Суд: Херсонський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Адмінправопорушення
Категорія: Розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №766/12905/26
Суддя: Склярська І. В.
ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Єдиний унікальний номер справи: 766/12905/26
Номер провадження 33/819/190/26
ПОСТАНОВА
Іменем України
29 жовтня 2026 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд у складі судді Склярської І.В., розглянувши матеріали про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Херсонського міського суду Херсонської області від 30 вересня 2026 року, під головуванням судді Бугріменка В.В.
у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , освіта вища, РНОКПП НОМЕР_2 ,
за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП,
встановив:
При обставинах, зазначених в протоколі про адміністративне правопорушення 02.08.2026 близько 17:17 год., у АДРЕСА_2 , в умовах особливого періоду, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_1 виконував обов`язки військової служби з явними ознаками алкогольного сп`яніння. Від проходження в установленому порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 відмовився.
Постановою Херсонського міського суду Херсонської області від 30 вересня 2026 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (одна тисяча) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень.
Не погоджуючись з вищевказаною постановою, особа, яка притягується до адміністративної відповідальності , ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції, а провадження у справі закрити, у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.
Також, ОСОБА_1 окремо подав клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Херсонського міського суду Херсонської області від 30 вересня 2026 року .
В обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження апелянтом вказано, що повний текст оскаржуваної постанови, який би надавав змогу, навести обґрунтування незгоди з мотивами та висновками суду першої інстанції, захисник отримав 03.10.2026 року. Крім того, десятий день оскарження судового рішення припадав на 10.10.2026 року, що є вихідним днем, а наступним робочим днем був понеділок – 12.10.2026 року, та відповідно в цей день, 12.10.2026 о 16-50 год. направлено апеляційну скаргу на офіційну адресу Херсонського апеляційного суду. У зв`язку з наведеним вважає, що питання дотримання строку апеляційного оскарження має оцінюватися з урахуванням не лише дати надходження скарги через суд першої інстанції, а й факту її первинного направлення 12.10.2026 року.
На доведення доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилався на те, що висновок суду першої інстанції не відповідає дійсним обставинам справи, а саме:
-судом не доведено, що саме 17 год.17 хв. 02.08.2026 ОСОБА_1 виконував обов`язки військової служби. Так, матеріали справи мали містити належні докази не просто того, що він є військовослужбовцем і того дня виконував певне завдання, а того, що саме о 17 год 17 хв. 02.08.2026, саме у місці його фактичного перебування, він виконував конкретні обов`язки військової служби. ІНФОРМАЦІЯ_2 підтверджено, що у матеріалах відсутні окремі рапорти, повідомлення, завдання наряду чи інші документи, які містили б відомості щодо підстав виїзду працівників ВСП, часу отримання відповідної інформації та часу їх прибуття, інформації щодо місця першого контакту з ним; лист військової частини НОМЕР_1 не є достатнім доказом виконання ним бойового розпорядження саме 17год.17 хв.;
-порушено встановлену законом послідовність проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння. Первинний огляд, відповідно до вимог ст. 266-1 КУпАП, не проводився взагалі; йому не пропонувалося пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою технічних засобів на місці події;
- направлення до закладу охорони здоров`я за встановленою формою у матеріалах справи відсутнє;
-медичні документи складені не за спеціальними формами для військовослужбовців, що фактично судом визнано, але оцінено як несуттєве;
-суд застосував критерій «істотності порушення», якого ст. 266-1 КУпАП не передбачає. Це є однією з основних юридичних помилок оскаржуваної постанови. Суд послідовно визнав: відсутність направлення; використання неналежних форм медичних документів; відсутність первинного огляду спеціальним технічним засобом; відсутність відеозапису; недотримання двогодинного строку доставки, однак кожне порушення окремо оцінив через власноруч сформований критерій його «істотності»
-порушено встановлений двогодинний строк доставки до закладу охорони здоров`я. Відповідно до спеціального Порядку №241 доставлення військовослужбовця до закладу охорони здоров`я має бути забезпечено не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для огляду, проте з урахуванням матеріалів справи доставлено через приблизно 2 години 38 хвилин ( 17:17- 19:55);
-відсутність відеофіксації також повинна оцінюватися у сукупності з іншими порушеннями;
-протокол про адміністративне правопорушення сам по собі не може усунути недоведеність фактичних обставин справи;
-сукупність порушень виключає можливість визнання доведеною об`єктивної сторони правопорушення;
-вину не доведено належними, допустимими та достатніми доказами;
-висновок щодо наявності складу адміністративного правопорушення є передчасним та необґрунтованим.
Апелянтом також наведено судову практику суду апеляційної інстанції, на яку він вважає необхідно звернути увагу та застосувати та додано до апеляційної скарги документи, які надавалися суду першої інстанції.
Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження, суд зазначає наступне.
Частиною 2 ст. 294 КУпАП визначено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу.
Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Особа, яка подала апеляційну скаргу, може клопотати про поновлення їй строку на подання апеляційної скарги, вказавши поважні причини, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду. Під поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи є об`єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, пов`язані дійсно з істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливлювали або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначний законом строк. Такі обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами. Обов`язок доведення поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення покладено на скаржника.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2010 року Суд вказав, що необґрунтоване поновлення строку оскарження остаточного рішення по справі зі спливом значного періоду часу без обґрунтованих підстав порушує принцип правової визначеності, і як наслідок тягне порушення ст.6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Право на справедливий судовий розгляд, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.
Судом апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта щодо наявності підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, оскільки вони є доведеними та обґрунтованими.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 , перевіривши доводи апеляційної скарги, докази у справі, суд дійшов наступного висновку.
Згідно положень ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до частини сьомої статті 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Апеляційний суд може дослідити нові докази, які не досліджувалися раніше, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до місцевого суду або необґрунтованим відхилення їх місцевим судом.
Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до положень ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, які мають значення для правильного вирішення справи.
Суд першої інстанції, виснуючи про винуватість ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення за ч.3 ст. 172-20 КУпАП здійснив усі необхідні процесуальні дії: заслухав пояснення особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, свідка, доводи захисника, дослідив наявні в матеріалах справи докази, а саме:
- протокол про адміністративне правопорушення ОДХ №135, відповідно до якого 02.08.2026 близько 17:17 год., в АДРЕСА_2 , в умовах особливого періоду, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_1 виконував обов`язки військової служби з явними ознаками алкогольного сп`яніння. Від проходження в установленому порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 відмовився;
- висновок КНП «Херсонський обласний заклад з надання психіатричної допомоги» ХОР від 02.08.2026 за №1664/В, з якого вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння;
- письмові пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , відповідно до яких, 02.08.2026 ними було доставлено ОСОБА_1 з ознаками алкогольного сп`яніння до медичного закладу, де в їх присутності останній відмовився від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння;
- витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №67 від 28.02.2026 та військовим квитком, згідно яких ОСОБА_1 проходить військову службу у зазначеній військовій частині;
- лист командира військової частина НОМЕР_1 за №1364/1730 від 11.09.2026, з якого вбачається, що молодший сержант ОСОБА_1 02.08.2026, в тому числі о 17:17 год., був залучений до виконання бойового розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 від 01.08.2026 №1636 дск;
Суд апеляційної інстанції зазначає, що всі доводи, викладені в апеляційній скарзі були наведені ОСОБА_1 та його захисником Величком М.М. суду першої інстанції, який їх встановлював, досліджував, надавав оцінку.
Так, суд першої інстанції в достатній мірі дослідив та надав належну оцінку доводу ОСОБА_1 про не доведення виконання ним обов`язків військової служби саме о 17:17, 02.08.2026.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби, зокрема, поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 та проходить військову службу в умовах воєнного стану. Суд першої інстанції встановив, що , 01.08.2026 ОСОБА_1 було доведено бойове розпорядження на виконання визначених завдань, які він виконував і 02.08.2026. Після виконання зазначених завдань ОСОБА_1 прибув до квартири, в якій проживає. При цьому, за його власними поясненнями, він перебував там не у зв`язку з припиненням проходження військової служби чи перебуванням у відпустці, а як військовослужбовець, який продовжував проходити військову службу. Крім того, у квартирі разом із ним перебував інший військовослужбовець.
Суд першої інстанції правильно виснував, що сам по собі факт перебування військовослужбовця поза межами військової частини не означає припинення виконання ним обов`язків військової служби. Закон прямо передбачає можливість виконання таких обов`язків поза військовою частиною, якщо перебування в іншому місці відповідає обов`язкам військовослужбовця. При цьому з матеріалів справи не вбачається, що 02.08.2026 ОСОБА_1 перебував у відпустці, був звільнений від виконання обов`язків військової служби, перебував на лікуванні або на нього поширювалися інші передбачені законом обставини, за яких виконання обов`язків військової служби не здійснюється. Навпаки, відповідно до листа командира військової частини ОСОБА_1 був залучений до виконання бойового розпорядження від 01.08.2026 №1636 дск. Вказаний факт підтвердив і ОСОБА_1 у судовому засіданні. Відповідно до повідомлення командира військової частини, бойове розпорядження стосувалося і 02.08.2026.
Доводи апелянта полягають у незгоді з висновками суду першої інстанції, який їх зробив ретельно дослідивши усі надані докази.
Доводам апеляційної скарги щодо порушення встановленої законом послідовності проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння, не проведення первинного огляду відповідно до вимог ст. 266-1 КУпАП, не пропонування пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою технічних засобів на місці події; відсутності у матеріалах справи направлення до закладу охорони здоров`я за встановленою формою; складання медичних документів не за спеціальними формами для військовослужбовців суд першої інстанції надав оцінку з посиланням на встановлені обставини справи та докази.
Так, суд обґрунтовано виснував, що положення ч.2 ст.266-1 КУпАП не можуть тлумачитися як таке, що зобов`язує за будь-яких обставин проводити огляд безпосередньо на місці, оскільки за відсутності спеціального технічного засобу або неможливості його застосування, первинний огляд із використанням такого засобу провести фактично неможливо. За таких обставин направлення військовослужбовця до закладу охорони здоров`я для проведення огляду відповідає меті та змісту ст. 266-1 КУпАП, оскільки саме медичний огляд забезпечує можливість об`єктивного встановлення наявності чи відсутності стану сп`яніння у випадку, коли проведення первинного огляду уповноваженою посадовою особою неможливе або коли особа не погоджується на його проведення або з результатом такого огляду. У даному випадку направлення ОСОБА_1 до закладу охорони здоров`я не було наслідком його відмови від проведення первинного огляду, а було зумовлене неможливістю проведення такого огляду із використанням спеціального технічного засобу. Отже, сама по собі відсутність первинного огляду із застосуванням спеціального технічного засобу не свідчить про порушення порядку огляду.
Суд першої інстанції погодився з доводами сторони захисту, що медичні документи щодо ОСОБА_1 складені не за спеціальними формами, визначеними вказаним Порядком для військовослужбовців, а з використанням бланків, передбачених Інструкцією щодо виявлення ознак алкогольного сп`яніння у водіїв. Та обґрунтовано зазначив, що водночас із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння, у зв`язку з чим медичний огляд фактично не проводився. У відповідному Висновку зафіксовано лише факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду, без встановлення стану алкогольного чи іншого сп`яніння.
Зазначивши, що в матеріалах справи відсутнє направлення військовослужбовця до закладу охорони здоров`я за встановленою пункт 6 розділу I Порядку № 241 формою, суд дійшов висновку, що відсутність направлення не перешкодила встановленню фактичних обставин справи, оскільки ОСОБА_1 не заперечує факту його направлення до закладу охорони здоров`я для проходження огляду. При цьому суд констатував, що саме по собі зазначене порушення не позбавило ОСОБА_1 передбачених законом процесуальних гарантій, а тому не є істотним. Крім того, ОСОБА_1 погодився поїхати до закладу охорони здоров`я та прибув туди разом із ОСОБА_2 . Таким чином, можливість встановлення стану сп`яніння у встановленому законом порядку йому була забезпечена.
Наведені висновки суду першої інстанції не суперечать встановленим обставинам справи, встановленню факту відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан сп`яніння у медичному закладі, право та обов`язок огляду у якому надано законом.
Доводи апелянта про порушення встановленого двогодинного строку доставки до закладу охорони здоров`я, оскільки відповідно до спеціального Порядку №241 доставлення військовослужбовця до закладу охорони здоров`я має бути забезпечено не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення підстав для огляду, проте з урахуванням матеріалів справи доставлено через приблизно 2 години 38 хвилин ( 17:17- 19:55) були предметом дослідження суду першої інстанції, внаслідок чого суд вказав, що відповідно до пункту 16 Порядку такий строк встановлено з метою забезпечення достовірності результатів огляду військовослужбовця, який має бути проведений у закладі охорони здоров`я. Встановлена вимога щодо доставлення особи до закладу охорони здоров`я не пізніше ніж протягом двох годин пов`язана саме з необхідністю своєчасного проведення огляду та забезпечення достовірності його результатів. У цьому випадку ОСОБА_1 від проходження огляду в закладі охорони здоров`я відмовився, у зв`язку з чим огляд фактично не проводився та його результати не визначалися. Відтак недотримання двогодинного строку доставлення не могло вплинути на достовірність результатів огляду, оскільки такі результати відсутні, а предметом доказування у справі є факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду. За таких обставин саме по собі недотримання двогодинного строку доставлення до закладу охорони здоров`я не має значення для встановлення факту відмови ОСОБА_1 від проходження огляду.
Наведені доводи апеляційної скарги в цій частині не надають підстав вважати зазначений висновок суду першої інстанції необґрунтованим.
Суд першої інстанції надав оцінку доводам ОСОБА_1 та його захисника щодо відсутності відеофіксації у сукупності з іншими обставинами та доказами у справі, зазначивши, її здійснення було неможливим у зв`язку з відсутністю відповідних технічних засобів. Водночас факт відмови ОСОБА_1 від проходження огляду був засвідчений двома свідками, які були присутні під час відповідної процедури. Таким чином, відсутність відеофіксації за наведених обставин сама по собі не свідчить про недотримання встановленого порядку та не позбавляє суд можливості оцінити факт відмови особи від проходження огляду на підставі інших наявних у справі доказів, зокрема показань свідків та складених медичних документів. Вказані дії відповідають п.17 Положення, згідно якого у разі відмови військовослужбовця від проведення огляду в закладі охорони здоров`я уповноважена посадова особа із застосуванням спеціальних технічних засобів відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів - у присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп`яніння і дії військовослужбовця щодо ухилення від огляду.
Підстав вважати наведені висновки суду першої інстанції необґрунтованими, судом апеляційної інстанції не встановлено.
Відповідальність за ч.3 ст.172-20 КУпАП настає в разі дій, передбачених частинами першою або другою цієї статті, що вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі самі порушення, або в умовах особливого періоду.
Відповідно до ч.1 ст.172-20 КУпАП об`єктивна сторона даного правопорушення може виражатися у вчиненні таких дій: розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об`єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.
Тобто, відмова військовослужбовця, який виконує обов`язків військової служби, від проходження огляду на стан сп`яніння утворює об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-20 КУпАП.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про оборону України», особливий період це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно Указу Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, на території України було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.
Суд першої інстанції виснував, що оскільки військовослужбовець ОСОБА_1 під час особливого періоду виконував обов`язки військової служби з ознаками алкогольного сп`яніння, він відмовився від проходження в установленому порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння, його дії утворюють об`єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-20 КУпАП, а отже в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбачений ч.3 ст.172-20 КУпАП.
Підстав вважати недоведеною об`єктивну сторону правопорушення судом апеляційної інстанції не встановлено.
Фактично доводи апеляційної скарги повторюють усі наведені ОСОБА_1 та його захисником суду першої інстанції заперечення підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності та незгоду з висновками суду першої інстанції щодо досліджених доказів, наведених доводів, належну оцінку яким дав суд.
Апеляційний суд вважає за можливе зазначити, що матеріалами справи достовірно доведено відмову ОСОБА_1 від проходження медичного огляду на стан сп`яніння у медичному закладі за що саме настає адміністративна відповідальність. Право ОСОБА_1 на доведення/спростування свого стану йому було надано, тобто при запропонуванні йому пройти огляд на стан сп`яніння в медичному закладі його право не було порушено. А відсутність спеціального технічного засобу для первинного огляду на стан сп`яніння, складення медичних документів не за спеціальною формою не вплинуло на саму суть порушення: відмова від проходження медичного огляду на стан сп`яніння в медичному закладі, до якого ОСОБА_1 погодився щоб його доставили у тому рахунку внаслідок відсутності спеціального технічного засобу для первинного огляду.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 окрім доводів апеляційної скарги, закінчення його робочого дня на той час, а отже не доведення виконання обов`язків військової служби, пояснив, що відмовився від огляду на стан сп`яніння , бо не вважав що знаходився у стані алкогольного сп`яніння «тому і відмовився від цих моментів».
З огляду на викладене, зібрані у справі докази в їх сукупності підтверджують наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 173-20 КУпАП, що не спростовано доводами апеляційної скарги, а тому відсутні підстави для задоволення поданої апеляційної скарги, скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі на підставі п.1 ст.247 КУпАП.
Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року, суди застосовують рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. Дотримуючись вимог вищенаведеного закону суд апеляційної інстанції бере до уваги наступну практику Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Ісмаїлов проти Росії» від 06 листопада 2008 року зазначив, що згідно з принципом верховенства права однією з підвалин демократичного суспільства, який закріплений в усіх статтях Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, при розгляді справи та призначенні стягнення потрібно досягти справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи, щоб під час відповідного втручання був дотриманий принцип законності і воно не було свавільним, тобто стягнення повинне бути пропорційним, воно має відповідати тяжкості скоєного правопорушення, а також його наслідкам.
Адміністративне стягнення, накладене на ОСОБА_1 в межах санкції ч.3 ст. 173-20 КУпАП, а відтак, з урахуванням поновлення строку на апеляційне оскарження приходжу до висновку про необхідність залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови судді, без змін.
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд,
постановив:
Заяву особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Херсонського міського суду Херсонської області від 30 вересня 2026 року.
Апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Херсонського міського суду Херсонської області від 30 вересня 2026 року – залишити без задоволення.
Постанову Херсонського міського суду Херсонської області від 30 вересня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 173-20 КУпАП – залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя
Херсонського апеляційного суду І.В. Склярська
Оригінал: reyestr.court.gov.ua