Постанова від 26 жовтня 2026 р. у справі №234/7831/21 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/9977/26 Справа № 234/7831/21 Суддя у 1-й інстанції - Михальченко А.О. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:

судді-доповідача Никифоряка Л.П.,

суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В.,

за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О.,

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач Виконавчий комітет Краматорської міської ради,

третя особа, яка не заявляла самостійних вимог щодо предмету спору Управління житлово-комунального господарства Краматорської міської ради,

розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2024року, головуючий у суді першої інстанції Михальченко А.О.

В С Т А Н О В И В:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2021року ОСОБА_1 подав в суд позов проти Виконавчого комітету Краматорської міської ради з вимогами про захист порушених прав на житло.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2024року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без розгляду.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що у підготовче судове засідання 27 березня 2024року позивач вдруге не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового засідання, шляхом доставки документу в електронному вигляді «Ухвала суду» від 29 лютого 2024року до електронного кабінету та заяви про розгляд справи за відсутності позивача суду надано не було.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

27 липня 2026року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції через систему “Електронний суд” апеляційну скаргу на ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2024року.

В апеляційній скарзі виклав вимогу про скасування ухвали та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що у період з 09 березня 2022року по 26 червня 2026року ОСОБА_1 перебував у полоні, що підтверджується довідкою СБУ про перебування громадянина України у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України.

Наголошував, що у цей час він був позбавлений фізичної можливості користуватися засобами зв`язку, контролювати електронний кабінет, отримувати судові документи, подавати процесуальні заяви чи оскаржувати ухвалу.

Про існування та зміст ухвали він фактично дізнався 26 липня 2026року, після того як оформив втрачені документи та отримав цифровій підпис, вважав такі обставини непереборними.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Інші учасники справи своїм правом, передбаченим статтею 360 ЦПК України, не скористались та відзиву на апеляційну скаргу не подавали.

Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції

29 липня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду витребувано з Індустріального районного суду м. Дніпра цивільну справу №234/7831/21; та 10 серпня 2026року справа надійшла до суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 серпня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі.

17 вересня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до судового розгляду на 27 жовтня 2026року.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про доставку електронного листа.

Заяви та клопотання подані учасниками справи

21 серпня 2026року до Дніпровського апеляційного суду надійшло клопотання третьої особи Управління житлово-комунального господарства Краматорської міської ради про їх заміну у справі правонаступником — Департаментом економіки та управління активами Краматорської міської ради.

Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів прийшла до висновку, що заміна третьої особи її правонаступником на даному етапі розгляду справи є недоцільною, а тому у його задоволенні слід відмовити.

Мотивувальна частина

Позиція апеляційного суду

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка ухвали, встановлюватися обставини і досліджуватися докази.

Залишаючи позовну заяву без розгляду, суд першої інстанції надважливого значення надав тому, що у підготовче судове засідання 27 березня 2024року позивач вдруге не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце судового засідання, шляхом доставки документу в електронному вигляді «Ухвала суду» від 29 лютого 2024року до електронного кабінету та заяви про розгляд справи за відсутності позивача суду надано не було.

Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, так як судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, та порушено норми процесуального права.

Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Водночас не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним /рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року/.

ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний ж формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. russia, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) може позбавити заявників права звертатись до суду /«Perez de Rada Cavanilles v. Spain», § 49, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1998 року/.

Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо належним чином повідомлений позивач повторно не з`явився в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Частиною п`ятою статті 223 ЦПК України встановлено, що у разі повторної неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, і його нез`явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Оскільки в конструкції згаданої правової норми залишення без розгляду покладено в залежність від повторної неявки, можна виснувати, що умовою для застосування пункту 3 частини першої статті 257 та частини п`ятої статті 223 ЦПК України є повторність (двічі поспіль) неявки в судове засідання позивача.

Водночас право суду на залишення позовної заяви без розгляду з підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 257 ЦПК України, можливе лише за відсутності заяви позивача про розгляд справи за його відсутності, і якщо його нез`явлення не перешкоджає розгляду справи.

Та заразом законодавець чітко та передбачувано виснував, що правовою підставою залишення позову без розгляду є тільки неявка позивача, який повідомлений належним чином про час і місце судового розгляду – та тільки за умови що причини неявки не є поважними.

Як вбачається з матеріалів справи, дійсно ухвалою Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 01 грудня 2023року позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження по справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 19 січня 2024року.

У підготовче судове засідання, призначене на 19 січня 2024року, позивач ОСОБА_1 не з`явився з невідомих суду першої інстанції причин, але про день слухання справи мав бути повідомлений належним чином, шляхом доставки документу в електронному вигляді «Ухвала про відкриття провадження» та «Судова повістка про виклик до суду в справі» до електронного кабінету, про поважні причини неявки позивач суду не повідомив.

У підготовче судове засідання 29 лютого 2024року позивач повторно не з`явився, будучи належним чином повідомленими про час та місце судового засідання, шляхом доставки документу в електронному вигляді «Судова повістка про виклик до суду в справі» до електронного кабінету.

Ухвалою суду від 29 лютого 2024року визнано обов`язковою явку позивача у підготовче судове засідання, призначене на 27 березня 2024року.

У підготовче судове засідання 27 березня 2024року позивач вдруге не з`явився.

Водночас, як стало відомо з апеляційної скарги ОСОБА_1 , у період з 09 березня 2022року по 26 червня 2026року він перебував у полоні, що підтверджується довідкою СБУ про перебування громадянина України у місцях несвободи внаслідок збройної агресії проти України.

За таких виключних обставин, дійсно ОСОБА_1 починаючи з 09 березня 2022року був позбавлений фізичної можливості користуватися засобами зв`язку, контролювати електронний кабінет, отримувати судові документи, подавати процесуальні заяви чи оскаржувати ухвалу, в тому числі і під час призначень судових засідань судом першої інстанції у 2024році.

Отже, причини неявки позивача у судові засідання безумовно були поважними.

Апеляційний суд вважає, що у суду першої інстанції були відсутні підстави для застосування положень пункту 3 частини першої статті 257 ЦПК України та залишення позову без розгляду, оскільки фактично позивача не було належним чином повідомлено про розгляд справи, а тому відсутня повторність не з`явлення в судове засідання належним чином повідомленого позивача.

Тож висновок суду першої інстанції про повторну неявку належним чином повідомленого позивача в судове засідання без поважних причин є передчасним.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елементу права на справедливий суд згідно статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Залишення позовної заяви без розгляду в даному випадку суперечить завданню цивільного судочинства та не відповідає конституційним принципам щодо гарантованого судового захисту прав, а також доступу до правосуддя, закладеного Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Суд першої інстанції на зазначене уваги не звернув, не врахував вказаних вимог закону та передчасно дійшов висновку про залишення позову без розгляду.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, які призвели до ухвалення помилкової ухвали.

Саме з такого розуміння вищезазначених норм процесуального та матеріального права виходить суд апеляційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Отже суд першої інстанції не виконав в повній мірі вимоги закону про обґрунтованість та законність рішення суду та саме порушення норм процесуального права дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 374 ЦПК України задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до пунктів 1 та 4 частини першої статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що ухвала Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2024року постановлена з порушенням норм процесуального права та без повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а тому підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 259, 268, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

Задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 .

Ухвалу Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2024року - скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 жовтня 2026року.

Судді: