Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №904/3993/19 (904/5030/24) — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2026 року м.Дніпро Справа № 904/3993/19 (904/5030/24)

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Соп`яненко О.Ю. (доповідач),

суддів: Дарміна М.О., Золотарьової Я.С.,

секретар судового засідання: Антоненко Д.О,

за участю представників:

апелянта - Заматова Р.В.

відповідача - 1 - Лебідя О.П.

відповідача-2 - Камінської А.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 (повний текст рішення складений 27.04.2026, суддя Примак С.А.) у справі № 904/3993/19 (904/5030/24)

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвест-Споруда” (49000, місто Дніпро, проспект Воронцова, будинок 73, офіс 614; ідентифікаційний код 41078885)

відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю “Аргос Стандарт” (49000, місто Дніпро, вулиця Космічна, будинок 9Б, офіс 601; ідентифікаційний код 39223626)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача, ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )

про визнання недійсним договору позики № 30.09/1 від 30.09.2024 та спростування майнових дій боржника на суму 395 654,92 грн.

в межах справи № 904/3993/19

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвест-Споруда” (місто Дніпро)

до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю “Аргос Стандарт” (49000, м. Дніпро, вулиця Космічна, будинок 9 Б, офіс 101; ідентифікаційний код 39223626)

про визнання банкрутом

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовної заяви і рішення суду першої інстанції.

До господарського суду 14.11.2024 від ОСОБА_1 (далі - позивач) надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвест-Споруда” (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю “Аргос Стандарт” (далі - відповідач-2) про визнання недійсним договору позики № 30.09/1 від 30.09.2024 та спростування майнових дій боржника у загальному розмірі 395 654,92 грн, відповідно до якої заявник просить суд:

- визнати недійсним повністю з моменту укладення договір позики № 30.09/1 від 30.09.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю “Інвест-Споруда” як позикодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю “Аргос Стандарт” як позичальником;

- спростувати майнову дію боржника - Товариства з обмеженою відповідальністю “Агрос Стандарт”, яка полягає в позачерговому погашенні кредиторських вимог ОСОБА_2 на суму 395 654,92 грн.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвест-Споруда” та Товариства з обмеженою відповідальністю “Аргос Стандарт” про визнання недійсним договору позики № 30.09/1 від 30.09.2024 та спростування майнових дій боржника на суму у загальному розмірі 395 654,92 грн – відмовлено. Судові витрати покладено на позивача.

2. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ОСОБА_1 21.05.2026 звернувся через відділення АТ “Укрпошта” до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить:

- поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 у справі № 904/3993/19 (904/5030/24) та відкрити апеляційне провадження;

- скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 у справі № 904/3993/19 (904/5030/24) та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що суд першої інстанції при ухваленні рішення порушив норми матеріального та процесуального права, рішення є незаконним та необґрунтованим.

Скаржник зазначає, що банкрутом - ТОВ «Аргос Стандарт», який є відповідачем, вчинено правочин, а саме: Договір Позики № 30.09/1 від 30 вересня 2024 року, відповідно до якого ТОВ «Аргос Стандарт» отримав в позику від одного з кредиторів, а саме від ТОВ «Інвест-Споруда», грошові кошти у розмірі 414 000 грн. та взяв на себе зобов`язання з повернення цих грошових коштів.

Скаржник вказав, що ліквідатором ТОВ «Аргос Стандарт» вчинено майнову дію з позачергового погашення кредиторських вимог ОСОБА_2 на суму 395 654,92 грн.

Скаржник повідомив, що за оспорюваним правочином ТОВ «Інвест-Споруда» надало ТОВ «Аргос Стандарт» в борг грошові кошти. Проте, при цьому ТОВ «Інвест-Споруда», як учасник справи про банкрутство, розуміло, що ТОВ «Аргос Стандарт» є банкрутом та не зможе повернути грошові кошти, отримані в позику, через свою неплатоспроможність. Тим не менш, ТОВ «Інвест-Споруда» надало ТОВ «Аргос Стандарт» цю позику. Факт надання позики завідомо неплатоспроможній юридичній особі свідчить про те, що позикодавець, вчиняючи таку дію, не переслідував розумну економічну мету (подальше повернення позики позичальником), а вчиняв таку дію з іншою метою, описаною нижче.

