Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №908/526/26 — Центральний апеляційний господарський суд

Суд: Центральний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них

Дата: 29 вересня 2026 р.

Справа: №908/526/26

Суддя: Кучеренко Оксана Іванівна

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2026 м.Дніпро справа №908/526/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кучеренко О.І. (доповідач)

суддів: Кошлі А.О., Демчини Т.Ю.

з секретарем судового засідання Ігнатенко Г.В.

за участю представників:

від апелянта Сергійчик А.О., самопредставництво (в режимі відеоконференції

від відповідача Капуста А.В., адвокат (в режимі відеоконференції)

розглянув апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України Агенція оборонних закупівель на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.05.2026 (суддя Корсун В.Л.) у справі

за позовною заявою Державного підприємства Міністерства оборони України Агенція оборонних закупівель (04074, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 2)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» (69006, м.Запоріжжя, вул. Північне шосе, буд. 69А)

про стягнення 9 407 941 гривні 20 копійок

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовної заяви.

02.03.2026 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява за вих. від 02.03.2026 Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» про стягнення штрафних санкцій згідно державного контракту (договору) про закупівлю від 18.04.2024 №137/04-24-РМ у розмірі 9407941 грн 20 коп, з яких: 7167955 грн 20 коп. пені та 2239986 грн 00 коп. штрафу.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між державним підприємством Міністерства оборони України «Державний оператор тилу» (Замовник) та відповідачем (Постачальник) укладено Договір, за умовами якого відповідач зобов`язався поставити Замовнику товар у кількості 10000 штук на загальну суму з податком на додану вартість 31999800 грн 00 коп. у строк до 30.06.2024.

Відповідач порушив строк поставки товару з простроченням на 44 та 47 днів відповідно, що відповідно до умов договору є підставою сплати Замовнику пені у розмірі 0,5 відсотка від ціни Товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення, а за порушення строку поставки Товару понад 30 календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 відсотків від ціни Товару, строк поставки якого порушено. За розрахунком позивача, пеня становить 7167955 грн 20 коп., штраф – 2239986 грн 00 коп. Претензією від 28.11.2024 №2165/06/1716-2024 позивач вимагав від відповідача сплатити неустойку, відповідач неустойку не сплатив, що стало підставою для звернення до суду.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.05.2026 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «МІК» на користь державного підприємства Міністерства оборони України Агенція оборонних закупівель 1433591 грн 04 коп. пені, 447997 грн 20 коп. штрафу та 112895 грн 30 коп. судового збору, у іншій частині позову відмовлено.

Суд першої інстанції встановив, що відповідач у визначений Договором строк зобов`язання з поставки Товару не виконав, поставив Товар після 30.06.2024 за актом приймання-передачі від 13.08.2024 №444 з простроченням на 44 дні, за актом приймання-передачі від 16.08.2024 №804 з простроченням на 47 днів. Ці обставини визнано сторонами, а тому, відповідно до частини 1 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, вони не підлягали доказуванню. Перевіривши розрахунок пені та штрафу і період їх нарахування, суд визнав розрахунок позивача правильним. Відповідач заперечень проти розрахунку не надав, однак просив зменшити неустойку на 90 відсотків.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що зменшення неустойки на 90 відсотків не відповідатиме принципу справедливості, може призвести до порушення балансу інтересів сторін та не стимулюватиме відповідача до вчасного виконання зобов`язань за іншими договорами, тому пеню до 1433591 грн 04 коп., а штраф до 447997 грн 20 коп.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

22.06.2026 Державне підприємство Міністерства оборони України Агенція оборонних закупівель подало апеляційну скаргу на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.05.2026, у якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 20.05.2026 у частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ДП «Агенція оборонних закупівель» задовольнити повністю на загальну суму 9407941 грн 20 коп., з яких: пеня у розмірі 7167955 грн 20 коп. та штраф 2239986 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не з`ясував усіх обставин, що мають значення для справи, його висновки не відповідають обставинам справи, а норми матеріального та процесуального права застосовано неправильно, внаслідок чого з відповідача стягнуто лише 20 відсотків нарахованої неустойки замість заявленої суми. Апелянт посилається на статтю 277 Господарського процесуального кодексу України.

Апелянт наголошує, що предметом Договору є Товар для забезпечення діяльності Збройних Сил України у умовах воєнного стану, Договір виконується у рамках бюджетної програми за кодом 2101020 за кошти Державного бюджету України (пункт 1.4 Договору), сторони усвідомлювали значення Товару для обороноздатності держави, а порушення строків виконання державного контракту негативно впливає на обороноздатність і репутацію Міністерства оборони України. У зв`язку з цим апелянт посилається на статтю 17 Конституції України, Закон України «Про оборону України» та постанови Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21, від 09.06.2022 у справі №910/8425/19, від 15.06.2022 у справі №922/2141/21.

Апелянт зазначає, що пунктами 8.1 та 8.2 Договору сторони погодили відповідальність за порушення строку поставки, відповідач зі свого боку погодив умови Договору, а відповідно до статей 526, 610, 611, 612, 624, 627 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання підлягає виконанню належним чином, а неустойка стягується у встановленому розмірі. Апелянт покликається на принцип свободи договору (постанова Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №909/51/19) та на ризикований характер підприємницької діяльності, зазначаючи, що відповідно до постанов Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі №922/266/20 та постанови Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17 розмір штрафних санкцій має зменшуватися у виключних випадках з урахуванням усіх обставин справи. Апелянт також посилається на постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19 та від 15.06.2022 у справі №922/2141/21 щодо недопустимості надмірного зменшення неустойки та на доктрину заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium), стверджуючи, що відповідач, який уклав державний контракт і приступив до його виконання, діє недобросовісно.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції зменшив неустойку на 80 відсотків, посилаючись на неналежні та недопустимі докази, зокрема на Акт обстеження об`єкта нежитлової нерухомості від 14.03.2023 та Акт комісійного обстеження об`єкта від 29.11.2022, які складені до укладення Договору, а тому не можуть підтверджувати неможливість виконання зобов`язання за Договором, який укладений 18.04.2024.

Щодо Сертифіката Київської обласної торгово-промислової палати від 10.12.2024 №3200-24-2251 апелянт зазначає, що пунктом 10.1 Договору сторони передбачили, що Договір укладається під час дії воєнного стану, який не вважається форс-мажорною обставиною; що, за пунктами 10.6 та 10.7 Договору, про настання форс-мажорних обставин сторона зобов`язана повідомити протягом 5 робочих днів, а підтверджуючий документ торгово-промислової палати надати протягом 10 робочих днів з дня виникнення таких обставин. Сертифікат ТПП, який наданий відповідачем, виданий 10.12.2024 без своєчасного направлення позивачу, а тому не може підтверджувати обставини, які виникли 22.06.2024. На підтвердження цієї позиції апелянт покликається на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2025 у справі №910/16300/24 та на постанови Верховного Суду від 04.12.2024 у справі №910/4843/24, від 13.09.2023 у справі №910/8741/22, від 25.09.2024 у справі №910/17252/23.

Апелянт також стверджує, що відповідач не довів причинно-наслідкового зв`язку між пошкодженням складу 22.06.2024 та несвоєчасною поставкою Товару за Договором, не надав доказів того, що на пошкодженому складі зберігався Товар, який підлягав поставці; що між 22.06.2024 та 30.06.2024 минуло лише 8 днів, а тому, на думку апелянта, станом на 22.06.2024 Товар вже мав бути виготовлений; що відповідач у близько дев`яти судових справах (908/3309/25, 908/289/26, 908/622/26, 908/618/26, 908/621/26, 908/2296/25, 908/1473/25, 910/1627/26, 910/1626/26) називає одну й ту саму причину несвоєчасної поставки – коротке замикання електроприладів та вихід з ладу швейного обладнання. Крім того, апелянт зазначає, що відповідач поставляв неякісний Товар для Збройних Сил України.

Апелянт вказує, що відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України обставина вважається доведеною, якщо докази на її підтвердження є більш вірогідними, ніж докази на її спростування, та що відповідач не довів неможливості виконання обов`язків за Договором. Апелянт посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Надточій проти України», «Гурепка проти України №2», «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України», «Гірвісаарі проти Фінляндії» щодо принципу рівності сторін та обов`язку суду обґрунтовувати свої рішення, а також на те, що зменшення неустойки стимулюватиме відповідача до неналежного виконання державних контрактів на забезпечення потреб Збройних Сил України.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи письмових пояснень відповідача на апеляційну скаргу.

Відповідач у письмових поясненнях, які поданих 20.07.2026 заперечує проти апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим і просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін.

Відповідач зазначає, що поставку Товару здійснено на 100 відсотків, без претензій щодо якості, а прострочення мало об`єктивні причини. Він посилається на Сертифікат Київської обласної торгово-промислової палати від 10.12.2024 №3200-24-2251, яким засвідчено військові дії, ракетні та артилерійські обстріли, внаслідок яких після ракетного обстрілу 22.06.2024 пошкоджено об`єкти енергетичної інфраструктури у Запорізькій області, а на виробництві відповідача внаслідок короткого замикання пошкоджено електроприлади (швейне обладнання, розкрійний комплекс Bullmer Procut) та електропроводку; період дії цих обставин – з 24.06.2024 до 13.08.2024. За твердженням відповідача, 24.06.2024 відбулося повне зупинення виробництва товару у виробничому цеху у місті Запоріжжі.

Відповідач стверджує, що прострочення поставки не завдало позивачу збитків, які не доведені та не виражені у майновому значенні; що заявлена неустойка становить 29,4 відсотка вартості всього Договору; що Товар поставлено до зимового періоду без негативних наслідків; що для позивача зменшення неустойки не матиме негативних наслідків. Він посилається на постанови Верховного Суду від 20.10.2021 у справі №910/8396/20, від 14.09.2021 у справі №910/7256/20, від 19.08.2021 у справі №910/11889/20, від 13.07.2022 у справі №925/577/21, від 13.01.2022 у справі №910/488/21, від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20).

Відповідач указує, що Запорізька міська територіальна громада віднесена до територій можливих бойових дій наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376; що за період з 18.04.2024 до 16.08.2024 у місті Запоріжжі тривалість повітряних тривог становила 677,1 години (28 днів) за кількості тривог 765, тобто 23 відсотки часу, періоду протягом якого відповідач повинен виготовити Товар. Відповідно до наказу відповідача від 14.03.2022 №031422-01/О під час повітряної тривоги працівники припиняють роботу та прямують до укриттів. Відповідач покликається на статтю 3 Конституції України, статті 6 та 13 Закону України «Про охорону праці», Кодекс цивільного захисту України, статтю 271 Кримінального кодексу України та статтю 218 Господарського кодексу України, стверджуючи, що він вжив усіх залежних від нього заходів і не міг ставити виконання господарського договору вище за обов`язок зберегти життя і здоров`я працівників.

З метою підтвердження тяжкого майнового стану, відповідач посилається на листи Головного управління Національної поліції у Запорізькій області від 15.02.2023 №1211/6/03-2023 та без номера і дати щодо захоплення будівель Мелітопольського та Токмацького швейних цехів, Акт обстеження об`єкта нежитлової нерухомості від 14.03.2023 та Акт комісійного обстеження від 29.11.2022. Відповідач також покликається на постанову Верховного Суду від 08.07.2026 у справі №908/3309/25, копію якої долучено до письмових пояснень, і вважає, що суд першої інстанції збалансовано підійшов до питання зменшення неустойки, мотивувавши своє рішення відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Рух справи у суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді Кучеренко О.І. (доповідач), судді: Демчина Т.Ю., Кошля А.О.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства Міністерства оборони України Агенція оборонних закупівель на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.05.2026, витребувано матеріали справи №908/526/26 з Господарського суду Запорізької області.

07.07.2026 на виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 29.06.2026 надійшли матеріали справи №908/526/26.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2026 розгляд апеляційної скарги Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.05.2026 призначено у судовому засіданні 30.09.2026 о 15 год 15 хв.

30.09.2026 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови по справі.

Обставини справи, які встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.

18.04.2024 між державним підприємством Міністерства оборони України «Державний оператор тилу» (Замовник та товариством з обмеженою відповідальністю «МІК» (Постачальник) укладено державний контракт (Договір) про закупівлю №137/04-24-РМ (Договір).

Постачальник зобов`язується поставити Замовнику Куртка утеплена спеціальна, вид 2 (35810000-5 – Індивідуальне обмундирування) (Товар), найменування, перелік, характеристики, обсяг, код згідно з національним класифікатором ДК яких визначені у Специфікації (Додаток №1) (номер оголошення про проведення закупівлі, присвоєний електронною системою закупівель – ID: UA-2024-03-26-012354-a), а Замовник - прийняти та оплатити Товар у порядку та на умовах, визначених цим Договором (пункт 1.1 Договору).

Отримувачами Товару за Договором є Об`єднані центри забезпечення Міністерства оборони України, до яких здійснюється постачання Товару (Отримувач) для задоволення нагальних потреб функціонування держави, забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів країни (пункт 1.2 Договору).

Валютою цього Договору є національна валюта України - гривня. Загальна ціна Договору та ціна за одиницю Товару за цим Договором визначається у Специфікації (Додаток №1). Ціна Товару включає у себе ціну матеріалів, виробництва, транспортування та інші витрати, безпосередньо пов`язані з Товаром, схоронністю, збереженням, охороною, транспортуванням, перевіркою Товару на відповідність технічним вимогам, його лабораторним випробуванням. У ціну Товару включені всі витрати Постачальника, які він несе та може понести у зв`язку з виконанням обов`язків за Договором (пункт 2.1 Договору).

Розрахунок за Товар здійснюється у безготівковій формі, шляхом перерахування Замовником коштів на поточний банківський рахунок Постачальника, вказаний у розділі 16 цього Договору, а у випадку здійснення Замовником передоплати - на небюджетний рахунок, відкритий Постачальником у органах Державної казначейської служби України відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 4 грудня 2019 року №1070 «Деякі питання здійснення розпорядниками (одержувачами) бюджетних коштів попередньої оплати товарів, робіт і послуг, що закуповуються за бюджетні кошти». Розрахунок за Товар здійснюється у строк, передбачений у Специфікації (Додаток №1), після його фактичного приймання Отримувачем на підставі належним чином оформлених Актів приймання Товару за умов відсутності будь-яких зауважень до Товару з боку Замовника та/або Отримувача та наявності документів до всіх партій товару, переданих Отримувачу, згідно переліку у пункті 6.7 (пункт 3.1 Договору).

Постачальник зобов`язаний здійснити поставку Товару за цим Договором не пізніше строку, визначеного у Специфікації (Додаток №1), але у будь-якому випадку у строк, визначений Замовником у заявці на поставку, складеній Замовником за формою, визначеною у Додатку №2 до цього Договору (заявка на поставку Товару). Вказані у Специфікації (Додаток №1) або заявках на поставку Товару строки поставки Товару можуть бути змінені за зверненням Замовника, але у будь-якому випадку - за погодженням Сторін (пункти 4.1 та 4.1.1 Договору).

Заявка на поставку Товару подається Замовником Постачальнику засобами електронної пошти у порядку, визначеному цим Договором, не менш ніж за 10 календарних днів до дати поставки, визначеної у Специфікації (Додаток №1) або у заявках на поставку Товару (пункт 4.3 Договору).

Згідно із пунктом 6.7 Договору, після здійснення перевірки Товару відповідно до пунктів 6.3, 6.4 Договору, у разі відсутності зауважень Отримувача до Товару, Постачальник та Отримувач підписують Акт приймання Товару, що підтверджує перехід права власності на Товар від Постачальника до Отримувача, та Постачальник передає Замовнику: підписаний Акт приймання Товару згідно Додатку 4 до Договору; оригінал товарно-транспортної накладної підписаної Отримувачем, Оригінал видаткової накладної підписаної Отримувачем; повідомлення-підтвердження; оригінал акту приймального контролю за якістю. Після підписання Замовник повертає належні екземпляри Акту приймання Товару Постачальнику та Отримувачу протягом 14 календарних діб або повідомляє про відтермінування строку передачі документів.

У разі порушення строку поставки, не передачу (несвоєчасну передачу, повернення з підстав, встановлених цим Договором) Товару, Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,5 % від ціни Товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) Товару, за кожний день затримки передачі. Пеня нараховується протягом строку порушення виконання зобов`язань за Договором за кожен повний день прострочення виконання таких зобов`язань. За порушення строку поставки Товару понад 30 календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 % від ціни Товару, строк поставки якого порушено. При цьому, відібрані зразки партії Товару для проведення лабораторних випробувань не вважаються непоставленими (неприйнятими) (пункт 8.2 Договору).

У разі застосування пені/штрафу Постачальник зобов`язаний сплатити суму пені/штрафу протягом 30 банківських днів від дати направлення Замовником письмового повідомлення Постачальнику (пункт 8.4 Договору).

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності після його підписання Сторонами та діє протягом строку, вказаного у Специфікації (Додаток №1) (пункт 13.1 Договору).

До Договору укладено Додаток №1 від 18.04.2024 Специфікація, згідно з пунктами 1, 5 якої, постачальник взяв на себе зобов`язання здійснити поставку товару у кількості 10000 (Куртка утеплена спеціальна, вид 2 (35810000-5:Індивідуальне обмундирування) на загальну суму 31999800 грн 00 коп. з ПДВ.

Відповідно до пункту 2.1 Договору загальна ціна Договору становить 31999800 грн 00 коп., у тому числі ПДВ 20% - 5333300 грн 00 коп. (пункт 3 Специфікації).

Відповідно до пункту 3.1 Договору оплата вартості поставленого товару здійснюється замовником подекадно, а саме протягом 10 банківських днів з дня наступного за декадою, протягом якої поставлено товар, на підставі підписаних сторонами та отримувачем відповідних актів приймання товару (пункт 4 Специфікації).

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31.09.2024, а у частині виконання сторонами своїх зобов`язань за цим Договором, у тому числі у частині нарахування та сплати штрафних санкцій та поставки товару – до повного виконання (пункту 6 Специфікації).

18.04.2024 Замовником на електронну адресу Постачальника було направлено Заявки на поставку №R000212 та №R000213, у яких зазначено Отримувачів Товару і відповідну кількість Товару та строки (30.06.2024 включно), що відповідають пунктам 1 та 5 Специфікації (Додаток №1 до Договору).

На виконання умов Договору (державного контракту), Постачальник (відповідач) передав Замовнику (Військова частина НОМЕР_1 ), товар у такі строки. Зокрема, за Заявкою №R000212 (напрямок – м. Київ) поставка Товару у кількості 6000 штук на загальну суму 19 199 880 грн 00 коп. (з ПДВ) відбулася 16.08.2024, що підтверджується Актом №804 від 16.08.2024. Вказаний Акт підписано між Постачальником та Замовником без зауважень. Кінцевою датою поставки за цією заявкою було визначено 30.06.2024, отже прострочення становить 47 календарних днів.

За Заявкою №R000213 (напрямок – м.Хмельницький) поставка Товару у кількості 4000 штук на загальну суму 12 799 920 грн 00 коп. (з ПДВ) відбулася 13.08.2024, що підтверджується Актом №444 від 13.08.2024. Вказаний Акт підписано між Постачальником (та Отримувачем без зауважень. Кінцевою датою поставки за цією заявкою було визначено 30.06.2024, отже прострочення становить 44 календарні дні.

Отже, загальна кількість фактично поставленого Товару за вказаними Актами становить 10000 штук на загальну суму 31 999 800 грн 00 коп.

У матеріалах справи міститься службова записка від 20.11.2024 начальника відділу поставок оперативного рівня, у якій зазначено, що на виконання Договору Постачальнику були надіслані Заявки від 18.04.2024 №R000212 та №R000213. Заявки на поставку були надіслані своєчасно, за 14 календарних днів до дати поставки (згідно з пунктом 4.3 Договору). Фактично була поставлена вся кількість товару, але порушені терміни постачання товару.

З огляду на допущене Постачальником порушення строків поставки Товару, Замовник, керуючись умовами пункту 8.2 Договору, нарахував неустойку у вигляді пені та штрафу на загальну суму 9407941 грн 20 коп., з яких 7167955 грн 20 коп. - пеня та 2239986 грн 00 коп. штраф.

З метою досудового врегулювання спору Замовник направив на адресу Постачальника претензію за вих. від 28.11.2024 №2165/06/1716-2024, у якій вимагав розглянути дану претензію, надати на неї відповідь протягом 30 днів з моменту її отримання та перерахувати на розрахунковий рахунок Замовника суму неустойки у розмірі 9407941 грн 20 коп.

Відповідач вказану претензію залишив без задоволення, неустойку у визначеному розмірі не сплатив, відповіді на претензію не надав. Несплата відповідачем неустойки за претензією від 28.11.2024 №2165/06/1716-2024 і стала підставою для звернення позивача до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення 7167955 грн 20 коп. пені та 2239986 грн 00 коп. штрафу.

Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються у апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено, що між Державним підприємством Міністерства оборони України «Державний оператор тилу» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «МІК» (Постачальник) укладено державний контракт (Договір) про закупівлю, предметом якого є поставка обмундирування (куртка утеплена спеціальна). Відповідно до умов Специфікації, яка є невід`ємною частиною Договору Постачальник зобов`язався поставити товар у кількості 10000 штук на загальну суму з ПДВ 31999800 грн 00 коп. у строк до 30.06.2024.

На виконання умов Договору Замовником 18.04.2024 на електронну адресу Постачальника було направлено Заявки на поставку, у яких зазначено відповідну кількість Товару та строки поставки до 30.06.2024, заявки були надіслані своєчасно - за 14 календарних днів до дати поставки, що відповідає умовам Договору.

Отже, судом встановлено, що між сторонами склались господарські правовідносини на підставі укладеного між ними державного контракту (Договору) про закупівлю, який за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до статті 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (стаття 663 Цивільного Кодексу України).

Обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар (частина 1 статті 664 Цивільного Кодексу України).

Як встановлено судом першої інстанції, відповідач у визначений Договором строк зобов`язання з поставки не виконав, прострочивши його поставку за актом приймання-передачі від 13.08.2024 №444 на загальну суму 12799920 грн 00 коп. на 44 календарних днів, а за актом приймання-передачі від 16.08.2024 №804 на загальну суму 19199880 грн 00 коп. - на 47 календарні дні.

У зв`язку з порушенням Постачальником строків поставки Замовник нарахував йому неустойку у розмірі 9407941 грн 20 коп., у тому числі 7167955 грн 20 коп. пені та 2239986 грн 00 коп. штрафу та просив її сплатити протягом 30 днів з моменту отримання претензії

Розрахунок пені та штрафу, який виконаний позивачем, судом першої інстанції визнано вірним. Водночас, з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності, правової природи пені та її основного призначення, перевіривши всі доводи сторін, врахувавши всі істотні обставини, а також інтереси сторін, які заслуговують на увагу, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір неустойки є явно неспівмірним наслідкам порушення, набуває ознак каральної функції та є надмірним тягарем для відповідача, а сукупність встановлених судом обставин свідчить про наявність правових підстав для зменшення її розміру на підставі статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України до 1433591 грн 04 коп. пені та штрафу - до 447997 грн 20 коп., що складає 20% від заявлених позивачем до стягнення з відповідача сум.

Перевіривши встановлені судом першої інстанції обставини, суд апеляційної інстанції погоджується з ними та зазначає, що вони підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами, сторонами не оспорюються та відповідають фактичним обставинам справи. Будь-яких нових обставин, які б мали значення для справи та не були встановлені судом першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Предметом апеляційного оскарження у цій справі є рішення Господарського суду Запорізької області від 20.05.2026 у частині зменшення неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального Кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно з частиною 1 статті 550 Цивільного кодексу України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України). Умовами пункту 8.2 Договору сторони погодили, що за прострочення поставки товару Постачальник сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,5 % від ціни Товару, строк поставки якого порушено, за кожний день прострочення або ціни не переданого (несвоєчасно переданого, повернутого) Товару, за кожний день затримки передачі. За порушення строку поставки Товару понад 30 календарних днів додатково сплачується штраф у розмірі 7 % від ціни Товару, строк поставки якого порушено. Факт порушення відповідачем строку поставки Товару на 44 та 47 днів встановлений судом першої інстанції та сторонами не заперечується.

Разом з тим, відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. За приписами частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги ступінь виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Згідно з частиною 2 цієї статті, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин статтю 233 Господарського кодексу України поряд зі статтею 551 Цивільного кодексу України. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, а до події чи факту застосовується акт, що діяв під час їх настання, на що вказував Верховний Суд у постановах від 02.06.2021 у справі №904/7905/16 та від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99. Зобов`язання між сторонами існували у 2024 році, тому до них застосовуються положення Господарського кодексу України.

Верховний Суд у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 виклав висновки щодо застосування статті 233 Господарського кодексу України та частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, які колегія суддів враховує відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду; за відсутності у законі вичерпного переліку підстав для зменшення суд, оцінивши докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (постанова Верховного Суду від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (911/2223/20)); правовідносини у кожному спорі про стягнення неустойки є відмінними, а тому відсутній універсальний максимальний чи мінімальний розмір, на який неустойка може бути зменшена; законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати; категорії «значно» та «надмірно» є оціночними й конкретизуються у кожному окремому випадку (постанова Верховного Суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20); підлягають врахуванню й оцінці як підстави, прямо передбачені законом, так і ті, що прямо законом не передбачені, але заявлені як підстави для зменшення та мають індивідуальний характер для конкретних правовідносин.

Неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання зобов`язання та не може становити непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, що викладено у рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 та у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка виконує функцію майнової відповідальності; вона не є каральною санкцією, а має компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 наголосила, що заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого, а справедливість, добросовісність і розумність, які належать до загальних засад цивільного законодавства (стаття 3 Цивільного кодексу України), обмежують свободу договору (статті 6, 627 Цивільного кодексу України) та потребують розумного балансу інтересів боржника і кредитора.

Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Водночас, реалізуючи дискреційні повноваження, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін з урахуванням ступеня виконання зобов`язання, причин порушення, поведінки сторін, наслідків порушення та співмірності неустойки цим наслідкам, а також не допускати фактичного звільнення боржника від відповідальності без належних правових підстав.

Відповідно до частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів враховує також висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 08.07.2026 у справі №908/3309/25 (пункти 48– 52). Верховний Суд у цій постанові, переглядаючи спір про стягнення неустойки за державним контрактом на постачання товару для потреб оборони, вказав, що суд апеляційної інстанції, не погоджуючись із висновком суду першої інстанції про зменшення штрафних санкцій, зобов`язаний проаналізувати та спростувати обставини, покладені судом першої інстанції у основу цього висновку, а не обмежуватися посиланням на статус позивача як постачальника товару для забезпечення оборони України та загальною тезою про розмір неустойки пропорційно до вартості товару. Колегія суддів керується цими висновками при перевірці доводів апеляційної скарги.

Перевіривши рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що місцевий господарський суд не обмежився загальними посиланнями на воєнний стан чи статус сторін. Суд першої інстанції встановив і оцінив сукупність конкретних обставин, зокрема, співвідношення заявленої неустойки та вартості Товару; ступінь виконання зобов`язання (товар поставлено у кількості, яка передбачена Договором); відсутність заявлених та доведених збитків позивача та доказів завдання шкоди обороноздатності держави; поведінку позивача; розташування виробничих потужностей відповідача на території, яка віднесена до територій можливих бойових дій; кількість повітряних тривог за період виконання Договору. Суд першої інстанції також надав мотивовану оцінку запереченням позивача та відхилив їх, а прохання відповідача про зменшення неустойки на 90 відсотків задовольнив лише частково з посиланням на потребу збереження стимулювальної функції неустойки та балансу інтересів сторін.

