойових дій. Зі свого боку, ТОВ «Таврічеське МБ» діяло добросовісно та виконало покладений на потерпілу особу обов`язок, своєчасно подавши заяву про кримінальне правопорушення ще у 2022 році.

Оскільки обов`язок щодо ведення Реєстру та реєстрації заяв законом покладено виключно на службових осіб правоохоронних органів, процесуальне зволікання останніх не може слугувати підставою для обмеження прав заявника.

Повторне звернення товариства у 2026 році та відкриття провадження № 12026082140000016 від 02.03.2026 мало на меті завершення процедури належного процесуального оформлення відомостей за фактами протиправного захоплення майна, про які правоохоронні органи були повідомлені ще у 2022 році.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини (зокрема, справи «Рисовський проти України», «Стретч проти Сполученого Королівства») у правовідносинах між державою (її органами) та приватними суб`єктами підлягає застосуванню принцип «належного урядування».

Недоліки, зволікання або помилки державних органів не можуть ставитися у вину особі та покладати на неї тягар негативних юридичних наслідків, позбавляючи її гарантованого законодавством правового захисту.

Суд першої інстанції цілком обґрунтовано вказав, що суто формалістичне трактування часових меж внесення запису до ЄРДР без дослідження дійсної поведінки потерпілого суб`єкта суперечить правовій природі інституту мораторію.

Метою Закону України № 4340-ІХ є збереження життєздатності національного аграрного сектору, постраждалого від війни, а не створення умов для відмови у передбачених законом заходах.

Щодо посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 25.06.2026 у справі № 910/11984/25, апеляційний суд зазначає, що правовідносини зазначеній справі не є релевантними спірним правовідносинам у справі № 904/2029/26.

У справі № 910/11984/25 позичальник взагалі не подав обов`язкових фінансових і реєстраційних документів, передбачених законом, ухилившись від надання інформації, тоді як ТОВ «Таврічеське МБ» надало банку повний і вичерпний пакет матеріалів разом із первинними заявами та офіційними відповідями слідчих органів.

Щодо належності та ефективності обраного способу судового захисту колегія суддів зазначає, що за змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у спосіб, що є ефективним, тобто таким, що призводить до реального відновлення порушеного права та запобігає виникненню нових судових спорів.

З матеріалів справи вбачається, що АТ «АБ “Радабанк”» 18.03.2026 офіційно відмовило позичальнику у застосуванні мораторію, вважаючи свої вимоги за кредитним договором такими, що підлягають виконанню та ініціювало судовий процес про примусове стягнення заборгованості з ТОВ «Таврічеське МБ» та майнових поручителів в Господарському суді Запорізької області у справі № 908/439/26.

За таких обставин визнання протиправною відмови банку та покладення на нього обов`язку застосування мораторію (зупинити нарахування платежів та заборонити заходи примусового стягнення) безпосередньо випливає зі змісту законодавчих гарантій і становить єдиний ефективний правовий механізм захисту інтересів позичальника, позбавляючи сторону стану юридичної невизначеності.

Згідно з положеннями абзацу дванадцятого пункту 29 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у разі якщо кредитор безпідставно прийняв рішення про відмову у застосуванні мораторію та встановлення цих обставин судом, мораторій вважається таким, що застосований з дня отримання кредитором заяви позичальника.

Таким чином, твердження банку, що позовні вимоги в частині зобов`язання банку застосувати мораторій та заборони вчиняти дії щодо стягнення коштів і звернення стягнення на майно є неналежним способом захисту, оскільки мораторій згідно з абзацом 12 пункту 29 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України діє в силу норми закону, відхиляється апеляційним судом з огляду на вищевикладене, а рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає суті спірних правовідносин та вимогам закону.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

В даній справі колегія суддів дійшла висновку, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.275 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права

Відповідно до частин 1, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Під час розгляду справи, колегією суддів не встановлено порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення та неправильного застосування норм матеріального права.

У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні суду першої інстанції, яке є предметом апеляційного оскарження.

З урахуванням вищевикладеного, Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2026 у справі № 904/2029/26 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Акціонерного товариства "Акціонерний банк "РАДАБАНК" на нього, відповідно, підлягає залишенню без задоволення.

Розподіл судових витрат:

У відповідності до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання апеляційної скарги у сумі 7 987,20 грн. покладаються на особу, яка подала апеляційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Акціонерний банк "РАДАБАНК" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2026 у справі № 904/2029/26 – залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 21.07.2026 у справі № 904/2029/26 – залишити без змін

Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 7 987,20 грн. покласти на Акціонерне товариство "Акціонерний банк "РАДАБАНК".

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку в строки передбачені ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено 29.10.2026

Головуючий суддя М.О. Дармін

Суддя А.В. Суховаров

Суддя О.Ю. Соп`яненко