Постанова від 19 жовтня 2026 р. у справі №922/3096/26 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2026 року м. Харків Справа № 922/3096/26

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Демідова П.В., суддя Крестьянінов О.О.

за участю секретаря судового засідання: Євтушенка Є.В.,

за участю представників сторін:

позивач-1 (апелянт): ОСОБА_1;

позивач-2: ОСОБА_2;

від відповідача: не з`явилися;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєдналася ОСОБА_2

на ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.09.2026 у справі №922/3096/26 (суддя Новікова Н.А.)

за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Інтерпром", м. Білгород, Білгородська область російської федерації

про припинення трудових відносин директора, виключення зі складу учасників та зобов`язання виключити відомості щодо учасників з усіх державних реєстрів російської федерації

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2026 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі - позивачі) звернулися до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-технічний центр "Інтерпром" (далі - ТОВ "НТЦ "Інтерпром", відповідач), в якому просили суд:

- припинити трудові правовідносин між ОСОБА_1 та ТОВ "НТЦ "Інтерпром" у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора за власним бажанням;

- виключити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ "НТЦ "Інтерпром;

- зобов`язати ТОВ "НТЦ "Інтерпром" виключити відомості щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з усіх державних реєстрів російської федерації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі є засновниками та учасниками (з частками по 50%) юридичної особи - ТОВ "НТЦ "Інтерпром", створеного та зареєстрованого в російській федерації, а ОСОБА_1 також обіймає посаду директора цього Товариства. У зв`язку зі збройною агресією рф проти України позивачі втратили можливість здійснювати корпоративні права та впливати на діяльність Товариства. Разом з цим, 09.07.2026 загальними зборами учасників Товариства прийнято рішення про припинення повноважень ОСОБА_1 як директора та припинення участі обох позивачів у Товаристві, однак реалізувати це рішення в позасудовому порядку неможливо. У зв`язку з наведеним, позивачі звернулися до суду з позовом про припинення відповідних трудових правовідносин і корпоративних прав з метою усунення правової невизначеності.

Обґрунтовуючи підсудність цього спору господарським судам України, позивачі посилалися, зокрема, на корпоративний договір від 09.07.2026, пунктом 2.2 якого передбачено, що всі спори між сторонами договору та/або сторонами й Товариством, пов`язані з володінням частками, корпоративними правами й обов`язками або участю у Товаристві, підлягають розгляду Господарським судом Харківської області як судом першої інстанції.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 07.09.2026 у справі №922/3096/26 відмовлено у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ТОВ "НТЦ "Інтерпром" про припинення трудових відносин директора, виключення зі складу учасників та зобов`язання виключити відомості щодо учасників з усіх державних реєстрів російської федерації на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки така позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

Місцевий господарський суд, відмовляючи у відкритті провадження у справі, виходив із того, що відповідач створений та зареєстрований за законодавством російської федерації, а заявлені позовні вимоги стосуються корпоративних прав та участі позивачів у юридичній особі, місцезнаходження якої знаходиться за межами України. Тому, за правилом ч. 6 ст. 30 ГПК України у поєднанні з п. 10 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" такий спір належить до виключної підсудності суду за місцезнаходженням товариства, тобто суду держави його створення, і не може бути віднесений до підсудності Господарського суду Харківської області за домовленістю сторін. Суд дійшов висновку, що угода учасників товариства (корпоративний договір від 09.07.2026) про вибір суду не може змінювати правила виключної підсудності з огляду на застереження п. 1 ч. 1 ст. 76 цього Закону, а вимога позивачів щодо внесення змін до державних реєстрів російської федерації не належить до компетенції судів України, поза як відповідна підсудність належить державі створення та ведення відповідних реєстрів.

Не погодившись з постановленою ухвалою місцевого господарського суду, позивач ОСОБА_1 звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.09.2026 у справі №922/3096/26 та направити справу до суду першої інстанції для розгляду по суті.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовані тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють питання міжнародної підсудності спорів за участю іноземного елемента.

Скаржник вважає, що місцевий господарський суд належним чином не перевірив наявності підстав, передбачених статтями 76, 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" для визначення підсудності справи судам України.

Так, апелянт зазначає, що системний аналіз п. 1 ч. 1 ст. 76 та ст. 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначає випадки виключної підсудності справ судам України та не передбачає інших обмежень щодо розгляду справ українськими судами. Отже, в даному випадку пункт 2.2 корпоративного договору від 09.07.2026 є належною угодою про вибір суду, яка підтверджує домовленість сторін про розгляд корпоративних спорів Господарським судом Харківської області.

При цьому, посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 24.04.2024 у справі №570/240/22 та від 04.12.2025 у справі №911/1314/25, відповідно до яких під час визначення компетенції українських судів необхідно враховувати обставини справи та процесуальну поведінку сторін, апелянт наголошує на відсутності заперечень відповідача щодо розгляду спору українським судом та зазначає, що волевиявлення керівника ТОВ "НТЦ "Інтерпром" ОСОБА_1 однозначно вказує на бажання всіх сторін вирішувати цей спір саме в суді України.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував положення міжнародних договорів, зокрема Конвенції про угоди про вибір суду від 30.06.2005, ратифікованою Україною, та приписи ст.ст. 55 і 124 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, які гарантують право на судовий захист і доступ до правосуддя.

На думку скаржника, суд першої інстанції також не врахував правову природу майнових і корпоративних прав позивачів, зокрема частки у статутному капіталі товариства як активу (майна), щодо якого можуть виникати спори, підсудність яких має визначатися з урахуванням положень законодавства України.

Крім того, за твердженням скаржника, суд не надав належної оцінки характеру спірних правовідносин, зокрема наявності позовної вимоги ОСОБА_1 про припинення трудових відносин із товариством, яка (вимога) підлягає розгляду з урахуванням норм трудового законодавства, а також передбачає альтернативну підсудність за вибором позивача.

Додатково скаржник акцентує увагу на тому, що, відмовляючи у відкритті провадження у цій справі, суд першої інстанції не вказав, до компетенції якого суду належить розгляд заявлених вимог.

З огляду на викладене апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі є передчасним і необґрунтованим, оскільки зроблений без комплексного аналізу норм національного законодавства, міжнародних договорів та характеру заявлених позовних вимог, унаслідок чого позивачів було позбавлено можливості реалізувати право на судовий захист у національному суді.

Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2026 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Демідова П.В.. суддя Крестьянінов О.О.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.09.2026 у справі №922/3096/26; встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження; призначено розгляд апеляційної скарги у справі №922/3096/26 на 20.10.2026 об 11:30 год.

Згідно з довідками, сформованими в комп`ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду" копія ухвали суду від 21.09.2026 доставлена до електронних кабінетів позивачів 22.09.2026 о 18:40 год, у зв`язку з чим, враховуючи положення ч.6 ст.242 ГПК України, копія ухвали вважається врученою позивачам - 23.09.2026.

Щодо повідомлення відповідача ТОВ "НТЦ "Інтерпром", місцезнаходженням якого є місто Білгород російської федерації, суд зазначає наступне.

Відповідно до повідомлення, розміщеного 25.02.2022 на офіційному веб-сайті АТ "Укрпошта", у зв`язку з агресією з боку росії та введенням воєнного стану, АТ "Укрпошта" припинило поштове співробітництво з поштою росії та Білорусі; посилки та перекази в ці країни не приймаються.

З огляду на вищенаведене, на період збройного конфлікту у відносинах з державою-агресором унеможливлено застосування міжнародних договорів України з питань правового співробітництва у цивільних і кримінальних справах, у тому числі у зв`язку із припиненням поштового сполучення.

Частиною 4 ст. 122 ГПК України передбачено, що відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання.

Приймаючи до уваги вищенаведене, враховуючи неможливість виконання судового доручення про вручення відповідачу судових документів про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.09.2026 у справі №922/3096/26 дипломатичними каналами, апеляційний господарський суд дійшов висновку про необхідність повідомлення вказаного учасника справи про дату, час і місце розгляду справи шляхом оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України.

З опублікуванням оголошення про виклик ТОВ "НТЦ "Інтерпром" вважається повідомленими про дату, час і місце розгляду справи.

Крім того, всі учасники та посадові особи відповідача, зокрема директор ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебувають на території України, належним чином повідомлені про розгляд справи та беруть участь у розгляді справи в суді апеляційної інстанції. У зв`язку з неможливістю надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження від 21.09.2026 засобами поштового зв`язку суд апеляційної інстанції вважає відповідача належним чином повідомленим про розгляд справи.

Тобто, з урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції належним чином повідомив сторін про відкриття апеляційного провадження, дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

15.10.2026 до Східного апеляційного господарського суду через підсистему "Електронний суд" від позивача - 2 ОСОБА_2 надійшла заява про приєднання до апеляційної скарги, в якій остання підтверджує викладені в апеляційній скарзі обставини та підтримує доводи апеляційної скарги, просить її задовольнити.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.10.2026 приєднано заяву ОСОБА_2 до апеляційної скарги ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.09.2026 у справі №922/3096/26, розгляд якої призначено на 20.10.2026 об 11 год 30 хв.

