Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №636/10632/24 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 636/10632/24

провадження № 22-ц/818/3463/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді – Тичкової О.Ю.,

суддів колегії – Маміної О.В., Яцини В.Б.,

учасники справи:

позивач – Моторно (транспортне) страхове бюро України

відповідачі - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 20 березня 2025 року у складі судді Оболєнської С.А.,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2024 року Моторно (транспортне) страхове бюро України ( надалі МТСБУ) звернулось до суду з позовом про стягнення суми витрат сплаченого відшкодування у розмірі 316131,00 грн та судових витрат у розмірі 4741,96 грн.

В обґрунтування позовних зазначив, що 07.03.2023 на автодорозі по вул. Преображенській, в районі буд.77, в м. Чугуїв Харківської області, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Skoda», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода, ОСОБА_2 , який внаслідок отриманих тяжких тілесних травм загинув на місці події. Вищезазначені обставини ДТП встановлені на досудовому слідстві у кримінальному провадженні № 12023220000000257 та відображені у постанові про закриття кримінального провадження від 29.05.2023, у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення за ч.2 ст.286 КК України в діях ОСОБА_1 . На момент настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 не була застрахована. У зв`язку з настанням події ОСОБА_3 , діючий в інтересах ОСОБА_4 (сина загиблого) звернувся до МТСБУ із відповідною заявою про відшкодування шкоди, пов`язаної із втратою годувальника та витратами на поховання. Керуючись п.п. «а» п.41.1 ст.41 Закону «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та на підставі наданих документів, МТСБУ здійснило відповідну виплату, а саме: 275240,00 грн – виплата пов`язана із втратою годувальника, 40891,00 грн – виплата пов`язана із витратами на поховання. Оскільки МТСБУ, на підставі положень Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», здійснило відповідну виплату за водія транспортного засобу, який спричинив ДТП і не мав договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, то позивач вимушений звернутися до суду із даним позовом.

Заочним рішенням Чугуївського міського суду Харківської області від 20 березня 2025 року позов МТСБ України задоволено.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України суму сплаченого відшкодування в розмірі 316131 (грн 00 коп. та судовий збір у розмірі 4741 грн 96 коп.

Рішення мотивовано тим, що відповідно до вимог у позивача після виплати страхового відшкодування виникло право зворотної вимоги до винної особи в порядку регресу, тому наявне порушене право позивача, за захистом якого він і звернувся до суду. Відповідачем не надано належних доказів на спростування доказів, наданих позивачем, тому задовольнив позовні вимоги.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача суму сплаченого відшкодування у розмірі 40891 грн.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно встановив обставини у справі та дійшов до помилкових висновків про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Зазначив, що в момент наїзду на пішохода ОСОБА_2 , останній перебував у на проїзній частині автодороги в лежачому положенні в стані алкогольного сп`яніння із з концентрацією етилового спирту в крові в кількості 7,26%. Враховуючи, що ОСОБА_2 допустив грубе порушення Правил дорожнього руху, що свідчить про високий ступінь його вини та є підставою для зменшення розміру відшкодування. При цьому, вина відповідача у ДТП, внаслідок якої загинув ОСОБА_2 відсутня.

Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, дослідивши матеріали справи судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що 07.03.2023 на автодорозі по вул. Преображенській, в районі буд.77, в м. Чугуїв Харківської області, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом марки «Skoda», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив наїзд на пішохода, ОСОБА_2 , який внаслідок отриманих тяжких тілесних травм загинув на місці події (а.с. 8,12).

Постановою про закриття кримінального провадження від 29.05.2023, кримінальне провадження закрито, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України (а.с. 7).

У вказані постанові визначено, що згідно висновку судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_2 встановлено, що останній знаходився в стані алкогольного сп`яніння з концентрацією етилового спирту в його крові в кількості 7,26%. Відсутність чіткого місту первинного контакту дозволяє припустити, що гр. ОСОБА_2 знаходився горизонтальному положенні в момент наїзду на нього та був обернутий боком поверхнею тіла до автомобіля. Тіло ОСОБА_2 знаходився поперек руху автомобіля.

На дату скоєння ДТП цивільно-правова відповідальність відповідача ОСОБА_1 не була застрахована, що підтверджується довідкою №1 від 30.07.2023 про розмір відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих Моторного (транспортне) страхове бюро України

26.07.2023 представник потерпілої особи звернувся до МТСБУ з заявою про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті ДТП.

На підставі Наказів про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих МТСБУ здійснило регламентну виплату представнику потерпілого в розмірі 40891,00 грн та 275240,00 грн, що підтверджується копіями платіжних інструкцій № 973858 від 31.07.2023 та № 974391 від 14.08.2023. Загальний розмір фактично понесених витрат МТСБ склав: 316131,00 грн (зворот а.с. 20-24).

Згідно довідки про склад сім`ї (на вимогу ст. 27.2, 27.3 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) зазначено, що на момент смерті ОСОБА_2 на його утриманні перебувала непрацездатна за віком особа, а саме його син ОСОБА_4 (а.с. 14).

Судова колегія вважає, що суд повно встановив характер спірних правовідносин та застосував до них належні норми матеріального права.

Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

Положення статті 1187 ЦК України є спеціальними відносно статті 1166 ЦК України, у зв`язку з чим перевага у застосуванні має надаватися спеціальним нормам.

Поняття джерела підвищеної небезпеки закріплено у статті 1187 ЦК України.

Джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших.

Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною п`ятою статті 1187 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, у відносинах між володільцем джерела підвищеної небезпеки, яким завдано шкоди, та третіми особами, яким володілець джерела підвищеної небезпеки завдав шкоди, діє принцип відповідальності володільця цього джерела незалежно від його вини.

Разом із цим відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, має свої межі, за якими відповідальність виключається. До них належать непереборна сила та умисел потерпілого.

Під умислом потерпілого слід розуміти усвідомлене бажання особи заподіяти шкоду. При цьому особа повинна розуміти значення своїх дій та мати змогу керувати ними.

Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини 1 статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид, умисний злочин).

Обов`язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди.

Відсутність обвинувального вироку чи наявність постанови слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи не звільняє відповідача від обов`язку доказування своєї невинуватості.

Крім того, якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина 2 статті 1193 ЦК України).

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються у випадках завдання шкоди майну, а також ушкодженням здоров`я фізичній особі. Підставою для цього може бути груба необережність.

За змістом ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується дитині до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років)

Відповідно до ч.3 ст.1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Відповідно до статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). До відносин, що випливають з обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.

До сфери обов`язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів визначена Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 1 липня 2004 року

№ 1961-IV , що діяв на час виникнення спірних правовідносин ( надалі Закон № 1961-IV ), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.

У пункті 1.3 статті 1 Закону № 1961-IV визначено, що потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу.

Згідно із статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Відповідно «а» п. 41.1 ст. 41 Закону № 1961-IV 41.1. МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону № 1961-IV у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 27 Закону № 1961-IV визначено порядок здійснення та розміри страхових виплат за шкоду, пов`язану зі смертю потерпілого.

Пунктом 27.1 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страхове відшкодування (регламентна виплата) виплачується, якщо смерть потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди настала протягом одного року після дорожньо-транспортної пригоди та є прямим наслідком цієї дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно з п. 27.2 ст. 27 Закону № 1961-IV страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 Цивільного кодексу України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами. Загальний розмір страхового відшкодування (регламентної виплати) утриманцям одного померлого не може бути меншим, ніж 36 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законом на день настання страхового випадку.

Відповідно до ст. ст. 13, 43, 81 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, зобов`язана надати усі наявні у неї докази та довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких виникає спір.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Судом встановлено, що цивільно-правова відповідальність водія автомобіля ««Skoda», д.н.з. НОМЕР_1 , на момент дорожньо-транспортної пригоди застрахована не була, тому відповідно до вищезазначених положень МТСБУ зобов`язано за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодувати завдану в наслідок ДТП шкоду на умовах, визначених цим Законом.

Згідно довідки про склад сім`ї (на вимогу ст. 27.2, 27.3 ЗУ «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів) зазначено, що на момент смерті ОСОБА_2 на його утриманні перебувала непрацездатна за віком особа, а саме його син ОСОБА_4 (а.с. 14).

Судова колегія зазначає, що перебування ОСОБА_2 у стані алкогольного сп`яніння не може бути підставою для зменшення розміру відшкодування , оскільки відповідно до частини третьої статті 1193 ЦК України, вина потерпілого не враховується у разі відшкодування шкоди завданої смертю годувальника.

Зазначений висновок відповідає правовому висновку викладеному у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 442/3107/21.

Тому судова колегія відхиляє доводи апелянта про наявність підстав для зменшення суми сплаченого відшкодування та погоджується з висновком суду про стягнення з відповідача на користь позивача 316 131 грн.

Доводи викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновки суду та зводяться до незгоди з рішенням суду та переоцінки доказів у справі.

За таких обставин апеляційний суд погоджується з висновком суду щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог і доводи апеляційної скарги не є підставою для скасування даного судового рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду – залишити без змін.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, питання щодо перерозподілу судових витрат зі сплати судового збору відповідно до статті 141 ІІПК України та Закону України «Про судовий збір» не вирішувалося.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційній суд

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Заочне рішення Чугуївського міського суду Харківської області від 20 березня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О.Ю.Тичкова

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина