Суд: Чернівецький апеляційний суд
Інстанція: Апеляційна
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №720/65/26
Суддя: Одинак О. О.
ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 жовтня 2026 року
м. Чернівці
справа № 720/65/26
провадження № 22-ц/822/1885/26
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Одинака О. О.
суддів: Кулянди М. І., Перепелюк І. Б.,
за участю секретаря судового засідання Тодоряка Г. Д.
розглянувши справу
за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»
до ОСОБА_1
про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми кредитної заборгованості
за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 22 липня 2026 року, ухвалене суддею Ляху Г. О.
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2026 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 .
Просило суд стягнути з ОСОБА_1 8 889 доларів 23 центи США, що становлять 3% річних від простроченої суми заборгованості за кредитним договором № Е/V082791 від 13 серпня 2008 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 13 серпня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Е/V082791, відповідно до умов якого банк надав відповідачці кредит у розмірі 100 000 доларів США зі строком повернення до 01 серпня 2018 року.
Позивач зазначав, що свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, однак відповідачка належним чином не виконувала зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів. Унаслідок цього, за розрахунком позивача, станом на 22 грудня 2025 року утворилася заборгованість у розмірі 185 449 доларів 96 центів США.
Посилаючись на положення частини другої статті 625 ЦК України, позивач вказував, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, а тому кредитор має право на стягнення трьох процентів річних за весь час прострочення в межах останніх трьох років, які передували зверненню до суду.
У зв`язку з неналежним виконанням відповідачкою зобов`язань за кредитним договором банк нарахував 3% річних за період із 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року в розмірі 8 889 доларів 23 центи США.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 22 липня 2026 року позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» 8 889 доларів 23 центи США 3% річних за період із 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року.
Рішення суду мотивоване тим, що між сторонами 13 серпня 2008 року укладено кредитний договір № Е/V082791, за яким ОСОБА_1 отримала 100 000 доларів США зі строком повернення до 01 серпня 2018 року та зобов`язалася сплачувати 18% річних за користування кредитом.
Виконання кредитних зобов`язань забезпечено іпотекою об`єкта незавершеного будівництва - розважально-туристичного комплексу в селі Рідківці Чернівецької області.
Суд встановив, що рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 02 листопада 2010 року у рахунок погашення кредитної заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки, а рішенням цього ж суду від 03 вересня 2015 року передано зазначений об`єкт в управління банку на період до його реалізації або повного виконання умов кредитного договору. Обидва рішення набрали законної сили.
Суд першої інстанції виходив із того, що ухвалення цих рішень не припинило кредитного зобов`язання, оскільки належного його виконання не відбулося.
За наданим банком розрахунком суд визначив заборгованість ОСОБА_1 станом на 22 грудня 2025 року в загальному розмірі 185 449 доларів 96 центів США, з яких заборгованість за тілом кредиту становила 98 679 доларів 05 центів США.
Зазначену суму основного боргу суд вважав непогашеною, звернувши увагу на те, що відповідачка не надала контррозрахунку. З огляду на це суд визнав обґрунтованим нарахування банком 3% річних на суму 98 679 доларів 05 центів США за період із 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року в розмірі 8 889 доларів 23 центи США.
Пославшись на статті 526, 598, 599, 612, 625, 1049, 1050, 1054 ЦК України, суд зазначив, що зобов`язання має виконуватися належним чином і припиняється, зокрема, належним виконанням. Прострочення повернення кредиту є порушенням грошового зобов`язання, за яке частиною другою статті 625 ЦК України передбачено нарахування трьох процентів річних, що є особливою мірою відповідальності боржника та способом захисту майнового права кредитора, спрямованим на отримання компенсації за користування утримуваними боржником коштами.
При цьому суд першої інстанції послався на висновки Верховного Суду щодо поширення статті 625 ЦК України на всі види грошових зобов`язань, збереження відповідальності боржника після ухвалення судового рішення за умови невиконання зобов`язання та триваючого характеру прострочення, зокрема на постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 і від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц, на постанову Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18 та постанову Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 757/1623/20-ц. Суд зазначив, що право на стягнення 3% річних виникає протягом усього часу прострочення та може бути захищене за період останніх трьох років перед поданням відповідного позову.
Також суд першої інстанції навів розмежування між випадками, коли основна грошова заборгованість присуджена судовим рішенням, та випадками відмови у її стягненні через сплив позовної давності або відсутності такого рішення за фактичного пропуску позовної давності. Суд зазначив, що в першому випадку право кредитора на нарахування 3% річних та інфляційних втрат до моменту фактичного виконання зобов`язання підлягає судовому захисту, а в другому - ні.
Щодо правовідносин між сторонами у цій справі суд виходив із того, що кредитна заборгованість залишається непогашеною, а передача предмета іпотеки в управління банку не позбавляє відповідачку обов`язку виконати кредитне зобов`язання.
Обмеження періоду нарахування 3% річних датою 23 лютого 2022 року суд пов`язав із пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким на період воєнного або надзвичайного стану та протягом тридцяти днів після його припинення чи скасування передбачено звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором.
Суд відхилив доводи відповідачки про бездіяльність банку, зазначивши, що судове рішення про передання предмета іпотеки в управління банку не покладало на нього обов`язку реалізувати це майно, а надавало відповідне право. Також враховано пояснення банку про відсутність попиту на ринку та несприяння відповідачки продажу майна.
Крім того, суд першої інстанції послався на дію з 07 червня 2014 року до 21 квітня 2021 року Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», а також на обмеження щодо звернення стягнення на іпотечне житлове майно в період воєнного стану. Вважаючи, що ці обмеження перешкоджали примусовій реалізації предмета іпотеки, суд не встановив у діях банку ознак недобросовісності.
Оскільки кредит було надано в доларах США, суд також вважав можливим стягнення 3% річних в іноземній валюті, пославшись на висновки Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц та від 04 липня 2018 року.
За сукупністю наведених обставин суд дійшов висновку про обґрунтованість позову та необхідність його задоволення.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 22 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» відмовити.
Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
ОСОБА_1 посилається на те, що у 2010 році позивач реалізував право вимагати дострокового виконання основного кредитного зобов`язання, звернувшись до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, який було задоволено.
Зазначає, що рішенням від 02 листопада 2010 року суд звернув стягнення на предмет іпотеки, а не стягнув із неї кредитну заборгованість.
Вказує, що позивач не скористався способом захисту у вигляді стягнення основного боргу, а можливість судового захисту такої грошової вимоги вже втрачена внаслідок спливу позовної давності.
Посилається на правові висновки Верховного Суду щодо натуральних (задавнених) зобов`язань та недопустимості пред`явлення окремої вимоги про стягнення 3% річних, нарахованих на задавнену основну вимогу, без пред`явлення цієї основної грошової вимоги, зокрема посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23.
Заперечує належність і достатність доказів незмінності розміру заборгованості в сумі 98 679 доларів 05 центів США протягом всього періоду, за який нараховано 3% річних.
Вважає, що позивач не довів, що з 2015 року не мав можливості отримувати доходи від управління предметом іпотеки, продати його або погасити заборгованість в інший спосіб у 2019-2022 роках.
Також зазначає, що мораторій на стягнення житлового майна за валютними кредитами не поширюється на розважально-туристичний комплекс, який є предметом іпотеки у цій справі.
Узагальнений зміст відзиву на апеляційну скаргу
У відзиві АТ КБ «ПриватБанк» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Позивач зазначає, що судове рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не припиняє кредитного зобов`язання та не звільняє боржницю від наслідків прострочення, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Посилається на практику Великої Палати Верховного Суду щодо триваючого характеру порушення грошового зобов`язання.
Вважає постанову Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 не релевантною, оскільки у тій справі остаточно втрачено можливість примусового виконання рішення про стягнення основної заборгованості, тоді як у цій справі іпотека є чинною та зберігається можливість реалізації предмета іпотеки.
Стверджує, що здійснював спроби продажу майна на електронних торгах ДП «СЕТАМ», зокрема за лотами № 566757, № 546803 і № 535880, проте торги не відбулися.
Також посилається на дії відповідачки із оскарження реалізації майна у справі № 720/11/25, та на те, що майно залишалося у фактичному користуванні відповідачки.
Щодо розміру заборгованості АТ КБ «ПриватБанк» посилається на банківські виписки та розрахунок, відповідно до яких сума неповернутого тіла кредиту становила 98 679 доларів 05 центів США, а 3% річних за 1 097 днів - 8 889 доларів 23 центи США.
Обмеження періоду нарахування 23 лютим 2022 року пояснює положеннями пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Мотивувальна частина
Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
13 серпня 2008 року між АТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником банку, який уклав договір) та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № Е/V082791, за умовами якого позичальниці надано 100 000 доларів США з кінцевим строком повернення до 01 серпня 2018 року (пункти 1.2, 1.3 договору) (а. с. 32-35).
Пунктом 2.3.3 кредитного договору передбачено, що при настанні будь-якої з визначених цим пунктом подій, зокрема, порушення позичальником будь-якого із зобов`язань, передбачених умовами договору, банк за своїм розсудом має право змінити умови договору, вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, сплати відсотків за його користування та виконання інших зобов`язань за договором у повному обсязі шляхом надання відповідного повідомлення. При цьому, згідно статей 212, 611, 651 ЦК України, по зобов`язаннях, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаться такими, що наступили з дати, вказаної в повідомленні. В цю дату позичальник зобов`язується повернути банку суму кредиту в повному обсязі, відсотки за фактичний термін його користування, повністю виконати інші зобов`язання за даним договором (а. с. 32 з.).
Згідно з пунктом 3.1.1 кредитного договору виконання зобов`язань позичальника за даним договором забезпечується договором іпотеки № Е/V082791 від 13 серпня 2008 року.
Відповідно пункту 6.7. кредитного договору строк позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки, - пені, штрафів, за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.
Заочним рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 10 червня 2009 року позов ЗАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 13 серпня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 звернуто стягнення на предмет іпотеки - об`єкт незавершеного будівництва, розважально-туристичний комплекс, який розташований на земельній ділянці площею 0,4 га за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ЗАТ КБ «ПриватБанк» з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу.
Ухвалою Новоселицького районного суду Чернівецької області від 05 жовтня 2010 року зазначене заочне рішення скасовано.
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 02 листопада 2010 року позов АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено.
В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 13 серпня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_1 звернути стягнення на предмет іпотеки - об`єкт незавершеного будівництва, розважально-туристичний комплекс, який розташований на земельній ділянці площею 0,4 га, та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом продажу вказаного предмету іпотеки ПАТ КБ «Приват Банк» відповідно до вимог статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року № 898-IV.
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 03 вересня 2015 року у справі № 720/905/15-ц позов ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про передачу предмета іпотеки в управління задоволено.
Передано в управління ПАТ КБ «ПриватБанк» об`єкт незавершеного будівництва, розважально-туристичний комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на період до його реалізації або повного виконання умов кредитного договору № Е/V082791 від 13 серпня 2008 року.
Зобов`язано ОСОБА_1 на період до реалізації предмету іпотеки або повного виконання умов кредитного договору № Е/V082791 від 13 серпня 2008 року повністю вивільнити від будь-якого майна предмет іпотеки, а саме: об`єкт незавершеного будівництва, розважально-туристичний комплекс, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно з розрахунком заборгованості, складеним станом на 22 грудня 2025 року, непогашене тіло кредиту становить 98 679 доларів 05 центів США. Розрахунок містить відомості за 2008-2025 роки та відображає незмінний загальний залишок тіла кредиту за період із 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року у тому ж розмірі - 98 679 доларів 05 центів США (а. с. 14-27).
Позиція апеляційного суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та дослідивши наявні в справі матеріали, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Щодо використання судових рішень, розміщених у Єдиному державному реєстрі судових рішень
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Згідно з частиною третьою статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 752/8103/13-ц (провадження № 61-6892св23) зазначено, що: «Доводи ОСОБА_1 про те, що суд апеляційної інстанції з власної ініціативи та за відсутності законних підстав збирав і досліджував докази, а саме інформацію з Єдиного державний реєстр судових рішень, чим порушив принцип диспозитивності, є необґрунтованими».
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У справі, яка переглядається, на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 02 листопада 2010 року у справі № 2-502/2010 та від 03 вересня 2015 року у справі № 720/905/15-ц посилається ОСОБА_1 .
Щодо правової природи кредитного зобов`язання та вимоги про 3% річних
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною першою статті 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини;
За частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України).
Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц.
У пунктах 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 вказано, що за змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входить до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.
Щодо зміни строку виконання кредитного договору та правового значення судових рішень від 10 червня 2009 року і 02 листопада 2010 року
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 1.3 кредитного договору № E/V082791 від 13 серпня 2008 року кінцевий строк повернення кредиту визначено 01 серпня 2018 року. Однак пунктом 2.3.3 договору передбачено право банку вимагати дострокове повернення кредиту.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц сформульовано висновок, що звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
У справі, яка переглядається, АТ КБ «ПриватБанк» до встановленого кредитним договором № E/V082791 від 13 серпня 2008 року кінцевого строку повернення кредиту, а саме 01 серпня 2018 року, звернувся з позовом про звернення стягнення на іпотечне майно для погашення кредитної заборгованості.
Відповідно до пункту 3.1 кредитного договору № E/V082791 від 13 серпня 2008 року виконання зобов`язань позичальниці забезпечувалося, зокрема, договором іпотеки № E/V082791 від 13 серпня 2008 року, предметом якого був об`єкт незавершеного будівництва - розважально-туристичний комплекс у селі Рідківці Чернівецької області.
Із заочного рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 10 червня 2009 року у справі № 2-502/2009 вбачається, що АТ КБ «ПриватБанк» пред`явило вимогу про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором від 13 серпня 2008 року.
Зазначеним заочним рішенням позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено та в рахунок погашення кредитної заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу банком з укладенням від імені ОСОБА_1 договору купівлі-продажу.
Ухвалою Новоселицького районного суду Чернівецької області від 05 жовтня 2010 року заочне рішення від 10 червня 2009 року скасовано.
Скасування зазначеного заочного рішення не змінює факту пред`явлення позивачем позову про звернення стягнення на предмет іпотеки не пізніше 10 червня 2009 року.
Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 17 серпня 2023 року у справі № 307/1702/16-ц, у якій початок перебігу позовної давності пов`язано з пред`явленням позивачем позову про дострокове повернення кредиту, незважаючи на подальше скасування заочного рішення та залишення позову без розгляду.
Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 02 листопада 2010 року у справі № 2-502/2010 встановлено, що станом на 08 жовтня 2010 року заборгованість за кредитним договором становила 142 379 доларів США 02 центи, з яких 98 679 доларів США 05 центів - заборгованість за тілом кредиту, 36 015 доларів США 68 центів - за процентами та 7 684 долари США 29 центів - пеня.
Цим же рішенням задоволено позов АТ КБ «ПриватБанк» та в рахунок погашення кредитної заборгованості звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу банком.
Отже, звернувшись із позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості, яка включала неповернуте тіло кредиту в розмірі 98 679 доларів США 05 центів, АТ КБ «ПриватБанк» реалізувало право на дострокове повернення кредиту.
У зв`язку із чим строк виконання основного кредитного зобов`язання змінився, а обов`язок ОСОБА_1 повернути всю суму кредиту настав із моменту пред`явлення позивачем відповідного позову, а не 01 серпня 2018 року, як було передбачено кредитним договором.
У пункті 51 постанови від 14 червня 2023 року у справі № 755/13805/16-ц Велика Палата Верховного Суду зазначила, що слід розмежовувати вимоги про стягнення боргу за основним зобов`язанням (actio in personam) та про звернення стягнення на предмет іпотеки (actio in rem). Переривання загальної позовної давності за вимогою про стягнення боргу за основним зобов`язанням не перериває перебігу загальної позовної давності за вимогою про звернення стягнення на предмет іпотеки і навпаки.
Резолютивна частина рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 02 листопада 2010 року у справі № 2-502/2010 містить припис про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу банком відповідно до статей 38, 39 Закону України «Про іпотеку», проте не передбачає стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором.
Щодо застосування статті 625 ЦК України
Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.
Пунктом 6.7 кредитного договору № E/V082791 від 13 серпня 2008 року передбачено, що строк позовної давності по вимогам про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів, за даним договором встановлюється сторонами тривалістю 5 років.
Тобто сторони в пункті 6.7 кредитного договору письмово погодили п`ятирічну позовну давність за вимогами про стягнення кредиту.
За частиною п`ятою статті 261 ЦК України за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Як встановлено вище, позивач пред`явив позов про дострокове повернення кредиту, тому саме з цього часу слід обчислювати позовну давність за вимогою про повернення кредиту.
За частиною третьою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
У цій справі позивач не пред`явив вимоги про стягнення боргу. Тому колегія суддів не застосовує позовну давність до такої вимоги, а перевіряє, чи спливла вона, для вирішення заявленого позову про стягнення 3% річних. Такий підхід відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20 та від 25 березня 2026 року у справі № 495/1570/23.
Надані сторонами матеріали не підтверджують, що протягом встановленого кредитним договором п`ятирічного строку позовної давності банк звертався до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 боргу за кредитним договором № E/V082791 від 13 серпня 2008 року.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що АТ КБ «ПриватБанк» не зверталося до суду з окремим позовом про стягнення з неї боргу за кредитним договором № E/V082791 від 13 серпня 2008 року. У відзиві на апеляційну скаргу банк цього твердження не спростував та доказів пред`явлення такого позову не надав.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України до загальних засад цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність.
У пунктах 77-79 постанови від 11 лютого 2026 року у справі № 754/511/23 Велика Палата Верховного Суду зазначила: «77. Натуральним зобов`язанням (obligatio naturalis) є зобов`язання, вимога в якому не може бути захищена в судовому (примусовому) порядку, оскільки боржник заявив про застосування позовної давності, яку застосував суд, але добровільне виконання якої не є безпідставно набутим майном. Задавненим є зобов`язання, в якому стосовно задавненої вимоги спливла позовна давність, кредитор не пред`являє в судовому порядку позову про захист задавненої вимоги і боржник відповідно не заявив про застосування до неї позовної давності.
78. Законодавець у пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України передбачає заборону для зарахування зустрічних вимог у разі спливу позовної давності в задавненому зобов`язанні для охорони інтересів боржника. Сплив позовної давності при пред`явленій позовній вимозі кредитором у судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності. Зарахування, яке є по своїй суті замінником належного виконання зобов`язання, не має створювати механізму обходу заборони, передбаченої в пункті 4 частини першої статті 602 ЦК України. Така заборона стосується випадку, коли кредитор ініціює зарахування за задавненою вимогою. У такому разі кредитор за допомогою зарахування може обійти охорону, яка надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який не доступний кредитору в межах пред`явленої ним позовної вимоги в судовому порядку про стягнення боргу, за яким сплинула позовна даність, і яка дозволяє боржнику заявити про застосування позовної давності.
79. Очевидно, що аналогічний підхід для охорони інтересів боржника при задавненому зобов`язанні має бути й стосовно 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на таку вимогу в цьому зобов`язанні. Пред`явлення кредитором, за наявності задавненої вимоги позову тільки про стягнення 3% річних та інфляційних втрат без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційні втрати, дозволяє кредитору обійти охорону, яка надається боржнику при спливі позовної давності, і досягнути результату, який не доступний кредитору при пред`явленні позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, і яка забезпечує можливість боржнику заявити про застосування до неї позовної давності. Тобто складається доволі нерозумна ситуація: зі спливом позовної давності і неможливістю захисту задавненої вимоги кредитор зберігає можливість постійно подавати вимоги про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на задавнену вимогу, що означає по суті виконання задавненої вимоги без можливості боржнику заявити про застосування позовної давності до задавненої вимоги. Тому кредитор для охорони інтересів боржника може пред`явити позов про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги».
Аналогічні правові висновки викладено і в постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 13 березня 2023 року у справі № 554/9126/20, а також у постанові Касаційного цивільного суду від 23 листопада 2022 року у справі № 285/3536/20.
У постанові Верховного Суду від 25 березня 2026 року у справі № 495/1570/23 зазначено: «Проте апеляційний суд не врахував, що: […] в цей час настав строк повернення кредитних коштів та почався перебіг позовної давності; очевидно, що з урахуванням зазначених преюдиційних обставин щонайменше станом на 03 березня 2015 року у ОСОБА_1 існувала кредитна заборгованість за основним зобов`язанням, яке виникло з кредитного договору, з вимогами про стягнення якої банк до суду не звертався; отже, у справі № 520/5803/15-ц банк пред`явив вимоги до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. З позовом про стягнення основної кредитної заборгованості АТ "Сенс Банк" не звертався, а тому 3% річних в розмірі 193 307,79 грн нараховані на задавнену вимогу; […] отже, в задоволенні позовних вимог АТ "Сенс Банк" до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних в розмірі 193 307,79 грн належало відмовити саме з цих підстав».
Такий правовий підхід є застосовним до спірних правовідносин між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 , оскільки у цій справі встановлено задавненість вимоги банку про стягнення боргу за кредитним договором № E/V082791 від 13 серпня 2008 року.
Матеріали справи не містять відомостей про те, коли АТ КБ «ПриватБанк» направило ОСОБА_1 повідомлення про дострокове повернення кредиту та яку дату виконання зобов`язання було визначено в такому повідомленні відповідно до пункту 2.3.3 кредитного договору.
Також із матеріалів справи неможливо встановити точну дату звернення позивача до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості. Такі відомості відсутні й у рішеннях Новоселицького районного суду Чернівецької області від 02 листопада 2010 року у справі № 2-502/2010 та від 03 вересня 2015 року у справі № 720/905/15-ц, які набрали законної сили.
Однак із заочного рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 10 червня 2009 року, вбачається, що станом на зазначену дату банк уже звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості.
З урахуванням наведеного вище правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, пред`явлення АТ КБ «ПриватБанк» позову про дострокове стягнення кредиту шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки свідчить про зміну строку виконання кредитного договору № E/V082791 від 13 серпня 2008 року в повному обсязі.
Суд першої інстанції не врахував, що:
- із заочного рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 10 червня 2009 року у справі № 2-502/2009 вбачається, що позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення кредитної заборгованості за кредитним договором № Е/V082791 від 13 серпня 2008 року;
- отже, АТ КБ «ПриватБанк» реалізувало право на дострокове повернення кредитних коштів шляхом пред`явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки, у зв`язку із чим настав строк виконання основного кредитного зобов`язання та почався перебіг позовної давності;
- скасування ухвалою Новоселицького районного суду Чернівецької області від 05 жовтня 2010 року заочного рішення від 10 червня 2009 року не змінює того, що банк пред`явив вимогу про дострокове виконання кредитного зобов`язання. Надалі рішенням від 02 листопада 2010 року у цій справі позов банку про звернення стягнення на предмет іпотеки задоволено;
- очевидно, що щонайменше станом на 10 червня 2009 року у ОСОБА_1 існувала кредитна заборгованість за основним зобов`язанням, яке виникло з кредитного договору, з вимогами про стягнення якої АТ КБ «ПриватБанк» до суду не зверталося;
- отже, у справі № 2-502/2009 АТ КБ «ПриватБанк» пред`явило вимоги до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки. З позовом про стягнення боргу за кредитним договором позивач не звертався. При цьому передбачена пунктом 6.7 кредитного договору п`ятирічна позовна давність за вимогою про стягнення кредиту спливла не пізніше 10 червня 2014 року, а тому 3% річних у розмірі 8 889 доларів 23 центи США, нараховані за період із 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року, нараховані на задавнену вимогу.
Приватне право не може допускати ситуацію, за якої кредитор, при існуванні задавненої вимоги, пред`являє лише позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат без позовної вимоги про стягнення задавненої вимоги, на яку нараховуються 3% річних та інфляційні втрати. Оскільки це позбавляє боржника можливості заявити про застосування до задавненої вимоги позовної давності, а кредитора - обійти застосування до задавненої вимоги позовної давності. Тому кредитор, для охорони інтересів боржника, може пред`явити позов про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, які нараховані на задавнену вимогу, тільки разом з пред`явленням позову про стягнення задавненої вимоги;
Отже, у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних у розмірі 8 889 доларів 23 центи США належало відмовити саме з цих підстав.
Щодо інших доводів апеляційної скарги та відзиву
Щодо розміру кредитної заборгованості та її розрахунку
Суд першої інстанції, обґрунтовуючи розмір стягнення, помилково послався на заборгованість за кредитним договором станом на 22 грудня 2025 року, хоча 3% річних нараховані за період із 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року.
Із наданого банком розрахунку заборгованості за 2008-2025 роки вбачається, що ще з 02 серпня 2018 року, а також в подальшому з 23 лютого 2019 року до 23 лютого 2022 року залишок тіла кредиту становив 98 679 доларів 05 центів США та залишався незмінним і до 22 грудня 2025 року.
Проте зазначена обставина не впливає на висновок колегії суддів про відмову в задоволенні позову, оскільки 3% річних нараховані на задавнену вимогу, з якою АТ КБ «ПриватБанк» до суду не звертався.
Щодо передачі предмета іпотеки в управління та перешкоджання його реалізації
Доводи позивача щодо спроб реалізації предмета іпотеки та перешкоджання його продажу з боку відповідачки не спростовують висновку про задавнену вимогу, оскільки рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не є рішенням про стягнення кредитної заборгованості безпосередньо з позичальниці.
Щодо застосування мораторію на звернення стягнення на майно, надане як забезпечення валютного кредиту
Посилання суду першої інстанції на дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» є необґрунтованим, оскільки предметом іпотеки у цій справі є об`єкт незавершеного будівництва - розважально-туристичний комплекс, а судом не встановлено обставин, які б свідчили про поширення на нього дії зазначеного Закону.
Однак це не змінює висновку про задавненість вимоги, з якою АТ КБ «ПриватБанк» до суду не звертався.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Оскільки на підставі вищенаведеного колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у позові, колегія суддів вважає, що немає необхідності надавати відповідь на інші аргументи, які містяться в апеляційній скарзі.
Щодо клопотання Провоторова Ю. В., який діє в інтересах АТ КБ «ПриватБанк», про відкладення розгляду справи та проведення наступних судових засідань у режимі відеоконференції
27 жовтня 2026 року через підсистему «Електронний суд» Провоторов Ю. В., який діє в інтересах АТ КБ «ПриватБанк», подав клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 27 жовтня 2026 року о 14:00.
Клопотання обґрунтоване перебуванням представника позивача у відпустці з 26 до 28 жовтня 2026 року, у зв`язку із чим він не має можливості взяти участь у судовому засіданні. На підтвердження зазначених обставин додано копію наказу про надання відпустки.
Крім того, представник позивача просить проводити всі наступні судові засідання у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
При цьому апеляційний суд керується тим, що законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Отже, з урахуванням конкретної ситуації у справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду (див. постанову Верховного Суду від 15 липня 2024 року у справі № 447/852/23 (провадження № 61-4989ск24).
У постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 753/17628/19 (провадження № 61-4990св21) зазначено, що перебування у відпустці представника позивача, завчасно повідомленого про дату та час судового засідання, не є підставою для відкладення судового засідання, оскільки позивач не був позбавлений можливості залучити до участі у справі іншого представника.
Колегія суддів враховує, що АТ КБ «ПриватБанк» є юридичною особою, яка не позбавлена можливості забезпечити участь у справі іншого уповноваженого представника.
Якщо належним чином повідомлені сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Такий висновок узгоджується з постановами Верховного Суду від 25 листопада 2024 року у справі № 138/1593/18, від 02 жовтня 2024 року у справі № 757/61314/18-ц, від 17 липня 2024 року у справі № 182/3021/21, від 25 червня 2024 року у справі № 496/5051/19.
За таких обставин колегія суддів доходить висновку про відмову в задоволенні клопотання Провоторова Ю. В., який діє в інтересах АТ КБ «ПриватБанк», про відкладення розгляду справи, враховуючи: встановлені процесуальним законом строки розгляду справи; баланс інтересів її учасників у своєчасному вирішенні спору; їхню обізнаність про дату, час і місце судового засідання; створені апеляційним судом умови для реалізації учасниками справи їхніх процесуальних прав; достатність наявних матеріалів для ухвалення законного й обґрунтованого рішення. Наведені в клопотанні обставини підтверджують перебування представника позивача у відпустці, однак не свідчать про неможливість розгляду цієї справи за його відсутності в судовому засіданні, призначеному на 27 жовтня 2026 року, з урахуванням того, що АТ КБ «ПриватБанк» не було позбавлене можливості забезпечити участь у справі іншого уповноваженого представника.
За таких обставин у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи слід відмовити.
Щодо клопотання представника Провоторова Ю. В., який діє в інтересах АТ КБ «ПриватБанк», про проведення наступних судових засідань у режимі відеоконференції колегія суддів зазначає, що за результатами судового засідання 27 жовтня 2026 року апеляційний розгляд справи завершено, а тому у клопотанні також слід відмовити.
Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи наведене, рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 22 липня 2026 року ухвалено з порушення норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права, а тому його слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення 3% річних від простроченої суми кредитної заборгованості.
Щодо судових витрат
Відповідно до частин першої, тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі Закон № 3674-VI) судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року , в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Підпунктом 1 пункту 1 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI встановлено судовий збір за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою:
1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до абзацу 6 частини першої статті 6 Закону № 3674-VI за подання позовів, ціна яких визначається в іноземній валюті, судовий збір сплачується у гривнях з урахуванням офіційного курсу гривні до іноземної валюти, встановленого Національним банком України на день сплати.
Із позовом у вказаній справі позивач звернувся у січні 2026 році.
За подання позову у цій справі підлягав сплаті судовий збір у розмірі 5 613 гривень 59 копійок (8 889,23 х 42,1003 х 1,5 %).
Оскільки позовну заяву подано в електронній формі, з урахуванням понижуючого коефіцієнта 0,8, передбаченого частиною третьою статті 4 Закону № 3674-VI, сплаті підлягав судовий збір у розмірі 4 490 гривень 87 копійок (5 613,59 х 0,8).
Як вбачається з матеріалів справи, АТ КБ «ПриватБанк» сплатив судовий збір у розмірі 4 495 гривень 88 копійок, що підтверджується платіжною інструкцією № ZZ424B2G5Z від 24 грудня 2025 року (а. с. 40), тобто на 5 гривень 01 копійку більше, ніж встановлено Законом.
За подання апеляційної скарги ОСОБА_1 , з урахуванням її подачі в письмовій формі, підлягав сплаті судовий збір у розмірі 8 420 гривень 38 копійок (5 613,59 х 150%).
Згідно з матеріалами справи, за подання апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено судовий збір у розмірі 6 744 гривні, що підтверджується платіжною інструкцією від 17 серпня 2026 року та 1 700 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією від 02 вересня 2026 року, всього у сумі 8 444 гривні, тобто на 23 гривні 62 копійки більше, ніж встановлено Законом.
Як вбачається з мотивувальної частини цієї постанови, колегія суддів дійшла висновку, про відмову у позові АТ КБ «ПриватБанк».
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 Закону № 3674-VI сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
З урахуванням наведеного за наслідками перегляду справи у суді апеляційної інстанції з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 слід стягнути судові витрати у виді судового збору у розмірі 8 420 гривень 38 копійок.
Керуючись статтями 141, 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Чернівецький апеляційний суд
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 22 липня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення.
В позові Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми кредитної заборгованості за кредитним договором № Е/V082791 від 13 серпня 2008 року відмовити.
Змінити розподіл судових витрат.
Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати у виді судового збору у розмірі 8 420 гривень 38 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.
На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна постанова складена 28 жовтня 2026 року.
Суддя-доповідач Олександр ОДИНАК
Судді: Мирослава КУЛЯНДА
Ірина ПЕРЕПЕЛЮК
Оригінал: reyestr.court.gov.ua