Аналіз протоколу засідання комітету кредиторів ТОВ «Аргос Стандарт» від 27 вересня 2024 року, на думку скаржника, дає можливість чітко зрозуміти, з якою метою насправді укладався цей договір позики та вчинялися майнові дії боржника з так званого «позачергового погашення». А саме, в протоколі чітко вказано, що ініціюючий кредитор та боржник, в особі арбітражного керуючого, вчинили цей правочин, як вони зазначають, «у зв`язку з вчиненням ОСОБА_3 дій по перешкоджанню роботи арбітражного керуючого».

Скаржник звернув увагу на те, що вище по тексту протоколу, особи які його склали, зазначають, що саме, на їхню точку зору, є таким «перешкоджанням», а саме: подання ОСОБА_2 скарг і позовів (для уточнення та більш детального інформування суду варто зазначити, що йдеться про скаргу на бездіяльність арбітражного керуючого щодо невжиття нею заходів з отримання виписок по рахунку банкрута, що призвело до завищення розміру вимог інціюючого кредитора на суму 17 201 703,60 грн., а також про позов про визнання недійсними правочинів, які полягали у відчуженні боржником, за півтора роки до початку процедури банкрутства, двох об`єктів нерухомості ринковою вартістю в 16 611 600,00 грн. за заниженою ціною в розмірі 3 592 345,00 грн.). Отже, сам факт обґрунтованої реалізації ОСОБА_2 її процесуальних прав спонукав ініціюючого кредитора і арбітражного керуючого укласти цей договір позики. Отже, договір позики укладався без наміру створення правових наслідків, обумовлених ним, а лише з протиправним наміром - усунути ОСОБА_2 , як «незручного» для арбітражного керуючого кредитора з процедури банкрутства, при цьому поглибивши заборгованість боржника і штучно збільшивши розмір вимог ініціюючого кредитора (ТОВ «Інвест-Споруда»). Отже, протокол засідання комітету кредиторів ТОВ «Аргос Стандарт» від 27 вересня 2024 року є доказом фіктивності правочину, адже самі сторони визнали, що при вчиненні правочину вони не мали тієї мети, з якою укладаються договори позики.

Скаржник додатково наголосив, що ліквідатором Банкрута, не вжито жодного заходу щодо повернення майна Банкрута або дебіторської заборгованості за відчужене майно, кошти за які сплачені Банкруту не були.

Вищезазначені дії, за твердженням скаржника, направлені виключно на те, щоб прибрати «незручного кредитора» та припинити процедуру банкрутства без вжиття належних та адекватних дій ліквідатором щодо відновлення платоспроможності Банкрута, та «приховати» злочинні дії щодо безоплатного заволодіння майном ТОВ «Аргос Стандарт» з боку колишнього керівника банкрута - Речицького ОЮ.

Скаржник наполягає на тому, що фактично оспорюваним правочином здійснені наступні порушення:

1) мало місце виконання боржником майнових зобов`язань раніше встановленого строку, з грубим порушенням вимог ч. 3 ст. 64 КУзПБ;

2) відбулася оплата грошових коштів банкрутом іншій особі в той період, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищує вартість його майна;

3) боржник взяв на себе додаткові зобов?язання, які не є витратами, безпосередньо пов?язаними із здійсненням ліквідаційної процедури, що є порушенням норми ч. 1 ст. 59 КУзПБ;

4) було вчинено удаваний правочин, адже відбулося приховане відступлення права вимоги до боржника від ОСОБА_2 до ТОВ «Інвест-Споруда», яке, до того ж, було здійснене без згоди кредитора;

5) укладаючи Договір Позики № 30.09/1 від 30 вересня 2024 року, ліквідатор вийшла за межі своїх повноважень, визначених ст. 61 КУзПБ, оскільки залучила позичені кошти не з метою отримання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам, а з іншою метою;

6) відбулося грубе порушення принципу пропорційності, визначеного нормою ст. 62 КУЗПБ, що є імперативно забороненою дією навіть в тому випадку, коли один із кредиторів згоден на позачергове погашення вимог іншого кредитора тієї ж черги;

7) було вчинено фіктивний правочин без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином, оскільки ініціюючий кредитор надав позику завідомо неплатоспроможній особі без розумної економічної мети, а з протиправною метою.

