Постанова від 20 жовтня 2026 р. у справі №699/1395/23 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження№ 22-ц/821/2058/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №699/1395/23 Категорія: 301030300Літвінова Г.М.

Доповідач в апеляційній інстанції

Новіков О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 жовтня 2026 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії:

суддів Новікова О.М., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л.,

за участю секретаря Костенко А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Білінкіної Тетяни Вікторівни на рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 17 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ, -

в с т а н о в и в:

У листопада 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із вказаним позовом.

В обгрунтування позовних вимог зазначила, що сторони проживали однією сім`єю (перебували у цивільному шлюбі) п`ять років у період з травня 2018 року по травень 2023 року. У вказаний період вони проживали та вели спільне господарство у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності матері позивача - ОСОБА_3 . Позивач зазначила, що підставою для розірвання сімейних відносин стали відсутність спільних інтересів, наявність різних поглядів на життя, відсутність взаєморозуміння і поваги, а головною причиною розірвання сімейних відносин сторін стало те, що відповідач вчиняв домашні сварки та принижував її. Спільних дітей сторони не мають.

Позивач вказала, що за час проживання однією сім`єю сторони за спільно зароблені кошти придбали автомобіль та земельну ділянку 0,003 га, на якій побудували капітальний гараж. Цей гараж на теперішній час не оформлений відповідно до чинного законодавства у Державному реєстрі прав на нерухоме майно, а тому вважається об`єктом незавершеного будівництва. Спірний автомобіль відповідач продав 25.10.2023.

ОСОБА_2 вважає, що майно, яке було набуте нею та відповідачем в період спільного проживання, є об`єктом права спільної сумісної власності, однак згоди щодо поділу спільного майна сторони не досягли.

З огляду на викладене, позивач у зміненому позові просила встановити факт проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу з травня 2018 року по травень 2023 рік; визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 : автомобіль марки Volkswagen Golf Plus, ДНЗ НОМЕР_1 , 2008 р.в., земельну ділянку 0.003 га з кадастровим номером: 7122510100:03:010:0006 та будівельні матеріали, витрачені на будівництво гаража на земельній ділянці 0, 003 га з кадастровим номером 7122510100:03:010:0006, що у АДРЕСА_2 ; в порядку поділу спільного майна цивільного подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнати право власності:

• за ОСОБА_2 на частину автомобіля марки Volkswagen Golf Plus, ДНЗ НОМЕР_1 , 2008 р.в. та земельної ділянки 0.003 га з кадастровим номером 7122510100:03:010:0006 та на 1/2 будівельних матеріалів, витрачених на будівництво гаража;

• за ОСОБА_1 на 1/2 частину автомобіля марки Volkswagen Golf Plus, ДНЗ НОМЕР_1 , 2008 р. в., 1/2, земельної ділянки 0.003 га з кадастровим номером: 7122510100:03:010:0006 та на 1/2 будівельних матеріалів, витрачених на будівництво гаража.

В порядку поділу спільних автомобіля марки Volkswagen Golf Plus, ДНЗ НОМЕР_1 , 2008 р. в., земельної ділянки 0.003 га з кадастровим номером: 7122510100:03:010:0006 та спільних будівельних матеріалів, витрачених на будівництво гаража на вказаній земельній ділянці:

• стягнути із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію ринкової вартості: частину вартості автомобіля марки Volkswagen Golf Plus , ДНЗ НОМЕР_1 , 2008 р. що становить 154 190,00 (сто п`ятдесят чотири тисячі сто дев`яносто гривень), земельної ділянки 0.003 га з кадастровим номером: 7122510100:03:010:0006 та 1/2 частину вартості будівельних матеріалів, витрачених на будівництво гаража, побудованого на земельній ділянці 0.003 га з кадастровим номером 7122510100:03:010:0006, що у АДРЕСА_2 ;

• виділити у власність ОСОБА_1 , земельну ділянку 0,003 га з кадастровим номером: 7122510100:03:010:0006 та будівельні матеріали, витрачені на будівництво гаража, побудованого на земельній ділянці 0.003 га з кадастровим номером 7122510100:03:010:0006.

Рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 17 червня 2026 року позов задоволено частково.

У порядку поділу спільного сумісного майна стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 254 214,82 грн, як компенсацію частини вартості автомобіля марки Volkswagen Golf Plus, ДНЗ НОМЕР_1 , 2008 р. в., вартістю 312 750,00 грн, 1/2 частини вартості земельної ділянки 0.003 га з кадастровим номером: 7122510100:03:010:0006, вартістю 14 202,84 грн, 1/2 частини вартості будівельних матеріалів, витрачених на будівництво гаража на земельній ділянці 0, 003 га з кадастровим номером 7122510100:03:010:0006, що у АДРЕСА_2 , вартістю 181 476,77 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у виді судового збору у розмірі 1 541,90 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у виді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 21 000,00 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати у виді витрат на судові експертизи у загальному розмірі 29 988,30 грн.

Стягнуто із ОСОБА_1 в дохід держави судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 1 000,25 грн.

Судовий збір у розмірі 1 073,60 грн залишено за ОСОБА_2 .

Судові витрати відповідача залишено за ним.

Ухвалюючи рішення, суд виснував про те, що позивач довела, що вона з травня 2018 року по травень 2023 року проживала з відповідачем однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловік з дружиною, оскільки впродовж указаного часу вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, тобто між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю. Ведення спільного господарства та наявність спільного бюджету підтверджується наданими позивачкою доказами.

Також суд дійшов висновку, що сторони під час фактичного шлюбного проживання однією сім`єю, за рахунок спільних коштів (спільного бюджету) набули у спільну власність автомобіль марки Volkswagen Golf Plus, ДНЗ НОМЕР_1 , 2008 р. в., земельну ділянку 0.003 га з кадастровим номером: 7122510100:03:010:0006 та будівельні матеріали, витрачені на будівництво гаража на земельній ділянці 0, 003 га з кадастровим номером 7122510100:03:010:0006 у АДРЕСА_2 , оскільки будівництво спірного гаража є самочинним, а частки у цьому майні сторін є рівними.

Щодо поділу автомобіля суд врахував, що спірний автомобіль був проданий відповідачем. Відповідач спільний транспортний засіб продав без згоди позивача, тобто це спірне майно вже вибуло з власності сторін, ОСОБА_2 має право на отримання грошової компенсації вартості своєї частки (1/2) у праві спільної сумісної власності на це спірне майно, тому суд стягнув з відповідача на користь позивачки в якості грошової компенсації частину вартості спірного автомобіля в розмірі 156 375,00 грн. (312 750,00 грн / 2).

В частині розподілу земельної ділянки та побудованого на ній гаража, суд врахував, що вказане майно є неподільним, тому вважав доцільним залишити його у власності відповідача, а позивачу присудити грошову компенсацію вартості 1/2 частини земельної ділянки у розмірі 7 101,42 грн, вартості 1/2 частини спірних будівельних матеріалів у розмірі 90 738,39 грн.

Отже, стягненню з відповідача на користь позивача за висновками суду підлягала компенсація вартості 1/2 частини спірного майна у загальному розмірі 254 214,82 грн (156 375,00 грн + 7 101,42 грн + 90 738,39 грн).

Щодо вимоги позивача про встановлення факту проживання її та відповідача ОСОБА_1 однією сім`єю, як чоловіка та жінки, без реєстрації шлюбу суд зазначив, що такий спосіб захисту не здатний забезпечити захист прав власника.

Що стосується визнання спірного майна спільною сумісною власністю, суд звернув увагу на те, що заявлення окремо вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідними. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна.

Витрати на правничу допомогу позивача у розмірі 21 000,00 грн. суд визнав обгрунтованими, врахувавши складність та тривалість розгляду справи у суді першої інстанції, конкретні обставини справи, об`єм зібраних у справі доказів, ціну позову та значення справи для обох сторін, фактично виконані представником позивача роботи.

Не погоджуючись із рішенням Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 17 червня 2026 року, представник ОСОБА_1 – адвокат Білінкіна Т.В. подала апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на незаконність, необгрунтованість судового рішення, неповне з`ясування та недоведення судом обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального і матеріального права, просить рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. У разі задоволення скарги просить стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати, понесені відповідачем у суді першої інстанції та апеляційній інстанції.

Скаргу обгрунтовує тим, що спільного господарства з позивачем, як сім`я, сторони не вели і все майно, на частину якого претендує позивач, придбавалось відповідачем на особисті кошти і в інтересах відповідача. Наголошує, що усталені сімейні відносини, що притаманні подружжю, а саме спільне проживання, піклування, спільне ведення домашнього господарства та спільний бюджет були відсутніми. ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали в одному і тому ж житловому будинку, в одному під`їзді і такі стосунки були зручними для відповідача. Сторони мали неусталені вільні періодичні близькі стосунки, як чоловіка та жінки, без взаємних обов`язків, і кожен з них паралельно в цей період часу мав стосунки з іншими особами. З часом позивача запропонувала скаржнику інколи проживати та ночувати у неї з метою можливості здачі його квартири та отримання додаткового доходу, щоб витрачати його на дозвілля сторін. Спільного майна з позивачкою за спільні кошти відповідач ніколи не придбавав, а речі, які відповідач перевіз до квартири, в якій проживала позивач з матір`ю та сином, були його особистими і він їх потім забрав з квартири. Грошей позивачу за проживання та на інші потреби відповідач ніколи не давав, а кошти за здачу квартири відповідача на прохання позивача перераховувалися на картку ОСОБА_2 для сплати комунальних послуг по обох квартирах. Дозволу на сплату комунальних із пенсійної картки матері позивача ОСОБА_1 не надавав. ОСОБА_2 , проживаючи у квартирі своєї матері, не приймала участі у веденні спільного господарства щодо квартири відповідача, не здійснювала спільних витрат, не купувала майна для спільного користування та не брала участі у витратах на утримання його житла, зазначаючи, що це не її майно.

Скаржник звертає увагу суду на тому, що позивачем не надано належних та допустимих доказів ведення сторонами у період з травня 2018 року по травень 2023 року спільного господарства, спільного бюджету, спільних витрат, спільного придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків. Наявність близьких стосунків між сторонами в цей період не свідчить про усталеність відносин, притаманних подружжю на момент придбання майна. Висновки місцевого суду частково грунтуються на показаннях свідків, які, у свою чергу, відсилались на твердження позивача, а долучені фотографії можуть підтверджувати лише факт зафіксованої зустрічі в конкретному місці та не досліджувались в аспекті дати їх створення.

Відтак, за відсутності правових підстав для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, відсутні і підстави, передбачені ст. 74 СК України, вважати спірне майно таким, що належить на праві спільної сумісної власності позивачу та відповідачу, як чоловіку та дружині, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою.

Скаржник наполягає на тому, що транспортний засіб, на половину вартості якого претендує позивач, був придбаний відповідачем за його особисті кошти та кошти його батьків. Ніякої участі ні у купівлі, ні у продажі автомобіля позивачка не приймала.

Також відповідач зазначає, що він мав достойну заробітну плату, тому і земельні ділянка, площею 0,0030 га, яка була придбана відповідачем для будівництва гаража, і будівельні матеріали для гаража куплені за власні кошти ОСОБА_1 , про що свідчить оформлення ділянки як особистої власності відповідача, а не на праві спільної часткової власності по на кожного, а також оформлення квитанцій про купівлі будівельних матеріалів саме на ім`я відповідача. У п. 8 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 28 жовтня 2019 року зазначено, що покупець у шлюбі не перебуває та ні з ким не проживає однією сім`єю без укладення шлюбу, і грошові кошти, що витрачаються на придбання земельної ділянки за цим договором не є спільною сумісною власністю, і особи могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти (їх частку) витрачені на купівлю земельної ділянки, відсутні. При цьому, позивач не надала доказів, з яких можливо було б встановити факт внесення нею певних коштів на придбання спірного майна – авто, земельної ділянки чи придбання нею будівельних матеріалів, необхідних для будівництва гаража, ремонту чи обслуговування даного авто. Зазначене свідчить про те, що спірне майно за відсутності доказів протилежного, є особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_1 .

У відзиві на апеляційну скаргу адвокат позивача Горстка Я.В. зазначає, що апеляційна скарга є необгрунтованою та такою, що не спростовує законності та обгрунтованості рішення суду першої інстанції, а тому не підлягає задоволенню.

Сторона позивача зазначає, що доводи скарги та наведена у скарзі судова практика не спростовує рішення суду першої інстанції, оскільки висновок суду у цій справі ґрунтується не лише на фотографіях чи показаннях свідків. Судом установлено сукупність взаємопов`язаних обставин, а саме: сторони фактично проживали у квартирі матері позивача; відповідач мав у квартирі позивача власні особисті речі та майно; після припинення відносин відповідач фактично виселявся із зазначеної квартири та забирав звідти свої особисті речі, у тому числі телевізори та диван; власна квартира відповідача у цей період здавалася в оренду третім особам; комунікацію з квартирантами квартири відповідача здійснювала позивач; кошти за комунальні послуги квартири відповідача передавалися позивачу, яка використовувала їх для потреб сім`ї; комунальні платежі за квартиру відповідача протягом тривалого часу здійснювалися з банківської картки матері позивача; сторони разом проводили час із сином позивача; відповідач брав участь у житті її сина; сторони спільно займалися питаннями придбання та будівництва гаража; разом святкували придбання автомобіля; відповідач публічно зробив позивачці пропозицію про укладення шлюбу; після припинення відносин відповідач просив ОСОБА_2 про примирення; у зафіксованих розмовах сам відповідач фактично визнавав тривале, п`ятирічне спільне проживання сторін. Таким чином, висновок суду зроблено не на підставі одного чи декількох фотознімків, а за результатами оцінки сукупності письмових, електронних, аудіо-, відеодоказів та показань свідків.

Заслухавши учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів доходить наступних висновків.

Положеннями ч. 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.

Частиною першою статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Тобто і для «фактичного подружжя» повинні бути характерними усі ознаки сім`ї, передбачені статтею 3 СК України, а саме: спільне проживання, спільний побут та наявність взаємних прав та обов`язків.

Проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Саме лише встановлення судом факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу без вирішення питання виникнення, зміни або припинення юридичних наслідків чинним законодавством не передбачено.

Вимогу про встановлення факту проживання однією сім`єю позивач заявила з певною правовою метою - визначення правового статусу майна, набутого сторонами у період спільного проживання, як такого, що є спільним майном сторін.

Правовими наслідками встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є встановлення належності їм майна на праві спільної сумісної власності на підставі статті 74 СК України.

Для визначення осіб такими, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбане спірне майно.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц викладено правовий висновок про те, що відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Ураховуючи наведене, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити обсяг спільного нажитого майна і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільного побуту; взаємних прав та обов`язків (статті 3, 74 СК України).

При застосуванні статті 74 СК України важливо врахувати, щоб особи не перебували у будь-якому іншому шлюбі на цей час, а також що між ними склалися усталені відносини, притаманні подружжю.

Для визнання осіб такими, що проживають однією сім`єю, крім факту спільного проживання, важливі також: наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування; участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц погодилася із тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності, є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.

