Постанова від 25 жовтня 2026 р. у справі №386/459/26 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 жовтня 2026 року м. Кропивницький

справа № 386/459/26

провадження № 22-ц/4809/1670/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),

судді – Дуковський О. Л., Карпенко О. Л.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда - Ф» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2026 року (суддя Червоненко Д.В.).

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» (далі – ТОВ «ФК «Артеміда-Ф») звернулось до Голованівського районного суду Кіровоградської області з позовною заявою, відповідно до якої просило стягнути на свою користь з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000200822613 від 30 серпня 2020 року у розмірі 20267,03 грн. Також позивач просив відшкодувати за рахунок відповідача понесені ним судові витрати, які складаються з судового збору у сумі 2662,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у сумі 7000,00 грн.

В обґрунтування позову вказує, що 30 серпня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Форза» (далі – ТОВ «ФК «Форза») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000200822613 (далі – Кредитний договір), за умовами якого відповідач отримав кредит у вигляді грошових коштів на картковий рахунок у розмірі 5300,00 грн та зобов`язався повернути кредит не пізніше 28 вересня 2020 року і сплатити проценти за користування кредитом.

Зазначає, що ОСОБА_1 двічі оформлював пролонгацію строку кредитування, у результаті чого продовжив строк користування коштами до 27 листопада 2020 року.

Відповідно до договору факторингу від 30 червня 2021 року № 20210630-Ф/2, укладеного між ТОВ «ФК «Форза» та ТОВ «ФК «Артеміда-Ф», до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за Кредитним договором.

Стверджує, що відповідач свої зобов`язання за Кредитним договором належним чином не виконував, у результаті чого станом на 18 березня 2026 року його заборгованість складає 20267,03 грн, а саме: 5300,00 грн – залишок заборгованості за тілом кредиту; 1908,00 грн – залишок заборгованості по процентам за користування кредитом; 11925,00 грн – залишок заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом поза межами строку дії договору за період з 01 липня 2021 року по 28 вересня 2021 року; 1134,03 грн – інфляційне збільшення, нараховане за період з 29 жовтня 2020 року по 23 лютого 2022 року.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Голованівського районного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2026 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Артеміда - Ф» задоволено; стягнуто з ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000200822613 від 30 серпня 2020 року у розмірі 20 267,03 грн; здійснено розподіл судових витрат.

Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції врахував, що відповідач свої зобов`язання за Кредитним договором не виконує, внаслідок чого має заборгованість у пред`явленій до стягнення сумі, а також те, що право грошової вимоги до відповідача за договором передано позивачеві.

З огляду на викладене, суд вважав позовні вимоги підставними та таким, що підлягають задоволенню.

Також, зваживши на те, що позивачем надані належні докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн, суд виснував, що вони підлягають стягненню з відповідача, оскільки такі витрати підтверджено документально і клопотань про їх зменшення у зв`язку з їх неспівмірністю від відповідача не надходило.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Відповідно до поданої апеляційної скарги ОСОБА_1 просить заочне рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2026 року у даній справі скасувати; ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» щодо стягнення процентів поза межами строку договору у розмірі 11 925,00 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 134,03 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн відмовити повністю; зменшити розмір стягнення до фактично отриманого тіла кредиту в сумі 5 300,00 грн, договірних відсотків за період дії договору в сумі 1 908,00 грн та законних трьох процентів річних за ст. 625 ЦК України в сумі 39,21 грн.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції проігнорував відсутність спеціального правового статусу позивача на момент подання позову у 2026 році, що є грубим порушенням норм матеріального права. Вказує, що постановою Правління Національного банку України від 29 жовтня 2024 року ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» було анульовано всі ліцензії на провадження діяльності з надання фінансових послуг (зокрема на надання коштів у кредит та факторинг), а саму компанію повністю виключено з Державного реєстру фінансових установ. Згідно із положеннями Закону України «Про споживче кредитування», статус кредитодавця або нового кредитора обмежений виключно банками або небанківськими фінансовими установами, що мають чинні ліцензії.

Вказує на протиправність нарахування процентів поза межами строку дії договору.

Звертає увагу, що відповідно до ст. 21 Закону України «Про сполживче кредитування» сукупний розмір пені, штрафу та інших платежів за порушення умов договору не може перевищувати 50% від суми отриманого кредиту, що у цій справі становить максимум 2 650,00 грн. Крім того, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та п. 6-1 Закону України «Про споживче кредитування» у період дії воєнного стану споживач повністю звільняється від обов`язку сплати кредитодавцю неустойки (штрафу, пені) та інших платежів за прострочення.

Наголошує на неспівмірності та необґрунтованості витрат позивача на правничу допомогу.

Рух справи у суді апеляційної інстанції

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 17 липня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху; запропоновано скаржнику у встановлений строк усунути недоліки апеляційної скарги.

Відповідно до ухвал апеляційного суду від 05 серпня 2026 року та від 18 серпня 2026 року з підстав, що у них зазначені, скаржнику продовжувався строк для виконання ухвали апеляційного суду від 17 липня 2026 року.

Згідно з ухвалою апеляційного суду від 21 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Позивач своїм процесуальним правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

На підставі розпорядження керівника апарату Кропивницького апеляційного суду від 01 жовтня 2026 року здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями, за результатами якого здійснено заміну члена колегії з розгляду даної справи судді Єгорової С.М. суддею Дуковським О.Л.

Ухвалою апеляційного суду від 02 жовтня 2026 року закінчено підготовчі дії; постановлено розгляд справи за апеляційною скаргою здійснювати без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 липня 2021 року у справі № 496/1332/18 (провадження № 61-559св21) зазначив, що у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. За правилами ч.ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Таким чином, з урахуванням того, що розгляд даної справи здійснювався у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи, датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступного.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

30 серпня 2020 року між ТОВ «ФК «Форза» (Кредитодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) в електронній формі укладений договір про надання позики на умовах фінансового кредиту №000200822613 (Кредитний договір, а.с. 15), за умовами якого Кредитодавець надає Позичальнику грошові кошти (кредит) у розмірі 5300,00 грн, а відповідач зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених Кредитним договором, з кінцевим терміном погашення 28 вересня 2020 року, процентна ставка в день за користування коштами кредиту становить 1,11% від суми кредиту за кожен день користування кредитом (базова процентна ставка), а у разі користування кредитом поза межами строку дії договору - 2,50% в день.

Сторонами погоджено, що під процентною ставкою, яка застосовується в разі користування кредитом поза межами строку дії договору маються на увазі проценти у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Кредитний договір разом з Паспортом споживчого кредиту (а.с. 9) та Графіком платежів (а.с. 10) підписані електронним підписом Позичальника шляхом використання одноразового ідентифікатора.

Шляхом підписання 28 вересня 2020 року додатку до Кредитного договору сторонами продовжено строк користування кредитними коштами у сумі 5300,00 грн на 30 днів – до 28 жовтня 2020 року зі сплатою процентів у сумі 1908,00 грн (а.с. 11).

Крім того, згідно з додатком від 28 жовтня 2020 року до Кредитного договору продовжено строк користування кредитними коштами у сумі 5300,00 грн на 30 днів – до 27 листопада 2020 року зі сплатою процентів у сумі 1908,00 грн (а.с. 12).

30 червня 2021 року між первісним кредитором ТОВ «ФК «Форза» (Клієнт) та ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» (Фактор) укладений договір факторингу № 20210630-Ф/2, згідно з умовами якого Клієнт зобов`язується відступити Фактору права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а Фактор зобов`язується їх прийняти та сплатити Клієнту суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором (а.с. 17-21 том 1).

Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 1 до Договору факторингу № 20210630-Ф/2 від 30 червня 2021 року, позивач набув право грошової вимоги до боржника – ОСОБА_1 за Кредитним договором у загальній сумі 7208,00 грн, з яких: 5300,00 грн - заборгованість по тілу кредиту, 1908,00 грн – заборгованість по відсоткам (а.с. 13).

Матеріали справи містять доказ здійснення оплати за договором факторингу (а.с. 22).

Відповідно до детального розрахунку заборгованості Позичальника, що здійснений позивачем станом на 18 березня 2026 року, заборгованість ОСОБА_1 за Кредитним договором складає: 5300,00 грн – залишок заборгованості за тілом кредиту; 1908,00 грн – залишок заборгованості по процентам за користування кредитом. Крім того, відповідачу також нараховано прострочені відсотки за користування кредитом поза межами строку кредитування за період з 01 липня 2021 року по 28 вересня 2021 року у сумі 11925,00 грн та інфляційне збільшення за період з 29 жовтня 2020 року по 23 лютого 2022 року у сумі 1134,03 грн (а.с. 12 том 1).

Позивачем на поштову адресу Позичальника направлялись повідомлення про зміну кредитора у зобов`язанні і досудова вимога про погашення заборгованості (а.с. 24).

З наданої Акціонерним товариством «Універсал Банк» інформації та виписок про рух коштів по картці ОСОБА_1 вбачається, що на картковий рахунок відповідача, платіжним засобом якого є емітована банком картка № НОМЕР_1 , 30 серпня 2020 року були зараховані грошові кошти 5300,00 грн (а.с. 55-56).

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

Зі змісту апеляційної скарги ОСОБА_1 вбачається, що останній не погоджується з висновками суду першої інстанції у частині задоволення вимог позову про стягнення заборгованості по простроченим процентам за користування кредитом поза межами строку дії договору, нарахованих позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України у сумі 11925,00 грн, інфляційних втрат у сумі 1134,03 грн та здійсненого судом розподілу витрат позивача на правову допомогу.

Таким чином, заочне рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2026 року у частині вимог про стягнення з відповідача тіла кредиту у сумі 5300,00 грн, відсотків за користування кредитом у сумі 1908,00 грн та відповідних висновків місцевого суду апеляційним судом не переглядається.

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Загальними положеннями ЦПК України передбачено обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Однак, оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам процесуального закону відповідає не у повній мірі.

Щодо вимог про стягнення з відповідача здійснених позивачем нарахувань на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України необхідно зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Такі висновки викладені, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі №310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі №300/438/18.

У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Згідно з п. 6. 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №910/1238/17 плата за прострочення виконання грошового зобов`язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У п. 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін «користування чужими грошовими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Умови щодо нарахування процентів за правомірне та неправомірне користування кредитними коштами мають визначатися окремими пунктами договору.

У справі, що переглядається, умовами Кредитного договору передбачено розмір процентів за користування кредитними коштами у межах строку кредитування – 1,11 % в день, а також розмір відсотків поза межами строку дії договору – 2,50% в день.

При цьому, у Кредитному договорі передбачено, що під процентною ставкою, яка застосовується в разі користування кредитом поза межами строку дії договору маються на увазі проценти у розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Відтак, нарахування позивачем процентів після закінчення строку кредитування у погодженому сторонами розмірі, який є відмінним від встановленого законом розміру 3% річних, не суперечить вимогам законодавства.

Перевіряючи здійснений позивачем розрахунок відсотків річних за прострочення виконання зобов`язання у межах визначеного позивачем періоду нарахування (з 01 липня 2021 року по 28 вересня 2021 року, тобто 90 днів прострочення) та суми простроченого зобов`язання, яка включає в себе лише тіло кредиту, апеляційний суд виходив із наступного:

2,5% х 365 днів = 912,50% в рік;

5300,00 грн х 912,50 х 90 днів : 365 : 100 = 11925,00 грн.

Таким чином, пред`явлена до стягнення сума відсотків річних за прострочення виконання відповідачем взятого на себе зобов`язання у розмірі 11925,00 грн є обґрунтованою, а тому відповідна вимога позову підлягає задоволенню.

При цьому, сума відсотків річних за прострочення виконання зобов`язання у розмірі 39,21 грн, яку визначив відповідач, є помилковою, оскільки розрахована, виходячи із розміру денної відсоткової ставки, а не річної, як того вимагає норма ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Так само законом визначене право позивача нараховувати інфляційні втрати за весь час прострочення боржником виконання свого зобов`язання.

Однак, позивачем здійснене нарахування інфляційних втрат за період з 29 жовтня 2020 року по 23 лютого 2024 року на суму простроченого зобов`язання 7208,00 грн (5300,00 грн тіло + 1908,00 грн відсотків) без урахування того, що строк виконання Позичальником своїх зобов`язань за Кредитним договором тривав до 27 листопада 2020 року включно.

Відтак, правильним періодом нарахування втрат від інфляції є період з 28 листопада 2020 року по 23 лютого 2022 року.

З огляду на викладене, відповідно до розрахунку апеляційного суду стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати у сумі 1026,98 грн.

Зазначеного місцевим судом безпідставно враховано не було.

При цьому, апеляційним судом не беруться до уваги посилання скаржника на невідповідність вимог позову положенням ст. 21 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки вимоги про стягнення з відповідача штрафних санкцій (шрафу, пені) позивачем не пред`являлась.

У контексті фактичних обставин даної справи безпідставним є також посилання скаржника на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, оскільки зазначеною правовою нормою позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Водночас, періоди прострочення Позичальником зобов`язання за Кредитним договором, у межах яких здійснювались нарахування у порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України, період дії в Україні воєнного стану не включає.

Також безпідставними є доводи скаржника щодо анулювання постановою Правління Національного банку України від 29 жовтня 2024 року ліцензії на провадження ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» діяльності з надання фінансових послуг, оскільки договір факторингу № 20210630-Ф/2 між ТОВ «ФК «Форза» та ТОВ «ФК «Артеміда-Ф» був укладений 30 червня 2021 року, а отже, позивач набув право вимоги до відповідача за Кредитним договором на законних підставах.

Не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції також доводи скаржника щодо неспівмірності та необґрунтованості витрат позивача на правничу допомогу.

Так, у даній справі судом першої інстанції встановлено, що позивачем надані належні докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу у розмірі 7 000,00 грн і клопотання про їх зменшення у зв`язку з їх неспівмірністю від відповідача не надходило.

При цьому, відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд не може самостійно ініціювати зменшення витрат на професійну правничу допомогу без відповідної заяви сторони.

Так, у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у розумінні умов ч.ч. 4-6 ст.137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц , від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.

Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи (постанова Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі №275/150/22).

До такого ж висновку Верховний Суд дійшов, зокрема, у постанові від 14 січня 2026 року у справі № 461/5280/24.

Зваживши на те, що відповідач про зменшення витрат позивача на правову допомогу не заявляв, апеляційний суд не вбачає визначених процесуальним законом підстав для зменшення суми, яка підлягає відшкодуванню позивачу за оскаржуваним судовим рішенням чи відмови у її стягненні.

За викладеного, заочне рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2026 року в оскаржуваній частині підлягає скасуванню, а апеляційна скарга – частковому задоволенню.

Разом з тим, відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У силу вимог ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, присуджені до відшкодування витрати позивача на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

У відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України пропорційно задоволеним вимогам позову та скарги відшкодуванню підлягають також витрати сторін зі сплати судового збору.

При цьому, оскільки витрати відповідача зі сплати судового збору у суді апеляційної інстанції підлягають відшкодуванню позивачем у сумі 21,17 грн, апеляційний суд, користуючись правом, визначеним ч. 10 ст. 141 ЦПК України, зменшує витрати позивача зі сплати судового збору у суді першої інстанції, що підлягають відшкодуванню відповідачем, на вказану суму судового збору.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Викладене, а також встановлені у даній справі фактичні обставини свідчать, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в оскаржуваній частині з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Голованівського районного суду Кіровоградської області від 27 квітня 2026 року у даній справі в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» заборгованість за договором про надання позики на умовах фінансового кредиту № 000200822613 від 30 серпня 2020 року у розмірі 20 159,98 грн.

У задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Артеміда-Ф» судовий збір за подання позовної заяви у сумі 2627,12 грн, а також витрати на правову допомогу у суді першої інстанції у розмірі 6962,90 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. М. Дьомич

Судді О. Л. Дуковський

О. Л. Карпенко