Скаржник вказав, що зазначене порушення також підтверджується листом Міністерства юстиції України від 29.08.2025 № 123958/3-19210/21.3, який було надано до суду першої інстанції 30.09.2025.

3. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву Товариства з обмеженою відповідальністю “Інвест-Споруда” на апеляційну скаргу.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Інвест-Споруда”, скориставшись правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України, подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заперечило проти доводів апеляційної скарги, просило залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Відповідач-1 наполягає на тому, що ОСОБА_1 не довів порушення належного йому права або безпосереднього майнового інтересу. Процесуальний статус учасника справи про банкрутство не замінює необхідності довести наявність порушеного матеріального права Звернення до суду з позовом про визнання правочину недійсним допускається не будь-якою особою, яка не погоджується з правочином, а його стороною або іншою заінтересованою особою, право чи охоронюваний законом інтерес якої безпосередньо порушено таким правочином.

Відповідач-1 вважає, що апелянт мав довести не формальне перебування в процедурі банкрутства, а те, що:

- на момент укладення Договору позики та здійснення платежу він мав конкретну непогашену вимогу;

- спірний правочин погіршив можливість задоволення саме цієї вимоги;

- задоволення заявленого позову відновить відповідне право.

Відповідач-1 зауважив, що на підтвердження свого статусу кредитора та неправомірності проведених розрахунків апелянт неодноразово посилається на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 21.08.2025 у справі № 904/3993/19. Однак постановою Верховного Суду від 15.01.2026 у справі № 904/3993/19 зазначену постанову ЦАГС скасовано, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 28.01.2025 залишено в силі.

Відповідач-1 вказав, що посилання на суми 7 929,00 грн. та 6 056,00 грн. не підтверджує порушення прав Апелянта. Постановою Верховного Суду від 16.12.2020 у справі № 910/14910/18 з ТОВ «АРГОС СТАНДАРТ» на користь ОСОБА_1 було стягнуто 7 929,00 грн судового збору. Отже, на дати укладення Договору позики, здійснення оспорюваної майнової дії та подання цього позову відповідне поточне грошове зобов`язання існувало.

Водночас на зазначені дати вимога у сумі 7 929,00 грн не була визнана господарським судом як кредиторська вимога у справі про банкрутство та не була включена до реєстру вимог кредиторів. Із заявою про визнання цієї вимоги ОСОБА_1 звернувся у грудні 2024, тобто після укладення Договору позики, здійснення платежу ОСОБА_2 та подання цього позову.

Вимога у сумі 6 056,00 грн виникла у зв`язку зі сплатою судового збору за подання зазначеної заяви у грудні 2024 року. Тому на дати укладення Договору позики, здійснення платежу ОСОБА_2 та звернення з цим позовом вона взагалі не існувала.

Навіть якщо виходити з наявності у ОСОБА_1 майнового інтересу, пов`язаного із зобов`язанням у сумі 7 929,00 грн, Апелянт не довів причинного зв`язку між Договором позики, виплатою ОСОБА_2 та неможливістю отримання ним зазначеної суми.

Відповідач-1 звернув увагу на обранні ОСОБА_1 неналежного та неефективного способу захисту. Визнання недійсним договору позики: не припинить автоматично правові наслідки платежів на користь ОСОБА_2 ; не створить обов`язку ОСОБА_2 повернути 395 654,92 грн.; не забезпечить надходження цієї суми до ліквідаційної маси.

Отже, на думку відповідача-1, задоволення позову може погіршити майновий стан ТОВ «АРГОС СТАНДАРТ», оскільки створить обов`язок повернути 414 000,00 грн, не забезпечивши повернення 395 654,92 грн. від ОСОБА_2 .

При цьому, відповідач-1 зауважив, що ОСОБА_2 не залучена як відповідач.

Відповідач-1 наполягає на тому, що позов про недійсність договору не є способом оскарження діяльності ліквідатора.

Відповідач-1 вказав, що доводи апеляційної скарги не підтверджують недійсності Договору позики № 30.09/1. Фактичне виконання договору спростовує твердження про його фіктивність.

Відповідач-1 стверджує, що:

- апелянт не довів передбачених статтею 42 КУзПБ або загальними засадами цивільного законодавства ознак фраудаторності;

- договір позики не приховував відступлення права вимоги;

- ТОВ «ІНВЕСТ-СПОРУДА» не отримало майна банкрута та не набуло позачергового задоволення своїх вимог;

- посилання ОСОБА_1 на статті 59, 61, 62 і 64 КУзПБ не доводять недійсності Договору позики.

Відповідач-1 зазначив, що лист Міністерства юстиції України від 29.08.2025 № 123958/3-19210/21.3 не встановлює недійсності Договору, оскільки:

- не є нормативно-правовим актом;

- не є судовим рішенням;

- не є висновком експерта;

- не встановлює спільного умислу сторін на укладення фіктивного правочину;

- не спростовує фактичного передання 414 000,00 грн.;

- не встановлює прихованого відступлення права вимоги; не підтверджує порушення особистого права ОСОБА_1 ;

- не визначає правових наслідків Договору позики № 30.09/1.

4. Короткий зміст вимог та узагальнені доводи відзиву Товариства з обмеженою відповідальністю “Аргос Стандарт” на апеляційну скаргу.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Аргос Стандарт”, скориставшись правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України, подало відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в якому заперечило проти доводів апеляційної скарги, просило залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Відповідач-2 зазначив, що, 15.05.2018 між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено Договір позики на суму 400 000,00 грн., а 17.05.2018 між ОСОБА_2 та ТОВ «АРГОС СТАНДАРТ» - Договір поруки № 1.

Відповідач-2 вказав, що станом на вересень 2024 року непогашений залишок визнаних у справі про банкрутство ТОВ «АРГОС СТАНДАРТ» вимог ОСОБА_2 становив 395 654,92 грн.

За твердженням відповідача-2, 27.09.2024 комітет кредиторів погодив погашення цих вимог, отримання від ТОВ «ІНВЕСТ-СПОРУДА» безвідсоткової позики, звернення з позовом до основного боржника ( ОСОБА_4 ) про стягнення 400 000,00 грн та фінансування витрат, необхідних для такого стягнення.

Відповідач-2 зазначив, що, 30.09.2024 між ТОВ «ІНВЕСТ-СПОРУДА» та ТОВ «АРГОС СТАНДАРТ» укладено Договір позики № 30.09/1 на суму 414 000,00 грн (далі – договір позики). Позика є безвідсотковою, а строк її повернення пов`язаний із фактичним стягненням заборгованості з ОСОБА_4 .

Відповідач-2 стверджує, що ТОВ «ІНВЕСТ-СПОРУДА» фактично перерахувало ТОВ «АРГОС СТАНДАРТ» 414 000,00 грн. 03.10.2024 ТОВ «АРГОС СТАНДАРТ» двома платіжними інструкціями перерахувало ОСОБА_2 282 338,40 грн та 113 316,52 грн, усього 395 654,92 грн.

Відповідач-2 звернув увагу на те, що, відповідно до частини другої статті 556 Цивільного кодексу України, до поручителя, який виконав забезпечене порукою зобов`язання, перейшли права кредитора до основного боржника.

Відповідач-2 зазначив, що, 07.10.2024 ТОВ «АРГОС СТАНДАРТ» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_4 про стягнення 400 000,00 грн. Ухвалою від 10.10.2024 відкрито провадження у справі № 904/3993/19 (904/4429/24), а на належні ОСОБА_4 земельну ділянку та житловий будинок накладено арешт.

Отже, за твердженням відповідача-2, договір позики був реально виконаний, а ліквідатор ужив передбачених законом заходів для стягнення набутої дебіторської заборгованості.

Відповідач-2 наполягає на тому, що реальне виконання договору виключає його фіктивність.

Відповідач-2 вважає, що ОСОБА_1 не довів наявності порушеного права або охоронюваного законом інтересу.

Відповідач-2 звернув увагу на те, що визнані у справі про банкрутство вимоги ОСОБА_1 були погашені до вчинення оспорюваних дій. Наявність у реєстрі відомостей про погашені вимоги не означає збереження непогашеного майнового права. Процесуальна участь у справі про банкрутство сама собою не підтверджує наявності особистого майнового інтересу, який може бути відновлений заявленим позовом.

Посилання на суми 7 929,00 грн. та 6 056,00 грн., на думку відповідача-2, не підтверджує порушення прав Апелянта. Наявність поточного зобов`язання у сумі 7 929,00 грн. сама по собі не доводить, що саме договір позики та виплата ОСОБА_2 спричинили неможливість його виконання. Апелянт не надав доказів відсутності у боржника інших джерел для погашення цієї вимоги або причинного зв`язку між оспорюваними діями та затримкою її виконання. Подальше погашення 7 929,00 грн. та 6 056,00 грн. підтверджує відсутність актуального порушення майнового права ОСОБА_1 на момент вирішення спору. Заявлені позовні вимоги не спрямовані на стягнення зазначених сум і не є способом захисту відповідного грошового зобов`язання.

Відповідач-2 наполягає на тому, що статус учасника товариства не надає ОСОБА_1 права діяти від власного імені в інтересах ТОВ «АРГОС СТАНДАРТ».

Відповідач-2 вказав, що договір позики не приховував відступлення права вимоги. Так, у спірних правовідносинах:

- вимога ОСОБА_2 до ТОВ «АРГОС СТАНДАРТ» припинилася внаслідок виконання, а не була передана ТОВ «ІНВЕСТ-СПОРУДА»;

- у ТОВ «ІНВЕСТ-СПОРУДА» виникла самостійна вимога до ТОВ «АРГОС СТАНДАРТ» з договору позики;

- до ТОВ «АРГОС СТАНДАРТ» як поручителя перейшло право вимоги до основного боржника ОСОБА_4 .

Відповідач-2 стверджує, що операція мала конкретну економічну мету та не доведена як збиткова.

Відповідач-2 зазначив, що посилання на статті 42, 59, 61, 62 та 64 КУзПБ не доводять недійсності договору.

Передумови застосування частини першої статті 42 КУзПБ не доведені. Частина перша статті 42 КУзПБ вимагає встановлення не лише однієї з перелічених у ній обставин, а й порушення прав боржника або кредиторів. Наведені Апелянтом обставини не підтверджують сукупності умов жодної із зазначених ним підстав частини першої статті 42 КУзПБ.

Частина друга статті 42 КУзПБ поширюється на правочини, вчинені протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство. Оспорюваний договір укладено 30.09.2024, тобто після відкриття 24.09.2019 провадження у справі про банкрутство. Тому передбачена частиною другою статті 42 КУзПБ підстава щодо укладення договору із заінтересованою особою не відповідає часовим межам спірних правовідносин.

Відповідач-2 вказав, що стаття 62 КУзПБ регулює склад ліквідаційної маси. Правило пропорційності міститься у частині третій статті 64 КУзПБ і стосується випадку недостатності коштів, одержаних від продажу майна банкрута, для повного задоволення вимог однієї черги. Навіть можливе порушення порядку розрахунків саме по собі не доводить недійсності договору позики за статтями 203, 215 Цивільного кодексу України, порушення особистого права ОСОБА_1 та ефективності заявленого ним способу захисту.

На думку відповідача-2, посилання Апелянта на те, що стаття 61 КУзПБ прямо передбачає можливість отримання кредиту для виплати вихідної допомоги працівникам, не доводить нікчемності будь-якого іншого договору позики. Навіть можливе недотримання спеціального порядку здійснення окремої операції у ліквідаційній процедурі не є тотожним недійсності правочину. Для застосування статей 203, 215 Цивільного кодексу України необхідно встановити конкретне порушення вимог закону на момент укладення договору, передбачений законом наслідок такого порушення та порушення права позивача.

Відповідач-2 наполягає на тому, що лист Міністерства юстиції України від 29.08.2025 № 123958/3-19210/21.3 не є доказом недійсності договору. Незалежно від його процесуального статусу зазначений лист:

- не є нормативно-правовим актом; не встановлює обставин укладення та виконання договору;

- не містить оцінки порушення особистого права ОСОБА_1 ;

- не вирішує питання дійсності договору;

- не спростовує постанов Верховного Суду від 07.08.2025 та 15.01.2026 в цій справі.

Крім того, відповідач-2 зауважив, що задоволення вимоги про спростування майнової дії без пред`явлення до ОСОБА_2 вимоги про стягнення 395 654,92 грн. та без залучення її як відповідача не створить виконавчого механізму повернення коштів до ліквідаційної маси.

Визнання недійсним договору позики також не створює автоматичного обов`язку ОСОБА_2 повернути отримані кошти, але може спричинити обов`язок ТОВ «АРГОС СТАНДАРТ» повернути ТОВ «ІНВЕСТ-СПОРУДА» фактично отримані 414 000,00 грн.

5. Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий суддя Соп`яненко О.Ю. (суддя-доповідач), судді: Джепа Ю.А., Золотарьова Я.С.

На підставі розпорядження керівника апарату суду від 05.10.2026, з метою дотримання встановлених законом строків розгляду справи та у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Джепи Ю.А. - члена колегії суддів, відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених рішенням зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2025 № 1 (зі змінами), призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у справі № 904/3993/19 (904/5030/24).

За результатами повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2026 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді – Соп`яненко О.Ю., суддів: Дарміна М.О., Золотарьової Я.С.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

03.08.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-2 просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

04.08.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач-1 просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.

07.08.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшли додаткові письмові пояснення щодо відсутності порушення прав ОСОБА_1 та представництва інтересів учасників боржника уповноваженою особою.

В судове засідання 07.10.2026 сторони з`явилися, надали пояснення у справі, відповіли на поставлені судом питання.

У судовому засіданні 07.10.2026 колегія суддів прийняла вступну та резолютивну частини постанови.

6. Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.

ОСОБА_1 є учасником ТОВ «АРГОС СТАНДАРТ» починаючи з 2017 року і по теперішній час.

Станом на 2017 рік, початок 2018 року у складі учасників ТОВ «АРГОС СТАНДАРТ» були ОСОБА_1 з часткою у статутному капіталі у розмірі 0,01% та ТОВ «Бенфолд» з часткою у статутному капіталі у розмірі 99,99 % у сумі 7 004 550 грн. У свою чергу, єдиним учасником ТОВ «Бенфолд» було ТОВ «АРГОС СТАНДАРТ».

Відповідно до протоколу засідання комітету кредиторів ТОВ “Аргос Стандарт” від 27 вересня 2024 року зазначено про прийняття комітетом кредиторів, зокрема, наступних рішень: “Погодити позачергове погашення кредиторських вимог ОСОБА_2 відповідно до ухвал Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 у справі № 904/3993/19 в загальній сумі 395 654,92 гри. (триста дев`яносто п 'ять тисяч шістсот п`ятдесят чотири гри. дев`яносто дві коп.) - 4-та черга задоволення вимог кредиторів. 2. Погодити надання Товариством з обмеженою відповідальністю “Інвест-Споруда” коштів Товариству з обмеженою відповідальністю “Аргос Стандарт” для погашення залишку кредиторських вимог ОСОБА_2 відповідно до ухвал Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2020 у справі № 904/3993/19 в загальній сумі 395 654,92 гри. (триста дев`яносто п`ять тисяч шістсот п`ятдесят чотири грн. дев`яносто дві коп.) - 4-та черга задоволення вимог кредиторів, шляхом укладання договору позики”.

У своєму клопотанні від 07.10.2024 арбітражний керуючий Венська О.О. повідомила про те, що: “На виконання вищезазначеного 30 вересня 2024 р. між ТОВ “ІНВЕСТ-СПОРУДА” (Позикодавець) та ТОВ “АРГОС СТАНДАРТ” в особі ліквідатора Венської О.О. (Позичальник) було укладено Договір Позики №30.09/1 відповідно до якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Позикодавець передає у власність Позичальнику грошові кошти у розмірі, визначеному у п. 2.1 цього Договору (надалі іменується "позика"), а Позичальник зобов`язується повернути позику у визначений цим Договором строк. Згідно з п. 2.1. Договору Позики № 30.09/1 Розмір позики становить 414 000,00 грн. (чотириста чотирнадцять тисяч гривень нуль копійок)”.

