Постанова від 28 жовтня 2026 р. у справі №915/1389/24 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/1389/24

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Підприємства «Універсал-Юг» Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Миколаїв

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2026 року, суддя першої інстанції Олейняш Е.М.

у справі №915/1389/24

за позовом Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс», м. Миколаїв

до відповідача Підприємства «Універсал-Юг» Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Миколаїв

про стягнення коштів в сумі 30 940 грн 83 коп.

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У листопаді 2024 року Комунальне підприємство «Миколаївкомунтранс», м. Миколаїв звернулося до Господарського суду Миколаївської області із позовом до Підприємства «Універсал-Юг» Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Миколаїв, в якому просив суд стягнути з останнього на свою користь заборгованість у розмірі 30 940 грн 83 коп.

В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов укладеного між сторонами договору про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів від 01.02.2019 року №Л-1324/16 (з урахуванням додаткової угоди від 01.10.2019 року та договору про реструктуризацію заборгованості від 22.07.2022 року) в частині зобов`язань відповідача зі сплати послуг з вивезення твердих побутових відходів за період з 01.12.2021 року по 30.06.2022 року, внаслідок чого виникла заборгованість у спірній сумі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.12.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №915/1389/24, дану справу вирішено розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2026 року у справі №915/1389/24 позов Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс», м. Миколаїв задоволено повністю. Стягнуто з Підприємства «Універсал-Юг» Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Миколаїв на користь Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс», м. Миколаїв заборгованість у розмірі 30 940 грн 83 коп.. Вирішено питання щодо розподілу судового збору.

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що до суду не подано доказів оплати відповідачем грошових коштів в загальній сумі 30 940, 83 грн за надані послуги, строк оплати яких настав в силу статей 530, 629 Цивільного кодексу України та умов п. 1.1, 1.2 договору про реструктуризацію заборгованості.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що відповідачем не надано суду доказів складання відповідного акту-претензії в силу п. 8.2 договору від 01.02.2019 року №Л-1324/16, а також не спростовано, що ним проводились оплати за надані послуги, як і не спростовано те, що вказані платежі дійсно були проведені відповідачем. Отже, місцевий господарський суд виснував, що укладанням договору про реструктуризацію заборгованості, який є обов`язковим до виконання в силу статті 629 Цивільного кодексу України, відповідач підтвердив факт наявності в нього заборгованості за послуги з вивезення відходів саме в сумі 30 940 грн 83 коп. та взяв на себе обов`язок погасити заборгованість протягом 3 місяців.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Підприємство «Універсал-Юг» Товариство з обмеженою відповідальністю, м. Миколаїв з рішенням суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2026 року у справі №915/1389/24 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги скаржник зазначає, що:

- позивач належним чином свої зобов`язання за умовами договору не виконував, згідно з графіком послуги з вивезення побутових відходів не надавав, відходи не вивозив та не надавав відповідачу на підписання акти приймання-передачі наданих послуг із зазначенням об`ємів наданих послуг, кількості вивезеного сміття та рахунки на оплату;

- у справі відсутні передбачені умовами договору та нормами чинного законодавства первинні документи, а саме акти приймання-передачі виконаних робіт/наданих послуг, які б підтверджували факт реального надання послуг та, відповідно, які б давали підстави для висновку про наявність заборгованості відповідача за договором про надання послуг;

- здійснені платежі не свідчать про визнання додаткового боргу у спірній сумі, оскільки, як стверджує апелянт, він оплатив виключно за ті послуги і в тому об`ємі, які були реально надані згідно договору;

- у позивача не було підстав вимагати складання акту-претензії, позаяк характер послуг цього не вимагає;

- закінчення строку дії договору про реструктуризацію не є підставою для припинення зобов`язання, оскільки даний договір визначав виключно періодичність здійснення платежів, проте, за відсутності факту надання послуг не настає обов`язку про сплату вартості таких послуг, оскільки реструктурувати неіснуючий борг неможливо.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2026 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства «Універсал-Юг» Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2026 року у справі №915/1389/24 та вирішено розглянути апеляційну скаргу Підприємства «Універсал-Юг» Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2026 року у справі №915/1389/24 у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

22.09.2026 року до Південно-західного апеляційного господарського суду від Комунального підприємства «Миколаївкомунтранс», м. Миколаїв надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він заперечує проти її задоволення, зазначаючи про її безпідставність та необґрунтованість.

Відзив долучено до матеріалів справи.

Приписи пункту першого частини п`ятої статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначають, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму.

В порядку спрощеного провадження за законом підлягають розгляду малозначні справи, і в даному випадку єдиним критерієм для такого розгляду є саме ціна позову. Судова колегія дійшла висновку, що у даному випадку справа №915/1389/24 відповідає ознакам малозначної справи за законом, оскільки ціна позову складає 30 940 грн 83 коп.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до статті 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Переглянувши у порядку письмового провадження рішення суду першої інстанції у справі, дослідивши доводи та вимоги апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Миколаїв на рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2026 року у справі №915/1389/24 не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2026 року у справі №915/1389/24 не потребує скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2019 року між Комунальним підприємством «Миколаївкомунтранс», м. Миколаїв (виконавець) та Підприємством «Універсал-Юг» Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Миколаїв (споживач) укладено договір від 01.02.2019 року №Л-1324/16 про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів (а.с.14-15, відповідно до п. 1.1 якого виконавець зобов`язується згідно з графіком надавати послуги з вивезення твердих побутових відходів, а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати послуги у строки і на умовах, передбачених цим договором на підставі рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 13.06.2016 року №539.

До вказаного договору між сторонами було укладено додаткову угоду від 01.10.2019 року №1 (а.с.16) та додаткову угоду від 15.11.2021 року №2 (а.с.17), якими змінено обсяг та вартість послуг, а також строк дії договору.

Відповідно до п. 1.2 договору (в редакції додаткової угоди №1) місцезнаходження, кількість, місткість (об`єм) контейнерів та періодичність вивезення:

- вул. Космонавтів 80 ринок «пл. Перемоги» 1x1,1 м.куб - вивіз – щодня;

- пр. Центральній 200 ринок «Україна» 1x1,1 м.куб - вивіз – щодня.

Згідно з п. 2.1 договору виконавець надає споживачу послуги з вивезення твердих побутових відходів.

Умовами п. 2.2 договору передбачено, що послуги з вивезення твердих побутових відходів надаються за контейнерною схемою.

Виконавець вивозить тверді побутові відходи за контейнерною схемою у відповідності до вимог чинного законодавства, згідно з графіком вивезення споживача (п. 2.4 договору).

Пунктом 3.1 договору (в редакції додаткової угоди №1) визначено, що орієнтовний обсяг надання послуг протягом дії цього договору становить:

- з 01.02.2019 року по 30.09.2019 року - 33,458 м.куб/міс;

- з 01.10.2019 року по 30.06.2021 року 66,916 м.куб/міс.

Відповідно до п. 4.1 договору (в редакції додаткової угоди №1) вартість надання послуг з вивезення одного метра кубічного ТПВ становить 123 грн 31 коп. з урахуванням вартості захоронення на міському полігоні ТПВ.

Орієнтовна сума вартості послуг протягом дії цього договору становить:

- 01.02.2019 року по 15.04.2019 року 33,458 м.куб/міс х 106 грн 65 коп. /м/куб = 3 568 грн 30 коп./міс;

- 16.04.2019 року по 30.09.2019 року 33,458 м.куб/місх 123 грн 31 коп. /м.куб = 4 125 грн 71 коп./міс;

- 01.10.2019 року по 30.06.2021 року 66,916 м.куб/міс х 123 грн 31 коп. /м.куб = 8 251 грн 41 коп./міс;

у тому числі ПДВ - 20%.

За змістом п. 4.3 договору вбачається, що в разі перегляду та зміни органами місцевого самоврядування норм накопичення побутових відходів та/або тарифів на послуги за цим договором, сторони дійшли згоди, що з дати набрання відповідними рішеннями законної сили, норми накопичення та/або тарифи за цим договором автоматично змінюються у відповідності до затверджених змін без укладення додаткової угоди.

Згідно з п. 4.4 договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

За умовами п. 4.5 договору застосовується 100% щомісячна система оплати послуг до 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Розрахунки за цим договором здійснюються у національній валюті України (гривня) у безготівковій грошовій формі, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця, зазначений в цьому договорі (п. 4.6 договору).

Відповідно до п. 4.8 договору рахунок на оплату та акт виконаних послуг має бути наданий споживачу до 15 числа періоду, що настає за розрахунковим.

Пунктом 4.9 договору передбачено, що розрахунок за фактично надані послуги здійснюється по акту виконаних робіт, підписаному уповноваженими особами обох сторін не пізніше 3-х календарних днів з моменту їх пред`явлення для підписання. якщо споживач не повернув акт приймання - передачі наданих послуг у зазначений строк, акт приймання-передачі надання послуг вважається підписаним та погодженим сторонами.

Згідно з п. 4.10 договору жодна із сторін не вправі відмовитися від підписання актів приймання-передачі наданих послуг. У разі наявності розбіжностей, підтверджених письмово, сторони підписують акт про фактичні розбіжності, який підтверджується виключно актами про неналежне надання або не надання послуг виконавцем за договором, підписаними уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п.п. 5.2.1 договору споживач зобов`язується оплачувати в установлений договором строк надані йому послуги з вивезення відходів.

Підпунктом 6.1.1 договору виконавець має право вимагати від споживача, зокрема, своєчасно сплачувати надані послуги на умовах договору.

У разі ненадання або надання послуг не в повному обсязі, зниження їх якості споживач викликає представника виконавця для складання акта-претензії, в якому зазначаються строки, види порушення кількісних і якісних показників тощо. Представник виконавця зобов`язаний прибути протягом 24 годин з моменту письмового звернення споживача (п. 8.2 договору).

Пунктами 10.1, 10.3 договору унормовано, що цей договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами і діє до 30.06.2021 року. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення, яке мало місце під час дії цього договору.

Відповідно до п. 10.4 договору (доповнений додатковою угодою №2) дія цього договору вважається пролонгованою на тих самих умовах та на той самий строк у випадку, якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до дати закінчення дії цього договору не отримає від іншої сторони письмового повідомлення про припинення дії цього договору. Кількість разів пролонгації договору не обмежується.

Згідно з п. 11.1 договору зміна його умов проводиться у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі, коли не досягнуто такої згоди, спір вирішується у судовому порядку.

Будь-які зміни та доповнення до цього договору є його невід`ємною частиною та обов`язковими для виконання сторонами лише у разі, якщо вони оформлені належним чином: виконані письмово, підписані уповноваженими представниками обох сторін, скріплені печатками, мають номер та дату підписання (п. 12.1 договору).

Договір та додаткові угоди підписані уповноваженими представниками обох сторін та скріплені їх печатками.

Судом встановлено, що в назві та по тексту додаткової угоди від 01.10.2019 року №1 зазначено «Додаткова угода №1 до договору про надання послуг з вивезення ТПВ №Л-1324/16 від « 08» лютого 2019», натомість договір, який є підставою позову у даній справі, датований 01.02.2019 роком. Водночас, ані позивачем, ані відповідачем не подано суду доказів укладення між сторонами іншого договору про надання послуг з вивезення ТПВ, крім договору про надання послуг з вивезення ТПВ від 01.02.2019 року №Л-1324/16.

Позивачем зазначено, що за період з грудня 2021 року по червень 2022 року відповідач в порушення умов договору частково здійснював оплату за отримані послуги, внаслідок чого у нього станом на 30.06.2022 року утворилась заборгованість в розмірі 30 940 грн 83 коп.

22.07.2022 року між Комунальнм підприємством «Миколаївкомунтранс», м.Миколаїв (кредитор) та Підприємством «Універсал-Юг» Товариства з обмеженою відповідальністю, м.Миколаїв (боржник) укладено договір про реструктуризацію заборгованості за договором від 01.02.2019 року №Л-1324/16 про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів (а.с.18), відповідно до п. 1.1 якого кредитор надає боржникові розстрочку у погашенні заборгованості із сплати послуг з вивезення твердих побутових відходів (далі відходів) за договором №Л-1324/16 про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів від 01.02.2019 року (далі договір), що утворилася станом на 22.07.2022 року за період надання послуг з вивезення відходів з 01.12.2021 року по 30.06.2022 року на суму 30 940 грн 83 коп., на термін 3 календарних місяців з 22.07.2022 року до 21.10.2022 року (включно) (далі основний борг).

Згідно з п. 1.2 договору боржник не пізніше останнього числа кожного місяця, у якому за графіком боржником повинен бути здійснено платіж*, сплачує основний борг, розмір якого визначено п. 1.1 цього договору, частинами у наступних розмірах та строки:

- серпень 2022 року – сума платежу 10 314 грн 83 коп. до 21.08.2022 року;

- вересень 2022 року – сума платежу 10 313 грн до 21.09.2022 року;

- жовтень 2022 року – сума платежу 10 313 грн до 21.10.2022 року;

Всього: 30 940 грн 83 коп.

*У разі якщо останній день здійснення платежу за графіком, припадає на вихідний або святковий/неробочий день, боржник сплачу платіж в робочий день напередодні святкового/неробочого і вихідного дня.

За умовами п. 2.3.1 договору боржник зобов`язується забезпечити своєчасне погашення боргу згідно з умовами, визначеними п. 1.2 договору.

Пунктом 2.4.2 договору визначено, що боржник має право вимагати дострокового розірвання цього договору, попередньо сплативши кредитору розстрочену суму заборгованості у повному обсязі.

Договір набирає чинності з моменту укладення і діє до 21.10.2022 року (включно), якщо не буде достроково припинений на умовах, визначених договором (п. 4.1 договору).

Договір підписано уповноваженими представниками обох сторін та скріплені їх печатками.

Будь-яких інших доказів матеріали справи не містять.

Предметом апеляційного перегляду даної справи є встановлення обставин щодо наявності або відсутності підстав для стягнення з відповідача заборгованості за послуги з вивезення твердих побутових відходів за період з 01.12.2021 року по 30.06.2022 року у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України.

За приписами частини другої цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За положеннями статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтями 525 і 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання за ним має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Умовами частини першої статті 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

У статті 626 Цивільного кодексу України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 Цивільного кодексу України).

За статтями 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом.

Також, у статті 627 Цивільного кодексу України закріплено принцип свободи договору та визначено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За умовами статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями статті 901 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі статтею 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Спірні правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі укладеного між позивачем та відповідачем договору про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів.

Укладаючи та підписуючи даний договір, сторони чітко визначили та погодили всі істотні умови договору, взаємні права та обов`язки кожної із сторін, а також відповідальність сторін у разі порушення умов договору.

Відносини, що виникають у процесі надання послуг з вивезення твердих побутових відходів регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та Законом України «Про відходи».

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (тут і надалі в редакції, чинній станом на період дії договору) предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках.

Згідно з пунктом другим частиною першої статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Частиною першою статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.

Відповідно до пункту сьомого частини другої статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавцями комунальних послуг з поводження з побутовими відходами є суб`єкт господарювання, визначений виконавцем послуг з вивезення побутових відходів у встановленому законодавством порядку.

Умовами пунктом п`ятим частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний, зокрема, оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (частина перша статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживачі зобов`язані укласти договір про поводження з побутовими відходами з особою, визначеною у встановленому законодавством порядку.

Частиною четвертою статті 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуга з поводження з побутовими відходами надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з поводження з побутовими відходами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Так, статтею 1 Закону України «Про відходи» (тут і надалі в редакції, чинній станом на період дії договору) у цьому Законі наведені нижче основні терміни вживаються в такому значенні:

- відходи - будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення;

- виробник відходів - фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів;

- поводження з відходами - дії, спрямовані на запобігання утворенню відходів, їх збирання, перевезення, сортування, зберігання, оброблення, перероблення, утилізацію, видалення, знешкодження і захоронення, включаючи контроль за цими операціями та нагляд за місцями видалення;

- послуги з вивезення побутових відходів - збирання, зберігання та перевезення побутових відходів, що здійснюються у населеному пункті згідно з правилами благоустрою, затвердженими органом місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 13 Закону України «Про відходи» суб`єктами у сфері поводження з відходами є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, а також підприємства, установи та організації усіх форм власності, діяльність яких пов`язана із поводженням з відходами.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про відходи» суб`єкти господарської діяльності у сфері поводження з відходами укладають договори з юридичною особою, яка в установленому порядку визначена виконавцем послуг на вивезення побутових відходів на певній території, на якій знаходиться об`єкт утворення відходів.

За умовами частин другої та третьої статті 35-1 Закону України «Про відходи» власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі, джерел утворення побутових відходів укладають договори з виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, здійснюють оплату послуг з поводження з побутовими відходами та забезпечують роздільне збирання побутових відходів.

Виконавця послуг з вивезення побутових відходів визначає орган місцевого самоврядування на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та друга статті 73, частини перша та третя статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частина друга статті 76, частина перша статті 77, частини перша та друга статті 79 Господарського процесуального кодексу України).

Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 року у справі №910/366/21, від 19.06.2019 року у справі №910/4055/18, від 16.04.2019 року у справі №925/2301/14.

Тобто, з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Колегія суддів звертає увагу на те, що тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 року у справі №910/366/21, від 15.07.2021 року у справі №916/2586/20, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18.

Як вже зазначалося, 01.02.2019 року між позивачем (виконавцем) та відповідачем (споживачем) укладено договір №Л-1324/16 про надання послуг з вивезення твердих побутових відходів, за умовами якого виконавець зобов`язався надавати послуги з вивезення твердих побутових відходів відповідно до погодженого графіка, а споживач - своєчасно оплачувати такі послуги на умовах договору.

Сторонами укладено додаткові угоди до вказаного договору, якими змінено, зокрема, обсяг та вартість послуг і строк дії договірних відносин.

22.07.2022 року між позивачем (кредитором) та відповідачем (боржником) укладено договір про реструктуризацію заборгованості за договором від 01.02.2019 року №Л-1324/16, відповідно до п. 1.1 якого кредитор надав боржнику розстрочку в погашенні заборгованості за послуги з вивезення твердих побутових відходів, що утворилася за період з 01.12.2021 року по 30.06.2022 року, у заявленому розмірі.

Пунктом 1.2 договору від 22.07.2022 року про реструктуризацію заборгованості за договором від 01.02.2019 року №Л-1324/16 сторони погодили порядок погашення цієї заборгованості трьома платежами у серпні, вересні та жовтні 2022 року, а п. 2.3.1 цього договору на боржника покладено обов`язок забезпечити своєчасне погашення боргу згідно з установленим графіком.

Таким чином, підписанням договору про реструктуризацію заборгованості за договором сторони погодили конкретний розмір суми зобов`язання відповідача, період, за який заборгованість стягується та порядок його виконання. Отже, після погодження сторонами суми заборгованості та строків її погашення відповідач був зобов`язаний виконати взяте на себе грошове зобов`язання у визначені договором строки.

Враховуючи відсутність у матеріалах справи доказів їх оплати, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо наявності підстав для стягнення таких коштів з відповідача.

З приводу доводів скаржника про ненадання послуг та відсутність первинних документів, колегія суддів їх відхиляє, оскільки такі доводи підлягають оцінці з урахуванням усієї сукупності доказів у справі, зокрема, укладеного сторонами договору про реструктуризацію заборгованості, зі змісту якого вбачається, що сторони визначили конкретний розмір заборгованості (30 940 грн 83 коп.), період її виникнення (з 01.12.2021 року по 30.06.2022 року), а також погодили графік її погашення (серпень, вересень, жовтень).

При цьому, колегією суддів враховується, що договір підписано уповноваженими представниками обох сторін та скріплено їхніми печатками, що свідчить про погодження сторонами наявності грошового зобов`язання у визначеному розмірі та встановлення порядку його виконання.

При цьому, апелянт не посилається на визнання договору про реструктуризацію заборгованості недійсним у встановленому законом порядку, а також не наводить обставин, які б свідчили про припинення передбаченого ним грошового зобов`язання шляхом належного виконання.

Саме по собі посилання на відсутність у матеріалах справи актів приймання-передачі наданих послуг не спростовує факту укладення сторонами договору про реструктуризацію заборгованості та погодження в ньому конкретної суми заборгованості.

Так само не заслуговують на увагу твердження апелянта про те, що здійснені платежі не підтверджують визнання заборгованості, оскільки знову ж таки не спростовують встановленого судом першої інстанції факту укладення сторонами договору про реструктуризацію заборгованості.

Щодо акту-претензії, колегія суддів враховує п. 8.2 договору від 01.02.2019 року №Л-1324/16, відповідно до якого у разі ненадання або надання послуг не в повному обсязі, зниження їх якості споживач викликає представника виконавця для складання акту-претензії, в якому зазначаються строки, види порушення кількісних і якісних показників тощо. Представник виконавця зобов`язаний прибути протягом 24 годин з моменту письмового звернення споживача.

Тобто, умовами договору прямо визначено порядок дій споживача у випадку ненадання або надання послуг не в повному обсязі або зниження їх якості, який передбачає звернення споживача до виконавця з метою складання відповідного акту-претензії.

Водночас, матеріали справи не містять доказів письмового звернення відповідача до позивача про складання такого акту, як і доказів його складення, що свідчило б про фіксацію порушень умов договору щодо обсягу, якості або періодичності надання послуг.

Таким чином, відсутність акту-претензії сама по собі не доводить безумовного факту як надання послуг у повному обсязі, так само як і про їх ненадання, та не спростовує висновок суду першої інстанції щодо невиконання відповідачем грошового зобов`язання.

Щодо доводів скаржника про закінчення строку дії договору про реструктуризацію заборгованості, колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що закінчення строку дії договору про реструктуризацію не є підставою для припинення зобов`язання в силу статей 599 та 629 Цивільного кодексу України, позаяк не звільняє боржника від обов`язку сплатити заборгованість, яка залишилася непогашеною.

Укладеним 22.07.2022 року договором про реструктуризацію заборгованості сторони встановили строки виконання грошового зобов`язання, останній з яких припадав на жовтень 2022 року, проте, в матеріалах цієї справи не міститься доказів виконання цього зобов`язання, тому закінчення строку дії договору про реструктуризацію не припиняє обов`язку відповідача сплатити суму заборгованості.

Разом із тим, колегія суддів звертає увагу, що боржник не позбавлений права заперечувати існування або розмір заборгованості. Однак, такі заперечення мають бути підтверджені належними доказами, які спростовують відповідні обставини, встановлені судом першої інстанції.

Тому, наявні в матеріалах цієї справи докази в сукупності доводять наявність підстав для стягнення заборгованості з відповідача, яка передбачена, зокрема, договором про реструктуризацію заборгованості.

Колегія суддів зауважує, що обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

У пункті 6.2.10 постанови від 05.06.2020 року у справі №920/528/19 Верховний Суд виснував: «Рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях чи містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні».

Отже, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують вірних висновків суду та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

По справі «Руїз Торіха проти Іспанії», ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються.

Хоча пункт 1 статті Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим визнається рішення суду, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені судом і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що у даному випадку суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, вірно застосував положення національного законодавства, надав вірну оцінку спірним правовідносинам у контексті зазначених норм, у зв`язку із чим оскаржуване рішення є правомірним, а доводи апелянта, зазначені ним в апеляційній скарзі, є такими, що фактично зводяться лише до часткової незгоди з судовим рішенням, що не може бути обґрунтованою підставою для його скасування або зміни.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Підприємства «Універсал-Юг» Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Миколаїв не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2026 року у справі №915/1389/24 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Підприємства «Універсал-Юг» Товариства з обмеженою відповідальністю, м. Миколаїв залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 21.07.2026 року у справі №915/1389/24 залишити без змін.

Постанова суду є остаточною і не підлягає оскарженню, крім випадків, передбачених у пункті другому частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя Г.І. Діброва

Судді Н.М. Принцевська

А.І. Ярош