Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №910/8287/24 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" жовтня 2026 р. Справа№ 910/8287/24

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Буравльова С.І.

Барсук М.А.

секретар судового засідання - Король Д.А.

учасники справи:

від позивача: Юраш В.М., Міліруд Є.О., Бондаренко Д.Р.

від відповідача 1: не з`явився;

від відповідача 2: Бондар А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 (повний текст рішення складено 19.01.2026)

у справі №910/8287/24 (суддя - Ващенко Т.М.)

За позовом ОСОБА_1

до: 1. Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації)

2. Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (ПЦУ) с.Проців Бориспільського району Київської області"

про визнання недійсними протоколу, статуту та визнання протиправним і скасування розпорядження,

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) та Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (ПЦУ) с.Проців Бориспільського району Київської області" про:

- визнання недійсним протоколу Загальних зборів Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області" № 1 від 03 червня 2023 року (Голова зборів Загальних зборів ОСОБА_2 );

- визнання протиправним та скасування Розпорядження Голови Київської обласної військової адміністрації від 28 червня 2023 року № 557 "Про реєстрацію статутів релігійних організацій", яким зареєстровано Статут Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Проців Бориспільського району Київської області" (нова редакція);

- визнання недійсним Статуту Релігійної організації "Релігійна громада Свято- Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Проців Бориспільського району Київської області" (Код ЄДРПОУ 20627572) у новій редакції, зареєстрований Розпорядженням Голови Київської обласної військової адміністрації від 28 червня 2023 року № 557 "Про реєстрацію статутів релігійних організацій".

За доводами позивача, рішення про зміну канонічної підлеглості прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати.

Позивач вважає збори членів релігійної громади нечинними та неправомочними, а затверджену ними нову редакцію Статуту недійсною, зазначає, що її реєстрація проведена всупереч нормам Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" на підставі Розпорядженням Голови Київської обласної військової адміністрації від 28.06.2023 №557.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 у справі №910/8287/24 у задоволенні позову відмовлено.

В обґрунтування рішення суд першої інстанції вказав, що рішення загальних зборів членів Релігійної громади с. Проців, оформлені протоколом №1 від 03.06.2023, стосувалися зміни підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях; питання відвідування церкви, зокрема і позивачем, не розглядалися на цих зборах, права позивача на свободу віросповідання не є порушеними.

Суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність порушення прав позивача оскаржуваними рішеннями загальних зборів, оформленими протоколом №1 від 03.06.2023, а також прийняття означених рішень не уповноваженими особами, у зв`язку з чим не вбачав правових підстав для задоволення позовної вимоги про визнання недійсним цього протоколу, як такого, що прийнятий неуповноваженими особами з порушенням Статуту (у та законодавства України.

Не погоджуючись з указаним рішенням, від ОСОБА_1 09.02.2026, в межах встановлених процесуальних строків, надійшла апеляційна скарга, у якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 у справі № 910/8287/24 та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосовано норми матеріального права.

Доводи скаржника, фактично, зводяться до наступного:

- суд першої інстанції не з`ясував питання щодо членства у релігійній громаді, а також не з`ясував, чи відповідають особи, які брали у Парафіяльних зборах за зміну канонічної підлеглості 03.06.2023, встановленим у Статуті критеріям;

- вирішення питання про повноважність зборів членів релігійної організації, які можуть прийняти рішення про зміну канонічної та організаційної належності такої організації, залежить від встановлення факту членства осіб у цій релігійній організації, які прийняли відповідне рішення;

- спірні Загальні збори від 03.06.2023 скликались і проводились без участі Настоятеля Парафії та інших членів релігійної громади, кількість яких станом на 03.06.2023 року становила 142 особи;

- суд першої інстанції не взяв до уваги, що рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту прийнято за відсутності необхідного кворуму;

- суд першої інстанції не врахував, що спірні збори членів релігійної громади від 03.06.2023, які оформлені протоколом № 1, скликані під виглядом загальних зборів парафіян, але безпосереднього відношення до релігійної організації не мають, позаяк в них приймали участь громадяни села, які не мали членства у вказаній релігійній громаді-юридичній особі, та відносяться до жителів села і є членами територіальної громади;

- позивач, який є священнослужителем Української Православної Церкви, та подав до суду заяву свідка, просив суд допитати його у якості свідка щодо відомих йому відомостей про регулярне відвідування богослужінь із урахуванням дотримання мирянами норм канонічного права, однак суд безпідставно відмовив у задоволенні відповідного клопотання.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 10.02.2026 апеляційну скаргу у справі №910/8287/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 у справі №910/8287/24 та призначено справу до розгляду.

23.03.2026 через систему "Електронний суд" відповідачем 2 було подано відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

01.04.2026 у судовому засіданні представником позивача заявлено відвід судді Північного апеляційного господарського суду Шапрану В.В. від розгляду справи №910/8287/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2026 заяву представника ОСОБА_1 адвоката Діани Бондаренко про відвід судді Шапрана В.В. від розгляду справи № 910/8287/24 задоволено, відведено суддю Шапрана В.В. від участі у розгляді справи № 910/8287/24. Матеріали справи №910/8287/24 передано для здійснення для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до ст.. 32 ГПК України.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2026 справу № 910/8287/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Андрієнка В.В., суддів Майданевича А.Г., Буравльова С.І.

07.04.2026 Ухвалою Північного апеляційного господарського суду справу № 910/8287/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду та призначено до розгляду на 22.04.26.

22.04.2026 від ОСОБА_1 надійшла заява про відвід судді Майданевича А.Г. від розгляду справи № 910/8287/24.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2026 заяву ОСОБА_1 про відвід судді Майданевича А.Г. від розгляду справи № 910/8287/24 задоволено, відведено суддю Майданевича А.Г. від участі у розгляді справи № 910/8287/24. Матеріали справи №910/8287/24 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до ст.. 32 ГПК України.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.04.2026 справу № 910/8287/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Андрієнка В.В., суддів Барсук М.А., Буравльова С.І.

28.04.2026 ухвалою Північного апеляційного господарського суду справу № 910/8287/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду та призначено до розгляду на 28.05.2026.

28.05.2026 у судовому засіданні відкладено розгляд справи до 25.06.2026.

24.06.2026 від представника позивача, через систему "Електронний суд", надійшло клопотання про зупинення провадження у справі № 910/8287/24 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 910/4932/26.

25.06.2026 ухвалою Північного апеляційного господарського суду зупинено провадження у справі № 910/8287/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 до набрання рішенням у справі № 910/4932/26 законної сили. Зобов`язано сторін повідомити Північний апеляційний господарський суд про усунення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі №910/8287/24.

09.07.2026 Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (ПЦУ) с. Проців Бориспільського району Київської області" звернулася через підсистему "Електронний суд" до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 року №910/8287/24 та направити справу для продовження розгляду.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.08.2026 у справі № 910/8287/24 касаційну скаргу Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (ПЦУ) с. Проців Бориспільського району Київської області" задоволено. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 25.06.2026 у справі №910/8287/24 скасовано. Справу №910/8287/24 передано до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.09.2026 розгляд справи призначено на 07.10.2026.

У судових засіданнях 07.10.2026 та 19.10.2026 були оголошені перерви до 19.10.2026 та 26.10.2026 відповідно.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 26.11.1991 Рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради народних депутатів № 194 зареєстровано статут Релігійної громади Української Православної Церкви с, Проців Бориспільського району; видано Свідоцтво про реєстрацію статут релігійної громади від 26.11.1991 року № 194/137.

Указом Митрополита Київського і Всієї України Володимира № 1023 від 25.07.2007 Української Православної Церкви настоятелем релігійної громади УПЦ с. Проців Бориспільського р-ну, був призначений ОСОБА_4 (позивач).

25.11.2009 бланк свідоцтва про реєстрацію статуту релігійної громади замінено на Свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи Серії А01 № 600422, внесені відомості про релігійну громаду Української Православної Церкви Свято- Михайлівська парафія (код 20627572) в Єдиний державний реєстр юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Розпорядженням голови Київської обласної державної адміністрації від 29.09.2011 №1073 зареєстровано Статут в новій редакції, відповідно до якого назвою релігійної громади є "релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області".

Відповідно до п. Статуту (в редакції 2011 року):

1.1. Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області (далі - парафія) є первинним структурним підрозділом Української Православної Церкви (далі - УПЦ), який безпосередньо входить до складу Київської єпархії УПЦ.

1.2. Парафія утворюється за добровільною згодою віруючих осіб православного віросповідання та з благословення єпархіального архієрея.

1.4. Парафія здійснює свою діяльність при дотриманні чинного законодавства України, Статуту про управління УПЦ, Статуту управління Київської єпархії УПЦ, а також цього Статуту.

1.5. У своїй діяльності парафія керується цим Статутом, постановами Собору УПЦ, Собору єпископів УПЦ, Священного Синоду УПЦ, указами та розпорядженнями єпархіального архієрея Київської єпархії УПЦ.

2.1. Вищим органом парафіяльного управління є Парафіяльні збори, які за посадою очолює настоятель парафії. До складу Парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, члени парафії, миряни, які досягли 18- річного віку, визнають обов`язковість Статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідуються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною, церковним або кримінальним судом загальної юрисдикції, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.

2.2. Парафіяльні збори скликаються настоятелем спільно з Парафіяльною радою або, за благословенням єпархіального архієрея, благочинним, або іншим уповноваженим представником єпархіального архієрея у міру потреби, але не рідше ніж один раз на рік.

Парафіяльними зборами Релігійної громади, оформленими протоколом № 1 від 10.06.2022, затвердженим Керуючим Бориспільської єпархії Української Православної Церкви Митрополитом Антонієм, визначено підлеглість Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області у канонічних і адміністративних питаннях Українській Православній Церкві та підпорядкованість Митрополиту Київському і всієї України Онуфрію і Священному Синоду Української Православної Церкви.

03.06.2023 у центрі села Проців Бориспільського району Київської області відбулися збори мешканців села Проців, на яких вирішені питання приналежності церкви с. Проців в канонічних та організаційних питаннях, а саме перехід з УПЦ до ПЦУ, результати яких оформлені протоколом Загальних зборів Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області №1 від 03.06.2023, про зміну підпорядкування релігійної громади та внесення змін до Статуту.

На зазначених зборах вирішили:

- змінити підлеглість Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання - Православної Церкви України, а також визначити, що Релігійна громада канонічно та організаційно підпорядковується Управлінню Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) та Київській Митрополії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), є підзвітною єпархіальним зборам та єпархіальному архієрею Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України);

- змінити офіційне найменування Релігійної громади;

- викласти та прийняти Статут Релігійної громади в новій редакції. Подати прийнятий Статут Релігійної громади в новій редакції на затвердження Єпархіальному архієрею ((правління Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України), Митрополиту Київському і всієї України;

- припинити повноваження керівника Релігійної громади ОСОБА_1.

- уповноважити Мостепан Марину Анатоліївну на представництво інтересів Релігійної громади перед органами державної влади з метою реєстрації статуту Релігійної громади у новій редакції, а також проведення державної реєстрації змін до відомостей про Релігійну громаду, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Департаментом культури та туризму Київської обласної державної адміністрації (Київської обласної військової адміністрації) прийнято Висновок щодо реєстрації статутів релігійних організацій № 89-41N-2023 від 20.06.2023, відповідно до п. 13 якого направлено Київській обласній державній адміністрації для реєстрації нову редакцію статуту Релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області, у зв`язку із внесенням змін і доповнень до статуту та зміною найменування релігійної організації на "Релігійна організація "Релігійна громада Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Проців Бориспільського району Київської області".

Розпорядження Голови Київської обласної військової адміністрації від 28.06.2023 №557 "Про реєстрацію статутів релігійних організацій" зареєстровано Статут Релігійної організації "Релігійна громада Свято- Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Проців Бориспільського району Київської області" (нова редакція).

Державним реєстратором Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) Шепелем О.К. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 11.10.2023 внесено запис №13301070005001654 про державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу: релігійну громаду Свято-Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області, ідентифікаційний код 20627572, яким внесені зміни до найменування, органів управління, місцезнаходження, керівника Релігійної організації, а також зміни до Статуту.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що він є членом релігійної організації "Релігійна громада Свято- Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви (Православної Церкви України) с. Проців Бориспільського району Київської області", та виконував функції її керівника, але був усунений від своєї діяльності рішенням загальних зборів членів релігійної організації від 03.06.2023, на яких було змінено канонічну підлеглість релігійної організації, прийнято нову редакцію Статуту, реєстрацію якого здійснено Розпорядженням Голови Київської обласної військової адміністрації від 28.06.2023 №557.

За доводами позивача, рішення про зміну канонічної підлеглості прийняте з порушенням вимог чинного законодавства особами, які не мали права його приймати.

Позивач вважає збори членів релігійної громади нечинними та неправомочними, а затверджену ними нову редакцію Статуту недійсною, зазначає, що її реєстрація проведена всупереч нормам Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" на підставі Розпорядженням Голови Київської обласної військової адміністрації від 28.06.2023 №557.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено у ст. 16 ЦК України. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред`явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.

В силу ч. 1 ст. 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення гарантованого Конституцією України права на свободу світогляду і віросповідання не підлягає обмеженню законом інакше, ніж в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей (ч. 2 ст. 35 Конституції України).

Подібна норма закріплена також у ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", відповідно до якої кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.

Частина 3 ст. 35 Конституції України визначає, що церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова. Ніхто не може встановлювати обов`язкових переконань і світогляду. Не допускається будь-яке примушування при визначенні громадянином свого ставлення до релігії, до сповідання або відмови від сповідання релігії, до участі або неучасті в богослужіннях, релігійних обрядах і церемоніях, навчання релігії.

Згідно зі ст. 5 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов`язана додержуватися вимог чинного законодавства і правопорядку.

Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України (ч. ч. 2 та 4 ст. 3 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

Стаття 7 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" визначає, що релігійні організації в Україні утворюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, призначають і замінюють персонал згідно із своїми статутами (положеннями). Релігійними організаціями в Україні є релігійні громади, управління і центри, монастирі, релігійні братства, місіонерські товариства (місії), духовні навчальні заклади, а також об`єднання, що складаються з вищезазначених релігійних організацій. Релігійні об`єднання представляються своїми центрами (управліннями).

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" релігійна громада є місцевою релігійною організацією віруючих громадян одного й того самого культу, віросповідання, напряму, течії або толку, які добровільно об`єдналися з метою спільного задоволення релігійних потреб. Членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади. Релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади у порядку, встановленому її статутом (положенням).

Держава визнає право релігійної громади на її підлеглість у канонічних та організаційних питаннях будь-яким діючим в Україні та за її межами релігійним центрам (управлінням) і вільну зміну цієї підлеглості шляхом внесення відповідних змін до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами (частина третя статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення. Рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту підлягає реєстрації в порядку, встановленому ст.14 цього Закону (частини четверта-шоста статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

Зміна підлеглості релігійної громади не впливає на зміст права власності та інших речових прав такої релігійної громади, крім випадку, встановленого ст.18 цього Закону (частина сьома статті 8 Закону "Про свободу совісті та релігійні організації").

Частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем) (частина восьма статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації").

Так, позивач стверджує, що рішення загальних зборів членів релігійної організації прийняті особами, які не мали правоздатності на їх прийняття, оскільки не були членами релігійної громади, з порушенням вимог чинного законодавства та процедури, визначеної статутом.

Колегія суддів зауважує, що чинне законодавство не визначає порядку вступу, прийняття до складу членів релігійної громади, їх обліку, а залишає вирішення цього питання самій громаді.

Так, 17.01.2019 Верховна Рада України прийняла Закон №2673-VIІI "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи".

Цей закон був розроблений, оскільки "конституційне право віруючих громадян та створених ними громад щодо вільного релігійного вибору виявляється ускладненим, а часом таким, який неможливо реалізувати. Відсутність вищезазначеної унормованості процедури та механізму зміни приналежності релігійних громад призводить до підвищеної конфліктності в релігійному середовищі" (з пояснювальної записки до проекту Закону від 23.02.2016 №4128).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21, здійснивши аналіз положень Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації, зробила висновки, що законодавець лише в необхідних загальних рисах врегулював порядок реалізації релігійними громадами права на зміну підлеглості у канонічних і організаційних питаннях:

1) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється загальними зборами релігійної громади. Такі загальні збори релігійної громади можуть скликатися її членами;

2) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалюється не менш як двома третинами від кількості членів релігійної громади, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади відповідно до статуту (положення) релігійної громади;

3) рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту засвідчується підписами членів відповідної релігійної громади, які підтримали таке рішення.

При цьому законодавець визнав автономію релігійної громади у визначенні кількості її членів, необхідної для визнання повноважними загальних зборів релігійної громади, а також у питаннях членства на таких засадах:

- членство в релігійній громаді ґрунтується на принципах вільного волевиявлення, а також на вимогах статуту (положення) релігійної громади;

- релігійна громада на власний розсуд приймає нових та виключає існуючих членів громади в порядку, встановленому її статутом (положенням).

Відповідно до ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов`язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно зі ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що передані загальними зборами до компетенції виконавчого органу (ст. 98 ЦК України).

Стаття 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" жодним чином не обмежувала чи перешкодила релігійній організації на власний розсуд визначати, в який спосіб вона вирішуватиме, чи приймати нових членів, визначатиме критерії членства та процедуру обрання органів управління.

З точки зору ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, застосованої разом зі ст. 11, це були рішення, які лежать у площині приватного права та які не мають бути об`єктом втручання з боку органів державної влади, якщо вони не порушують прав інших осіб чи підпадають під обмеження, встановлені пунктами 2 ст. 9 та 11 Конвенції. Іншими словами, держава не може зобов`язати легально існуюче приватно-правове об`єднання прийняти нових та виключити обраних членів. Втручання такого роду суперечитиме свободі релігійних об`єднань вільно регулювати свою поведінку та вільно вести свої справи (пункти 146, 150 рішення Європейського суду з прав людини від 14.07.2007 у справі "Свято-Михайлівська Парафія" проти України").

У зазначеному вище рішенні Європейський суд з прав людини вказав, що релігійні об`єднання вправі визначати на власний розсуд спосіб, в який вони прийматимуть нових та виключатимуть існуючих членів. Внутрішня структура релігійної організації та норми, що регулюють членство в ній, мають розглядатися як спосіб, в який такі організації виражають їх погляди та дотримуються своїх релігійних традицій. Суд вказав, що право на свободу віросповідання виключає будь-які повноваження держави оцінювати легітимність способу вираження релігійних поглядів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 вказала, що у питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями".

Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові також виходить з того, що: "законодавець у частині восьмій статті 8 Закону закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Тому далі Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує Позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання".

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 виснувала, що завданням суду є визначення того, чи заходи, вжиті на національному рівні, є виправданими та пропорційними, а також наскільки виправданим є втручання суду у внутрішні справи релігійної громади.

Велика Палата Верховного Суду у пункті 8.78 постанови від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 зазначила, що: " З огляду на зазначене вище, відсутність визначеного у статуті Релігійної громади порядку прийняття до членів громади, фіксованого членства, Велика Палата Верховного Суду при визначенні критеріїв, яким мали відповідати члени релігійної громади, які брали участь у загальних зборах громади, що прийняли оспорюване рішення про зміну підлеглості у канонічних питаннях, враховує встановлені у статуті Релігійної громади в редакції 1991 року критерії членів парафіяльних зборів (якими є парафіяльні віруючі, клірики та миряни, які досягли 18-річного віку, які в канонічних питаннях визнають обов`язковість статуту Української Православної Церкви, регулярно відвідують богослужіння та сповідь, перебувають у канонічному послухові настоятелю і не перебувають під забороною чи церковним судом, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті). Такими критеріями, відповідність яким може бути об`єктивно встановлена, з перелічених є досягнення 18-річного віку і регулярне відвідування богослужіння".

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі № 906/1330/21, відповідаючи на доводи щодо розмежування понять "територіальна" та "релігійна" громада, зазначила таке:

"8.52. Наведене вище дає підстави для висновку про те, що релігійна громада може не збігатися з межами певного населеного пункту. Однак, попри те, що Скаржник частково підставно звертає увагу суду касаційної інстанції на нетотожність понять "релігійна громада" та "територіальна громада" (підпункт 4.6), територіальному критерію все ж має надаватися певне значення й у питанні членства в релігійній громаді з огляду на законодавче визначення поняття релігійної громади як місцевої релігійної організації, а також з огляду на поширений критерій для визначення членства у релігійній громаді - регулярне відвідування богослужінь, що також є критерієм членства в релігійній громаді у цій справі за встановленими судами обставинами (пункт 7.5 цієї постанови).

8.56. Отже, беручи до уваги наведені вище положення Закону, традиції релігії, до якої належить релігійна організація у цій справі, Велика Палата Верховного Суду враховує зв`язок церковної організації і територіального устрою, статус релігійної громади саме як місцевої релігійної організації, покликаної забезпечувати віросповідні потреби вірян насамперед певної місцевості.

8.80. З огляду на відсутність даних, на які б посилався Позивач і які б дозволяли перевірити регулярне відвідування богослужіння, Велика Палата Верховного Суду враховує критерій територіального зв`язку (підпункти 8.47-8.56), тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння.

8.81. Про невідповідність учасників зборів 06.07.2019 цьому критерію Позивач також не стверджує. Позивач, навпаки, наголошує на неправильності ототожнення понять "релігійна громада" і "територіальна громада" в контексті того, що суди у цій справі встановили, що "частина жителів села Калинівка Житомирського району Житомирської області вирішила добровільно змінити канонічну приналежність" і що "Позивачем не надано жодного доказу, на якій підставі він не вважає жителів села Калинівка, які прийшли на парафіяльні збори та прийняли оскаржуване рішення про зміну канонічного підпорядкування, не парафіянами релігійної громади, настоятелем якої він був".

8.82. Велика Палата Верховного Суду знову відзначає, що поняття "релігійна громада" і "територіальна громада" не є тотожними і її висновки, викладені вище, не ототожнюють ці поняття, а лише вказують на те, що в умовах відсутності врегульованого статутом релігійної громади порядку, який би дозволяв установити її членів, вона застосовує критерій територіального зв`язку як такий, що робить об`єктивно можливим виконання визначеної у статуті умови членства - регулярне відвідування богослужіння".

Відповідно до п. 2.1 Статуту Релігійної громади УПЦ с. Проців в редакції 2011 року, що була чинною станом на 03.06.2023, до складу Парафіяльних зборів належать священнослужителі, церковнослужителі, члени парафії, миряни, які досягли 18- річного віку, визнають обов`язковість Статуту про управління УПЦ, регулярно беруть участь у богослужінні, сповідаються та причащаються, перебувають у канонічному послухові до настоятеля і не перебувають під забороною, церковним або кримінальним судом загальної юрисдикції, що забороняє повноцінну участь у богослужбовому житті.

При цьому, статутом відповідача-2 у редакції 2011 року не встановлено будь-якого врегульованого порядку та чітких критеріїв щодо прийняття членів у релігійну громаду, а також порядку їх обліку та ведення реєстру, які б дали можливість чітко ідентифікувати реальну кількість членів релігійної громади.

Не визначено такого порядку і Законом України "Про свободу совісті та релігійні організації".

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 10.07.2024 у справі №902/1283/21, безпідставним є ототожнення членства у релігійній громаді та членство у вищому органі управління парафії Парафіяльних зборів. Ані законодавство України, ані статут релігійної громади не містить поняття фіксованого членства в релігійній громаді, не містить визначену процедуру прийняття до членів релігійної громади.

А тому, з огляду на відсутність даних, які б дозволяли перевірити регулярне відвідування богослужіння, суд першої інстанції, з урахуванням наведеної Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21 позиції, правильно застосовував саме критерій територіального зв`язку, тобто проживання у місцевості, де діє релігійна громада, оскільки відповідність цьому критерію робить можливим виконання умови про регулярне відвідування богослужіння.

А тому будь-яку православну особу, яка є віруючою, відвідує церковні богослужіння і проживає у с. Проців Бориспільського району Київської області, можна вважати членом релігійної громади Свято-Михайлівської парафії Київської єпархії, у якій відсутнє фіксоване членство.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 14.04.2026 у справі № 910/19656/23.

Як вбачається з матеріалів справи, на зборах членів релігійної громади, які відбулись 03.06.2023, було прийнято рішення про встановлення та затвердження списку членів загальних зборів в кількості 205 осіб, про зміну підлеглості Релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях шляхом входу до складу релігійного об`єднання Православної Церкви України, про зміну найменування та про змін до статуту, прийнято рішення з релігійних питань та з питань особистого складу органів управління.

Оскільки, як вже встановлено вище, ні законодавство України, ні статут релігійної організації у редакції 2011 року не містить поняття фіксованого членства в релігійній громаді та визначеної процедури прийняття в члени релігійної громади, безпідставними є посилання позивача на те, що рішення зборів від 03.06.2023 прийняті особами, що не були її членами.

При цьому, позивачем не наданого жодного доказу на підтвердження того, що особи, які прийшли на парафіяльні збори та прийняли оскаржувані рішення, зокрема про зміну канонічного підпорядкування, про прийняття нової редакції статуту та керівника релігійної громади, були не парафіянами релігійної громади.

Зокрема, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження того, що всі 205 осіб або їх частина, які приймали участь у зборах 03.06.2023, не досягли 18 років, нерегулярно беруть участь у богослужінні, не сповідають або не причащаються, перебувають під забороною, церковним або кримінальним судом, що забороняє участь у богослужбовому житті.

З огляду на викладене, необґрунтованими та безпідставними є посилання позивача на те, що у зборах брали участь особи, які не є членами релігійної громади, оскільки саме позивач стверджує, що оспорювані рішення загальних зборів релігійної громади приймались особами, які не були членами цієї громади, відповідно, саме він мав довести, на чому ґрунтуються такі твердження, тобто вказати на критерії, які дозволяли б суду встановити, чи є певна особа членом громади.

Отже, позивач не довів, що спірні рішення про зміну підлеглості та внесення відповідних змін або доповнень до статуту ухвалено не членами релігійної громади, тобто у іншому порядку, ніж це передбачено частиною третьою статті 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації".

При цьому, суд правомірно відхилив посилання позивача на Положення про порядок прийняття членів Релігійної організації "Релігійна громада Свято-Михайлівська Парафія Київської Єпархії Української православної церкви с. Проців Бориспільського району Київської області", затверджений протоколом №03/2023 від 03.06.2023, не був зареєстрований у встановленому законодавством порядку.

В той же час, колегія суддів, дослідивши дане Положення та протокол №03/2023 від 03.06.2023, яким його було затверджено, встановила наявність розбіжностей щодо кількості членів релігійної організації. Так, у зазначеному протоколі вказано про наявність 18 членів релігійної організації, тоді як у реєстрі членів релігійної організації, оформленому як додаток № 2.2 до Положення, зазначено вже 142 особи.

При цьому, Верховним Судом у постанові від 14.04.2026 у справі № 910/19656/23 викладено висновок, відповідно до якого включення особами самих себе до членів релігійної громади не може свідчити про існування в релігійній громаді реального фіксованого членства.

Крім того, колегія суддів враховує, що вказане вище Положення було затверджене безпосередньо в день проведення оспорюваних зборів. За таких обставин це Положення не може свідчити про порушення порядку формування складу учасників зборів, проведених того самого дня, адже не підтверджує існування відповідних правил та вимог до моменту проведення таких зборів.

Більше того, за своїм змістом зазначене Положення фактично встановлює новий порядок прийняття осіб до членів релігійної організації, відмінний від того, що передбачений Статутом релігійної громади в редакції 2011 року, чинній станом на дату проведення оспорюваних зборів.

Водночас порядок набуття членства в релігійній організації не може змінюватися шляхом прийняття окремого положення всупереч положенням чинного Статуту, оскільки це означало б фактичне внесення змін до статутного регулювання поза встановленою для цього процедурою.

Відтак, таке Положення не може бути належною підставою для оцінки правомірності формування складу учасників зборів 03.06.2023 та спростування висновків суду щодо недоведеності позивачем обставин участі в них осіб, які не відповідали вимогам Статуту.

Суд першої інстанції також правомірно відхилив доводи позивача про те, що відповідно до Додатку до протоколу №3 до Загальних Зборів (Парафіяльних зборів) Релігійної організації "Релігійна громада Свято- Михайлівська парафія Київської єпархії Української Православної Церкви с. Проців Бориспільського району Київської області від 03.06.2023 до складу членів релігійної громади (членів Парафіяльних зборів) входять 142 особи, які є дійсними членами релігійної громади, не брали участі у зборах, рішення яких оформлені протоколом №1 від 03.06.2023, оскільки входження цих осіб до складу членів релігійної громади жодним чином не спростовує належність до цієї громади і тих 205 осіб, які приймали оспорюване позивачем рішення.

Верховний Суд, у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, в постанові від 27.01.2020 року у справі №598/157/15-ц дійшов висновку про те, що: "так як на загальних зборах членів релігійної громади приймалося рішення лише про зміну підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях і, як наслідок, про прийняття статуту цієї релігійної громади у новій редакції, в той час як жодного рішення щодо відвідування церкви не приймалося, відсутні підстави вважати, що відбулось втручання у право позивачів на свободу віросповідання".

Як вірно зазначив суд першої інстанції, рішення загальних зборів членів Релігійної громади с. Проців, оформлені протоколом №1 від 03.06.2023, стосувалися зміни підлеглості релігійної громади у канонічних та організаційних питаннях; питання відвідування церкви, зокрема і позивачем, не розглядалися на цих зборах, права позивача на свободу віросповідання не є порушеними.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21: "… у питанні наявності порушеного права, що є підставою для звернення до суду, необхідно враховувати, що право на свободу віросповідання включає забезпечення вільної можливості сповідувати свою релігію, дотримуватися релігійної практики та релігійних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими єдиновірцями".

Велика Палата Верховного Суду у наведеній постанові також виходила з того, що законодавець у ч. 8 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" закріпив правило, спрямоване на захист права на свободу віросповідання частини громади, яка не згідна з рішенням про зміну підлеглості: вона має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем). Тому, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що самим визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання.

За змістом спірного рішення частина жителів с. Проців Київської області вирішила добровільно змінити канонічну приналежність, перейшовши до Православної Церкви України, чим виразила своє право на свободу віросповідання, необхідне у демократичному суспільстві. Реалізація такого права релігійної громади не може бути обмеженою особистими інтересами особи, яка не згідна із прийнятими рішеннями про канонічне підпорядкування релігійної громади.

З урахуванням викладеного слідує, що рішення прийняте загальними (парафіяльними) зборами відповідає вимогам ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" (п. п. 2 та 3 розділу ІІ "Прикінцеві положення").

Враховуючи викладене у сукупності та зважаючи на те, що діючим законодавством саме релігійну громаду наділено виключною компетенцією вирішення питань щодо зміни канонічного підпорядкування, а також затвердження нової редакції статуту, обрання керівника релігійної громади, з огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 03.04.2024 у справі №906/1330/21, відсутні правові підстави вважати, що оспорюване рішення загальних зборів відповідача-2 прийнято з порушенням вимог чинного законодавства.

При цьому, рішення загальних зборів є актом ненормативного характеру (індивідуальним актом), тобто офіційним письмовим документом, що породжує певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Підставами для визнання правових актів індивідуальної дії (ненормативних актів) незаконними (недійсними) є невідповідність їх вимогам чинного на час його видання (затвердження) законодавства, в тому числі Конституції України, та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт (постанова Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №916/375/17).

Для визнання недійсним рішення загальних зборів необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника юридичної особи. Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлений, господарський суд не має підстав для задоволення позову. Не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.01.2018 у справі №927/265/17 та 21.03.2018 у справі №927/699/17.

Рішення, які були прийняті загальними зборами релігійної громади, належать до рішень, які були прийняті всередині цієї громади (релігійної організації) її членами, спрямовані на реалізацію цивільних прав, свобод та інтересів цих членів релігійної громади, а також спрямовані на забезпечення діяльності релігійної громади з метою задоволення інтересів членів релігійної громади.

Позивач з огляду на обґрунтування заявлених позовних вимог звернувся до суду за захистом права на свободу віросповідання, яке вважає порушеним у зв`язку з позбавленням його можливості сповідувати обрану релігію спільно з тими, хто поділяє його переконання, тобто позов поданий на захист цього права саме в його колективному вимірі, а тому визнанням державою права на вільну зміну релігійною громадою підлеглості в канонічних і організаційних питаннях з тих підстав, на які вказує позивач, не може порушуватись право настоятеля цієї громади чи її члена на свободу віросповідання.

Відповідно до ч. 8 ст. 8 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" частина громади, не згідна з рішенням про зміну підлеглості, має право утворити нову релігійну громаду і укласти договір про порядок користування культовою будівлею і майном з їхнім власником (користувачем).

Відтак, позивач не позбавлений права бути настоятелем релігійної громади із канонічною приналежністю Українській Православній Церкві, не позбавлений можливості зберігати живий зв`язок зі своєю парафією, сповідувати обрану релігію, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні переконання, брати участь у релігійних обрядах.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 14.06.2007 у справі "Свято-Михайлівська Парафія проти України" зазначив, що в той час, як свобода віросповідання - це, перш за все, особиста справа кожного, вона також означає, серед іншого, свободу "сповідувати релігію" самому або в об`єднанні з іншими, публічно та в колі тих, хто поділяє цю віру. Оскільки релігійні громади традиційно існують у вигляді організованих структур, стаття 9 має тлумачитися в світлі статті 11 Конвенції, яка захищає об`єднання від невиправданого втручання з боку держави. Будь-які повноваження держави оцінювати легітимність релігійних поглядів є несумісними з її обов`язком, визначеним у практиці суду, бути нейтральною та безсторонньою.

З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновками місцевого господарського суду про недоведеність позивачем порушення прав останнього оскаржуваним рішенням, а також прийняття рішення не уповноваженими особами.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" правоздатність релігійної організації визначає її статут (положення), який підлягає реєстрації у порядку, встановленому ст. 14 цього закону.

Відповідно до ч. ч. 3 та 4 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" для реєстрації статуту (положення) релігійної громади у новій редакції до органу реєстрації статуту подаються:

1) заява за підписом керівника або уповноваженого представника релігійної громади;

2) статут (положення) релігійної громади у новій редакції.

До статуту (положення) релігійної громади у новій редакції додатково подаються:

1) належним чином засвідчена копія протоколу (або витяг з протоколу) загальних зборів релігійної громади про внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної громади, ухвалених відповідно до порядку, визначеного у чинному на момент внесення змін статуті (положенні) релігійної громади, із зазначенням списку учасників цих загальних зборів;

2) оригінал чи належним чином засвідчена копія чинної на дату подання документів редакції статуту (положення) релігійної громади, до якого мають бути внесені зміни і доповнення, з відміткою про державну реєстрацію (з усіма змінами, що до нього вносились), та оригінал свідоцтва, виданого органом реєстрації (якщо таке видавалося).

Відповідно до ч. 19 ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" орган, який здійснює реєстрацію, в місячний термін розглядає заяву, статут (положення) релігійної організації, приймає відповідне рішення і не пізніш як у десятиденний термін письмово повідомляє про нього заявникам.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, забезпечує проведення державної політики щодо релігій і церкви шляхом здійснення реєстрації статутів (положень) релігійних організацій, зазначених у ч. 2 ст. 14 цього закону, а також змін і доповнень до них.

Відповідно до п. п. 2 та 3 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо підлеглості релігійних організацій та процедури державної реєстрації релігійних організацій зі статусом юридичної особи" у разі прийняття рішення щодо зміни своєї підлеглості релігійна організація повідомляє про таке рішення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері релігії, або обласні, Київську, Севастопольську міські державні адміністрації, а в Автономній Республіці Крим - Раду міністрів Автономної Республіки Крим, які забезпечують оприлюднення цього рішення на своєму офіційному вебсайті.

Згідно з ч. 3 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" статут (положення) релігійної організації повинен містити відомості про: 1) вид релігійної організації, її віросповідну приналежність і місцезнаходження; 2) місце релігійної організації в організаційній структурі релігійного об`єднання; 3) майновий стан релігійної організації; 4) права релігійної організації на заснування підприємств, засобів масової інформації, інших релігійних організацій, створення навчальних закладів; 5) порядок внесення змін і доповнень до статуту (положення) релігійної організації; 6) порядок вирішення майнових та інших питань у разі припинення діяльності релігійної організації.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" статут (положення) релігійної організації не повинен суперечити чинному законодавству.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 10.06.2020 у справі №922/2200/19, підставами для визнання акту, в тому числі статуту, недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав (затвердив) цей акт, а також порушення у зв`язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів позивача. У судовому рішенні про визнання недійсними окремих положень установчих документів має бути зазначено, яким саме приписам закону суперечать ці положення та які права позивача ними порушуються або оспорюються.

Дослідивши умови спірного статуту, судом першої інстанції вірно встановлено, що його умови не суперечать вимогам чинного законодавства, а при реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції уповноважений на підставі протоколу №1 від 03.06.2023 представник релігійної організації, дотримався вимог ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та подав підписану ним заяву з переліком документів, які визначені вказаною статтею.

При цьому судом першої інстанції правомірно відхилені твердження позивача про неподання для державної реєстрації всього необхідного переліку документів, оскільки до заяви про реєстрацію статуту відповідача-2 в новій редакції було додано: статут у новій редакції; протокол №1загальних зборів від 03.06.2023; список членів, що беруть участь у загальних зборах членів 03.06.2023 (додаток №1 до протоколу №1 від 03.06.2023); рішення про зміну підлеглості у канонічних та організаційних питаннях, засвідчене підписами членів релігійної громади, які підтримали таке рішення (додаток №2 до протоколу №1 від 03.06.2023); належним чином засвідчена копія чинної редакції статуту в редакції 2011 року.

Також, судом першої інстанції вірно встановлено, що для реєстрації статуту релігійної громади у новій редакції уповноважений на підставі протоколу зборів уповноважений на підставі протоколу №1 від 03.06.2023 представник релігійної організації, дотримався вимог ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" та подав підписану ним заяву з переліком документів, які визначені вказаною статтею.

А тому, враховуючи висновок суду про недоведеність позивачем як порушення вимог Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", так і порушення його прав при ухваленні оспорюваного рішення загальних зборів громади, а також з огляду на неподання позивачем доказів суперечності статуту у новій редакції нормам законодавства та не зазначення позивачем положень статуту, що, на думку останнього, порушують його права чи охоронювані законом інтереси, у суду відсутні підстави для визнання такого статуту недійсним, у зв`язку з чим вірним є висновок про необґрунтованість такої вимоги.

Оскільки під час розгляду даного спору судом не встановлено порушень при проведенні державної реєстрації нової редакції статуту, позаяк чинним законодавством саме релігійну громаду наділено виключною компетенцією вирішення питань щодо зміни канонічного підпорядкування та затвердження нової редакції статуту, відсутні порушення Київською обласною державною (військовою) адміністрацією положень ст. 14 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації", ст. 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" при прийнятті розпорядження № 537 від 28.06.2023 "Про реєстрацію статутів релігійних організацій", яким зареєстровано нову редакцію статуту.

Окрім того слід наголосити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 виснувала, що судове рішення про визнання недійсним розпорядження про реєстрацію статуту Релігійної організації в новій редакції не є підставою для вчинення реєстраційних дій, а відповідна позовна вимога не відповідає ефективному способу захисту прав та інтересів у цих правовідносинах.

Зважаючи на характер спірних відносин, Велика Палата Верховного Суду вказала, що належному способу захисту інтересу Релігійної організації та/або її членів відповідає позовна вимога про визнання недійсним статуту Релігійної організації в новій редакції. Судове рішення про задоволення такої позовної вимоги є підставою для приведення суб`єктом державної реєстрації відомостей про Релігійну організацію, які містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у відповідність до відомостей статуту Релігійної організації в попередній редакції.

З цих підстав суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимоги про визнання протиправним та скасування розпорядження голови Київської обласної військової адміністрації № 557 від 28.06.2023.

Стосовно доводів позивача про те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про допит його як свідка колегія суддів зазначає наступне.

18.03.2025 від позивача надійшло клопотання про виклик у судове засідання ОСОБА_1 для допиту в якості свідка.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення зазначеного клопотання, оскільки відповідно до статті 89 Господарського процесуального кодексу України виклик свідка для допиту здійснюється за наявності передбачених цією нормою процесуальних підстав. Саме по собі подання учасником справи клопотання про допит свідка не зумовлює обов`язку суду задовольнити його без перевірки відповідності такого клопотання вимогам процесуального закону.

Водночас позивачем у поданому клопотанні не було належним чином обґрунтовано необхідності допиту ОСОБА_1 саме в якості свідка. При цьому, ОСОБА_1 , як позивач, не був позбавлений права та можливості надати свої усні та письмові пояснення по суті заявленого позову.

За таких обставин суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання протокольною ухвалою від 18.03.2025.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується із висновками місцевого суду як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом, підстав для скасування його не знаходить. Доводи апелянта по суті його скарги в межах заявлених вимог, як безпідставні й необґрунтовані не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджуються жодними доказами по справі й не спростовують викладених в судовому рішенні висновків.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 у справі № 910/8287/24 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ :

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 у справі №910/8287/24 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.12.2025 у справі №910/8287/24 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на ОСОБА_1 .

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 29.10.2026

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді С.І. Буравльов

М.А. Барсук