Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №646/11206/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

Справа № 646/11206/25 Головуючий суддя І інстанції Чорна Б. М.

Провадження № 22-ц/818/2640/26 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: споживчого кредиту

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів колегії: Маміної О.В., Пилипчук Н.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» Гончаренко Юлії Андріївни на заочне рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 29 грудня 2025 року у справі № 646/11206/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (далі – ТОВ «ФК «Кредит-Капітал») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Договором про надання фінансового кредиту №103874640 від 31.01.2023 у розмірі 6409,34 грн, а також судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.

Позовна заява мотивована тим, що 31.01.2023 між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» був укладений Договір про споживчий кредит №103874640, згідно з умовами якого відповідачка отримала 1700 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів, та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором.

Відповідно до Графіка сплати кредитних коштів (Додаток №1 до кредитного договору №103874640 від 31.01.2023), відповідачкою не було сплачено кредитні кошти, комісії і проценти за користування кредитом у строк, встановлений кредитним договором.

Як зазначено у позові, кредитодавець умови кредитного договору виконав у повному обсязі, надавши відповідачці кредит у сумі, визначеній кредитним договором, що підтверджується платіжним дорученням.

Пункт 7.1 кредитного договору №103874640 від 31.01.2023 визначає, що цей Договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, що ним обумовлені, з моменту переказу кредитних коштів на картковий рахунок позичальника і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Позивачем зазначено, що відповідачка підписала кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно з п.3.2.6 кредитного договору, кредитодавець має право відступати, передавати та будь-яким іншим чином відчужувати, а також передавати в заставу свої права за цим Договором (повністю або частково) на користь третіх осіб в будь-який час протягом строку дії цього Договору без згоди позичальника. Таким чином, відповідно до умов кредитного договору, 27.06.2023 між первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відповідно до чинного законодавства України було укладено Договір відступлення прав вимоги 100-МЛ/Т від 27.06.2023. Відповідно до умов цього Договору відбулося відступлення права вимоги та відповідно до статті 512 ЦК України позивач набув статусу нового кредитора, та отримав право грошової вимоги стосовно осіб, визначених в реєстрі боржників, включно з правом вимоги і за кредитним договором №103874640 від 31.01.2023, що був укладений між кредитодавцем та відповідачкою.

Сума заборгованості відповідачки становить 6409,34 грн, відповідно до виписки з особового рахунка, з них: прострочена заборгованість за сумою кредиту становить – 1411 грн; прострочена заборгованість за сумою відсотків становить – 4675,34 грн; прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту становить – 323 грн.

Позивачем проведено роботу щодо ситуації з погашення наявної заборгованості відповідачки та виконання кредитних зобов`язань, а саме було надіслано письмову Претензію про погашення кредитної заборгованості вих. № 22835928/617 від 16.10.2025, про те відповідачка станом на дату подання позовної заяви заборгованість не сплатила, у зв`язку з чим позивач вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав.

Заочним рішенням Основ`янського районного суду м. Харкова від 29 грудня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» Гончаренко Ю.А. подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи.

Зазначає, що товариство належним чином та в повному обсязі виконало свої зобов`язання за кредитним договором, а саме надало відповідачці грошові кошти в обсязі та у строк, передбачені умовами кредитного договору. На підтвердження факту надання кредитних коштів позивачем до позовної заяви долучено платіжне доручення №58563080 від 31.01.2023 про перерахунок коштів у сумі 1700,00 грн на банківську карту № НОМЕР_1 , номер якої зазначений в пункті 2.1 кредитного договору, а також відомість про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №103874640 від 31.01.2023. Водночас відповідачка своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконала.

Наголошує, що суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, не врахував положення законодавства щодо охорони банківської таємниці, які обмежують можливість позивача самостійно отримати від банку інформацію щодо належності відповідачці платіжної картки та руху коштів за відповідним рахунком. З огляду на зазначене, на підтвердження факту перерахування коштів відповідачці позивачем було надано копію платіжного доручення, відповідно до якого на платіжну картку, зазначену в кредитному договорі, здійснено переказ коштів у розмірі 1700 грн. Якщо суд мав сумніви щодо достовірності доводів позивача стосовно фактичного надання коштів відповідачці, він мав можливість скористатися положеннями ч.7 ст.81 ЦПК України та з власної ініціативи витребувати відповідні докази в банку.

Крім того, зазначає, що відповідачкою не було надано жодних доказів на спростування доводів позивача. Зокрема, відповідачка мала можливість надати виписку за власним банківським рахунком, реквізити якого зазначені в платіжному дорученні, для підтвердження або спростування факту зарахування коштів.

Щодо підтвердження переходу права вимоги звертає увагу, що матеріали справи містять належним чином засвідчені договір відступлення права вимоги, акт приймання-передачі реєстру боржників та платіжну інструкцію №71838 від 27.06.2023. Оскільки реєстр боржників містить персональні дані інших осіб, позивач, з метою їх захисту, надав відповідно до ч.2 ст.95 ЦПК України витяг із реєстру, що містить відомості виключно щодо відповідачки. Зазначений витяг засвідчений печаткою позивача та підписом особи, яка його сформувала, і містить інформацію про відступлення права вимоги щодо відповідачки та номер відповідного договору.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

За правилами ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, предметом позову є вимоги про стягнення боргу в сумі меншій ніж тридцять розмірів прожиткового мінімуму. За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Колегія суддів, відповідно до ст.ст.367, 368 ЦПК України, дослідила матеріали справи, перевірила доводи апеляційної скарги та вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а заочне рішення суду – без змін.

Відповідно до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам заочне рішення суду відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що, встановивши факт укладення кредитного договору, підтверджений наявними у справі доказами, суд не може встановити факт зарахування кредитних коштів на рахунок відповідачки, а відтак – наявність або відсутність заборгованості за кредитним договором.

Суд зазначив, що позивачем не доведено факту перерахування та отримання відповідачкою кредитних коштів у розмірі 1700,00 грн, оскільки платіжне доручення не підтверджує їх успішного зарахування на картковий рахунок. Також суд вказав, що розрахунок заборгованості, витяг із реєстру боржників та договір факторингу самі по собі не підтверджують дійсного розміру та складових заборгованості. Інших доказів на підтвердження позовних вимог позивач не надав, клопотання про витребування додаткових доказів не заявляв.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, вважаючи їх законними та обґрунтованими, такими, що відповідають встановленим у справі обставинам і не спростовуються доводами апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 31.01.2023 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання споживчого кредиту №103874640 (а.с.9-14).

Відповідно до п.1.2 Договору, сума кредиту складає 1700,00 грн.

Відповідно до п.1.3 Договору, кредит надається строком на 105 днів з 31.01.2023 і складається з пільгового та поточного періодів.

З пункту 2.1 Договору вбачається, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_2 *37.

Згідно з п.7.1 кредитного договору, Договір набуває чинності з моменту його укладення в електронній формі, а права та обов`язки сторін, обумовлені, з моменту отримання кредиту, який визначається згідно з Правилами та відповідно до способу надання кредиту, визначеного в п.2.1 цього Договору.

З довідки про ідентифікацію вбачається, що ОСОБА_1 підписала вказаний Договір електронним підписом одноразовим ідентифікатором L92168 31.01.2023 (а.с.16).

Крім того, відповідачка підписала, та тим самим ознайомилася з Графіком платежів за Договором про споживчий кредит №103874640 від 31.01.2023, що є Додатком №1 до Договору та Паспорт споживчого кредиту, що є Додатком №2 до Договору (а.с14-15).

Так, із наданих позивачем документів вбачається, що Договір №103874640 від 31.01.2023 укладено сторонами в електронній формі.

27.06.2023 між первісним кредитором та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал», відповідно до чинного законодавства України, укладений Договір відступлення прав вимоги №100-МЛ/Т (а.с.19-29).

Відповідно до умов цього Договору відбулося відступлення права вимоги та відповідно до статті 512 ЦК України позивач набув статусу нового кредитора, та отримав право грошової вимоги стосовно осіб, визначених в реєстрі боржників, включно з правом вимоги і за кредитним договором №103874640 від 31.01.2023, що був укладений між кредитодавцем та відповідачкою.

Проте позивачем на підтвердження заявлених вимог про стягнення заборгованості за Договором про споживчий кредит №103874640 від 31.01.2023 не долучено належних доказів, які підтверджують виконання позикодавцем взятих на себе зобов`язань щодо зарахування коштів на рахунок відповідачки, а також те, що такий переказ є завершеним.

Отже, у цій справі, констатуючи факт укладення кредитного договору, суд зазначив, що не може встановити факт зарахування кредитних коштів на рахунок відповідачки, а відтак – наявність або відсутність заборгованості за кредитним договором.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76, 77 ЦПК України).

Згідно з вимогами статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Встановлені судом першої інстанції обставини та висновки про укладення вищевказаного договору не оскаржуються, а тому відповідно до ст.367 ЦПК України колегія суддів їх не перевіряє.

Поряд із цим матеріали справи не містять належних і достатніх доказів видачі первісним кредитором та отримання відповідачкою кредитних коштів.

Законом України «Про платіжні послуги» визначено, що безготівкові розрахунки – це перерахування коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів через надавачів платіжних послуг на підставі платіжної інструкції.

Ініціатором платіжної операції є особа, яка формує та/або подає відповідну платіжну інструкцію, а отримувачем є особа, на рахунок якої зараховуються кошти. Платіжна операція здійснюється через надавача платіжних послуг у межах визначеної законодавством платіжної інфраструктури.

Відповідно до Закону, надання фінансових платіжних послуг здійснюється банками та іншими надавачами платіжних послуг за наявності відповідного правового статусу та у встановленому законом порядку.

Таким чином, законодавством передбачено, що переказ коштів є завершеною платіжною операцією лише за умови її фактичного виконання надавачем платіжних послуг, що підтверджується відповідними даними платіжної системи.

Згідно з ч.1 ст.29 Закону країни «Про фінансові послуги та фінансові компанії» фінансова компанія – це фінансова установа, яка на підставі відповідної ліцензії має право здійснювати діяльність з надання одного або декількох з таких видів фінансових послуг: 1) надання коштів та банківських металів у кредит; 2) надання гарантій; 3) факторинг; 4) фінансовий лізинг; 5) торгівля валютними цінностями; 6) фінансові платіжні послуги з переказу коштів без відкриття рахунку та/або із здійснення еквайрингу платіжних інструментів.

До 01 серпня 2022 року діяла Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 (далі за текстом – Інструкція №22), яка в подальшому була замінена Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг, затвердженою Постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163 (далі за текстом – Інструкція №163).

Відповідно до Інструкції №22, платіжне доручення – розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача; платник - особа, з рахунку якої ініціюється переказ коштів або яка ініціює переказ шляхом подання до банку або іншої установи - члена платіжної системи документа на переказ готівки разом з відповідною сумою коштів; отримувач/одержувач - особа, на рахунок якої зараховується сума переказу або яка отримує суму переказу в готівковій формі; сума переказу - відповідна сума коштів, яка в результаті переказу має бути зарахована на рахунок отримувача або видана йому в готівковій формі.

Платники та стягувачі оформляють доручення/розпорядження про списання коштів з рахунків на відповідних бланках розрахункових документів, форма та порядок оформлення яких визначаються Інструкцією №22.

Відповідно до приписів пункту 6 розділу І Інструкції №163, платіжна інструкція – розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції; платіжна операція – будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього; платник – особа, з рахунку якої ініціюється платіжна операція на підставі платіжної інструкції; сума платіжної операції – відповідна сума коштів, яка в результаті виконання платіжної операції повинна бути зарахована на рахунок отримувача або видана отримувачу в готівковій формі.

На підтвердження надання відповідачці та зарахування на її банківську картку кредитних коштів у розмірі 1700,00 грн позивачем надано суду платіжне доручення №58563080 від 31.01.2023, у якому повідомляється про зарахування 31.01.2023 суми 1700,00 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 , а отримувачем коштів зазначено ОСОБА_1 , а також відомості про щоденні нарахування та погашення за Договором №103874640 від 31.01.2023, що не відповідають вимогам законодавства до первинних бухгалтерських документів, які підтверджують перерахування первісним кредитором грошових коштів позичальнику. Таким документом є виписка з банківського рахунку первинного кредитора про здійснення відповідної грошової операції на користь позичальника, або платіжна інструкція з відміткою банку про здійснення операції та іншою інформацією, яка передбачена згаданою Інструкцією №163.

Такий висновок ґрунтується на особливостях бухгалтерського оформлення безготівкових грошових операцій первісним кредитором у цій справі, який не є банківською фінансовою установою, а також на правових висновках, викладених у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року у справі №161/16891-15 (провадження №61-517св18) про стягнення заборгованості за кредитним договором. Згідно з цими висновками, кредитор зобов`язаний довести факт отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором, що підтверджує наявність заборгованості та її розмір, шляхом подання первинних документів, оформлених відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до зазначеної норми Закону, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно з п.62 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або надсилання клієнту.

Відтак виписка з рахунку особи, яка відповідає зазначеним вимогам та надана відповідно до вимог закону, є документом, що може бути доказом і який суд має оцінити відповідно до вимог цивільного процесуального закону при перевірці доводів щодо реального виконання кредитного договору.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18, від 25 травня 2021 року у справі №554/4300/16-ц, від 26 травня 2021 року у справі №204/2972/20, від 13 жовтня 2021 року у справі №209/3046/20, від 01 червня 2022 року у справі №175/35/16-ц, від 04 вересня 2024 року у справі №426/4264/19.

Проте ані з наданого позивачем платіжного доручення, ані з інших наявних у матеріалах справи доказів, з урахуванням обов`язкових у таких випадках стандартів бухгалтерського обліку, неможливо встановити, що відповідний переказ фактично був здійснений у безготівковій формі за рахунок грошових коштів первісного кредитора на користь відповідачки на підставі вищевказаного кредитного договору. Надані позивачем на підтвердження виконання первісним кредитором обов`язків за укладеним між сторонами кредитним договором документи не містять інформації щодо номера рахунку отримувача, а містять неповний номер картки. Також, за відсутності на них відмітки банку про здійснення відповідної грошової операції у безготівковій формі вони не є належними доказами фактичного виконання умов кредитного договору щодо передачі кредитних коштів первісним кредитором (ТОВ «Мілоан») та їх отримання позичальником ( ОСОБА_1 ), що є необхідною умовою для виникнення зобов`язань у позичальника згідно з умовами цього Договору.

Платіжне доручення, яке фактично є розпорядженням ТОВ «Мілоан» на користь надавача платіжних послуг для здійснення переказу коштів, не є належним і достатнім доказом на підтвердження здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів ОСОБА_1 , а зазначена в ньому інформація не відповідає вимогам бухгалтерського обліку до таких документів. Надане позивачем платіжне доручення за відсутності в ньому відповідної відмітки банку про проведення зазначеної грошової операції не є первинним бухгалтерським документом, який фіксує здійснення платежу та є необхідним для підтвердження таких юридичних фактів. Сам по собі факт складання або подання платіжного доручення (інструкції), без підтвердження реального проведення такої операції у безготівковій формі через банківську установу, не є належним підтвердженням зарахування коштів кредитора на рахунок їх отримувача.

Наведені з цього приводу висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та відповідають змісту пункту 37 розділу ІІ Інструкції №163 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) про те, що платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити такі обов`язкові реквізити: 1) дату складання і номер; 2) унікальний ідентифікатор платника або найменування/прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), код платника та номер його рахунку; 3) найменування надавача платіжних послуг платника; 4) суму цифрами та словами; 5) призначення платежу; 6) підпис(и) платника; 7) унікальний ідентифікатор отримувача або найменування/прізвище, власне ім`я, по батькові (за наявності), код отримувача та номер його рахунку; 8) найменування надавача платіжних послуг отримувача.

Вказівки щодо особливостей заповнення реквізитів платіжної інструкції, оформленої в паперовій або електронній формі (додаток до Інструкції №163 (пункт 10 розділу I)), передбачають наявність такої інформації у платіжних інструкціях, зокрема: платіжна інструкція засвідчується підписами [власноручним(ими)/електронним(ими)] уповноваженого працівника надавача платіжних послуг, який оформив платіжну інструкцію, та працівника, на якого покладено функції контролера. У разі перерахування коштів на рахунки отримувачів (фізичних та юридичних осіб), які відкриті в іншого надавача платіжних послуг, платіжна інструкція засвідчується підписом(ами) [власноручним(ими)/електронним(ими)] уповноваженого(их) працівника(ів) надавача платіжних послуг, визначеного(их) внутрішніми документами надавача платіжних послуг (п.19 Інструкції №163).

Те саме стосується і відомості про щоденні нарахування та погашення за Договором №103874640 від 31.01.2023, яка є розрахунком заборгованості, поданим позивачем, оскільки він є похідним, обробленим документом, складеним на підставі первинних даних, а не первинним документом бухгалтерського обліку, у розумінні ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а відтак не може вважатися належним та достовірним доказом наявності та розміру заборгованості.

За відсутності таких первинних документів суд позбавлений можливості перевірити реальність господарських операцій, у тому числі факт отримання відповідачкою кредитних коштів, у зв`язку з чим доводи представника позивача щодо наявності заборгованості є недоведеними.

У зв`язку з цим колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у справі відсутні належні докази перерахування та отримання відповідачкою кредиту в розмірі 1700,00 грн за кредитним договором №103874640 від 31.01.2023, та щодо недоведеності права вимоги у позивача за таким договором кредиту.

Додатки до позовної заяви без банківської виписки з особового рахунку ОСОБА_1 не підтверджують факту отримання відповідачкою кредитних коштів.

В апеляційній скарзі зазначено також про те, що положення законодавства щодо охорони банківської таємниці обмежують можливість позивача самостійно отримати від банку інформацію щодо належності відповідачці платіжної картки та руху коштів за відповідним рахунком, а суд, маючи сумніви щодо достовірності доводів позивача стосовно фактичного надання коштів відповідачці, мав можливість з власної ініціативи витребувати відповідні докази в банку.

Проте колегія суддів відхиляє зазначені доводи, оскільки суд не наділений повноваженнями самостійно збирати докази у справі. Водночас позивач клопотань про витребування таких доказів не заявляв, незважаючи на наявність достатнього часу для реалізації відповідного процесуального права.

Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми процесуальними правами щодо доведеності позовних вимог і, відповідно, несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням або невчиненням ним процесуальних дій. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №755/18920/18.

З урахуванням викладеного судом правильно зроблено висновок, що позивачем не доведено фактів перерахування та отримання кредитних грошей відповідачкою, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення з цих підстав.

З огляду на недоведеність факту отримання відповідачкою кредитних коштів та, як наслідок, відсутність у позивача права вимоги за кредитним договором, дослідження інших доводів апеляційної скарги не має правового значення для вирішення справи.

Відтак, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Отже, оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи скарги цього висновку не спростовують, то відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції.

Так як апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судового збору, сплаченого у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381-384, 389 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» Гончаренко Юлії Андріївни залишити без задоволення.

Заочне рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 29 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 28 жовтня 2026 року.

Головуючий –

В.Б. Яцина

Судді -

О.В. Маміна

Н.П. Пилипчук.