Суд: Львівський апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про позбавлення батьківських прав
Дата: 28 жовтня 2026 р.
Справа: №466/4721/24
Суддя: Цяцяк Р. П.
Справа № 466/4721/24 Головуючий у 1 інстанції: Луців-Шумська Н.Л.
Провадження № 22-ц/811/3308/25 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 жовтня 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий – суддя Цяцяк Р.П.,
судді: Ванівський О.М. та Савуляк Р.В.,
за участю: секретаря Костюк С.О.;
прокурора Пиць Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у міста Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 08 вересня 2025 року,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи - Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради та Шевченківська районна адміністрації Львівської міської ради, як органи опіки та піклування, про позбавлення відповідачки батьківських прав щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги обгрунтовувалися тим, що сторони перебували у шлюбі, у якому у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син, ОСОБА_3 .
Спільне життя з відповідачкою не склалося і рішенням Шевченківського районного суду м. Львова по справі № 466/11312/23 від 30.11.2023 року шлюб між сторонами було розірвано і з того часу відповідачка ні разу дитину не бачила.
Стверджувалося, що відповідачка ніяким чином не піклується про дитину, станом її здоров`я, фізичним і духовним розвитком, не проявляє заінтересованості в подальшій долі дитини, не цікавиться її успіхами.
Відтак, оскільки відповідачка покладених законом на батьків обов`язків не виконує, не бере будь-якої участі у вихованні дитини, яка знаходиться на повному його утриманні, позивач просить позбавити відповідачку батьківських прав (а.с. 2-5).
Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову відмовлено.
Попереджено ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та в подальшому приділяти більшу увагу виконанню своїх батьківських обов`язків (а.с. 132-136).
Дане рішення суду оскаржив позивач.
Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги, покликаючись на порушення норм процесуального і неправильне застосування норм матеріального права.
Вважає помилковим висновок суду про те, що недолучення позивачем укладеного між сторонами даного спору договору про здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини свідчить про «недобросовісність сторони та намагання приховати обставини, що мають значення у справі», оскільки «даний договір був наданий органу опіки і піклування, досліджувався комісією й став підставою для їх висновку».
Стверджує, що «фактична поведінка (відповідачки) - повна протилежність умовам договору (не спілкується з дитиною, не бере участі в житті дитини)», що стверджується поданими позивачем до матеріалів справи доказами.
Звертає увагу на те, що стаття 164 СК України не вимагає притягнення особи до адміністративної відповідальності, як умови позбавлення цієї особи батьківських прав.
Вважає, що висновок суду про те, що «перебування матері за кордон не є підставою для позбавлення батьківських прав», не враховує пояснення самої відповідачки на засіданні комісії, а саме: про те, що «вона перебуває в цивільному шлюбі, що вона не збирається повертатись в Україну, що «ця дитина була не планована, що вона не буде брати участь у вихованні дитини, як педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні сина», що в комплексі дає «підстави для позбавлення відповідачки батьківських прав» (а.с. 142-145).
Апелянт та його представник, будучи своєчасно (28.07 та 11.08.2026 року) належним чином повідомленими про час та місце апеляційного розгляду справи (а.с. 215, 216), в судове засідання не з`явилися і про причини такої неявки суд не повідомили, що (у відповідності до частини 2 статті 372 ЦПК України) не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, заперечення доводів апеляційної скарги зі сторони прокурора, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);
- належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 77);
- жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частина 2 статті 89).
Судами встановлено та стверджується матеріалами справи те, що:
-сторони даної справи (позивач та відповідачка) є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
-26.10.2023 року сторони даного спору уклали договір, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Глодом А.Р. за реєстровим №962, згідно якого сторони за взаємною згодою визначили, що місцем проживання їхнього малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є місце проживання батька (а.с. 9);
-30.11.2023 року рішенням суду шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 8-10);
-згідно Висновку Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, як органу опіки та піклування, датованому 20.10.2024 року, «Личаківська районна адміністрація, як орган опіки та піклування, вважає за недоцільне позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » (а.с. 48-52, 113-117).
Держава охороняє сім`ю, дитинство, материнство, батьківство, створює умови для зміцнення сім`ї (частина перша статті 5 СК України). Аналогічне положення закону закріплено в частині третій статті 51 Конституції України, згідно якої сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою.
Згідно частини восьмої статті 7 СК України, регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї.
За змістом статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
Відповідно до статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 указаної Конвенції покладає на держави-учасниці обов`язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень ЄСПЛ, у тому числі шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст.165 Сімейного кодексу України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я або навчальний заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
У відповідності до вимог статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, зокрема з підстав, передбачених пунктом 2, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 17.05.2023 року у справі № 757/2467/17, тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька/матері, так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов`язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов`язків. Ухилення батьків від виховання дітей, як підстава позбавлення батьківських прав, можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини. Це означає, що позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо і лише при наявності вини в діях батьків.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц.
Виключний характер позбавлення батьківських прав пояснюється тим, що воно може бути здійснено тільки судом. З цієї ж причини встановлений вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав, який охоплює всі можливі способи порушення батьками прав і інтересів дитини.
Будь-яка з підстав для позбавлення батьківських прав, перелічена у ст.164 СК України, є критерієм протиправної поведінки батьків по відношенню до своєї дитини.
Отже, позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю 20.11.1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім виняткових обставин, бути розлучена зі своєю матір`ю.
Як вже зазначалося вище, батьки малолітнього ОСОБА_3 (сторони у даній справі), шляхом укладення між ними 26.10.2023 року нотаріально посвідченого договору добровільно прийшли до взаємної згоди про визначення місця проживання їхнього малолітнього сина, ІНФОРМАЦІЯ_1 , за місцем проживання батька (позивача).
Матеріали справи не містять доказів того, що позивач самостійно (зокрема) утримує малолітнього сина, як то: доказів звернення до суду з позовом про стягнення з матері малолітнього (відповідачки) аліментів на його утримання.
Відтак, доводи апеляційної скарги про те, що суд не врахував того, що син тривалий час проживає саме з батьком (позивачем), який самостійно забезпечує його потреби, оскільки мама неповнолітнього не приймає участі у вихованні й утриманні сина, не можуть прийматися до уваги, оскільки факт самостійного утримання позивачем малолітнього сина повинен свідчити про неучасть та об`єктивну неможливість такої участі іншого з батьків цієї дитини (в даному випадку – матері) в її утриманні та вихованні, чого (зокрема – доказів об`єктивної неможливість такої участі зі сторони матері дитини) матеріали справи не містять.
Наведені вище обставини в їх сукупності і слугували правовою підставою для висновку органу опіки та піклування про «недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » (а.с. 48-52, 113-117).
За наведеного суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відсутність достатніх доказів, які б переконливо свідчили про дійсне ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків по відношенню до малолітнього сина, а відтак – до вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.
З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дав належну оцінку всім обставинам і доказам по справі в їх сукупності та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому приходить до висновку про те, що правові підстави для його скасування (та, відповідно, для задоволення позову) відсутні і апеляційну скаргу на нього, доводи якої не спростовують висновків рішення суду, слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
У Х В А Л И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Львова від 08 вересня 2025 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повну постанову складено 29 жовтня 2026 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Савуляк Р.В.
Оригінал: reyestr.court.gov.ua