Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №641/6420/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року

м. Харків

справа № 641/6420/25

провадження № 22-ц/818/3791/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого – Пилипчук Н.П.,

суддів – Маміної О.В., Яцини В.Б.,

за участю секретаря – Муренченко С.А.,

за участю прокурора – Полякової С.О.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

третя особа – Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , на рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 11 березня 2026 року в складі судді Онупко М.Ю.

в с т а н о в и в:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що він проживав разом із ОСОБА_2 з середини 2014 року по середину 2016 року та у них народився син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначив, що посилаючись на післяпологовий стрес відповідачка перестала займатися дитиною, а з середині 2016 року взагалі зібрала свої речі та пішла. Весь час син мешкав разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказав, що на даний час дитина перебуває на його утриманні та вихованні, мешкає разом із ним. Він постійно оплачує витрати на виховання сина, витрати на лікування, розвиток та розваги, придбання одягу, продуктів харчування, а також всі інші витрати необхідні для проживання та розвитку дитини.

Посилався на те, що відповідачка самоусунулась від виховання та утримання сина, не забезпечує його матеріально та участі у вихованні сина не приймає, будь-якого спілкування з дитиною не здійснює.

Просив позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно її неповнолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішенням Слобідського районного суду м. Харкова від 11 березня 2026 року позов ОСОБА_1 – залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на початку 2018 відповідачка виїхала закордон і взагалі перестала спілкуватися з дитиною і цікавитись його життям. Дитина рідну матір не пам`ятає, втратив із нею психоемоційний зв`язок, вважає своєю мамою дружину батька ОСОБА_4 . Опитаний в судовому засідання малолітній ОСОБА_1 пояснив, що позивач є його батьком та вони разом з ним та мамою ОСОБА_5 проживають разом. Вказав, що 10 років матір не цікавиться і не спілкується із дитиною, а дитина в свою чергу вважає своєю матір`ю іншу особу. Судом першої інстанції необґрунтовано не взято до уваги висновок органу опіки та піклування. Вважав, що посилання суду на те, що підставою позову є необхідність отримання ним відстрочки від військової служби є помилковими, оскільки він ніколи цього не казав та при розгляді справи в суді першої інстанції всі ці аргументи не зазначав. Відповідачка постійно ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків по вихованню дитини, взагалі не цікавиться його долею, життям, не відвідує його, жодної участі у вихованні сина не бере, матеріально не підтримує.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду – залишити без змін.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позбавлення відповідача батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с.15).

ОСОБА_1 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8,17).

З листа Комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка № 12» Харківської міської ради № 27/0/541-25 від 22.08.2025 вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_2 та знаходиться під наглядом фахівців комунального некомерційного підприємства «Міська дитяча поліклініка № 12» Харківської міської ради з березня 2020 року по теперішній час. Декларація про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу укладена ОСОБА_1 з лікарем педіатром ОСОБА_6 . Згідно записам в історії розвитку дитини (ф112/о), в електронній медичній системі охорони здоров`я (ЕСОЗ) та інформації, отриманої від лікаря педіатра, хлопчик відвідував поліклініку з приводу медичних профілактичних оглядів, вакцинацій та хвороби в супроводі ОСОБА_1 . Мати дитини, ОСОБА_2 до поліклініки не зверталась, станом здоров`я дитини не цікавилась (а.с.18).

Відповідно до листа Комунального закладу «Харківський ліцей № 8 Харківської міської ради» № 01-22/222 від 18.08.2025, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , учень 4-А класу, навчається в Харківському ліцеї №8 з вересня 2023 року. Документи для зарахування до 2 класу надав батько ОСОБА_1 . ОСОБА_7 зарекомендував себе як старанний, дисциплінований, працелюбний, уважний учень. На уроках активний, відповідальний. Дотримується правил поведінки. У 2023/2024 та 2024/2025 н. р. Харківський ліцей №8 працював у дистанційному форматі. Онлайн-заняття відбувалися в зумі. Під час занять біля хлопчика постійно знаходиться батько ОСОБА_1 , який допомагає ОСОБА_7 творчо розвиватися, брати активну участь у заходах, котрі проходять у класі, в закладі. ОСОБА_8 піклується про здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток сина, створює належні умови для розвитку його природних здібностей. Саме батько - ОСОБА_1 відвідує батьківські збори, знаходиться на постійному зв`язку з класним керівником. Усі питання, що стосуються навчання і виховання ОСОБА_7 , вирішуються тільки з ОСОБА_9 . ОСОБА_2 , мати ОСОБА_7 , не підтримує зв`язок з класним керівником, батьківські збори жодного разу не відвідувала. Питання стосовно освітнього процесу сина, з нею ніколи не вирішувалися (а.с.19).

