Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №641/6395/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 641/6395/25 Головуючий суддя І інстанції Алтухова О. Ю.

Провадження № 22-ц/818/1914/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: споживчого кредиту

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Немишлянського районного суду м.Харкова від 13 листопада 2025 року у справі №641/6395/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором №107838160 від 30.12.2021 у розмірі 13 938,03 грн, та судових витрат: зі сплати судового збору у розмірі 2 422,40 грн та витрат на правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 30.12.2021 ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали кредитний договір №107838160 у формі електронного документа з використанням електронного підпису, за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 19 125,00 грн на вказану відповідачкою банківську карту № НОМЕР_1 на умовах строковості, зворотності та платності, а відповідачка ОСОБА_1 зобов`язалася повернути кредит та сплачувати проценти кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» виконало своє зобов`язання за кредитним договором, проте відповідачка неналежним чином не виконувала грошові зобов`язання, внаслідок чого у неї виникла заборгованість.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу №28/1118-01 та підписано Реєстр прав вимоги №175 від 05.05.2022, за яким від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором у розмірі, зазначеному у Реєстрі прав вимоги.

30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №30/1023-01, на виконання якого підписано Реєстр прав вимоги №2 від 20.12.2023, за яким від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором у розмірі, зазначеному в Реєстрі прав вимоги.

08.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено Договір факторингу №08/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором №107838160 від 30.12.2021 на загальну суму 13 938,03 грн.

Як зазначено у позовній заяві, заборгованість відповідачки за Договором №107838160 від 30.12.2021 становить 13 938,03 грн, з яких: 12 693,30 грн - заборгованість за тілом кредиту; 1 244,73 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом; 0,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи), що стало підставою для звернення до суду.

Крім того, одночасно з поданням позовної заяви до суду позивачем було заявлено клопотання про витребування доказів, а саме: витребування у банку інформації, яка б підтверджувала або спростовувала факт випуску банківської картки № НОМЕР_1 на ім`я ОСОБА_1 , а також доказів проведення транзакції за період з 30.12.2021 по 04.01.2022 на вказану картку у сумі 19 125,00 грн.

Ухвалою Немишлянського районного суду м.Харкова від 25 вересня 2025 року задоволено клопотання позивача та витребувано у АТ «Сенс Банк» інформацію щодо платіжної картки № НОМЕР_1 , емітованої на ім`я ОСОБА_1 , за період з 30.12.2021 по 04.01.2022 у сумі 19 125,00 грн.

Рішенням Немишлянського районного суду м.Харкова від 13 листопада 2025 року, з урахуванням ухвали цього ж суду від 08 грудня 2025 року про виправлення описки, позовні вимоги задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» заборгованість за кредитним договором №107838160 від 30.12.2021 у розмірі 13 938,03 грн, з яких: 12 693,30 грн - заборгованість за тілом кредиту; 1 244,73 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Ейс» витрати зі сплати судового збору у розмірі 2 422,00 грн та витрати на правничу допомогу у розмірі 5 000 грн.

У задоволенні іншої частини вимог про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу відмовлено.

Не погоджуючись зі вказаним рішенням суду, відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовної заяви ТОВ «ФК «Ейс» про стягнення заборгованості за кредитним договором у повному обсязі. Крім того, просить вирішити питання щодо розподілу судових витрат.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд, допустивши порушення норм матеріального та процесуального права, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, прийняв недопустимі та сумнівні докази, визнав доведеними обставини, на які позивач не надав належних доказів, і дійшов висновків, що не відповідають фактичним обставинам справи та суперечать правовим висновкам Верховного Суду.

В апеляційній скарзі зазначається, що кредитний договір, заява на отримання кредитних коштів та паспорт споживчого кредиту не містять підписів сторін.

Вказує, що позивач не надав належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів на підтвердження користування відповідачкою офіційним сайтом первісного кредитора, заповнення та подання нею заявки на отримання кредиту, а також обміну документами, іншою інформацією чи SMS-повідомленнями між відповідачкою та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Крім того, наголошує, що електронні докази, якими позивач обґрунтовував свої вимоги, були подані в паперових копіях. Представник позивача не надав належних і достовірних доказів щодо часу та способу генерування одноразового ідентифікатора, а також його надсилання відповідачці для підтвердження її волевиявлення на укладення електронного правочину. Це не дає підстав для висновку, що спірний договір був підписаний саме відповідачкою.

Робить висновок, що наявні в матеріалах справи паперові копії кредитного договору самі по собі не підтверджують дотримання вимог статей 5, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» і не є достатнім доказом укладення договору між відповідачкою та первісним кредитором. Отже, за відсутності належних і допустимих доказів волевиявлення відповідачки на укладення кредитного договору факт його укладення не можна вважати доведеним.

Також наголошує на недоведеності переходу до позивача права вимоги за договорами факторингу. Зокрема, договір факторингу-3 укладено після закінчення строку дії попереднього договору факторингу-2, що ставить під сумнів безперервність переходу права вимоги.

Крім того, зазначає, що Реєстр прав вимоги №175 від 05.05.2022 нібито підписаний від імені первісного кредитора директором з операційної діяльності Сінченком С.А. на підставі довіреності №344 від 05.07.2022, виданої пізніше за дату підписання Реєстру. Це викликає сумніви щодо достовірності зазначеного документа. Суд також не врахував особливості визначення суми фінансування за відповідним Реєстром.

Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 03 листопада 2021 року у справі №301/2368/14-ц та від 29 вересня 2021 року у справі №2-879/11, зазначає про необхідність перевірки належного виконання умов договорів відступлення права вимоги, зокрема здійснення відповідної оплати.

Вказує, що надані позивачем витяги з реєстрів прав вимоги не підтверджують належним чином перехід права вимоги саме до відповідачки, а тому не можуть вважатися достатніми доказами наявності у позивача відповідного права. Приймаючи ці документи як підтвердження позовних вимог, суд першої інстанції порушив положення статей 77, 79 ЦПК України.

Крім того, зауважує, що попри передбачений договорами факторингу обов`язок повідомляти боржників про відступлення права вимоги, відповідачка такого повідомлення не отримувала.

Враховуючи викладене, зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним обставинам і не навів відповідного мотивування всупереч вимогам статей 89 та 265 ЦПК України.

Також позивач не надав належних доказів права вимоги саме до відповідачки та детального розрахунку заборгованості із зазначенням підстав її нарахування за кожний платіжний період від дати укладення кредитного договору до дати відступлення права вимоги.

З огляду на викладене, апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим і таким, що підлягає скасуванню.

Крім того, від представника ТОВ «ФК «Ейс» Полякова О.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу відповідачки залишити без задоволення, а рішення Немишлянського районного суду м.Харкова від 13 листопада 2025 року - залишити без змін.

Зазначає, що кредитний договір підписаний відповідачкою за допомогою одноразового ідентифікатора , що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію». Посилаючись на практику Верховного Суду, стверджує, що електронна форма договору є законною, а за відсутності доказів його укладення іншою особою та неспростування презумпції правомірності правочину договір є дійсним і обов`язковим до виконання.

Вказує, що Договором факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 встановлено, що предметом відступлення є право вимоги до відповідачки.

Наголошує, що реєстр не є разовим документом, оскільки умовами договору факторингу передбачено можливість його формування (укладення) неодноразово за ініціативою та за потреби сторін.

Таким чином, Договір №28/1118-01 є рамковою угодою, адже він підтверджує згоду двох сторін співпрацювати протягом визначеного проміжку часу, а саме з 28.11.2018 по 31.12.2024.

Зазначає, що право вимоги за кредитним договором №107838160 від 30.12.2021 перейшло до ТОВ «Таліон Плюс» 05.05.2022, відповідно до підписання сторонами Реєстру прав вимоги №175 за Договором факторингу №28/1118-01, який був підписаний вже після укладення кредитного договору.

Вказує, що Реєстр прав вимог №2 від 20.12.2023 за Договором факторингу №30/1023-01 також був від підписаний вже після укладення кредитного договору між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою.

Пояснює, що відповідно до Реєстру боржників за Договором факторингу №08/07/25-Е, від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 13 938,03 грн.

Стверджує, що перехід права вимоги підтверджується схемою відступлення.

Щодо Реєстру прав вимоги №175 від 05.05.2022 зазначає, що він підписаний директором первісного кредитора, який мав право діяти без довіреності. Зазначення у Реєстрі реквізитів довіреності позивач вважає технічною помилкою, що не впливає на дійсність підпису, повноваження директора та належність документа як доказу.

Крім того, вказує, що відповідно до національного законодавства та практики Верховного Суду за договорами факторингу до товариства могли перейти права грошової вимоги до відповідачки, зокрема ті, що виникли після укладення відповідних договорів.

Таким чином, позивач є належним кредитором та отримав дійсне право вимоги за кредитним договором №107838160 від 30.12.2021.

Наголошує, що оплата за договорами факторингу не стосується переходу прав вимоги, адже в них чітко визначено, що моментом набуття права вимоги є підписання сторонами реєстру прав вимог, а тому вважає, що позивач належним чином довів факт переходу права вимоги.

Разом з тим вказує, що надані договори факторингу та відповідні реєстри прав вимоги підтверджують належний і безперервний перехід права вимоги.

Зазначає, що неповідомлення боржника про відступлення права вимоги не звільняє його від обов`язку погашення заборгованості, а лише надає право виконати зобов`язання первісному кредитору.

Робить висновок, що рішення суду першої інстанції про стягнення заборгованості на користь нового кредитора є обґрунтованим і таким, що відповідає нормам матеріального права.

Частинами 1 та 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України, у межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з такого.

Згідно з п.п.1-4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам рішення суду не зовсім відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що Договір №107838160 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою був укладений належним чином, а заперечення відповідачки щодо відсутності доказів підписання нею цього Договору спростовуються матеріалами справи.

Крім того, суд зазначив, що виписка про рух коштів по картці відповідачки ОСОБА_1 (рахунок № НОМЕР_2 ) є належним та допустимим доказом, що підтверджує рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщує записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій та свідчить про надання кредитних коштів. У зв`язку з цим суд відхилив посилання відповідачки на недоведеність перерахування їй грошових коштів, оскільки інших джерел надходження на її рахунок 19 125,00 грн, ніж на підставі укладеного Договору №107838160, відповідачкою не повідомлено і доводи позивача не спростовано.

Разом з цим суд дійшов висновку, що відбулася заміна кредитора на підставі укладених договорів факторингу та реєстрів прав вимоги, а тому до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги за Договором №107838160 від 30.12.2021, укладеним між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що відповідачкою належним чином не виконувалися зобов`язання з повернення кредитних коштів первісному та наступним кредиторам, а також те, що нею не надано доказів, які б спростовували наявність заборгованості перед позивачем або підтверджували наявність підстав для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, а з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за Договором №107838160 від 30.12.2021 у розмірі 13 938,03 грн, з яких: 12 693,30 грн - заборгованість за тілом кредиту; 1 244,73 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом.

Суд першої інстанції встановив наступні обставини.

30.12.2021 ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» із Заявкою на отримання грошових коштів в кредит. Після цього 30.12.2021 ОСОБА_1 та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклали Договір №107838160.

Відповідно до п.2.1 Договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит на суму 19 125 грн 00 коп. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплачувати проценти кредитодавцю відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Комфорт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога».

Згідно з п.п.1.2-1.6 Договору, кредит надається строком на 140 днів. Строк дії Договору обчислюється з моменту його укладення сторонами та до закінчення строку, на який надано кредит, але у будь-якому разі Договір діє до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у розмірі 47,45 % річних, що становить 0,13 % в день від суми кредиту за час користування ним (Дисконтна процентна ставка).

На умовах, викладених у п.1.6 Договору, до відносин між сторонами застосовуються умови нарахування процентів за ставкою 474,50 % річних, що становить 1,30 % в день від суми кредиту за час користування ним (Базова процентна ставка).

Умови нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою застосовуються за умови, що кожен з чергових платежів, здійснений не пізніше строку, вказаного у Графіку платежів за цим Договором.

Сторони погодили, що у разі прострочення повернення будь-якого з платежів за цим Договором умови про нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою скасовуються і до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за Базовою процентною ставкою, починаючи з наступного дня, що слідує за датою платежу. У разі, якщо позичальник погасить прострочену заборгованість за Договором, умови у вигляді нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою застосуються знову, починаючи з наступного дня за днем повного погашення простроченої заборгованості.

За умови застосування до відносин між сторонами умов нарахування процентів за Базовою процентною ставкою загальні витрати за кредитом складають - 20 601 грн 42 коп.; орієнтовна загальна вартість кредиту складає - 39 726 грн 42 коп.; обчислення орієнтовної загальної вартості кредиту за Базовою процентною ставкою базується на припущенні, що споживач не здійснює платежів, передбачених Графіком платежів, починаючи з першого платежу, а отже нарахування процентів за Базовою процентною ставкою здійснюється з наступного дня, що слідує за першою датою платежу, передбаченою Графіком платежів.

Повернення частини кредиту та всіх нарахованих процентів здійснюється раз в два тижні (кожні 14 днів), починаючи з першого тижня користування кредитом. Рекомендований розрахунок сукупної вартості кредиту, суми та дати платежів, які здійснюються в ануїтетній формі, зазначаються в Графіку платежів, що є невід`ємною частиною цього Договору.

Графік платежів складений з розрахунку нарахування процентів за Дисконтною процентною ставкою та складається таким чином, що на дату кожного чергового платежу позичальнику необхідно повернути частину наданого в користування тіла кредиту та всі нараховані проценти за користування кредитом. Проценти за користування кредитом в розмірі, передбаченому Договором, нараховуються за кожен день користування грошовими коштами, починаючи з першого дня користування кредитом, відповідно до суми кредиту, яка фактично знаходиться в користуванні у позичальника.

Відповідно до п.п.5.1, 5.2 Договору, сторони узгодили, що невід`ємною частиною цього Договору є Правила та Паспорт споживчого кредиту, що надано позичальнику до укладення Договору. Уклавши цей Договір, позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, погоджується і зобов`язується неухильно дотримуватися Правил, текст яких розміщений на сайті кредитодавця: www.moneyveo.ua. Сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватися електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Порядок надання кредиту та підписання електронного договору визначено у розділі №3 Правил надання грошових коштів у позику.

Відповідно до п.9.4 Правил, одразу після підписання електронного договору, його примірник у вигляді візуалізованої форми, яка не дає можливості внести до нього зміни, відправляється електронним листом на електронну адресу клієнта, вказану в ним у Заявці, та одночасно відображається у його особистому кабінеті. Примірник електронного договору вважається отриманим клієнтом з моменту направлення кредитодавцем електронного листа з вкладеним у нього примірником електронного договору, або з моменту відображення електронного договору в особистому кабінеті, залежно від того яка з подій сталася раніше.

Договір №107838160, відповідно до п.5.14 Договору, є електронним документом, створеним і збереженим в Інформаційно телекомунікаційній системі кредитодавця та перетвореним електронними засобами у візуальну форму.

З розділу 6 Договору «Реквізити сторін» вбачається, що Договір підписано відповідачкою ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором «MNV84N7V», який був введений 30.12.2021 о 21:00.

З Довідки щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», вбачається, що ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , з якою укладено Договір №107838160 від 30.12.2021, здійснила підписання Договору одноразовим ідентифікатором «MNV84N7V», який був відправлений позичальниці 30.12.2021 о 20:56 на наступні засоби зв`язку: НОМЕР_7, ІНФОРМАЦІЯ_1; ідентифікатор введений позичальницею 30.12.2021 о 21:00.

Вказані засоби зв`язку, номер телефону та електронна адреса відповідачки зазначені також в її заявах та поясненнях.

Під час укладення вищевказаного кредитного договору, ОСОБА_1 30.12.2021 підписано також Паспорт споживчого кредиту продукту «Комфорт» до Договору №107838160, в якому викладені умови надання ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» кредитних коштів та Графік платежів, який містить розрахунок всіх платежів за Договором, в тому числі суми кредиту, процентів за користування кредитом та комісії.

У розділі 3 Паспорту споживчого кредиту продукту визначено спосіб та строк надання кредиту, з якого вбачається, що безготівкові кредитні кошти у розмірі суми кредиту на споживчі потреби перераховуються на банківський (картковий) рахунок позичальника, відкритий у банку, на підставі укладеного Договору та Заявки.

Відповідно до п.п.3.20 Правил, за вибором клієнта, кредит може надаватися наступними шляхами: шляхом ініціювання кредитодавцем безготівкового перерахування суми кредиту на банківський рахунок клієнта, за реквізитами платіжної картки вказаної клієнтом у Заявці, що відбувається до 3 банківських днів з моменту укладення електронного договору.

Номер банківської картки, вказаний відповідачкою у Заявці на отримання грошових коштів від 30.12.2021, - НОМЕР_1.

Також встановлено, що відповідачці 30.12.2021 на картку НОМЕР_1 були надані кредитні кошти у розмірі 19 125,00 грн, згідно з Договором №107838160 від 30.12.2021, без ПДВ. Безготівкове зарахування Moneyveo SFD Visa Transfer, що підтверджується платіжним дорученням №71985fbb-d6c7-436b-a66c-009128fe7c91.

Крім того, на виконання ухвали суду від 29.09.2025 з АТ «Сенс Банк» надійшла відповідь, з якої вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), банком відкрито картку, маска якої № НОМЕР_4 , повний номер картки № НОМЕР_5 , рахунок до картки № НОМЕР_2 (валюта - українська гривня), виписка про рух коштів по рахунку за період з 30.12.2021 по 04.01.2022. Операції зарахування/списання коштів на/з карткових рахунків відбуваються через транзитний рахунок банку, балансового рахунку 2924 «Транзитний рахунок за операціями, здійсненними з використанням платіжних картою). Деталі/виписка операції щодо руху коштів по карті № НОМЕР_4 , рахунок до картки НОМЕР_2 _980 за період з 30.12.2021 по 04.01.2022 з відображенням часу зарахування коштів у сумі 19 125,00 грн в межах наявних даних по контрагентам клієнта.

З наданої АТ «Сенс Банк» виписки з рахунку клієнта № НОМЕР_6 по особовому рахунку, відкритому на ім`я ОСОБА_1 (рахунок НОМЕР_2 ) за період з 30.12.2021 по 04.01.2022, вбачається що відповідачці 30.12.2021 о 21:00 були зараховані кредитні кошти у розмірі 19 125,00 грн, що, в свою чергу, узгоджується з датою та часом укладення сторонами Договору №107838160.

28.11.2018 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено Договір факторингу №28/1118-01, зі строком дії до 28 листопада 2019 року.

В подальшому ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали ряд додаткових угод: №19 від 28.11.2019, №26 від 31.12.2020, №27 від 31.12.2021, №31 від 31.12.2022, №32 від 31.12.2023, якими було продовжено строк дії Договору до 31 грудня 2024 року.

Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному додатку (п.4.1 Договору).

На виконання Договору факторингу №28/1118-01 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» підписали Реєстр прав вимоги №175 від 05.05.2022, за яким від первісного кредитора до ТОВ «Таліон Плюс» відступлено право грошової вимоги до відповідачки за кредитним договором у розмірі, зазначеному у Реєстрі прав вимоги, на підтвердженні чого позивачем надано витяг з Реєстру прав вимог з відомостями про відповідачку.

30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №30/1023-01.

Право вимоги від клієнта до фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного реєстру прав вимог, встановленому в відповідному додатку Договору (п.4.1 Договору).

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги №2 від 20.12.2023 до Договору факторингу № 30/1023-01 від 30.10.2023, від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідачки.

08.07.2025 ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «Ейс» уклали Договір факторингу № 08/07/25-Е.

Відповідно до п.1.2 Договору факторингу №08/07/25-Е, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з Додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

Відповідно до Акту прийому-передачі Реєстру боржників за Договором факторингу, клієнт передав, а фактор прийняв Реєстр боржників в кількості 4817, після чого, з урахуванням п1.2 Договору факторингу №08/07/25- Е від 08 липня 2025 року, від клієнта до фактора переходять права вимоги заборгованості від боржників і фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей. Загальна сума заборгованості складає 155 020 595,24 грн.

З витягу з Реєстру боржників за Договором факторингу №08/07/25-Е від 08.07.2025 вбачається, що від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги до відповідачки на загальну суму 13 938,03 грн.

Крім того, факт передачі грошових коштів у розпорядження (фінансування) ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» зі сторони позивача, згідно з Договором факторингу №08/07/25-Е саме за відступлення права вимоги у обсязі кредитних договорів, які зазначені у Реєстрі боржників №б/н від 08.07.2025 до Договору факторингу №08/07/25-Е, підтверджується платіжними інструкціями № 97 від 17.07.2025, №316 від 12.08.2025, №319 від 13.08.2025.

Згідно з розрахунками заборгованості за Договором №107838160 від 30.12.2021, загальна сума заборгованості становить 13 938,03 грн, з яких: 12 693,30 грн - заборгованість за тілом кредиту; 1 244,73 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом; 0,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Оцінивши зазначені обставини та надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що кредитний договір було укладено, кредитні кошти отримано, однак відповідачка належним чином не виконувала зобов`язань щодо їх повернення первісному та наступним кредиторам. Враховуючи відсутність доказів на спростування заборгованості або підтвердження підстав для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та задовольнив позов у повному обсязі.

Проте колегія суддів погоджується з такими висновками суду лише частково, виходячи з такого. З матеріалів справи вбачається, що факт підписання позичальницею, а отже, і укладення кредитного договору в електронній формі, яка прирівнюється до письмової, не доведено, що не було з`ясовано судом першої інстанції. Разом з тим у відповідачки виникло зобов`язання повернути отриману грошову суму позивачу, який набув право вимоги від первісного кредитора відповідно до договору факторингу.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом статей 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено статтею 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Порядок укладення договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію».

Зокрема, у ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та/або супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Згідно із п.6 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, яку отримує особа, що прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, який надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п.12 ч.1 ст.3 Закону).

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону).

Згідно із ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію», у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа (ч.12 ст.11 Закону).

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» (у редакції, чинній на момент укладення спірного договору) визначає, яким чином підписуються угоди у сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:

електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;

електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;

аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вищевказаного законодавства вбачається, що укладення договорів в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи (ч.13 ст.11 Закону).

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч.ч.1, 3 ст.89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.265 ЦПК України, у мотивувальній частині рішення зазначаються: мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Суд першої інстанції, всупереч вимогам ст.ст.89, 265 ЦПК України, в оскаржуваному рішенні не надав належної оцінки запереченням відповідачки щодо відсутності доказів, що кредитний договір підписувався електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Зазначені доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в матеріалах справи.

Як вбачається з оскаржуваного рішення, суд першої інстанції вважав, що Договір №107838160 від 30.12.2021 був підписаний електронним підписом ОСОБА_1 шляхом використання одноразового ідентифікатора MNV84N7V. Крім того, суд послався на Довідку щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», згідно з якою відповідачка, начебто, отримала одноразовий ідентифікатор MNV84N7V 30.12.2021 о 20:56 на наступні засоби зв`язку: НОМЕР_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, а в подальшому ввела його на сайті товариства та отримала грошові кошти.

Також в матеріалах справи міститься Графік розрахунків, який є Додатком до Договору №107838160 від 30.12.2021. Зазначений Графік містить напис, що його було підписано одноразовим ідентифікатором MNV84N7V, який був надісланий відповідачці 30.12.2021 о 20:56:47 та введений 30.12.2021 о 21:00:41.

Водночас у Розділі 6 «Реквізити сторін» Договору №107838160 від 30.12.2021 підпис одноразовим ідентифікатором MNV84N7V зі сторони відповідачки - відсутній.

Аналогічні зауваження стосуються Паспорту споживчого кредиту та Правил надання грошових коштів у позику, у тому числі на умовах фінансового кредиту, за продуктом «Комфорт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». На зазначені Правила, зокрема, послався суд першої інстанції як на підтвердження факту укладення кредитного договору. Відповідно до п.5.1 кредитного договору, зазначені Правила є його невід`ємною частиною.

Водночас вказані Правила не містять підпису відповідачки або іншого належного підтвердження її ознайомлення та погодження саме з цією їх редакцією, що унеможливлює встановлення факту приєднання відповідачки до відповідних умов. За таких обставин відсутні належні та допустимі докази того, що відповідачка погодилася саме з тими умовами, на які посилається позивач.

Пунктом 5.2 Договору №107838160 від 30.12.2021, який позивач надав суду, встановлено наступне: сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису позичальника буде використовуватись електронний підпис одноразовим ідентифікатором, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис.

Отже, кредитний договір вважається укладеним з моменту його підписання електронним підписом клієнта, що відтворений шляхом використання клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Водночас, як вже було зазначено, одноразовий ідентифікатор MNV84N7V у Розділі 6 «Реквізити сторін» Договору №107838160 від 30.12.2021 - відсутній.

Згідно з абзацом 2 частини 2 статті 639 ЦК України, договір, укладений за допомогою інформаційно-комунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження його згоди з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Без отримання листа на адресу електронної пошти чи SMS-повідомлення, без здійснення входу на вебсайт товариства за допомогою логіна та пароля особистого кабінету, або без обміну електронними документами (офертою та акцептом) договір між позичальником та кредитором у електронній формі укласти неможливо. У цьому полягає особливість укладення договору в електронній формі.

Відповідно до принципу змагальності, саме позивач має довести, що зазначені події (обставини) дійсно мали місце у відповідній послідовності та порядку, як це зазначено ним у позовній заяві. Лише після доведення факту укладення договору у відповідача виникає обов`язок спростування цих обставин.

Так, відповідно до ст.100 ЦПК України, електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу.

Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Однак позивач, всупереч покладеному на нього процесуальному обов`язку доказування, не надав належних та допустимих доказів, які підтверджують, що кредитний договір було підписано позичальницею одноразовим ідентифікатором як її підписом, у порядку та формі, передбачених Законом України.

У справі відсутні належні та допустимі докази щодо порядку накладення електронного підпису одноразовим ідентифікатором відповідачкою. Без цього сама по собі Довідка щодо дій позичальника в Інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» - не є належним і достатнім доказом того, що Договір був укладений відповідачкою з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, надісланого їй на зазначені засоби зв`язку.

Ключове значення у цій справі має доведення факту автентичності дій сторони, тобто того, що саме ця особа здійснила вхід у систему, отримала код підтвердження, ввела його та прийняла умови договору.

Отже, Договір №107838160 від 30.12.2021 не містить одноразового ідентифікатора, і навіть при тому, що Графік розрахунків підписано ОСОБА_1 електронним підписом одноразовим ідентифікатором MNV84N7V 30.12.2021 о 21:00:41, це не дає підстави вважати належно підтвердженим факт укладення кредитного договору в електронній формі саме відповідачкою.

Разом з цим колегія суддів звертає увагу, що у кредитному договорі, який не містить підпису відповідачки, визначено процентні ставки, за якими мало здійснюватися нарахування відсотків за користування кредитними коштами, а також строки виконання періодичних зобов`язань за кредитом.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості за Договором №107838160 від 30.12.2021 вбачається, що загальна сума заборгованості становить 13 938,03 грн, з яких: 12 693,30 грн - заборгованість за тілом кредиту; 1 244,73 грн - заборгованість за несплаченими відсотками за користування кредитом; 0,00 грн - заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Водночас зазначений розрахунок заборгованості не містить даних про конкретний розмір процентної ставки, за якою здійснювалося нарахування відсотків, а також порядку їх обчислення.

За таких обставин, за відсутності належних і допустимих доказів погодження відповідачкою умов кредитного договору, зокрема щодо розміру процентної ставки та порядку нарахування відсотків, а також з урахуванням відсутності підпису відповідачки на кредитному договорі, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність нарахування та стягнення заборгованості за відсотками.

Відтак визначена позивачем сума заборгованості за процентами - 1 244,73 грн є недоведеною належними і допустимими доказами, а тому суд дійшов неправильного висновку, що позов в цій частині підлягає задоволенню.

Разом з тим, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду про стягнення з відповідачки тіла кредиту з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов`язкові реквізити.

Крім того, відповідно до п.62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

З наведеного вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, зокрема виписки з рахунків, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Аналогічні за змістом висновки викладені в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.

Враховуючи, що на виконання ухвали суду про витребування доказів від 29.09.2025 з АТ «Сенс Банк» надійшла інформація, зі змісту якої вбачається, що на ім`я ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), банком відкрито картку, маска якої № НОМЕР_4 , повний номер картки № НОМЕР_5 , рахунок до картки № НОМЕР_2 (валюта - українська гривня). Також було надано виписку про рух коштів по рахунку за період з 30.12.2021 по 04.01.2022, з якої слідує, що відповідачці 30.12.2021 о 21:00 були зараховані кредитні кошти у розмірі 19 125,00 грн, що, в свою чергу, узгоджується з датою та часом укладення сторонами Договору №107838160. Відповідачка не заперечувала та не спростувала факту отримання зазначених коштів на виконання саме умов Договору №107838160 від 30.12.2021, а тому факт перерахування та отримання відповідачкою тіла кредиту в розмірі 19 125,00 грн доведено належними та допустимими доказами.

Зазначені докази підтверджують факт отримання відповідачкою грошових коштів у розмірі 19 125,00 грн, що, у свою чергу, свідчить про наявність між сторонами кредитних правовідносин та підтверджує обґрунтованість вимог у частині стягнення заборгованості за тілом кредиту.

Крім того, відповідачка в апеляційній скарзі зазначає про недоведеність позивачем факту набуття ним права вимоги. Водночас колегія суддів відхиляє такі доводи як необґрунтовані та безпідставні.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України (у редакції, чинній на момент укладення відповідних договорів факторингу), за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі статтею 1078 ЦК України (у відповідній редакції), предметом договору факторингу може бути як право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), так і право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Як вбачається з матеріалів справи, 28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» (фактор) та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнт) укладено Договір факторингу №28/1118-01, п.2.1 якого передбачено, що згідно з умовами цього Договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.

У п.1.3 Договору факторингу №28/1118-01 визначено, що право вимоги - всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому.

Пунктом 1.2 Договору факторингу №28/1118-01 визначено, що перелік кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме в реєстрах прав вимоги.

Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному Додатку (п.4.1 Договору факторингу №28/1118-01).

Цей Договір набуває чинності та всі права та обов`язки сторін за цим Договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками сторін, та скріплення печатками (за наявності її у сторони) (п.8.1 Договору факторингу №28/1118-01).

28.11.2019 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Додаткову угоду №19, згідно з якою строк дії Договору продовжено до 31.12.2020. При цьому інші умови Договору залишилися без змін.

31.12.2020 між клієнтом та фактором укладено Додаткову угоду №26 від 31.12.2020 до Договору факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018, яка продовжила строк Договору до 31 грудня 2021 року. У цій Додатковій угоді Договір факторингу №28/1118-01 від 28.11.2018 викладено у новій редакції, проте дата його укладення залишена як 28.11.2018 та №28/1118-01.

31.12.2021 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №27, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови Договору залишилися без змін, відповідно до Договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

31.12.2022 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2023 року. При цьому інші умови Договору залишилися без змін, відповідно до Договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.

31.12.2023 сторони Договору факторингу уклали Додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії Договору до 31 грудня 2024 року.

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги №175 від 05 травня 2022 року на виконання Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (з урахуванням Додаткових угод до нього), укладеного між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», за №406 зазначено боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), кредитний договір №107838160 від 30.12.2021, сума заборгованості: за основним боргом (тіло кредиту) - 12 796,76 грн, за відсотками - 1 244,73 грн; загальна сума заборгованості (сума відступлення грошової вимоги) складає 14 041,49 грн.

Крім того, відповідачка у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що Реєстр прав вимоги №175 від 05.05.2022 є неналежним доказом, оскільки в ньому зазначено, що директор первісного кредитора діяв на підставі довіреності №344 від 05.07.2022, виданої пізніше за дату підписання Реєстру, проте такі доводи є необґрунтованими, оскільки відповідно до умов Договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (з урахуванням Додаткових угод до нього), директор первісного кредитора діяв на підставі статуту. Згідно з ч.1 ст.92 та ч.2 ст.207 ЦК України, юридична особа здійснює свої права через уповноважені органи, а документи від її імені підписуються особами, наділеними відповідними повноваженнями. Отже, зазначення в Реєстрі реквізитів довіреності, виданої після дати його складення, саме по собі не спростовує повноважень директора на підписання документа та не є достатньою підставою для визнання його неналежним доказом. Відповідно до статей 77 та 89 ЦПК України, належність і достовірність доказу підлягають оцінці судом з урахуванням усіх обставин справи та сукупності наданих доказів. Аргументи, викладені у відзиві, спростовують доводи апеляційної скарги у цій частині.

Таким чином, право вимоги стосовно ОСОБА_1 перейшло від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс» в день підписання ними Реєстру прав вимог №175 від 05 травня 2022 року.

30.10.2023 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено Договір факторингу №30/1023-01.

Згідно з п.2.1 Договору факторингу №30/1023-01 від 30 жовтня 2023 року, ТОВ «Таліон Плюс» відступило ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги.

Право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному Додатку (п.4.1 Договору факторингу №30/1023-01).

Відповідно до витягу з Реєстру прав вимоги №2 від 20 грудня 2023 року до Договору факторингу №30/1023-01, укладеного між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Таліон Плюс», за №17424 зазначено боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), кредитний договір №107838160 від 30.12.2021, сума заборгованості: за основним боргом (тіло кредиту) - 12 693,30 грн, за відсотками - 1 244,73 грн; загальна сума заборгованості (сума відступлення грошової вимоги) складає 13 938,03 грн.

Отже, право вимоги стосовно ОСОБА_1 перейшло від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» з моменту підписання ними Реєстру прав вимог №2 від 20 грудня 2023 року.

08.07.2025 між ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та позивачем укладено Договір факторингу №08/07/25-Е.

Згідно з п.1.1 Договору факторингу №08/07/25-Е від 08 липня 2025 року, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступило ТОВ «ФК «Ейс» право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому, до третіх осіб - боржників. Перелік боржників зазначено в реєстрі боржників, який формується згідно з Додатком №1.

Відповідно до п.1.2 Договору факторингу №08/07/25-Е від 08 липня 2025 року, перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з Додатком №2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід`ємною частиною цього Договору.

На підтвердження переходу права вимоги до позивача до матеріалів справи долучено підписаний сторонами Акт прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу №08/07/25-Е від 08 липня 2025 року.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників від 08 липня 2025 року до Договору факторингу №08/07/25-Е від 08 липня 2025 року, укладеного між ТОВ «ФК «Ейс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс», за №2411 зазначено боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ), кредитний договір №107838160 від 30.12.2021, сума заборгованості: за основним боргом (тіло кредиту) - 12 693,30 грн, за відсотками - 1 244,73 грн; загальна сума заборгованості (сума відступлення грошової вимоги) складає 13 938,03 грн.

Таким чином, право вимоги стосовно ОСОБА_1 перейшло від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до ТОВ «ФК «Ейс» з моменту підписання ними Акта прийому-передачі Реєстру Боржників від 08 липня 2025 року.

Разом з цим колегія суддів звертає увагу, що умовами укладених Договорів факторингу передбачено перехід права вимоги з моменту підписання реєстру права вимоги чи акта прийому-передачі реєстру боржників та не пов`язано з оплатою за Договором факторингу, проведення якої відтерміновано на визначений Договором строк. Слід зазначити, що встановлений порядок оплати не впливає на перехід права вимоги за кредитним договором. Це також є ознакою договору відступлення права вимоги (цесії), передбаченого п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, і не свідчить про відсутність права вимоги у позивача, яке він набув на підставі вищевказаних Договорів, за якими право вимоги було передано на умовах відстрочення платежу, що, у свою чергу, відповідає правовим висновкам, висловленим у постановах ВП ВС від 11.09.2018 у справі №909/968/16 та від 08.08.2023 у справі №910/8115/19.

Наведені у відзиві на апеляційну скаргу аргументи знайшли своє підтвердження у матеріалах справи та спростовують доводи скарги.

Так, відповідно до правових висновків, які були висловлені у постанові Верховного Суду від 07.01.2026 у справі №727/2790/25: допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги.

При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги;

Наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав.

Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу.

Майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу;

У договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки).

Майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом.

Повертаючись до обставин цієї справи, колегія суддів звертає увагу, що судом відповідно до наявних у справі доказів встановлено, що за умовами Договору факторингу клієнт на день його укладення зобов`язується відступити фактору права вимоги клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть у майбутньому, які зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. Конкретний перелік кредитних договорів наводиться у відповідних Додатках до Договору, а саме в реєстрах прав вимоги. Право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами реєстру прав вимог по формі, встановленій у відповідному Додатку.

Таким чином, відповідачка безпідставно вважає, що у позивача відсутнє право вимоги. Покликання відповідачки на відповідні правові висновки Верховного Суду щодо необхідності встановлення факту оплати за договором факторингу не можна взяти до уваги, оскільки вони стосувалися інших обставин справи, в яких, на відміну від умов Договорів факторингу у даній справі, така підстава (оплата на день підписання акту прийому-передачі прав вимоги) прямо була передбачена у відповідних договорах. Отже, таке посилання також було нерелевантним до обставин цієї справи.

Крім того, в матеріалах справи містяться платіжні інструкції від 22.12.2023 №5279 за відступлення права вимоги згідно з Реєстром прав вимог №2 від 20 грудня 2023 року, від 17.07.2025 №297, від 12.08.2025 №316, від 13.08.2025 №319 про сплату суми фінансування за Договором факторингу №08/07/25-Е від 08 липня 2025 року, які підтверджують фактичне виконання сторонами умов відповідних Договорів факторингу та здійснення оплати вже після їх укладення.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності безперервного переходу права вимоги з огляду на укладення Договору факторингу №08/07/25-Е від 08 липня 2025 року після закінчення строку дії Договору факторингу №30/1023-01 від 30 жовтня 2023 року є необґрунтованими.

Як вбачається зі встановлених обставин, Договір факторингу №30/1023-01 між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено 30.10.2023 зі строком дії до 31.12.2024. У межах строку дії цього Договору, а саме 20.12.2023, складено Реєстр передачі права вимоги щодо відповідачки.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 та статті 514 ЦК України, заміна кредитора допускається шляхом відступлення права вимоги, при цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Отже, за умови дотримання передбаченого Договором порядку відступлення, право вимоги до відповідачки перейшло від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» у період дії Договору факторингу №30/1023-01 від 30 жовтня 2023 року. Закінчення строку дії цього Договору саме по собі не припиняє вже набутого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» права вимоги та не позбавляє його можливості відступити таке право іншій особі.