У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду сформувала правову позицію про те, що у частині другій статті 328 ЦК України передбачено презумпцію правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, зокрема, якщо інше прямо не випливає із закону. Інше передбачене статтею 60 СК України, згідно з якою будь-яке майно, набуте за час шлюбу, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Спростовує презумпцію спільності майна подружжя той із подружжя, який заперечує, що майно, набуте у період шлюбу, є спільним сумісним майном (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, постанова Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 595/324/17.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У частині шостій статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Верховний Суд у постанові від №357/7533/22 від 17 червня 2026 року при вирішенні спору про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу наголосив на тому, що цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилалась на те, що протягом періоду з травня 2018 року по травень 2023 року вони із відповідачем проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу, мали спільний бюджет, взаємні права та обов`язки, вели спільне господарства та побуту, а тому майно, набуте ними спільно у зазначений період, зокрема автомобіль, земельна ділянка та будівельні матеріали для будівництва гаража є їх спільним майном і просила стягнути на свою користь компенсацію половини його вартості.

Колегія суддів вважає, що надані позивачем докази їх спільного проживання з ОСОБА_1 , зокрема, пояснення сторін, письмові докази та покази свідків у своїй сукупності підтверджують факт спільного проживання сторін та ведення спільного господарства.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, згідно з довідкою Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Мічуріна 5" № 107 від 19.10.2023 ОСОБА_2 з травня 2018 року по травень 2023 року спільно проживала, вела спільне господарство зі своїм співмешканцем ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , у квартирі, яка належить на праві власності ОСОБА_4 .

Ця ж адреса місця проживання зазначена у паспорті позивача як адреса її проживання.

Відповідач є власником квартири АДРЕСА_3 , яка належить йому на підставі договору дарування від 15.05.2020, що підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав №353068967 від 03.11.2023 та нотаріально посвідченим договором дарування квартири від 15.05.2020 .

Згідно з відомостями вказаної Інформаційної довідки, відповідач з 28.10.2019 на підставі договору купівлі-продажу є власником земельної ділянки з кадастровим номером 7122510100:03:010:0006, площею 0,003 га, цільове призначення земельної ділянки - для будівництва індивідуального гаража.

Спірну земельну ділянку відповідач набув на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 28.10.2019 за 11 080,00 грн.

Згідно з пунктом 8 указаного договору покупець ОСОБА_1 у шлюбі не перебуває та ні з ким не проживає однією сім`єю без укладання шлюбу і грошові кошти, що витрачаються на придбання земельної ділянки за цим договором, не є спільною сумісною власністю та є його особистою приватною власністю, і особи, які могли поставити питання про визнання за ними права власності на грошові кошти (їх частку), витрачені на купівлю земельної ділянки, відсутні.

Згідно з договором купівлі-продажу №1/621 від 30.06.2020 ТОВ "Автомото групп" (Комісіонер (Продавець) зобов`язався передати ОСОБА_5 (Покупець) автомобіль Volkswagen Golf, 2009 року випуску, VIN НОМЕР_2 , а Покупець зобов`язався прийняти вказаний автомобіль та сплатити за нього 15 000,00 грн.

На підставі договору купівлі-продажу 7144/2023/4122801 від 25.10.2023, укладеному у ТСЦ 7144, ОСОБА_1 продав ОСОБА_6 автомобіль Volkswagen Golf, 2009 року випуску, VIN НОМЕР_2 за 20 000,00 грн.

Територіальний сервісний центр № 7141 РСЦ ГСЦ МВС в Черкаській області на адвокатський запит адвоката Горстки Ярослави 18.11.2023 надав відповідь про те, що станом на 17.11.2023 ОСОБА_1 не є власником автомобіля Volkswagen Golf Plus, ДНЗ НОМЕР_1 , 2008 року випуску.

Згідно з даними електронного сервісу Автопошук 25.10.2023 указаний автомобіль Volkswagen пройшов перереєстрацію на нового власника на підставі договору, укладеному в ТСЦ.

