Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №910/6241/26 — Північний апеляційний господарський суд

Суд: Північний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: енергоносіїв

Дата: 28 жовтня 2026 р.

Справа: №910/6241/26

Суддя: Сітайло Л.Г.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" жовтня 2026 р. Справа №910/6241/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Чапляна С.Є.

Владимиренко С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Національної академії внутрішніх справ

на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2026

у справі №910/6241/26 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"

до Національної академії внутрішніх справ

про стягнення 206 797,32 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Національної академії внутрішніх справ (далі - НАВС) заборгованості у розмірі 206 797,32 грн, з яких: 174 200,57 грн - основний борг, 21 924,80 грн - пеня, 8 508,17 грн - інфляційні втрати, 2 163,78 грн - три проценти річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором постачання природного газу від 23.05.2025 №25-9240/25-БО-Т, в частині повної оплати поставленого у червні-жовтні 2025 року природного газу, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 174 200,57 грн. Крім того, за порушення умов договору позивач нарахував відповідачу 21 924,80 грн пені, 8 508,17 грн інфляційних втрат та 2 163,78 грн трьох процентів річних.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі №910/6241/26 позов задоволено частково.

Закрито провадження у справі №910/6241/26 в частині стягнення 174 200,57 грн основного боргу.

Стягнуто з НАВС на користь ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" 21 924,80 грн пені, 2 163,78 грн трьох процентів річних, 8 508,17 грн інфляційних втрат та 2 662,40 грн витрат по сплаті судового збору.

Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що надані сторонами докази свідчать про відсутність предмета спору, в частині стягнення основного боргу в розмірі 174 200,57 грн, що відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), тягне за собою закриття провадження у справі в цій частині. При цьому, за розрахунками суду першої інстанції вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 21 924,80 грн пені, 2 163,78 грн трьох процентів річних та 8 508,17 грн інфляційних втрат є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, НАВС звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі №910/6241/26, в частині задоволення позовних вимог ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" про стягнення з НАВС 21 924,80 грн пені, 2 163,78 грн трьох процентів річних, 8 508,17 грн інфляційних втрат та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції, в частині задоволення позовних вимог є незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим підлягає скасуванню в цій частині, на підставі статті 277 ГПК України.

Так, скаржник зазначає, що своїми конклюдентними діями позивач підтвердив належне виконання відповідачем грошового зобов`язання, прийняв виконання без будь-яких застережень та не повідомив про існування простроченої заборгованості. Лише після спливу значного часу позивач змінив власну правову позицію та звернувся до суду з вимогами про стягнення штрафних санкцій, що суперечить принципам добросовісності, справедливості та послідовності поведінки сторін цивільних правовідносин. Оскільки на момент звернення позивача до суду грошове зобов`язання було фактично виконано, а суд першої інстанції відмовив у задоволенні вимоги про стягнення основного боргу, суд повинен був перевірити, чи існувало прострочення саме у розумінні статей 530, 612 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), чи було воно наслідком об`єктивних бюджетних обмежень та чи є співмірним застосування цивільно-правової відповідальності за обставин повного добровільного виконання зобов`язання. Своєю поведінкою позивач, прийнявши виконання зобов`язання, не повідомивши про будь-які порушення та не заперечуючи правильності проведених розрахунків протягом тривалого часу, створив у відповідача обґрунтоване очікування щодо належного виконання договору. Подальше пред`явлення вимог виключно про застосування штрафних санкцій суперечить принципу добросовісності учасників цивільних правовідносин, закріпленому статтями 3, 13, 509 ЦК України.

Також, апелянт вказує, що оскільки в позові про стягнення основного боргу судом першої інстанції відмовлено, суд безпідставно не застосував положення частини 3 статті 551 ЦК України, щодо зменшення розміру штрафних санкцій до 0,00 грн, у зв`язку з особливим статусом НАВС як установи, що забезпечує підготовку кадрів для правоохоронних органів в умовах воєнного стану, а стягнення штрафів призведе до погіршення фінансування оборонного сектору держави.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.08.2026 сформовано колегію у складі: головуючий суддя - Євсіков О.О., судді: Корсак В.А., Алданова С.О.

У процесі здійснення підготовчих дій, відповідно до статті 267 ГПК України, суддя Євсіков О.О. заявив самовідвід від розгляду справи №910/6241/26.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.08.2026 заяву судді Євсікова О.О. про самовідвід від розгляду справи №910/6241/26 за апеляційною скаргою НАВС на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі №910/6241/26 задоволено. Відведено суддю Північного апеляційного господарського суду Євсікова О.О. від розгляду справи №910/6241/26. Матеріали справи передано для здійснення визначення складу судової колегії автоматизованою системою, відповідно до положень статті 32 ГПК України.

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2026, у зв`язку з заявою судді Євсікова О.О. про самовідвід від розгляду справи №910/6241/26, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.08.2026, для розгляду справи №910/6241/26 визначено новий склад колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Чаплян С.Є., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.08.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою НАВС на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі№910/6241/26. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6241/26. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 10.09.2026.

24.09.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/6241/26.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

10.09.2026, через систему "Електронний суд", позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд відхилити доводи НАВС, що викладені в апеляційній скарзі, а рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі №910/6241/26 залишити без змін.

Так, позивач зазначає, що відповідач замовчує в апеляційній скарзі, що саме не виконання ним умов пункту 5.2 договору призвело до несвоєчасного погашення заборгованості та змусило позивача звертатися до суду з даним позовом. У той же час, у першу чергу відповідач повинен був ініціювати проведення звірки розрахунків та вживати всіх заходів, аби не допустити виникнення заборгованості по договору. А пред`явлення претензії відповідачу це право позивача, а не обов`язок.

Також, позивач вважає, що зменшення розміру пені до 0,00 грн нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

23.05.2025 між ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" (постачальник) та НАВС (споживач) укладено договір постачання природного газу №25-9240/25-БО-Т шляхом приєднання, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ за ДК 021:2015 код 09120000-6 "Газове паливо" (природний газ), а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Відповідно до пункту 3.5 договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу за формою, згідно з додатком №3 до договору, що є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з пунктом 5.1 договору споживач здійснює розрахунок за фактично переданий природний газ грошовими коштами на рахунок постачальника, відповідно до акта приймання-передачі природного газу, до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання (передача) природного газу.

На виконання умов договору, позивач передав, а відповідач прийняв природний газ у період з червня до жовтня 2025 року на загальну суму 765 236,46 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін актами приймання-передачі природного газу від 10.07.2025 на суму 91 278,62 грн, від 11.08.2025 на суму 73 740,55 грн, від 10.09.2025 на суму 98 319,64 грн, від 10.10.2025 на суму 131 743,42 грн та від 11.11.2025 на суму 370 154,23 грн.

У свою чергу, відповідачем здійснено часткову оплату поставленого газу на суму 591 035,89 грн.

Спір у справі виник внаслідок неналежного виконання відповідачем грошових зобов`язань щодо своєчасної та повної оплати отриманого природного газу за договором, що призвело до утворення заборгованості у розмірі 174 200,57 грн та нарахування позивачем 21 924,80 грн пені, 2.163,78 грн трьох процентів річних та 8 508,17 грн інфляційних втрат.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та оцінка аргументів учасників справи

Відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до положень статей 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними та умови, які є обов`язковими, відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як зазначалось вище, на виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв природний газ у період з червня до жовтня 2025 року на загальну суму 765 236,46 грн, що підтверджується підписаними та скріпленими печатками обох сторін актами приймання-передачі природного газу від 10.07.2025 на суму 91 278,62 грн, від 11.08.2025 на суму 73 740,55 грн, від 10.09.2025 на суму 98 319,64 грн, від 10.10.2025 на суму 131 743,42 грн та від 11.11.2025 на суму 370 154,23 грн.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем здійснено часткову оплату поставленого газу на суму 591 035,89 грн.

Таким чином, відповідач в порушення умов договору не виконав зобов`язання по сплаті поставленого природного газу у повному обсязі та у встановлені договором строки, в результаті чого виникла заборгованість перед позивачем, яка на момент звернення з позовом до суду становила 174 200,57 грн (765 236,46 грн - 591 035,89 грн).

Доказів того, що відповідачем виконано зобов`язання по сплаті поставленого природного газу у встановлений договором строк (до 30.11.2025) суду не подано, а відповідні заходи щодо зарахування коштів в рахунок основного боргу вжито відповідачем лише після звернення позивача з позовом до суду.

Так, зокрема, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем 02.12.2025 здійснено сплату позивачу грошових коштів за спожитий природний газ у жовтні 2025 року в сумі 174 201,07 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 02.12.2025 №8828 в призначенні якої вказано оплата поставленого у жовтні 2025 року газу, згідно з договором від 03.11.2025 №25-11036/25-БО-Т, та подальшим листом відповідача про зміну призначення платежу від 05.06.2026 №352, зарахованим позивачем у рахунок погашення основного боргу за договором постачання природного газу від 23.05.2025 №25-9240/25-БО-Т, що підтверджується оновленим розрахунком заборгованості від 07.06.2026.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Тобто, суд, закриваючи провадження у справі, не здійснює судовий розгляд позовних вимог по суті спору та не встановлює обставини справи з наданням їм юридичної оцінки, що, відповідно, виключає встановлення фактів відносно будь-якої з позовних вимог, що могло б потягти за собою висновки щодо наявності підстав визнати обґрунтованими або необґрунтованими позовні вимоги.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у тому випадку, коли спір врегульовано самими сторонами шляхом перерахування боргу (передачі майна чи усунення перешкод у користуванні ним) після звернення кредитора з позовом за умови подання доказів такого врегулювання.

Отже, надані сторонами докази свідчать про відсутність предмета спору в частині стягнення основного боргу в розмірі 174 200,57 грн, у зв`язку з чим, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України, місцевий господарський суд правомірно закрив провадження у справі в цій частині.

Разом з тим, частино 1 статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач у визначені договором строки оплату за поставлений у жовтні 2025 року природний газ не провів у належному порядку, визначеному договором, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Згідно зі статтями 546, 547 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема неустойкою. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" встановлено, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За умовами пункту 7.2 договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку, згідно з пунктом 5.1 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику три проценти річних, інфляційні втрати та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо оплати поставленого газу.

У зв`язку з тим, що взяті на себе зобов`язання по сплаті поставленого газу відповідач у строк, визначений договором, повністю не виконав, він повинен сплатити позивачу пеню.

Здійснивши власний розрахунок, колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача пені в розмірі 21.924,80 грн є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Стосовно доводів відповідача про незастосування місцевим господарським судом частини 3 статті 551 ЦК України та зменшення штрафних санкцій, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що вони не є імперативними і застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення штрафу.

Однак, суд апеляційної інстанції враховує, що скаржником, під час розгляду справи в суді першої інстанції, не заявлялося відповідне клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій. Також, відповідачем не було надано доказів наявності винятковості обставин, з якими закон пов`язує можливість зменшити розмір штрафу, а отже з врахуванням положень статті 551 ЦК України розмір штрафу, в цьому випадку, не може бути зменшений, а висновок суду першої інстанції про задоволення позову частині стягнення пені є обґрунтованим, відповідає нормам закону, здійснений на підставі з`ясованих обставин справи.

Також, позивач на підставі статті 625 ЦК України та пункту 7.2 договору просив суд стягнути з відповідача 8 508,17 грн інфляційних втрат та 2 163,78 грн трьох процентів річних.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних в сумі 2 163,78 грн та інфляційних втрат в сумі 8 508,17 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях зокрема, мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення позову.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі №910/6241/26 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга НАВС задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, покладаються на НАВС.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Національної академії внутрішніх справ на рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі №910/6241/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 у справі №910/6241/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Національну академію внутрішніх справ.

4. Матеріали справи №910/6241/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді С.Є. Чаплян

С.В. Владимиренко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua