Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №910/114/26 — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: надання послуг

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №910/114/26

Суддя: Андрієнко В.В.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2026 р. Справа№ 910/114/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Король Д.А.

учасники справи:

від позивача : не з`явився;

від відповідача : не з`явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця»

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2026

у справі № 910/114/26 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)

за позовом Акціонерного товариства «Українська залізниця»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «Система Енерго»

про стягнення неустойки у розмірі 769 834,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "«Система Енерго» про стягнення неустойки у розмірі 769 834, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору надання послуг №ПВРЗ(ВГТ-87/2024-ЮВ) від 25.06.2024 в частині надання послуг в строк, передбачений вказаним договором, у зв`язку з чим позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 626 894, 00 грн та штраф у розмірі 142 940, 00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 у справі № 910/114/26 позов Акціонерного товариства "Українська залізниця" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Система Енерго" про стягнення неустойки у розмірі 769 834,00 грн - задоволено частково. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання "Система Енерго" на користь Акціонерного товариства "Українська залізниця" пеню у розмірі 221 761,33 грн (з урахуванням зменшення судом розміру пені на 40%), штраф у розмірі 85 764,00 грн та судовий збір у розмірі 7 688,13 грн. Відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені по суті у розмірі 257 292,00 грн, стягненні пені в частині зменшення пені у розмірі 147 840,67 грн та в стягненні штрафу в частині зменшення штрафу у розмірі 57 176, 00 грн.

Не погодившись з ухваленим рішенням, Акціонерне товариство "Українська залізниця" 25.05.2026 звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 у справі № 910/114/26 скасувати в частині зменшення розміру пені та штрафу на 40 % повністю; ухвалити нове рішення, в частині зменшення розміру пені та штрафу на 40 %, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі; стягнути з відповідача на користь позивача витрати зі сплати судового збору.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим і таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Крім того, на думку апелянта, під час розгляду справи судом першої інстанції неповно та неправильно встановлено обставини, які мають значення для справи, неправильно досліджено докази та надано їм невірну оцінку.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Українська залізниця" на рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 у справі № 910/114/26, призначено судове засідання на 11.08.2026.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 30.07.2026 №1563/0/15-26 суддю Північного апеляційного господарського суду ОСОБА_1 звільнено у відставку.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв`язку зі звільненням з посади судді ОСОБА_1 .

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.08.2026 справу № 910/114/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Андрієнка В.В., суддів Шапрана В.В., Буравльова С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.08.2026 розгляд справи призначено на 30.09.2026, 30.09.2026 - на 14.10.2026.

07.07.2026 через систему «Електронний суд» відповідачем було подано відзив на апеляційну скаргу у якому він просив суд рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

У судове засідання, яке відбулося 14.10.2026 учасники справи не з`явились.

Відповідно до ч. ч. 4, 5 ст. 240 ГПК України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Оскільки під час проведення судового засідання 14.10.2026 були відсутні учасники справи, тому датою ухвалення цього судового рішення є дата його повного складення тобто 29.10.2026.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.06.2024 Акціонерне товариство «Українська залізниця» (замовник, позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробниче об`єднання «СИСТЕМА ЕНЕРГО» (виконавець, відповідач) уклали договір про надання послуг № ПВРЗ(ВГТ-87/2024-ЮВ) від 25.06.2024 (далі - Договір).

За змістом пункту 10.1 Договору він набирає чинності з дня його підписання сторонами та діє до 31.12.2024. Водночас закінчення строку дії Договору не припиняє обов`язку сторін у повному обсязі виконати зобов`язання щодо надання та оплати послуг, а також гарантійні зобов`язання стосовно наданих послуг у строки, визначені його умовами.

Відповідно до пункту 1.1 Договору виконавець прийняв на себе зобов`язання здійснити капітальний ремонт машини плазмового різання відповідно до додатка 1, а замовник - оплатити надані виконавцем послуги на погоджених сторонами умовах.

Пунктом 4.2 Договору сторони визначили його загальну вартість у сумі 2 042 000,00 грн, у тому числі податок на додану вартість за ставкою 20 % у розмірі 340 333,33 грн.

Згідно з пунктом 5.1 Договору до його підписання виконавець мав надати забезпечення виконання договірних зобов`язань у формі банківської гарантії в розмірі 5 % вартості Договору, що становить 102 100,00 грн.

На виконання зазначеної умови виконавець надав банківську гарантію № 117357/V01710 від 21.06.2024.

Пунктами 1.4 та 1.6 Договору погоджено, що період надання послуг триває від дня направлення замовником письмової рознарядки (заявки) до 31.12.2024. Така рознарядка є дозволом на надання послуг і підтвердженням готовності замовника до їх прийняття. Сторони встановили такі способи її направлення виконавцю: 1) поштовим відправленням за вказаною у Договорі адресою виконавця листом з оголошеною цінністю, описом вкладення та повідомленням про вручення; 2) врученням уповноваженому представнику виконавця під розписку; 3) надсиланням на визначену Договором електронну адресу виконавця сканованої копії рознарядки у форматі PDF або іншому форматі, який дає змогу ознайомитися зі змістом документа. За умовами Договору документ вважається отриманим виконавцем із дати його направлення на електронну адресу виконавця, а підтвердженням направлення є відповідна роздруківка з поштового програмного забезпечення замовника.

За твердженням замовника, 01.08.2024 ним було направлено виконавцю рознарядку (заявку) щодо початку виконання робіт. У листі вих. № 1926 від 17.09.2024 виконавець підтвердив отримання цієї рознарядки 01.08.2024 та повідомив про відрядження працівників для виконання робіт відповідно до умов Договору.

Підпунктом 3.2.3 пункту 3.2 Договору передбачено обов`язок виконавця забезпечити якісне та своєчасне надання послуг із дотриманням погоджених договірних умов.

Згідно з пунктом 1.10 Договору після завершення надання послуг виконавець проводить випробування машини плазмового різання за участю представника або представників замовника. Позитивні результати випробувань підтверджують якість наданих послуг і засвідчуються актом приймання-передачі наданих послуг, який уповноважені представники сторін підписують у двох примірниках.

Пунктом 6.1 Договору встановлено, що факт надання послуг та прийняття їх результатів оформлюється актом приймання-передачі наданих послуг, підписаним належним чином уповноваженими представниками сторін. У разі виявлення недоліків або наявності зауважень складається окремий акт із зазначенням виявлених недоліків та строків їх усунення. Витрати на усунення недоліків покладаються на виконавця.

04.11.2025 представники сторін підписали акт проведення випробувальних робіт, акт приймання-передачі наданих послуг № 166 та акт приймання-передачі зворотних матеріалів.

Отже, на думку замовника, роботи виконано з порушенням строку, визначеного пунктом 1.4 Договору. У зв`язку з цим 30.01.2025 замовник направив банку-гаранту вимогу вих. № 01-06/388 від 29.01.2025 про виплату суми банківської гарантії на користь бенефіціара.

Відповідно до підпункту 7.1.1 пункту 7.1 Договору в разі порушення строків надання послуг виконавець зобов`язаний сплатити замовнику пеню в розмірі 0,1 % вартості послуг, надання яких прострочено, за кожний день прострочення. За прострочення понад 30 днів передбачено додаткове стягнення штрафу в розмірі 7 % зазначеної вартості.

14.11.2025 замовник надіслав засобами поштового зв`язку за місцезнаходженням виконавця претензію № 4 (вих. № ВП-ПВРЗ-01-06-242н від 14.11.2025), у якій вимагав сплатити пеню та штраф на підставі підпункту 7.1.1 пункту 7.1 Договору.

Відповідач не надав відповіді на зазначену претензію та не здійснив сплати нарахованої неустойки.

Посилаючись на порушення відповідачем установленого Договором строку виконання ремонтних робіт, позивач звернувся до господарського суду з вимогами про стягнення 626 894,00 грн пені та 142 940,00 грн штрафу. Предметом розгляду в цій справі є вимоги майнового характеру про стягнення з відповідача загалом 769 834,00 грн неустойки, яка складається з пені та штрафу, нарахованих у зв`язку з порушенням строку виконання робіт за Договором.

Позивач обґрунтовує позов тим, що відповідач завершив передбачені Договором роботи після закінчення погодженого сторонами строку їх виконання. У зв`язку з допущеним простроченням позивач нарахував передбачені Договором пеню та штраф і звернувся з вимогою про їх стягнення в судовому порядку.

На переконання відповідача, позивач мав право нараховувати пеню лише до 30.06.2025. З огляду на це відповідач заперечує проти стягнення 257 292,00 грн пені та просить відмовити у задоволенні позову в зазначеній частині. Щодо решти нарахованої неустойки відповідач заявив клопотання про зменшення її розміру на 99 %.

У правових висновках Верховного Суду неодноразово наголошено, що юридична природа договору визначається насамперед його змістом, а не назвою. Відтак для з`ясування відповідності погоджених сторонами умов фактичним правовідносинам суд має оцінити зміст їхніх прав та обов`язків, спрямованість дій учасників і правові наслідки виконання договору. Такий підхід викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 913/420/19, від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19, від 01.10.2020 у справі № 910/21935/17, від 01.07.2021 у справі № 917/549/20, від 07.07.2021 у справі № 903/601/20, від 27.07.2021 у справі № 906/494/20, від 30.08.2022 у справі № 903/601/20, від 03.11.2022 у справі № 912/3747/20, від 17.11.2022 у справі № 910/5704/21, від 18.05.2023 у справі № 910/7975/21, від 18.01.2024 у справі № 922/2487/22, від 05.12.2024 у справі № 910/7378/23, від 17.12.2024 у справі № 927/784/22 та від 17.04.2025 у справі № 910/3201/24.

Хоча укладений сторонами Договір названо договором про надання послуг, його предметом за змістом погоджених умов є виконання визначених робіт із капітального ремонту машини плазмового різання з переданням замовнику їх результату. Отже, за своєю правовою природою зазначений правочин є договором підряду, до якого застосовуються положення глави 61 Цивільного кодексу України.

Згідно з частинами першою та другою статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду підрядник на власний ризик виконує за завданням замовника визначену роботу, а замовник зобов`язується прийняти й оплатити її результат. Предметом такого договору можуть бути, зокрема, виготовлення, обробка, переробка або ремонт речі, а також виконання іншої роботи з переданням результату замовнику.

На виконання положень частини першої статті 843 Цивільного кодексу України сторони в пункті 4.2 Договору погодили ціну робіт у сумі 2 042 000,00 грн з урахуванням ПДВ.

Відповідно до частини першої статті 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи загалом або окремих її етапів визначаються договором підряду.

Згідно з пунктом 1.4 Договору роботи мали виконуватися починаючи з дня направлення замовником письмової рознарядки (заявки), яка слугує дозволом на їх проведення та підтверджує готовність замовника прийняти послуги, і до 31.12.2024.

01.08.2024 позивач направив відповідачу рознарядку (заявку) щодо початку виконання робіт. Відповідач зазначеної обставини не заперечив, а навпаки, підтвердив її у своєму листі вих. № 1926 від 17.09.2024.

Отже, відповідно до погоджених договірних умов відповідач мав завершити капітальний ремонт визначеного обладнання не пізніше 31.12.2024.

Статтями 525 і 526 Цивільного кодексу України закріплено недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання або односторонньої зміни його умов, якщо інше не передбачено законом чи договором, та обов`язок належного виконання зобов`язання відповідно до умов договору, вимог цивільного законодавства, а за їх відсутності - звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 599 цього Кодексу зобов`язання припиняється належним виконанням, а за статтею 610 його порушенням є невиконання або виконання з відступом від умов, що становлять зміст зобов`язання.

Пунктами 1.10 та 6.1 Договору передбачено такий порядок перевірки й приймання результатів робіт:

- після закінчення надання послуг виконавець за участю представника або представників замовника проводить випробування машини плазмового різання; належну якість послуг підтверджують позитивні результати випробувань та акт приймання-передачі наданих послуг, який уповноважені представники сторін підписують у двох примірниках;

- виконання робіт та прийняття їх результатів оформлюються актом приймання-передачі наданих послуг, підписаним належним чином уповноваженими представниками сторін.

З наявних у справі матеріалів убачається, що 04.11.2025 сторони підписали акт приймання-передачі наданих послуг № 166, акт проведення випробувальних робіт та акт приймання-передачі зворотних матеріалів.

Таким чином, виконання відповідачем зобов`язання за Договором відбулося більш ніж через десять місяців після закінчення погодженого сторонами строку.

При цьому, хоча пунктом 10.1 Договору передбачено його дію до 31.12.2024, тим самим пунктом визначено, що закінчення строку дії Договору не звільняє сторони від обов`язку виконати зобов`язання в повному обсязі. Зазначене відповідає правовому підходу Верховного Суду, викладеному, зокрема, у постанові від 09.04.2020 у справі № 910/4962/18, згідно з яким належним чином не виконане зобов`язання продовжує існувати незалежно від закінчення строку дії договору.

Отже, сукупність наявних у матеріалах справи доказів підтверджує порушення відповідачем установленого Договором строку виконання ремонтних робіт.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України невиконання зобов`язання або його виконання з порушенням умов, що визначають зміст такого зобов`язання, є його порушенням.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 611 Цивільного кодексу України порушення зобов`язання тягне за собою правові наслідки, передбачені законом або договором, зокрема обов`язок сплатити неустойку.

Частиною першою статті 624 Цивільного кодексу України передбачено, що за наявності встановленої за порушення зобов`язання неустойки вона підлягає стягненню в повному розмірі незалежно від відшкодування збитків.

За визначенням частини першої статті 549 Цивільного кодексу України неустойка, яка може мати форму штрафу або пені, є грошовою сумою чи іншим майном, що підлягає переданню боржником кредиторові в разі порушення зобов`язання.

Відповідно до частин другої та третьої статті 549 Цивільного кодексу України штраф є неустойкою, яка визначається у відсотковому відношенні до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, тоді як пеня обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожний день прострочення. У вихідному тексті також наведено положення щодо пені за прострочення грошового зобов`язання в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України з можливістю встановлення договором меншого розміру; застосовність такого положення до спірного негрошового зобов`язання потребує окремої правової оцінки.

Зі змісту частини першої статті 546 та частини першої статті 547 Цивільного кодексу України випливає, що неустойка належить до способів забезпечення виконання зобов`язання, а правочин щодо такого забезпечення має вчинятися в письмовій формі.

За підпунктом 7.1.1 пункту 7.1 Договору в разі порушення строків надання послуг виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі 0,1 % вартості послуг, надання яких прострочено, за кожний день прострочення, а в разі прострочення понад 30 днів - додатково штраф у розмірі 7 % відповідної вартості.

Оскільки за Договором роботи мали бути завершені до 31.12.2024, тоді як їх прийняття оформлено лише 04.11.2025, початком прострочення виконання договірного зобов`язання є 01.01.2025.

Позивач заявив до стягнення 626 894,00 грн пені, нарахованої, за наведеним ним розрахунком, за період з 01.01.2025 до 03.12.2025, а також 142 940,00 грн штрафу.

Суд ураховує, що на момент виникнення спірних правовідносин Господарський кодекс України, який, зокрема, регулював питання застосування господарських штрафних санкцій, у тому числі пені, був чинним; цей Кодекс втратив чинність 28.08.2025.

Частиною третьою статті 5 Цивільного кодексу України передбачено, що до прав та обов`язків, які виникли після набрання чинності новим актом цивільного законодавства, застосовуються його положення, навіть якщо відповідні цивільні відносини виникли раніше та регулювалися актом, який утратив чинність.

З огляду на те, що порушення відповідачем строку виконання зобов`язання з ремонту обладнання розпочалося 01.01.2025, суд дійшов висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин відповідних приписів Господарського кодексу України. Водночас питання їх застосування до періоду після втрати Кодексом чинності потребує врахування правил дії законодавства в часі.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України встановлювалося, що, якщо інший порядок не передбачений законом або договором, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання припиняється після спливу шести місяців від дня, коли таке зобов`язання мало бути виконано.

Дослідивши зміст договірних умов і характер правовідносин сторін, суд не встановив положень закону або Договору, які передбачали б інший строк нарахування пені чи свідчили про погодження сторонами незастосування передбаченого частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України шестимісячного обмеження.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16.10.2024 у справі № 911/952/22 зазначила, що сама по собі умова договору про нарахування пені «за кожен день прострочення», за відсутності визначеного сторонами іншого періоду або строку нарахування, не змінює правила частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, відповідно до якого нарахування припиняється через шість місяців із дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За таких обставин суд є обґрунтованими заперечення відповідача щодо нарахування пені поза межами шестимісячного періоду, встановленого для спірного зобов`язання, а тому відсутні підстави для її стягнення за період до 04.11.2025 у повному заявленому позивачем обсязі.

За результатами здійсненого судом перерахунку пені за період з 01.01.2025 до 30.06.2025 її розмір становить 369 602,00 грн. Отже, суд визнав обґрунтованим контррозрахунок пені, поданий відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, крім заперечень щодо періоду нарахування пені, відповідач заявив клопотання про зменшення загального розміру неустойки на 99 %.

Відповідно до частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

При цьому ні зазначена норма, ні інші приписи чинного законодавства України не містять вичерпного переліку обставин, які можуть бути визнані істотними для вирішення питання про зменшення неустойки. Тому встановлення наявності відповідних підстав належить до повноважень суду та здійснюється з урахуванням усіх обставин конкретної справи у їх сукупності.

Суд наголошує, що зменшення неустойки є його правом, а не обов`язком. За відсутності законодавчо визначеного вичерпного переліку істотних обставин суд, дослідивши доводи сторін і подані ними докази, у кожному випадку самостійно оцінює наявність підстав для реалізації цього повноваження.

Обов`язок довести обставини, на які боржник посилається як на підставу для зменшення неустойки, покладається саме на такого боржника відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема, належними та допустимими доказами мають підтверджуватися твердження про винятковий характер причин порушення зобов`язання, вжиття заходів для його належного виконання та відсутність істотних негативних майнових наслідків для контрагента. У вихідному тексті наведено також посилання на статтю 233 Господарського кодексу України.

Під час вирішення питання про можливість зменшення пені або штрафу господарський суд має встановити, чи є обставини конкретного спору винятковими, ураховуючи інтереси обох сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання основного зобов`язання, причини його неналежного виконання або невиконання, тривалість прострочення, наслідки порушення, співмірність розміру неустойки таким наслідкам, а також поведінку боржника, зокрема вжиття ним заходів для виконання зобов`язання та добровільного усунення допущеного порушення. Оцінці також можуть підлягати майновий стан сторін та соціальна значущість діяльності підприємства.

Отже, питання про доцільність зменшення неустойки, а також про конкретний розмір такого зменшення вирішується судом у межах наданих йому законом дискреційних повноважень з урахуванням установлених обставин справи.

Висновок про те, що вирішення питання щодо зменшення заявленої до стягнення пені належить до дискреційних повноважень суду, відображено також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18 та від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

Водночас, вирішуючи питання про зменшення неустойки, суд повинен ураховувати її забезпечувальну та стимулювальну функції, спрямовані на спонукання боржника до належного виконання зобов`язань. Надмірне зменшення штрафних санкцій здатне нівелювати призначення неустойки як наслідку порушення договірного зобов`язання, створити умови для фактичного уникнення відповідальності та порушити належний баланс інтересів сторін.

Статтею 3 Цивільного кодексу України до загальних засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, судовий захист цивільного права та інтересу, свободу договору, свободу не забороненої законом підприємницької діяльності, а також справедливість, добросовісність і розумність.

Отже, господарський суд повинен здійснити комплексну й об`єктивну оцінку винятковості конкретних обставин, урахувавши інтереси сторін, ступінь виконання зобов`язання, причини його порушення, тривалість прострочення та його наслідки, співмірність неустойки цим наслідкам, а також дії боржника, спрямовані на виконання зобов`язання та усунення порушення.

У цій справі суд узяв до уваги відсутність у матеріалах справи доказів того, що порушення строку виконання договірного зобов`язання спричинило збитки іншим учасникам господарських відносин.

Урахувавши повне виконання відповідачем основного зобов`язання на момент звернення позивача з позовом, поведінку відповідача при його виконанні, відсутність у матеріалах справи доказів завдання позивачу збитків, а також майновий стан сторін, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про можливість зменшення пені та штрафу на 40 %, беручи до уваги відмову у стягненні 257 292,00 грн пені. Розмір пені становить 221 761,33 грн, штраф - 85 764,00 грн.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному та повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N303-A, п. 29).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, слід зазначити, що іншим доводам апелянта оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія приходить до висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 у справі № 910/114/26 обґрунтоване, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування не вбачається, у зв`язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 у справі № 910/114/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 у справі № 910/114/26 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору покласти на Акціонерне товариство «Українська залізниця».

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов

Оригінал: reyestr.court.gov.ua