В матеріалах справи містяться копії платіжних інструкцій від 03.10.2024 № 1 і № 2 на суму 282 338,40 грн. і 113 316,52 грн. відповідно (тобто на загальну суму 395 654,92 грн.) де платником зазначено ТОВ “Аргос Стандарт” (тобто боржника), а отримувачем зазначено ОСОБА_2 (тобто одного з кредиторів). Призначення платежу в обох платіжних інструкціях наступне: “погашення заборг. (осн. борг) - четверта черга задоволення вимог кредиторів у спр. № 904/3993/19 про банкрутство ТОВ АРГОС СТАНДАРТ (ЄДРПОУ 39223626) без ПДВ”.

7. Оцінка апеляційним господарським судом аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, погоджується з правовим обґрунтуванням та висновками Господарського суду Дніпропетровської області з огляду на таке.

Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що, відповідно до статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За частиною першою статті 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до ч.1 ст.42 КУзПБ, господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав:

- боржник виконав майнові зобов`язання раніше встановленого строку;

- боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов`язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов`язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим;

- боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов`язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів;

- боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна;

- боржник узяв на себе заставні зобов`язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Отже, як правильно вказано судом першої інстанції, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права та звернення про здійснення його захисту особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 по справі № 125/2157/19 зазначено, що вирішуючи питання про недійсність правочину судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, якими передбачено, зокрема, право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією зі сторін правочину або іншою заінтересованою особою до іншої сторони чи сторін правочину; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення того, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину та має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, у чому полягає його порушення, і в залежності від цього у який ефективний спосіб порушене право може бути захищено.

Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так й іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину і хоча й не була титульним володільцем відчуженого майна, однак вважає своє право власності на це майно порушеним або вважає порушеним інше речове право на відчужене майно. Крім того, у розумінні наведених положень законодавства оспорювати правочин у суді може одна із сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття “заінтересована особа” такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що самі по собі дії осіб, зокрема щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.

Тобто, за судовим захистом може звернутися особа, право або охоронюваний законом інтерес якої порушене, невизнане чи оспорюване. Крім того, процесуальним кодексом визначено можливість участі у справі інших осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Наведена правова позиція міститься в постанові КГС ВС від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20, в якій зазначено наступне: "У той же час, у позовній заяві Позивач не зазначає та не доводить, які права та законні інтереси ОСОБА_1 порушені Відповідачами, не обґрунтовує наявність його порушеного права, та які права ОСОБА_1 буде захищено та відновлено у разі винесення судом рішення про задоволення позовних вимог."

Господарським судом першої інстанції правильно встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між Позивачем та ОСОБА_2 відсутні будь-які правовідносини та/або зобов`язання, з приводу порушення яких ОСОБА_5 може звернутися за судовим захистом.

Як зазначено у правових позиціях, викладених постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

У названих постановах Верховного Суду також відзначено, що у разі з`ясування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.

Суд першої інстанції правильно застосував зазначені правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду, до спірних правовідносин.

У відповідності з ч.ч. 1, 3, 4 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Крім того, за приписами ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77 ГПК України).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що, з огляду на відсутність у матеріалах справи належних та допустимих доказів, які б підтверджували порушення прав та охоронюваних законом інтересів ОСОБА_1 , доводи, викладені в позовній заяві є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду, що відсутність у Позивача порушеного права є достатньою правовою підставою для відмови у позові.

Відтак, суд першої інстанції всебічно дослідив правовідносини сторін, правильно встановив наявність підстав для відмови у позові.

Отже, доводи апелянта про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам та доказам, поданим позивачем, відхиляються колегією суддів.

Слід звернути увагу скаржника на те, що, враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 р. (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень сторін колегією суддів до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.

8. Висновки апеляційного господарського суду за результатами перегляду рішення суду.

Апеляційний господарський суд, здійснивши апеляційний перегляд справи у межах доводів апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 269 Господарського процесуального кодексу України дійшов висновку про відсутність порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області – таким, що підлягає залишенню без змін.

9. Розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає і підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачаються, судові витрати відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись статями 129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 у справі № 904/3993/19 (904/5030/24) - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.04.2026 у справі № 904/3993/19 (904/5030/24) – залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова підписана 29.10.2026 року.

Головуючий суддя Соп`яненко О.Ю.

судді Дармін М.О.

Золотарьова Я.С.