Згідно з довідкою ФОП ОСОБА_7 від 23.11.2023 довідкова вартість автомобіля Volkswagen Golf Plus станом на 23.11.2023 складає 308 380,00 грн.

Матеріали справи також містять видаткові накладні, товарні, фіскальні чеки, квитанції щодо придбання будівельних матеріалів. У видаткових накладних від 29.12.2020, 20.10.2020, 09.01.2021, 11.02.2021, 24.02.2021 покупцем будівельних матеріалів та платником вказаний ОСОБА_1 , від 02.11.2021 покупцем теплової гармати вказана ОСОБА_2 . У наданих квитанціях платником вказано ОСОБА_1 або платник не зазначений.

Згідно з довідкою відділення №10023/0201 АТ "Ощадбанк" №07 від 18.01.2024 за період з 01.08.2020 до 01.05.2023 оплата комунальних послуг за квартиру відповідача ОСОБА_8 АДРЕСА_3 здійснювалося з пенсійної картки ОСОБА_3 . На підтвердження цих обставин банк додав до довідки квитанції за вказаний період на загальну суму 42 828,39 грн.

В матеріалах справи містяться скріншоти переписки позивача у месенджері з особою "квартирант ОСОБА_9 " за період з травня 2022 року по березень 2023 року, з якої вбачається, що указана особа проживала у квартирі відповідача АДРЕСА_3 і переказувала позивачу кошти за комунальні послуги по цій квартирі відповідно до отриманих квитанцій надавачів послуг (водопостачання, газ, електроенергія, вивіз сміття).

Сплата комунальних послуг позивачем за квартиру відповідача позивачем (з картки її матері), а також отримання орендної плати від орендаря, визнається і скаржником.

Матеріали справи містять численні фотознімки із подій та спільного відпочинку сторін, які свідчать про спільне дозвілля, спільне перебування у квартирі позивача, у колі близьких родичів, а також знімки спірного гаража та автомобіля.

У свою чергу, відповідач, на підтвердження тих обставин, що він утримував іншу жінку, з якою проживав з 2017 року та мав намір створити сім`ю, надав суду проєкт шлюбного договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_10 , товарні чеки про придбання у 2021 році ліжка «Вікторія», телевізора Ergo, ноутбука Lenovo, фотографії указаних придбаних товарів та фотографії з ОСОБА_10 на двох локаціях - у квартирі відповідача та у будинку його матері.

Сторони надали суду довідки форми ОК-5, ОК-7 Пенсійного фонду України щодо своїх доходів.

Зокрема позивач отримала такі доходи - у 2015 році – 20 096,99 грн, 2016 рік – 44 744,89 грн, 2017 рік - 63 532,78 грн, за 2018 рік – 92 001,06 грн, за 2019 рік – 125 389,70 грн, за 2020 рік – 147 511,22 грн, за 2021 рік – 136 268,40 грн, за 2022 рік – 477 042,46 грн, за 2023 рік - 192 876,30 грн.

Відповідач отримав такі доходи - у 2016 році - 27 983,11 грн, у 2017 році – 74 920,32 грн, у 2018 році - 105 181,24 грн, за 2019 рік - 127 878,33 грн, у 2020 році - 143 233,02 грн, у 2021 році – 149 744,35 грн, у 2022 році - 492 047,74 грн, у 2023 році – 407 999,51 грн.

Згідно з розпискою від 01 жовтня 2019 року ОСОБА_1 позичив у своєї матері ОСОБА_11 40 000,00 грн, які зобов`язався повернути при першій можливості.

Згідно з розпискою від 10 червня 2020 року ОСОБА_1 позичив у своїх батьків гроші на купівлю автомобіля 70 000,00 грн, які зобов`язався повернути.

У судовому засіданні у суді першої інстанції були допитані свідки ОСОБА_12 , ОСОБА_3 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 .

При цьому, слід зауважити, що ОСОБА_12 , який не є родичем сторін чи зацікавленою особою, є головою ОСББ за місцем проживання сторін, у системному аналізі із показами решти свідків, надав пояснення, що сторони протягом спірного періоду проживали разом у квартирі, яка належала матері позивачки. Свідок кілька разів був присутній у цій квартирі, бачив відповідача там у домашньому одязі. Підтвердив, що разом зі сторонами проживав син позивача, вони разом виконували роботи, разом здійснювали прибирання прибудинковою території. Свідок підтвердив, що сторони разом будували спірний гараж, разом купили скутер синові позивача. Відповідач разом із сином позивачки ремонтували цей скутер, вони проводили разом час. У цьому ж будинку є квартира відповідача, у якій якийсь час проживав його брат, а потім проживали квартиранти. Комунальні платежі за квартиру відповідача вносила матір позивача.

Крім того, свідок ОСОБА_14 , який також не є родичем сторін чи зацікавленою особою, запропонував позивачеві купити у нього земельну ділянку, яку було оформлено на відповідача, надав пояснення, що під час оформлення угоди сторони були разом. Вони разом проводили будівництво гаража, разом святкували події у своєму житті, у тому числі в гаражі. Проживали як чоловік і дружина.

Разом з тим, суд вірно критично оцінив покази свідка ОСОБА_16 та ОСОБА_15 на підтвердження факту підготовки шлюбного договору та спільного проживання відповідача з ОСОБА_18 , оскільки надані покази є суперечливими. Крім того, суд вірно дійшов висновку про правдивість тверджень свідка ОСОБА_13 про те, що її покійний брат у цей час постійно проживав у фактичних шлюбних стосунках із свідком ОСОБА_15 , яка ці твердження не спростувала.

Покази ОСОБА_3 та ОСОБА_11 , які є матерями сторін, як зацікавлених осіб, не можуть беззаперечно бути врахованими судом на підтвердження та спростування вказаних ними обставин.

Таким чином, апеляційний суд доходить висновку, що позивач довела належними та допустимими доказами факт її проживання з ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з травня 2018 року по травень 2023 року, оскільки надані позивачем докази доводять факт ведення спільного господарства, наявності спільного побуту та взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Заперечення відповідача щодо спільного проживання сторін, відсутності у сторін спільного побуту, взаємних права та обов`язків спростовуються зазначеними вище доказами.

Посилання скаржника на періодичні зустрічі і його, і позивача з іншими чоловіками та жінками також не спростовує наявність між сторонами протягом вказаного періоду відносин, притаманних подружжю, спільне їх проживання у квартирі АДРЕСА_4 , спільний побут сторін, а також ведення спільних справ з метою отримання доходу та спільних витрат.

Колегія суддів, дослідивши обставини цієї справи та наявні у ній докази вважає, що факт проживання позивача однією сім`єю із ОСОБА_1 , їх пов`язаність спільним побутом та взаємними правами та обов`язками, підтверджується наданими у справі доказами, показами допитаних у судовому засіданні свідків, та не спростований відповідачем.

Суд першої інстанції надав вірну оцінку наявним у справі доказам та дійшов правильного висновку, що спільне проживання чоловіка та жінки, ведення побуту, харчування, витрати коштів на спільні потреби та потреби дитини позивача, спільний відпочинок доводить сталість їх сімейних відносин.

Особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

У частині другій статті 372 ЦК України визначено, що в разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Згідно зі статтею 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу щодо права спільної сумісної власності подружжя (стаття 74 СК України).

У постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17 зазначено: «У статті 74 СК України регулюються тільки майнові права та обов`язки жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. При цьому на рівні статті 74 СК України передбачено загальне правило: майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності цих осіб, поширюються положення глави 8 СК України. У статті 74 СК України закріплено спеціальний прийом юридичної техніки для того, щоб уникнути повторення норм СК України. Це означає, що майно, набуте цими особами за час спільного проживання, належить жінці та чоловікові, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, на праві спільної сумісної власності. Тобто і для жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, передбачено презумпцію спільності права власності. Ця презумпція може бути спростована й жінка та (або) чоловік можуть оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на жінку та (або) чоловіка, який її спростовує. Жінка та (або) чоловік, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.».

Верховний Суд у постанові від 10 травня 2023 року у справі № 215/1191/17 зазначив: «Спільною сумісною власністю жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з них вони були набуті. Як поділ спільного сумісного майна в натурі, так і визначення розміру часток жінки та чоловіка, може здійснюватися на підставі: (а) договору жінки та чоловіка, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі; (б) рішення суду при наявності спору між жінкою та чоловіком, які проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі.».

Таким чином, встановивши спільне проживання сторін як подружжя без реєстрації шлюбу з травня 2018 року по травень 2023 року, а також придбання ними у вказаний період земельної ділянки з кадастровим номером 7122510100:03:010:0006, площею 0,003 га, а також самочинного будівництва гаража на цій земельній ділянці, автомобіля Volkswagen Golf, суд вірно виснував про поширення статусу спільного сумісного майна подружжя на зазначене майно.

Відповідач не надав до суду достатніх і допустимих доказів на спростування презумпції спільності права власності спірного автомобіля, будівельних матеріалів, використаних на будівництво гаража, а також земельної ділянки, на якій побудований гараж.

Аргументи відповідача про те, що висновки суду зроблено лише на підставі показів свідків та фотознімків, є безпідставними, оскільки результат аналізу оскаржуваного рішення дає підстави зробити висновок, що в його основу покладено як письмові докази, надані сторонами, так і покази свідків, тобто суд дав оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, у їх сукупності, так і кожному доказу окремо.

Щодо доводів скаржника в частині придбання ним автомобіля за особисті кошти відповідача апеляційний суд зазначає, що надані відповідачем розписки не спростовують презумпції права спільної сумісної власності на майно, придбане чоловіком та жінкою за період їх спільного проживання як подружжя без реєстрації шлюбу.

Апеляційний суд врахуває, що за приписами частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, а також майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Однак, надані відповідачем розписки не оформлені як договори позики, не посвідчені нотаріально. Без нотаріального посвідчення неможливо беззаперечно встановити, чи відповідають дати складення розписок, зазначені в них, дійсним датам їх написання, а відтак, чи передано кошти у дні, зазначені в розписках. Відповідач у суді першої інстанцій не заявляв клопотання про призначення судової технічної експертизи документів для встановлення абсолютної давності розписок з метою доведення обставин придбання автомобіля за особисті кошти та на спростування презумпції спільності майна подружжя. До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2023 року у справі № 759/864/20.

Аргументи апелянта щодо придбання земельної ділянки за особисті кошти відповідача з посиланням на оформлення права власності на землю саме на відповідача як одноосібного власника, апеляційним судом відхиляються як безпідставні оскільки реєстрація права власності на одного із подружжя або ж по як спільної сумісної власності є правом власників і не спростовує презумцію спільності майна у період спільного проживання чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи, які на думку скаржника, є підставою для скасування рішення суду, є тотожними із його запереченнями щодо позовних вимог, ці доводи були предметом судового розгляду в суді першої інстанції, яким суд надав грунтовну оцінку, яка узгоджується з вимогами закону і з якою у суду апеляційної інстанції відсутні підстави не погодитися.

Отже, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та постановив законне, правильне по суті і справедливе рішення, спрямоване на ефективний захист порушених прав позивача.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат у виді судового збору, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат по сплаті судового збору, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 35, 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Білінкіної Тетяни Вікторівни залишити без задоволення.

Рішення Корсунь-Шевченківського районного суду Черкаської області від 17 червня 2026 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 26 жовтня 2026 року.

Судді: