Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №918/692/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року Справа № 918/692/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Петухов М.Г.

судді Мельник О.В.

секретар судового засідання Пацьола О.О.

за участю представників сторін:

прокурор: Ваколюк Ю.О.

позивача: не з"явився

відповідача: не з"явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 18.08.2026 у справі №918/692/26 (суддя Пашкевич І.О., м. Рівне, повний текст складено 26.08.2026)

за позовом першого заступника керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Вараської міської ради

до відповідача Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України"

про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев в сумі 2 165 822 грн 40 коп.

Перший заступник керівника Вараської окружної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Вараської міської ради звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України” в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" про відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу внаслідок незаконної порубки дерев в сумі 2 165 822 грн 40 коп.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 18.08.2026 у справі №918/692/26 позов задоволено. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України” в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь держави в особі Вараської міської ради 2 165 822 грн 40 коп. шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, які перерахувати на розрахунковий рахунок ГУК у Рівн.обл/Вараська.міс./, UA378999980333189331000017471, код отримувача (ЄДРПОУ) 38012494, код класифікації доходів бюджету 24062100. Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства “Ліси України” в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на користь Рівненської обласної прокуратури понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 25 989 грн 87 коп.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Державне спеціалізоване господарське підприємство “Ліси України” в особі Філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення Господарського суду Рівненської області від 18 серпня 2026 року у справі №918/692/26 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 23.09.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" на рішення Господарського суду Рівненської області від 18.08.2026 у справі №918/692/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 07 жовтня 2026 року.

24 вересня 2026 року першим заступником керівника Вараської окружної прокуратури подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просить суд апеляційну скаргу філії «Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Рівненської області від 18.08.2026 у справі №918/692/26 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

24 вересня 2026 року Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" подано заяву про перенесення судового засідання у справі №918/692/26 на іншу дату, в якій просить суд перенести проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги у справі №918/692/26 на іншу дату для забезпечення участі представника відповідача.

Прокурор в судовому засіданні 07.10.2026 заперечила щодо задоволення заяви відповідача про перенесення розгляду справи.

Вараська міська рада явку належним чином уповноваженого представника у судове засідання 07.10.2026 не забезпечила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причин неявки представника суду не повідомила.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 07.10.2026 розгляд справи відкладено на 28 жовтня 2026 року.

Представником Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" 19.10.2026 подано заяву про відкладення розгляду справи, яка обґрунтована тим, що наказом філії «Поліський лісовий офіс» від 16.10.2026 №1196-вк представнику апелянта Власюку А.О. надано щорічну відпустку з 22.10.2026 по 04.11.2026 включно, що на думку заявника, виключає можливість його участі в судовому засіданні. В підтвердження вказаних обставин до заяви додано наказ філії «Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» №1196-вк від 16.10.2026.

Прокурор в судовому засіданні 28.10.2026 заперечила щодо задоволення заяви представника відповідача про відкладення розгляду справи, а також доводів апеляційної скарги та надала відповідні пояснення.

Вараська міська рада явку належним чином уповноваженого представника у судове засідання 28.10.2026 не забезпечила, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, причин неявки представника суду не повідомила.

Розглянувши заяву відповідача, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, враховуючи наступне.

Відповідно до частини першої статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Вичерпний перелік підстав, за яких суд зобов`язаний відкласти розгляд справи, наведено у частині другій статті 202 ГПК України, зокрема, такою підставою є перша неявка учасника справи, якщо суд визнає причини неявки поважними.

Згідно з частиною дванадцятою статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом, а не обов`язком суду, і вирішується з урахуванням конкретних обставин. За усталеною практикою Верховного Суду основною умовою відкладення розгляду справи є не сама по собі відсутність у засіданні учасника справи чи його представника, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Колегією суддів встановлено, що апелянт належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що підтверджується змістом самої заяви. Заявник не посилається на неповідомлення, а обґрунтовує заяву виключно перебуванням у відпустці одного з представників.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що дата судового засідання 28.10.2026 визначена ухвалою від 07.10.2026, тобто до подання представником відповідача Власюком А.О. заяви про надання відпустки від 09.10.2026 та до видання наказу про її надання 16.10.2026. Отже, як працівник, так і роботодавець-відповідач у даній справі на момент вирішення питання про відпустку достовірно знали про призначене судове засідання і мали можливість узгодити період відпустки з процесуальними обов`язками сторони у справі. Обставина, створена волевиявленням самого учасника справи, не може вважатися об`єктивною та непереборною причиною неможливості участі в судовому засіданні.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 56 ГПК України юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Колегія суддів відзначає ,що відповідач є державним підприємством, у структурі філії якого функціонує відділ юридичних та майнових питань. Більше того, пунктом 2.1 доданого до заяви наказу від 16.10.2026 № 1196-вк на період відпустки Власюка А.О. виконання його обов`язків покладено на провідного юрисконсульта сектору з загальноправових питань та договірної роботи Солдатову А.В. Таким чином, із поданих самим заявником доказів вбачається, що апелянт мав реальну можливість забезпечити участь у судовому засіданні іншого працівника в порядку самопредставництва або іншого представника, однак такою можливістю не скористався і доказів неможливості цього суду не надав.

Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 10.01.2023 у справі №753/17628/19 (провадження № 61-4990св21), згідно з якою перебування у відпустці представника сторони, завчасно повідомленого про дату та час судового засідання, не є підставою для відкладення судового засідання, оскільки сторона не була позбавлена можливості залучити до участі у справі іншого представника.

Колегія суддів також враховує, що відповідач виклав свою правову позицію в апеляційній скарзі, матеріали справи є достатніми для її розгляду, явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалася.

Крім того, колегія суддів відзначає, що розгляд справи вже відкладався ухвалою суду апеляційної інстанції від 07.10.2026 за клопотанням відповідача.

Європейський суд з прав людини, тлумачачи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, неодноразово наголошував, що заінтересована сторона зобов`язана демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються її безпосередньо, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із затягуванням провадження, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для скорочення тривалості провадження (рішення у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» від 07.07.1989).

Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що повторне відкладення розгляду справи з підстав, які залежали від волі самого апелянта, не відповідатиме вимогам розумності строків і порушуватиме баланс інтересів учасників справи.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку відмовити у задоволенні заяви Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Поліський лісовий офіс» державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» від 19.10.2026 про перенесення судового засідання у справі №918/692/26 на іншу дату, оскільки причини наведені у заяві не є поважними та не свідчать про неможливість розгляду апеляційної скарги в цьому судовому засіданні.

Північно-західний апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення прокурора, розглянувши доводи апеляційної скарги, заперечення викладені у відзиві на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в них докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права

ВСТАНОВИВ:

1. Зміст рішення суду першої інстанції.

Суд першої інстанції встановив, що відповідно до охоронного зобов`язання від 25.08.2008 ДП «Володимирецький лісгосп» взяло на себе обов`язок забезпечувати режим охорони та збереження ботанічного заказника місцевого значення «Мульчицький». Внаслідок послідовної реорганізації ДП «Володимирецьке лісове господарство», ДП «Рафалівське лісове господарство» та відповідних структурних підрозділів усі майнові й немайнові права, інтереси та обов`язки попереднього лісокористувача перейшли до ДСГП «Ліси України» в особі філії «Поліський лісовий офіс». Судом також встановлено, що 01.11.2025 у кварталі № 32, виділах 36, 45, 62 Мульчицького лісництва, розташованих на території ботанічного заказника місцевого значення «Мульчицький» у межах Вараської міської територіальної громади, виявлено незаконну порубку 22 сироростучих дерев, а саме 21 дерева породи «сосна звичайна» та одного дерева породи «береза повисла». За цим фактом до ЄРДР внесено відомості за №12025181050000370 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 246 КК України; осіб, які безпосередньо здійснили незаконну порубку, не встановлено, жодній особі про підозру не повідомлено. Відповідно до висновку судової інженерно-екологічної експертизи № СЕ-19/118-26/1158-ФХЕД від 27.01.2026 розмір заподіяної незаконною порубкою шкоди визначено у 2 165 822,40 грн.

Щодо представництва інтересів держави суд першої інстанції дійшов висновку, що Вараська міська рада є належним органом, в інтересах якого заявлено позов, оскільки незаконна порубка відбулася в адміністративно-територіальних межах Вараської міської територіальної громади, а кошти від відшкодування екологічної шкоди підлягають зарахуванню до відповідного місцевого фонду охорони навколишнього природного середовища. При цьому прокурор листом від 22.05.2026 повідомив Вараську міську раду про завдану державі шкоду, а з відповіді ради від 25.05.2026 встановив, що заходів щодо її стягнення остання не вживала; 27.05.2026 прокурор додатково повідомив раду про наявність підстав для представництва її інтересів у суді. Таким чином, суд першої інстанції визнав дотриманими вимоги статті 23 Закону України «Про прокуратуру» та статті 53 ГПК України і відхилив заперечення відповідача щодо відсутності підстав для прокурорського представництва.

Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив із того, що на постійного лісокористувача положеннями статей 19, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України покладено самостійний обов`язок забезпечувати охорону та захист лісів, у тому числі від незаконних рубок. Тому цивільно-правова відповідальність за шкоду може покладатися не лише на осіб, які безпосередньо здійснили незаконну порубку, а й на постійного лісокористувача, вина якого полягає у протиправній бездіяльності — невжитті належних і достатніх заходів щодо охорони та збереження лісу, наслідком чого стала незаконна рубка третіми особами. Відтак суд першої інстанції визнав доведеними необхідні підстави деліктної відповідальності ДСГП «Ліси України» та дійшов висновку про обґрунтованість стягнення з відповідача 2 165 822,40 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу, у зв`язку з чим позов прокурора в інтересах держави в особі Вараської міської ради задовольнив у повному обсязі.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення інших учасників справи

В обґрунтування доводів апеляційної скарги Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» в особі філії «Поліський лісовий офіс» посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, та неправильне застосування норм матеріального і процесуального права. Апелянт вважає, що суд безпідставно ототожнив сам факт незаконної порубки дерев на території, переданій у постійне користування відповідачу, з протиправною бездіяльністю останнього та наявністю підстав для покладення на нього цивільно-правової відповідальності. Як правову підставу для скасування рішення відповідач посилається на статті 236, 277 ГПК України.

