Суд: Східний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: майнові спори, стороною в яких є боржник
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №913/266/20(711/8269/17)
Суддя: Демідова Поліна Віталіївна
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2026 року м. Харків Справа № 913/266/20(711/8269/17)
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Демідова П.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О., при секретарі судового засідання Курило Є.П., розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” (вх.1914 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 18.08.2026 у справі №913/266/20 (711/8269/17)
за позовом Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” м. Сєвєродонецьк, Луганська область,
до відповідача ОСОБА_1 , м.Черкаси,
за участю третьої особи на стороні відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Юнітранс-Агро”, м.Черкаси,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – арбітражного керуючого Новосельцева Володимира Петровича, м. Черкаси,
про стягнення заборгованості за договором поруки
Представники учасників провадження у справі
згідно з протоколом судового засідання
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2017 року Публічне акціонерне товариство “Українська інноваційна компанія” (далі - ПАТ “Українська інноваційна компанія”) звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором поруки.
Придніпровський районний суд м. Черкаси рішенням від 07.07.2020 в задоволенні позову ПАТ “Українська інноваційна компанія” до ОСОБА_1 за участю третьої особи на стороні відповідача ТОВ “Компанія “Юнітранс-Агро” та третьої особи арбітражного керуючого Новосельцева В.П. про стягнення заборгованості за договором поруки відмовив.
Черкаський апеляційний суд постановою від 20.10.2020 апеляційну скаргу залишив без задоволення; рішення Придніпровського районного суду міста Черкаси від 07.07.2020 у цивільній справі за позовом ПАТ “Українська інноваційна компанія” до ОСОБА_1 за участю третіх осіб без самостійних вимог щодо предмета спору ТОВ “Компанія “Юнітранс-Агро” та арбітражного керуючого Новосельцева Володимира Петровича про стягнення заборгованості за договором поруки залишив без змін.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 08.06.2022 касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” задовольнив; рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2020 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 20 жовтня 2020 року скасував; матеріали справи № 711/8269/17 за позовом Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” до ОСОБА_1 за участю третіх осіб Товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Юнітранс-Агро” та арбітражного керуючого Новосельцева Володимира Петровича про стягнення заборгованості за договором поруки, передав до Господарського суду Луганської області, на розгляді якого перебуває справа № 913/266/20 про банкрутство Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія”.
Господарський суд Луганської області рішенням від 20 березня 2025 року позов Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором поруки задовольнив частково; стягнув з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Українська інноваційна компанія" заборгованість за договором поруки №03-2015-1п від 12.02.2015 в розмірі 550961 грн 35 коп., в тому числі: суму основного боргу за кредитним договором в розмірі 526747 грн 82 коп.; пеню за несвоєчасне повернення кредиту в розмірі 20139 грн 75 коп., інфляційні втрати в розмірі 4073 грн 78 коп., та витрати зі сплати судового збору в розмірі 8264 грн 41 коп; в іншій частині позову відмовив.
Східний апеляційний господарський суд постановою від 23.06.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив; рішення Господарського суду Луганської області від 20.03.2025 у справі №913/266/20 (711/8269/17) скасував; ухвалив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог повністю; стягнув з Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 12 396,61 грн.
Висновки суду апеляційної інстанції обґрунтовані тим, Публічне акціонерне товариство "Українська інноваційна компанія" не є банківською установою, тому у нього відсутнє право вимоги у даному випадку, а відтак він не є належним позивачем у такому спорі, що свідчить про безпідставність позовних вимог.
Верховний Суд постановою від 28.10.2025 касаційну скаргу ПАТ "Українська інноваційна компанія" задовольнив частково, постанову Східного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 у справі №913/266/20(711/8269/17) скасував, справу №913/266/20(711/8269/17) направив до Східного апеляційного господарського суду на новий апеляційний розгляд.
Скасовуючи постанову Східного апеляційного господарського суду, Верховний Суд зазначив, що ПАТ "Укрінбанк" та ПАТ "Українська інноваційна компанія" є однією й тією ж юридичною особою з одним й тим самим ідентифікаційним кодом 05839888, а зміни до статуту товариства не є реорганізацією в розумінні банківського законодавства і не впливають на обсяг прав та обов`язків відповідної юридичної особи щодо зобов`язань, які виникли до внесення відповідних змін до її статуту. Апеляційний господарський суд не врахував, що на момент укладення як кредитних договорів, так і в подальшому договорів забезпечення кредитного договору, позивач мав відповідну ліцензію. Також суд апеляційної інстанції не встановив обставин, які б свідчили про визнання договору поруки недійсним чи обставини його нікчемності чи інші обставини, з якими відповідно до цивільного законодавства пов`язується припинення або зміна правовідносин чи відповідних зобов`язань. Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно не надав належної правової оцінки доводам і доказам, які стосуються обґрунтованості / необґрунтованості позову по суті заявлених ПАТ "Українська інноваційна компанія" позовних вимог, а тому і не здійснив належного апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції та дійшов передчасного висновку про скасування зазначеного рішення.
Східний апеляційний господарський суд постановою від 07.01.2026 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення; рішення Господарського суду Луганської області від 20.03.2025 у справі №913/266/20 (711/8269/17) залишив без змін.
Верховний суд постановою від 21.05.2026 відмовив в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи № 913/266/20 (711/8269/17) на розгляд Великої Палати Верховного Суду; касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково; постанову Східного апеляційного господарського суду від 07.01.2026 та рішення Господарського суду Луганської області від 20.03.2025 у справі № 913/266/20(711/8269/17) скасував; справу № 913/266/20 (711/8269/17) передав на новий розгляд до Господарського суду Луганської області.
В зазначеній постанові суд зауважив, що під час нового розгляду справи, судам слід з`ясувати питання чи є судові рішення у справі № 913/266/20(911/10273/17) такими, що усунули стан правової невизначеності між учасниками спірних правовідносин, зокрема щодо наявності/відсутності у позивача права вимоги до поручителя. У випадку, якщо суди дійдуть висновку про наявність права вимоги у позивача як такого, то судам слід надати належну оцінку як кожному окремо істотному доказу у справі, на які посилаються учасники справи, так і їх сукупності, в контексті наявності/або відсутності підстав для застосування ч. 4 ст. 559 ЦК України в редакції на час виникнення спірних правовідносин.
Господарський суд Луганської області (суддя Б.В. Яресько) рішенням від 18.08.2026 в задоволенні позову відмовив повністю; стягнув з Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” на користь ОСОБА_1 судовий збір 31007 грн. 61 коп.
Мотивуючи ухвалене рішення суд першої інстанції посилаючись на постанову Верховного суду від 29.06.2022 у справі 913/266/20 (711/10273/17), зазначив, що в спірних правовідносинах, що ґрунтуються на умовах кредитного договору від 11.09.2013 №09-2013, до позивача не перейшли права кредитора, оскільки ПАТ “Український інноваційний банк” не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ “Українська інноваційна компанія” та компанія не набула прав банку та права вимоги, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що позивач - ПАТ “Українська інноваційна компанія” не є кредитором за кредитним договором від 11.09.2013 №09-2013 і відповідно не має прав вимагати виконання зобов`язань за договором поруки №03-2015-1п, що його забезпечує.
Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія», не погоджуючись з ухваленим рішенням, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення господарського суду Луганської області від 18.08.2026 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Обґрунтовуючи подану апеляційну скаргу заявник зазначає, що приймаючи рішення по справі, суд першої інстанції в порушення постанови Верховного суду від 21.05.2026, не встановив обсягу преюдиційних обставин і дотримання засад правової визначеності.
09.10.2026 від відповідача до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (дата направлення на конверті 03.10.2026), в якому він просить апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська інноваційна компанія» від 07.09.2026 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Луганської області від 18.08.2026 у справі №913/266/20 (711/8269/17) залишити без змін.
В поданому відзиві відповідач зазначає, що підстави позову в даній справі та справі №913/266/20 (711/10273/17) є тотожними, а саме: неналежне виконання ТОВ «Компанія «Юнітранс-Агро» умов кредитного договору №09-2013 від 11.09.2013 та у справі №913/266/20 (711/10273/17) остаточно встановлено та повторному доказуванню не підлягає факт відсутності у позивача кредиторських прав за вказаним договором та факт відсутності у нього підстав для стягнення будь-яких коштів за цим кредитом. Відповідач також, як на додатковий довід на підтримку висновку про відсутність у позивача матеріального права вимоги, посилається на заперечення, які подані ним на відповіді позивача у порядку ст.90 ГПК України, які повернуті судом без розгляду. Відповідач зауважує, що позов у справі подано через 15 місяців після припинення поруки та у постанові Черкаського апеляційного господарського суду від 20.10.2020 у цивільній справі 711/8269/17 між тими самими сторонами зафіксовано, що факт припинення поруки ОСОБА_2 у червні 2016 року «не ставиться під сумнів сторонами».
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 07.09.2026 апеляційна скарга (вх.1914 Л/2) передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Демідова П.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В.
У зв`язку з відпусткою судді Лакізи В.В., яка входить до складу колегії суддів, на підставі розпорядження Керівника апарату суду від 09.09.2026 здійснено повторний автоматизований розподіл справи та згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 09.09.2026 апеляційна скарга (вх.1914 Л/2) передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Демідова П.В., суддя Білоусова Я.О., суддя Мартюхіна Н.О.
Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 14.09.2026 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія”(вх.1914 Л/2) залишив без руху, та, на виконання вимог вказаної ухвали заявником усунуто недоліки апеляційної скарги 16.09.2026.
У зв`язку з відпусткою судді Білоусової Я.О., яка входить до складу колегії суддів, на підставі розпорядження Керівника апарату суду від 15.09.2026 здійснено повторний автоматизований розподіл справи та згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.09.2026 апеляційна скарга (вх.1914 Л/2) передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Демідова П.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Мартюхіна Н.О.
Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.09.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” (вх.1914 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 18.08.2026 у справі №913/266/20 (711/8269/17); призначив розгляд апеляційної скарги на "27" жовтня 2026 о 14:30 годині у приміщенні суду; встановив учасникам справи термін до 05.10.2026 (включно) подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання та письмові пояснення з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження.
Копія вказаної ухвали направлена до електронних кабінетів учасників провадження у справі.
Відповідно до ч.1 ст.285 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) судові рішення суду апеляційної інстанції вручаються (видаються або надсилаються) в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу.
Частиною 6 ст.242 ГПК України, передбачено, що днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення, а також день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно з довідками, сформованими в комп`ютерній програмі “Діловодство спеціалізованого суду” копія ухвали суду від 21.09.2026 доставлена до електронних кабінетів позивача та третьої особи 21.09.2026, у зв`язку з чим, враховуючи положення ч.6 ст.242 ГПК України, копія ухвали вважається врученою 21.09.2026.
З метою повідомлення скаржника та третьої особи на стороні відповідача про розгляд скарги, судом направлено копії ухвали від 21.09.2026, листами з рекомендованими повідомленнями, на адреси їх місцезнаходження, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також в матеріалах справи. Згідно з повернутих на адресу суду рекомендованих повідомлень копія ухвали суду вручена ОСОБА_1 – 05.10.2026, конверт з ухвалою направленою на адресу ТОВ “Компанія “Юнітранс-Агро” повернувся з відміткою «одержувач відсутній за вказаною адресою».
Отже, учасники провадження у справі належним чином повідомлені про відкриття апеляційного провадження, дату, час та місце розгляду апеляційної скарги заявника.
21.09.2026 від відповідача до суду надійшла заява про зобов`язання позивача надати копію апеляційної скарги (направлення судом копії скарги) та залишення апеляційної скарги без руху.
Від позивача надійшло клопотання про участь у судових засіданнях у справі №913/266/20 (711/8269/17) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного підпису, яке суд задовольнив частково ухвалою від 30.09.2026.
Від ОСОБА_1 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та електронного підпису, яке суд задовольнив частково ухвалою від 15.10.2026.
16.10.2026 від скаржника до суду надійшли заперечення (на відповідь на відзив на апеляційну скаргу), в яких він зазначає, що: висновки судів у справі про іпотеку № 711/10273/17 є лише правовою оцінкою і не можуть вважатися преюдиціальним фактом; Верховний Суд у постанові від 16 жовтня 2024 року у цій справі № 913/266/20 дійшов остаточного правового висновку, що ПАТ "Укрінбанк" та ПАТ "Українська інноваційна компанія" є однією й тією ж юридичною особою, з одним й тим самим ідентифікаційним кодом ЕДРПОУ 05839888, у зв`язку з чим право вимоги за кредитним договором № 09-2013 та договором поруки № 03-2015-1п належить безпосередньо позивачу; жодні рішення суду у спорах з третіми особами не можуть нівелювати статус кредитора ПАТ «УІК» у відносинах із відповідачем; повідомлення № 4941/0/2-15 від 20.11.2015 було направлено позичальнику виключно в межах процедури за ЗУ «Про іпотеку» щодо майнової застави і не містило вимоги до особистого поручителя ( ОСОБА_1 ) про дострокове повернення кредит, у зв`язку з чим дострокового розірвання договору не відбулося, щомісячний графік погашення залишався чинним до 12.02.2018 року.
26.10.2026 від відповідача до суду надійшли наступні документи:
- заява щодо подання позивачем процесуального документу «Відповідь на відзив» від 15.10.2026 з порушенням процесуальних строків та зміною апеляційних (позовних) вимог, в якій він посилаючись на ч.2 ст.118 ГПК України наголошує, що відповідь на відзив подана після закінчення процесуального строку на її подання та клопотання про поновлення строку не подавалось позивачем, у зв`язку з чим поданий документ підлягає залишенню без розгляду. Крім того, відповідач зазначає, що за своїм змістом вказаний документ не є відповіддю за змістом, а є спробою змінити предмет і підстави позову, оскільки прохальна частина містить вимогу про часткове задоволення позовних вимог на суму 550 961,35грн, а не в повному обсязі де ціна позовної заяви складає 620 354,91грн;
- письмові пояснення відповідача (виклад позиції та виступу в судових дебатах 27.10.2026).
Представник скаржника в судове засідання з`явився, брав участь у засіданні в режимі відеоконференції, наполягав на задоволенні апеляційної скарги та скасуванні рішення суду першої інстанції.
Відповідач в судове засідання з`явився, брав участь у засіданні в режимі відеоконференції, заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Розглянувши заяву ОСОБА_1 про зобов`язання позивача надати копію апеляційної скарги (направлення судом копії скарги) та залишення апеляційної скарги без руху, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п.3 ч.3 ст.258 ГПК України до апеляційної скарги додаються докази надсилання копії скарги іншій стороні у справі з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Згідно з ч.7 ст.42 ГПУ України якщо цим Кодексом передбачено обов`язок учасника справи щодо надсилання копій документів іншим учасникам справи, такі документи в електронній формі можуть направлятися з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а в разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.
07.09.2026 до суду надійшла апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія”, матеріали якої не містили доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та у розмірі 11 166,39 грн, а також доказів надсилання апеляційної скарги іншим учасникам справи, що стало підставою для залишення апеляційної скарг без руху, згідно з ухвалою суду від 14.09.2026.
16.09.2026 від скаржника до суду надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено докази сплати судового збору та докази надсилання скарги іншим учасникам, зокрема наданий опис (реєстр) документів та накладна №R020950008602, які підтверджують факт направлення копії апеляційної скарги ОСОБА_1 16.09.2026, що стало підставою для постановлення ухвали про відкриття провадження у справі.
27.10.2026 від скаржника до суду надійшла заява про поновлення процесуального строку для подання процесуального документа «Відповідь на відзив» від 15.10.2026 року.
Крім того, згідно з трекінгом відправлень Укрпошти за номером накладної №R020950008602, відправлення вручено одержувачу 21.09.2026.
Враховуючи викладене, підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 про зобов`язання позивача надати копію апеляційної скарги (направлення судом копії скарги) та залишення апеляційної скарги без руху відсутні.
Стосовно заперечень (на відповідь на відзив на апеляційну скаргу) Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” колегія суддів враховує, що вказані заперечення надійшли до суду через підсистему “Електронний суд” 16.10.2026, тобто з пропуском строку, встановленого судом в ухвалі на їх подання (05.10.2026), проте до розгляду вказаних заперечень надійшла заява про поновлення процесуального строку на їх подання.
В заяві про поновлення процесуального строку для подання процесуального документа «Відповідь на відзив» від 15.10.2026 року, скаржник зазначає про об`єктивну неможливість дотримання строку, оскільки відзив на апеляційну скаргу отримано лише 09.10.2026 та відповідь підготовлена в найкоротший розумний строк.
Східний апеляційний господарський суд ухвалою від 21.09.2026 встановив учасникам справи термін до 05.10.2026 (включно) подати відзив на апеляційну скаргу, заяви, клопотання та письмові пояснення з доказами їх надсилання іншим учасникам провадження.
При цьому, відзив на апеляційну скаргу згідно з наявними в матеріалах справи описом вкладення, фіскальним чеком та накладною №1800400928070 направлено на адресу скаржника 03.10.2026 та факт його отримання 09.10.2026 підтверджується роздруківкою трекінгу Укрпошти за №1800400928070, долученою до матеріалів заяви.
Відповідно до ч.1 ст.119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Враховуючи, об`єктивну неможливість подання заперечень (на відповідь на відзив на апеляційну скаргу), у зв`язку з отриманням відзиву після встановленого судом строку для їх подання, колегія суддів дійшла висновку прийняти подані скаржником заперечення та врахувати їх під час розгляду справи.
Судова колегія відхиляє доводи відповідача, викладені в заяві щодо подання позивачем процесуального документу «Відповідь на відзив» від 15.10.2026 з порушенням процесуальних строків та зміною апеляційних (позовних) вимог, оскільки скаржником подано заяву про поновлення строку до розгляду питання про прийняття до розгляду відповіді на відзив, та зміст зазначеного процесуального документу містить непогодження з твердженнями відповідача, викладеними у відзиві та не містять будь-яких ознак зміни предмета та підстав позову, а зазначення в резолютивній частині іншої суми аніж сума позову за відсутності необхідного мотивування не свідчить про таку зміну.
Стосовно письмових пояснень відповідача (виклад позиції та виступу в судових дебатах 27.10.2026), які надійшли до суду 26.10.2026, колегія суддів враховує, що вони містять узагальнення його позиції та фактично є заключним словом для виступу в судових дебатах, у зв`язку з чим, враховуючи положення ст.ст.218, 270 ГПК України судова колегія вважає за можливе приєднати їх до матеріалів справи.
Відповідно до ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч.4).
Переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційним господарським судом враховані обставини, встановлені судом першої інстанції про наступне.
11.09.2013 між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (банк за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Юнітранс – Агро" (позичальник за договором, третя особа) укладено кредитний договір №09-2013, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит на умовах невідновлювальної кредитної лінії (надалі – кредит) з лімітом у розмірі 1293592 грн 99 коп. на термін до 12.02.2018 з наступним графіком погашення заборгованості по кредиту: березень 2015 – 23050,15 грн; квітень 2015 – 23530,36 грн; травень 2015 – 24020,57 грн; червень 2015- 24521,00 грн; липень 2015 – 25031,86 грн; серпень 2015- 25553,35 грн; вересень 2015 – 26085,71 грн; жовтень 2015 – 26629,17 грн; листопад 2015 – 27183,94 грн; грудень 2015 – 27750,27 грн; січень 2016 – 28328,40 грн; лютий 2016 – 28918,58 грн; березень 2016 29521,05 грн; квітень 2016 – 30136,07 грн; травень 2016 – 30763,91 грн; червень 2016 – 31404,82 грн; липень 2016 – 32059,09 грн; серпень 2016 – 32726,99 грн; вересень 2016 – 33408,80 грн; жовтень 2016 – 34104,81 грн; листопад 2016 – 34815,33 грн; грудень 2016 – 40540,65 грн; січень 2017 – 41385,25 грн; лютий 2017 – 42247,44 грн; березень 2017 – 43127,60 грн; квітень 2017 – 44026,09 грн; травень 2017- 44943,30 грн; червень 2017- 45879,62 грн; липень 2017 – 46835,44 грн; серпень 2017- 47811,18 грн; вересень 2017 – 48807,25 грн; жовтень 2017 – 49824,06 грн; листопад 2017 – 50862,06 грн; грудень 2017 – 51921,69 грн; січень 2018 – 53003,39 грн; 12.02.2018 – повне погашення заборгованості. (п.3.1. договору в редакції додаткової угоди №2 до кредитного договору від 12.02.2015).
Кредит використовується позичальником на поповнення оборотних коштів (п.3.2.1.); видача кредиту проводиться на підставі письмової заяви позичальника, копій контрактів (договорів), інших документів, що підтверджують цільове призначення кредиту, після набрання чинності Гарантійними документами, шляхом перерахування кредиту з рахунку для обліку заборгованості по кредиту, відкритого відповідно до умов цього договору на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 (п.3.3.1.); позичальник сплачує банку проценти в розмірі 25% річних; нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту в останній робочий день поточного місяця; проценти за кредитом нараховуються щомісячно на суму фактичної заборгованості за кредитом з дати її виникнення; будь – який наступний період нарахування процентів в подальшому є період з першого по останній календарний день поточного місяця та до повного погашення заборгованості за кредитом; нараховані проценти сплачуються позичальником у валюті кредиту з 01 по 10 число (включно) кожного наступного місяця, за місяцем нарахування процентів та одночасно з остаточним поверненням кредиту (абз. 1 пп.3.4.1. договору в редакції в редакції додаткової угоди №2 до кредитного договору від 12.02.2015).
Граничним терміном повернення кредиту є 12.02.2018 (п. 3.5.1 договору в редакції в редакції додаткової угоди №2 до кредитного договору від 12.02.2015); погашення заборгованості позичальника за цим договором здійснюється в наступній черговості: прострочена заборгованість за нарахованими процентами, прострочена заборгованість за кредитом, строкова заборгованість за нарахованими процентами, строкова заборгованість за кредитом, пеня за порушення строків повернення кредиту, сплати процентів, щомісячної комісії, штрафів тощо (п.3.5.4 договору).
Відповідно до п.3.7.1, в редакції додаткової угоди №2 до кредитного договору від 12.02.2015, забезпеченням виконання зобов`язань позичальника за договором є: житловий будинок та земельна ділянка, що є власністю ОСОБА_3 (майновий поручитель) та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (предмет застави / іпотеки); порука фізичної особи ОСОБА_1 . Розпорядження (відчуження) предмета застави можливе лише за письмовою згодою банку.
У разі порушення строків сплати процентів за кредитом позичальник сплачує банку пеню за кожний день прострочення; пеня нараховується на суму несплачених (несвоєчасно сплачених) процентів в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, який нараховується пеня (п.7.3. договору); у разі порушення терміну повернення кредиту, в тому числі графіку зменшення ліміту кредитної лінії, позичальник сплачує банку пеню за кожний день прострочення у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період за який нараховується пеня (п.7.4. договору); пеня нараховується банком за існування простроченої заборгованості (до моменту виконання простроченого зобов`язання), до розрахунку пені включається день виникнення прострочення зобов`язань і не включається день виконання зобов`язання (погашення заборгованості), із розрахунку кількості днів у році, яка була обумовлена договором, якщо день виникнення прострочення зобов`язання та день виконання зобов`язання (погашення заборгованості) співпадають, то розрахунок пені виконується за один день (п.7.6. договору).
Відповідно до п.8.1. договору, договір набуває чинності з дати його підписання повноважними представниками позичальника та банку; договір залишається чинним до повного виконання позичальником зобов`язань за цим договором (повної сплати позичальником заборгованості за кредитом, процентів, інших платежів за договором відповідно до умов договору).
12.02.2015 між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" (кредитор за договором) та фізичною особою ОСОБА_1 (поручитель за договором), який є майновим поручителем ТОВ "Компанія "Юнітранс – Агро" (позичальник за кредитним договором) було укладено договір поруки №03-2015-1п, відповідно до умов якого, поручитель поручається перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія “Юнітранс – Агро” в повному обсязі зобов`язань по кредитному договору №09-2013 про відкриття невідновлювальної кредитної лінії від 11.09.2013, з урахуванням додаткової угоди №1 від 26.12.2013, додаткової угоди №2 від 12.02.2015 до нього, згідно з яким позичальнику надається кредит на умовах невідновлювальної кредитної лінії в розмірі 1293592 грн 99 коп. на термін по 12.02.2018 включно зі сплатою процентів в розмірі 25% річних, з погашенням, згідно умов кредитного договору та всіх додаткових угод (договорів) до нього, зі сплатою інших платежів, передбачених кредитним договором та відшкодування збитків кредитора, пов`язаних з невиконанням (несвоєчасним виконанням) позичальником зобов`язань за кредитним договором.
Поручитель зобов`язується нести перед кредитором солідарну з позичальником відповідальність за невиконання (порушення) останнім зобов`язань за кредитним договором (п.1. договору поруки).
У випадку порушення позичальником умов кредитного договору: непогашення позичальником кредиту, процентів за користування кредитом, пені та інших платежів в сумі та в строки, передбачені кредитним договором, поручитель зобов`язаний зробити це за позичальника протягом 5 робочих днів з дня порушення (невиконання, неповного виконання, неналежного виконання) позичальником відповідних умов кредитного договору (п.2.2 договору поруки).
У випадку, якщо позичальник прострочив погашення кредиту та здійснення інших платежів, передбачених кредитним договором, поручитель зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми (п.2.3 договору поруки).
У випадку неперерахування суми заборгованості в строки, передбачені в п.2.2 цього договору, поручитель сплачує кредитору пеню, яка нараховується на суму несвоєчасно сплаченої заборгованості із розрахунку фактичної кількості днів її існування в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який нараховується пеня (п.3.1. договору поруки).
Сторони погодили, що договір поруки набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до повного виконання позичальником зобов`язань за кредитним договором та сторонами за цим договором (п.4.1 договору поруки); договір припиняється у випадках, передбачених чинним законодавством України (п.4.5 договору поруки).
Позивач звернувся до суду та посилається на те, що він є належним кредитором у спірних правовідносинах та у зв`язку з неналежним виконанням позичальником грошових зобов`язання за договором щодо повного та вчасного повернення кредитних коштів, утворилась заборгованість за кредитним договором №09-2013 від 11.09.2013 станом на 30.09.2017 в розмірі 526747 грн 82 коп. (яка складається з заборгованості за простроченим кредитом – 229495 грн 63 коп., заборгованості за строковим кредитом – 297252 грн 19 коп.).
Також, Позивачем відповідно до умов кредитного договору була нарахована пеня в розмірі 20139 грн 75 коп., інфляційні нарахування в розмірі 7443 грн 47 коп., та відсотки за користування кредитом в розмірі 66023 грн 87 коп.
Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на приписи ст.559 ЦК України та у зв`язку із закінченням поруки просив у позові відмовити.
Також, відповідачем зазначено, що ПАТ "Українська інноваційна компанія" не є правонаступником ПАТ "Укрінбанк" та до ПАТ "Українська інноваційна компанія" не відбулось переходу прав та обов`язків саме банківської установи - ПАТ "Укрінбанк" згідно із законодавчо встановленою процедурою. Вимога про стягнення заборгованості за договором поруки №03-2015-1п від 12.02.2015 є похідною від кредитного договору №09-2013 від 11.09.2013, укладеного між ПАТ "Укрінбанк" та ТОВ "Компанія "Юнітранс – Агро", а оскільки ПАТ "Українська інноваційна компанія" не є правонаступником кредитної установи (банку) ПАТ "Укрінбанк", позивач не має права вимоги ні за кредитним договором, ні за іпотечним договором. Тобто, між ПАТ "Українська інноваційна компанія" та відповідачами відсутній спір з приводу належності виконання чи невиконання договору поруки.
Позивач проти доводів викладених відповідачем заперечував та наполягав, що ПАТ "Українська інноваційна компанія" є набувачем всіх прав та обов`язків ПАТ "Український інноваційний банк".
За результатами розгляду заявлених вимог суд першої інстанції ухвалив рішення, яким відмовив у позові повністю, з мотивів, викладених у рішенні.
Надаючи кваліфікацію спірним правовідносинам, судова колегія виходить з наступного.
Стосовно права позивача на звернення з вимогою про стягнення боргу за кредитним договором №09-13 від 11.09.2013 на підставі договору поруки №03-15-1п від 12.02.2015, колегія суддів зазначає наступне.
Матеріали справи свідчать, що правовідносини між Публічним акціонерним товариством "Український інноваційний банк" та ОСОБА_1 виникли на підставі договору поруки, укладеного в забезпечення виконання кредитного договору з позичальником - Товариством з обмеженою відповідальністю “Компанія “Юнітранс-Агро”.
Суд першої інстанції в ухваленому рішенні, посилаючись на постанову Верховного суду від 29.06.2022 у справі 913/266/20 (711/10273/17) дійшов висновку, що в спірних правовідносинах, що ґрунтуються на умовах кредитного договору від 11.09.2013 №09-2013 до позивача не перейшли права кредитора, оскільки ПАТ “Український інноваційний банк” не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ “Українська інноваційна компанія” та компанія не набула прав банку та права вимоги, у зв`язку з чим позивач - ПАТ “Українська інноваційна компанія” не є кредитором за кредитним договором від 11.09.2013 №09-2013 і відповідно не має прав вимагати виконання зобов`язань за договором поруки №03-2015-1п, що його забезпечує.
Проте колегія суддів не може погодитись з вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Постановою Національного банку України №934 від 24.12.2015 Публічне акціонерне товариство "Український інноваційний банк" віднесено до категорії неплатоспроможних, згідно з рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) від 24.12.2015 №239 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації.
На підставі рішення Фонду Національний банк України 22.03.2016 ухвалив постанову №180 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Укрінбанк". Того ж дня Фонд прийняв рішення №385 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень ліквідатора банку", згідно з яким розпочато процедуру ліквідації Банка, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження ліквідатора Банка.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 16.03.2016 у справі №826/1162/16, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 та Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016, визнав незаконною та скасував постанову Правління НБУ №934 від 24.12.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Український інноваційний банк" до категорії неплатоспроможних", визнав незаконним та скасував рішення виконавчої дирекції Фонду №239 від 24.12.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Укрінбанк" та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку".
Верховний Суд України постановою від 24.10.2017 у справі №21-3926а16 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 16.03.2016 та ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 і Вищого адміністративного суду України від 31.08.2016 скасував, ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними, скасування рішень та зобов`язання вчинити дії відмовив.
Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 14.12.2017 у справі №826/14033/17, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.02.2018 та постановою Верховного Суду від 09.08.2019, задовольнив позов Компанії до Національного банку України та Фонду про визнання протиправними та скасування постанови Правління НБУ №934 від 24.12.2015 та рішення виконавчої дирекції Фонду №239 від 24.12.2015.
Загальні збори акціонерів Банка рішенням від 13.07.2016 назву ПАТ "Укрінбанк" змінили на ПАТ "Укрінком", про що внесено відомості до державного реєстру. Зазначеним рішенням змінено також види діяльності товариства, зокрема, виключено такий вид діяльності як діяльність комерційних банків, код КВЕД 64.19, інші види грошового посередництва та визначено основним видом діяльності 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, код 64.99 надання інших фінансових послуг.
Рішенням позачергових загальних зборів акціонерів Банка, оформленим протоколом №6 від 28.03.2017, змінено найменування товариства як юридичної особи з ПАТ "Укрінком" на ПАТ "Українська інноваційна компанія", затверджено статут в новій редакції.
Відповідно до пункту 1.1 статуту ПАТ "Українська інноваційна компанія", затвердженого рішенням позачергових загальних зборів акціонерів Банка, оформленим протоколом №6 від 28.03.2017, Компанія продовжує свою діяльність на підставі зазначеного статуту шляхом зміни найменування з ПАТ "Укрінбанк" на ПАТ "Українська інноваційна компанія", яке є набувачем всіх прав та обов`язків ПАТ "Український інноваційний банк".
Отже в умовах які склалися, суди неодноразово вирішували питання щодо статусу та правонаступництва ПАТ "Українська інноваційна компанія" та статусу Фонду гарантування вкладів по відношенню до ПАТ "Український інноваційний банк".
Так, у постанові Великої палати Верховного суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16 Cуд дійшов висновку, що перехід прав та обов`язків від ПАТ “Український інноваційний банк” до ПАТ “УКРІНКОМ” та наступних осіб, які заявляли про своє отримання прав та обов`язків цього банку, не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова “банк” та виключення з видів своєї діяльності “банківської діяльності” без дотримання вимог банківського законодавства та скасування судом або визнання неправомірним (незаконним) рішення Фонду про запровадження тимчасової адміністрації чи початок процедури ліквідації банку не означає автоматичного припинення управління банком Фондом. Одночасно за висновками Верховного суду здійснення ліквідації банком Фонду має здійснюватися на підставі відповідного рішення НБУ.
Зі змісту ухвали Верховного суду від 19.07.2023 у справі №909/578/17 вбачається, що Великою палатою повернуто справу №909/578/17 Верховному Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду для розгляду, виснувавши про необґрунтованість виключної правової проблеми щодо необхідності формування висновку про те, чи є ПАТ “Український інноваційний банк” та ПАТ “Українська інноваційна компанія” однією юридичною особою та, відповідно, який саме орган / суб`єкт наділений повноваженнями на управління такою юридичною особою в контексті внесення змін до частини п`ятої статті 44 Закону № 4452-VI, а також зазначивши, що необхідність відступу від висновків Великої Палати Верховного Суду, яку обґрунтовує Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, не пов`язана з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів, а зводиться до незгоди з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в постанові від 10.12.2019 у справі № 925/698/16.
Разом з тим, в межах даної справи ухвалено постанову від 20.03.2025, в якій Верховний суд звертаючись до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 16.10.2024 у справі №913/266/20, дійшов висновку, що ПАТ "Укрінбанк" та ПАТ "Українська інноваційна компанія" є однією й тією ж юридичною особою з одним й тим самим ідентифікаційним кодом 05839888.
Подібних висновків Верховний суд дійшов у постановах від 07.08.2025 у справі №913/266/20 (913/111/21), від 13.11.2024 року у справі № 913/266/20 (826/15260/17), від 19.04.2019 року у справі № 826/11199/16, від 28 січня 2025 року у справі № 921/534/23, від 26 лютого 2025 року у справі № 908/401/18.
У постанові від 16.10.2024 у справі №913/266/20, якою залишено без змін ухвалу Господарського суду Луганської області від 15.05.2020 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 10.11.2022 про відкриття провадження у справі про банкрутство Верховний Суд дійшов, зокрема, до наступних висновків:
- статус банка набувається з моменту прийняття НБУ рішення про видачу банківської ліцензії з одночасним внесенням регулятором запису до Державного реєстру банків, тоді як втрата юридичною особою такого статусу відбувається у результаті завершення реорганізації банка або його ліквідації за спеціальною процедурою, здійснюваною (за винятком процедури добровільної ліквідації) державною спеціалізованою установою - Фондом у визначеному банківським законодавством порядку, кінцевим наслідком чого [реорганізації чи ліквідації] є здійснення НБУ запису в Державному реєстрі банків про припинення банка. При цьому відкликання банківської ліцензії не є самостійною підставою для втрати юридичною особою статусу банка;
- Фонд є установою, що виконує спеціальні функції, зокрема, щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку та їх ліквідації. У визначених законом випадках Фонд може делегувати рішенням виконавчої дирекції Фонду частину або всі свої повноваження як тимчасового адміністратора або ліквідатора уповноваженій особі (уповноваженим особам) Фонду (згідно з частиною 1 статті 1, частиною 1 статті 3, частиною 1 статті 35 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб");
- Фонд у день отримання рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку набуває прав ліквідатора банка та не пізніше наступного робочого дня розпочинає процедуру його ліквідації відповідно до Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", крім випадку, коли ліквідація здійснюється за ініціативою власників банка (згідно з частиною 5 статті 77 Закону "Про банки і банківську діяльність", частиною 4 статті 44 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб");
- з дня початку процедури ліквідації банка, зокрема, припиняються всі повноваження органів управління банка та органів контролю, а у випадку, якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банка тимчасова адміністрація банка припиняється (згідно із пунктом 1 частини 2 статті 46 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"). Повноваження Фонду під час здійснення ліквідації банка врегульовані статтею 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб";
- відсутність належного законодавчого регулювання (порядку "відновлення" банківської ліцензії у випадку скасування судовим рішенням відповідних рішень НБУ та Фонду, спрямованих на здійснення процедури виведення банка з ринку) та невжиття державним органом (НБУ) відповідних заходів призвело до правової невизначеності як щодо статусу ПАТ "Український інноваційний банк" (нова назва - ПАТ "Українська інноваційна компанія"), так і щодо визначення органу / суб`єкта, наділеного повноваженнями на управління такою юридичною особою;
- зміни до статуту товариства не є реорганізацією в розумінні банківського законодавства і не впливають на обсяг прав та обов`язків цієї юридичної особи, які виникли раніше у зв`язку зі здійсненням нею банківської діяльності в межах своєї спеціальної правосуб`єктності як банківської установи, оскільки внаслідок цього не створився новий учасник правовідносин, отже, ПАТ "Укрінбанк" та ПАТ "Українська інноваційна компанія" є однією й тією ж юридичною особою, з одним й тим самим ідентифікаційним кодом 05839888 і єдиним обсягом прав та обов`язків;
- зміна найменування банка без попереднього погодження НБУ чи зміна організаційно-правової форми без здійснення процедури реорганізації банка в установленому банківським законодавством порядку не допускаються, тому відповідні зміни до статуту самі по собі не могли бути підставою для втрати зазначеним товариством статусу банка;
- внаслідок бездіяльності центрального органу державного управління (НБУ), а також через незапровадження органом законодавчої влади нормативного регулювання порядку "відновлення" банківської ліцензії у випадку скасування судовими рішеннями відповідних рішень НБУ та Фонду, спрямованих на здійснення процедури ліквідації банка, чи порядку подальшого виведення неплатоспроможного банка з ринку за цих умов, Боржника варто вважати таким, що був позбавлений можливості зберігати правовий статус банка;
- з урахуванням положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року здійснення судової процедури банкрутства ПАТ "Українська інноваційна компанія" у визначеному законодавством про банкрутство порядку є формою реалізації Компанією та усіма її кредиторами права кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Такий порядок дій стабілізує правову ситуацію навколо зазначеного товариства і забезпечить захист прав та інтересів усіх учасників спірних правовідносин.
В контексті наведеного Верховний суд дійшов висновку про доцільність ліквідації ПАТ “Українська інноваційна компанія” на підставі положень КУзПБ як єдиний можливий спосіб захисту прав не лише акціонерів цього товариства, його кредиторів та працівників, а й прав самого Боржника, зокрема, перед дебіторами.
Колегія суддів також враховує, що після відкриття провадження у справі про банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, норми Кодексу України з процедур банкрутства щодо боржника мають пріоритет у застосуванні у порівнянні з іншими нормами чинного законодавства та Кодекс не передбачає можливості запровадження щодо боржника будь-яких інших процедур, окрім визначених законодавством про банкрутство.
Виходячи із зазначеного, наявні підстави вважати, що ПАТ "Укрінбанк" та ПАТ "Українська інноваційна компанія" є однією й тією ж юридичною особою, з одним й тим самим ідентифікаційним кодом 05839888, та зміни до статуту товариства не є реорганізацією в розумінні банківського законодавства і не впливають на обсяг прав та обов`язків цієї юридичної особи щодо зобов`язань, які виникли до внесення відповідних змін до статуту зазначеної юридичної особи, тобто такі зміни не спростовують наявність зобов`язань, які виникли за відповідними договорами.
В межах справи №913/266/20 (711/10273/17) ПАТ "Українська інноваційна компанія" звернулась до суду з позовом до фізичних осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів – ТОВ "Компанія "Юнітранс-Агро" та Служби у справах дітей Черкаської міської ради про звернення стягнення на предмет іпотеки.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на неналежне виконання позичальником ТОВ "Компанія "Юнітранс-Агро" умов кредитного договору від 11.09.2013 №09-2013, укладеного із ПАТ "Український інноваційний банк" як підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки майнового поручителя ОСОБА_3 .
Верховний суд у постанові від 29.06.2022 в межах даної справи дійшов висновку, що перехід прав та обов`язків від ПАТ “Український інноваційний банк” до ПАТ “Українська інноваційна компанія” не міг відбуватись лише на підставі виключення кредитною установою із своєї назви слова “банк” та виключення з видів своє діяльності “банківської діяльності” без дотримання вимог банківського законодавства та враховуючи те, що ПАТ “Український інноваційний банк” не було припинено чи змінено у встановленому законом порядку на ПАТ “Українська інноваційна компанія” касаційний суд погодився із висновками суду апеляційної інстанції, що ПАТ “Українська інноваційна компанія” не набуло прав банку та права вимоги до ОСОБА_3 за іпотечним договором від 11.09.2013 №09-2013-1з.
Разом з тим, у постанові від 16.10.2024 у справі 913/266/20 Верховний Суд визнав правомірність відкриття провадження про банкрутство «Укрінком», виснувавши, що компанія де-факто втратила статус банку і не може бути повернута на ринок НБУ, а правонаступництво (ідентичність колишнього банку та нової компанії) існує в контексті того, що ПАТ «Укрінком» є тією самою юридичною особою, але її зобов`язання перед вкладниками та Фондом гарантування (ФГВФО) залишаються чинними та активи мають розподілятися за правилами Кодексу з процедур банкрутства України.
Виходячи з викладеного, будь-які майнові чи інші вимоги про стягнення підлягають розгляду виключно крізь призму концентрації спорів у межах справи про банкрутство (ст. 7 Кодексу з процедур банкрутства України).
З огляду на зазначене висновки, викладені в постанові від 29.06.2022 у справі №913/266/20 (711/10273/17) не усунули стан правової невизначеності між учасниками спірних правовідносин, зокрема щодо наявності/відсутності у позивача права вимоги до поручителя. Вказана правова невизначеність усунута постановою Верховного Суду від 16.10.2024 у справі 913/266/20, якою підтверджено правомірності стягнення в межах справи про банкрутство Компанії заборгованості з боржників, боргових зобов`язань, які виникли на підставі угод, укладених ПАТ “Український інноваційний банк”, що свідчить про наявність у позивача права на звернення до ОСОБА_1 з вимогою про стягнення заборгованості за договором поруки.
Колегія суддів також наголошує на помилковості доводів відповідача щодо преюдиційності постанови від 29.06.2022 у справі №913/266/20 (711/10273/17) в частині підстав для стягнення будь-яких коштів за цим кредитом, оскільки в межах вказаної постанови відсутні будь-які висновки щодо встановлення факту видачі кредиту, розміру заборгованості, наявності/відсутності підстав для припинення поруки та інших платежів за договором, а також будь-яких інших обставин суті спору, окрім висновку не набуття прав банку та вимоги.
Стосовно суті спору.
Згідно з ст. 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.
Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 ЦК України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (ч.ч.1, 3 ст.1049 ЦК України).
Приписами статті 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватись порукою.
Відповідно до ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Приписами ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.
В матеріалах справи наявні копії кредитного договору №09-2013 від 11.09.2023 про відкриття відновлювальної кредитної лінії, додаткової угоди №1 від 26.12.2013 до кредитного договору №09-2013 від 11.09.2023 про відкриття відновлювальної кредитної лінії, додаткової угоди №2 від 12.02.2015 до кредитного договору №09-2013 від 11.09.2023 про відкриття відновлювальної кредитної лінії, договору поруки №03-2015-1п від 12.02.2015, а також розрахунок заборгованості ТОВ «Компанія Юнітранс-Агро» про кредитному договору №09-2013 від 11.09.2013.
При цьому, будь-які документи в підтвердження факту видачі кредиту, його часткового погашення та розміру заборгованості на час розгляду справи матеріали не містять.
Колегія суддів зауважує, що належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним кредитним договором та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».
Згідно із зазначеною нормою закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Пунктом 5.6 розділу 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 року № 254 (яке було чинним станом на дату укладення кредитного договору), передбачено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Тобто, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів за конкретним банківським рахунком, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Наявний у справі розрахунок не є первинним банківським документом, а є лише внутрішнім документом компанії та не містить відомостей, які б дозволили перевірити факт надання кредиту та дійсний розмір заборгованості, з урахування здійснених погашень, на які посилається скаржник в позові.
Зі змісту наявних в матеріалах справи документів вбачається, що в межах справи №925/979/17 порушено провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнітранс-Агро", який є позичальником за договором.
За даними Єдиного державного реєстру судових рішень, Господарський суд Черкаської області ухвалою від 12.12.2017 в межах справи №925/979/17 затвердив перелік конкурсних кредиторів, розмір їх вимог за грошовими зобов`язаннями, черговість задоволення кожної вимоги, в тому числі вимоги Публічне акціонерне товариство «Українська інноваційна компанія»: 1 черга - 3200 грн. (судовий збір), 4 черга - 3907727,63 грн. (вимоги не забезпечені заставою), 6 черга - 315300,91 грн. (неустойка /штрафні санкції/, інші вимоги). Суд дійшов висновку, що заявлені вимоги підтверджуються поданими заявником доказами: кредитним договором від 11.09.2013 №09-2013 про відкриття відновлювальної кредитної лінії з додатковими угодами до нього від 26.12.2013 №1, від 12.02.2015 №2, іпотечним договором до нього від 11.09.2013 №09-2013-1з з додатковим договором від 27.02.2015 №1, заявками боржника на адресу банку на отримання кредиту від 12.09.2013 №1209/03 від 18.09.2013 №101, від 23.09.2013 №104, від 26.09.2013 №106, від 27.09.2013 №107, від 01.10.2013 №109, від 03.10.2013 №111, від 04.10.2013 №114, від 07.10.2013 №115, від 08.10.2013 №116, від 11.10.2013 №120, від 16.10.2013 №123, від 05.11.2013 №129, від 11.11.2013 №132, від 28.11.2013 №137, від 04.12.2013 №142, від 20.12.2013 №146, від 26.12.213 №148, від 27.02.2015 №19, меморіальними ордерами на видачу та погашення кредиту за кредитним договором від 11.09.2013 №09-2013, протоколами від 15.08.2013 №19, від 11.02.2015 №26 загальних зборів учасників ТОВ «Компанія «Юнітранс-Агро» щодо отримання кредитних коштів, виписками ПАТ «Укрінбанк» по рахунках боржника.
Відповідно до положень ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційні факти – це факти, встановлені рішенням суду, що набрало законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Колегія суддів зауважує, що преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішенням; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті ж особи, які брали участь у попередній справі.
При цьому, оскільки обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники, то в інших випадках ці обставини встановлюються на загальних підставах.
Особи, які не брали участі в цивільній, господарській або адміністративній справі, в якій судом ухвалено відповідне судове рішення, мають право при розгляді іншої справи за їх участю оспорювати обставини, встановлені цими судовими рішеннями, що є підставою для ухвалення рішення на основі досліджених у судовому засіданні доказів.
Тобто, якщо у справі беруть участь нові особи, то преюдиційний характер рішення втрачається.
З огляду на викладене судова колегія враховує, що обставини встановлені ухвалою від 12.12.2017 стосуються виключно ПАТ «Українська інноваційна компанія» та ТОВ «Юнітранс-Агро», при цьому зазначена ухвала не містить будь-яких встановлених обставин стосовно ОСОБА_1 , який є відповідачем в межах даної справи, також матеріали справи не містять доказів в підтвердження того, що ОСОБА_1 брав безпосередню участь в межах справи №925/979/17, як учасник провадження.
До того ж, судова колегія підкреслює, що встановлена на час постановлення ухвали від 12.12.2017 року по справі №925/979/17 заборгованість за кредитним договором, не свідчить про реальний стан заборгованості на час задоволення позовних вимог в межах цієї справи, адже запроваджені процедури ліквідації боржника мають на меті погашення заборгованості за рахунок майна такого боржника.
Вказане свідчить про те, що звертаючись до суду в межах даної справи з вимогами до поручителя позивач в підтвердження наявності заборгованості мав надати первинні документи, на яких ґрунтуються заявлені вимог, проте всупереч викладеному матеріали справи №913/266/20 (711/8269/17) не містять таких документів.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 ГПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що скаржником в даній справі всупереч приписам ст. 73, 74, 76-79, 86 ГПК України не доведено належними та допустимими доказами факту виникнення, наявності чи розміру заборгованості за кредитним договором, тож враховуючи, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання основного зобов`язання боржником підстави для покладення відповідальності на поручителя та стягнення з нього заборгованості відсутні за недоведеністю боргу за кредитом.
Судова колегія наголошує, що в умовах недоведеності факту виникнення, наявності чи розміру заборгованості за кредитним договором, відсутні будь-які підстави для стягнення заявлених процентів за кредитом, пені та інфляційних.
Крім того, в контексті наявності/відсутності підстав для застосування ч.4 ст.559 ЦК України до спірних правовідносин, на які посилається боржник, як на підставу припинення поруки, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.4 ст.559 ЦК України, в редакції чинній станом на дату укладення договору поруки, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Пунктом 4.5 укладеного між сторонами договору поруки, передбачено, що договір припиняється у випадках, передбачених чинним законодавством.
З огляду на зазначене, в договорі поруки не встановлено строку для припинення поруки.
В матеріалах справи міститься повідомлення №4941/0/2-15 від 20.11.2015 про порушення основного зобов`язання адресоване ТОВ «Компанія «Юнітранс-Агро», в якому ПАТ «Укрінбанк» вимагав у відповідності до ст.35 Закону України «Про іпотеку» виконати порушене зобов`язання у тридцятиденний строк: погасити наявну заборгованість в повному обсязі зі сплатою процентів за користування кредитом, яка станом на 18.11.2015 складала 1 504 077,36грн (1 293 592,99грн – заборгованість за кредитом, 210 484,37грн – заборгованість за нарахованими процентами) та інших передбачених кредитним договором комісій, з урахуванням усіх штрафних санкцій або на виконання ст.37 Закону України «Про іпотеку» передати добровільно предмет іпотеки у власність іпотекодержателя разом із усіма правовстановлюючими документами на предмет іпотеки, ключами, технічним паспортом, оформити довіреність на право отримувати витяги з Єдиного державного реєстру прав на нерухоме майно, дублікати правовстановлюючих документів на предмет іпотеки, та укладення договорів оренди з орендаторами (у разі їх наявності).
Відповідно до п. 6.2 кредитного договору якщо виникла та триває подія невиконання зобов`язань, сума кредиту, нараховані проценти, а також інші суми, нараховані згідно з чим договором, підлягають достроковому поверненню (сплаті) про, що банк письмово повідомляє позичальника. Позичальник повинен сплатити зазначену в повідомлені суму протягом 10 (десяти) робочих днів з дати отримання повідомлення. У випадку порушення зазначеного строку сплати, банк має право проводити будь-яку роботу щодо примусового стягнення боргу відповідно до чинного законодавства України, в т.ч. звернути стягнення на передане в заставу майно. З дати повного виконання зобов`язань позичальника за договором щодо повернення кредиту, сплати проценті та інших платежів, передбачених цим договором, дія цього договору припиняється.
Враховуючи зазначене позивачем реалізовано право на дострокове повернення кредиту шляхом направлення позичальнику повідомлення №4941/0/2-15 від 20.11.2015 та свідчить про початок відліку шестимісячного строку для пред`явлення вимоги до поручителя після спливу десяти робочих днів з дня отримання повідомлення.
Стосовно доводів скаржника, що повідомлення № 4941/0/2-15 від 20.11.2015 було направлено позичальнику виключно в межах процедури за ЗУ «Про іпотеку» щодо майнової застави і не містило вимоги до особистого поручителя ( ОСОБА_1 ) про дострокове повернення кредиту, у зв`язку з чим дострокового розірвання договору не відбулося, щомісячний графік погашення залишався чинним до 12.02.2018 року, колегія суддів зазначає, що зміст направленого повідомлення підтверджує факт звернення до позичальника з вимогою погасити наявну заборгованість в повному обсязі зі сплатою процентів за користування кредитом, яка станом на 18.11.2015 складала 1 504 077,36грн (1 293 592,99грн – заборгованість за кредитом, 210 484,37грн – заборгованість за нарахованими процентами) та інших передбачених кредитним договором комісій, з урахуванням усіх штрафних санкцій. Вказана заборгованість за кредитом є повним обсягом суми кредиту, яка зазначена в договорі та свідчить, що повідомлення № 4941/0/2-15 від 20.11.2015 є вимогою про дострокове повернення кредиту зверненої до позичальника по кредитному договору з наданням альтернативи у випадку непогашення шляхом передачі предмета іпотеки у власність іпотекодержателя.
З аналізу частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок, що строк поруки відноситься до преклюзивних, це строк існування самого зобов`язання поруки, а застосоване в цій нормі поняття «строк чинності поруки» повинне розглядатися як строк, протягом якого кредитор може реалізувати свої права за порукою як видом забезпечення зобов`язання.
Тому і право кредитора, і обов`язок поручителя після його закінчення припиняються, а це означає, що жодних дій щодо реалізації цього права, в тому числі застосування примусових заходів захисту в судовому порядку, кредитор вчиняти не може.
Такі висновки висловлені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27 березня 2019 року у справі № 200/15135/14-ц (провадження № 14-23цс19).
З огляду на преклюзивний характер строку поруки та зумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію забезпеченого порукою зобов`язання застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред`явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.
Такі висновки Верховний Суд України виклав у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду в постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 2-1169/11 (провадження № 14-265цс18).
Вказане також узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Великої Палати Верховного суду від 04.07.2023 у справі №2-1268/11.
Позивач звернувся до суду з вказаною позовною заявою до поручителя 30.09.2017, в умовах настання строку виконання зобов`язання ще у 2015 році, матеріали справи не містять будь-яких доказів в підтвердження звернення до відповідача з позовом раніше та протягом шестимісячного строку, визначеного ч.4 ст.559 ЦК України, що свідчить про наявність підстав вважати поруку припиненою та має наслідком відмову у задоволені позовних вимог Українська інноваційна компанія» до ОСОБА_1 на підставі договору поруки.
Стосовно доводів відповідача про те, що борг ТОВ "Компанія "Юнітранс-Агро" перед ПАТ «Український інноваційний банк» є погашеним в силу ухвали Господарського суду Черкаської області від 14.12.2022 у справі №925/979/17, якою, зокрема, постановлено ліквідувати ТОВ «Компанія «Юнітранс-Агро», колегія суддів зазначає.
За змістом ухвали Господарського суду Черкаської області від 14.12.2022 у справі №925/979/17 на виконання вимог ч.4 ст.90 Кодексу України з процедур банкрутства зазначено, що вимоги конкурсних кредиторів, які не були заявлені в установлений цим Кодексом строк або були відхилені господарським судом, вважаються погашеними, а виконавчі документи за відповідними вимогами визнаються такими, що не підлягають виконанню.
Проте, колегія суддів враховує, що припинення основного зобов`язання внаслідок ліквідації юридичної особи - боржника за цим зобов`язанням не припиняє поруки, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи боржника. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 04.10.2023 у справі №208/7124/13, від 26.07.2023 у справі №178/1252/13-ц, від 20.02.2020 у справі №910/2815/19. Зазначене знайшло своє відображення також у ч.6 ст. 559 ЦК України ( в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» № 2478-VIII від 03.07.2018), за змістом якої ліквідація боржника- юридичної особи не припиняє поруку, якщо до дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про припинення боржника - юридичної особи кредитор звернувся до суду з позовом до поручителя у зв`язку з порушенням таким боржником зобов`язання.
Факт ліквідації боржника за основним договором із внесенням запису до відповідного реєстру про припинення юридичної особи за наявності заборгованості боржника за цим договором, яка не була погашена у процедурі ліквідації, не є підставою для припинення договору поруки, укладеного на забезпечення виконання боржником основного зобов`язання, та звільнення поручителя від відповідальності, якщо кредитор реалізував своє право на стягнення заборгованості до припинення юридичної особи - боржника. Відповідні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.01.2022 у справі №522/1792/19, від 16.09.2021 у справі №922/2869/17, та відповідають ч.6 ст.559 ЦК України.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ухвала, якою вирішено ліквідувати ТОВ "Компанія "Юнітранс-Агро", постановлена 14.12.2022. При цьому, ПАТ «Українська інноваційна компанія» звернулась до суду з позовною заявою 30.09.2017, тобто до постановлення ухвали суду про ліквідацію юридичної особи боржника про її ліквідацію. Тож, наявні у справі доводи відповідача про погашення основного зобов`язання та, відповідно, про припинення договору поруки є помилковими.
Також, колегія суддів відхиляє доводи відповідача, що постановою Черкаського апеляційного господарського суду від 20.10.2020 у цивільній справі 711/8269/17 між тими самими сторонами зафіксовано, що факт припинення поруки ОСОБА_2 у червні 2016 року «не ставиться під сумнів сторонами», оскільки вказана постанова скасована у касаційному порядку постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 08.06.2022 внаслідок чого встановлені в ній обставини не мають будь-яких правових наслідків для сторін.
Згідно з ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст.277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” (вх.1914 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 18.08.2026 у справі №913/266/20 (711/8269/17) не підлягає задоволенню, але мотивувальна частина рішення підлягає зміні з викладенням її в редакції постанови суду апеляційної інстанції з залишенням без змін висновку, викладеного у рішенні Господарського суду Луганської області від 18.08.2026 у справі №913/266/20 (711/8269/17), як такого, що відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.
Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Українська інноваційна компанія” (вх.1914 Л/2) на рішення Господарського суду Луганської області від 18.08.2026 у справі №913/266/20 (711/8269/17) - залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Луганської області від 18.08.2026 у справі №913/266/20 (711/8269/17) - змінити.
3.Викласти мотивувальну частину рішення Господарського суду Луганської області від 18.08.2026 у справі №913/266/20 (711/8269/17) в редакції цієї постанови суду апеляційної інстанції.
4.В іншій частині рішення Господарського суду Луганської області від 18.08.2026 у справі №913/266/20 (711/8269/17) - залишити без змін.
5.Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 29.10.2026.
Головуючий суддя П.В. Демідова
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя Н.О. Мартюхіна
Оригінал: reyestr.court.gov.ua