Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №127/5445/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/5445/26

Провадження № 22-ц/801/2670/2026

Категорія: 68

Головуючий у суді 1-ї інстанції Медяна Ю. В.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 жовтня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів: Войтка Ю.Б., Міхасішина І.В.

з участю секретаря судового засідання Кахно О.А.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2

апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Опольської Наталі Михайлівни

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 вересня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Медяної Ю.В.,

у справі №127/5445/26

за позовом ОСОБА_1 (позивач)

до ОСОБА_2 (відповідач)

за участі Служби у справах дітей Вінницької міської ради (третя особа)

про встановлення факту самостійного утримання дитини,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся в міський суд з позовом до ОСОБА_2 , за участі Служби у справах дітей Вінницької міської ради про встановлення факту самостійного утримання дитини, обґрунтовуючи вимоги тим, що вони із відповідачкою з 10.07.2012 перебували у шлюбі, від якого у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

16 квітня 2024 року шлюб був розірваний і з того часу дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні, тоді як мати дитини 08.03.2022 виїхала за кордон і з того часу не цікавиться сином, не підтримує з ним зв`язок, не бере участі у його вихованні та утриманні.

Встановлення вказаного факту необхідне позивачу для реєстрації місця проживання дитини разом з ним, можливості виїзду дитини за кордон для участі в конкурсах та оформлення статусу «одинокий батько», що і стало підставою для звернення до суду.

За вказаних підстав просив встановити факт того, що він одноосібно виховує та утримує малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду першої інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 вересня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач ОСОБА_1 через представника - адвоката Опольську Н.М. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на необґрунтованість судового рішення та неповне встановлення судом усіх обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм процесуального права, просить скасувати його та ухвалити нове про задоволення вимог.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що суд першої інстанції дійшов передчасного та недостатньо обґрунтованого висновку про належну участь відповідачки у вихованні дитини, оскільки не оцінив фактичного обсягу, систематичності та змісту її участі у житті дитини у порівнянні з фактичним обсягом батьківських обов`язків, які постійно та самостійно виконує позивач. Суд фактично надав визначального значення окремим проявам участі відповідачки в житті дитини, зокрема телефонному спілкуванню та передачі подарунка, однак не встановив, чи охоплює така участь реальне та систематичне виконання передбачених законом батьківських обов`язків щодо догляду, виховання, навчання, лікування, розвитку та матеріального забезпечення дитини. Натомість сукупність доказів у справі свідчить, що саме позивач фактично забезпечує дитину, здійснює її щоденний догляд, задовольняє її побутові та матеріальні потреби, організовує лікування, розвиток та інші необхідні заходи, пов`язані з належним забезпеченням життя дитини. Таким чином, суд першої інстанції не встановив реального розподілу батьківських обов`язків між сторонами та не здійснив належного порівняльного аналізу фактичної участі кожного з батьків, що призвело до помилкового висновку про відсутність самостійного виховання дитини позивачем. Щодо відповідачки дійсно винесений судовий наказ про стягнення аліментів на дитину, однак вказаний судовий наказ не був пред`явлений до примусового виконання. Водночас сам факт існування такого судового наказу не свідчить про фактичне виконання відповідачкою обов`язку щодо утримання дитини та не підтверджує здійснення нею реальних платежів на користь дитини. При цьому матеріали справи не містять жодних доказів добровільної сплати відповідачкою аліментів, які б дозволяли встановити факт, періодичність та розмір фактично сплачених коштів. Таким чином, навіть за умови існування судового наказу про стягнення аліментів, суд мав встановити, чи виконувала Відповідачка визначений ним обов`язок фактично, а не обмежуватися самим фактом існування такого судового наказу.

Щодо визначення змісту поняття «самостійне виховання дитини» та критеріїв його встановлення, то особливо гостро на думку апелянта ця проблема проявляється у випадках, коли другий з батьків формально не позбавлений батьківських прав, однак тривалий час не бере участі у вихованні дитини, не проживає з нею, не забезпечує її матеріально та фактично самоусунувся від виконання батьківських обов`язків. Відтак самостійне виховання повинно визначатися не через формальний сімейний статус батьків, а через фактичний обсяг виконання батьківських обов`язків одним із них та реальну участь іншого з батьків у житті дитини у порівнянні з фактичним обсягом батьківських обов`язків, які постійно та самостійно виконує позивач. Суд фактично надав визначального значення окремим проявам участі відповідачки, зокрема телефонному спілкуванню та передачі подарунка, однак не встановив, чи охоплює така участь реальне та систематичне виконання передбачених законом батьківських обов`язків щодо догляду, виховання, навчання, лікування, розвитку та матеріального забезпечення дитини.

Натомість на думку апелянта сукупність доказів у справі свідчить, що саме позивач фактично забезпечує дитину, здійснює її щоденний догляд, задовольняє її побутові та матеріальні потреби, організовує лікування, розвиток та інші необхідні заходи, пов`язані з належним забезпеченням життя дитини.

Таким чином, суд першої інстанції не встановив реального розподілу батьківських обов`язків між сторонами та не здійснив належного порівняльного аналізу фактичної участі кожного з батьків, що призвело до помилкового висновку про відсутність самостійного виховання дитини позивачем.

Узагальнені доводи і заперечення інших учасників справи

Відзиви на апеляційну скаргу суду учасниками справи не подані, проте їх відсутність не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції - частина 3 статті 360 ЦПК України.

Провадження у справі в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 29 вересня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, а ухвалою суду від 06 жовтня 2026 року закінчено підготовчі дії та призначено справу до розгляду.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 і його представник - адвокат Опольська Н.М. вимоги апеляційної скарги підтримали на умовах, викладених у ній, і просили задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 , повідомлена про дату, час і місце судового засідання за адресою зареєстрованого в установленому законом порядку місцем проживання, до суду не з`явилася.

Інші учасники справи, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду апеляційної інстанції не з`явилися, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Встановлені судом першої інстанції обставини

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (в копії).

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16.04.2024 у справі № 127/3953/24 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 10.07.2012

З копії характеристики ОСОБА_3 , виданої 28.01.2026 №02-18/29 КЗ «Вінницька початкова школа № 5», батько дитини ОСОБА_1 відвідує батьківські збори та бере участь в обговоренні питань життя класного колективу. Протягом трьох років навчання мати учня, ОСОБА_2 , не з`являлася в школі.

Відповідно до копії довідки № 32, виданої 10.02.2026 КЗ «Вінницький міський палац дітей та юнацтва імені Л.Ратушної», ОСОБА_3 відвідує гурток ансамблю спортивного бального танцю «Грація» з 01.09.2025. Батько спілкується з педагогом, цікавиться успіхами сина, відвідує батьківські збори та бере участь у заходах колективу.

Згідно з копією довідки № 2297 від 28.01.2026, ОСОБА_3 навчається в комп`ютерній академії «IT Step» за спеціалізацією Basic IT.

Факт оплати позивачем за навчання дитини у комп`ютерній академії «IT Step» підтверджується копіями квитанції.

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади м. Вінниця від 13.02.2026, ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з витягом з реєстру територіальної громади м. Вінниця від 13.02.2026, ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (за місцем реєстрації матері).

Згідно з копією довідки про місце проживання № 1 від 13.02.2026, виданої Головою правління ОСББ «Форест 5», ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживають за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Департаменту адміністративних послуг Вінницької міської ради від 13.02.2026 відмовлено в реєстрації місця проживання ОСОБА_3 разом з ОСОБА_4 у зв`язку з відсутністю згоди матері дитини на таку реєстрацію.

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 15.05.2026, за адресою: АДРЕСА_1 , створені належні умови для проживання та виховання дитини ОСОБА_3 . Зі слів батька ОСОБА_1 , мати дитини не проживає з ними вже близько 3-х років. Дитина проживає з батьком. Зі слів дитини, з матір`ю він спілкується засобами телефонного зв`язку один раз на місяць. Подарунки дарувала на день народження. Дитина повідомила, що мати проживає в Берліні.

Згідно з відповіддю Головного центру інформації ДПС України № 19.5.1/49018-26-Вих від 26.06.2026, ОСОБА_2 перетинала державний кордон України у період з 24.02.2022 по 24.06.2026, вперше - 04.01.2023 у напрямку: «виїзд з України», останній перетин кордону відбувся 12.11.2025 у напрямку: «виїзд з України».

Судовим наказом, виданим 16.02.2026 Вінницьким міським судом Вінницької області у справі №127/3048/26 стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частини її заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку і не більше 10 прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісяця, до досягнення дитиною повноліття, починаючи стягнення з 28.01.2026.

З висновку органу опіки і піклування Вінницької міської ради № 01/00/011/49127 від 24.08.2026 вбачається, що орган опіки і піклування Вінницької міської ради вважає недоцільним встановлення факту одноосібного виховання та утримання ОСОБА_1 дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В даному висновку зазначено, що судовий наказ від 16.02.2025 підтверджує обов`язок матері брати участь в матеріальному утриманні дитини та праві батька одержувати аліменти, однак сам по собі не підтверджує фактичної несплати аліментів. Розрахунку заборгованості, документів виконавчого провадження або інших належних доказів, які підтверджують несплату матір`ю аліментів та повну відсутність її матеріальної участі в утриманні дитини органу опіки та піклування не надано. Дитина ОСОБА_5 під час бесіди повідомив, що його мати проживає в місті Берлін, він спілкується з нею телефоном та отримує від неї подарунки на день народження. Отже між матір`ю та дитиною збережений особистий та емоційний зв`язок. Мати не повідомляла про відмову від виконання батьківських обов`язків або повне припинення участі в житті сина. Сукупність матеріалів підтверджує, що ОСОБА_3 постійно проживає разом з батьком, який належно виконує батьківські обов`язки та здійснює основний обсяг щоденного догляду, виховання та матеріального забезпечення сина. Водночас надані матеріали не підтверджують, що ОСОБА_2 взагалі не виконує своїх обов`язків щодо виховання та утримання дитини. Мати не позбавлена батьківських прав, її права та обов`язки щодо сина не обмежені та не припинені, між нею та дитиною збережено спілкування, а належних доказів фактичної несплати аліментів і повної відсутності іншої матеріальної допомоги не надано.

Позиція апеляційного суду

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем заявлено позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, фактично із метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для надання відстрочки від направлення для проходження базової військової служби, призову на військову службу чи звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки із змісту позову вбачається, що підставою для звернення до суду це необхідність реєстрації місця проживання дитини разом з позивачем, можливість виїзду дитини за кордон для участі в конкурсах без згоди матері та оформлення статусу «одинокий батько».

Водночас у ході розгляду справи встановлено, що відповідач - мати дитини не заперечувала, щодо місця реєстрації дитини за адресою реєстрації батька та виїзду за кордон, тобто відсутній спір між сторонами з цього приводу.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали цивільної справи, дійшла таких висновків.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).

У частині 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно за статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим врахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно із частиною 6 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно з частин 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

У відповідності до вимог статті 18 Конвенції про права дитини, батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Статтею 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до частин першої - четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Зазначена норма свідчить про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один із батьків проживає окремо від дитини, на підставі цього договору він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки, що очевидно полягає у вчиненні визначених договором певних дій, необхідних для виховання дитини, а не у повній відмові від них.

Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.

При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб`єктів, об`єктів і змісту (прав та обов`язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).

Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.

Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.

У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.

Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).

Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.

Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, з огляду на які обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені тільки актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один з батьків самостійно їх виконує (див.: пункти 73-74 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22).

Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Звертаючись до суду із позовом про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітнього сина ОСОБА_1 посилався на те, що даний факт йому необхідний для реєстрації місця проживання дитини разом з ним, можливості вивезення його за кордон для участі в конкурсах та оформлення статусу «одинокий батько».

Надаючи оцінку доводам позивача, наданим доказам колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 не довів факт самостійного виховання та утримання ним сина. Надані позивачем докази свідчать лише про проживання дитини разом із батьком, що визнається відповідачкою, яка навпаки й не заперечує проти реєстрації місця проживання сина разом з позивачем та можливості вивезення дитини за кордон для участі у відповідних конкурсах.

При цьому у матеріалах справи відсутні докази саме ухилення матері від участі у вихованні дитини, тобто умисних її дій, спрямованих на невиконання обов`язків з виховання та утримання дитини.

Проживання матері дитини за іншою адресою не може бути підставою для встановлення факту самостійного виховання та утримання сина батьком, оскільки зазначене не перешкоджає матері спілкуватися та приймати участь у вихованні дитини.

Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.

Справедливість - це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.

Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Окреме проживання батьків, визначення місця проживання дитини з батьком не можуть розцінюватися як самостійне виховання батьком дитини. Крім того, договір, укладений між сторонами, не підтверджує здійснення самостійного виховання та утримання заявником, а виключно підтверджує дотримання ним таких обов`язків відповідно до закону, оскільки змістом договору визначені права та обов`язки обох сторін останнього, тобто матері та батька дитини.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у змісті постанов від 09 грудня 2025 року у справі № 307/4851/22 (провадження № 61-10206св23), від 28 січня 2026 року у справі № 947/37166/23 (провадження № 61-10377св25).

Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб.

Такі висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19).

Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц (провадження № 61-28728сво18)).

Колегія суддів звертає увагу, що встановлення такого факту матиме негативні наслідки для матері дитини, а також потребує дослідження й врахування інтересів дитини.

Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного (самостійного) виховання дитини одним з батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки у такому випадку завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання та утримання дитини, то факт одноосібного утримання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання та утримання дитини.

До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 201/5972/22.

З огляду на наведене, у матеріалах справи відсутні докази існування або настання обставин, в силу яких батьківська правосуб`єктність матері малолітнього сина обмежена або припинилася, а тому відсутні правові підстави для задоволення вимоги про встановлення факту одноосібного виховання та утримання батьком дитини, тобто позивачем, малолітнього доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Натомість найвищим інтересам неповнолітнього сина відповідає спільна опіка (виховання та утримання) батьками, оскільки у матеріалах справи відсутні докази протипоказань для такого. Обставин невідповідності моральним засадам суспільства не встановлено.

Враховуючи, що нормами СК України закріплений обов`язок батьків виховувати та утримувати дитину, відсутні підстави для додаткового встановлення у судовому порядку факту перебування дитини на утриманні позивача.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про відсутність необхідних та достатніх умов для встановлення факту одноосібного виховання та утримання дітей батьком, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Таким чином, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції правильно визначив характер спірних правовідносин та мету поданого позову, установив фактичну відсутність між позивачем та відповідачкою спору про право та, як наслідок, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, а також правильно застосував чинні норми закону, які регулюють спірні правовідносини.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права є безпідставними.

Згідно з статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо судових витрат

По справі відсутні підстави для перерозподілу чи відшкодування судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді апеляційної інстанції.

На підставі викладеного та керуючись статтями 367, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 адвоката Опольської Наталі Михайлівни залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 вересня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий І.М. Стадник

Судді Ю.Б. Войтко

І.В.Міхасішин