Насамперед відповідач стверджує про відсутність у його діях повного складу цивільного правопорушення. Посилаючись на статтю 1166 ЦК України та постанову Верховного Суду від 23.08.2023 у справі №912/2836/21, апелянт зазначає, що для відшкодування шкоди необхідна сукупність усіх елементів делікту: протиправної поведінки, шкоди, причинного зв`язку та вини, тоді як прокурор, на думку відповідача, не довів саме його протиправної бездіяльності. Зокрема, прокурором не конкретизовано, яких саме передбачених законом заходів з охорони лісу відповідач не вжив, хоча мав реальну можливість їх вчинити, та яким чином невчинення саме цих дій безпосередньо спричинило незаконну порубку.

Апелянт наголошує, що приписи статей 19, 63, 64, 86 Лісового кодексу України встановлюють загальний обов`язок щодо охорони та захисту лісу, однак сам по собі факт заподіяння шкоди лісу не свідчить про неналежне виконання цього обов`язку. За твердженням відповідача, відповідальність постійного лісокористувача не може бути автоматичною. Крім того, відповідач посилається на частину другу статті 86 ЛК України і зазначає, що перелік відповідних протипожежних та інших заходів має визначатися уповноваженим центральним органом та органами місцевого самоврядування, тоді як такого чіткого переліку заходів, невиконання яких можна було б поставити йому у вину, у спірний період визначено не було.

Окремо відповідач заперечує наявність причинно-наслідкового зв`язку та вини, посилаючись на постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №920/316/17 та від 21.12.2018 у справі №920/31/18. На переконання апелянта, безпосередньою причиною шкоди є дії осіб, які здійснили незаконну порубку, а не діяльність постійного лісокористувача. Відповідач стверджує, що його працівники, навпаки, здійснювали охорону та патрулювання лісу, саме ними 01.11.2025 було виявлено автомобіль ГАЗ-66 із необлікованою деревиною, встановлено можливу причетну особу, виявлено незаконну порубку 22 дерев та повідомлено правоохоронний орган, унаслідок чого розпочато кримінальне провадження №12025181050000370. На цій підставі відповідач вважає, що його поведінка була активною і добросовісною та не містила ознак протиправної бездіяльності.

Також апелянт стверджує про неправомірне фактичне покладення на нього наслідків неефективності кримінального провадження. Відповідач зазначає, що ним було передано правоохоронним органам відомості про можливу особу, причетну до незаконної порубки, однак досудове розслідування триває, особі про підозру не повідомлено, а тому невстановлення або непритягнення винних осіб до відповідальності не може бути підставою для стягнення шкоди з постійного лісокористувача, який не наділений повноваженнями проводити слідчі чи розшукові дії.

Крім того, відповідач заперечує правильність застосування постанови Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 №575. На його думку, передбачені цією постановою такси призначені для визначення шкоди, завданої безпосередньо незаконною рубкою чи іншим порушенням природоохоронного законодавства, і не встановлюють окремої методики визначення збитків, спричинених неналежним виконанням постійним лісокористувачем обов`язків з охорони лісу. Відтак відповідач вважає, що застосування цих такс до нього можливе лише за умови доведення вчинення ним незаконної рубки або конкретного порушення правил ведення лісового господарства.

Поряд з цим, відповідач зазначає, про неналежність та недопустимість доказів щодо розміру шкоди, насамперед висновку експерта №СЕ-19/118-26/1158-ФХЕД від 27.01.2026. Відповідач зазначає, що цей висновок складено в межах кримінального провадження за постановою слідчого, а не на замовлення учасника господарської справи чи на підставі ухвали господарського суду; у висновку, за твердженням апелянта, відсутнє зазначення про його підготовку для подання до суду. Також відповідач наголошує, що експерт не проводив натурного обстеження місця незаконної порубки, а користувався матеріалами кримінального провадження; у первинних документах не зафіксовано найбільший і найменший діаметри кожного пня та не зазначено, якими сертифікованими засобами здійснювалися вимірювання. З цих причин апелянт вважає недоведеними вихідні дані та сам розрахунок шкоди, посилаючись, зокрема, на статті 73, 76– 79, 98, 101 ГПК України, постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 та постанову Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №907/449/22.

Окремо відповідач оспорює наявність у прокурора підстав для представництва інтересів держави в особі Вараської міської ради. Апелянт посилається на статтю 131-1 Конституції України, статтю 23 Закону України «Про прокуратуру», статтю 53 ГПК України та практику Верховного Суду, зокрема постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18. Відповідач зазначає, що Вараська міська рада є належним та дієздатним суб`єктом, який може самостійно звернутися до суду, а прокурор не довів її бездіяльності. При цьому прокурор повідомив міську раду про порушення лише 22.05.2026, а вже 27.05.2026 звернувся з позовом, тобто, на переконання апелянта, не надав компетентному органу розумного строку для самостійного реагування.

Разом з цим, апелянт посилається на недопустимість матеріалів кримінального провадження через недодержання статті 222 КПК України. Відповідач зазначає, що дозвіл прокурора від 20.05.2026 на розголошення відомостей досудового розслідування сформульований загально та не визначає конкретний обсяг документів і відомостей, дозволених для використання в господарській справі. Посилаючись на постанови Верховного Суду від 06.07.2022 у справі №914/1979/18, від 18.01.2024 у справі №922/2487/22, від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21) та від 03.04.2025 у справі №910/10335/23, апелянт вважає матеріали досудового розслідування недопустимими доказами відповідно до частини другої статті 77 ГПК України.

В свою чергу, перший заступник керівника Вараської окружної прокуратури у відзиві на апеляційну скаргу від 24.09.2026 №52/1-1996ВИХ-26 заперечує проти доводів відповідача. Прокурор зазначає, що відповідно до статей 16, 17, частини другої статті 19, статей 63, 64, 86, 89, 90 Лісового кодексу України обов`язок забезпечувати охорону і захист лісів, зокрема від незаконних рубок, покладено на постійних лісокористувачів. Пункт 5 частини другої статті 105 та частина перша статті 107 ЛК України, стаття 66 Конституції України та статті 5, 40, 41, 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачають відповідальність за порушення лісового законодавства та повне відшкодування заподіяної шкоди. На думку прокурора, не має значення, хто саме здійснив незаконну рубку на ділянці, наданій у постійне користування. Визначальним є порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, яке спричинило заподіяння шкоди державі. На підтвердження прокурор посилається на пункт 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №901/93/19, постанову Верховного Суду від 09.08.2018 у справі №909/976/17 та постанову Верховного Суду від 27.03.2024 у справі №908/65/23. Останньою визнано правомірним стягнення шкоди з ДП «Ліси України» як правонаступника лісогосподарського підприємства. Прокурор вказує, що відповідач не заперечує свого статусу постійного лісокористувача ділянки, на якій сталася рубка. Факт незаконної рубки дерев невстановленими особами у кварталі №32, виділах 36, 45, 62 Мульчицького лісництва Рафалівського надлісництва філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України» підтверджено протоколом огляду місця події.

Прокурор наголошує, що відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є деліктною відповідальністю (статті 1166, 1172 ЦК України). Позивач має довести наявність шкоди, протиправність поведінки заподіювача та причинний зв`язок між ними, а відповідач — відсутність своєї вини. За доводами прокурора, у таких спорах діє презумпція вини правопорушника. Прокурор посилається на частину другу статті 1166 ЦК України, пункт 1.6 роз`яснень Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001 №02-5/744, постанови Верховного Суду від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 20.12.2018 у справі №924/12/18, від 07.06.2019 у справі №914/1960/17. Вина відповідача, на думку прокурора, полягає у протиправній бездіяльності: він не виконав обов`язку охороняти ліс від незаконних рубок, передбаченого пунктами 1, 2 частини другої статті 19 та пунктом 5 частини першої статті 64 ЛК України. Прокурор визнає, що відповідач здійснював організаційні та господарські заходи з охорони лісу. Однак, на його переконання, сам факт незаконної рубки свідчить про недостатність цих заходів (постанови Верховного Суду від 24.02.2021 у справі №906/366/20, від 20.02.2020 у справі №920/1106/17). Доказів відсутності своєї вини відповідач не надав.

Прокурор також вважає, що відповідальність постійного лісокористувача не залежить від результатів кримінального провадження. Цивільно-правову відповідальність за незаконну рубку несуть як особи, які безпосередньо її здійснили, так і постійні лісокористувачі, що допустили протиправну бездіяльність щодо охорони лісу (постанови Верховного Суду від 16.08.2022 у справі №925/1598/20, від 11.01.2024 у справі №922/618/22, від 24.01.2024 у справі №907/449/22). Тому прокурор відхиляє доводи апелянта про подвійне відшкодування шкоди та про відсутність відповідальності лісокористувача за постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 №575.

Щодо доказів прокурор посилається на статті 73, 76, 79, 86, 98, 104 ГПК України. Розмір шкоди 2 165 822,40 грн підтверджено висновком експерта Рівненського НДЕКЦ МВС України від 27.01.2026 №СЕ-19/118-26/1158-ФХЕД, якого попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України. Висновок експертизи, проведеної в межах іншого провадження, господарський суд оцінює як доказ на загальних підставах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі №918/204/18). Вибір методики та методів дослідження, зокрема потреба проводити дослідження на місці події, відповідно до Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5, належить до компетенції експерта.

Обґрунтовуючи підстави для представництва інтересів держави, прокурор посилається на статтю 131-1 Конституції України, статтю 23 Закону України «Про прокуратуру», статтю 53 ГПК України, а також на постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 і від 15.10.2019 у справі №903/129/18. Прокурор вказує, що листом від 22.05.2026 №52-672ВИХ-26 повідомив Вараську міську раду про заподіяну шкоду. З відповіді міської ради від 18.05.2026 №1500-747-3110-37-05-26 вбачається, що заходів щодо стягнення шкоди вона не вживала. Листом від 27.05.2026 прокурор повідомив Вараську міську раду про звернення до суду з позовом. Прокурор зазначає, що закон не встановлює строку, форми чи змісту такого повідомлення (постанова Верховного Суду від 01.03.2018 у справі №922/1361/17). Розумний строк для самостійного реагування компетентного органу, на його думку, починає спливати з моменту отримання ним повідомлення прокурора про виявлені порушення.

Щодо використання відомостей досудового розслідування прокурор посилається на статтю 222 КПК України. Він зазначає, що дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025181050000370 від 01.11.2025 надано постановою від 20.05.2026. Цю постанову виніс прокурор Вараської окружної прокуратури Осійчук М.М., який згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, входить до групи прокурорів у цьому провадженні. На переконання прокурора, докази, зібрані в межах кримінального провадження, можуть бути використані в господарській справі, якщо вони стосуються предмета доказування (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі №477/2330/18). Тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка на цьому наполягає (постанова Верховного Суду від 31.05.2022 у справі №904/3242/18).

3. Обставини, встановлені судом апеляційної інстанції. Правові норми, застосовані апеляційним судом до спірних правовідносин та правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі позивача Вараської міської ради, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, визначених законом.

Частиною третьою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Згідно частини четвертої статті 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 13 Конституції України природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Лісового кодексу України ліси, які знаходяться на території України, є об`єктами права власності Українського народу.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до делегованих повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням та охороною земель, природних ресурсів загальнодержавного та місцевого значення, а також відтворенням лісів.

Згідно приписів статей 19, 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та статті 69-1 Бюджетного кодексу України питання охорони природних ресурсів та надходжень від відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, пов`язані, зокрема, з компетенцією органів місцевого самоврядування і формуванням відповідних природоохоронних фондів.

Незаконна порубка дерев здійснена на території Мульчицького лісництва Рафалівського надлісництва філії “Поліський лісовий офіс” ДСГП “Ліси України”, а саме в межах території ботанічного заказника місцевого значення “Мульчицький”. Територія Мульчицького лісництва знаходиться у адміністративно-територіальних межах Вараської міської територіальної громади.

Оскільки незаконну порубку виявлено в адміністративно-територіальних межах Вараської міської територіальної громади, прокурор правомірно та обґрунтовано визначив органом, в інтересах якого заявлено позов, Вараську міську раду.

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 сформулювала висновок, відповідно до якого бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові.

Колегія суддів відзначає, що застосування зазначеного правового висновку Великої Палата Верховного Суду потребує оцінки не лише кількості днів, які минули після повідомлення, але й змісту відповіді компетентного органу, значимості порушених інтересів, характеру порушення та фактичної позиції цього органу щодо необхідності судового захисту.

З матеріалів справи вбачається, що листом від 22.05.2026 №52-672вих-26 Вараська окружна прокуратура звернулася до Вараської міської ради стосовно вжиття заходів для стягнення шкоди у розмірі 2 165 822,40 грн, заподіяної незаконною порубкою дерев. Вказаний лист зареєстровано у виконавчому комітеті Вараської міської ради 22.05.2026 за №658-3110-33-05-26 (а.с.60-62).

У відповіді Вараської міської ради від 25.05.2026 №1500-747-3110-37-05-26 повідомлено, що претензійно-позовна робота щодо стягнення заявленої шкоди не проводилася. При цьому зміст зазначеної відповіді не обмежувався повідомленням про відсутність поданого позову. Міська рада висловила позицію, що до завершення кримінального провадження підстави для стягнення шкоди з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» є недостатніми, оскільки, на її думку не конкретизовано протиправну бездіяльність лісокористувача (а.с.63).

Отже, на час звернення прокурора до суду першої інстанції існувала не лише відсутність самостійного позову Вараської міської ради, а й письмово висловлена позиція цього органу щодо відсутності, на його переконання, підстав для подання відповідного позову.

Листом від 27.05.2026 №52/1-1247ВИХ-26 прокурор повідомив Вараську міську раду про підготовку позову в інтересах держави в особі зазначеного органу місцевого самоврядування (а.с.65).

Позовну заяву оформлено 28.05.2026 за №52/1-1260ВИХ-26, а надійшла до Господарського суду Рівненської області згідно матеріалів справи 29.05.2026.

Поряд з цим, колегія суддів не розцінює сам по собі триденний або п`ятиденний проміжок між окремими процесуальними діями як безумовно достатній у всіх випадках. Проте в даній справі необхідність подальшого очікування оцінюється з урахуванням конкретної відповіді компетентного органу, який фактично повідомив про свою відмову здійснювати претензійно-позовну роботу за наведених прокурором обставин.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи відповідача про те, що прокурор не надав міській раді розумного строку для самостійного захисту інтересів держави, не враховують визначальної обставини: компетентний орган вже надав відповідь, із якої вбачалося, що він не здійснює позовної роботи та не вбачає на той момент належних підстав для подання відповідного позову.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає безпідставними доводи відповідача щодо неправомірності звернення першого заступника керівника Вараської окружної прокуратури з позовом у даній справі, посилаючись на наявність у Вараської міської ради повноважень самостійно захищати відповідні інтереси та недостатній, на його думку, проміжок часу між повідомленням міської ради і пред`явленням позову.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підтвердження передбачених статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі Вараської міської ради.

Щодо суті заявлених позовних вимог колегія суддів зазначає наступне.

Рішенням виконавчого комітету Рівненської обласної ради народних депутатів від 22.11.1983 №343 (зі змінами, внесеними рішенням облвиконкому від 18.06.1991 №98) створено ботанічний заказник місцевого значення «Мульчицький», який відповідно до статті 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» належить до природно-заповідного фонду України.

Згідно з пунктами 1.3, 1.4 Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Мульчицький», затвердженого у 2008 році Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області, до території заказника віднесено, зокрема, квартали 3, 5, 7, 8, 15– 18, 23, 24, 27– 32 Мульчицького лісництва, які перебувають у користуванні державного підприємства «Володимирецький лісгосп». Пунктом 1.5 цього Положення визначено, що лісгосп «несе відповідальність за належне її утримання та додержання заповідного режиму», пунктом 3.5 – що «охорона заказника … покладається на ДП „Володимирецький лісгосп”». Підпунктами 3.1.4, 3.1.6 пункту 3.1 Положення на території заказника заборонено рубки головного користування та прохідні рубки догляду, а також знищення та пошкодження окремих дерев (а.с.30-31).

Відповідно до охоронного зобов`язання від 25.08.2008, зареєстрованого в Державному управлінні охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області, державне підприємство «Володимирецький лісгосп» в особі директора Мелещука О.О. взяло на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження ботанічного заказника місцевого значення «Мульчицький» загальною площею 3410 га, у тому числі в межах кварталів 3, 5, 7, 8, 15– 18, 23, 24, 27– 32 Мульчицького лісництва (а.с.32).

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 05.11.2021 № 729 державне підприємство «Володимирецьке лісове господарство» припинено шляхом приєднання до державного підприємства «Рафалівське лісове господарство» (код ЄДРПОУ 32626235), яке згідно з пунктом 8 цього наказу є правонаступником його прав та обов`язків.

Наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 04.11.2022 № 985 державне підприємство «Рафалівське лісове господарство» припинено шляхом приєднання до Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України».

Наказом ДП «Ліси України» від 30.09.2024 № 1665 створено філію «Поліський лісовий офіс», наказом від 18.10.2024 № 1831 припинено філію «Рафалівське лісове господарство» шляхом її закриття (а.с.66-67), а наказом від 31.12.2024 № 2338 затверджено передавальний акт активів і пасивів, матеріалів лісовпорядкування та документів, що підтверджують речові права на земельні ділянки, у тому числі по філії «Рафалівське лісове господарство» (а.с.18-20).

Наказом ДП «Ліси України» від 24.01.2025 № 206 затверджено організацію території земель філії «Поліський лісовий офіс» площею 1 341 272,6745 га, до складу яких увійшли землі, передані від ДП «Рафалівське лісове господарство» передавальним актом від 09.01.2023, затвердженим наказом Державного агентства лісових ресурсів України від 09.01.2023 № 71 (а.с.21-22).

Статус відповідача як постійного лісокористувача земель лісового фонду, на яких розташовано квартал 32 Мульчицького лісництва Рафалівського надлісництва, а також його правонаступництво щодо обов`язків попередніх лісокористувачів, у тому числі за охоронним зобов`язанням від 25.08.2008, відповідач в апеляційній скарзі не заперечує.

Відповідно до пунктів 2.2.2, 2.2.3, 2.2.11 Положення про філію «Поліський лісовий офіс» Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» предметом діяльності філії є, зокрема, «забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу», «запобігання злочинам і адміністративним правопорушенням у сфері лісового та мисливського господарства», а також «забезпечення дотримання заповідного режиму та вимог щодо охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду, які розташовані на землях, що закріплені за філією». Згідно з підпунктом 5.13.15 цього Положення філія відповідає за «забезпечення охорони лісів від пожеж та незаконних рубок» (а.с.45-57).

Із заяви директора філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» Кошмака В.Ф. про вчинення злочину від 04.11.2025 № 13075/34.4.1-2025 (а.с.24), адресованої Вараському районному відділу поліції ГУНП у Рівненській області, вбачається, що 01.11.2025 близько 16:00 під час патрулювання лісничим Мульчицького лісництва Ковтуніком В.А. у кварталі 32 зупинено автомобіль ГАЗ-66 з нарощеними бортами та причепленим возом кустарного виготовлення, на якому перебувала лісопродукція породи сосна без бирок у кількості 10 колод довжиною 6 м; водій на прохання лісничого надати пояснення відмовився та поїхав у напрямку с. Мульчиці. Після цього в кварталі 32 (виділи 36, 45, 62) Мульчицького лісництва, що належить до ботанічного заказника місцевого значення «Мульчицький» і розташований на території земель Вараської міської територіальної громади, виявлено незаконну рубку до ступеня припинення росту 22 сироростучих дерев загальною кубомасою 13,88 мі, а саме: у виділі 62 – 2 дерев породи «сосна звичайна» з діаметрами пнів 46 см та 49 см; у виділі 45 – 19 дерев породи «сосна звичайна» з діаметрами пнів 36 см – 5 шт., 35 см – 2 шт., 33 см – 2 шт., 29 см – 2 шт., 39 см, 38 см, 34 см, 31 см, 30 см, 27 см, 25 см, 21 см – по 1 шт.; у виділі 36 – 1 дерева породи «береза повисла» з діаметром пня 38 см. У заяві сам відповідач зазначив, що «згідно розрахунку, проведеного на підставі додатку № 1 постанови Кабінету Міністрів України … №575 від 10.05.2022, спричинено істотну шкоду державним інтересам … та навколишньому природному середовищу Вараської міської територіальної громади Рівненської області на суму 2165822,40 грн». До заяви додано рапорт лісничого Ковтуніка В.А., польові перелікові відомості дерев по пнях, відомості обчислення розміру шкоди, акт огляду місця вчинення правопорушення лісового законодавства, матеріально-оцінювальну відомість, витяг з проєкту організації та розвитку лісового господарства та фото транспортного засобу і деревини.

У відомостях обчислення розміру шкоди, заподіяної лісу незаконним вирубуванням та пошкодженням дерев і чагарників до ступеня припинення росту на об`єктах природно-заповідного фонду, складених 01.11.2025 лісничим Мульчицького лісництва Ковтуніком В.А. за постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 575, розмір шкоди визначено: по виділу 62 – 349 910,40 грн, по виділу 45 – 1 704 505,60 грн, по виділу 36 – 111 406,40 грн, разом – 2 165 822,40 грн.

Відомості про кримінальне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті 246 Кримінального кодексу України, внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 01.11.2025 за № 12025181050000370 (ЄО № 8589 від 01.11.2025) (а.с.23). 01.11.2025 проведено огляд місця події – ділянки лісу в кварталі 32, виділах 36, 45, 62 Мульчицького лісництва, за результатами якого складено протокол огляду місця події з ілюстративними фототаблицями (а.с.25-26).

Згідно з листом директора філії «Поліський лісовий офіс» ДП «Ліси України» від 16.01.2026 № 306/34.4.4-2026 лісорубні квитки на проведення рубок у кварталі 32 Мульчицького лісництва Рафалівського надлісництва не видавалися, оскільки цей квартал відноситься до територій природно-заповідного фонду.

Відповідно до висновку експерта Рівненського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України від 27.01.2026 № СЕ-19/118-26/1158-ФХЕД за результатами судової інженерно-екологічної експертизи (експертна спеціальність 10.19 «Дослідження обставин та організаційно-технічних причин і наслідків впливу техногенних джерел на об`єкти довкілля»), призначеної постановою слідчого СВ Вараського РВП ГУНП в Рівненській області від 20.01.2026 у кримінальному провадженні №12025181050000370, розмір шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд внаслідок незаконного вирубування 22 сироростучих дерев у кварталі 32 Мульчицького лісництва станом на 01.11.2025, становить 2 165 822,40 грн (виділ 62 - 349 910,40 грн, виділ 45 - 1 704 505,60 грн, виділ 36 - 111 406,40 грн). Експертом також підтверджено правильність розрахунків розміру шкоди, проведених лісничим Ковтуніком В.А (а.с.27-28).

Згідно з листом Вараського РВП ГУНП в Рівненській області від 26.05.2026 № 87921-2026 у кримінальному провадженні № 12025181050000370 особу (осіб), причетну до вчинення незаконної порубки, не встановлено; досудове розслідування триває, повідомлення про підозру нікому не вручалося.

За приписами статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об`єктами права власності Українського народу. Згідно зі статтею 66 Конституції України кожен зобов`язаний не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Відповідно до статті 1 Лісового кодексу України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави.

Згідно з частиною першою статті 17 Лісового кодексу України у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи.

За приписами пунктів 1, 2 частини другої статті 19 Лісового кодексу України постійні лісокористувачі зобов`язані забезпечувати охорону, захист, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, вживати інших заходів відповідно до законодавства на основі принципів сталого розвитку, а також дотримуватися правил і норм використання лісових ресурсів.

Відповідно до статті 63 Лісового кодексу України ведення лісового господарства полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 64 цього Кодексу підприємства, установи, організації і громадяни здійснюють ведення лісового господарства з урахуванням господарського призначення лісів, природних умов і зобов`язані здійснювати охорону лісів від пожеж, захист від шкідників і хвороб, незаконних рубок та інших пошкоджень.

Частинами першою та п`ятою статті 86 Лісового кодексу України визначено, що організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження лісів від пожеж, незаконних рубок, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, захист від шкідників і хвороб. Забезпечення охорони і захисту лісів покладається на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, та органи місцевого самоврядування, власників лісів і постійних лісокористувачів відповідно до цього Кодексу. Відповідно до статті 89 Лісового кодексу України охорону і захист лісів на території України здійснюють, зокрема, державна лісова охорона, яка діє у складі підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а також лісова охорона інших постійних лісокористувачів і власників лісів. Основними завданнями державної лісової охорони згідно за статтею 90 Лісового кодексу України є здійснення державного контролю за додержанням лісового законодавства, забезпечення охорони лісів від пожеж, незаконних рубок, захист від шкідників і хвороб, пошкодження внаслідок антропогенного та іншого шкідливого впливу.

Згідно зі статтею 105 Лісового кодексу України порушення лісового законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність відповідно до закону. Відповідальність за порушення лісового законодавства несуть особи, винні, зокрема, у незаконному вирубуванні та пошкодженні дерев і чагарників (пункт 1 частини другої), а також у порушенні строків лісовідновлення та інших вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених законодавством у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів (пункт 5 частини другої). Відповідно до частини першої статті 107 Лісового кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни зобов`язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Відповідно до статті 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають, зокрема, природні ресурси (ліс та інша рослинність), а особливій державній охороні – території та об`єкти природно-заповідного фонду України. Згідно з частиною першою статті 68 цього Закону порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність несуть, зокрема, особи, винні у невиконанні вимог охорони територій та об`єктів природно-заповідного фонду та інших територій, що підлягають особливій охороні (пункт «к» статті 68). Частиною першою статті 69 цього Закону встановлено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Відповідно до статей 25, 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів, оголошених заказником, беруть на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження. Статтею 65 цього Закону встановлено, що розміри шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначаються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об`єктів, що проводиться відповідно до цього Закону, та спеціальних такс, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно з частинами першою, другою статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Щодо складу цивільного правопорушення та розподілу тягаря доказування, колегія суддів зазначає наступне.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є позадоговірною (деліктною) відповідальністю, для застосування якої необхідна наявність повного складу цивільного правопорушення.

Верховний Суд у постанові від 11.02.2026 у справі №907/278/25 (пункт 5.8) виклав такий висновок: «Суд зазначає, що для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, необхідна наявність повного складу правопорушення: протиправної поведінки особи; шкоди (збитків); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла збитки. … У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди».

У постанові від 12.09.2024 у справі №907/181/22 (пункти 35, 36) Верховний Суд зазначив: «Відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Тобто вирішуючи спір про відшкодування шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, господарський суд виходить з презумпції вини правопорушника. Отже, при зверненні з позовом про стягнення шкоди, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами протиправність (неправомірність) поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та їх розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, що виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, а боржник зі свого боку має доводити відсутність своєї вини у заподіянні шкоди».

Щодо відповідальності постійного лісокористувача за незаконні рубки, вчинені третіми особами, Верховний Суд у постанові від 11.02.2026 у справі № 907/278/25 (пункт 5.21), з посиланням на висновки, викладені у постановах від 30.01.2025 у справі № 907/48/24, від 18.05.2023 у справі № 914/669/22 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.08.2018 у справі № 909/976/17, зазначив: «Порушення вимог щодо ведення лісового господарства, встановлених у сфері охорони, захисту та використання лісів, є підставою для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності. При цьому, не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування, оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу. Таким чином, обов`язок щодо забезпечення охорони лісових насаджень покладено саме на постійних лісокористувачів, які відповідають за невиконання або неналежне виконання таких обов`язків, в тому числі у разі незабезпечення охорони та захисту лісів від незаконних рубок дерев. При цьому, цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства мають нести не лише особи, які безпосередньо здійснюють самовільну вирубку лісів (пошкодження дерев), а й постійні лісокористувачі, вина яких полягає у протиправній бездіяльності у вигляді невчинення дій щодо забезпечення охорони та збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчих їм ділянках із земель лісового фонду, що має наслідком самовільну рубку (пошкодження) лісових насаджень третіми (невстановленими) особами».

У пункті 5.22 цієї ж постанови Верховний Суд наголосив: «Для покладення на постійного лісокористувача обов`язку з відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу через незабезпечення охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території, першочерговим є з`ясування обставини щодо встановлення факту порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, тобто у такому випадку, здійснення незаконної порубки дерев».

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що суд першої інстанції застосував до нього об`єктивну (безумовну) відповідальність, а прокурор, уникаючи від забезпечення доказування, безпідставно послався на презумпцію вини. Застосування презумпції вини заподіювача шкоди прямо передбачене частиною другою статті 1166 Цивільного кодексу України і не звільняє позивача від обов`язку довести протиправність поведінки, наявність і розмір шкоди та причинний зв`язок. Водночас обов`язок доведення відсутності вини, тобто вжиття всіх залежних від лісокористувача заходів для запобігання незаконній рубці, покладається на відповідача. Саме тому посилання апелянта на «поведінкову концепцію вини» (за аналогією до частини першої статті 614 Цивільного кодексу України) не спростовує, а підтверджує правильність висновків суду першої інстанції: за цією концепцією невинуватою є особа, яка доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів, а таких доказів відповідач суду не надав.

Разом з тим колегія суддів не поділяє окремих формулювань мотивувальної частини оскаржуваного рішення, зокрема висновку про те, що для покладення на відповідача, як постійного землекористувача цивільно-правової відповідальності не є необхідним доведення вчинення або невчинення останнім яких-небудь дій і що встановлення факту незаконної рубки на закріпленій за відповідачем ділянці є достатньою правовою підставою для покладення обов`язку відшкодувати шкоду. Відповідальність постійного лісокористувача не є безвинною: факт незаконної рубки на підвідомчій території є першочерговою обставиною, що свідчить про порушення встановлених правил лісокористування (пункт 5.22 постанови Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 907/278/25), однак лісокористувач не позбавлений можливості спростувати свою вину, довівши належними доказами вжиття всіх необхідних і достатніх заходів охорони. Колегія суддів також зазначає, що вказівка в мотивувальній частині рішення на незаконне вирубування: « 8-ми дерев породи сосна» є очевидною опискою, оскільки судом першої інстанції в усіх інших частинах рішення встановлено та матеріалами справи підтверджено незаконну рубку 22 дерев (21 дерева породи «сосна звичайна» та 1 дерева породи «береза повисла»). Наведені недоліки мотивування не вплинули на правильність вирішення спору по суті, а тому з огляду на частину другу статті 276 ГПК України, відповідно до якої не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань, не є підставою для скасування рішення. Висновки суду першої інстанції колегія суддів підтримує з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові.

Щодо протиправної поведінки (бездіяльності) відповідача та доводів відповідача про відсутність переліку заходів з охорони лісу, колегія суддів зазначає наступне.

Апелянт стверджує, що прокурор не конкретизував, які саме дії відповідач не вчинив, а положення статей 19, 63, 64, 86 Лісового кодексу України мають загальний характер, причому перелік протипожежних та інших заходів відповідно до частини другої статті 86 Лісового кодексу України центральним органом виконавчої влади та органами місцевого самоврядування не визначено.

Колегія суддів такі доводи відхиляє, оскільки у даній справі обов`язок відповідача з охорони спірної ділянки лісу визначений не лише загальними нормами Лісового кодексу України, а й конкретними актами, що стосуються саме цієї території: статтею 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», охоронним зобов`язанням від 25.08.2008, яким попередник відповідача взяв на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження заказника «Мульчицький» у межах, зокрема, кварталу 32 Мульчицького лісництва, пунктами 1.5, 3.5 Положення про ботанічний заказник місцевого значення «Мульчицький», а також пунктами 2.2.2, 2.2.3, 2.2.11 і підпунктом 5.13.15 Положення про філію «Поліський лісовий офіс». Отже, відповідач, будучи правонаступником, не лише як постійний лісокористувач, а й як особа, що прийняла на себе охоронне зобов`язання щодо об`єкта природно-заповідного фонду, зобов`язаний був забезпечити режим, за якого на території заказника, де будь-які рубки без спеціальних дозволів заборонені, а лісорубні квитки не видавалися, не могли бути здійснені рубка 22 сироростучих дерев загальною кубомасою 13,88 мі та вивезення деревини.

Відсутність затвердженого центральним органом виконавчої влади вичерпного переліку заходів не звільняє постійного лісокористувача від обов`язку з охорони лісу. Верховний Суд у постанові від 11.02.2026 у справі № 907/278/25 (пункт 5.24) зазначив: «Суд ураховує, що у постанові від 28.09.2023 у справі № 927/32/23, розглядаючи питання про стягнення з постійного лісокористувача збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства внаслідок незаконної порубки дерев, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що статутом такого лісокористувача визначено цілі його діяльності та обов`язки щодо охорони лісу, а відсутність визначеного чіткого переліку заходів не звільняє відповідача від необхідності та не спростовує можливості виконання ним комплексу заходів, необхідних і достатніх для виконання покладених на нього обов`язків».

Крім того, сам відповідач у відзиві на позовну заяву від 23.06.2026 посилався на Порядок організації охорони і захисту лісів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2022 №612, який визначає способи охорони лісів, зокрема наземне та авіаційне патрулювання, що спростовує його ж твердження про відсутність нормативно визначених заходів з охорони лісів.

Поряд з цим, колегія суддів відзначає, що апелянт ототожнює незаконну рубку, вчинену людьми, з природними явищами (удар блискавки, інвазія комах-шкідників, випадкова хвороба дерев). Таке порівняння є некоректним. Незаконна рубка є антропогенним протиправним посяганням, запобігання якому становить безпосереднє призначення лісової охорони, у тому числі державної лісової охорони, що діє у складі відповідача та має статус правоохоронного органу (статті 89, 90 Лісового кодексу України, Положення про державну лісову охорону, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16.09.2009 № 976). Саме для запобігання таким посяганням законодавець покладає на постійного лісокористувача обов`язок охорони і саме на випадок його невиконання встановлює відповідальність лісокористувача.

Разом з цим, твердження апелянта про те, що «ДП «Ліси України» та його посадові особи своєчасно і в повному обсязі виконували всі завдання, що за майстерською дільницею наказом закріплено майстра лісу, що працівники систематично здійснюють рейди в різний час доби, а охорона здійснюється відповідно до проєкту організації та розвитку лісового господарства, є декларативними та жодними доказами не підтверджені. Ні до відзиву на позовну заяву від 23.06.2026, ні до апеляційної скарги відповідач не додав жодного документа, який би підтверджував конкретні заходи з охорони кварталу 32 Мульчицького лісництва у період, що передував 01.11.2025: наказу про закріплення відповідального працівника за відповідною майстерською дільницею, графіків обходів і патрулювань, журналів (рапортів) про їх проведення, наказів про створення рейдових груп та звітів про результати рейдів, планів охоронних заходів тощо. Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а згідно з частиною другою статті 1166 Цивільного кодексу України саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності своєї вини.

Натомість встановлені обставини свідчать про неналежність охорони: рубка 22 сироростучих дерев, розташованих у трьох різних виділах кварталу 32, загальною кубомасою 13,88 мі потребувала часу, техніки та транспортних засобів; працівник відповідача виявив лише факт вивезення вже заготовленої деревини (10 колод довжиною 6 м) автомобілем ГАЗ-66 з причепом, а порушника, який відмовився надати пояснення, зупинити не зміг; відповідач не надав жодних відомостей про те, коли саме відбулася рубка, коли востаннє здійснювався обхід цієї ділянки та чому рубку такого обсягу на території об`єкта природно-заповідного фонду не було своєчасно виявлено та припинено. Наведене у сукупності свідчить про невжиття відповідачем необхідних і достатніх заходів з охорони лісу, тобто про протиправну бездіяльність, що виявилася в неналежному виконанні обов`язків, передбачених пунктами 1, 2 частини другої статті 19, пунктом 5 частини першої статті 64, частинами першою, п`ятою статті 86 Лісового кодексу України та статтею 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

Колегія суддів також зазначає, що незаконна порубка мала місце 01.11.2025 у денний час (виявлена близько 16:00), а тому заперечення відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо неможливості охорони лісу у період дії комендантської години в умовах воєнного стану до спірних правовідносин не стосуються. Обмеження руху в нічний час, у свою чергу, не скасовує обов`язку лісокористувача організувати охорону іншими способами і в іншу частину доби.

Щодо причинного зв`язку колегія суддів зазначає наступне.

Апелянт, посилаючись на постанови Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №920/316/17 та від 21.12.2018 у справі №920/31/18, стверджує, що безпосередньою причиною шкоди є дії осіб, які здійснили рубку, а не діяльність постійного лісокористувача.

Колегія суддів погоджується з тим, що причинний зв`язок має бути об`єктивним, а шкода – наслідком саме протиправної поведінки заподіювача шкоди. Проте у разі протиправної бездіяльності причинний зв`язок полягає в тому, що належне виконання особою покладеного на неї обов`язку мало на меті та могло запобігти саме тим шкідливим наслідкам, які настали. Обов`язок постійного лісокористувача охороняти ліс від незаконних рубок (пункт 5 частини першої статті 64, стаття 86 Лісового кодексу України) встановлений саме для запобігання такій шкоді, тому незабезпечення цієї охорони, внаслідок якого треті особи змогли безперешкодно вчинити рубку і вивезти деревину, перебуває у причинному зв`язку із заподіяною шкодою. Саме тому Верховний Суд у постанові від 11.02.2026 у справі №907/278/25 (пункт 5.21) зазначив, що «не важливо хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування», оскільки визначальним є факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу.»

Наведені апелянтом постанови Верховного Суду у справах №920/316/17 та №920/31/18 містять загальні положення про причинний зв`язок і не містять висновку про те, що протиправна бездіяльність постійного лісокористувача не може перебувати у причинному зв`язку зі шкодою, завданою незаконною рубкою третіх осіб.

Щодо доводів відповідача про самостійне виявлення порушення та повідомлення правоохоронних органів, колегія суддів зазначає наступне.

Апелянт стверджує, що виявлення його працівниками незаконної рубки, встановлення можливої причетної особи та звернення до правоохоронних органів свідчать про належне виконання обов`язку з охорони лісу, посилаючись при цьому на рішення Господарського суду Закарпатської області у справі № 907/278/25.

Колегія суддів такі доводи відхиляє, оскільки обов`язок постійного лісокористувача полягає передусім у запобіганні незаконним рубкам, а не лише у фіксації їх наслідків. Верховний Суд у постанові від 11.02.2026 у справі № 907/278/25 (пункт 5.25) виклав такий висновок: «Сам по собі факт вжиття окремих заходів, у тому числі виявлення правопорушення та повідомлення правоохоронних органів, не спростовує встановлених судом обставин щодо неналежного виконання покладеного на постійного лісокористувача обов`язку забезпечити охорону і збереження лісу».

Посилання апелянта на рішення Господарського суду Закарпатської області у справі №907/278/25 є безпідставним, оскільки рішення суду першої інстанції від 29.05.2025 у цій справі, яким було відмовлено в позові з мотивів, зокрема, того, що лісокористувач самостійно виявив факт незаконної рубки та повідомив про нього правоохоронні органи, скасовано постановою Західного апеляційного господарського суду від 19.11.2025 з ухваленням нового рішення про задоволення позову, а постановою Верховного Суду від 11.02.2026 постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін. Тобто у справі, на яку посилається апелянт, суд касаційної інстанції дійшов висновку, протилежного тому, який обґрунтовує відповідач.

Окрім того, повідомлення відповідачем правоохоронних органів про вчинене кримінальне правопорушення є виконанням ним загального обов`язку, що не може розцінюватися як доказ належної охорони лісу до моменту вчинення рубки. Більше того, заява директора філії та відомості обчислення розміру шкоди, складені працівниками відповідача, підтверджують сам факт незаконної рубки, її обсяг і розмір шкоди, а отже, слугують доказами саме тих обставин, які становлять підставу позову.

Щодо доводів відповідача про покладення на лісокористувача наслідків досудового кримінального провадження, колегія суддів зазначає наступне.

Апелянт вважає, що на нього неправомірно покладено відповідальність за неефективність досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025181050000370, у якому особу, яка вчинила порубку, не встановлено, а стягнення шкоди з державного підприємства є формальним захистом інтересів держави.

Колегія суддів зазначає, що предметом цього спору є цивільно-правова відповідальність самого відповідача за власну протиправну бездіяльність у вигляді незабезпечення охорони лісу, а не відповідальність за діяння інших осіб. Верховний Суд у постанові від 12.09.2024 у справі №907/181/22 (пункт 62), відхиляючи аналогічні доводи ДП «Ліси України», зазначив: «Верховний Суд зауважує, що законодавством про охорону навколишнього природного середовища передбачено дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність за порушення лісового законодавства, які мають різні підстави застосування до особи правопорушника. У цій справі підставою позову є наявність складу цивільного правопорушення у діях лісокористувача щодо незабезпечення ним охорони і збереження лісового фонду на підвідомчій йому території та допущення самовільної вирубку лісу. Наявність вироку у кримінальному провадженні щодо притягнення службових осіб, інших осіб за незаконну порубку лісу не є визначальним для покладення на постійного лісокористувача цивільно-правової відповідальності на підставі ст. 1166 ЦК України».

Доводи апелянта про ризик повторного відшкодування шкоди у разі встановлення осіб, які безпосередньо вчинили рубку, мають характер припущень. Шкода, заподіяна навколишньому природному середовищу, підлягає компенсації в повному обсязі (частина перша статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»), але одноразово. У разі встановлення винних осіб відшкодування, здійснене відповідачем, враховуватиметься при вирішенні питання про їх відповідальність, а відповідач не позбавлений права захищати свої майнові інтереси щодо таких осіб у встановленому законом порядку. Те, що Кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає пред`явлення регресного позову у кримінальному провадженні, не має значення для вирішення цього спору.

Щодо застосування постанови Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 575, колегія суддів зазначає наступне.

Апелянт стверджує, що спеціальні такси, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 575 «Про затвердження спеціальних такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповідний фонд», можуть застосовуватися лише до осіб, які безпосередньо вчинили незаконну рубку, посилаючись на роз`яснення Міністерства юстиції України від 06.09.1999 № 20-25-971, спільне роз`яснення Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України і Державного комітету лісового господарства України від 28.04.1999 № 23-10/6-113 та від 30.04.1999 № 03-01/981, лист Державного агентства лісових ресурсів України від 10.01.2012 № 08-07/123-12 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 10.09.2012 у справі № 5019/583/12.

Колегія суддів такі доводи вважає безпідставним, оскільки відповідно до статті 65 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» розміри шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про природно-заповідний фонд, визначаються на основі спеціальних такс, затверджених Кабінетом Міністрів України. Такси є методикою грошової оцінки самої шкоди, заподіяної природному середовищу, тобто вартісного вираження втрати природного ресурсу, яка є однаковою незалежно від того, хто є відповідальною за цю шкоду особою. Пунктом 1 постанови № 575 затверджено спеціальні такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної внаслідок «незаконної рубки або пошкодження дерев та рослин, що мають здерев`яніле стебло, до ступеня припинення росту (додаток 1)». Саме така шкода – знищення 22 сироростучих дерев на території заказника заподіяна в даній справі, а питання про те, хто зобов`язаний її відшкодувати, вирішується на підставі статей 105, 107 Лісового кодексу України, статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» та статті 1166 Цивільного кодексу України. Нормативного акта, який би встановлював інший порядок обчислення шкоди для випадку її заподіяння внаслідок бездіяльності постійного лісокористувача, не існує, а тому висновок апелянта призвів би до неможливості відшкодування шкоди в повному обсязі всупереч частині першій статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Наведені апелянтом роз`яснення міністерств та лист Державного агентства лісових ресурсів України не є нормативно-правовими актами, не проходили державної реєстрації в установленому порядку, не є джерелом права в розумінні статті 11 ГПК України та не є обов`язковими для суду. Постанова Рівненського апеляційного господарського суду від 10.09.2012 у справі № 5019/583/12 ухвалена до формування усталеної практики Верховного Суду у цій категорії справ та не враховує висновків, викладених у наведених вище постановах Верховного Суду, які відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України підлягають врахуванню.

Колегія суддів також враховує, що у справі №907/278/25 Верховний Суд погодився зі стягненням з ДП «Ліси України» як постійного лісокористувача шкоди, завданої незаконною рубкою третіх осіб на території природно-заповідного фонду, розмір якої визначено за формулою, встановленою Постановою Кабінету Міністрів України №575 від 10.05.2022 (пункт 5.34 постанови Верховного Суду від 11.02.2026 у справі № 907/278/25). Крім того, сам відповідач у заяві про вчинення злочину від 04.11.2025 № 13075/34.4.1-2025 та у відомостях обчислення розміру шкоди від 01.11.2025 визначив розмір шкоди саме на підставі постанови №575 у сумі 2 165 822,40 грн.

Щодо висновку експерта та розміру шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Апелянт вважає висновок експерта від 27.01.2026 №СЕ-19/118-26/1158-ФХЕД (а.с.33-44) недопустимим доказом з посиланням на те, що він підготовлений не на замовлення учасника справи і не на підставі ухвали господарського суду (частина третя статті 98 ГПК України), не містить передбаченого частиною п`ятою статті 101 ГПК України зазначення про те, що він підготовлений для подання до суду, а експерт не проводив натурного обстеження місця події.

Колегія суддів зазначає, що статті 98, 101 ГПК України регулюють порядок отримання та оформлення висновку експерта, складеного для господарської справи. Водночас процесуальний закон не забороняє використання доказів, отриманих у межах інших проваджень. Верховний Суд у постанові від 11.02.2026 у справі № 907/278/25 (пункт 5.40), посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18, зазначив: «Чинне процесуальне законодавство не встановлює заборону щодо використання під час розгляду цивільної справи доказів, отриманих у межах інших проваджень. Тобто докази, зібрані у межах кримінального провадження, можуть бути використані як докази у цивільній справі, якщо відповідні дані стосуються предмета доказування. Достовірність і достатність таких доказів суд оцінює з урахуванням обставин конкретної справи».

Висновок експерта у цій справі складений атестованим судовим експертом Рівненського НДЕКЦ МВС України Лукащук О.І., яка має кваліфікацію судового експерта з правом проведення судової інженерно-екологічної експертизи за експертною спеціальністю 10.19 (свідоцтво, видане ЕКК МВС від 28.08.2025 № 20699), на підставі постанови слідчого від 20.01.2026 у кримінальному провадженні № 12025181050000370. Експерта попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та відмову без поважних причин від виконання покладених обов`язків за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України. Висновок містить відповіді на питання, що входять до предмета доказування у цій справі та поданий прокурором у копії разом з іншими матеріалами.

Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №522/1029/18 є безпідставним, оскільки у вказаній справі оцінювалося експертне дослідження, проведене на замовлення учасника справи, у якому не було зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Натомість у цій справі висновок складено у межах кримінального провадження на підставі процесуального рішення слідчого, а експерта попереджено про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 Кримінального кодексу України, тобто фактичні обставини цих справ є відмінними.

Щодо відсутності натурного обстеження, колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у пункті 5.39 постанови від 11.02.2026 у справі № 907/278/25: «Положення Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 № 53/5, визначають, що об`єктом інженерно-екологічної експертизи можуть бути матеріалізовані джерела інформації, зафіксовані у схемах, планах, фотографіях, протоколах та інших матеріалах справи. Вибір методики та способу проведення дослідження належить виключно до компетенції експерта».

Наведена апелянтом постанова Верховного Суду від 24.01.2024 у справі № 907/449/22 не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Як зазначив Верховний Суд у пунктах 5.41– 5.43 постанови від 11.02.2026 у справі №907/278/25:

"5.41. У постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі N 907/449/22, на яку звертає увагу Скаржник, суд касаційної інстанції, вказуючи на необґрунтованість позовної вимоги про стягнення шкоди, завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища у зв`язку з незаконною рубкою, виходив з недоведеності розміру шкоди. При формуванні такого висновку Верховний Суд зазначив, що за встановлених у справі обставин неможливо підтвердити належність розміру шкоди виключно на підставі наявного висновку експерта, який не містив відомостей щодо натурного обстеження експертом місця можливого спричинення шкоди та перевірки фактичних даних, покладених в основу розрахунку. Зазначена правова позиція була зумовлена тим, що у відповідній справі судами не було встановлено наявності інших доказів, які б уможливлювали перевірку вихідних даних розрахунку, зокрема відомостей про зрубаних дерев та даних щодо вимірювального пристрою, яким проводилися заміри, а відтак забезпечували б контроль щодо правильності проведених обчислень і дотримання методики визначення розміру шкоди.

5.42. Натомість у цій справі суд апеляційної інстанції встановив наявність інших належних доказів, якими підтверджено вихідні дані, необхідні для визначення розміру шкоди, зокрема: акт огляду місця правопорушення від 27.07.2022, матеріально-грошову оцінку лісосіки №1111 та перелік діаметрів пнів. Сукупний зміст цих документів, за наведеними апеляційним господарським судом мотивами, містить відомості щодо об`єкта правопорушення та його кількісних і якісних характеристик, що дає змогу встановити фактичні показники, покладені в основу розрахунку, і перевірити їх узгодженість між собою.

За таких обставин апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про можливість врахування висновку експерта №3759/22-28/459/23-28 від 14.03.2023, незважаючи на відсутність у ньому відомостей про натурне обстеження, оскільки в цій справі іншими доказами підтверджено існування об`єкта порушення та вихідні дані для належного розрахунку, зокрема точну кількість пнів, їх ознаку та діаметри, встановлені внаслідок незаконної рубки.

5.43. Відтак, позиція суду, наведена у постанові Верховного Суду від 24.01.2024 у справі №907/449/22, з огляду на відмінність установлених фактичних обставин і доказової бази, не спростовує висновків апеляційного суду у цій справі щодо допустимості врахування експертного висновку в сукупності з іншими доказами."

В свою чергу, у даній справі вихідні дані для розрахунку шкоди – кількість пнів (22), порода та ознака кожного дерева (сироростучі сосна звичайна та береза повисла), діаметр кожного пня та виділ, у якому його виявлено, підтверджуються не лише висновком експерта, а й сукупністю інших доказів: заявою директора філії «Поліський лісовий офіс» про вчинення злочину від 04.11.2025 №13075/34.4.1-2025, польовими переліковими відомостями дерев по пнях та відомостями обчислення розміру шкоди від 01.11.2025, складеними лісничим Мульчицького лісництва Ковтуніком В.А. (а.с.27-29), тобто посадовою особою державної лісової охорони відповідача, а також протоколом огляду місця події від 01.11.2025 з фототаблицями, які були предметом дослідження експерта. Дані цих документів повністю узгоджуються між собою та з висновком експерта.

Визначальним є те, що вихідні дані про кількість та діаметри пнів були зафіксовані не прокурором чи органом досудового розслідування, а самим відповідачем в особі його уповноважених працівників і саме на підставі цих даних відповідач самостійно обчислив шкоду в сумі 2 165 822,40 грн та повідомив про неї правоохоронні органи. Заперечуючи достовірність власних вимірів, апелянт не зазначив жодного конкретного пня, діаметр якого визначено неправильно, не навів власних вимірів чи альтернативного розрахунку, не обґрунтував, яким чином визначення діаметра як середнього арифметичного між найбільшим і найменшим замірами могло змінити розмір шкоди, з огляду на те, що такси диференційовані за діаметрами з інтервалом 4 см, а матеріали справи не містять його клопотань про призначення у справі судової експертизи (стаття 99 ГПК України) чи про виклик експерта для надання пояснень. Подібну ситуацію Верховний Суд оцінив у пункті 5.36 постанови від 11.02.2026 у справі №907/278/25, зазначивши, що відповідач не вказував на помилкове визначення кількості дерев, їх породи/ознаки, діаметрів пнів, не обґрунтовував наявність розбіжностей та не надавав на підтвердження таких тверджень власних розрахунків, альтернативних вимірів чи іншої технічної/документальної інформації, яка б спростовувала наведені у матеріалах справи показники, а його позиція по суті зводилася до заперечень проти допустимості/належності доказів без наведення конкретних фактів, які б ставили під сумнів достовірність зафіксованих у них даних.

Посилання відповідача на те, що складені його працівниками акти та відомості не можуть бути належними доказами через відсутність у них відомостей про освіту, сертифікати та вимірювальні прилади, суперечить принципу добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України), оскільки відповідач фактично заперечує достовірність документів, складених його ж посадовими особами при виконанні службових обов`язків, на підставі яких він сам звернувся до правоохоронних органів. Пункт 6.1 роз`яснення Вищого арбітражного суду України від 27.06.2001 № 02-5/744 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із застосуванням законодавства про охорону навколишнього природного середовища» не є обов`язковим для суду, а у будь-якому разі оцінка належності та достовірності доказів щодо вимірювань здійснюється судом за правилами статей 76– 79, 86 ГПК України у сукупності з іншими доказами, що і було зроблено.

Колегія суддів перевірила розрахунок розміру шкоди. Відповідно до пункту 1 Порядку проведення індексації такс для обчислення розміру шкоди, заподіяної природно-заповідному фонду підприємствами, установами, організаціями та громадянами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 575, розмір шкоди обчислюється за формулою Ні = (Нп х І / 100) х 10, де Нп – такса за додатком 1, І – індекс споживчих цін за попередній рік, 10 – коефіцієнт, яким визначається особлива природоохоронна цінність територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Індекс споживчих цін за 2024 рік становив 112,0 %, а отже, кожна такса збільшується в 11,2 раза. За виділом 62: такси 14 490 грн (діаметр 46 см, градація 42,1– 46 см) та 16 752 грн (діаметр 49 см, градація 46,1– 50 см), разом 31 242 грн х 11,2 = 349 910,40 грн. За виділом 45: 9 947 грн х 8 (діаметри 34,1– 38 см: 36 см – 5 шт., 35 см – 2 шт., 38 см – 1 шт.) + 7 820 грн х 4 (діаметри 30,1– 34 см: 33 см – 2 шт., 31 см, 34 см) + 5 833 грн х 4 (діаметри 26,1– 30 см: 29 см – 2 шт., 27 см, 30 см) + 12 212 грн (39 см) + 3 690 грн (25 см) + 2 098 грн (21 см) = 152 188 грн х 11,2 = 1 704 505,60 грн. За виділом 36: 9 947 грн (38 см) х 11,2 = 111 406,40 грн. Загальний розмір шкоди становить 2 165 822,40 грн, що відповідає розміру, визначеному експертом, відповідачем у відомостях обчислення шкоди та заявленому прокурором.

Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано визнав висновок експерта експерта від 27.01.2026 № СЕ-19/118-26/1158-ФХЕД (а.с.33-44) належним і допустимим доказом, оцінивши його в сукупності з іншими доказами відповідно до статей 86, 104 ГПК України, а розмір шкоди – доведеним.

Щодо допустимості матеріалів кримінального провадження (стаття 222 КПК України) колегія суддів зазначає наступне.

Апелянт вважає матеріали кримінального провадження недопустимими доказами, оскільки постанова прокурора від 20.05.2026 про надання дозволу на розголошення відомостей досудового розслідування, на його думку, сформульована загально і не визначає конкретного обсягу документів.

Відповідно до частини першої статті 222 Кримінального процесуального кодексу України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Матеріалами справи підтверджується, що постановою прокурора Вараської окружної прокуратури Осійчука М.М. від 20.05.2026, який згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань входить до групи прокурорів, що здійснюють процесуальне керівництво у кримінальному провадженні № 12025181050000370, першому заступнику керівника Вараської окружної прокуратури Лису О.А. надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування у кримінальному провадженні №12025181050000370 від 01.11.2025. У мотивувальній частині постанови прямо зазначено мету надання дозволу – захист інтересів держави поза межами кримінального провадження шляхом підготовки та звернення до суду з позовом – та висновок прокурора про те, що розголошення отриманих відомостей не перешкоджатиме досягненню завдань кримінального провадження (а.с.58).

Стаття 222 КПК України не вимагає наведення в дозволі вичерпного переліку процесуальних документів, а визначення обсягу відомостей, які можуть бути розголошені, належить до дискреції слідчого або прокурора. Надання дозволу без обмежень означає, що прокурор визнав можливим розголошення відомостей досудового розслідування у цьому кримінальному провадженні для зазначеної в постанові мети. Дозвіл надано особі, яка підписала позовну заяву, саме для звернення до суду з цим позовом. Приписи статті 222 КПК України спрямовані на захист інтересів досудового розслідування, а не на створення для відповідача у господарській справі додаткових підстав для уникнення відповідальності.

Наведені апелянтом постанови Верховного Суду не підтверджують його доводів. Зокрема, у постанові від 06.07.2022 у справі № 914/1979/18, як вбачається з цитованого самим апелянтом пункту 133, у матеріалах справи був відсутній будь-який дозвіл слідчого або прокурора на розголошення відомостей досудового розслідування, тоді як у даній справі такий письмовий дозвіл наявний. Крім того, у постанові від 18.01.2024 у справі №922/2487/22, на яку посилається апелянт, Верховний Суд зазначив, що тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Відповідач не навів жодних обставин, які б свідчили про отримання доказів з порушенням закону.

Колегія суддів також враховує, що значна частина доказів, на яких ґрунтуються встановлені обставини: заява про вчинення злочину від 04.11.2025, польові перелікові відомості та відомості обчислення розміру шкоди від 01.11.2025, лист філії від 16.01.2026 №306/34.4.4-2026 створені самим відповідачем, а їх зміст ним не спростовано.

Щодо наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, колегія суддів зазначає наступне.

Верховний Суд у пункті 5.8 постанови від 11.02.2026 у справі №907/278/25 наголосив: «Суди, розглядаючи спори про стягнення збитків, мають встановлювати обставини щодо наявності всіх елементів складу правопорушення у їх сукупності». Відповідно, колегія суддів окремо перевірила кожен елемент складу цивільного правопорушення, передбаченого статтею 1166 Цивільного кодексу України, щодо відповідача:

1) Протиправна поведінка (бездіяльність) відповідача.

Протиправною є бездіяльність, що полягає у невиконанні особою дій, які вона була зобов`язана і мала реальну можливість вчинити. Усі три складові такої бездіяльності в цій справі встановлено.

Обов`язок. Відповідач як постійний лісокористувач зобов`язаний був забезпечувати охорону лісових насаджень від незаконних рубок на підставі пунктів 1, 2 частини другої статті 19, пункту 5 частини першої статті 64, частин першої, п`ятої статті 86 Лісового кодексу України. Щодо кварталу 32 Мульчицького лісництва цей обов`язок має посилений характер, оскільки ділянка входить до ботанічного заказника місцевого значення «Мульчицький», а користувач земель заказника відповідно до статті 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» та охоронного зобов`язання від 25.08.2008 взяв на себе зобов`язання щодо забезпечення режиму його охорони та збереження. Обов`язок охорони лісів від незаконних рубок закріплено і в установчих документах відповідача: пунктах 2.2.2, 2.2.3, 2.2.11 та підпункті 5.13.15 Положення про філію «Поліський лісовий офіс».

Реальна можливість. Відповідач є спеціалізованим державним лісогосподарським підприємством, у структурі якого діє державна лісова охорона, що, як визнає сам відповідач, має статус правоохоронного органу (статті 89, 90 Лісового кодексу України), а за відповідною ділянкою закріплено лісництво з лісничим. Рубка вчинялася на ділянці, розташованій поблизу населених пунктів (с. Журавлине, с. Мульчиці), і виявлена в денний час. Отже, відповідач мав організаційні, кадрові та правові засоби для охорони цієї ділянки, а доказів об`єктивної неможливості їх застосування не надав.

Невиконання. Попри наявність обов`язку та можливості, на підвідомчій відповідачу території, де будь-які рубки заборонені, а лісорубні квитки не видавалися (лист філії від 16.01.2026 № 306/34.4.4-2026), невстановлені особи безперешкодно зрубали 22 сироростучих дерева загальною кубомасою 13,88 мі у трьох різних виділах (36, 45, 62) кварталу 32 та розпочали вивезення деревини автомобілем ГАЗ-66 з причепом. Працівник відповідача виявив лише факт вивезення вже заготовленої деревини і не зміг зупинити порушника. Доказів здійснення будь-яких заходів охорони цієї ділянки до 01.11.2025 (графіків і журналів обходів, рапортів про патрулювання, наказів про рейдові групи, планів охоронних заходів тощо) відповідач не надав. Отже, протиправна бездіяльність відповідача полягає в незабезпеченні охорони і збереження лісу на території об`єкта природно-заповідного фонду, що дозволило третім особам вчинити незаконну рубку такого обсягу.

Ці обставини підтверджуються заявою директора філії «Поліський лісовий офіс» про вчинення злочину від 04.11.2025 № 13075/34.4.1-2025, витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12025181050000370 (а.с.23), протоколом огляду місця події від 01.11.2025, польовими переліковими відомостями дерев по пнях від 01.11.2025, листом філії від 16.01.2026 № 306/34.4.4-2026, охоронним зобов`язанням від 25.08.2008, Положенням про заказник та Положенням про філію.

2) Шкода та її розмір.

Внаслідок незаконної рубки знищено до ступеня припинення росту 22 сироростучих дерева (21 дерево породи «сосна звичайна» та 1 дерево породи «береза повисла») на території об`єкта природно-заповідного фонду, тобто заподіяно шкоду навколишньому природному середовищу, яка відповідно до частини першої статті 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» підлягає компенсації в повному обсязі. Розмір шкоди становить 2 165 822,40 грн і визначений за спеціальними таксами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 № 575, з урахуванням індексу споживчих цін за 2024 рік (112,0 %) та коефіцієнта особливої природоохоронної цінності (10). Розмір шкоди підтверджено висновком експерта від 27.01.2026 № СЕ-19/118-26/1158-ФХЕД, відомостями обчислення розміру шкоди від 01.11.2025 (а.с.27-29), складеними лісничим відповідача, та заявою відповідача про вчинення злочину, у якій він сам визначив шкоду в тій самій сумі. Розрахунок перевірено колегією суддів арифметично, який наведено вище.

3) Причинний зв`язок між протиправною бездіяльністю та шкодою.

Обов`язок охорони лісу від незаконних рубок покладено на постійного лісокористувача саме для запобігання шкоді, яка настала в цій справі, а саме знищенню лісових насаджень унаслідок самовільної рубки. Шкода стала наслідком того, що відповідач не забезпечив належної охорони, внаслідок чого треті особи змогли безперешкодно вчинити рубку 22 дерев у трьох виділах та розпочати вивезення деревини. Будь-яких інших причин знищення дерев (природних явищ, правомірних рубок на підставі дозволів, дій органів влади тощо) матеріали справи не містять: лісорубні квитки на цю ділянку не видавалися, а дерева зрізано до ступеня припинення росту з відокремленням від кореня. Між бездіяльністю відповідача, що передувала шкоді, та заподіяною шкодою існує прямий об`єктивний зв`язок. Дії третіх осіб цього зв`язку не переривають, оскільки саме від таких дій відповідач зобов`язаний був охороняти ліс. Як зазначив Верховний Суд у пункті 5.21 постанови від 11.02.2026 у справі №907/278/25, визначальним є «факт порушення лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев третіми особами на підконтрольній лісокористувачу ділянці лісу».

4) Вина відповідача.

Відповідно до частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України вина заподіювача шкоди презюмується, і саме відповідач мав довести, що шкоди завдано не з його вини, тобто що він вжив усіх залежних від нього заходів для запобігання незаконній рубці. Відповідач таких доказів не надав ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції, обмежившись декларативними твердженнями про систематичне патрулювання, рейди та закріплення майстра лісу за дільницею. Самостійне виявлення факту вивезення деревини та повідомлення поліції свідчать лише про реагування на вже вчинене правопорушення, а не про вжиття заходів для його запобігання (пункт 5.25 постанови Верховного Суду від 11.02.2026 у справі №907/278/25). Вина відповідача виявилася у формі необережності: неналежна організація охорони ділянки лісу на території заказника, яка не забезпечила своєчасного виявлення і припинення рубки 22 дерев. Колегія суддів враховує, що у подібній справі Верховний Суд погодився з висновком про наявність вини ДП «Ліси України», зазначивши: «Скаржником не спростовано правомірність висновків суду апеляційної інстанції в частині встановлення неправомірності його поведінки та наявності вини, що виявилася у неналежному виконанні обов`язку з охорони лісів від незаконних рубок» (пункт 5.26 постанови від 11.02.2026 у справі №907/278/25).

Отже, сукупністю належних та допустимих доказів, оцінених колегією суддів за правилами статей 76– 79, 86 ГПК України, підтверджено наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки відповідача (бездіяльності), шкоди у розмірі 2 165 822,40 грн, причинного зв`язку між ними та вини відповідача, яку він не спростував.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь держави в особі Вараської міської ради 2 165 822,40 грн шкоди, завданої навколишньому природному середовищу.

4. Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Таким чином, у апеляційній скарзі Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла дійти висновку про помилковість рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, суд апеляційної інстанції виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України», хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, суд апеляційної інстанції вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, дійшла висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування рішення суду першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду дійшла висновку, що доводами апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовано, підстав скасування чи зміни рішення, передбачених ст.ст. 277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" слід залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 18.08.2026 у справі №918/692/26 без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" в особі філії "Поліський лісовий офіс" Державного спеціалізованого господарського підприємства "Ліси України" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 18.08.2026 у справі №918/692/26, без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з моменту складення повного тексту в порядку, передбаченому главою 2 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "29" жовтня 2026 р.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Петухов М.Г.

Суддя Мельник О.В.