Таким чином, укладення ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» Договору факторингу №08/07/25-Е з ТОВ «ФК «Ейс» 08.07.2025, тобто після закінчення строку дії Договору факторингу №30/1023-01 від 30 жовтня 2023 року, саме по собі не свідчить про переривання ланцюга правонаступництва кредиторів. Визначальним є встановлення факту належного переходу права вимоги до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та його подальшого відступлення ТОВ «ФК «Ейс».

За таких обставин наведений довід апеляційної скарги не може бути самостійною підставою для висновку про недоведеність переходу права вимоги до позивача.

Отже, звертаючись до суду з позовом, ТОВ «ФК «Ейс» на підставі положень ЦК України надало належні та допустимі докази, що підтверджують набуття позивачем права вимоги за кредитним договором.

Доводи відповідачки, які полягають у тому, що у матеріалах справи відсутнє повідомлення про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором та будь-яке підтвердження про направлення їй такого повідомлення, є необґрунтованими.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні не вимагає згоди боржника, якщо інше не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 517 ЦК України, боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, а не новому, і таке виконання є належним. Законодавством не встановлено інших правових наслідків у разі неповідомлення боржника про заміну кредитора або ненадання йому доказів відступлення прав вимоги новому кредитору.

У даному випадку передача права вимоги є правомірною та здійснена відповідно до статей 512 та 514 ЦК України. До нового кредитора переходять права первісного кредитора в обсязі та на умовах, що існували на момент передачі, і це не змінює обов`язків боржника. Згідно зі статтею 517 ЦК України, боржник має право не виконувати обов`язок новому кредиторові до отримання доказів передачі прав, проте це не звільняє його від обов`язку погашення заборгованості, оскільки належне виконання боргу первісному кредитору є правомірним.

Правові позиції Верховного Суду, викладені у постановах від 23.09.2015 у справі №6-979цс15, від 14.07.2021 у справі №554/8549/15-ц та від 19.08.2021 у справі №442/933/13-ц підтверджують, що боржник, який не отримав повідомлення про зміну кредитора, не звільняється від обов`язку погашення заборгованості, а лише зберігає право належного виконання первісному кредитору.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачка не виконала зобов`язання ані перед первісним, ані перед новим кредитором, а тому внаслідок неналежного виконання обов`язків із повернення кредиту утворилася заборгованість.

З огляду на наведені обставини та досліджені у справі докази, вбачається, що відбулася заміна кредитодавця на підставі укладеного Договору відступлення права вимоги. У зв`язку з цим до ТОВ «ФК «Ейс» перейшло право вимоги за тілом кредиту у розмірі 19 125,00 грн, оскільки відповідачка фактично отримала кредитні кошти, що підтверджується наданими до суду першої інстанції доказами та не заперечується відповідачкою.

При цьому відповідно до розрахунків заборгованості, наданих позивачем, 13.01.2022, 27.01.2022 та 10.02.2022 позичальницею було здійснено часткове погашення заборгованості на суму 6 328,24 грн, а також кредитором 01.12.2023 було здійснено списання заборгованості на суму 103,46 грн, а тому з відповідачки підлягає стягненню заборгованість у розмірі 12 693,30 грн (за вирахуванням сплачених 6 328,24 грн на погашення заборгованості за кредитом та списаних кредитором 103,46 грн).

Водночас заборгованість за відсотками не підлягає стягненню з відповідачки, оскільки, як було зазначено вище, відсутні належні докази погодження нею умов нарахування процентів. Зокрема, кредитний договір не містить підпису позичальниці, що виключає можливість вважати узгодженими істотні умови кредитного договору в цій частині.

Виходячи з наведеного та обставин справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення щодо спору про стягнення заборгованості стосовно ОСОБА_1 , не виконав вимоги ст.263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості такого рішення, та не надав належної оцінки доводам, викладеним відповідачкою у процесуальних документах щодо цього питання.

Згідно п.п.3, 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги та необхідність зміни рішення суду першої інстанції в частині розміру стягнення, а саме у даному випадку належить стягнути з відповідачки на користь позивача заборгованість за тілом кредиту у розмірі 12 693,30 грн, а в іншій частині у задоволенні позову - відмовити, за його недоведеністю.

Згідно з ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При поданні позову позивачем ТОВ «Юніт Капітал» сплачено судовий збір у розмірі 2 422,40 грн (а.с.9 т.1).

За подання апеляційної скарги відповідачкою ОСОБА_1 сплачено судовий збір у сумі 3 633,00 грн (а.с.155 т.1).

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволено на 91,07 %, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений у суді першої інстанції, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме: 2 422,40 грн ? 91,07 % = 2 206,08 грн.

Разом з тим, оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню (8,93 %) з позивача на користь відповідачки підлягають стягненню понесені нею та документально підтверджені судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги, а саме: 3 633,00 грн ? 8,93 % = 324,43 грн.

З урахуванням викладеного та застосовуючи взаємозалік судових витрат, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню: 1 881,65 грн (2 206,08 ? 324,43) судового збору.

Відповідно до п.п. в) п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції має бути зазначено розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.2 ч.1 ст.374, ст.376, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Немишлянського районного суду м.Харкова від 13 листопада 2025 року змінити.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (код ЄДРПОУ 43453613, адреса: м.Київ, вул.Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд.8) заборгованість за тілом кредиту у розмірі 12 693 (дванадцять тисяч шістсот дев`яносто три) грн 30 копійок.

В іншій частині у задоволенні позову - відмовити, за його недоведеністю.

Перерозподілити судові витрати.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» судовий збір у розмірі 1 881 (одна тисяча вісімсот вісімдесят одна) грн 65 коп.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалося та не переглядалося.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 28 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя В.Б. Яцина

Судді колегії О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук.