Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №462/7893/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/7893/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 жовтня 2026 року Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючої судді Іванюк І.Д., розглянувши у приміщенні суду в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», в інтересах якого діє Сахарова Ольга Ігорівна, до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а:

Позивач ТОВ «ФК «ЕЙС» звернувся 04.09.2026 року до суду з позовною заявою, у якій просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № 576863304 від 10.05.2021 року в розмірі 44 097,65 грн, з яких: 12 450,00 грн — заборгованість за основною сумою боргу, 31 647,65 грн — заборгованість за процентами, а також стягнути понесені судові витрати. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 10.05.2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 576863304 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідач перейшов на офіційний сайт www.moneyveo.ua та ознайомився з актуальною редакцією Правил надання грошових коштів у позику. Після цього добровільно, без примусу чи тиску, відповідач заявив про бажання отримати кошти та подав відповідну заявку, під час чого пройшов процедуру ідентифікації/верифікації, керуючись підказками сайту кредитодавця, тобто вказав свої особисті персональні ідентифікаційні дані. Відразу після вчинення відповідачем зазначених дій, 06.01.2021 року, ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» ініціювало переказ коштів згідно з договором № 576863304 від 10.05.2021 року шляхом безготівкового зарахування на платіжну картку № НОМЕР_1 , що, у свою чергу, свідчить про прийняття відповідачем пропозиції кредитодавця — ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога». 28.11.2018 року ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» було відступлено право грошової вимоги до відповідача за згаданим кредитним договором. 05.08.2020 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали договір факторингу № 05/0820-01, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було відступлено право грошової вимоги до відповідача за згаданим кредитним договором. 10.07.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу № 10/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 576863304 від 10.05.2021 року в розмірі 44 097,65 грн, з яких: 12 450,00 грн — заборгованість за основною сумою боргу, 31 647,65 грн — заборгованість за процентами. Враховуючи наведене, а також те, що на цей час відповідач продовжує ухилятися від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість, що є порушенням законних прав та інтересів позивача, просить позов задовольнити.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 24 вересня 2026 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач ОСОБА_1 29.09.2026 року подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позов не визнає, оскільки на підтвердження укладення договору позивач надав лише його паперову роздруківку без підпису відповідача, а належних доказів направлення йому одноразового ідентифікатора, його отримання та використання для підписання саме цього договору матеріали справи не містять.

Крім того, позивач не довів належними та допустимими доказами факту укладення кредитного договору саме на умовах, наведених у позовній заяві, та не довів факту перерахування відповідачу кредитних коштів, оскільки надані документи не містять достатніх даних, які давали б змогу встановити належність платіжного засобу або рахунку саме відповідачу та факт зарахування коштів на нього. Також відповідач просить перевірити правомірність нарахувань за прострочення кредитних зобов`язань з урахуванням вимог законодавства, що діє в період воєнного стану. У зв`язку з викладеним просив у позові відмовити.

28.09.2026 року, 29.09.2026 року та 30.09.2026 року позивач подав відповіді на відзив, у яких заперечив проти доводів відповідача щодо недоведеності факту отримання кредитних коштів за кредитним договором № 576863304 від 10 травня 2021 року, оскільки факт надання кредиту підтверджено платіжними інструкціями від 10, 11 та 12 травня 2021 року щодо переказу коштів на картковий рахунок відповідача на загальну суму 12 450,00 грн. Відповідач не надав доказів неналежності йому зазначеного рахунку, незарахування коштів або доступу до рахунку сторонніх осіб, а також доказів повернення кредиту.

Також позивач заперечив проти тверджень відповідача щодо неправомірності нарахування процентів за кредитним договором та зазначив, що між первісним кредитором — ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» — і відповідачем укладено кредитний договір в електронній формі, за умовами якого первісно надано кредит у розмірі 4 950,00 грн, який надалі збільшено до 8 950,00 грн, а згодом — до 12 450,00 грн.

Позивач посилається на умови кредитного договору, якими передбачено нарахування процентів за користування кредитом протягом дисконтного періоду за ставкою 1,66 % на день, а після його закінчення — за іншими ставками відповідно до пунктів 1.4.2, 1.4.3 та 1.7.2 договору. Отже, нараховані після закінчення первісного строку кредитування проценти в розмірі 31 647,65 грн є погодженою сторонами платою за користування кредитними коштами та мірою відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання, а тому підлягають стягненню з відповідача.

Щодо укладення кредитного договору № 576863304 від 10 травня 2021 року позивач зазначив, що це відбувалося в електронній формі через інформаційно-телекомунікаційну систему ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога». За описаним позивачем алгоритмом позичальник заповнює заявку на кредит, зазначає персональні дані, адресу проживання, місце роботи, фінансову інформацію та реквізити банківської картки, на яку бажає отримати кредит, після чого підтверджує внесені дані за допомогою SMS-коду. У разі схвалення заявки позичальнику надається можливість ознайомитися з офертою, яка містить істотні умови договору.

Відповідач підписав кредитний договір шляхом введення одноразового персонального ідентифікатора MNV596NC, який 10 травня 2021 року о 18:59:48 було надіслано SMS-повідомленням на номер мобільного телефону НОМЕР_2 , зазначений у заявці на отримання кредиту. Цей ідентифікатор, як зазначає позивач, відповідач увів у відповідне поле інформаційно-телекомунікаційної системи 10 травня 2021 року о 19:00:33, після чого електронний договір було підписано.

Відповідач отримав свій примірник електронного договору на електронну адресу у формі, яка унеможливлює зміну його змісту, та мав можливість у будь-який час ознайомлюватися з договором, додатковими угодами, графіком розрахунків та іншими документами в особистому кабінеті на сайті первісного кредитора. На підтвердження підписання договору позивач посилається на QR-код, розміщений на графіку розрахунків, і довідку ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» щодо використання одноразового ідентифікатора. З огляду на наведене позивач просив позов задовольнити.

Клопотань від жодної зі сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, дослідивши зібрані у справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить із такого.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що 10.05.2021 року відповідачу було надано для ознайомлення паспорт споживчого кредиту (а. с. 36), який підписано відповідачем з використанням одноразового ідентифікатора.

Надалі, цього ж дня, 10.05.2021 року, між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 576863304, відповідно до умов якого ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» зобов`язалося надати відповідачу кредит у сумі 4 950,00 грн строком на 30 днів. За користування кредитом клієнт сплачує товариству проценти за дисконтною процентною ставкою в розмірі 1,66 %.

У п. 1.3 договору сторони погодили, що встановлений у п. 1.2 договору строк дисконтного періоду та, відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періодів оплати всіх фактично нарахованих процентів за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду.

Пунктом 1.7.2 кредитного договору встановлено, що з наступного дня після закінчення дисконтного періоду застосовується процентна ставка в розмірі 2,30 % на день від суми кредиту.

Згідно з п. 4.3 договору сторони погодилися, що проценти, нараховані після закінчення строку дії вказаного договору (після 90 днів від дати закінчення дисконтного періоду) чи його дострокового розірвання, у розмірі, визначеному договором, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відповідно до п. 4.4 договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем як підпис позичальника використовуватиметься електронний підпис одноразовим ідентифікатором відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу, як і власноручний підпис. Кредитний договір укладено в електронному вигляді та підписано електронним підписом з одноразовим ідентифікатором MNV596NC (а. с. 37–39).

11.05.2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 576863304, відповідно до умов якої сторони домовилися збільшити суму кредитного ліміту на 4 000,00 грн з 11.05.2021 року на строк дії цього кредитного договору (а. с. 40).

12.05.2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ОСОБА_1 було укладено додаткову угоду до кредитного договору № 576863304, відповідно до умов якої сторони домовилися збільшити суму кредитного ліміту на 3 500,00 грн з 12.05.2021 року на строк дії цього кредитного договору (а. с. 41).

Як убачається з платіжних доручень (а. с. 58–59), ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» перерахувало на картку № 4149-43XX-XXXX-7854 кошти в сумі 4 950,00 грн, 4 000,00 грн та 3 500,00 грн за договором № 576863304 від 10.05.2021 року (а. с. 66).

За приписами ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з положеннями статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, визначені законом як істотні або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. За відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, встановлених договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За приписами ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

За приписами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частинами 1, 2 ст. 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для договорів цього виду не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ч. 1 ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.

У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір — це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором — це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно зі ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) в мережі Інтернет або в інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, які вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, у якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в цій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Такий документ оформляється в довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронного правочину є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Такий підпис являє собою дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, які додаються до інших електронних даних особою, що прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Правове регулювання електронної ідентифікації та електронних довірчих послуг на дату укладення кредитного договору здійснювалося також Законом України № 2155-VIII «Про електронні довірчі послуги».

Із системного аналізу наведених правових норм убачається, що кредитний договір укладається в письмовій формі, у якій сторони погоджують розмір кредиту, розмір процентної ставки, порядок застосування неустойки за порушення грошового зобов`язання, порядок погашення заборгованості та інші умови. Організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем, а також права й обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції визначені Законом України «Про електронну комерцію».

На підтвердження укладення кредитного договору № 576863304 від 10.05.2021 року позивачем надано довідку про ідентифікацію, згідно з якою ОСОБА_1 підтвердив укладення договору одноразовим ідентифікатором MNV596NC від 10.05.2021 року о 19:00 (а. с. 55).

Водночас суд вважає безпідставними доводи відповідача про те, що позивачем не доведено цілісність та незмінюваність електронного договору, з огляду на положення статей 81, 100 ЦПК України.

Так, Верховний Суд у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 758/14925/23 звернув увагу на необхідність перевірки достовірності, цілісності та незмінюваності електронного документа у випадку, коли сторона ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) його оригіналу. При цьому Верховний Суд зазначив, що якщо до суду не надано примірника електронного кредитного договору з кваліфікованим чи удосконаленим електронним підписом, суд має з`ясувати обставини, які дають можливість установити цілісність та незмінюваність даних, зокрема чи направлявся примірник електронного договору відповідачу, у який спосіб він направлявся та чи існувала технічна можливість внесення до нього змін після його укладення та направлення відповідачу.

Як установив суд, електронний примірник кредитного договору був не лише розміщений в інформаційно-комунікаційній системі позивача, а й направлений відповідачу на зазначену ним електронну адресу після його укладення, що підтверджується лог-файлом за кредитним договором (а. с. 29). Таким чином, у матеріалах справи наявні докази, які дають можливість ідентифікувати не лише особу позичальника та факт накладення ним одноразового ідентифікатора, а й зміст договору, з яким він погодився під час його укладення, та факт передачі йому примірника такого договору.

При цьому відповідач, заперечуючи відповідність наданого позивачем примірника договору умовам, погодженим ним під час укладення правочину, не зазначив, які саме умови договору, на його думку, були змінені, та не надав доказів існування іншої редакції договору. Саме по собі посилання на можливість зміни інформації, розміщеної в інформаційно-комунікаційній системі, без установлення факту такої зміни в конкретному випадку не спростовує доказового значення наданих позивачем документів.

Крім того, матеріали справи підтверджують не лише факт підписання відповідачем кредитного договору одноразовим ідентифікатором, а й факт ідентифікації відповідача перед укладенням договору, направлення йому договору та паспорта споживчого кредиту, а також подальше укладення додаткових угод до вказаного договору. У сукупності зазначені обставини підтверджують зв`язок відповідача саме з укладенням спірного кредитного договору.

Отже, саме по собі посилання відповідача на недоведеність цілісності та незмінюваності електронного договору без наведення конкретних обставин, які б свідчили про зміну його змісту після укладення, та без надання відповідних доказів не може бути підставою для висновку про недостовірність наданого позивачем електронного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частиною 1 ст. 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Згідно зі ст. 1080 ЦК України договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов`язань або відповідальності перед боржником у зв`язку з порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема п. 1 ч. 1 цієї статті передбачає, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі й на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

За приписами ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, важливу для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України).

Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися лише щодо дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та те, чи існують ці права на момент переходу. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.

Також судом установлено, що 28.11.2018 року ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до умов якого ТОВ «Таліон Плюс» було відступлено право грошової вимоги до відповідача за згаданим кредитним договором (а. с. 68).

31.12.2020 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31.12.2021 року. При цьому всі інші умови договору залишилися без змін (а. с. 74).

31.12.2021 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду № 27 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31.12.2022 року. При цьому всі інші умови договору залишилися без змін (а. с. 79).

31.12.2023 року між ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» було укладено додаткову угоду № 32 до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, відповідно до якої строк дії договору продовжено до 31.12.2024 року. При цьому всі інші умови договору залишилися без змін (а. с. 80).

Крім того, 05.08.2020 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали договір факторингу № 02/0820-01, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» було відступлено право грошової вимоги до відповідача за згаданим кредитним договором (а. с. 84).

Також 10.07.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «ФК «ЕЙС» уклали договір факторингу № 10/07/25-Е, відповідно до умов якого позивачу було відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 576863304 від 10.05.2021 року в розмірі 44 097,65 грн, з яких: 12 450,00 грн — заборгованість за основною сумою боргу, 31 647,65 грн — заборгованість за процентами (а. с. 93).

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа — кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

За змістом ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлених договором.

Відповідно до ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з розрахунком заборгованості загальна заборгованість становить 44 097,65 грн, з яких: 12 450,00 грн — заборгованість за основною сумою боргу, 31 647,65 грн — заборгованість за процентами (а. с. 18).

При цьому судом перевірено розрахунок заборгованості та встановлено, що він не відповідає вимогам чинного законодавства.

Під час розгляду цієї справи суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 444/9519/12 (постанова від 28.03.2018 року) зазначила, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У справі, яка розглядається, за умовами укладеного між сторонами договору про надання коштів у кредит від 10.05.2021 року кредит надано строком на 30 днів, а проценти за користування кредитними коштами протягом цього періоду становлять 1,66 %.

Доказів того, що відповідач ініціював продовження строку користування кредитом та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять.

За наведених обставин відповідач повинен був повернути кредит та сплатити проценти, нараховані саме в межах зазначеного строку — 30 днів.

Водночас після закінчення строку кредитування (строку дії договору) права та інтереси позивача забезпечуються нормою ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Однак згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та протягом тридцятиденного строку після його припинення або скасування в разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб введено воєнний стан. Його дію неодноразово продовжували, і він діє на цей час.

Таким чином, нарахування процентів за понадстрокове користування кредитом є безпідставним, а тому ця вимога не підлягає задоволенню.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача підлягає заборгованість у розмірі 18 467,50 грн (12 450,00 + (82,17 + 148,57 + 206,67 ? 28 днів)), а тому позов слід задовольнити частково.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

З матеріалів справи вбачається, що під час подання позову позивач сплатив 2 662,40 грн судового збору (платіжне доручення № 532918 від 05.08.2026 року).

Водночас, враховуючи, що позовні вимоги суд задовольняє частково, відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме 1 114,98 грн (із розрахунку: 18 467,50 грн ? 2 662,40 грн : 44 097,65 грн).

Щодо витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн суд зазначає таке.

Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються в разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові — на позивача, а в разі часткового задоволення позову — на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи, до яких, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як убачається з долучених представником позивача до матеріалів справи договору про надання правової допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 року (а. с. 20), додаткової угоди № 25771235661 до договору про надання правової допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 року (а. с. 22) та акта, судом установлено, що позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу в цій цивільній справі на загальну суму 7 000,00 грн.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та/або значенням справи для сторони, зокрема впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, зокрема того, чи могло вирішення справи вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, а також стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

За змістом ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України в разі недотримання вимог ч. 4 цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Так, ч. 8 ст. 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Крім того, під час вирішення питання про стягнення витрат на правничу допомогу слід ураховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі — Закон № 5076-VI) видами адвокатської діяльності, зокрема, є надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються в договорі про надання правової допомоги. Під час установлення розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом із тим для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок іншої сторони має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а їхній розмір є розумним та виправданим.

Більше того, відповідно до правового висновку, наведеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року у справі № 922/1964/21, зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, не є обов`язковими для суду під час вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи це питання, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, з урахуванням того, чи були вони фактично понесені та чи були необхідними.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 02 червня 2022 року у справі № 873/108/20 (аналогічний висновок наведено в постанові від 24 січня 2022 року у справі № 911/2737/17), відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї, по суті, додатковий спосіб отримання доходу.

Отже, визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін (п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц, п. 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 року у справі № 904/4507/18, п. 107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21, п. 7.9 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі — ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише за умови доведення того, що такі витрати були фактичними й неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим (п. 268). Крім того, у рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати розумного розміру.

Враховуючи наведене, суд вважає, що заявлені представником позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн у цивільній справі за позовом ТОВ «ФК «ЕЙС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості не можуть вважатися розумними та співмірними зі складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, а також їх необхідністю для ухвалення судового рішення.

Таким чином, з урахуванням принципу співмірності, складності справи, обсягу виконаної адвокатом роботи та її необхідності для ухвалення цього судового рішення суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Водночас, враховуючи, що позовні вимоги суд задовольняє частково, відповідно до вимог ч. 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме 1 256,36 грн (із розрахунку: 3 000,00 грн ? 18 467,50 грн : 44 097,65 грн).

Керуючись статтями 81, 89, 141, 263–265, 274, 279, 354, 355 ЦПК України, суддя-

у х в а л и л а:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» заборгованість у розмірі 18 467 (вісімнадцять тисяч чотириста шістдесят сім) грн 50 коп., 1 114 (одна тисяча сто чотирнадцять) грн 98 коп. судового збору та 1 256 (одна тисяча двісті п`ятдесят шість) грн 36 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

У решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або якщо справу (питання) розглянуто без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС», місцезнаходження: м. Київ, вул. Поправки, 6, ЄДРПОУ 42986956, рахунок НОМЕР_3 .

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Суддя: І.Д. Іванюк