Вирок від 27 жовтня 2026 р. у справі №354/435/20 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 354/435/20

Провадження № 11-кп/4808/371/26

Категорія ч.2 ст. 286 КК України

Головуючий у 1 інстанції Шишко

Суддя-доповідач

ОСОБА_1 И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2026 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду в складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

захисника адвоката ОСОБА_8

потерпілої ОСОБА_9 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження №62019140000000412 за апеляційними скаргами потерпілої ОСОБА_10 та прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_11 на вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2024 року, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -

в с т а н о в и л а :

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286 КК України, та призначено покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України від відбування основного покарання ОСОБА_7 звільнено з випробуванням, з іспитовим строком 3 (три) роки.

Відповідно до ст.76 КК України зобов`язано ОСОБА_7 періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Цивільний позов задоволено частково. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_12 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 по 500000 (п`ятсот тисяч) грн моральної шкоди з кожного.

Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_12 та ОСОБА_7 на користь ОСОБА_10 10000 грн витрат на правову допомогу.

У задоволенні решти позову – відмовлено.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_12 та ОСОБА_7 вчинили порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Злочин скоєно за таких обставин.

ОСОБА_12 , приблизно о 12 годині 05 хвилин 06 травня 2019 року, керуючи автомобілем марки «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись ним в напрямку міста Яремче зі сторони Закарпатської області автомобільною дорогою загального користування державного значення Н-09 Мукачеве-Львів у селі Татарів Яремчанської селищної ради Івано-Франківської області 222 км + 500 м, поблизу конструкції моста під яким проходить залізнична дорога та опори лінії електропередач № 187, порушивши вимоги ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», п. 1.2, п. 1.3, п. 1.5, п. 1.10 (в частині визначення термінів: «безпечна швидкість», «дорожні умови», «небезпека для руху», «недостатня видимість», «обмежена оглядовість», «проїзна частина») розділу 1; підпункти б), д) п. 2.3 розділу 2; підпункт б) п. 9.1, п. 9.5 розділу 9; п. 12.1, п. 12.3, п. 12.4, підпункт б) п. 12.9, підпункт б) п. 12.10-2 розділу 12; п. 1.1 розділу 34 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не врахував їх при керуванні транспортним засобом, не обрав безпечної швидкості руху керованого ним автомобіля, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, перевищив максимальну допустиму швидкість руху у населеному пункті, що позбавило його можливості вжити заходів до зменшення швидкості руху керованого автомобіля аж до зупинки транспортного засобу, здійснюючи виїзд на вузьку суцільну лінію створив загрозу безпеці дорожнього руху та небезпеку для життя громадян, спостерігаючи за автомобілем марки Volkswagen Transporter, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що рухається на зближення з керованим ним автомобілем не вжив заходів для попередження про небезпеку для руху інших учасників дорожнього руху, не подав попереджувального звукового сигналу, не впорався із керуванням, допустив зіткнення із автомобілем Volkswagen Transporter, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_7 , який виїхав із ґрунтової дороги на головну дорогу, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , яка рухалась узбіччям вищевказаної дороги.

ОСОБА_7 , приблизно о 12 годині 05 хвилин 06 травня 2019 року, керуючи автомобілем марки «Volkswagen Transporter», реєстраційний номер НОМЕР_2 , виїжджаючи ним із ґрунтової дороги на головну дорогу – автомобільну дорогу загального користування державного значення Н-09 Мукачеве-Львів у селі Татарів Яремчанської селищної ради Івано-Франківської області 222 км + 500 м, поблизу конструкції моста під яким проходить залізнична дорога та опори лінії електропередач № 187, порушив вимоги ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», п. 1.2, п. 1.3, п. 1.5, п. 1.10 (в частині визначення термінів: «безпечна швидкість», «головна дорога», «дати дорогу», «дорожні умови», «маневрування (маневр)», «небезпека для руху», «недостатня видимість», «обмежена оглядовість», «проїзна частина») розділу 1; підпункти б), д) п. 2.3 розділу 2; підпункт б) п. 9.1, п. 9.5 розділу 9; п.10.1, п.10.2 розділу 10; п. 12.1, п. 12.3 розділу 12; п. 16.11 підрозділу - Нерегульовані перехрестя Розділу 16; підпункт а) п. 19.1 розділу 19; п. 1.1 розділу 34 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, в умовах недостатньої видимості не увімкнув фари ближнього (дальнього) світла фар керованого ним автомобіля, проявив неуважність до дорожньої обстановки та її змін, не врахував їх при керуванні транспортним засобом, здійснюючи маневрування – початок руху при виїзді з ґрунтової дороги на головну дорогу, не переконався в тому, що маневрування буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не дав дороги транспортному засобу – автомобілю марки «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_12 , що рухався по головній дорозі, створюючи своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, виїхав на смугу руху автомобіля марки «Volkswagen Golf», продовжив рух, перетнув вузьку суцільну лінію, що поділяє транспортні потоки протилежних напрямків і позначає межі смуг руху на дорогах, спостерігаючи за автомобілем марки «Volkswagen Golf», що рухається на зближення з керованим ним автомобілем, не вжив заходів для звільнення займаної смуги руху автомобіля марки «Volkswagen Golf», а також заходів для попередження про небезпеку для руху інших учасників дорожнього руху та не подав попереджувального звукового сигналу. Знаходячись на середині проїжджої частини автомобільної дороги, вживаючи заходи для зупинки керованого ним транспортного засобу пригальмував. Вказаними діями та бездіяльністю ОСОБА_7 створив загрозу безпеці дорожнього руху, перешкоду руху автомобіля марки «Volkswagen Golf», а також небезпеку для життя громадян та допустив зіткнення із автомобілем марки «Volkswagen Golf», під керуванням ОСОБА_12 , який рухався по головній дорозі.

Внаслідок вищевказаних обставин автомобіль марки «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_12 , здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , яка йшла узбіччям вищевказаної дороги.

Унаслідок ДТП потерпіла ОСОБА_10 отримала тілесні ушкодження у вигляді: відкритої тупої травми лівої нижньої кінцівки з раною в ділянці гомілки, багатоуламковим переломом обох кісток гомілки в середній третині, з пошкодженнями судинно-нервового пучка, що викликало необхідність проведення оперативного втручання – первинна хірургічна обробка рани, ампутація нижньої кінцівки на рівні середньої третини гомілки, що відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як таких, що викликали стійку втрату працездатності не менше ніж на одну третину (не менше 33%).

Не погоджуючись з вказаним вироком суду, потерпіла ОСОБА_10 та прокурор відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_11 подали апеляційні скарги.

Потерпіла ОСОБА_10 просила вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2024 року змінити: обрати обвинуваченим ОСОБА_7 та ОСОБА_12 покарання 4 роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки, стягнути з ОСОБА_12 та ОСОБА_7 1000000 грн.

Зокрема вказує, що призначене обвинуваченим покарання є надто м`яким. Під час судового розгляду провадження судом не встановлено підстав для застосування положень ст.75 КК України. Також суд безпідставно зменшив цивільний позов на 1/2 його частину.

Прокурор відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_11 просить скасувати вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2024 року щодо ОСОБА_12 та ОСОБА_7 в частині призначеного покарання з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідності призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особам обвинувачених внаслідок м`якості. Ухвалити новий вирок, яким призначити покарання: ОСОБА_12 за ч. 2 ст. 286 КК України із застосуванням ст. 69 КК України у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 2 роки; ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

Вважає призначене обвинуваченим покарання незаконним та несправедливим внаслідок м`якості, суперечить вимогам ст. 65 КК України, оскільки буде недостатнім для виправлення та попередження вчинення нових злочинів.

Зокрема, посилається на те, що суд не мав підстав для звільнення обвинувачених від відбування покарання з випробуванням. Водночас, враховуючи посткримінальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_12 , у суду були підстави застосувати щодо нього положення ст. 69 КК України.

Під час апеляційного розгляду:

- прокурор підтримала доводи та вимоги поданої апеляційної скарги та просила скасувати вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання ОСОБА_7 та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 3 роки.

- обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник адвокат ОСОБА_8 просили відмовити в задоволенні апеляційних скарг прокурора та потерпілої, залишити вирок суду першої інстанції без змін;

Колегія суддів звертає увагу, що вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2024 року стосовно ОСОБА_12 та ОСОБА_7 вже переглядався судом апеляційної інстанції.

Так, ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року апеляційні скарги прокурора, захисника ОСОБА_13 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_12 - залишено без задоволення, апеляційну скаргу потерпілої ОСОБА_10 задоволено частково.

Вирок Богородчанського районного суду від 11.06.2024 щодо обвинувачених ОСОБА_12 та ОСОБА_7 - змінено в частині цивільного позову. Цивільний позов про солідарне стягнення моральної шкоди задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_12 та ОСОБА_7 на користь потерпілої ОСОБА_10 2000000 гривень (два мільйони гривень) моральної шкоди. У решті вирок суду було залишено без змін.

Разом з тим, постановою Верховного Суду від 26 травня 2026 року залишено без задоволення касаційні скарги засудженого ОСОБА_12 , його захисника та потерпілої ОСОБА_9 , а касаційні скарги прокурора та потерпілої ОСОБА_10 задоволено частково. Ухвалу Івано-Франківського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_7 скасовано і призначено новий розгляд цього кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.

Таким чином, вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2024 року переглядається судом апеляційної інстанції тільки в межах апеляційних скарг потерпілої ОСОБА_10 та прокурора щодо безпідставного звільнення ОСОБА_7 від відбування основного покарання на підставі ст.75 КК України, оскільки вирок суду першої інстанції в частині визнання винним та засудження ОСОБА_12 набув законної сили.

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_10 та прокурора необхідно задовольнити, з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Колегія суддів приймає до уваги, що в своїх апеляційних скаргах прокурор та потерпіла не оспорюють правильність встановлених судом першої інстанції фактичних обстави, правильність правової кваліфікації та обґрунтованість висновку про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Прокурор та потерпіла ОСОБА_10 висловили свою незгоду в частині призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання та звільнення від його відбування, тому колегія суддів перевіряє оскаржуваний вирок в цій частині.

Згідно з ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 65 КК України, суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

На виконання вказаних вимог матеріального закону, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України є тяжким злочином, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває та за такою допомогою не звертався, на час вчинення інкримінованого діяння працював та на час розгляду справи працював касиром, в зареєстрованому шлюбі не перебуває, однак проживає у цивільному шлюбі, в якому виховує та має на утриманні одну неповнолітню дитину, за місцем проживання характеризується позитивно. Суд першої інстанції також врахував, що обвинуваченим було вчинено грубе порушення вимог Правил дорожнього руху України, що потягло за собою тяжкі наслідки у вигляді отримання тяжких тілесних ушкоджень потерпілою, яка на той час була неповнолітньою та яка внаслідок злочинних дій стала інвалідом.

Крім того, суд врахував посткримінальну поведінку обвинуваченого, зокрема те, що обвинувачений ОСОБА_7 , будучи жителем одного з потерпілою населеного пункту, не цікавився станом її здоров`я, не здійснив ніякого відшкодування ні матеріальної, ні моральної шкоди.

Разом з тим судом не встановлено обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання.

З урахуванням всіх вказаних обставин в їх сукупності, суд першої інстанції прийшов до висновку про призначення обвинуваченому ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України – у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

Крім того, суд першої інстанції, врахувавши фактичні обставини справи, особу винного, зокрема його позитивну характеристику за місцем проживання та роботи, наявність на утриманні неповнолітньої дитини, дійшов висновку про можливість застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК України та звільнення його від відбування призначеного покарання з випробуванням з іспитовим строком три роки та покладенням на нього обов`язків передбачених ст. 76 КК України.

Відповідно до вимог ч.1 ст.75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року зі змінами та доповненнями «Про практику призначення судами кримінального покарання» рішення суду про звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням має бути мотивованим.

Колегія суддів враховує те, що попередня ухвала Івано-Франківського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року була скасована постановою Верховного Суду від 26 травня 2026 року стосовно ОСОБА_7 , з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, та призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції. (т. 5 а.п. 170-178).

Скасовуючи зазначену ухвалу апеляційного суду Верховний Суд вказав, що засуджений ОСОБА_7 як односельчанин ОСОБА_10 не цікавився станом її здоров`я та не здійснив жодного відшкодування матеріально та/або моральної шкоди ані під час досудового розслідування, ані під час розгляду справи в судах попередній інстанцій. З урахуванням вищевикладеного, касаційний суд дійшов висновку, що призначене ОСОБА_7 покарання зі звільненням від його відбування на підставі ст. 75 КК України, слід визнати неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно з положеннями ст. 439 КПК України після скасування вироку або ухвали судом касаційної інстанції суд першої або апеляційної інстанції здійснює судове провадження згідно із загальними вимогами, передбаченими цим Кодексом, в іншому складі суду. Вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до безпідставного висновку про можливість виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 без реального відбування покарання у виді позбавлення волі.

Відповідно до ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення є застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Відповідно до ст. 409 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є, зокрема, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Частина 1 статті 421 КПК України визначає, що обвинувальний вирок, ухвалений судом першої інстанції, може бути скасовано у зв`язку з необхідністю застосувати суворіше покарання, тільки у випадку, якщо за цими підставами апеляційну скаргу подали прокурор, потерпілий або його представник.

Апеляційний суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого ним злочину, який, відповідно до вимог ст. 12 КК України, є тяжким злочином, особу винного, а саме те, що ОСОБА_7 раніше не судимий, на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває та за такою допомогою не звертався, працевлаштований, в зареєстрованому шлюбі не перебуває, однак проживає у цивільному шлюбі, в якому виховує та має на утриманні одну неповнолітню дитину, за місцем проживання характеризується позитивно, допустив грубе порушення вимог Правил дорожнього руху України, що потягло за собою тяжкі наслідки у вигляді отримання неповнолітньою потерпілої тяжких тілесних ушкоджень, яка внаслідок злочинних дій стала інвалідом .

При цьому, колегія суддів враховує посткримінальну поведінку обвинуваченого, який не цікавився станом здоров`я потерпілої ОСОБА_10 та не здійснив відшкодування матеріальної або моральної шкоди ані під час досудового розслідування, ані під час розгляду справи в попередніх судах.

Колегія суддів приймає до уваги надану потерпілою ОСОБА_10 розписку від 04 жовтня 2026 року про те, що вона отримала від ОСОБА_7 частину грошової виплати в сумі 10000 доларів США, яка еквівалентна у гривні за курсом НБУ - 445483 грн. та 62158 грн.

Разом з тим, колегія суддів враховує, що вищевказане відшкодування шкоди було здійснено обвинуваченим вже після ухвалення судом касаційної інстанції судового рішення, яким скасовано ухвалу суду апеляційної інстанції та вказано на неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.

Колегією суддів не встановлено обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Враховуючи вищезазначені обставини, колегія суддів вважає що ОСОБА_7 необхідно призначити реальне покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Колегія суддів, враховуючи сукупність наведених обставин, вважає, що звільнення обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку не відповідає вимогам справедливості призначення покарання та не сприяє попередженню вчинення правопорушень іншими особами і формуванню суспільної думки про неприпустимість вчинення грубого порушення Правил дорожнього руху України та невідворотність покарання за їх вчинення.

Колегія суддів вважає, що саме таке покарання буде справедливим та достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_7 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

З урахування викладеного, у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню у частині звільнення обвинуваченого від відбування основного покарання, з ухваленням в цій частині нового вироку.

Керуючись ст.ст.370, 374, 404, 405, 407, 409, 418, 420, 421 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Апеляційні скарги потерпілої ОСОБА_10 та прокурора відділу Івано-Франківської обласної прокуратури ОСОБА_11 задовольнити.

Вирок Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 11 червня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати в частині звільнення від відбування основного покарання та ухвалити новий вирок.

Визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

Призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

В решті вирок суду першої інстанції залишити без змін.

Вирок Колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Вирок може бути оскаржений до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня його проголошення, а засудженим, який тримається під вартою,- в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_2

Судді: ОСОБА_3

ОСОБА_4