Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №916/1077/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1077/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді: Принцевської Н.М.;

суддів: Савицького Я.Ф., Цісельського О.В.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, пр-т Шевченка,29)

секретар судового засідання (за дорученням головуючої судді): Романенко Д.С.;

за участю представників сторін:

від прокуратури - Євглевський А.В.;

від Одеської обласної державної адміністрації – не з`явився;

від Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” – не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива”

на рішення Господарського суду Одеської області від 22.06.2026 (повний текст рішення складено 02.07.2026, суддя Погребна К.Ф.)

у справі №916/1077/26

за позовом Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації

до Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива”

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном,

(суддя першої інстанції Погребна К.Ф., дата та місце ухвалення рішення: 22.06.2026, Господарський суд Одеської області, м. Одеса, пр-т Шевченка,29),

У березні 2026 року Перший заступник керівника Одеської обласної прокуратури (далі – Прокурор) в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” (далі – Відповідач, Апелянт) про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном.

В обґрунтування позову Прокурор зазначав, що Аграрно-рибогосподарський кооператив “Придунайська нива” здійснює промислову рибогосподарську діяльність та використовує озеро Катлабух без будь-яких правовстановлюючих документів на земельну ділянку водного фонду державної власності (площею понад 6,6 тис. га), оскільки з моменту погодження режиму у 2018 році у кооперативу відсутні зареєстровані речові права на землю чи водний об`єкт.

Єдиним документом, на який посилається Відповідач, є «Режим рибогосподарської експлуатації озера Катлабух» (Режим СТРГ), проте органи рибного господарства не уповноважені розпоряджатися землями водного фонду згідно зі ст. 122 та 124 Земельного кодексу України. Сам Режим СТРГ та профільна Інструкція № 4 є лише науково-біологічним обґрунтуванням і підзаконними актами, які не замінюють договір оренди землі чи водного об`єкта та не надають прав на користування ними.

Використання водних об`єктів для рибогосподарських потреб та промислового вилову має здійснюватися виключно за наявності оформленого права користування земельною ділянкою, що гарантує не лише договірне врегулювання експлуатації, а й належне наповнення бюджетів. З огляду на відсутність у кооперативу законних прав на землю та водний об`єкт з 2018 року, Прокурор вимагав усунути перешкоди для держави та повернути земельну ділянку в особі Одеської обласної державної адміністрації.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 22.06.2026 у даній справі позов Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Італійська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації (65026, м. Одеса, проспект Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 0022585) до Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” (68655, Одеська область, Ізмаїльський район, с. Кислиця, вул. Шкільна, 121г, код ЄДРПОУ 03889238) - задоволено повністю. Вирішено усунути перешкоди власнику – Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації (65026, м. Одеса, проспект Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 0022585) у користуванні та розпорядженні майном шляхом припинення використання Аграрно-рибогосподарським кооперативом “Придунайська нива” (68655, Одеська область, Ізмаїльський район, с. Кислиця, вул. Шкільна, 121г, код ЄДРПОУ 03889238) озера Катлабух площею 6500га, розташованого на території Ізмаїльського району Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації; усунути перешкоди власнику – Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації (65026, м. Одеса, проспект Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 0022585) у користування та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” (68655, Одеська область, Ізмаїльський район, с. Кислиця, вул. Шкільна, 121г, код ЄДРПОУ 03889238) повернути Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації (65026, м. Одеса, проспект Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 0022585) озера Катлабух площею 6500га, яке заходиться на території Ізмаїльського району Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним. Стягнуто з Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” (68655, Одеська область, Ізмаїльський район, с. Кислиця, вул. Шкільна, 121г, код ЄДРПОУ 03889238) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Італійська (Пушкінська) ЄДРПОУ 03528552) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 6 656 грн.

Не погоджуючись з таким рішенням, Аграрно-рибогосподарський кооператив “Придунайська нива” звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення Господарського суду Одеської області від 22.06.2026 у справі № 916/1077/26 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації до Аграрно рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном - відмовити повністю. Судові витрати, понесені Апелянтом у зв`язку з розглядом справи в судах першої та апеляційної інстанцій, покласти на Позивача.

На переконання Апелянта, судом в оскаржуваному рішенні наведено дві взаємовиключні версії щодо розробника Режиму (Національний університет біоресурсів і природокористування України - з одного боку; Український державний інститут по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості - з іншого) та щодо дат його погодження (28.09.2018 і 17.10.2018 з одного боку; 20.06.2017 і 07.09.2017 з іншого).

Крім того, суд першої інстанції встановив, що чинне законодавство передбачає щонайменше чотири самостійні правові форми використання земель водного фонду для рибогосподарських потреб, і що для здійснення рибальства укладення договору оренди не вимагається - достатньо згоди власника або погодження із землекористувачем. Водночас, встановивши альтернативність правових форм, суд не встановив ключової обставини - який саме вид рибогосподарської діяльності здійснює Відповідач на озері Катабух: рибництво (аквакультуру), для якого оренда є обов`язковою, чи рибальство (спеціальне використання водних біоресурсів шляхом їх добування (вилову)), для якого оренда не вимагається.

Апелянт вважає, що суд не встановив подібності правовідносин у справі, що розглядається, та у справах, правові висновки в яких було покладено в основу рішення (у справах Верховного Суду, на які посилався суд першої інстанції, судами встановлено, що відповідач здійснював саме рибництво (аквакультуру)).

Також на переконання Скаржника судом не з`ясовано, чи існує паспорт водного об`єкта - озера Катлабух. При цьому, як зазначає Апелянтё ця обставина є визначальною, оскільки покладення на суб`єкта господарювання наслідків неукладення договору оренди можливе лише за умови, що укладення такого договору було об`єктивно можливим. За відсутності паспорта водного об`єкта уповноважений орган не мав права передати озеро Катлабух в оренду, а Відповідач - не мав правової можливості набути його в оренду.

На переконання Апелянта, судом не з`ясовано момент формування спірної земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Спірна земельна ділянка була сформована як об`єкт цивільних прав лише у 2025 році - через сім років після затвердження Режиму рибогосподарської експлуатації (17.10.2018). Ця обставина повністю виключає можливість стверджувати про бездіяльність відповідача в неукладенні договору оренди землі за період 2018-2025 років.

Як зазначає Скаржник, судом не з`ясовано правовий статус озера Катлабух як водного об?єкта (лиман чи озеро) та неправильно застосовано норму частини 1 статті 51 Водного кодексу України. При цьому, як зазначає Апелянт, суд першої інстанції фактично замінив словосполучення «можуть надаватися» на «надаються виключно», внаслідок чого дійшов висновку про те, що будь-яке використання водного об`єкта поза орендними правовідносинами є протиправним.

При цьому, Апелянт звертає увагу, що суд першої інстанції сам встановив, що Інструкція не вимагала подання правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

На думку Відповідача, суд безпідставно та необґрунтовано застосував до спірних правовідносин приписи статті 391 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 152 Земельного кодексу України (щодо прав власника землі на усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном). При цьому, Відповідач не чинить жодних перешкод власнику; суд першої інстанції не застосував статтю 1 Першого протоколу до Конвенції, крім того, ухвалив рішення про права, інтереси та обов`язки Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, не залучивши його до участі у справі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” на рішення Господарського суду Одеської області від 22.06.2026 у справі №916/1077/26; встановлено строк учасникам справи для подання відзиву на апеляційну скаргу та інших заяв та клопотань протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі; призначено розгляд справи №916/1077/26 на 21.09.2026 року о 12-30 год.; витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/1077/26.

03.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №916/1077/26.

19.08.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Одеської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому Прокурор просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Як зазначає у відзиві Прокурор, законодавцем чітко унормовано питання користування землями водного фонду у галузі рибного господарства:

- рибальство (вид спеціального використання водних біоресурсів, який передбачає їх вилов і не вимагає постійної присутності на водному об`єкті) не потребує отримання земельної ділянки з водним об`єктом у користування, а лише згоду землевласника/землекористувача;

- діяльність для рибогосподарських потреб (у тому числі рибництво (аквакультура) передбачає не лише вилов, а й вселення/розведення/утримання водних біоресурсів) та потребує присутності на водному об`єкті, тому необхідно отримати земельну ділянку з водним об`єктом у користування на умовах оренди.

Режим рибогосподарської експлуатацii водного об`єкта не може підміняти укладений у встановленому законодавством порядку договір оренди земельної ділянки у комплексі з водним об`єктом i наділяти правом здійснювати рибогосподарську експлуатацію водойми.

Водночас положеннями чинного законодавства на рівні законодавчих актів не установлено жодних винятків чи альтернатив щодо набуття в користування рибогосподарських водних об`єктів іншим чином, ніж на умовах оренди.

Таким чином, на переконання Прокурора, суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що згідно з положеннями Водного кодексу України, Земельного кодексу України, Закону України "Про тваринний світ", рибогосподарська експлуатація водного об`єкта може здійснюватися виключно після його отримання в оренду.

Щодо доводів Апелянта про невстановлення судом першої інстанції факту розроблення паспорту водного об`єкта, а також формування земельної ділянки під озером з присвоєнням кадастрового номеру лише у 2025 році, Прокурор зазначає, що означені доводи фактично зводяться до припущення, що через відсутність сформованої земельної ділянки та паспорта водного об`єкта Відповідач не мав можливості оформити право оренди, однак така обставина не може бути підставою для висновку про законність фактичного користування озером без відповідних правовстановлюючих документів. Неможливість оформлення права користування земельною ділянкою у певний період не породжує самостійного права на її використання та не звільняє користувача від обов`язку дотримуватися встановленого законом порядку набуття такого права.

Крім того, на переконання Прокурора, Відповідачем не доведено обставин, яким саме чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки Держрибагенства, а також того, що при погодженні Режиму СТРГ Держрибагенство має здійснювати дослідження чи оформлення користування водних об`єктів, земель водного фонду. Відтак, рішення у даній справі за заявленими в ній предметом та підставами позову не впливатиме на обсяг прав та обов`язків Держрибагенства.

У зв`язку з оголошенням у м. Одесі повітряної тривоги, та необхідністю перебування працівників та відвідувачів суду в укритті, судове засідання по справі №916/1077/26 призначене на 21.09.2026 не відбулось, про що помічником судді складено відповідну довідку.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.09.2026 повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” на рішення Господарського суду Одеської області від 22.06.2026 відбудеться 06.10.2026 року о 11-45 год.

Разом з тим, судове засідання 06.10.2026 у справі №916/1077/26 за апеляційною скаргою Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” на рішення Господарського суду Одеської області від 22.06.2026 не відбулось, у зв`язку з оголошенням в місті Одесі повітряної тривоги.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.10.2026 повідомлено учасників справи №916/1077/26, що наступне судове засідання з розгляду апеляційної скарги Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” на рішення Господарського суду Одеської області від 22.06.2026 відбудеться 13.10.2026 року о 13-45 год.

У зв`язку з перебуванням судді зі складу колегії суддів, яка не є суддею-доповідачем, Богацької Н.С. 08.10.2026 по 15.10.2026 відповідно до наказу голови суду від 06.10.2026 №270-в у відпустці, за розпорядженням керівника апарату суду від 12.10.2026 №218 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №916/1077/26.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2026 для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючої судді Принцевської Н.М., суддів Савицького Я.Ф., Цісельського О.В.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 12.10.2026 прийнято справу №916/1077/26 за апеляційною скаргою Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” на рішення Господарського суду Одеської області від 22.06.2026 до свого провадження колегією суддів у новому складі: головуюча суддя Принцевська Н.М., судді Савицький Я.Ф., Цісельський О.В.

13.10.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.10.2026 задоволено клопотання Аграрно-рибогосподарського кооперативу Придунайська нива про відкладення розгляду справи №916/1077/26; відкладено розгляд справи №916/1077/26 за апеляційною скаргою Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” на рішення Господарського суду Одеської області від 22.06.2026 до 26.10.2026 року о 12-00 год.

26.10.2026 у судове засідання з`явився Прокурор, який підтримали доводи, викладені ним письмово у відзиві на апеляційну скаргу. Представник Позивача та Відповідача у судове засідання не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Натомість, 26.10.2026 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке мотивовано наявністю сімейних обставин представника Відповідача.

Обговоривши зазначене клопотання, судова колегія вважає його необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог п.2 ч.2 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема з підстав першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Судова колегія наголошує, що заявляючи клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з сімейними обставинами, представник Відповідача не надав жодних доказів на підтвердження таких обставин.

Враховуючи те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, судом не встановлено наявності обставин, які б унеможливлювали вирішення справи без участі представника Відповідача, судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення його про день, час та місце розгляду справи, явка сторін в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а позиція Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” достатньо повно була викладена в апеляційній скарзі, враховуючи тривале перебування справи в суді апеляційної інстанції та обмеженість строків розгляду апеляційної скарги, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.

