Постанова від 27 жовтня 2026 р. у справі №464/6585/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 464/6585/25 Головуючий у 1 інстанції: Тімченко О.В.

Провадження № 22-ц/811/2362/26 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Савуляка Р.В.,

суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П.,

секретаря: Іванової О.О.

без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 11 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором,-

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором.

В обґрунтування позовних вимог покликалися на те, що 27 серпня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_4 укладено договір №3705366.

Умовами кредиту передбачено всі істотні умови договору, а саме: розмір кредиту, строки користування кредитом, строк дії Договору, відсоткові ставки за користування кредитом, загальна вартість кредиту та всі інші платежі, пов`язані з виконанням цього Договору.

Договір було укладено в електронній формі, шляхом підписання електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання останнім одноразового ідентифікатора – F88183.

Вказувало, що відповідно до умов договору №3705366 від 27 серпня 2021 року відповідачці було надано кредит в розмірі 5 000 грн.; кредит надавався строком на 30 днів з терміном повернення 26 вересня 2021 року з можливістю пролонгації; проценти за користування кредитом нараховуються за ставкою 2,5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом; стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом 5 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом; комісія за надання кредиту 950 грн; кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Зазначало, що на виконання укладеного договору товариством 27 серпня 2021 року здійснено переказ коштів через платіжну систему LiqPay (ID платежу 1746170988) у розмірі 5 000 грн. на карту відповідачки № НОМЕР_1 , що підтверджується квитанцією АТ КБ «ПриватБанк».

Тобто позикодавець зі своєї сторони належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши позичальнику кредитні кошти, в порядку передбаченому умовами договору, однак відповідачка не виконує свої зобов`язання, грошові кошти не повертає, проценти за користування коштами не сплачує.

На підставі договору факторингу від 15 грудня 2021 року, укладеного між ТзОВ «Мілоан» та ТзОВ «Вердикт капітал», останнє набуло право вимоги за кредитним договором відповідачки, яке згодом - за договором від 10 січня 2023 року, укладеним між ТзОВ «Вердикт капітал» та ТзОВ «Коллект центр» - було передано позивачу.

Вказувало, що загальний розмір заборгованості за кредитним договором №3705366 від 27 серпня 2021 року, який підлягав стягненню, становить 42 450 грн, з яких: 5000 грн - заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту); 36 500 грн – заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги; заборгованість за комісіями – 950 грн.

З огляду на зазначені обставини просили стягнути з ОСОБА_4 на їх користь заборгованість за договором № 3705366 від 27 серпня 2021 року у розмірі 42 450,00 грн., понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 2422, 40 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 16 000 грн.

Рішенням Сихівського районного суду міста Львова від 11 березня 2026 року позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» заборгованість за договором № 3705366 від 27 серпня 2021 року у розмірі 42 450 грн.

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» 2422,40 грн судового збору та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 1000 гривень.

Вищезгадане рішення в апеляційному порядку оскаржила представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 .

В апеляційній скарзі відповідачка заперечує факт надання їй кредитних коштів.

Зазначала, що судом першої інстанції не перевірено належним чином розрахунок заборгованості та правомірність заявлених до стягнення платежів, а також не забезпечено належної реалізації відповідачкою права на захист під час розгляду справи.

Покликалася на те, що рішення Сихівського районного суду м. Львова від 11 березня 2026 року ухвалено за відсутності ОСОБА_5 ), яка фактично не була належним чином поінформована про перебіг розгляду справи та не отримувала копії позовної заяви з доданими до неї документами, що позбавило її можливості надати свої заперечення, докази та реалізувати право на належний захист своїх прав та інтересів.

З оскаржуваного рішення вбачається, що єдиною підставою для висновку суду про надання кредитних коштів стало посилання на квитанцію про перерахування 27 серпня 2021 року грошових коштів у розмірі 5 000 грн на платіжну картку № НОМЕР_1 . При цьому матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу того, що зазначена платіжна картка належить відповідачці.

Тобто, судом не встановлено власника відповідного карткового рахунку, не витребувано від банківської установи інформацію щодо належності картки, не досліджено виписки за

рахунком та не перевірено факт отримання кредитних коштів саме ОСОБА_5 .

Таким чином, за відсутності доказів належності платіжної картки № 536354*17

відповідачці та відсутності доказів фактичного отримання нею кредитних коштів,

висновок суду про доведеність виникнення кредитних правовідносин між сторонами є

передчасним, необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам

справи.

Крім того, ТзОВ «Коллект центр» не надано деталізованого розрахунку нарахування процентів із зазначенням конкретних періодів нарахування, розміру процентної ставки у

відповідні періоди, залишку заборгованості та порядку здійснення обчислень.

Також відсутні первинні бухгалтерські документи та виписки, які б підтверджували

рух коштів за кредитним зобов`язанням, здійснені платежі, дату виникнення

прострочення та підстави для нарахування заявленої до стягнення суми процентів.

Фактично суд поклав в основу рішення виключно односторонній розрахунок,

складений самим позивачем, не перевіривши його правильність, обґрунтованість та

відповідність умовам договору.

Також, суд першої інстанції стягнув з відповідачки заборгованість за комісією у розмірі 950 грн, однак у мотивувальній частині рішення відсутні будь-які висновки щодо правової

природи такої комісії та підстав її стягнення. Судом не встановлено, за яку саме послугу була нарахована вказана комісія, які дії кредитодавця є підставою для її стягнення, чи була така послуга фактично надана відповідачці та чи не призводить стягнення такої комісії до подвійної оплати одних і тих самих дій кредитодавця поряд із нарахуванням процентів за користування

кредитом.

Просить рішення Сихівського районного суду міста Львова від 11 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

01 вересня 2026 року на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» надійшов відзив на апеляційну скаргу.

Зазначає, що подана позивачем квитанція є належним та допустимим доказом, що підтверджує факт перерахування позикодавцем коштів відповідачці.

У розрахунках заборгованості чітко вказано з чого складається заявлена сума заборгованості, відповідно до яких умов договору та за який період вона була нарахована.

Просить рішення Сихівського районного суду міста Львова від 11 березня 2026 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Крім того, 01 вересня 2026 року на адресу суду від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» надійшло клопотання про розгляд справи в загальному провадженні із викликом сторін. Клопотання мотивовано тим, що справа має істотне значення для позивача, адже було придбане право грошової вимоги до відповідача та пред`явлено відповідну позовну заяву про стягнення боргу.

Також 08 жовтня 2026 року представником позивача подано до суду апеляційної інстанції клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції.

В свою чергу, заявник не надав деталізованих обґрунтувань щодо проведення судового засідання за участі сторін, доводів щодо такої необхідності не наводить.

Колегія суддів враховує ту обставину, що позивач скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу з можливістю заперечення усіх доводів апеляційної скарги.

Враховуючи, що предметом позову є стягнення грошової суми, розмір яких не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагає проведення судового засідання з повідомленням сторін, а проведення розгляду справи без повідомлення учасників справи не позбавляло їх можливості подати суду докази та письмові пояснення по суті позову, колегія суддів вважає, що клопотання не підлягають до задоволення.

Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено – повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, є дата складення повного судового рішення – 28 жовтня 2026 року.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на таке.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з положеннями ч.ч. 1-4 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частина 1 ст. 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Задовольняючи позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит-капітал», суд першої інстанції виходив з того, що належними та допустимими доказами підтверджується укладення між сторонами договору про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року, однак внаслідок неналежного виконання ОСОБА_4 зобов`язань за цим договором у неї виникла заборгованість в розмірі 42 450 грн., яка підлягає стягненню на користь позивача, який набув право вимоги до боржника за цим договором.

Колегія суддів не в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Таким чином, будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).

Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 вказаного Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст.10561 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 27 серпня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мілоан» та ОСОБА_4 укладено договір про споживчий кредит № 3705366, за умовами якого кредитодавець на умовах визначених цим договором зобов`язується надати позичальникові грошові кошти у сумі визначеній в п. 1.2 договору, а позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитними коштами. Кредит надається з метою задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням обов`язків найманого працівника.

Відповідно до пунктом 1.2. договору про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року сума (загальний розмір) кредиту становить 5000 грн.

Пунктом 1.3. договору передбачено, що кредит надається строком на 30 днів з 27 серпня 2021 року (строк кредитування).

Згідно з п. 1.4. договору про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року термін (дата) повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом (дата платежу): 26 вересня 2021 року.

Пунктом 1.5.1 договору передбачена комісія за надання кредиту в розмірі 950 грн., яка нараховується за ставкою 19 % від суми кредиту одноразово.

Відповідно до п. 1.5.2 договору про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року проценти за користування кредитом: 3750 грн., які нараховуються за процентною ставкою 2,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.

Згідно з п. 1.6 договору стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитним кредитом становить 5.00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.

Відповідно до п. 2.2.2 договору про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору.

Пунктом 2.2.3 договору про споживчий кредит передбачено, що проценти нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п 1.6 цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п. 1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку, встановлену п. 1.6 договору.

Відповідно до п.2.4.1 договору про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року, позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше терміну, передбаченого п.1.4 договору, а у випадку пролонгації не пізніше дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування.

Судом та матеріалами справи встановлено, що договір 27 серпня 2021 року між сторонами укладено через інформаційно-комунікаційну систему фінансової компанії, шляхом підписання електронним підписом позичальника, відтвореним використанням останньою одноразового ідентифікатора – F88183.

ТОВ «Мілоан» на виконання укладеного договору здійснено переказ через сервіс онлайн платежів LIQPay (ID платежу 1746170988) у розмірі 5000 грн. кредиту на карту відповідачки 536354*17, призначення платежу: кошти згідно договору 3705366.

Відповідачкою не надано жодних доказів неотримання 5000 грн. кредитних коштів чи неналежність їй карти 536354*17, у зв`язку з чим піддавати сумніву реальність грошового переказу немає. Із таких же міркувань виходить Верховний Суду постанові від 17 грудня 2025 року у справі № 686/32982/23.

Таким чином, за умовами договору про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року відповідачка отримала кредитні кошти та користувався ними, однак належних та допустимих доказів на підтвердження повернення отриманих в кредит коштів в повному обсязі, всупереч вимогам ч. 1 ст. 81 ЦПК України, не надала.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Оскільки договір про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року укладено на 30 днів, строк дії договору закінчився 26 вересня 2021 року.

Разом з тим, пунктом 2.3. договору про споживчий кредит передбачена пролонгація строку кредитування.

Відповідно до п. 2.3.1.2. договору про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року позичальник може збільшити строк кредитування на 1 день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахування всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів.

Оскільки на день закінчення строку дії договору про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року, тобто на 26 вересня 2021 року, у ОСОБА_4 була наявна заборгованість за кредитним договором, договір пролонговано на строк, що не може перевищувати 60 днів, тобто, до 25 листопада 2021 року (включно).

Згідно з розрахунком заборгованості ОСОБА_4 за договором про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року така становить 24700 грн., з яких 5000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 18750 грн. заборгованість за процентами, 950 грн. заборгованість за комісіями.

Як вбачається з розрахунку заборгованості ТзОВ «Мілоан» (а.с. 73), проценти за користування кредитними коштами кредитодавець нараховував до 25 листопада 2021 року включно, тобто в межах строку дії договору після його пролонгації.

Нарахування процентів здійснювалося за процентною ставкою 2,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом перших 30 днів користування кредитними коштами до 26 вересня 2021 року та за процентною ставкою 5.00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом після пролонгації строку дії договору з 27 вересня 2021 року до 25 листопада 2021 року, що відповідає пунктам 1.5.2. та 1.6 договору про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року.

На підставі договору факторингу № 15/12-2021-22 від 15 грудня 2021 року з додатками – актами прийому-передачі реєстру боржників, витягом з реєстру боржників та платіжної інструкції з оплати за договором факторингу, укладеним між фінансовою компанією ТзОВ «Мілоан» та фінансовою установою ТзОВ «Вердикт капітал», останнє набуло право вимоги за борговими зобов`язаннями відповідачки за кредитним договором.

Крім того, на підставі договору відступлення права вимоги № 10-01/23 від 10 січня 2021 року ТзОВ «Вердикт капітал» відступило Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредит капітал» права вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в реєстрі боржників.

Згідно з витягом з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги Товариству з обмеженою відповідальністю «Кредит-Капітал» передано право вимоги за договором про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року, божником за яким є ОСОБА_4 .

Крім договору відступлення права вимоги № 10-01/23 від 10 січня 2021 року та витягу з реєстру боржників до цього договору, позивач надав акт приймання-передачі реєстру боржників від 10 січня 2021 року.

Матеріалами справи підтверджено, що до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги за договором про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року.

ТзОВ «Кредит-Капітал» просило стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за договором про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року у розмірі 42 450 грн, з яких: 5000 грн - заборгованість за основним зобов`язанням (тілом кредиту); 36 500 грн – заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги; заборгованість за комісіями – 950 грн.

Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Разом із тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється зі спливом визначеного договором строку кредитування.

Як установлено судом, договір про споживчий кредит № 3705366 укладено 27 серпня 2021 року на строк 30 днів. З урахуванням передбаченої пунктом 2.3.1.2 договору можливості пролонгації на загальний строк до 60 днів строк кредитування міг бути продовжений до 25 листопада 2021 року включно.

Отже, після закінчення зазначеного строку кредитодавець утратив право нараховувати проценти за користування кредитом відповідно до статті 1048 ЦК України. Саме лише продовження існування непогашеного грошового зобов`язання не надає кредитору права безстроково нараховувати договірні проценти за користування кредитом.

На підтвердження заявлених вимог ТзОВ «Кредит-Капітал» надало розрахунок заборгованості станом на 10 січня 2023 року, у якому зазначено, що заборгованість відповідачки становить 42 450 грн. з яких: 5 000 грн заборгованості за тілом кредиту, 36 500 грн заборгованості за процентами на дату відступлення права вимоги та 950 грн заборгованості за комісіями (а.с. 7).

Однак сам по собі розрахунок заборгованості не є достатнім підтвердженням правомірності всіх нарахувань. Для вирішення спору суд має перевірити період, за який нараховано проценти, відповідність їх розміру умовам договору та наявність правових підстав для їх стягнення. Позивач також повинен довести, що заявлені до стягнення суми відповідають обсягу права вимоги, набутого ним унаслідок відступлення права вимоги.

Оскільки нарахування договірних процентів після 25 листопада 2021 року не ґрунтується на положеннях статті 1048 ЦК України, такі суми не можуть бути стягнуті з відповідачки як проценти за користування кредитом.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що вимога про стягнення 42 450 грн. заборгованості за кредитним договором до задоволення не підлягає, оскільки термін дії договору закінчився 25 листопада 2021 року.

Встановлено, що відповідно до умов договору про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року на суму кредиту 5 000 грн. кредитодавцем здійснювалося нарахування процентів за користування кредитними коштами за процентною ставкою 2,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом протягом перших 30 днів, а саме з 27 серпня 2021 року до 25 вересня 2021 року, та за процентною ставкою 5,00 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом після пролонгації строку дії договору — з 27 вересня 2021 року до 25 листопада 2021 року.

Тобто проценти за перший період становлять 3 750 грн., виходячи з розрахунку: 5 000 грн ? 2,50 % ? 30 днів та 15000 грн. за другий період (5 000 грн ? 5,00 % ? 60 днів).

На підставі вищенаведеного, колегія суддів вважає, що з відповідачки на користь позивача до стягнення підлягає заборгованість в розмірі 23750 грн., з яких: 5000 грн. тіло кредиту та 18750 грн. відсотків за користування кредитними коштами.

Обгрунтовуючи вимоги про стягнення заборгованості за комісією за надання кредиту за договором про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року в розмірі 950 грн., позивач стверджує, що такий розмір комісії передбачений умовами підписаного між сторонами договору, а правомірність її нарахування відповідає нормам Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця для отримання, обслуговування та повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 цього Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахункове-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Згідно з ч.ч. 1, 2, 5, 7 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Аналіз умов договору про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року свідчить про те, що комісія за надання кредиту в розмірі 950 грн., встановлена в п. 1.5.1 договору, є платою безпосередньо за надання кредитних коштів позичальнику.

Умови договору не містять переліку інших додаткових та супутніх послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачці та за які позивачем встановлена комісія за обслуговування кредиту.

Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок фінансової установи за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії фінансової установи не є послугами, що об`єктивно надаються позичальнику.

Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15.

Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі № 343/557/15-ц.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що положення договору про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року щодо сплати позичальником на користь кредитодавця комісії за надання кредиту в розмірі 950 грн. суперечить положенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» і є нікчемними з моменту укладення договору, а відтак відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредиткапітал» вищезазначеної заборгованості за комісією за надання кредиту.

На підставі наведеного, колегія суддів приходить до висновку про стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за договором про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року в розмірі 23750 грн., з яких 5000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 18750 грн. заборгованість за процентами.

Безпідставними є доводи апелянта, що у матеріалах справи відсутні докази передання грошових коштів від кредитодавця до позичальника з огляду на таке.

Відповідно до п. 1.2. договору сума (загальний розмір) кредиту становить 5 000 грн.

Згідно п. 2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Як вбачається з п. 5.1. договору позичальник підтверджує, що до підписання цього договору ознайомився з усіма його умовами (у т. ч. викладеними у п. 6.3) та Правилами надання фінансових кредитів (послуг) Товариством, що розміщені на веб-сайті

Отже, відповідно до Правил надання фінансових кредитів ТзОВ «Мілоан» в редакції від 13 липня 2021 року (а.с. 66-70) Товариство не отримує реквізитів Банківської карти (повний номер, закінчення дії та CVV код). Для платіжних операцій по картах Товариством використовуються відповідні сертифіковані платіжними системам Visa та MasterCard сервіси, як Liqpay Приватбанку. Захист реквізитів карт у базах даних таких сервісів відповідає міжнародному стандарту PCI DSS. Після натискання кнопки «Додати карту» на сайті Товариства, Заявник переходить на сторінку такого сервісу, а після здійснення блокування коштів повертається на сайт Товариства для введення коду. До бази даних Товариства від платіжного сервісу потрапляє лише частка номеру карти та токен, згенерований платіжним сервісом.

Відповідно до ч. 2 ст. 29 Закону України «Про фінансові послуги та фінансові компанії», фінансова компанія має право надавати фінансову платіжну послугу з переказу коштів без відкриття рахунку та/або із здійснення еквайрингу платіжних інструментів на підставі ліцензії на діяльність фінансової компанії лише за умови, що така фінансова послуга поєднується з іншими видами фінансових послуг, передбаченими пунктами 1-5 частини першої цієї статті.

Згідно із ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» передбачено ініціювання переказу здійснюється за такими видами розрахункових документів: платіжне доручення; платіжна вимога-доручення; розрахунковий чек; платіжна вимога; меморіальний ордер.

Під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним: для платника - з дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника; для банку платника - з дати списання коштів з рахунка платника та зарахування на рахунок отримувача в разі їх обслуговування в одному банку або з дати списання коштів з рахунка платника та з кореспондентського рахунка банку платника в разі обслуговування отримувача в іншому банку (п. 4 ст. 22 Закону).

З урахуванням наведеного вище, наявна в матеріалах справи копія квитанції від 27 серпня 2021 року (а.с. 72) з призначенням платежу: кошти згідно договору №3705366 в розмірі 5000 грн. є належним та допустимим доказом на підтвердження перерахування ТзОВ «Мілоан» кредитних коштів відповідачці на умовах, визначених договором про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року.

Окрім цього, доказів того, що банківська картка з відповідним номером відповідачці не належить, матеріали справи не містять.

Не надано ОСОБА_5 і доказів того, що на її банківську картку № НОМЕР_1 не було перераховано суму у розмірі 5000 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що рішення суду першої інстанції ухвалено за відсутності ОСОБА_5 , яка не була належним чином повідомлена про розгляд справи та не отримувала копії позовної заяви з доданими до неї документами, унаслідок чого була позбавлена можливості подати заперечення та докази на їх підтвердження, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції здійснював розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження.

Судові повістки направлялися відповідачці за адресою її зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 . Зазначена адреса була надана суду відділом обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Західного міжрегіонального управління Державної міграційної служби (а.с.98).

Тобто суд першої інстанції направляв судову кореспонденцію за офіційно підтвердженою адресою зареєстрованого місця проживання відповідачки. Повернення поштових відправлень без вручення саме по собі не свідчить про порушення судом порядку повідомлення, якщо кореспонденцію було направлено відповідно до вимог процесуального закону та наявні передбачені ним підстави вважати учасника справи належним чином повідомленим.

За змістом статті 128 ЦПК України судові виклики та повідомлення здійснюються у порядку, встановленому цим Кодексом. При цьому відповідно до пункту 4 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку або відмітки про відсутність особи за адресою її місцезнаходження, місця проживання чи перебування, повідомленою цією особою суду.

Cам по собі факт повернення поштових відправлень без вручення не є достатньою підставою для висновку про те, що суд першої інстанції допустив порушення процесуальних норм, яке перешкодило ОСОБА_5 реалізувати свої процесуальні права.

Відповідачка не може обґрунтовувати скасування судового рішення виключно фактом неотримання кореспонденції, якщо суд належним чином виконав покладений на нього обов`язок щодо її направлення за офіційно підтвердженою адресою.

Розглянувши клопотання ТзОВ «Коллект кентр» про витребування в АТ КБ «ПриватБанк» доказів зарахування кредитних коштів на картковий рахунок відповідачки, а також ідентифікаційних даних власника відповідної платіжної картки, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з огляду на таке.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд установлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи, а також інших обставин, які мають значення для вирішення справи. За змістом статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як убачається з матеріалів справи, обставини щодо перерахування кредитних коштів та їх зарахування на платіжну картку, належну відповідачці ОСОБА_5 , уже підтверджуються наявними у справі доказами. Отже, відомості, для отримання яких позивач просить витребувати додаткові документи в АТ КБ «ПриватБанк» вже підтверджені матеріалами справи.

За таких обставин колегія суддів не вбачає необхідності у витребуванні додаткових доказів щодо обставин, які вже встановлюються наявними у справі матеріалами. Саме по собі подання клопотання про витребування доказів не зумовлює обов`язку суду задовольнити його, якщо відповідні обставини вже підтверджені належними доказами, а необхідність одержання додаткових відомостей не обґрунтована.

З урахуванням встановленого, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позову ТзОВ «Колект центр» та стягнення з відповідачки заборгованості за договором про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року в розмірі 23750 грн., з яких 5000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 18750 грн. заборгованість за процентами.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно з п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частина 13 ст. 141 ЦПК України передбачає, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи розмір задоволених позовних вимог (55,95 %), з ОСОБА_5 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» слід стягнути понесені позивачем судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме: судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1355,02 грн. (2422,40 грн сплачений судовий збір за подання позовної заяви х 55,59 %).

Оскільки апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, у відповідності до положень статті 141 ЦПК України з Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» на користь ОСОБА_5 необхідно стягнути 440,50 грн. судових витрат (1000 грн. сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги х 44,05%).

Згідно ч.10 ст.141 ЦПК України, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Оскільки на ОСОБА_5 покладено більшу суму судових витрат, їй необхідно сплатити на користь позивача 914,52 грн. (1355,020 грн. – 440,50 грн.).

Керуючись ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 11 березня 2026 року змінити в частині суми процентів за користування кредитом та розподілу судових витрат.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором,- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» заборгованість за нарахованими відсотками за договором про споживчий кредит № 3705366 від 27 серпня 2021 року в розмірі 18750 грн.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» витрати на правову допомогу в суді першої інстанції в розмірі 2 022,40 грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» судові витрати в розмірі 914,52 грн.

В решті рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.

Постанову складено та підписано 28 жовтня 2026 року

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Ванівський О.М.

Цяцяк Р.П.