Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №696/320/26 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/821/2260/26 Головуючий по першій інстанції

№ 22-ц/821/2261/26 Кондрацька Н.М.

Справа № 696/320/26 Доповідач в апеляційній

Категорія: 305010300 інстанції Сіренко Ю.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року

м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Сіренка Ю.В., Новікова О.М., Фетісової Т.Л.,

секретар: Івануса А.Д.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідачі – держава Україна в особі Черкаської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України,

особи, які подають апеляційні скарги – представник ОСОБА_1 – адвокат Бочевар Михайло Павлович, Черкаська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси апеляційні скарги представника ОСОБА_1 – адвоката Бочевара Михайла Павловича, Черкаської обласної прокуратури на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 червня 2026 року та апеляційні скарги представника ОСОБА_1 – адвоката Бочевара Михайла Павловича, Державної казначейської служби України на додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2026 року в справі за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Черкаської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди,

в с т а н о в и в:

У березні 2026 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 000 гривень та майнову шкоду в розмірі 500 000 гривень.

В обґрунтування зазначав, що 13.02.2014 в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстроване кримінальне провадження № 1201245017000085 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався в тому, що він 12 лютого 2014 року приблизно о 12:40, перебуваючи в приміщенні туалету на третьому поверсі Кам`янської загальноосвітньої школи № 1, що розташована по вул. Леніна, 18-А, м. Кам`янка Черкаської області, на ґрунті давніх неприязних відносин завдав наочно знайомому малолітньому ОСОБА_2 декілька ударів кулаками в голову та по тулубу, спричинивши тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, від якого потерпілий у цей же день приблизно о 22:40 помер у реанімаційному відділенні Кам`янської центральної районної лікарні м. Кам`янка Черкаської області, куди він був доставлений в ургентному порядку.

25.02.2014 складено та вручено підозрюваному ОСОБА_1 повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

27.02.2014 слідчим суддею Кам`янського районного суду Черкаської відносно підозрюваного ОСОБА_3 обрано міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в Черкаському слідчому ізоляторі у ДПтС України в Черкаській області.

04.04.2014 слідчим суддею Придніпровського районного суду міста Черкаси задоволено клопотання сторони захисту та підозрюваному ОСОБА_4 змінено міру запобіжного заходу з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Колегією суддів апеляційного суду Черкаської області 02.06.2014 змінено умови перебування підозрюваного під домашнім арештом, зобов`язавши останнього не відлучатися із місця фактичного проживання кожного дня з 19 до 7 години наступного дня та ряд інших обов`язків, строк дії запобіжного заходу встановлено до 30.06.2014.

Вироком Чигиринського районного суду Черкаської області від 13.11.2014 визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, призначено покарання вісім років позбавлення волі. Строк відбування покарання визначено з 13.11.2014 з врахуванням строку перебування під вартою з 27.02.2014 по 04.04.2014 в кількості 37 днів. Обрано відносно засудженого запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили, взявши його під варту із залу суду. Цивільний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь законних представників потерпілого витрати на поховання в сумі вісім тисяч чотириста п`ятдесят гривень 54 коп, витрати на придбання ліків в сумі шістдесят вісім гривень 12 коп та моральну шкоду в розмірі чотирьохсот тисяч гривень солідарно.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 20.02.2015 апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_1 , законного представника неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_5 , захисників неповнолітнього обвинуваченого адвокатів ОСОБА_7 та Пономаренка Д.В., заступника прокурора Черкаської області задоволено частково вирок Чигиринського районного суду Черкаської області від 13 листопада 2014 року відносно ОСОБА_1 скасовано та призначено новий розгляд в Чигиринському районному суді Черкаської області зі стадії підготовчого судового засідання. Змінено обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт, звільнивши з-під варти його негайно з зали суду. Обрано щодо обвинуваченого ОСОБА_1 , раніше не судимого, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту строком на два місяці - до 20.04.2015, заборонивши йому з 18 до 07 години ранку залишати житло за адресою: АДРЕСА_1 . Покладено на обвинуваченого обов`язки: прибувати за першою вимогою до органів досудового слідства та суду на визначений час; утриматись від спілкування з потерпілими та свідками в даному кримінальному проваджені, за винятком участі в процесуальних діях в суді; заборонено залишати місце постійного проживання: АДРЕСА_1 , без дозволу слідчого, прокурора або суду з 18 до 07 години ранку.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 , будучи неповнолітньою особою, неправомірно перебував у кримінальному провадженні № 1201245017000085 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, під вартою сумарно 137 днів.

Ухвалою Чигиринського районного суду Черкаської області від 17.03.2016 ОСОБА_1 було обрано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання та було покладено на позивача обов`язки.

У подальшому, виправдувальним вироком Соснівського районного суду міста Черкаси від 25.02.2020 визнано ОСОБА_1 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим ОСОБА_1 . Виправдано ОСОБА_1 за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України. Поновлено ОСОБА_1 в правах, обмежених під час кримінального провадження.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 31.08.2021 апеляційні скарги прокурора у кримінальному провадженні, потерпілої залишено без задоволення, а вирок Соснівського районного суду м. Черкаси від 25 лютого 2020 року стосовно ОСОБА_1 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 30.08.2022 було ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 31 серпня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишено без зміни, а касаційну скаргу прокурора, яка брала участь у розгляді кримінального провадження в судах першої та апеляційної інстанцій, без задоволення.

Позивач зазначав, що судами під час розгляду кримінального провадження встановлено, що органом досудового розслідування було суттєво порушено право обвинуваченого та сторони захисту щодо невідкриття останнім матеріалів, які є правовою підставою проведення негласних слідчих розшукових дій, що унеможливило перевірку стороною захисту та суду допустимості його результатів як доказів. Також судами встановлено істотні порушення вимог кримінального процесуального закону. Крім того, судами не були враховані ключові висновки судово-медичних експертів, проведені на досудовому розслідуванні, щодо давності виникнення зазначених тілесних ушкоджень у зв`язку з неможливістю усунення істотних суперечностей між ними, та суд визнав такі докази недопустимими.

Кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 (який на момент початку здійснення провадження був неповнолітньою особою) здійснювалось більше 7 років, що є суттєвим порушенням вимог КПК України та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

До ОСОБА_1 , всупереч відсутності доказів його вини та того, що він був неповнолітньою особою, було двічі застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання обвинувальним вироком законної сили. Незважаючи на те, що ОСОБА_1 був неповнолітнім на момент обрання йому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, до відповідальності не притягувався, йому все одно було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання обвинувальним вироком законної сили, а отже будучи неповнолітнім, розуміючи обстановку, в якій він опинився, тривалий час перебував під вартою, що вкрай негативно склалося на його психічному стані здоров`я та в нього загострилась хвороба (сколіоз), що підтверджується медичними картками школяра за 2012-2013 роки, а також рентгенографією та консультативним висновком спеціаліста КНП «Черкаська обласна лікарня» від 30.06.2022, випискою з медичної картки стаціонарного хворого ОСОБА_1 КНП «Кам`янська БЛ» від 17.02.2023, МРТ грудного відділу хребта від 25.02.2023.

Крім того, в позовній заяві зазначено, що у зв`язку із триманням в Державній установі «Миколаївський слідчий ізолятор» у позивача загострилися проблеми із здоров`ям. Так, в період з 14.04.2017 по 18.04.2017, у позивача виникли проблеми з нирками, у зв`язку з чим останньому встановлено діагноз ниркова коліка, необхідність проведення операцій.

Відтак, позивач обґрунтовує розмір моральної шкоди наступним: 1) перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням більше 7 з половиною років (з 13.02.2014 з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань по день набрання законної сили виправдувального вироку 31.08.2021); 2) застосування до неповнолітнього ОСОБА_1 покарання вищого за те, що передбачене кримінальним законом, безпідставним застосуванням до неповнолітнього ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та незаконне перебування позивача під вартою 137 днів; 3) втрата позивачем нормальних соціальних зв`язків та нормального ритму життя, дитинства, порушення його психоемоційного стану, перебування під постійним контролем та осудом з боку підлітків, неможливістю вільно пересуватися.

Таким чином, кримінальне переслідування ОСОБА_1 з 13.02.2014 призвело до порушення його нормального та звичного способу життя, розриву соціальних зв`язків, у зв`язку з чим останній зазнав моральних страждань, що дає йому право на відшкодування моральної шкоди, яку він оцінює у 5 000 000 грн. Вважає, що такий розмір відповідає принципу розумності та справедливості.

Разом з тим, задля відновлення свого чесного імені, репутації, захисту від необґрунтованого, незаконного, неправомірного та протиправного обвинувачення позивач змушений був скористатися правовою допомогою адвоката, що поставило його сім`ю у скрутне матеріальне становище. Так, між законним представником ОСОБА_1 – батьком ОСОБА_8 та адвокатом Пономаренком Денисом Васильовичем 05.12.2014 був укладений договір про надання правової допомоги, предметом якого є розробка правової позиції, стратегії і тактики захисту прав та інтересів обвинуваченого ОСОБА_1 в кримінальному провадженні № 1201245017000085, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, а також захист ОСОБА_1 у даному кримінальному провадженні в судах, інших органах державної влади та підприємствах і організаціях. 11.04.2025 між ОСОБА_8 та адвокатом Пономаренком Д.В. був підписаний акт наданих послуг (правової допомоги) за договором про надання правової допомоги від 05.12.2014, з якого вбачається, що ОСОБА_1 була надана правова допомога на суму 500 000 гривень, оплата за надану правничу (правову) допомогу має бути проведена протягом 6 місяців з дня підписання зазначеного акту.

Факт оплати наданої правової допомоги підтверджується квитанціями від 14.04.2025 на суму 50 000,00 гривень, від 01.05.2025 на суму 50 000,00 гривень, від 07.05.2025 на суму 50 000,00 гривень, від 14.05.2023 на суму 50 000,00 гривень, від 28.05.2025 на суму 50 000,00 гривень, від 19.06.2025 на суму 50 000,00 гривень, від 17.07.2025 на суму 50 000,00 гривень, від 11.08.2025 на суму 50 000,00 гривень, від 02.09.2025 на суму 50 000,00 гривень, від 18.09.2025 на суму 50 000,00 гривень.

Таким чином, позивач вважає, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення суми, сплаченої останнім у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги, у розмірі 500 000 гривень, яка підлягає відшкодуванню на підставі пункту 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.06.2026 позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 779959 (сімсот сімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн 40 коп, в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 395000 (триста дев`яносто п`ять тисяч) грн, а всього 1138959 (один мільйон сто тридцять вісім тисяч дев`ятсот п`ятдесят дев`ять) грн 40 коп.

Вирішуючи питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, негативні наслідки, які продовжувалися для позивача внаслідок незаконного кримінального переслідування, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, глибину душевних страждань позивача, їх характер, обсяг, тривалість, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках позивача, наявність перешкод у реалізації своїх життєвих планів, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, вимоги розумності та справедливості, а також гарантований законом мінімальний розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування позивача під слідством та судом, та дійшов висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 779959,40 гривень на відшкодування моральної шкоди.

Також, на підставі наявних у справі доказів, враховуючи критерій реальності адвокатських витрат, розумність їхнього розміру, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у кримінальному проваджені в розмірі 395000 грн.

Додатковим рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07.07.2026 стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги, в розмірі 10000 грн.

Не погоджуючись із такими судовими рішеннями, сторонами по справі було подано апеляційні скарги.

21.08.2026 на адресу Черкаського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Бочевара М.П. надійшла апеляційна скарга в якій просить: змінити рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.06.2026 та стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 5 000 000 грн та матеріальну шкоду в розмірі 500 000 грн; змінити додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07.07.2026 та стягнути на користь позивача понесені судові витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги, в розмірі 87000 грн.

В обґрунтування скарги зазначає, що судом першої інстанції не в повній мірі надано оцінку долучених позивачем доказів на підтвердження понесення ним значної моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності, зокрема, перебуванням під вартою 137 днів, подальшим лікуванням, сімейними та віковими розладами, тривожно-депресивними розладами психіки, що виникли на фоні незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, його статусом як неповнолітньої особи на час притягнення його до відповідальності.

Крім того, вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції щодо зменшення розміру витрат на правничу допомогу з 500000 грн до 395000 грн. Скаржник наголошує, що заявлена сума в розмірі 500000 грн є підтвердженою належними доказами та співмірною зі складністю справи, обсягом виконаної адвокатом роботи. На переконання позивача, суд першої інстанції безпідставно вдався до переоцінки кількості витрачених годин і визначеного коефіцієнта складності, внаслідок чого дійшов помилкового висновку про завищення суми витрат та порушив принципи розумності та пропорційності судових витрат.

24.08.2026 на адресу Черкаського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» від Черкаської обласної прокуратури надійшла апеляційна скарга, в якій просить змінити рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.06.2026 в частині відшкодування матеріальної шкоди, зменшивши її до 295000 грн.

В обґрунтування скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення матеріальної шкоди прийнято з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а саме п. 4 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Так, в скарзі зазначено, що документальне підтвердження фактичної сплати позивачем заявленого розміру понесених витрат на правничу допомогу у повному обсязі (500000 грн) відсутнє.

Звертає увагу на те, що під час безпосереднього дослідження доказів у судовому засіданні в суді першої інстанції було встановлено, що у матеріалах справи відсутні квитанції від 07.05.2025 та від 17.07.2025 на суму 50000 грн кожна, тоді як квитанції від 14.04.2025 та від 19.06.2025 наявні у матеріалах справи у двох примірниках.

За таких обставин, Черкаська обласна прокуратура вважає, що рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні, шляхом зменшення суми відшкодування на 100000 грн, тобто з 395000 грн до 295000 грн.

02.09.2026 на адресу Черкаського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» від Державної казначейської служби України надійшла апеляційна скарга, в якій просить змінити додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07.07.2026, скасувавши його в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги у сумі 10000 грн, та доповнити додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07.07.2026 новим абзацом наступного змісту: стягнути з держави Україна в особі Черкаської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги у сумі 2150 гривень.

В обґрунтування скарги зазначає, що судом першої інстанції помилково не застосовано приписи п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК стосовно пропорційного розподілу судових витрат між сторонами у разі часткового задоволення позовних вимог.

Вважає, що з урахуванням розміру задоволених позовних вимог, на користь ОСОБА_1 підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2350 грн. Разом з тим, в разі задоволення апеляційної скарги Черкаської обласної прокуратури, до стягнення будуть підлягати витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2150 грн.

Крім того, звертає увагу на те, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі можуть бути стягнуті винятково з відповідача, діями якого завдано шкоду позивачу, а саме: з держави Україна в особі в особі Черкаської обласної прокуратури.

02.09.2026 на адресу Черкаського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» від Державної казначейської служби України надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому просить апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Бочевара М.П. на рішення та додаткове рішення суду першої інстанції залишити без задоволення. Натомість, апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури Державна казначейська служба України підтримує у повному обсязі та вважає, що рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.06.2026 в частині визначеного розміру матеріального відшкодування належить змінити, зменшивши розмір матеріальної шкоди до 295000 гривень.

04.09.2026 на адресу Черкаського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» від Черкаської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Бочевара М.П., в якому просить рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.06.2026 в частині відшкодування моральної шкоди та додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07.07.2026 залишити без змін; рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.06.2026 змінити в частині відшкодування матеріальної шкоди, зменшивши її розмір до 295000 грн.

15.09.2026 на адресу Черкаського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 – адвоката Бочевара М.П. надійшов відзив на апеляційні скарги Черкаської обласної прокуратури та Державної казначейської служби України.

Вважає апеляційну скаргу Черкаської обласної прокуратури необґрунтованою, оскільки фактично позивачем понесені витрати на професійну правничу допомогу, а відтак наявне документальне підтвердження фактичної сплати позивачем заявленої до відшкодування суми витрат на правову допомогу у повному обсязі на суму 500000 гривень, та підстав для зміни рішення суду першої інстанції немає.

Щодо апеляційної скарги Державної казначейської служби України на додаткове рішення суду першої інстанції, представник позивача зазначає, що підготовка такого великого за обсягом позову та об`єму інформації, зокрема всіх додатків на 429 аркушах справи, потребувала значного часу, а отже відшкодування позивачу витрат у розмірі 2350 грн є заниженою та не відображає реального обсягу виконаної адвокатом роботи.

15.09.2026 на адресу Черкаського апеляційного суду через підсистему «Електронний суд» від Черкаської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу Державної казначейської служби України, в якому просить апеляційну скаргу задовольнити частково, додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07.07.2026 змінити, зменшивши розмір судових витрат пов`язаних з оплатою правової допомоги до 2150 грн, в іншій частині апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

В обґрунтування зазначено, що Черкаська обласна прокуратура є бюджетною установою, фінансування якої здійснюється за чітко визначеними кодами економічної класифікації видатків. Органи прокуратури не мають правових підстав для самостійного перерахування коштів на користь приватних осіб за судовими рішеннями, оскільки такі повноваження, згідно з бюджетним законодавством, покладено саме на органи Державної казначейської служби України. Суд першої інстанції вірно визначив, що стягнення витрат на правничу допомогу має відбуватися з Державного бюджету України. Оскільки органом, який технічно та законодавчо здійснює таке списання, є Державна казначейська служба України, посилання скаржника на необхідність стягнення коштів безпосередньо з Черкаської обласної прокуратури є спробою ухилитися від виконання функцій, покладених на Казначейство законом та суперечить встановленому порядку виконання судових рішень.

Заслухавши доповідь судді, представників сторін по справі, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів доходить таких висновків.

Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Однією з основних засад судочинства, визначених п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Щодо рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.06.2026.

Судом встановлено, що Кам`янським РВ УМВС України в Черкаській області розпочато досудове розслідування кримінального провадження № 12014250170000085 від 13.02.2014 за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України.

ОСОБА_1 25.02.2014 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого п. 2 ч. 2 ст. 115 КК України.

Ухвалою Кам`янського районного суду Черкаської області від 27.02.2014 ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який 04.04.2014 змінено на цілодобовий домашній арешт.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 02.06.2014 цілодобовий домашній арешт змінено на нічний домашній арешт.

У подальшому, ОСОБА_1 25.03.2014 та 23.06.2014 змінено підозру на нову за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.

Вироком суду від 13.11.2014 ОСОБА_1 визнано винним за ч. 2 ст. 121 КК України та призначено покарання у вигляді 8 років позбавлення волі та обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили та взято його під варту в залі суду.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 20.02.2015 вирок Чигиринського районного суду від 13.11.2014 скасовано, провадження направлено на новий судовий розгляд. Запобіжний захід у виді тримання під вартою змінено на домашній арешт.

Ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 10.10.2016 підсудність вказаного кримінального провадження визначено за Соснівським районним судом м. Черкаси.

Вироком Соснівського районного суду м. Черкаси від 25.02.2020 ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене ним.

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 31.08.2021 виправдувальний вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 30.08.2022 ухвалу Кропивницького апеляційного суду від 31.08.2021 залишено без змін, касаційну скаргу прокурора без задоволення.

Відповідно до приписів п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності – це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.

У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

Таким чином, період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту повідомлення позивача про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання остаточного рішення суду у справі законної сили.

Враховуючи викладене вище, ОСОБА_1 перебував під слідством та судом з 25.02.2014 (дата повідомлення про підозру) до 31.08.2021 (дата винесення ухвали Кропивницьким апеляційним судом), що становить 90 місяців та 6 днів.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.

У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (частина друга зазначеної статті).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Згідно з пунктом п`ятим статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно?розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові підлягає відшкодуванню моральна шкода.

Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (частина п`ята та шоста статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Наведене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.

З урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 686/23731/15-ц зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили або ухвалою про закриття кримінального провадження. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

У постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року в справі № 333/8394/23 зроблено висновок про те, що у статті 13 Закону № 266/94-ВР зазначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. У контексті статті 13 Закону № 266/94-ВР застосовуються положення статті 3 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» щодо визначення поняття «мінімальна заробітна плата». Інакше тлумачення суперечитиме принципу правової визначеності. Під час визначення розміру відшкодування моральної шкоди відповідно до Закону № 266/94-ВР суд має керуватися встановленим Законом про держбюджет розміром мінімальної заробітної плати, а не розрахунковою величиною для обчислення виплат за рішеннями суду.

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, встановивши, що позивач незаконно перебував під слідством та судом, дійшов правильного висновку про те, що позивачу було заподіяно моральну шкоду, право на відшкодування якої він набув на підставі ухвалення виправдувального вироку Соснівським районним судом м. Черкаси.

Визначення розміру відшкодування судом першої інстанції здійснено відповідно до ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» із урахуванням розміру мінімальної заробітної плати (8647 грн), встановленого ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», що повністю відповідає усталеній практиці Верховного Суду (8647 грн * 90 міс. 6 дн.).

Враховуючи характер та обсяг заподіяних позивачу моральних страждань, їх значну тривалість, вимушені зміни у житті позивача, ступінь зниження його репутації, вимоги розумності та справедливості, колегія суддів вважає, що відшкодування моральної шкоди у визначеному судом першої інстанції розмірі (779959,40 грн) відповідає мінімальному, визначеному законом, є достатнім для компенсації спричинених моральних страждань.

Позивачем не доведено обставин виникнення конкретних захворювань, не доведено причин їх виникнення та їх зв`язок, з незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури під час перебування під слідством.

Розмір відшкодування моральної шкоди, якщо він перевищує гарантований законом розмір компенсації, має бути в будь-якому разі мотивований судом з посиланням на конкретні обставини справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Апеляційний суд враховує, що визначення розміру моральної шкоди є правом суду, розмір грошового відшкодування визначається судом з урахуванням обсягу страждань, обмежень прав під час кримінального провадження, характеру порушення, погіршення здібностей потерпілого та інших істотних обставин.

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 – адвоката Бочевара М.П. та наявні у матеріалах справи докази не підтверджують того, що для компенсації завданої йому моральної шкоди мінімально гарантованого законом розміру 779959,40 грн недостатньо.

Щодо вимог про стягнення витрат на правову допомогу, понесених у кримінальному провадженні.

Позивач просив стягнути з держави України на його користь понесені витрати на правову допомогу в розмірі 500000 грн.

Суд першої інстанції, дослідивши надані стороною позивача документи, зменшив розмір винагороди адвоката до 395000 грн через безпідставне та необґрунтоване застосування коефіцієнта.

Відтак, виходячи з реальності адвокатських витрат, критеріїв розумності їхнього розміру, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення понесених витрат на правову допомогу.

Право на відшкодування сум, сплачених громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, передбачено пунктом 4 статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».

Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги не є тотожними витратам на правничу допомогу, передбаченим статтею 137 ЦПК України, а тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону.

Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.

У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо.

При цьому, передбачені ст. 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі п. 4 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» суми, сплаченої громадянином у зв`язку із наданням йому юридичної допомоги. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21), у постанові Верховного Суду від 01.09.2026 у справі № 522/1821/23.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11 травня 2022 року у справі № 201/4534/20, від 21 серпня 2024 року у справі № 757/16165/21.

У даній справі, на підтвердження понесених витрат, пов`язаних з наданням ОСОБА_1 правової допомоги у кримінальному провадженні, у розмірі 500000 грн. позивачем було надано: договір про надання правової допомоги № 05.12.2014/14-1 від 05.12.2014 у кримінальному провадженні № 12014250170000085, акт наданої правової допомоги від 11.04.2025 на загальну суму 500000 грн, квитанції про сплату правової допомоги на загальну суму 400000 грн: від 14.04.2025 на суму 50000 грн; від 01.05.2025 на суму 50000 грн; від 14.05.2025 на суму 50000 грн; від 19.05.2025 на суму 50000 грн; від 11.08.2025 на суму 50000 грн; від 02.09.2025 на суму 50000 грн; від 18.09.2025 на суму 50000 грн; від 28.05.2025 на суму 50000 грн.

Апеляційний суд зазначає, що правовою підставою відшкодування витрат на правову допомогу є договір, укладений між клієнтом та адвокатом, а також документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо).

Отже, для визначення розміру процесуальних витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню, крім договору про надання правової допомоги, особа має надати і оригінали документів, які підтверджують ці витрати, а також процесуально підтвердити надання правових послуг (складений процесуальний документ, вчинена процесуальна дія (участь у слідчих (розшукових) діях чи ознайомлення із процесуальними документами тощо)).

Щодо апеляційної скарги представника позивача – адвоката Бочевара М.П. в частині збільшення розміру витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні до 500000 грн, колегія суддів зазначає таке.