Окрім того, суд приймає до уваги те, що Відповідач не був позбавлений права взяти участь у судовому засіданні через керівника, або залучення до участі у справі іншого представника.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасників справи, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представника Позивача та Відповідача за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення Прокурора, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

Як встановлено судовою колегією, на території Ізмаїльського району Одеської області, розташований озеро Катлабух.

Озеро Катлабух - заплавне озеро лиманного типу у низов`ях Дунаю на його лівому березі, на відстані 10 км на північний схід від міста Ізмаїл. Належить до групи Придунайских озер.

Судом встановлено, що Аграрно-рибогосподарському кооперативу “Придунайська нива” було видано Режим рибогосподарської експлуатації озера Катлабух Ізмаїльського району Одеської області, з терміном дії з 17.10.2018 по 31.12.2027.

Режим рибогосподарської експлуатації розроблено Українським державним інститутом по проектуванню підприємств рибного господарства і промисловості "Укрриброект" та погоджено Управлінням Державного агентства рибного господарства у Одеській області 20.06.2017 і Державним агентством рибного господарства України 07.09.2017.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Конституції України, ст. 4 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно з ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

При цьому, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачено, що відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів.

Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України.

В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Статтею 39 цього ж Закону визначено, що до природних ресурсів загальнодержавного значення належать: а) внутрішні морські води та територіальне море; б) природні ресурси континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони; в) атмосферне повітря; г) підземні води; д) поверхневі води, що знаходяться або використовуються на території більш як однієї області; е) лісові ресурси державного значення; є) природні ресурси в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення; ж) дикі тварини, які перебувають у стані природної волі в межах території України, її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об`єкти тваринного світу, на які поширюється дія Закону України "Про тваринний світ" і які перебувають у державній власності, а також об`єкти тваринного світу, що у встановленому законодавством порядку набуті в комунальну або приватну власність і визнані об`єктами загальнодержавного значення; з) корисні копалини, за винятком загальнопоширених.

Законодавством України можуть бути віднесені до природних ресурсів загальнодержавного значення й інші природні ресурси.

До природних ресурсів місцевого значення належать природні ресурси, не віднесені законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення.

Правові засади регулювання охорони та використання водних ресурсів визначаються у Водному кодексі України, в преамбулі якого зазначено, що усі води (водні об`єкти) на території України є національним надбанням Українського народу, однією з природних основ його економічного розвитку і соціального добробуту.

Водні ресурси забезпечують існування людей, тваринного і рослинного світу і є обмеженими та уразливими природними об`єктами.

В умовах нарощування антропогенних навантажень на природне середовище, розвитку суспільного виробництва і зростання матеріальних потреб виникає необхідність розробки і додержання особливих правил користування водними ресурсами, раціонального їх використання та екологічно спрямованого захисту.

Водний кодекс України, в комплексі із заходами організаційного, правового, економічного і виховного впливу, сприятиме формуванню водно-екологічного правопорядку і забезпеченню екологічної безпеки населення України, а також більш ефективному, науково обґрунтованому використанню вод та їх охороні від забруднення, засмічення та вичерпання.

В такий спосіб Водний кодекс України по відношенню до системи водного законодавства виступає рамковим та системоутворюючим законом, а його приписи щодо регулювання водних правовідносин у співвідношенні з нормами інших галузей права мають спеціальний характер, що випливає зі змісту його ст. 2, відповідно до якої завданням водного законодавства є регулювання правових відносин з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об`єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Водні відносини в Україні регулюються Водним кодексом України , Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства.

Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу, територій та об`єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об`єктами, регулюються відповідним законодавством України.

Згідно зі ст. 6 Водного кодексу України води (водні об`єкти) є виключно власністю Українського народу і надаються тільки у користування. Український народ здійснює право власності на води (водні об`єкти) через Верховну Раду України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим і місцеві ради. Окремі повноваження щодо розпорядження водами (водними об`єктами) можуть надаватися відповідним органам виконавчої влади та Раді міністрів Автономної Республіки Крим.

До земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів (ч.1 ст. 58 Земельного кодексу України, ст. 4 Водного кодексу України).

Земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться (ч.ч.1,2 ст. 79 Земельного кодексу України).

У статті 1 Водного кодексу України наведено визначення понять, зокрема:

- водний об`єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал (крім каналу на зрошувальних і осушувальних системах), а також водоносний горизонт);

- озеро – природна западина суші, заповнена прісними або соленими водами;

- лиман - затоплена водами моря пригирлова частина річкової долини або балки;

- рибогосподарський водний об`єкт - це водний об`єкт (його частина), що використовується для рибогосподарських цілей;

- рибництво - штучне розведення і відтворення риби та інших водних живих ресурсів.

Усі води (водні об`єкти) на території України становлять її водний фонд. До водного фонду України належать: 1) поверхневі води: природні водойми (озера); водотоки (річки, струмки); штучні водойми (водосховища, ставки) і канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах; інші водні об`єкти; 2) підземні води та джерела; 3) внутрішні морські води та територіальне море (ст. 3 Водного кодексу України).

Статтею 5 Водного кодексу України встановлено, що до водних об`єктів загальнодержавного значення належать:

1) внутрішні морські води, територіальне море, а також акваторії морських портів;

2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання;

3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали, крім каналів на зрошувальних і осушувальних системах), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків;

4) водні об`єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

Основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб`єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об`єктах України, внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі регулюються Законом України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів".

У ст. 1 цього Закону визначено, зокрема, що водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини.

З метою забезпечення охорони, раціонального використання окремих видів водних біоресурсів, можуть розроблятися режими для окремих рибогосподарських водних об`єктів (їх частин). Режими затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері рибного господарства та рибної промисловості.

Режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта - це установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення водних біоресурсів за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського і з спортивного рибальства, ощадливого використання водних біоресурсів рибогосподарського водного об`єкта (його частини) (ст. 1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів").

Нормативно правовим актом, який регламентував порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, була затверджена наказом Державного комітету рибного господарства України від 15.01.2008 № 4 (втратив чинність на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства від 09.07.2024 № 2012) Інструкція про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах (далі - Інструкція).

Цією Інструкцією було передбачено, що режим рибогосподарської експлуатації водного об`єкта (далі - Режим) - установлена на відповідний термін сукупність вимог, умов та заходів щодо обсягів робіт з відтворення ВЖР за їх віковими та видовими характеристиками, строків лову, типів і кількості знарядь та засобів лову, обсягів вилучення, регламентації любительського і спортивного рибальства, ощадливого використання туводних видів, виконання якого забезпечує раціональне використання ВЖР рибогосподарського водного об`єкта або його ділянки.

Пунктом 1.3 Інструкції визначено, що рибогосподарські водні об`єкти - озера, річки, моря з лиманами та естуаріями, водосховища, ставки, а також окремі технологічні водойми, які використовуються або можуть використовуватися для розведення, вирощування, відтворення та (або) вилову риби та інших водних живих ресурсів, де господарська діяльність усіх учасників водогосподарського комплексу обмежується в інтересах рибного господарства.

Спеціальне товарне рибне господарство (далі - СТРГ) - суб`єкт господарської діяльності, основною метою якого є підвищення рибопродуктивності рибогосподарського водного об`єкта шляхом штучного відтворення живих ресурсів, а також шляхом збереження та раціонального використання цінних туводних видів водних живих ресурсів (ч. 1.3 Інструкції).

Відповідно до п. 1.1. Інструкції для створення спеціального товарного рибного господарства використовуються рибогосподарські водні об`єкти, заселені широкорозповсюдженими та малоцінними для промислу видами водних живих ресурсів, а також ділянки Чорного та Азовського морів у межах внутрішніх та територіальних вод України, які можуть використовуватись для створення спеціальних товарних рибних господарств з розведення морських безхребетних та водоростей.

Згідно з п. 2.1. Інструкції для здійснення штучного розведення, вирощування ВЖР та їх використання користувач подає до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань рибного господарства України: 2.1.1. Заяву (додаток 1), погоджену з територіальним органом рибоохорони, у зоні контролю якого перебуває рибогосподарський водний об`єкт (його ділянка); 2.1.2. Режим (додаток 2), погоджений з територіальним органом рибоохорони та територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, у зоні діяльності яких є рибогосподарський водний об`єкт, який розробляється на підставі науково-біологічного обґрунтування; 2.1.3. Науково-біологічне обґрунтування (далі - НБО) щодо рибогосподарського водного об`єкта (його ділянки), на якому створюється СТРГ, повинне містити таку інформацію: - загальна характеристика; - гідрологічний та гідрохімічний режими; - видовий, віковий, розмірно-ваговий склад ВЖР; - обсяги запасів, визначені за даними проведених досліджень; - рибопродуктивність за видами ВЖР; - строки заборони лову (добування) ВЖР; - видовий склад водних рослин, зоопланктону, фітопланктону, бентосу, їх біомаса, ефективність використання кормової бази; - розрахунки обсягів вселення цінних видів ВЖР та проведення рибоводно-меліоративних робіт; - розрахунки обсягів (лімітів) вилову туводних ВЖР та планові показники з вилову видів - вселенців; - наявність чи відсутність видів рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, та ендемічних видів; - заходи з недопущення погіршення екологічного стану, а також запобіжні заходи з недопущення зменшення чисельності або знищення цінних та рідкісних видів туводних ВЖР; - регламентація ведення любительського та спортивного рибальства, яка повинна включати виділення ділянок для любительського та спортивного рибальства на умовах загального та спеціального використання ВЖР та не суперечити чинним нормативно-правовим актам у галузі регулювання любительського та спортивного рибальства; - для мідійно-устричних господарств - характеристика технології та технічних засобів для вирощування (носії, спеціалізація, установка); 2.1.4. Карту-схему розташування СТРГ; 2.1.5. Документи (засвідчені у встановленому законодавством порядку копії): - свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності (для фізичної особи); - статут, свідоцтво про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності (для юридичної особи); - при розробці Режиму на водні об`єкти об`ємом більше 1 млн куб.м (водосховища) - ліцензію на право господарської діяльності, пов`язаної з промисловим виловом риби на промислових ділянках рибогосподарських водойм, крім внутрішніх водойм (ставків) господарств.

Науково-біологічне обґрунтування та проєкт Режиму на замовлення користувача розробляються рибогосподарською науково-дослідною установою, організацією відповідно до погодженої із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства України програми дослідних робіт. Програма дослідних робіт повинна містити методику, за якою проводитимуть дослідження (п. 2.2 Інструкції).

Відповідно до п. 2.3 Інструкції, режим погоджується територіальним органом рибоохорони, у зоні якого здійснюватимуть діяльність, та територіальним органом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України протягом місяця з дня його отримання. Якщо Режим не погоджується, то в місячний термін він надсилається користувачу з мотивованим повідомленням та відправляється на доопрацювання.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань рибного господарства України протягом місяця після отримання розглядаються надіслані користувачем документи і приймається відповідне рішення щодо затвердження Режиму (п. 2.4. Інструкції).

Підсумовуючи зазначене, згідно положень Інструкції для погодження Режиму СТРГ від користувача не вимагалось правовстановлюючих документів на земельну ділянку з розташованим на ній водним об`єктом.

Водночас, вказаний підзаконний нормативно-правовий акт не визначає права користування водними об`єктами і землями водного фонду.

За змістом ч.1 ст. 34 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" суб`єкт рибного господарства (юридична чи фізична особа, яка провадить рибогосподарську діяльність відповідно до законодавства) мають право на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.

Згідно з положеннями ст. 36 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об`єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону. Надання у користування рибогосподарських водних об`єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.

Основні засади пріоритетного розвитку рибного господарства відповідно до ст. 53 зазначеного Закону передбачають, зокрема пріоритетне надання в оренду водних об`єктів (їх частин) з низькою рибопродуктивністю суб`єктам господарювання, які займаються вирощуванням водних біоресурсів.

Комплексний правовий аналіз наведених вище норм свідчить, що законодавець розрізнив користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних біоресурсів, як окремими об`єктами користування. Можливості використання водних біоресурсів без обов`язкового отримання в установленому Земельним кодексом України порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами), де здійснюється використання цих водних біоресурсів, чинним законодавством не передбачена. Таке використання водних біоресурсів є нерозривно пов`язаним з використанням зазначених рибогосподарських водних об`єктів (їх частин), у тому числі і земель водного фонду (зокрема і під цими об`єктами).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №923/213/18, від 06.10.2021 у справі №914/1326/16, від 05.01.2022 у справі №908/2153/20, від 10.04.2025 у справі №922/1168/23.

При цьому, порядок надання земель водного фонду у користування та припинення користування ними встановлюється земельним законодавством (ст. 85 Водного кодексу України).

Статтею 51 Водного кодексу України передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Не підлягають передачі у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб водні об`єкти, що: використовуються для питних потреб; розташовані в межах територій та об`єктів, що перебувають під охороною відповідно до Закону України "Про природно-заповідний фонд України".

Водні об`єкти надаються у користування за договором оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом у порядку, визначеному земельним законодавством України. Право оренди земельної ділянки під водним об`єктом поширюється на такий водний об`єкт.

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Надання водних об`єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об`єкта. Порядок розроблення та форма паспорта затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Водні об`єкти надаються в користування на умовах оренди без обмеження права загального водокористування, крім випадків, визначених законом.

Типовий договір оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом затверджується Кабінетом Міністрів України.

Умови використання водних об`єктів, розмір орендної плати та строк дії договору оренди визначаються у договорі оренди землі в комплексі з розташованим на ній водним об`єктом.

Методика визначення розміру плати за надані в оренду водні об`єкти затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

За користування водним об`єктом орендар зобов`язаний сплачувати орендну плату за водний об`єкт та орендну плату за земельну ділянку під таким водним об`єктом.

У договорі оренди водного об`єкта визначаються зобов`язання щодо здійснення заходів з охорони та поліпшення екологічного стану водного об`єкта, експлуатації водосховищ та ставків відповідно до встановлених для них центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства, режимів роботи, а також необхідність оформлення права користування гідротехнічними спорудами.

Передача орендарем права на оренду водного об`єкта іншим суб`єктам господарювання забороняється.

Орендарі, яким водний об`єкт надано в користування на умовах оренди, зобов`язані надавати іншим водокористувачам можливість здійснювати спеціальне водокористування в порядку, встановленому цим Кодексом, крім випадків, якщо таке спеціальне водокористування унеможливлює використання орендарем водного об`єкта для потреб, визначених у договорі оренди. Водокористувачі, яким видано дозвіл на спеціальне водокористування, мають право скидати зворотні води в орендовані водні об`єкти за умови, що при цьому не перевищуються нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин.

Користування водними об`єктами, наданими в оренду, здійснюється відповідно до вимог цього Кодексу, Земельного кодексу України та інших законодавчих актів України.

Надання частин рибогосподарських водних об`єктів, рибогосподарських технологічних водойм, акваторій (водного простору) внутрішніх морських вод, територіального моря, виключної (морської) економічної зони України в користування для цілей аквакультури регулюються Законом України "Про аквакультуру".

Статтею 59 Земельного кодексу України передбачено, що землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об`єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об`єктами портової інфраструктури;

в) державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;

г) військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і внутрішнього водного транспорту в порядку, встановленому законом.

Використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Системний аналіз зазначених норм в контексті здійснення рибогосподарської діяльності дозволяє дійти висновку про те, що земельні ділянки водного фонду можуть надаватися та, відповідно, використовуватись для рибогосподарських потреб:

1) на праві власності громадянами та юридичними особами-власниками переданих їм замкнених природних водойм загальною площею до 3 гектарів або створених ними штучних рибогосподарських водойм;

2) на праві постійного користування державними водогосподарськими організаціями або державними рибогосподарськими підприємствами, установами і організаціями для ведення аквакультури;

3) на умовах оренди громадянами та юридичними особами земельними ділянками прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озер, водосховищ, інших водойм для рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури);

4) за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами для рибальства громадянами та юридичним особами.

Аналогічна позиція міститься у постанові Верховного Суду від 10.04.2025 у справі №922/1168/23.

Як вбачається із матеріалів справи Відповідач не є ані власником земельної ділянки водного фонду, ані державною водогосподарською організацією або державним рибогосподарським підприємством, установою, організацією, отже, відповідно до положень ст. 59 Земельного кодексу України, використання ним земельної ділянки водного фонду можливе виключно або на умовах оренди водного об`єкта, прибережної захисної смуги тощо для ведення рибництва (аквакультури) або за погодженням власників або користувачів земельних ділянок для здійснення рибальства.

Позаяк, Відповідач стверджує про правомірність користування спірним водним об`єктом, оскільки має документи, отримані відповідно до Інструкції про порядок здійснення штучного розведення, вирощування риби, інших водних живих ресурсів та їх використання в спеціальних товарних рибних господарствах, затвердженої наказом Державного комітету рибного господарства України від 15.01.2008 № 4, а саме: Режим СТРГ.

Разом з цим, вказані підзаконні нормативно-правові акти не визначають права користування водними об`єктами і землями водного фонду та не можуть замінювати собою норми Водного та Земельного кодексів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними ст. 122 цього Кодексу.

За приписами ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 13 Закону України “Про оренду землі” договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтями 125, 126 Земельного кодексу України передбачено, шо право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.

Водні об`єкти мають передаватись в користування суб`єктам господарювання на підставі рішення уповноваженого органу на платній основі або інших умовах. Порядок їх експлуатації визначається уповноваженими органами з дотриманням принципу раціонального використання, охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Як вірно було зазначено судом першої інстанції, ні Режим рибогосподарської експлуатації та науково - біологічне обґрунтування рибогосподарської експлуатації, ні, навіть, ліцензія на промисловий вилов риби чи Дозвіл на спеціальне використання водних біоресурсів у рибогосподарських водних об`єктах (їх частинах), не є та не можуть бути правовстановлюючими документами, якими надається право користування водними об`єктами чи землями водного фонду, та не визначають правових підстав користування водним об`єктом.

Схожа за змістом позиція міститься у постановах Верховного суду від 21.03.2019 у справі №923/213/18, від 16.06.2021 у справі 912/1941/20, від 06.10.2021 у справі 914/1326/16, від 10.04.2025 у справі №922/1168/23.

Судова колегія звертає увагу, що за результатами касаційного перегляду у справі №922/1168/23, що здійснювався судовою палатою для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в ухваленій постанові від 10.04.2025 суд касаційної інстанції виснував, що для «правильної кваліфікації підстав використання відповідачем водойми та земельної ділянки водного фонду судам необхідно встановити правову природу його рибогосподарської діяльності: ведення аквакультури або рибальство».

Основні засади діяльності та державного регулювання в галузі рибного господарства, збереження та раціонального використання водних біоресурсів, порядок взаємовідносин між органами державної влади, місцевого самоврядування і суб`єктами господарювання, які здійснюють рибогосподарську діяльність у внутрішніх водних об`єктах України, внутрішніх морських водах і територіальному морі, континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні України та відкритому морі регулюються Законом України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів".

У статті 1 цього Закону визначено, зокрема, що водні біоресурси (водні біологічні ресурси) - сукупність водних організмів (гідробіонтів), життя яких неможливе без перебування (знаходження) у воді. До водних біоресурсів належать прісноводні, морські, анадромні та катадромні риби на всіх стадіях розвитку, круглороті, водні безхребетні, у тому числі молюски, ракоподібні, черви, голкошкірі, губки, кишковопорожнинні, наземні безхребетні у водній стадії розвитку, водорості та інші водні рослини.

Використання водних біоресурсів які перебувають у стані природної волі, здійснюється в порядку загального і спеціального використання (стаття 25 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів").

Спеціальне використання водних біоресурсів здійснюється шляхом їх вилучення з природного середовища (крім любительського і спортивного рибальства у водних об`єктах загального користування в межах та обсягах безоплатного вилову) і включає, зокрема промислове рибальство (частина перша статті 27 зазначеного Закону).

За змістом частини першої статті 34 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" суб`єкт рибного господарства юридична чи фізична особа, яка провадить рибогосподарську діяльність відповідно до законодавства) має право на користування рибогосподарськими водними об`єктами (їх частинами), землями водного фонду та використання водних ресурсів на недискримінаційних умовах у встановленому порядку.

Згідно з положеннями частин першої, третьої статті 36 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" юридичні та фізичні особи мають право користуватися водними біоресурсами як об?єктами права власності Українського народу відповідно до Конституції України та цього Закону. Надання у користування рибогосподарських водних об?єктів (їх частин) місцевого значення для провадження рибогосподарської діяльності здійснюється відповідно до закону.

Водночас, (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об?єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи; інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

При цьому, з постанови від 12.05.2024 у справі №916/1719/22 вбачається, що судова палата, проаналізувавши норми Закону України "Про аквакультуру", дійшла висновку, що рибогосподарська меліорація є одним із різновидів діяльності в сфері аквакультури.

Як вбачається з матеріалів даної справи (№916/1077/26), а саме з інформації, наданої Управлінням Державного агентства розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм у Одеській області, Аграрно-рибогосподарським кооперативом “Придунайська нива” протягом 2018 - 2 місяці 2026 року здійснено як вселення, так і вилучення водних біоресурсів.

При цьому, необхідність як вселення (зариблення), так і вилову відповідних водних біоресурсів передбачена і у самому Режимі. Також у Режимі зазначено і про необхідність здійснення Відповідачем робіт з меліорації цієї водойми.

У свою чергу, Відповідачем не надано документів, які отримані ним в установленому порядку та підтверджують виникнення в нього права на здійснення промислового рибальства на спірному водному об`єкті.

Отже, за встановленими судовою колегією обставинами на підставі оцінених доказів, Відповідач за зовнішніми ознаками здійснює саме діяльність в сфері аквакультури.

З врахуванням обставин цієї справи, а саме встановлення судом здійснення Відповідачем діяльності з риборозведення (аквакультури) (рибогосподарської діяльності зі штучного розведення, утримання та вирощування водних біоресурсів, а також їх вилову), а не лише промислового рибальства, здійснення Відповідачем цієї діяльності на водному об`єкті без отримання в установленому Земельним кодексом України або Законом України "Про аквакультуру" порядку в користування на умовах оренди рибогосподарських водних об`єктів (їх частин які визначаються координатами відведеної акваторії) є незаконною.

Означене спростовує доводи Апелянта стосовно того, що судом першої інстанції не встановлено вид рибогосподарської діяльності, яку здійснює Відповідач на озері Катабух.

Як вбачається з матеріалів даної справи та не заперечується Сторонами, Позивачем, як розпорядниками спірної земельної ділянки водного фонду, рішень про передачу Відповідачу у користування земельної ділянки водного фонду, на якій розташований водний об`єкт – озеро Катлабух, не приймалося, договорів з приводу передачі у користування вищевказаного водного об`єкта в комплексі із земельною ділянкою не укладалося, згоди або погодження щодо користування земельною ділянкою не надавалося.

Щодо доводів Скаржника про те, що судом не з`ясовано, чи існує паспорт спірного водного об`єкта, а також момент формування спірної земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, колегія суддів зазначає, що відсутність паспорту водного об`єкта (озера Катлабух), а також формування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, лише у 2025 році, лише додатково свідчать про безпідставність користування Відповідачем в період 2018-2025 років водним об`єктом в комплексі із земельною ділянкою під ним для риборозведення (аквакультури).

При цьому, доводи Скаржника про порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції колегія суддів відхиляє, оскільки, з огляду на встановлені судом обставини справи Відповідачем не підтверджено власної добросовісності у контексті набуття у користування озера Катлабух для здійснення своєї господарської діяльності, встановленого чинним законодавством, норма якого щодо цього є чіткою та однозначною, а тому його звернення до статті 1 Першого протоколу до Конвенції є безпідставними.

Стосовно доводів Апелянта про те, що суд ухвалив рішення про права, інтереси та обов`язки Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм, не залучивши його до участі у справі, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Існує інститут третьої особи, врегульований статтями 50, 51 Господарського процесуального кодексу України, який застосовується у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін.

За умовами ч. 1 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи.

Згідно з ч. 2, 4 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. Про залучення третіх осіб до участі у справі суд постановляє ухвалу, в якій зазначає, на які права чи обов`язки такої особи та яким чином може вплинути рішення суду у справі.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, мають перебувати з однією із сторін у матеріальних правовідносинах, які в результаті прийняття судового рішення у справі зазнають певних змін. Підставою участі у справі такої третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору.

Процесуальний закон не обмежує можливості допущення особи до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на підставі її заяви про вступ у справу в процесі розгляду останньої в апеляційному порядку, а також залучення третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, до участі у справі за заявою учасників справи або з ініціативи апеляційного господарського суду (висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.02.2020 у справі №922/1240/19, від 18.11.2020 у справі 3904/6059).

Верховний Суд також зазначав, що суть інституту третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, полягає в тому, що його застосування слугує процесуальним забезпеченням права регресу, а умова, що за законом третя особа залучається чи вступає у справу на стороні позивача чи відповідача передбачає, що участь у процесі третьої особи випливає з тих відносин, які пов?язують її з однією із сторін у процесі. Подібні за змістом висновки викладено у постановах Верховного Суду від 10.05.2023 у справі №201/2760/20 та від 27.02.2024 у справі №912/164/20.

Судова колегія зауважує, що Апелянтом не наведено жодних належних та обґрунтованих доводів на підтвердження того, що оскаржуване судове рішення безпосередньо впливає або може вплинути на права, інтереси чи обов`язки Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм.

Крім того, Відповідачем не обґрунтовано, яким чином у зв`язку з прийняттям судового рішення з даної справи таку особу буде наділено новими правами чи покладено на неї нові обов`язки, або змінено її наявні права та/або обов`язки, або позбавлено певних прав та/або обов`язків у майбутньому.

Отже, Скаржником не обґрунтовано, а колегією суддів не встановлено, яким чином рішення у даній справі може вплинути на права та обов`язки Державного агентства України з розвитку меліорації, рибного господарства та продовольчих програм в контексті заявлених позовних вимог та правовідносин, що виникли на підставі спірного договору, у зв`язку з чим колегія суддів вважає цілком обґрунтованими висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для залучення цієї особи до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Судова колегія також відхиляє доводи Скаржника, як необґрунтовані стосовно помилок (технічних описок) в мотивувальній частині оскаржуваного рішення щодо розробника Режиму та щодо дат його погодження, оскільки означене не може бути підставою для скасування ухваленого по суті правильного рішення. Крім того, Відповідач не позбавлений права подати суду заяву про їх виправлення, у разі потреби.

З огляду на наведене, судова колегія погоджується з вірними висновками суду першої інстанції, що позовна вимога Заступника керівника Одеської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації про усунення перешкоди власнику – Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користування та розпорядженні майном шляхом припинення використання Аграрно-рибогосподарським кооперативом “Придунайська нива” озера Катлабух площею 6500 га, розташованого на території Ізмаїльського району Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації -підлягає задоволенню.

Щодо іншої позовної вимоги про повернення Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації озера Катлабух, судова колегія зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Зазначений захист має бути ефективним, тобто повинен здійснюватися з використанням такого способу захисту, який може відновити, наскільки це можливо, відповідні права, свободи й інтереси позивача (див. правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. правовий висновок, викладений у постановах від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц).

Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. правовий висновок, викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц).

Законодавець у ч. 1 ст. 321 Цивільного кодексу України закріпив норму, відповідно до якої право власності є непорушним. Непорушність права власності є конституційним принципом, закріпленим у ст. 41 Основного Закону, а також в ст. ст. 39, 326 Цивільного кодексу України, в положеннях ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зміст права власності розкриває ст. 317 Цивільного кодексу України, відповідно до якої власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Тобто зміст права власності становить "тріаду" повноважень, а саме: право володіння "jus possidendi", право користування "jus utendi" і право розпорядження "jus abutendi".

У контексті зазначених обставин колегія суддів вважає за необхідне врахувати правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 11.01.2023 у справі №924/820/21, у якій, у свою чергу, врахований висновок Великої Палати Верховного Суду (постанова від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц) про те, що серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина друга статті 152 Земельного України).

Ці способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно. Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка заволоділа цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений.

Негаторний позов - це позов власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом має право вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Отже, предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Таким чином право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

Отже, позивачем за негаторним позовом може бути власник, у якого знаходиться майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися таким майном; підставою позову є обставини, що підтверджують право позивача на користування і розпорядження майном, вчинення відповідачем дій, що перешкоджають позивачу використовувати належні йому права, позадоговірний характер наявних між сторонами правовідносин. Таким чином, позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з негаторним позовом, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача (такі правові висновки викладено у постанові Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/91/20).

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Відповідно до ч. 3 вищевказаної статті захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; застосування інших, передбачених законом, способів.

Верховним Судом неодноразово зазначалось, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України (перехід до них права володіння цими землями) є неприпустимим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, нового володільця, крім випадків, передбачених у ст. 59 цього Кодексу (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 22.05.2018 у справі №469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 07.04.2020 у справі № 372/1684/14-ц).

Отже, зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням Земельного та Водного кодексів України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі власник майна може звернутись до суду з негаторним позовом про зобов`язання повернути земельну ділянку, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10131/14-ц, від 22.05.2018 у справі №469/120З/15-ц, від 28.11.2018 у справі №504/2864/13-ц).

У розумінні норм статті 391 Цивільного кодексу України право власності може бути порушене без безпосереднього вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Негаторний позов подається у випадках, коли власник або титульний володілець має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є його спрямованість на захист права від порушень, не пов`язаних з позбавленням володіння майном, а саме у разі протиправного вчинення іншою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

З огляду на викладене, умовами для задоволення негаторного позову є сукупність таких обставин: майно знаходиться у власника або титульного володільця; інша особа заважає користуванню, розпорядженню цим майном; для створення таких перешкод немає правомірних підстав (припису закону, договору між власником та іншою особою тощо); у позові мають бути чітко та конкретно визначені дії, які повинен здійснити відповідач щодо усунення порушень права власника (володільця).

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03.06.2025 по справі №914/3607/23.

Також, у постанові Верховного Суду від 20.10.2020 у справі № 910/13356/17 суд виклав висновок про те, що способом захисту в негаторних правовідносинах є вимога, яка забезпечить законному володільцю реальну можливість користуватися і розпоряджатися майном тим чи іншим способом (зобов`язання повернути або звільнити майно, виселення, знесення, накладення заборони на вчинення щодо майна неправомірних дій).

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 Господарського процесуального кодексу України право на судовий захист, особа висловлює власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

У постанові від 22.02.2024 у справі № 990/150/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та вказує, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Оцінка предмета заявленого позову як наслідок наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги.

Згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Водночас, Європейський суд справ людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях наголошує, що Конвенція покликана гарантувати не теоретичні чи ілюзорні права, а права практичні та ефективні (пункт 192 рішення у справі "Scordino v. Italy (no. 1)" від 29.03.2006, заява №36813/97; пункт 45 рішення у справі "Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany" від 12.07.2001, заява № 42527/98).

Отже, якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Схожий за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Аналогічна позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.09.2022 у справі № 916/144/17.

Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та / або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (постанови Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, від 06.10.2022 у справі №922/2013/21, від 17.11.2022 у справі №904/7841/21).

Так, колегія суддів зазначає, що предметом позову у цій справі є, зокрема, вимога Прокурора про повернення Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації озера Катлабух.

Як вже було вказано вище, звернення позивача із негаторним позову до суду, покладає на останнього обов`язок доведення (підтвердження) в установленому законом порядку, що інша особа, яка не є ані власником, ані користувачем належного позивачеві майна, своїми протиправними діям перешкоджає власнику в реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Однак, заявляючи вимоги про усунення перешкоди власнику озера Катлабух шляхом зобов`язання Відповідача повернути його, Прокурор взагалі не зазначив, із посиланням на відповідні докази, що Відповідач безпідставно заволодів таким майном, утримує його або будь-яким іншим чином власними діями чи бездіяльністю чинить перешкоди власнику у користуванні, розпорядженні таким майном, крім того що здійснює рибогосподарську діяльність на цьому озері, про припинення використання якого заявлено ним у першій позовній вимозі.

Відтак, у даному випадку задоволення позовної вимоги про усунення перешкоди власнику – Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користування та розпорядженні майном шляхом припинення використання Аграрно-рибогосподарським кооперативом “Придунайська нива” озера Катлабух, є цілком повним, достатнім та таким, що відновлює порушене право Позивача, як власника майна.

Натомість, Прокурор, заявляючи вимогу про зобов`язання Відповідача поверненути Державі озеро Катлабух, взагалі не зазначив, із посиланням на відповідні докази, що Відповідач безпідставно заволодів таким майном, утримує його.

Як вже було вказано вище, оскаржуваним рішенням у даній справі, серед іншого, усунуто перешкоди власнику – Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користування та розпорядженні майном шляхом припинення використання Аграрно-рибогосподарським кооперативом “Придунайська нива” озера Катлабух площею 6500га, розташованого на території Ізмаїльського району Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації

Позаяк, доказів на підтвердження того, що за Відповідачем було зареєстровано та утримується озеро Катлабух або його частина, яку просить повернути Прокурор, наявні матеріали справи не містять.

За таких обставин, зобов`язання Відповідача повернути Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користування та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” повернути Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації озера Катлабух, з огляду на відсутність доказів на підтвердження володіння, користування, розпорядження та/або вчинення перешкод у користуванні таким майном власнику з боку Відповідача, не є обґрунтованим.

Задоволення такої вимоги зобов`язує Відповідача здійснити дії, які він не має можливості здійснити, оскільки не отримував і не має в своєму розпорядженні та володінні озера Катлабух або його частини, які суд першої інстанції зобов`язав Відповідача повернути Державі.

З огляду на встановлені судом обставини, які свідчать про те, що Відповідач не отримував в користування, не володіє і не утримує у себе спірне майно, останній, відповідно не має правового механізму, підстав, способу та фактичної можливості повернути таке майно в користування власнику.

Наведене, на переконання суду апеляційної інстанції свідчить про необґрунтованість заявлених позовних вимог в частині усунення перешкоди власнику – Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користування та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” повернути Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації озера Катлабух площею 6500га та зумовлює прийняття рішення про відмову у їх задоволенні.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, серія A, №303-A, п.29). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду зазначає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог Прокурора в частині усунунення перешкоди власнику – Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користування та розпорядженні майном шляхом припинення використання Аграрно-рибогосподарським кооперативом “Придунайська нива” озера Катлабух площею 6500 га, розташованого на території Ізмаїльського району Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації.

Разом з тим, висновки суду про задоволення позовних вимог про усунення перешкоди власнику – Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користування та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” повернути Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації озера Катлабух площею 6500га, яке заходиться на території Ізмаїльського району Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним є помилковими, а тому рішення Господарського суду Одеської області від 22.06.2026 у справі №916/1077/26 в цій частині підлягає скасуванню із залишенням такої позовної вимоги без задоволення.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Приймаючи до уваги вищенаведені обставини справи в їх сукупності, судова колегія вважає, що аргументи, викладені в апеляційній скарзі Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива”, знайшли часткове своє підтвердження при апеляційному перегляді оскаржуваного рішення, у зв`язку з чим апеляційна скарга Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 22.06.2026 у справі №916/1077/26 частковому скасуванню з ухваленням нового рішення у відповідній частині.

Розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції здійснено у відповідності до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 129, 269, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1) Апеляційну скаргу Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” на рішення Господарського суду Одеської області від 22.06.2026 у справі №916/1077/26 - задовольнити частково.

2) Рішення Господарського суду Одеської області від 22.06.2026 у справі №916/1077/26 в частині задоволення позовних вимог про усунення перешкоди власнику – Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації у користування та розпорядженні майном шляхом зобов`язання Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” повернути Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації озера Катлабух площею 6500га, яке заходиться на території Ізмаїльського району Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним – скасувати, прийняти в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні таких вимог, в решті рішення залишити без змін, виклавши його резолютивну частину у наступній редакції:

« 1.Позов Першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Італійська, 3, код ЄДРПОУ 03528552) в інтересах держави в особі Одеської обласної державної адміністрації (65026, м. Одеса, проспект Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 0022585) до Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” (68655, Одеська область, Ізмаїльський район, с. Кислиця, вул. Шкільна, 121г, код ЄДРПОУ 03889238) - задовольнити частково.

2. Усунути перешкоди власнику – Державі в особі Одеської обласної державної адміністрації (65026, м. Одеса, проспект Шевченка, 4, код ЄДРПОУ 0022585) у користування та розпорядженні майном шляхом припинення використання Аграрно-рибогосподарським кооперативом “Придунайська нива” (68655, Одеська область, Ізмаїльський район, с. Кислиця, вул. Шкільна, 121г, код ЄДРПОУ 03889238) озера Катлабух площею 6500га, розташованого на території Ізмаїльського району Одеської області, разом із земельною ділянкою під ним для цілей спеціального використання водних біоресурсів в Режимі рибогосподарської експлуатації.

3. У задоволенні решти позову - відмовити.

4. Стягнути з Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” (68655, Одеська область, Ізмаїльський район, с. Кислиця, вул. Шкільна, 121г, код ЄДРПОУ 03889238) на користь Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Італійська (Пушкінська) ЄДРПОУ 03528552) судовий збір за подання позовної заяви в сумі 3328 (три тисячі триста двадцять вісім)грн».

3) Стягнути з Одеської обласної прокуратури (65026, м. Одеса, вул. Італійська, буд. 3, код ЄДРПОУ 03528552) на користь Аграрно-рибогосподарського кооперативу “Придунайська нива” (68655, Одеська область, Ізмаїльський район, с. Кислиця, вул. Шкільна, 121г, код ЄДРПОУ 03889238) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 4 992 грн.

4) Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням необхідних реквізитів.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 287 ГПК України, у строки, встановлені статтею 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 28.10.2026.

Головуюча суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Я.Ф. Савицький

О.В. Цісельський