До початку розгляду апеляційної скарги відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.

У судовому засіданні апеляційної інстанції 20.10.2026 брали участь позивачі, які підтримали доводи та вимоги апеляційної скарги, просили суд скасувати оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для розгляду справи по суті.

Зважаючи на те, що наявних у справі доказів достатньо для вирішення справи, всі учасники судового процесу належним чином повідомленні про її розгляд, а явка сторін не визнавалася судом обов`язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу по суті.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст. 13 ГПК України було створено учасникам справи всі умови для реалізації процесуальних прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 , до якої приєдналася ОСОБА_2 , перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні позивачів, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як убачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі зазначали, що 20.03.2015 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 створили відповідно до законодавства російської федерації ТОВ "НТЦ "Інтерпром", що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи від 23.03.2015, відповідно до якого Товариство зареєстроване та має місцезнаходження за законодавством російської федерації (308000, м. Білгород, вул. Перемоги, буд. 59).

Починаючи з 2015 року по цей час учасниками ТОВ "НТЦ "Інтерпром" були ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з частками по 50% кожному. Генеральним директором цього Товариства відповідно до наказу від 03.05.2017 № 2 призначено ОСОБА_1 , який здійснював повноваження одноосібного виконавчого органу.

Як також зазначають позивачі, з 2015 року до лютого 2022 року ТОВ "НТЦ "Інтерпром" здійснювало господарську діяльність на території російської федерації з дотриманням законодавства держави реєстрації та вимог законодавства України.

Разом з цим, унаслідок повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України з 24.02.2022 позивачі фактично втратили можливість впливати на діяльність Товариства, розпоряджатися його майном та реалізовувати свої корпоративні права.

Позивачі, не бажаючи залишатися учасниками юридичної особи, зареєстрованої на території держави-агресора, та прагнучи припинити будь-які правові зв`язки з такою особою, звернулися до Служби безпеки України із запитом щодо можливих правових механізмів припинення трудових і корпоративних правовідносин із юридичною особою, створеною відповідно до законодавства російської федерації. Зокрема, позивачі просили роз`яснити порядок припинення участі громадян України в такому суб`єкті господарювання, припинення повноважень його керівника, виходу зі складу учасників, а також ліквідації (припинення діяльності) зазначеної юридичної особи.

Листом від 09.09.2025 №16/3-9325 Служба безпеки України повідомила позивача - 1 про те, що надання роз`яснень і консультацій із порушених у запиті правових питань не належить до її компетенції.

З метою припинення будь-яких правових зв`язків із юридичною особою, зареєстрованою на території держави-агресора, позивачі ініціювали проведення загальних зборів учасників ТОВ "НТЦ "Інтерпром". Так, 09.07.2026 за участю всіх учасників, які володіють 100% статутного капіталу, одностайно прийнято рішення про звільнення ОСОБА_1 з посади директора та припинення його повноважень, а також про припинення участі ОСОБА_1 і ОСОБА_2 у Товаристві. Відповідне рішення оформлено протоколом загальних зборів учасників Товариства, справжність підписів на якому посвідчено нотаріально.

Позивачі зазначають, що попри вжиття всіх залежних від них заходів, реалізувати зазначені рішення в позасудовому порядку неможливо через відсутність реального механізму проведення відповідних реєстраційних дій щодо юридичної особи, зареєстрованої в російській федерації. Як наслідок, позивачі формально продовжують значитися учасниками Товариства, а ОСОБА_1 - також його директором, що створює правову невизначеність, перешкоджає здійсненню господарської діяльності в Україні та створює ризики для ділової репутації позивачів.

Посилаючись на положення ст. 38 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 98, 99, 100, 116 Цивільного кодексу України та ст.ст. 24, 29, 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" позивачі вважають, що вони мають право на припинення трудових і корпоративних правовідносин. При цьому, позивач-1 ОСОБА_1 належним чином ініціював своє звільнення, а загальні збори учасників одностайно ухвалили відповідне рішення. Позивачі також подали заяви про припинення участі у Товаристві та отримали згоду, оформлену рішенням загальних зборів.

Крім того, 09.07.2026 між учасниками ТОВ "НТЦ "Інтерпром" було укладено корпоративний договір, яким передбачили застосування до правовідносин, які виникають у зв`язку з участю в Товаристві норм матеріального та процесуального права України та визначили Господарський суд Харківської області судом першої інстанції для вирішення відповідного спору.

Отже, з огляду на фактичне припинення участі позивачів у діяльності Товариства, одностайне рішення загальних зборів та неможливість реалізації цього рішення в позасудовому порядку, позивачі з метою захисту своїх прав звернулися до господарського суду першої інстанції з позовом про припинення трудових правовідносин із ОСОБА_1 як директором Товариства, припинення корпоративних правовідносин щодо участі позивачів у Товаристві та вимогами про зобов`язання відповідача виключити відомості щодо позивачів з усіх державних реєстрів російської федерації.

Як вже зазначалося, Господарський суд Харківської області оскаржуваною ухвалою від 07.09.2026 у справі №922/3096/26 відмовив у відкритті провадження за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ТОВ "НТЦ "Інтерпром".

Місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду позовної заяви в порядку господарського судочинства та відмовив у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України. При цьому суд зазначив, що розгляд даного спору, який виник між посадовою особою/учасниками товариства та самим товариством, має корпоративний характер та підлягає розгляду судом за місцезнаходженням юридичної особи, тоді як заявлена позивачами вимога про виключення відомостей із державних реєстрів російської федерації належить до юрисдикції судів держави, у якій ведуться відповідні реєстри.

Суд першої інстанції також зауважив про відсутність жодної з підстав, передбачених ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право", для розгляду цієї справи судами України. При цьому, за висновками суду, корпоративний договір від 09.07.2026, на який посилаються позивачі, з огляду на застереження п. 1 ч. 1 ст. 76 зазначеного Закону не може змінювати правила виключної підсудності. Крім того, позивачі не довели наявності інших обставин, які б свідчили про підсудність цієї справи Господарському суду Харківської області.

Надаючи кваліфікацію спірних правовідносин, колегія суддів виходить з наступного.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Частиною 1 статті 45 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у ст. 4 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 4 ГПК України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб`єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена у ст. 20 ГПК України.

Так, згідно п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів .

Корпоративним є спір щодо створення, діяльності, управління та припинення юридичної особи - суб`єкта господарювання, якщо стороною у справі є учасник (засновник, акціонер, член) такої юридичної особи, у тому числі й той, який вибув.

Справи, що виникають з корпоративних відносин - це, по-перше, спори між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), по-друге, спори між учасниками (засновниками, акціонерами) господарського товариства, що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства та ґрунтуються на корпоративних правах, тобто на правах і правомочностях особи, передбачених законом і статутними документами, у зв`язку з наявністю у цієї особи частини в статутному фонді (майні) господарського товариства.

Під час визначення підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначеним ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України, який діяв до 28.08.2025. Зважаючи на положення цієї статті, корпоративні права характеризуються ознаками, згідно з якими особа має: частку в статутному капіталі господарської організації; права на участь в управлінні господарською організацією; право на отримання певної частини прибутку (дивідендів) господарської організації.

Так, предметом позову у даній справі є наступні вимоги:

- припинити трудові правовідносин між ОСОБА_1 та ТОВ "НТЦ "Інтерпром" у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади директора цього товариства за власним бажанням;

- виключити ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зі складу учасників ТОВ "НТЦ "Інтерпром;

- зобов`язати ТОВ "НТЦ "Інтерпром" виключити відомості щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з усіх державних реєстрів російської федерації.

Позовні вимоги обґрунтовані неможливістю реалізації позивачами, які є учасниками ТОВ "НТЦ "Інтерпром", зареєстрованого в рф, із частками по 50 %, своїх корпоративних прав на управління товариством, а також виконання рішення загальних зборів учасників товариства від 09.07.2026 про припинення повноважень ОСОБА_1 як директора та припинення участі обох позивачів у товаристві. З огляду на це позивачі звернулися до суду з вимогами про припинення відповідних трудових і корпоративних правовідносин.

При цьому, досліджуючи характер позовної вимоги про припинення повноважень ОСОБА_1 як директора товариства, колегія суддів відзначає, що реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 12.0.12010 № 1-рп/2010 у справі № 1-2/2010).

Отже, як правильно встановлено судом першої інстанції, з чим повністю погоджується суд апеляційної інстанції, даний спір за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ТОВ "НТЦ "Інтерпром" має саме корпоративний характер, спрямований на припинення повноважень директора товариства та виключення позивачів зі складу учасників цього товариства. Вимога про виключення цих відомостей щодо ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з державних реєстрів російської федерації є похідною від зазначених вимог.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "НТЦ "Інтерпром" є нерезидентом, місцезнаходженням якої є: (308000, РФ, Білгородська область, м. Білгород, вул. Перемоги, буд. 59).

Тобто, фактично предметом розгляду в суді є спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які є учасниками нерезидента - ТОВ "НТЦ "Інтерпром", створеного та зареєстрованого відповідно до законодавства російської федерації, про припинення повноважень ОСОБА_1 як виконавчого органу товариства, припинення участі обох позивачів у його складі, а також зобов`язання відповідача виключити відомості про позивачів із усіх державних реєстрів російської федерації.

Відповідно до статті 365 ГПК України іноземні особи мають такі самі процесуальні права та обов`язки, що і громадяни України та юридичні особи, створені за законодавством України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно з положеннями статті 366 ГПК України підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Порядок врегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один із своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, встановлює Закон України "Про міжнародне приватне право".

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про міжнародне приватне право" іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Цей Закон застосовується до питань, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, зокрема, підсудності судам України справ з іноземним елементом (п. 3 ч. 1 ст. 2 цього Закону).

Отже, питання, що виникають у сфері приватноправових відносин з іноземним елементом, у тому числі й питання щодо підсудності судам України справ з іноземним елементом, вирішуються з урахуванням Закону України "Про міжнародне приватне правом.

Відповідно до статті 25 Закону України "Про міжнародне приватне право", особистим законом юридичної особи вважається право держави місцезнаходження юридичної особи. Для цілей цього Закону місцезнаходженням юридичної особи є держава, у якій юридична особа зареєстрована або іншим чином створена згідно з правом цієї держави. За відсутності таких умов або якщо їх неможливо встановити, застосовується право держави, у якій знаходиться виконавчий орган управління юридичної особи.

Згідно приписів статті 26 Закону України "Про міжнародне приватне право" цивільна правоздатність та дієздатність юридичної особи визначається особистим законом юридичної особи.

Тобто, з огляду на викладене, особистим законом ТОВ "НТЦ "Інтерпром" є право російської федерації.

Так, згідно ч. 1 ст. 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.

Статтею 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлені підстави визначення підсудності справ судам України. Суди розглядають будь-які справи з іноземним елементом, зокрема, якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону (п. 1 ч. 1 ст. 76 названого Закону).

Частиною 1 статті 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено, що підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом: 1) якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів, укладених в рамках публічно-приватного партнерства, зокрема концесійних договорів, згідно з якими нерухоме майно є об`єктом такого партнерства, зокрема об`єктом концесії, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об`єкт; 2) якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні; 3) якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання; 4) якщо спір пов`язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні; 5) якщо спір пов`язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців; 6) якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України; 7) якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України; 8) якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні; 9) справи, що стосуються усиновлення, яке було здійснено або здійснюється на території України; 10) в інших випадках, визначених законами України.

Саме такий випадок передбачено ч. 6 ст. 30 ГПК України, відповідно до якої спори, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів, а також спори, що виникають з правочинів щодо корпоративних прав (крім акцій) в юридичній особі, розглядаються господарським судом за місцезнаходженням юридичної особи.

Тобто, частина 6 статті 30 ГПК України прямо встановлює правило виключної підсудності корпоративних спорів господарському суду за місцезнаходженням відповідної юридичної особи.

Як встановлено судом, в обґрунтування підсудності цього позову Господарському суду Харківської області позивачі посилаються на укладення угоди про вибір суду. Так, 09.07.2026 учасниками товариства ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено корпоративний договір, пунктом 2.2. якого визначено, що всі спори між сторонами та Товариством, пов`язані з володінням частками у товаристві, здійсненням корпоративних прав, виконанням корпоративних обов`язків або участю у Товаристві, підлягають розгляду Господарським судом Харківської області як судом першої інстанції. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку здійснюється за Господарським процесуальним кодексом України.

Відповідно до ст. 4-1 Закону України "Про міжнародне приватне право" учасники приватноправових відносин з іноземним елементом можуть укласти угоду про вибір суду, якою визначити підсудність судам певної держави або одному чи декільком конкретним судам певної держави справ у спорах, що виникли або можуть виникнути між ними у зв`язку з такими правовими відносинами. Угода про вибір суду укладається у письмовій формі незалежно від місця її укладення. Угода про вибір суду, якою обрано суд України, укладається у письмовій формі відповідно до закону України. Угода про вибір суду не може передбачати зміну виключної підсудності справи з іноземним елементом судам України. Недійсність правочину, складовою частиною якого є угода про вибір суду, не тягне за собою недійсність угоди про вибір суду.

При цьому, в силу приписів п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" встановлено неможливість зміни правил виключної підсудності за домовленістю сторін. Зазначена норма прямо передбачає виняток щодо випадків, визначених ст. 77 цього Закону.

З огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів зазначає, що сама по собі наявність угоди сторін (учасників товариства) про вибір суду не є безумовною підставою для висновку про підсудність цього спору Господарському суду Харківської області, оскільки даний спір має корпоративний характер, а його розгляд відповідно до правил виключної підсудності (ч. 6 ст. 30 ГПК України) належить до компетенції суду за місцезнаходженням юридичної особи.

Як вже вказувалося раніше, відповідач - ТОВ "НТЦ "Інтерпром" - зареєстрований у російській федерації за адресою: 308000, Білгородська область, м. Білгород, вул. Перемоги, буд. 59.

Колегія суддів враховує, що заявлені позивачами вимоги про припинення трудових відносин, виключення їх зі складу учасників Товариства безпосередньо стосуються корпоративних прав та участі у зазначеній юридичній особі. Водночас вимога про зобов`язання Товариства виключити відомості про позивачів з державних реєстрів російської федерації пов`язана з правовим статусом юридичної особи та веденням державних реєстрів іншої держави.

Як вбачається із змісту п. 1.2. Статуту ТОВ "НТЦ "Інтерпром", товариство є юридичною особою та будує свою діяльність на підставі цього статуту та діючого законодавства російської федерації.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки особистим законом ТОВ "НТЦ "Інтерпром" є право російської федерації, а посадові особи цього товариства (виконавчий орган - директор) та учасники товариства у внутрішніх взаємовідносинах між собою діють в рамках засновницьких документів юридичної особи (Статуту, Засновницького договору, рішень загальних зборів тощо) та законодавства російської федерації (як матеріального, так і процесуального), то, відповідно, будь-які спори між органами управління та учасниками такої юридичної особи - резидента росії та самою юридичною особою або її посадовими особами підлягають вирішенню відповідно до матеріального права російської федерації.

Крім того, колегія суддів відзначає, що Законом України "Про міжнародне приватне право" не передбачена можливість судів України приймати до свого провадження і розглядати спори між іноземними юридичними особами та їх учасниками чи посадовими особами (виконавчим органом), що пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності таких юридичних осіб, а надана позивачами угода про вибір суду (корпоративний договір), укладена між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про підсудність такої справи Господарському суду Харківської області, сама по собі не може змінювати правила виключної підсудності справи у корпоративному спорі з іноземним елементом в силу прямої вказівки Закону (ст. 4-1, п. 1 ч. 1 ст. 76 та ст. 77 Закону України "Про міжнародне приватне право").

За таких обставин, оскільки позивачі є учасниками ТОВ "НТЦ "Інтерпром" та ними заявлено позовні вимоги про припинення трудових відносин та виключення їх зі складу учасників вказаної юридичної особи - нерезидента, які безпосередньо пов`язані з її діяльністю на території російської федерації, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що цей спір підлягає вирішенню судом за місцезнаходженням товариства відповідно до законодавства держави його реєстрації.

Наведений висновок місцевого господарського суду ґрунтується на правильному застосуванні ст.ст. 76, 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" та узгоджується правилами виключної підсудності корпоративних спорів, встановленими ч. 6 ст. 30 ГПК України, які передбачають їх розгляд господарським судом за місцезнаходженням юридичної особи.

При цьому, колегія суддів відхиляє твердження скаржника про незастосування судом першої інстанції Конвенції про угоди про вибір суду від 30.06.2005, як на підставу для скасування оскаржуваної ухвали.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що Конвенцією про угоди про вибір суду, яка ратифікована Законом України від 15.06.2021 № 1544-ІХ "Про ратифікацію Конвенції про угоди про вибір суду" та набрала чинності для України 01.08.2023 (далі - Конвенція про угоди про вибір суду) визначено, що угода про вибір суду, яка визначає суди однієї Договірної Держави або один чи декілька визначених судів однієї Договірної Держави, вважається виключною, якщо сторони прямо не передбачили інше (пункт "b" статті 3).

Отже, положеннями Конвенції встановлено можливість визначення сторонами певної договірної держави за взаємною згодою судів або конкретного суду чи судів цієї держави для вирішення спорів, що виникли або можуть виникнути між ними у зв`язку з відповідними правовідносинами.

Водночас суд апеляційної інстанції зауважує, що реалізація сторонами такого права на укладення угоди про вибір суду не може змінювати правила виключної підсудності корпоративних спорів з іноземним елементом, установлених законодавством України.

Судова колегія також зауважує, що застосування положень Конвенції про угоди про вибір суду обмежується сферою її дії та колом Договірних Держав (ст. 1 -3 Розділу I Конвенціїї). Водночас, як вже зазначалося, відповідач у цій справі - ТОВ "НТЦ "Інтерпром" (308000, м. Білгород, вул. Перемоги, буд. 59) створений та зареєстрований за законодавством російській федерації, яка не є учасницею цієї Конвенції, у зв`язку з чим передбачений нею механізм визнання та виконання судових рішень не застосовується у відносинах із російською федерацією на підставі положень цього міжнародного договору.

З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що сам факт укладення між сторонами угоди про вибір суду (корпоративного договору від 09.07.2026) не є підставою для застосування положень Конвенції про угоди про вибір суду до спірних корпоративних правовідносин, пов`язаних із діяльністю юридичної особи на території російської федерації, та не звільняє суд від обов`язку визначити підсудність цього спору з урахуванням норм ч. 6 ст. 30 ГПК України та ст.ст. 76 - 77 Закону України "Про міжнародне приватне право".

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача виключити відомості про позивачів із усіх державних реєстрів російської федерації, колегія суддів враховує, що зазначена вимога спрямована на зміну відомостей у державних реєстрах іноземної держави та пов`язана з правовим статусом юридичної особи, зареєстрованої за законодавством цієї держави.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про міжнародне приватне право" передбачено виключну підсудність судам України вирішення справ з іноземним елементом, якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі або кадастрі України.

Отже, визначальним для застосування цієї норми є те, що предметом спору має бути дійсність записів саме в державному реєстрі або кадастрі України, а не в реєстрах іноземної держави щодо юридичної особи - нерезидента.

Водночас колегія суддів зазначає, що положеннями ГПК України та законодавства у сфері міжнародного приватного права не передбачено повноважень господарських судів України щодо розгляду позовних вимог, спрямованих на внесення змін до державних реєстрів іноземної держави. При цьому, укладення сторонами угоди про вибір суду саме по собі не створює для господарських судів України компетенції розглядати такі вимоги.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що спори щодо записів у державних реєстрах іноземної держави належать до компетенції судів такої держави та не підлягають розгляду господарськими судами України.

Виходячи із наведених обставин суд першої інстанції обґрунтовано виснував, що вимога позивачів щодо виключення відомостей із державних реєстрів російської федерації не може бути підставою для відкриття провадження та розгляду відповідної вимоги Господарським судом Харківської області.

Окрім того, колегія суддів відхиляє посилання апелянта на постанови Верховного Суду від 04.09.2024 у справі №924/124/23, від 16.06.2023 у справі №926/4889/22, від 24.04.2024 у справі № 570/240/22 та від 04.12.2025 у справі №911/1314/25, оскільки правові висновки, викладені в цих судових рішеннях, сформульовані з огляду на інші фактичні обставини та не є релевантними до спірних правовідносин.

Так, у зазначених постановах Верховним Судом розглядалося питання щодо застосування Конвенції про угоди про вибір суду, повноважень міжнародного комерційного арбітражу, зроблено висновки про необхідність дослідження національними судами міжнародної юрисдикції, угод про вибір суду та застосування норм міжнародного приватного права. Водночас у жодній із цих справ предметом судового розгляду не були корпоративні вимоги, щодо яких законодавством установлено спеціальні правила виключної підсудності за місцезнаходженням юридичної особи.

Крім того, у наведених судових рішеннях Верховний Суд не сформулював правового висновку про те, що сама лише наявність угоди сторін про вибір суду є підставою для розгляду спору відповідним судом незалежно від характеру спірних правовідносин та встановлених законом правил виключної підсудності корпоративних спорів.

Як встановлено судом, у цій справі спір виник щодо реалізації корпоративних прав позивачів у юридичній особі (нерезидента), створеній та зареєстрованій відповідно до законодавства російської федерації. Заявлені позовні вимоги стосуються припинення повноважень виконавчого органу товариства, припинення участі позивачів у його складі, а також внесення відповідних змін до державних реєстрів іноземної держави.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду, що питання підсудності цього спору слід вирішувати з урахуванням характеру спірних правовідносин, місцезнаходження юридичної особи, щодо якої виник спір, а також положень ч. 6 ст. 30 ГПК України та ст.ст. 76 - 77 Закону України "Про міжнародне приватне право". При цьому, як вже вказувалося раніше, сама по собі наявність між сторонами угоди про вибір суду не є підставою для віднесення такого спору до компетенції господарських судів України всупереч установленим законом правилам підсудності.

Доводи апелянта про відсутність заперечень відповідача проти юрисдикції вирішення спору наведеного висновку не спростовує, оскільки відсутність таких заперечень сама по собі не є підставою для вирішення цього спору Господарським судом Харківської області, якщо розгляд заявлених позовних вимог не віднесено до його компетенції відповідно до вимог діючого законодавства.

Так само і майновий характер корпоративних прав не змінює правової природи спірних корпоративних правовідносин та не є підставою для відступу від установлених законом правил визначення юрисдикції. Колегія суддів зауважує, що вирішальне значення для визначення підсудності має характер заявлених позовних вимог, які в цій справі стосуються корпоративних прав позивачів у юридичній особі - нерезиденті, створеній та зареєстрованій відповідно до законодавства російської федерації, а також внесення змін до державних реєстрів цієї держави.

Щодо посилання скаржника на те, що суд першої інстанції не надав окремої оцінки позовній вимозі про припинення трудових правовідносин між ОСОБА_1 і Товариством, колегія суддів враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 в справі № 145/166/18, про те, що рішення про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним.

Оскільки в цій частині позовні вимоги стосуються правомірності припинення повноважень виконавчого органу товариства та заявлені у взаємозв`язку з вимогами про виключення позивачів зі складу учасників товариства і вилучення відомостей про них із державних реєстрів російської федерації, колегія суддів доходить висновку, що вирішення таких взаємопов`язаних вимог корпоративного характеру належить до компетенції суду відповідної держави за місцезнаходженням юридичної особи.

Під час розгляду справи судом апеляційної інстанції позивачі, відповідаючи на запитання суду щодо виникнення необхідності звернення з даним позовом, пояснили, що наявність відомостей про участь позивачів у складі ТОВ "НТЦ "Інтерпром" в державних реєстрах призводить до безперервних і багаторазових перевірок під час переміщення територією України в умовах воєнного стану, що, на їхню думку, створює перешкоди для здійснення господарських і банківських операцій, негативно впливає на них особисто та їх ділову репутацію.

Водночас припинення повноважень ОСОБА_1 як директора товариства на підставі протоколу загальних зборів від 09.07.2026 призводить до припинення відповідних трудових відносин відповідно до законодавства України. Однак розгляд вимог про зобов`язання здійснити внесення та відображення відомостей про засновників і директора в державних реєстрах російської федерації не відноситься до компетенції судів України.

Щодо доводів апелянта про порушення права на доступ до суду та принципу правової визначеності колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на розгляд його справи судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці акцентував увагу на тому, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини від 29.04.1988 у справі "Белілос проти Швейцарії").

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади (суди належать до судової гілки влади) та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на наведене колегія суддів зазначає, що відмова у відкритті провадження з підстав відсутності належної юрисдикції не є відмовою у доступі до правосуддя та не позбавляє особу права на судовий захист, а є лише процесуальним рішенням, яким визначається відсутність у відповідного суду повноважень на розгляд конкретного спору.

Разом з цим, розгляд такого спору має здійснюватися з дотриманням правил, установлених ч. 6 ст. 30 ГПК України та ст.ст. 76, 77 Закону України "Про міжнародне приватне право", що забезпечує дотримання принципу правової визначеності під час визначення компетентного суду, а відступ від установленого законодавством порядку суперечив би визначеним законом правилам підсудності.

За таких обставин прийняття Господарським судом Харківської області до провадження позову, який не належить до його підсудності, та розгляд відповідного спору по суті не відповідали б вимозі щодо розгляду справи "судом, встановленим законом" у розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини. Наведене, у свою чергу, виключає можливість розгляду такого спору зазначеним судом за відсутності належних правових підстав для здійснення ним відповідної юрисдикції.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги та не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у цій справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, ґрунтуються на довільному тлумаченні спірних правовідносини та зводяться до переоцінки обставин, встановлених місцевим судом, яким надана належна правова оцінка та юридична кваліфікація.

Таким чином, оскільки доводи заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права під час прийняття оскаржуваної ухвали не знайшли свого підтвердження, у зв`язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що судом першої інстанції в повному обсязі досліджені обставини, що мають значення для справи, а викладені в оскаржуваній судовій ухвалі висновки відповідають фактичним обставинам справи, у зв`язку з чим апеляційна скарга ОСОБА_1 , до якої приєдналася ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, а ухвала Господарського суду Харківської області від 07.09.2026 у справі №922/3096/26 підлягає залишенню без змін.

З огляду на те, що апеляційна скарга залишається без задоволення, відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір за її подання покладається судом на скаржника, а за подання заяви про приєднання до апеляційної скарги на заявника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 271, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , до якої приєдналася ОСОБА_2 на ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.09.2026 у справі №922/3096/26 - залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Харківської області від 07.09.2026 у справі №922/3096/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення; порядок і строки оскарження постанови передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повну постанову складено 29.10.2026.

Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна

Суддя П.В. Демідова

Суддя О.О. Крестьянінов