Рішення від 21 жовтня 2026 р. у справі №332/1013/26 — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Суд: Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: інших видів кредиту

Дата: 21 жовтня 2026 р.

Справа: №332/1013/26

Суддя: Козлова Н. Ю.

Дата документу 22.10.2026

Справа № 332/1013/26

Провадження № 2/334/3340/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 жовтня 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі: головуючого - судді Козлової Н.Ю., за участю секретаря Александрової А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

в с т а н о в и в :

Позивач в особі ТОВ «ФК «ЕЙС» звернулося до Заводського районного суду м. Запоріжжя з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 582529192 від 30.10.2021 у загальному розмірі 91 449,60 грн, з яких: 22 000,00 грн — заборгованість за тілом кредиту, 69 449,60 грн — заборгованість за відсотками.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач уклала електронний договір із ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та не виконала зобов`язання з повернення коштів. Право вимоги за вказаним договором перейшло до позивача через ланцюг договорів факторингу, зокрема - ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». Також позивач просить стягнути судовий збір у розмірі 2 662,40 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн.

Ухвалою Заводського районного суду м. Запоріжжя від 01.04.2026 року, дану справу передано на розгляд Дніпровського районного суду м. Запоріжжя, відповідно до ст.31 ЦПК України.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 04.05.2026 року, матеріали цивільної справи передані судді Козловій Н.Ю. Відводів, самовідводів не заявлено.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 05.05.2026 року відкрито провадження у справі. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін. Копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, разом з копією позовної заяви та додатками до нього направлено відповідачу з роз`ясненням права на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідач через свого представника — адвоката Пакуло В.С. подала відзив на позовну заяву, у якому позов визнає частково (в частині тіла кредиту 22 000,00 грн та відсотків у межах строку кредитування — 2 574,00 грн). В іншій частині відсотків (44 875,60 грн, нарахованих поза межами строку кредитування) відповідач заперечує, посилаючись на сталу практику Великої Палати Верховного Суду щодо припинення права нарахування договірних відсотків після спливу строку кредитування. Також зазначає про відсутність належних первинних доказів укладення договору та переходу права вимоги.

Позивач, в свою чергу, подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що електронний договір підписано одноразовим ідентифікатором, що прирівнюється до письмової форми. Нарахування відсотків у суми 69 449,60 грн. вважає правомірним, оскільки вони нараховані за порушення грошового зобов`язання на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 4.3 Кредитного договору.

У судове засідання представник позивача не з`явився, про час та дату судового розгляду повідомлявся належним чином. В поданій позовній заяві представник позивача просив розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача також подав суду клопотання про розгляд справи за відсутністю відповідача та його. Просив суд взяти до уваги факти, викладені у відзиві на позовну заяву та задовольнити позов частково, лише у межах тіла кредиту.

Дослідивши письмові докази подані в обґрунтування позову та обґрунтування заперечень проти нього, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Отже, застосовуючи норми права до цих правовідносин, суд керується статтею 205 ЦК України, яка визначає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частини першої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), якими обмінялися сторони. Воля сторін може бути виражена за допомогою електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості укладання договору в електронному вигляді регламентуються Законом України «Про електронну комерцію».

Судом установлено, що 30.10.2021 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № 582529192. Договір підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором (SMS-коду), що за правовими наслідками відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Первісний кредитор свої зобов`язання виконав та надав відповідачу кошти в сумі 22 000,00 грн., шляхом зарахування вказаної суми на платіжну картку клієнта (відповідача по справі).

Відповідач не надав суду доказів повернення отриманих коштів, тому вимога позивача про стягнення тіла кредиту є законною та обґрунтованою відповідно до статті 1049 ЦК України (обов`язок позичальника повернути позику у строк та в порядку, що встановлені договором).

Стосовно нарахування відсотків, позивач стверджує, що за п. 4.3 Кредитного договору проценти, нараховані після закінчення строку кредитування, є процентами за користування грошовими коштами в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України, а тому право на їх отримання за ставкою 1,98% на день зберігається до дня фактичного повернення кредиту.

На підтвердження цього позивач цитує окремі висновки Верховного Суду (зокрема, у справі № 910/17048/17).

Суд спростовує ці доводи позивача, вважає їх безпідставними та такими, що ґрунтуються на помилковому й вибірковому тлумаченні норм матеріального права та судової практики, з огляду на наступне:

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором.

Проте, за змістом частини першої статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. При цьому, сторони чітко погодили строк кредитування тривалістю 30 календарних днів — з 30.10.2021 до 29 листопада 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) зробила чіткий правовий висновок:

«Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси кредитодавця забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання».

Аналогічні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц та від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16. Дана судова практика є сталою та обов`язковою для застосування судами відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

Суд наголошує, що після 29.11.2021 строкове правомірне користування кредитом припинилося. З цієї дати правовідносини між сторонами трансформувалися зі строкових (регульованих ст. 1048 ЦК України) в охоронні (прострочені), які регулюються статтею 625 ЦК України.

Частиною другою статті 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Диспозитивність норми статті 625 ЦК України дозволяє сторонам погодити у договорі інший (вищий) розмір процентів річних як санкцію. Однак вона не дозволяє під виглядом «відповідальності» продовжувати стягнення звичайних договірних відсотків за строковою щоденною ставкою (1,98% на день, що дорівнює 722,7% річних).

Згідно з частиною третьою статті 509 ЦК України зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до частини другої статті 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи — споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Згідно з пунктом 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Наявність у кредитора можливості стягувати надмірні суми відсотків після прострочення перетворює їх на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих прибутків кредитором.

У Постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23 колегія суддів висловила чітку правову позицію:

«Вимога про нарахування та сплату відсотків (1,98–3% в день), які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права».

Крім того, застосовуючи принцип тлумачення умов договору, суд зазначає, що особа, яка включила двозначну або несправедливу умову (п. 4.3) у стандартний договір приєднання, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю чи несправедливістю такої умови. Оскільки споживач є слабшою стороною в цивільних відносинах, яка не мала вибору та фактичного впливу на формулювання умов під час укладення договору, всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь відповідача.

Таким чином, умови п. 4.3 договору є несправедливими та нікчемними в частині нарахування щоденних відсотків у розмірі 1,98% поза межами строку кредитування.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 69 449,60 грн. саме як «несплачені відсотки за користування кредитом», а не як інфляційні втрати чи 3% річних.

Зважаючи на викладене та проведений відповідачем контррозрахунок, стягненню підлягають виключно відсотки, нараховані в межах узгодженого сторонами 30-денного строку правомірного користування кредитом, з 30.10.2021 по 29.11.2021).

Проте, оскільки відповідач у контррозрахунку визнала вимогу щодо відсотків у межах строку кредитування в розмірі 2 574,00 грн. (виходячи з пільгових умов Дисконтного періоду), а суд не може виходити за межі визнаних відповідачем та доведених позивачем обставин на шкоду сторонам, стягненню підлягає саме сума 2 574,00 грн.

У стягненні іншій частині відсотків на суму 66 875,60 грн. слід відмовити.

Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок відступлення права вимоги (цесії). На підставі статті 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі статтею 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що відступаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається.

Новий кредитор (позивач), набуваючи право вимоги до споживача, повністю приймає на себе тягар доведення легітимності виникнення такого права та безпомилковості розрахунку боргу.

Посилання позивача на те, що він не обробляє та технічно не володіє лог-файлами (деталізованими журналами реєстрації, IP-адресами, часом запиту та введення SMS-кодів), не звільняє його від обов`язку доказування. Вимоги до рівня ведення справ фінансовою установою є вищими, ніж до пересічного споживача, тому всі сумніви та наслідки ненадання технічних доказів покладаються на позивача.

Разом із тим, оскільки сам ланцюг договорів факторингу (ТОВ «Манівео...» — ТОВ «Таліон Плюс» — ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» — ТОВ «ФК «ЕЙС») підтверджений копіями угод, належним чином завіреними витягами з реєстрів, актами прийому-передачі та платіжними інструкціями про фінансування, суд визнає право ТОВ «ФК «ЕЙС» на стягнення доведеної суми заборгованості, а саме: тіла кредиту та строкових відсотків.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи (зокрема, на правничу допомогу), у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційне розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Оскільки, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог на загальну суму 24 574,00 грн. (22 000,00 грн. тіло кредиту + 2 574,00 грн. відсотків), судовий збір слід стягнути у сумі 715,39 грн.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн: відповідач заявила клопотання про їх зменшення. Справа є незначної складності, розглядалася у спрощеному провадженні без виклику сторін, позовні заяви є типовими та не вимагали значного обсягу аналітичної роботи.

Отже, виходячи з критеріїв реальності, розумності, неминучості витрат та фінансового стану сторін (Додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц), суд вважає за необхідне зменшити загальний справедливий розмір витрат на правничу допомогу позивача до 1 500,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача.

Керуючись ст. 4, 10, 12, 13, 76-81, 137, 141, 178, 258-265, 279 ЦПК України, ст. 205, 207, 213, 509, 512, 516, 517, 625, 627, 631, 1048, 1049, 1054, 1077 ЦК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» (Код ЄДРПОУ: 42986956, 02094, м. Київ, вулиця Юрія Поправки, будинок 6, кабінет 13) заборгованість за Кредитним договором № 582529192 від 30.10.2021 у загальному розмірі 24 574,00 грн (двадцять чотири тисячі п`ятсот сімдесят чотири гривні 00 копійок), з яких: 22 000,00 грн — заборгованість за тілом кредиту та 2 574,00 грн — заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЕЙС» судовий збір у розмірі 715,39 грн (сімсот п`ятнадцять гривень 39 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1 500,00 грн (одна тисяча п`ятсот гривень 00 копійок).

В іншій частині позовних вимог про стягнення заборгованості — відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду через Дніпровський районний суд міста Запоріжжя шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Суддя: Козлова Н. Ю.

Оригінал: reyestr.court.gov.ua