Суд: Північний апеляційний господарський суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Господарське
Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №910/2754/26
Суддя: Шапран В.В.
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" жовтня 2026 р. Справа№ 910/2754/26
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Андрієнка В.В.
Буравльова С.І.
За участю секретаря судового засідання Місюк О.П.
та представників сторін:
позивача - Григораш К.М.;
відповідача - Поповича В.М.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Соната Фінанс» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2026
у справі №910/2754/26 (суддя - Плотницька Н.Б.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Соната Фінанс»
до Державного підприємства «Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона Національної академії наук України»
про стягнення заборгованості.
ВСТАНОВИВ:
У березні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Соната Фінанс" звернулася з позовом до Державного підприємства "Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона Національної академії наук України" про стягнення 17811624,16 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що в порушення норм чинного законодавства України та договору №32 про постачання електричної енергії споживачу від 13.06.2019, право вимоги за яким у позивача виникло на підставі договору факторингу №002/2026Ф від 02.01.2026, відповідач належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з оплати спожитої електроенергії, у зв`язку з чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 4611723,88 грн. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань позивачем нараховано 8828686,24 грн пені, 777132,67 грн 3% річних та 2085328,81 грн інфляційних втрат (з урахуванням відкоригованого розрахунку основної заборгованості від 26.04.2026).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2026 відкрито провадження у справі №910/2754/26, вирішено розглядати її за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.08.2026 (повне рішення складене 15.09.2026) у справі №910/2754/26 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Соната Фінанс" задоволено частково, закрито провадження у справі в частині стягнення 300000 грн заборгованості у зв`язку з відсутністю предмета спору, стягнуто з Державного підприємства "Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона Національної академії наук України" на користь позивача заборгованість у розмірі 4311723,88 грн, а також розстрочено виконання рішення строком на 12 місяців. В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Соната Фінанс" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні пені, 3% річних та інфляційних втрат, а також в частині розстрочення виконання рішення строком на 12 місяців та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 8828686,24 грн пені, 777132,67 грн 3% річних, 2085328,81 грн інфляційних втрат, а також відмовити у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального і процесуального права.
Основні аргументи апеляційної скарги зводяться до наступного:
- суд першої інстанції встановивши наявність простроченого грошового зобов`язання в частині своєчасної та повної оплати електричної енергії, безпідставно відмовив у стягненні пені, 3% річних та інфляційних втрат;
- умовами договору визначено, що інформування споживача про зміни в умовах договору, зміну тарифів, суми до сплати по рахунках, виставлених згідно з умовами договору, строки їх оплати, іншу інформацію, яка стосується взаємовідносин сторін може здійснюватися шляхом направлення відповідної інформації засобами електронного зв`язку на електронну адресу. Акти прийому-передачі електричної енергії та рахунки-фактури направлялись відповідачу постачальником з електронної адреси на електронну адресу відповідача, докази чого надано до суду. У той же час сторонами здійснювалось активне електронне листування, в ході якого відповідачем, зокрема, направлялись постачальнику заявки на місячні обсяги постачання електричної енергії;
- суд першої інстанції мав оцінити не лише форму подання електронних доказів (рахунків-фактур), а і їх зміст та взаємозв`язок з іншими матеріалами справи, однак не виконав вимоги ст. 86 ГПК України. Саме лише посилання на форму подання доказу без належної оцінки його змісту та взаємозв`язку з іншими доказами не може бути достатньою підставою для висновку про недоведеність факту направлення рахунків;
- наявність заяви відповідача про розстрочку не є достатньою підставою для її задоволення, позаяк відповідачем не доведено наявності виняткових обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення у встановлений строк. Розстрочення виконання рішення у даній справі порушує баланс інтересів сторін.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.10.2026 апеляційну скаргу у справі №910/2754/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Андрієнко В.В., Буравльов С.І.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Соната Фінанс" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2026 у справі №910/2754/26, справу призначено до розгляду на 27.10.2026 та встановлено відповідачу строк на подання відзиву на апеляційну скаргу.
На електронну адресу суду 22.10.2026 від Державного підприємства "Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона Національної академії наук України" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого відповідач просить відмовити в задоволенні скарги.
Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги відповідач стверджує, що оскільки розірвання договору №32 відбулося з ініціативи постачальника (16.09.2025), відповідно до п. 13.2 договору наслідком такого припинення є відсутність сплати будь-яких штрафних санкцій чи іншої фінансової компенсації постачальнику. Судом першої інстанції правомірно задоволено заяву відповідача про розстрочення виконання рішення, оскільки відповідач має стратегічне значення для економіки та безпеки держави.
22.10.2026 до суду від відповідача надійшли заперечення на клопотання позивача про долучення доказів, згідно яких останній просить суд не приймати до уваги наданий позивачем новий розрахунок суми позову.
На електронну адресу суду 22.10.2026 від представника Державного підприємства "Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона Національної академії наук України" надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка задоволена ухвалою суду від 22.10.2026.
У судовому засіданні 27.10.2026, яке відбулося в режимі відеоконференції, головуючий повідомив, що скаржником до апеляційної скарги не було додано нових доказів у розумінні процесуального закону. Долучене до апеляційної скарги клопотання про долучення доказів датоване 26.04.2026 та було подано ще до суду першої інстанції, а відтак не може бути предметом дослідження та оцінки суду на стадії апеляційного провадження.
Представники сторін надали пояснення по суті апеляційної скарги. Представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні пені, 3% річних та інфляційних втрат, а також в частині розстрочення виконання рішення та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача 8828686,24 грн пені, 777132,67 грн 3% річних, 2085328,81 грн інфляційних втрат, а також відмовити у задоволенні заяви відповідача про розстрочення виконання рішення. Представник відповідача заперечував проти доводів скарги, просив залишити без змін оскаржуване рішення суду.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши думку представників сторін, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 13.06.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" (постачальник) та Державним підприємством "Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона Національної Академії Наук України" (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії споживачу №32 на умовах публічного договору приєднання, який встановлює порядок та умови постачання електричної енергії як товарної продукції споживачу постачальником електричної енергії та укладається сторонами, з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), шляхом приєднання споживача до умов цього договору.
Згідно п. 2.1. договору за цим договором постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Відповідно до п. 3.4. договору щомісячно, до 06 числа місяця, що передує розрахунковому, споживач надає постачальнику заявку на заплановані обсяги купівлі електричної енергії у розрахунковому періоді.
У відповідності до п. 5.1 договору споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього договору.
Розрахунковим періодом за цим договором є календарний місяць (п. 5.5 договору).
За умовами п. 5.7. договору оплата рахунка постачальника за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання його споживачем, або протягом 5 (п`яти) робочих днів від дати, зазначеної у комерційній пропозиції, щодо оплати рахунку, оформленого споживачем.
Підпунктом 1 пункту 6.2. договору встановлено обов`язок споживача забезпечувати своєчасну та повну оплату спожитої електричної енергії згідно з умовами цього договору.
Відповідно до п. 9.1 договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором та чинним законодавством.
Згідно з п. 13.1 договору цей договір укладається на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви - приєднання, яка є додатком 1 до цього договору, та сплаченого рахунку (квитанції) постачальника.
Дія цього договору припиняється у наступних випадках: анулювання постачальнику ліцензії на постачання; банкрутства або припинення господарської діяльності постачальником; у разі зміни власника об`єкта споживача; у разі зміни електропостачальника (п. 13.5 договору).
Відповідно до заяви-приєднанням до договору про постачання електричної енергії споживачу від 13.06.2029 до договору про постачання електричної енергії споживачу №32 від 13.06.2019 споживачем визначено початок постачання з 01.07.2019.
Умовами комерційної пропозиції №1-ЗП, що є невід`ємним додатком до договору, встановлено, що оплата електричної енергії здійснюється споживачем плановими платежами за наступним графіком: - до 15-го числа розрахункового місяця - 50 % вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з урахуванням ПДВ; - з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку відповідно до виставлених рахунків. Оплата рахунка постачальника за договором має бути здійснена споживачем у строки, визначені в рахунку, але не більше 5 робочих днів від дати його отримання споживачем.
За внесення платежів, передбачених умовами договору, з порушенням термінів, визначених цією комерційною пропозицією, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
Також умовами комерційної пропозиції передбачено, що інформування споживача про зміни в умовах договору, про закінчення терміну дії, зміну графіків, суми до сплати по рахунках, виставлених згідно з умовами договору, строки їх оплати, про відключення за несплату заборгованості, іншу інформацію, яка стосується взаємовідносин сторін або може бути корисною для споживача, може здійснюватися шляхом направлення відповідної інформації, зокрема, засобами електронного зв`язку на електронну адресу вказану у заяві приєднання до умов договору.
Як зазначає позивач, на виконання умов договору про постачання електричної енергії споживачу №32, Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" в період з липня 2019 по жовтень 2025 поставляло Державному підприємству "Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона Національної академії наук України" електричну енергію, про що складено відповідні акти приймання-передачі електроенергії, які підписано сторонами та скріплено печатками.
При цьому, Державне підприємство "Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона Національної академії наук України" свої зобов`язання щодо оплати отриманого товару виконало лише частково, заборгованість за отриману електроенергію становить 4860146,41 грн.
22.01.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Соната Фінанс" (фактор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" (клієнт) укладено договір факторингу №002/2026Ф, відповідно до умов якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в сумі 4600000 грн, без ПДВ в розпорядження клієнта за плату, а клієнт зобов`язується відступити факторові свої права грошової вимоги до боржника - Державного підприємства "Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної Академії Наук України" (боржник за договором), згідно договору про постачання електричної енергії споживачу від 13.06.2019 №32, укладеним між Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" та Державним підприємством "Дослідний завод спецелектрометалургп інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної Академії Наук України" (основний договір), визначене в п. 1.2 цього договору.
Згідно п. 1.2 договору до фактора переходять права та обов`язки клієнта як кредитора в грошових зобов`язаннях, що виникли із основного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржників сум основного боргу, процентів, неустойки (штрафів, пені) у повному обсязі та всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, індексу інфляції та відсотків річних, передбачених законодавством України.
Право грошової вимоги до боржника переходять від клієнта до фактора з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі прав грошової вимоги (п. 1.6 договору факторингу).
За умовами договору фактор зобов`язаний сплатити грошові кошти в сумі 4600000 грн в розпорядження клієнта, а клієнт зобов`язується відступити факторові свої права грошової вимоги в загальній сумі основного боргу 4860146,41 грн до боржника - Державного підприємства "Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона Національної академії наук України" (п. 2.1 договору ).
Додатком №1 до договору факторингу є акт приймання-передачі документації від 22.01.2026, згідно якого клієнт передав, а фактор прийняв: договір постачання електричної енергії споживачу від №32 від 13.06.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергетичне партнерство» та Державним підприємством "Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона Національної академії наук України"; акти прийому-передачі електроенергії за період з 01.07.2019 до моменту укладення даного договору; платіжні доручення за період з 01.07.2019 до моменту укладення даного договору; рахунки-фактури та попередні рахунки-фактури за період з 01.07.2019 до моменту укладення даного договору; інші документи, що мають безпосереднє відношення до правовідносин клієнта з боржником.
21.01.2026 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Соната Фінанс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" підписано акт приймання-передачі права грошової вимоги до договору факторингу №002/2026Ф від 22.01.2026, відповідно до умов якого на виконання п. 1.6. договору факторингу №002/2026Ф від 22.01.2026, укладеного між фактором та клієнтом клієнт передав, а фактор прийняв право грошової вимоги до боржника в загальній сумі у розмірі 5458886,11 грн, а саме: право грошової вимоги до Державного підприємства "Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної Академії Наук України" (боржник) за основним договором, а саме за договором постачання електричної енергії споживачу №32 від 13.06.2019. Загальна сума основного боргу за основним договором складає 4860146,41 грн з ПДВ.
Отже, матеріалами справи підтверджується факт переходу від Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Соната Фінанс" прав вимоги до Державного підприємства "Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона Національної академії наук України" за договором постачання електричної енергії споживачу №32 від 13.06.2019.
27.01.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" направило Державному підприємству "Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є.О. Патона Національної Академії Наук України" лист повідомлення №11, згідно якого повідомило боржника, зокрема, про відступлення права вимоги за договором про постачання електричної енергії споживачу №32 новому кредитору - Товариству з обмеженою відповідальністю "ФК Соната Фінанс" та необхідність здійснення подальшого погашення заборгованості за вказаним договором на рахунок нового кредитора за відповідними реквізитами. За повідомленням відповідача, 20.03.2026 засобами поштового зв`язку він отримав оригінал повідомлення про уступку боргу та укладення договору факторингу.
Звертаючись до суду з даним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ФК Соната Фінанс" стверджує, що відповідач не сплатив йому як новому кредитору заборгованість за договором постачання електричної енергії споживачу №32 від 13.06.2019 у розмірі 4611723,88 грн. Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 8828686,24 грн пені, 777132,67 грн 3% річних та 2085328,81 грн інфляційних втрат, нарахованих за загальний період прострочення з 01.07.2019 по 31.10.2025.
Відповідач заперечував проти позову вказуючи, що позивачем не надано доказів вручення відповідачу рахунків на оплату, а також про сплив строку позовної давності до вимог про нарахування штрафних санкцій. Окрім того відповідач зазначив, що має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, зокрема на відповідача покладено обов`язок здійснювати поставку електроенергії житловим будинкам та на об`єкти ЗСУ в інтересах оборони країни, військова агресія Російської Федерація (далі - рф) та дія правового режиму воєнного стану в Україні вкрай негативно позначились на фінансовому становищі відповідача, що є підставою для зменшення розміру штрафних санкцій та розстрочення рішення суду на 1 рік.
Після відкриття провадження у справі відповідачем в рахунок погашення заборгованості за договором про постачання електричної енергії споживачу №32 від 13.06.2019 сплачено 300000 грн.
За результатами розгляду спору судом першої інстанції закрито провадження у справі в частині стягнення заборгованості у розмірі 300000 грн, у зв`язку зі сплатою відповідної суми та задоволено позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 4311723,88 грн. Також судом задоволено заяву відповідача та розстрочено виконання рішення суду на 1 рік.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів направлення на адресу відповідача рахунків на оплату спожитої електроенергії за спірний період. Надані ж позивачем скріншоти з електронної пошти Товариства з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" в якості доказів направлення на адресу електронної пошти відповідача рахунків-фактури суд визнав неналежними доказами вказавши, що роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом.
Як слідує зі змісту апеляційної скарги, відповідач оскаржує рішення суду лише в частині відмови у стягненні пені, 3% річних та інфляційних втрат, а також в частині розстрочення виконання рішення строком на 12 місяців. А тому, враховуючи межі перегляду справи апеляційним судом, відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, рішення суду першої інстанції в даному випадку переглядається лише в оскаржуваній частині.
При цьому колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, а саме в частині закриття провадження у справі та задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 4311723,88 грн.
У той же час колегія суддів не погоджується з висновками місцевого господарського суду щодо відмови у стягненні пені, 3% річних, інфляційних втрат та у частині розстрочення виконання рішення суду та вважає за необхідне зазначити наступне.
Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).
Як було зазначено, на виконання умов договору позивач здійснював поставку відповідачу електричної енергії в період з 01.07.2019 по 31.10.2025, що підтверджується підписаними між сторонами актами прийому-передачі електричної енергії.
За умовами договору, з урахуванням комерційної пропозиції №1-ЗП, що є невід`ємним додатком до договору, постачання електричної енергії у розрахунковому періоді здійснюється за прогнозованою ціною (тарифом) за 1 кВт/год без ПДВ постачальника.
Оплата електричної енергії здійснюється споживачем плановими платежами за наступним графіком: - до 15-го числа розрахункового місяця - 50 % вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з урахуванням ПДВ; - з остаточним розрахунком, що проводиться за фактично відпущену електричну енергію згідно з даними комерційного обліку відповідно до виставлених рахунків. Оплата рахунка постачальника за договором має бути здійснена споживачем у строки, визначені в рахунку, але не більше 5 робочих днів від дати його отримання споживачем.
Також умовами комерційної пропозиції передбачено, що інформування споживача про зміни в умовах договору, про закінчення терміну дії, зміну графіків, суми до сплати по рахунках, виставлених згідно з умовами договору, строки їх оплати, про відключення за несплату заборгованості, іншу інформацію, яка стосується взаємовідносин сторін або може бути корисною для споживача, може здійснюватися шляхом направлення відповідної інформації, зокрема, засобами електронного зв`язку на електронну адресу вказану у заяві приєднання до умов договору.
Позивач зазначає, що попередні рахунки-фактури, акти приймання-передачі електричної енергії та рахунки-фактури направлялись відповідачу постачальником з електронної адреси на адресу відповідача, в підтвердження чого надано скріншоти з електронної пошти.
Статтею 96 ГПК України унормовано, що електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
Електронні докази подаються у формі документів, на які накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» (далі - Закон №851-IV) електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством.
Згідно із ч. 1 ст. 7 Закону №851-IV оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
З наведених норм права вбачається, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (ч. 3 ст. 96 ГПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (п. 1 ч. 2 ст. 73 ГПК України).
Отже, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Наведений висновок є усталеним у судовій практиці (зокрема, його наведено у постановах Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20, від 15.07.2022 у справі №914/1003/21)
Поняття електронного доказу є ширшим за поняття електронного документа. Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа, в тому числі електронний підпис. Натомість електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом відповідно до ст. 86 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами.
При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням, і така позиція суду в окремо взятій справі не може розцінюватися як загальний висновок про застосування норм права, наведених у ст. 96 ГПК України, у подібних правовідносинах. Відповідна позиція наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.
Суд апеляційної інстанції дослідивши надані позивачем скріншоти з електронної пошти у сукупності з іншими доказами, приймає таке листування як належний доказ направлення, зокрема, рахунків-фактур відповідачу.
Так, з наданих позивачем скріншотів з електронної пошти слідує, що на виконання умов договору відповідач направляв Товариству з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" заявки на планові обсяги купівлі електричної енергії. Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" в свою чергу направляло відповідачу акти прийому-передачі електричної енергії та рахунки на оплату (а.с. 11-42, т. 2).
Згідно довідки Акціонерного товариства «Державний Ощадний Банк України» №16/2-08/1176 від 10.12.2025, а також платіжних інструкцій, Державне підприємство «Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона Національної академії наук України» в період з 03.07.2019 по 30.09.2025 здійснювало часткову оплату поставленої електричної енергії. При цьому, в призначенні платежу вказано за який період здійснено оплату та згідно якого рахунку (а.с. 195-250, т. 1, а.с. 1-10, т. 2).
Відповідно до ч. ч. 1 та 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22.04.2021 у справі №904/1017/20).
Так, відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, п. 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2021 у справі №904/2104/19).
Оцінив подані позивачем докази колегія суддів встановила, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" виконувало свої зобов`язання щодо поставки електричної енергії, направлення актів прийому-передачі та рахунків на оплату. Відповідачем підписано акти прийому-передачі товару, а також частково оплачено отриманий товар. За наведеного, колегією суддів приймаються до уваги надані позивачем скріншоти з електронної пошти в сукупності з установленими обставинами справи, які свідчать про отримання Державним підприємством «Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона Національної академії наук України» направлених Товариством з обмеженою відповідальністю "Енергетичне партнерство" рахунків, які частково сплачені відповідачем.
Зі свого боку, відповідач не заперечує факту отримання від товариства рахунків на оплату, а лише вказує на неможливість встановлення дати їх отримання.
Повертаючись до стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, колегія суддів зазначає, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у ст. 13 ГПК України, втрачає сенс.
Іншими словами, відсутність у матеріалах справи доказів направлення відповідачу рахунків на оплату засобами поштового зв`язку, за наявності скріншотів з електронної пошти в якості доказів направлення рахунків-фактур на адресу електронної пошти відповідача (відповідна форма направлення рахунків відповідачу передбачена умовами договору), не усуває обов`язок відповідача заперечувати проти доводів позивача щодо несвоєчасної оплати товару шляхом надання всіх наявних у нього доказів на спростування кожного заявленого відповідачем аргументу (зокрема, надання доказів стосовно того, коли саме відповідач отримав рахунки та з якої дати у нього виник обов`язок з оплати отриманого товару). Цього відповідачем у справі зроблено не було.
За таких обставин суд апеляційної інстанції оцінивши подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням з урахуванням їх належності, допустимості, достовірності, вірогідності та взаємного зв`язку у їх сукупності, вважає, що направлення постачальником рахунків на оплату засобами електронного зв`язку на електронну адресу відповідача у зазначені дати скоріше була, аніж ні.
З оскаржуваного рішення вбачається, що суд першої інстанції обмежився констатацією неналежності скріншоту листування з підстав неможливості вважатись електронним документом. При цьому, як вірно зауважено скаржником, не здійснив оцінку поданих сторонами доказів у їх сукупності, що не відповідає ч. 2 ст. 86 ГПК України.
До того ж, слід наголосити, що у цій справі належність відправлення рахунків на електронну пошту відповідача беззаперечно підтверджується його власною подальшою поведінкою. Відповідач підписував акти прийому-передачі за відповідні періоди та здійснював часткові оплати отриманої електроенергії (з відображенням номеру та дати рахунку за яким здійснюється оплата). Також у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що повідомлення про зміну кредитора в зобов`язанні він отримав на електронну адресу. Такі конклюдентні дії відповідача свідчать про те, що обмін кореспонденцією здійснювався між сторонами за допомогою електронного листування, яке було визнано належним каналом комунікації. Відповідач успішно отримував електронні листи, приймав рахунки до виконання та знав про свій обов`язок оплати. Відтак, факт відправлення та отримання рахунків є доведеним сукупністю доказів у справі.
На підставі укладеного між сторонами договору у позивача виник обов`язок здійснити поставку товару, а у відповідача - оплатити такий товар, на умовах викладених у договорі, зокрема, до 15-го числа розрахункового місяця - 50 % вартості заявлених обсягів на розрахунковий місяць з урахуванням ПДВ, остаточний розрахунок - не більше 5 робочих днів від дати отримання рахунку.
Частиною 1 ст. 612 ЦК Кодексу встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.
Згідно ч 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором.
Оскільки відповідач у встановлений договором строк не здійснив оплату отриманої електроенергії, чим порушив взяті на себе зобов`язання, для нього в силу приписів ст. 611 ЦК України також настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За змістом ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
У комерційній пропозиції №1-ЗП сторони погодили, що за внесення платежів, передбачених умовами договору, з порушенням термінів, визначених цією комерційною пропозицією, споживач сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.
Отже, сторонами договору погоджено нарахування штрафних санкцій до повного виконання зобов`язань.
За наведеного, оскільки судом першої інстанції встановлено, а під час апеляційного провадження підтверджено обставини несвоєчасного виконання відповідачем зобов`язань з оплати поставленої електричної енергії, позивач відповідно до положень ЦК України має право нарахувати 3% річних, інфляційні втрати та неустойку в розмірах, встановлених договором.
Колегія суддів перевіривши наданий позивачем розрахунок розміру 3% річних (у сумі 777132,67 грн), інфляційних втрат (у сумі 2085328,81 грн) та пені (у сумі 8828686,24 грн) по кожному місяцю окремо, у відповідності до умов оплати (50% від планової закупівлі та 50% остаточного розрахунку), з урахуванням здійснених відповідачем оплат, встановила, що він є арифметично вірним та здійснений відповідно до умов договору та вимог законодавства.
Поряд з цим, колегія суддів зауважує, що відповідач не надав ані контррозрахунку проти заявлених до стягнення з нього сум, ані будь-яких заперечень щодо невірності їх нарахування тощо.
Стосовно заяви відповідача про застосування строку позовної давності, колегія суддів зауважує наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Стаття 257 ЦК України передбачає, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За приписами ст. 258 ЦК України, для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Позивач звернувся до суду з позовною заявою 12.03.2026 та ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.03.2026 відкрито провадження у справі №910/2754/26.
У відповідності до п. п. 12, 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжувалися на строк його дії.
Постановою Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" №211 від 11.03.2020 на усій території України було введено карантин та запроваджено відповідні обмежувальні заходи.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 відмінено з 30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
На підставі Закону №4434-IX від 14.05.2025 "Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності" п. 19 розділу було виключено і відповідний закон набрав чинності 04.09.2025.
Оскільки на момент виникнення та існування спірних правовідносин були чинними п.12 та п.19 розділу Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, строки позовної давності щодо стягнення суми заборгованості по зобов`язанням відповідача є такими, що не сплинули.
Враховуючи викладене, суд вважає доводи відповідача про сплив строку позовної давності безпідставними та необґрунтованими.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру нарахованих штрафних санкцій до 1%, колегія суддів зазначає наступне.
Заперечуючи проти задоволення позову та порушуючи клопотання про зменшення неустойки відповідач зазначив, що на виконання договірних зобов`язань вплинуло повномасштабне вторгнення рф. Відповідач має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, зокрема: на відповідача покладено обов`язок здійснювати поставку електроенергії житловим будинкам, а також на об`єкти ЗСУ в інтересах оборони країни. При цьому, відповідач не вправі підвищувати тариф, відмінний від вхідної вартості електроенергії; розрахунки за спожиту електроенергію здійснюються із значним запізненням; у відповідача відсутнє право впливати на боржників шляхом відключення від постачання електричної енергії. Також відповідач стверджує, що на несвоєчасне виконання зобов`язань вплинула та обставина, що в січні 2023 року цехи заводу зазнали пошкоджень внаслідок ракетного обстрілу. Покладення на підприємство стягнення пені у повному обсязі може призвести до блокування господарської діяльності відповідача та подальших пов`язаних з цим негативних наслідків. Посилаючись на вказані обставини відповідач просив зменшити штрафні санкції до 1%.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст. ст. 549- 552 ЦК України.
Так, ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Тобто, неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду також вказала, що якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Відповідно до ч. 1 ст. 233 ГК України (який був чинним станом на час виникнення спірних правовідносин) у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 14.02.2024 у справі №910/3015/23, при визначенні розміру неустойки судам належить керуватися наступними загальними підходами (правилами):
- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;
- довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання;
- неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;
- господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення;
- чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, а тому таке питання вирішується господарським судом згідно ст. 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів;
- підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір таких санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.
Тобто, при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними.
Розглянувши клопотання відповідача про зменшення нарахованої до стягнення неустойки, колегія суддів дійшла висновку про його часткове задоволення, врахувавши ступінь виконання відповідачем зобов`язання, поважні причини та відсутність доказів завдання позивачу збитків (враховуючи, що позивач отримав право вимоги до боржника за договором факторингу). Проте колегія суддів не погоджується з розміром такого зменшення (до 1%) та вважає, що відповідне відсоткове зменшення штрафних санкцій не свідчитиме про дотримання справедливого балансу інтересів сторін, принципів справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності.
При дослідженні клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій суд апеляційної інстанції, з-поміж іншого, бере до уваги, що Державне підприємство «Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона Національної академії наук України» включено до Переліку критично важливих об`єктів. Також колегія суддів вказує на те, що основна заборгованість відповідача за спірним договором становить 4311723,88 грн, тоді як сума заявленої до стягнення позивачем пені становить 8828686,24 грн (у два рази більше від суми основної заборгованості). Отже, заявлена до стягнення сума штрафних санкцій (8828686,24) є очевидно неспівмірною, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суд від 15.06.2022 у справі №922/2141/21, оцінюючи баланс інтересів сторін при зменшенні розміру неустойки, суди мають врахувати, що встановлення обставин понесення іншою стороною збитків у разі порушення строку виконання робіт за контрактом, не є єдиною обов`язковою умовою для висновку про дотримання цього балансу. У правовідносинах, де сторона використовує результати отриманого за договором не з комерційним інтересом, а на виконання покладених на неї повноважень, може бути враховано й вплив прострочення виконання на відносини, що пов`язані з відповідним договором.
Також, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22, в силу висновків про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90%, 70% чи 50% тощо), до якого суд має право її зменшити, суд не вбачає підстав для відступу від аналогічної правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.02.2023 у справі 920/437/22, щодо застосування, зокрема, положень ч. 3 ст. 551 ЦК України з висновком, що можливість зменшення заявленої до стягнення пені на 99% залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 зазначив, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватися з положеннями ст. 233 ГК і ч. 3 ст.551 ЦК, а також досліджуватися й оцінюватися судом у порядку статей 86, 210, 237 ГПК. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, апеляційний господарський суд врахувавши обставини, які на думку суду можливо розцінити як виняткові, зокрема, приймаючи до уваги значний розмір заявленої пені, економічну ситуацію в країні і специфіку покладених завдань на відповідача, відсутність доказів понесення позивачем збитків у справі, спричинених порушенням відповідачем своїх зобов`язань, а також те, що зменшення розміру штрафних санкцій не знівелює правову природу неустойки як засобу відповідальності за порушення зобов`язання, виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності та розумності, беручи до уваги інтереси обох сторін, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання відповідача та реалізації свого права щодо зменшення розміру штрафних санкцій, що підлягає стягненню з відповідача, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, на 90% що становить 882868,62 грн.
При цьому колегія суддів наголошує, що зменшення судом неустойки є дискреційним правом суду, яке ґрунтується на оцінці доказів та обставин справи, та не означає автоматичної легітимізації поведінки боржника, а спрямоване на дотримання принципів верховенства права та справедливості.
Щодо заяви відповідача про розстрочення рішення суду.
Під час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач подав клопотання про розстрочення рішення суду на один рік, в обґрунтування якого зазначив, що внаслідок військової агресії рф підприємство зазнало значних матеріальних втрат (зруйновано частину приміщень), що своєю чергою негативного вплинуло на господарську діяльність підприємства та, відповідно, ускладнює виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань. У той же час відповідач здійснює поставку електроенергії житловим будинкам, а також на об`єкти ЗСУ в інтересах оборони країни. Наявність значних сум заборгованості споживачів, що отримують електроенергію значним чином впливає на неможливість відповідача здійснювати розрахунки та в повному обсязі виконати рішення суду. Розстрочення виконання рішення матиме наслідком можливість реального виконання рішення суду, оскільки дасть можливість відповідачу продовжувати свою господарську діяльність та належним чином виконувати свої господарські зобов`язання.
Судом першої інстанції задоволено заяву відповідача та розстрочено рішення суду на один рік. Мотивуючи прийняте рішення суд вказав, що розстрочення виконання рішення матиме наслідком можливість реального виконання рішення суду, оскільки дасть можливість відповідачу продовжувати свою господарську діяльність та належним чином виконувати свої господарські зобов`язання.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Згідно зі ст. 18 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Частиною 1 статті 331 ГПК України передбачено, що за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.
Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 331 ГПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Необхідною умовою задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарський суд повинен досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочення.
Розстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто важливим є досягнення балансу інтересів сторін.
Слід також зазначити, що надання відстрочення виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі "Іммобільяре Саффі проти Італії", заява №22774/93, п. 74).
Розстрочення виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку після оцінки обставин справи, наведених учасниками справи, наданих ними обґрунтувань та дослідження доказів.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, проте суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини на власний розсуд і визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих обставин та їх об`єктивний вплив на виконання судового рішення.
Отже, у заяві про розстрочення виконання рішення заявник має надати докази, які у сукупності свідчитимуть про неможливість виконання рішення на даний час, проте наявні докази свідчитимуть про реальність виконання рішення при його розстроченні.
В даному випадку заява про розстрочення виконання рішення суду обґрунтована тим, що відповідач має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, оскільки на нього покладено обов`язок здійснювати поставку електроенергії житловим будинкам, а також на об`єкти ЗСУ в інтересах оборони країни. Одномоментне виконання рішення суду призведе до негативних наслідків для підприємства.
Однак до поданої заяви відповідач не надав жодних доказів на підтвердження свого скрутного матеріального становища, зокрема, фінансової звітності, виписок з банківських рахунків про відсутність коштів тощо. Тоді як посилання на складний економічний стан підприємства не є безумовною підставою для розстрочення виконання рішення суду. Окрім того слід звернути увагу, що з моменту відкриття провадження у даній справі (березень 2026 року) до теперішнього часу (жовтень 2026 року) відповідачем сплачено заборгованість за договором лише на суму 300000 грн, що ставить під сумнів реальність виконання рішення суду.
Також апеляційний суд відхиляє посилання відповідача на обставину введення воєнного стану, оскільки вона є загальною та має вплив на усіх суб`єктів, які знаходяться в України, у тому числі і позивача. Заявником має бути підтверджено не факт настання цих обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов`язання. Проте відповідач не надав доказів в підтвердження наявності причино-наслідкового зв`язку між неможливістю виконання відповідачем рішення і фактом військової агресії.
За таких обставин, відповідачем не надано доказів неможливості або складності процедури виконання рішення суду, а також інших обставин виняткового характеру, які могли б бути розцінені як підстава для розстрочення виконання рішення суду.
Відсутні і підстави вважати, що розстрочка виконання рішення суду стимулюватиме відповідача до його виконання, а не буде інструментом ухилення від виконання рішення протягом певного часу, тоді як в силу вимог ст. 129-1 Конституції України, ст. 326 ГПК України судове рішення є обов`язковим до виконання.
З урахуванням викладеного, з огляду на те, що відповідач не довів, що розстрочення виконання рішення суду відповідатиме балансу інтересів сторін, а суд першої інстанції ухвалюючи рішення про розстрочення виконання рішення не надав належної оцінки впливу розстрочення виконання рішення на позивача, як сторони права якої були порушені, колегія суддів дійшла висновку, що заява про розстрочення виконання рішення не підлягає задоволенню.
За наведеного є вірними аргументи скаржника стосовно неповного з`ясування судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права.
Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зважаючи на встановлені судом обставини, з урахуванням наведених норми законодавства, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, а тому вказане рішення не можна визнати законним і обґрунтованим.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, зокрема, є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України).
Враховуючи усе вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку стосовно того, що оскільки судом апеляційної інстанції встановлено факт неповного з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права, рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2026 у справі №910/2754/26 підлягає скасуванню в частині відмови у стягненні пені, 3% річних, інфляційних втрат та у частині розстрочення виконання рішення суду з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову та відмову у розстроченні рішення суду. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Соната Фінанс» підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи часткове скасування оскаржуваного судового рішення, у відповідності до ч. 14 ст. 129 ГПК України, суд апеляційної інстанції змінює розподіл судових витрат.
При визначенні розміру судового збору за розгляд позову в суді першої інстанції, колегія суддів враховує, що провадження у даній справі в частині стягнення 300000 грн закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, а тому сплачена сума судового збору в розмірі 3600 грн в силу приписів п. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, беручи до уваги фактичні обставини виникнення судового спору, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються у повному обсязі на відповідача як особу, винну у виникненні судового спору.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
УХВАЛИВ:
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК Соната Фінанс» задовольнити частково.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.08.2026 у справі №910/2754/26 скасувати в частині відмови у стягненні пені, 3% річних, інфляційних втрат та у частині розстрочення виконання рішення суду. Прийняти нове рішення про часткове задоволення позову, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:
« 1. Позов задовольнити частково.
2. Закрити провадження у справі №910/2754/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Соната Фінанс" до Державного підприємства "Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона Національної Академії Наук України" в частині стягнення 300000 грн заборгованості, у зв`язку з відсутністю предмета спору.
3. Стягнути з Державного підприємства "Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона Національної Академії Наук України" (03028, м. Київ, вул. Ракетна, буд. 24, ідентифікаційний код 02137660) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Соната Фінанс" (04053, м. Київ, вул. Вознесенський узвіз, буд. 10А кім. 205, ідентифікаційний код 41733894) суму основного боргу в розмірі 4311723 (чотири мільйони триста одинадцять тисяч сімсот двадцять три) грн 88 коп., пеню в розмірі 882868 (вісімсот вісімдесят дві тисячі вісімсот шістдесят вісім) грн 62 коп., 3% річних у розмірі 777132 (сімсот сімдесят сім тисяч сто тридцять дві) грн 03 коп., інфляційні втрати у розмірі 2085328 (два мільйони вісімдесят п`ять тисяч триста двадцять вісім) грн 81 коп. та судовий збір у розмірі 192034 (сто дев`яносто дві тисячі тридцять чотири) грн 46 коп.
4. В іншій частині позову відмовити.
5. У задоволенні заяви Державного підприємства "Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона Національної Академії Наук України" про розстрочення виконання рішення відмовити».
3. Стягнути з Державного підприємства "Дослідний завод спецелектрометалургії інституту електрозварювання ім. Є. О. Патона Національної Академії Наук України" (03028, м. Київ, вул. Ракетна, буд. 24, ідентифікаційний код 02137660) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Соната Фінанс" (04053, м. Київ, вул. Вознесенський узвіз, буд. 10А кім. 205, ідентифікаційний код 41733894) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 210440 (двісті десять тисяч чотириста сорок) грн 66 коп.
4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.
Повна постанова складена 29.10.2026.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді В.В. Андрієнко
С.І. Буравльов
Оригінал: reyestr.court.gov.ua