Доводи апелянта про особливий статус позивача, про призначення Товару для Збройних Сил України, про значення своєчасної поставки для обороноздатності держави (стаття 17 Конституції України, Закон України «Про оборону України») колегія суддів визнає слушними у тій частині, що вони підкреслюють підвищену відповідальність постачальника за дотримання строків поставки за державним контрактом. Однак ці обставини не виключають застосування судом частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, а є однією з обставин, які враховуються при визначенні справедливого балансу інтересів сторін. Саме так оцінив ці обставини суд першої інстанції, відмовившись зменшувати неустойку до 10 відсотків заявленої суми та залишивши до стягнення 20 відсотків. У постанові від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, на яку посилається апелянт, Верховний Суд вказав, що у правовідносинах, де сторона використовує результат отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення на відносини, пов`язані з договором; тобто йдеться про можливість врахування такого впливу, а не про заборону зменшення неустойки. Водночас апеляційна скарга не містить посилань на докази, які підтверджували б конкретні негативні наслідки прострочення поставки на 44 та 47 днів для забезпечення потреб Збройних Сил України, і такі докази у матеріалах справи, які дослідив суд першої інстанції, відсутні, про що суд першої інстанції зазначив у рішенні.

Посилання апелянта на положення статей 526, 610, 611, 612, 624, 627 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України про обов`язок виконувати зобов`язання належним чином і про стягнення неустойки у встановленому розмірі не спростовують висновків суду першої інстанції. Факт порушення зобов`язання та право на неустойку судом першої інстанції визнано, а положення частини 1 статті 624 Цивільного кодексу України не виключають застосування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка спеціально наділяє суд правом зменшити розмір неустойки. Принцип свободи договору, на який апелянт посилається, спираючись на постанову Верховного Суду від 06.11.2019 у справі №909/51/19, також не позбавляє суд цього повноваження, оскільки свобода договору обмежена загальними засадами цивільного законодавства, зокрема справедливістю, добросовісністю та розумністю. Те саме стосується підприємницького ризику: у постановах Верховного Суду у справах №916/3211/16, №922/4294/19, №924/633/20, №922/266/20 та у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №910/15484/17, на які апелянт посилається, як зазначає він сам, вказано, що суд зменшує розмір штрафних санкцій у виключних випадках з урахуванням усіх обставин справи, тобто така можливість визнається. Відповідач, зі свого боку, не заперечує факту порушення строку поставки та не стверджує, що умови Договору про неустойку є недійсними, а просить лише зменшити її розмір на підставі закону.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції зменшив неустойку, спираючись на Акт обстеження об`єкта нежитлової нерухомості від 14.03.2023 та Акт комісійного обстеження об`єкта від 29.11.2022, які складені до укладення Договору, колегія суддів відхиляє. Колегія суддів погоджується з апелянтом, що ці документи датовані до укладення Договору від 18.04.2024 і самі по собі не можуть підтверджувати неможливість виконання саме цього зобов`язання. Однак у переліку обставин, які суд першої інстанції поклав у основу висновку про зменшення неустойки, такі акти не названо, а відповідач, за змістом рішення, не стверджував неможливості виконання Договору внаслідок обставин, зафіксованих у цих актах. Відповідач подав ці документи, зокрема, з метою з`ясування його майнового стану, який, відповідно до частини 1 статті 233 Господарського кодексу України підлягає врахуванню при вирішенні питання про зменшення неустойки. Тому посилання апелянта на час складення цих актів не впливає на правильність висновку суду першої інстанції, який ґрунтується на сукупності інших обставин.

Доводи апелянта про те, що Сертифікат Київської обласної торгово-промислової палати від 10.12.2024 №3200-24-2251 не може бути доказом форс-мажорних обставин, оскільки виданий і наданий позивачу з порушенням строків, передбачених пунктами 10.6 та 10.7 Договору, а воєнний стан, відповідно до пункту 10.1 Договору, не вважається форс-мажорною обставиною, колегія суддів не приймає як такі, що не стосуються предмета перегляду.

Суд першої інстанції прямо зазначив, що цей сертифікат не звільняє відповідача від відповідальності та не є беззаперечним доказом форс-мажорних обставин. Відповідач у справі не заявляв вимоги про звільнення його від відповідальності на підставі статті 617 Цивільного кодексу України та статті 218 Господарського кодексу України; як зазначено у рішенні суду першої інстанції, він просив лише зменшити неустойку. Тому правові позиції, на які посилається апелянт – постанова Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2025 у справі №910/16300/24, постанови Верховного Суду від 04.12.2024 у справі №910/4843/24, від 13.09.2023 у справі №910/8741/22, від 25.09.2024 у справі №910/17252/23 – стосуються питання звільнення сторони від відповідальності за порушення зобов`язання та наслідків ненадання або несвоєчасного надання підтвердження форс-мажору, а це питання у цій справі не вирішувалося. Питання ж про те, чи є ті чи інші обставини, у тому числі пов`язані з військовими діями, підставою для зменшення неустойки, вирішується за частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України, яка допускає врахування інших обставин, що мають істотне значення, незалежно від того, чи кваліфікуються вони сторонами як форс-мажорні (постанова Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, пункт 7.29). Суд першої інстанції дослідив сертифікат разом з іншими доказами відповідно до статей 73– 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, і колегія суддів не вбачає підстав для іншої оцінки.

Твердження апелянта про поставлення відповідачем неякісного Товару не підтверджені жодним доказом. Судом першої інстанції встановлено, що Товар поставлено у кількості, яка передбачена Договором, та прийнято позивачем без зауважень; зі службової записки від 20.11.2024 вбачається, що поставлено всю кількість Товару, а порушено лише строки поставки. Предметом позову є стягнення неустойки за порушення строку поставки, а не за поставку Товару неналежної якості. Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення цього твердження лежав на апелянті.

Доводи апелянта щодо порушення відповідачем принципу добросовісності та доктрини заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) не відповідають обставинам справи. Апелянт стверджує, що відповідач, який уклав державні контракти й приступив до їх виконання, згодом пред`являє позов про визнання окремих пунктів договорів недійсними. Проте у цій справі позов про визнання Договору чи його окремих пунктів недійсними не заявлявся; з рішення суду першої інстанції вбачається, що відповідач проти позовних вимог по суті не заперечував, факт порушення строку поставки визнав і просив лише зменшити неустойку на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України. Звернення до суду з клопотанням, право на яке прямо передбачено законом, не може розцінюватися як суперечлива поведінка.

Окремо колегія суддів зауважує, що обставини, які пов`язані з повітряними тривогами у місті Запоріжжі за період з 18.04.2024 до 16.08.2024, з віднесенням Запорізької міської територіальної громади до територій можливих бойових дій та з продовженням відповідачем господарської діяльності у умовах воєнного стану, суд першої інстанції встановив на підставі поданих доказів, а апеляційна скарга не містить доводів, якими ці обставини спростовувалися б. Доводи відповідача щодо вимог законодавства про охорону праці та цивільний захист, які викладені у письмових поясненнях, колегія суддів окремій правовій оцінці не піддає, оскільки для залишення оскаржуваного рішення без змін достатньо обставин, встановлених судом першої інстанції та перевірених судом апеляційної інстанції.

Щодо співмірності розміру неустойки, що залишена до стягнення, колегія суддів зазначає, що нарахована позивачем неустойка у розмірі 9407941 грн 20 коп. становить 29,4 відсотка ціни Договору (31999800 грн 00 коп.) за прострочення поставки Товару на 44 та 47 днів, у той час як Товар поставлено у необхідній кількості та прийнято без зауважень. Після зменшення до стягнення присуджено 1 881 588 грн 24 коп., отже, відповідач не звільнений від відповідальності: з нього стягнуто істотну грошову суму, що зберігає як компенсаційну, так і стимулювальну функцію неустойки та враховує підвищену відповідальність постачальника за державним контрактом. Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19 про те, що зменшення штрафних санкцій на 90 відсотків нівелює їхнє значення, не свідчить про помилковість рішення, оскільки суд першої інстанції відмовився зменшити неустойку на 90 відсотків саме з цих міркувань, а за висновками об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі №911/2269/22 (пункт 7.31) визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду і виражається у конкретній грошовій сумі, яка підлягає стягненню, а не у процентному співвідношенні.

Колегія суддів не встановила, що суд першої інстанції реалізував своє право на зменшення неустойки без дослідження доказів чи з порушенням правил оцінки доказів, які передбачені статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, або що зменшення призвело до порушення балансу інтересів сторін чи до фактичного звільнення відповідача від відповідальності. Незгода апелянта з оцінкою обставин, наданою судом першої інстанції, не є підставою для скасування рішення, оскільки така оцінка відповідає вимогам частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України, правовим висновкам Верховного Суду та перебуває у межах судового розсуду.

Посилання апелянта на принцип рівності сторін, обов`язок суду обґрунтовувати свої рішення та стандарт вірогідності доказів (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України) також не свідчать про порушення норм права. Рішення суду першої інстанції містить мотивовану оцінку доводів позивача та відповідача.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції повно з`ясував обставини, що мають значення для справи, надав їм належну правову оцінку, правильно застосував норми матеріального права – частину 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статтю 233 Господарського кодексу України – і не допустив порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно з частинами 1 та 2 статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таких підстав у цій справі колегією суддів не встановлено, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 20.05.2026 у справі №908/526/26 без змін.

Судові витрати.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у разі залишення апеляційної скарги без задоволення покладаються на особу, яка її подала. Оскільки апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Агенція оборонних закупівель» залишено без задоволення, судовий збір за її подання покладається на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 275, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України Агенція оборонних закупівель на рішення Господарського суду Запорізької області від 20.05.2026 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 20.05.2026 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду. Якщо у судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судового рішення, або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 27.10.2026

Головуючий суддя О.І. Кучеренко

судді Т.Ю. Демчина

А.О. Кошля

Оригінал: reyestr.court.gov.ua