Матеріали справи містять заяву сусідів ОСОБА_10 .. ОСОБА_11 .. ОСОБА_12 , відповідно до якої повідомили. Що ОСОБА_2 не виконує належним чином свої батьківськи обов`язки щодо сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Обставини, що підтверджують неналежне виконання батьківських обов`язків: не надає дитині необхідного харчування. Одягу, житла; відсутність належного догляду за дитиною, а саме медична допомога, гігієна; не забезпечення дитині можливості здобувати освіту, відсутність контролю за навчанням. Зазначили, що дитина проживає з батьком, який займається його вихованням, безпекою і забезпечує всі його потреби. ,Останні вісім років її не бачили (а.с.20).

Відповідно до заяви ОСОБА_2 від 18.09.2025, останній відомо про наявність даної справи. Також зазначено, що вона не заперечуєю проти такої заяви, вона втратила з сином ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зв`язок 8 років тому, про нього не піклується (а.с.32-33).

Відповідно до висновку Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради № 431 від 04.12.2025 року, Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, який діє від імені органу опіки та піклування, вважає за доцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , відносно малолітнього сина, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також зі змісту вказаного висновку вбачається, що ОСОБА_2 , яка на теперішній час проживає в Литовській Республіці, з 2016 року ухиляється від виконання батьківських обов`язків, не приймає участі у вихованні сина, не цікавиться станом його здоровя, матеріально не утримує, надала нотаріально засвідчену заяву, в якій повідомляє, що їй відомо про розгляд в Слобідському районному суді м. Харкова цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до неї про позбавлення батьківських прав відносно малолітнього сина, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З позовними вимогами ОСОБА_2 згодна, оскільки втратила зв`язок з сином 8 років тому, про дитину не піклується, просить розглядати справу за її відсутності.

Малолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , приходив разом з батьком ОСОБА_1 на співбесіду до Департаменту служб, де було з`ясовано, що дитина вважає своєю матірю мачуху, ОСОБА_4 . ОСОБА_13 повідомив, що все життя мешкає разом з мамою ОСОБА_5 та батьком ОСОБА_14 , які його в усьому підтримують та допомагають вчитися (а.с.51).

В суді першої інстанції був опитаний малолітній ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який пояснив, що позивач є його батьком та вони разом з ним та мамою ОСОБА_5 мешкають за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Забезпечення найкращих інтересів дитини дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України «Про охорону дитинства», далі Закон).

Згідно з частиною першою статті 8 Закону кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII(далі Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частиною першою статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України, пунктом 2 якої визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає підстави для висновку, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав як винятковий захід є істотним правовим наслідком як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Аналогічні висновки викладено у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, провадження № 61-8918сво23.

Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно з частиною першою статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

У рішенні від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява №10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз`єднання сім`ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від18грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява № 39948/06).

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04, пункти 57, 58).

Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, викладено, зокрема, в постановах Верховного Суду від29липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі №562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 07 листопада 2023 року у справі № 601/928/22. Судова практика щодо застосування статті 164 СК України є усталеною.

З огляду на приписи пункту 2 частини першої статті 164 СК України ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли батьки свідомо та умисно не здійснюють батьківських прав та ухиляються від їх виконання.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу при доведеності винної поведінки одного із батьків, яка суперечить інтересам дитини, і неможливості зміни такої поведінки. Позбавлення батьківських прав позбавляє батька/матір спільного родинного життя з дитиною та не відповідає меті їх возз`єднання.

Реалізація взаємного спілкування між матір`ю чи батьком і дитиною становить засадову складову сімейного життя у розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У справі «Савіни проти України», рішення від 18 грудня 2008 року, заява N 39948/06, ЄСПЛ зазначив, що хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (пункт 49).

У постанові від 04 квітня 2024 року у справі № 553/449/20, провадження № 61-2701св24, Верховний Суд вказав, що «…сімейні відносини мають «складний» характер, і сім`я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини».

Верховний Суд наголошує, що особистісні непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки в рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків (постанови Верховного Суду від 06 жовтня 2021 року у справі № 320/5094/19, від 22 листопада 2023 року у справі № 320/4384/18, від 07 березня 2024 року у справі № 947/7448/22, від 01 серпня 2024 року у справі № 366/52/21).

Необґрунтоване (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини (постанова Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Відповідно до частин п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню й оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду від 26 липня 2021 року у справі № 638/15336/18, від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23).

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, має оціночний характер, залежить від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22, від 28 лютого 2024 року у справі № 303/4697/22, від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23 та інші).

У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання про застосування крайнього заходу впливу на батьків - позбавлення батьківських прав - слід вирішувати у контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.

У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батьків спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Колегія суддів зауважує, що стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу і залежить від специфіки обставин, які необхідно довести у конкретній справі. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її не доведення.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 21 травня 2024 року у справі № 212/95/23 (провадження № 61-2017св24), від 21 травня 2024 року у справі № 303/801/23 (провадження № 61-16570св23), від 15 січня 2025 року у справі № 384/170/23 (провадження № 61-10829св24).

Суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, дійшов правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих матері щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено.

Зокрема, судами встановлено, що відповідачка проживає окремо від сина, та наразі мешкає за кордоном. При цьому позивач не звертався до суду з позовом про стягнення з відповідачки аліментів на утримання дитини. Водночас у матеріалах справи відсутні об`єктивні докази, які б пояснювали причини неучасті відповідачки у вихованні сина або підтверджували місце її фактичного проживання. Також не надано доказів, що характеризують особу відповідача (дані про працевлаштування, стан здоров`я, перебування на медичних обліках, наявність інших дітей тощо) та могли б свідчити про її спосіб життя.

Належних та допустимих доказів винної поведінки та ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків судом не встановлено і позивачем не доведено. Водночас судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків з виховання дитини.

При цьому колегія суддів наголошує, що особисті непорозуміння між батьками не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки у рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинне мати першочергове значення і переважати над інтересами батьків.

У даній справі позбавлення батьківських прав відповідачки відносно сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не відповідає інтересам дитини, оскільки обставини ухилення відповідачки від виконання своїх батьківських обов`язків не знайшли свого підтвердження.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки докази, подані позивачем, не свідчать про свідоме ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків, а також про необхідність застосування такого виключного заходу саме в інтересах дитини.

За обставин справи, а саме проживання тривалий час сина з батьком, озвучена у судовому засіданні суду першої інстанції думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав.

Діти мають право на врахування їхньої думки і на те, щоб бути заслуханими з питань, що торкаються їх інтересів. Зокрема, в силу того, як із спливом часу діти стають більш зрілими і здатними сформулювати свою думку, суди повинні належним чином враховувати їх погляди і почуття, а також їх право на повагу до їхнього особистого життя. Водночас їх погляди необов`язково залишаються незмінними, і їх заперечення, яким слід надавати належного значення, необов`язково є достатніми для того, щоб превалювати над інтересами батьків, особливо щодо того, що стосується регулярного спілкування зі своєю дитиною.

Думка дитини не завжди може відповідати її інтересам, може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї (постанови Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 705/3040/18, від 29 березня 2023 року у справі № 754/7526/21, від 26 квітня 2023 року у справі № 520/17217/13-ц, від 02 серпня 2023 року у справі № 707/1704/21).

Натомість необґрунтоване та передчасне (за відсутності застосування гнучких заходів впливу для спонукання батька до належного виконання своїх батьківських обов`язків) позбавлення батьківських прав (прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті кровної спорідненості з нею, не може вважатися таким, що відповідає інтересам дитини.

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачка притягувалася до кримінальної чи адміністративної відповідальності, у зв`язку із неналежним поводженням щодо дитини, вчиняла насильство по відношенню до сина.

Матеріали справи не містять негативних характеристик, наявності психічних розладів у відповідачки та вживання нею алкогольних напоїв, доказів винної поведінки відповідачки та умисного ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню сина.

Таким чином, у спірних правовідносинах не встановлено, що відповідачка є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із ним сімейних відносин не відповідає інтересам дитини.

Колегія суддів також враховує, що при вирішенні питання щодо позбавлення батьківських прав необхідно впевнитися не лише в невиконанні батьками обов`язків по вихованню, а також встановити, що вони ухиляються від їх виконання свідомо, тобто, що вони систематично, незважаючи на всі заходи попередження та впливу, продовжують не виконувати свої батьківські обов`язки. Позбавлення батьківських прав відноситься до крайньої міри відповідальності, а це означає, що застосовується ця міра судом тоді, коли всі інші засоби впливу виявилися безрезультатними. Жодної з цих обставин на час розгляду судом справи та ухвалення судового рішення не встановлено.

Схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17 червня 2026 року у справі № 293/1488/24 (провадження № 61-10464св25).

Колегія суддів уважає, що питання щодо належного виховання дитини можна вирішити за допомогою менш радикальних засобів, не вдаючись до роз`єднання дитини з батьком.

Наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батька, так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише за наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21 травня 2025 року у справі № 645/1592/24 (провадження № 61-3978св25).

Крім того, суд першої інстанції обґрунтовано, відповідно до приписів частини шостої статті 19 СК України, не погодився з висновком Деснянської районної в місті Києві державної адміністрації № 102-6651 від 24.12.2025 про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо її сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки прийнято за відсутності матері, не містить об`єктивних її характеристик, у ньому не з`ясовано та не надано оцінки дійсних мотивів поведінки матері та можливих причин її ухилення від виконання батьківських обов`язків, він не є достатньо об`єктивним та обґрунтованим, має рекомендаційний характер та не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками. Орган опіки та піклування не надав оцінки причинам ухилення відповідачки від виконання обов`язків.

Аналогічний висновок викладено в постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 199/3287/23 (провадження № 61-8177св24), від 12 березня 2025 року у справі № 930/1141/24 (провадження № 61-994св25).

Щодо поданої заяви ОСОБА_2 від 18.09.2025 колегія суддів ставиться критично, оскільки не заперечення відповідачки проти позбавлення її батьківських прав, не можуть слугувати підставою для задоволення позову, оскільки відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства та не відповідає інтересам дитини.

У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22 (провадження № 61-10115св23) зазначено, про те, що саме лише подання заяви про визнання позову у справі про позбавлення батьківських прав не може бути підставою для звільнення позивача від обов`язку надання інших доказів на підтвердження існування обставин, передбачених частиною першою статті 164 СК України для позбавлення батьківських прав.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав щодо сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Висновки суду першої інстанцій узгоджуються з практикою Верховного Суду. Посилання позивача на окремі постанови Верховного Суду є безпідставними, оскільки встановлені у цих справах фактичні обставини не є подібними до обставин справи, що переглядається. У кожному випадку суди приймали рішення на основі індивідуальної фактично-доказової бази та сукупної оцінки наданих сторонами доказів.

Водночас колегія суддів зазначає, що оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Виходячи з встановлених судом обставин справи, враховуючи, що ОСОБА_2 могла би докласти значно більше зусиль для налагодження стосунків та відновлення емоційного зв`язку з дитиною, суд першої інстанції, з чим погоджується колегія суддів, вважав за доцільне попередити відповідачку про необхідність змінити ставлення до виховання сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У разі небажання відповідача змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, позивачка не позбавлена права повторно звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що коли є рішення судів (що набрало законної сили) за первинним зверненням одного з батьків про відмову у позбавленні батьківських прав другого з батьків з тих міркувань, що це є крайнім заходом впливу на нього, тоді в разі повторного звернення з таким позовом під час його розгляду інакшим є розподіл тягаря доведення між сторонами. Тож саме другий з батьків дитини під час звернення повторно поданого до нього позову про позбавлення його батьківських прав має доводити зміну свого ставлення до участі у вихованні своєї неповнолітньої дитини, заперечити і спростувати відповідними доказами факт нехтування ним своїми батьківськими обов`язками (постанови Верховного Суду від 23 листопада 2022 року у справі № 149/2510/21 (провадження № 61-7010св22), від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21 (провадження № 61-4524св23), від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22 (провадження № 61-15411св23), від 10 червня 2026 року у справі № 755/12340/25 (провадження № 61-4425св26).

Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_3 , - залишити без задоволення.

Рішення Слобідського районного суду м. Харкова від 11 березня 2026 року – залишити без змін.

Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити своє ставлення до виконання батьківських обов`язків, участі у вихованні сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та покласти на Орган опіки та піклування виконавчого комітету Харківської міської ради обов`язку з контролю за виконанням відповідачем батьківських обов`язків.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

В.Б. Яцина