Позивач в апеляційній скарзі просив задоволити позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди у повному обсязі в розмірі 500000 грн. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що склад і розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договори, акти виконаних робіт (наданих послуг) та документи, що свідчать про сплату гонорару.

Оскільки матеріали справи містять квитанції про фактичне понесення позивачем витрат на суму 400000 грн, вимога про стягнення решти суми у розмірі 100000 грн є документально непідтвердженою.

З матеріалів справи вбачається, що в судовому засіданні в суді першої інстанції, яке відбулося 25.06.2026, представник позивача повідомив, що з технічних причин долучено дві аналогічні квитанції на суму 50000 грн кожна та просив долучити нові квитанції (від 17.07.2025 та від 07.05.2025).

З протоколу судового засіданні від 25.06.2026 вбачається, що суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про долучення нових доказів.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для стягнення на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, понесених у кримінальному провадженні, у розмірі 500000 грн.

Водночас, безпідставними є й доводи апеляційної скарги Черкаської обласної прокуратури про необхідність зменшення матеріальної шкоди до 295000 грн (395000 грн – 100000 грн), у зв`язку з відсутністю квитанцій про сплату на суму 100000 грн.

Так, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не надав правової оцінки доводам сторін щодо відсутності фінансових документів на суму 100000 грн. Разом з тим, перевіряючи матеріали справи, апеляційним судом встановлено, що позивачем документально підтверджено фактичне понесення витрат на юридичну допомогу на загальну суму 400000 грн.

До позовної заяви долучені докази, які, зокрема, підтверджують факт надання ОСОБА_1 юридичної допомоги у кримінальному провадженні № 12014250170000085.

Також, аналізуючи акт наданої правової допомоги від 11.04.2025, апеляційний суд вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що у рахунок відшкодування матеріальних збитків, пов`язаних зі зверненням за професійною юридичною допомогою у кримінальному провадженні слід стягнути 395000 грн.

Щодо додаткового рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07.07.2026.

З матеріалів справи вбачається, що після ухвалення рішення суду адвокатом Бочеваром М.П. подано заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій просив стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 87000 грн.

Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частин першої та третьої статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною четвертою статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значення справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

На підтвердження понесення таких витрат до матеріалів справи долучено: договір №06.02.2025-1 від 06.05.2025 про надання послуг у сфері права (правової допомоги), акт наданих послуг № 1 від 26.06.2026 на загальну суму 87000 грн.

Частково задовольняючи вимоги заяви позивача щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції врахував заперечення відповідачів на заяву про ухвалення додаткового рішення та виснував, що розмір відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн є співмірним зі складністю справи, обсягом наданих послуг, часом, витраченим адвокатом, ціною позову та значенням справи для сторін, тобто відповідає критеріям реальності витрат на правничу допомогу (їхньої дійсності та необхідності), а також розумності їхнього розміру.

Колегія суддів з таким висновком суду першої інстанції погоджується та не вбачає підстав для збільшення або зменшення визначеної суми на відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо доводів апеляційної скарги Державної казначейської служби України, які полягають у неправильному стягненні витрат на правничу допомогу з держави України, а не з держави України в особі Черкаської обласної прокуратури, діями якої завдано моральної шкоди, колегія суддів зазначає наступне.

Так, у постанові Верховного Суду від 30 грудня 2025 року у справі № 127/24431/23 викладено, зокрема, таке: «У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 641/8857/17 (провадження № 14-514цс19) вказано, що держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України). У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді.

Відповідно до пункту 4 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є Державна казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. З урахуванням наведеного Державна казначейська служба України як орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах, у цій справі є органом, через який держава бере участь у справі як сторона».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року в справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18) зазначено, що кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України.

У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів.

Отже, стягнення на користь позивача присуджених витрат на правничу допомогу повинно відбуватися з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України.

На підставі викладеного вище, апеляційний суд доходить висновку про те, що рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25.06.2026 та додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07.07.2026 є законними та обґрунтованими, підстави для їх зміни або скасування відсутні.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_1 – адвоката Бочевара Михайла Павловича, Черкаської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 25 червня 2026 року та додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07 липня 2026 року у даній справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови складено 28 жовтня 2026 року.

Судді Ю.В. Сіренко

О.М. Новіков

Т.Л. Фетісова