Рішення від 27 жовтня 2026 р. у справі №759/14057/26 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/14057/26

пр. № 2/759/10925/26

28 жовтня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Горбенко Н.О., за участю секретаря судового засідання Чугай В.М., за відсутності сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Києві в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних та інших послуг, -

В С Т А Н О В И В:

У травні 2026 року до Святошинського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних та інших послуг у загальному розмірі 51 095 грн 31 коп.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а також їх неповнолітнім синам ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної часткової власності у рівних частках (по 1/4 кожному) належить квартира АДРЕСА_1 .

За період з 01.05.2023 до 30.04.2026 ОСОБА_1 за житлово-комунальні та інші послуги, надані за період з травня 2023 року по березень 2026 року, було сплачено на рахунок ОСББ «Палладіум» грошові кошти у загальному розмірі 110 620 грн 20 коп.

Виходячи із загальної суми понесених ОСОБА_1 витрат з оплати житлово-комунальних та інших послуг, враховуючи дати та розміри відсоткових співвідношень витрат на утримання спільного майна (з урахуванням розділення між батьками часток, належних їх неповнолітнім дітям), за період з 01.05.2023 до 01.09.2024 ОСОБА_2 належить відшкодувати 20 517 грн 39 коп., а за період з 01.09.2024 до 30.04.2026 - 13 976 грн 79 коп., а всього 34 494 грн 18 коп.

За період з 01.05.2023 до 30.04.2026 ОСОБА_1 за спожиту електроенергію на рахунок ТОВ «Київські енергетичні послуги» було сплачено грошові кошти у сумі 54 796 грн 08 коп.

Виходячи із загальної суми понесених ОСОБА_1 витрат з оплати спожитої електроенергії, враховуючи дати та розміри відсоткових співвідношень витрат на утримання спільного майна (з урахуванням розділення між батьками часток, належних їх неповнолітнім дітям), за період з 01.05.2023 до 01.09.2024 ОСОБА_2 належить відшкодувати 8 706 грн 33 коп., а за період з 01.09.2024 до 30.04.2026 - 7 894 грн 80 коп., а всього 16 601 грн 13 коп.

З урахуванням вищевикладеного ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 витрати з оплати житлово-комунальних та інших послуг, понесені за період з 01.05.2023 по 30.04.2026, у загальному розмірі 51 095 грн 31 коп., а також вирішити питання про розподіл судових витрат.

У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено головуючу суддю Горбенко Н.О.

Ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 01 червня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

29.07.2026 представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Возним М.В. подано відзив на позовну заяву, в якому викладено заперечення проти задоволення позовних вимог. Сторона відповідача вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, оскільки: 1) ОСОБА_2 з 01.09.2024 не проживає у квартирі АДРЕСА_1 , а контроль споживання житлово-комунальних послуг здійснюється за допомогою лічильників, а тому оскільки ОСОБА_2 не проживає у квартирі і не користується житлово-комунальними послугами, у неї відсутній обов`язок сплачувати житлово-комунальні послуги; 2) ОСОБА_2 оплачує послуги ОСББ з управління прибудинковою територією.

З урахуванням вищевикладеного сторона відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог.

Станом на дату розгляду справи на адресу суду клопотання про розгляд справи у загальному позовному провадженні чи про розгляд справи за участю сторін учасниками справи не подавалися.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

З урахуванням ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у зв`язку із розглядом справи без повідомлення (виклику) сторін.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов наступного висновку.

Статтею 41 Конституції України передбачено право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно з ст. 1 Першого Протоколу Конвенції про захист прав людини: і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує.

Згідно з ст. ст. 319-321 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майно на власний розсуд, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 355-356 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього (частини четверта статті 544 ЦК України).

Тлумачення наведених норм права дає підстави зробити висновок, що кожен співвласник зобов`язаний брати участь у витратах щодо утримання майна, що є у спільній частковій власності, незалежно від того, хто здійснює фактичні дії, спрямовані на утримання спільного майна.

Співвласник, який виконав солідарний обов`язок щодо сплати необхідних витрат на утримання майна, має право вимагати від іншого співвласника їх відшкодування (право зворотної вимоги - регрес).

Якщо хтось із співвласників відмовляється брати участь у витратах, інші співвласники можуть здійснити їх самостійно і вимагати від цього співвласника відшкодування понесених витрат у судовому порядку або ж безпосередньо звернутись до суду з позовом про примусове стягнення з співвласника, який відмовився нести тягар утримання спільного майна, коштів для цієї мети.

Аналогічні висновки викладено Верховним Судом у постанові від 13 березня 2019 року у справі № 521/3743/17-ц, від 19.08.2020 у справі № 703/2200/15-ц.

Згідно з п. 6 ч. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.

У відповідності до ч.ч. 2-4 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.

Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (постанова КЦС ВС від 04.08.2021 року у справі № 185/446/18, провадження № 61-434св20).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що право регресу співвласника майна до інших співвласників на відшкодування витрат на утримання такого майна та кореспондуючий обов`язок співвласників здійснити відшкодування цих витрат у контексті приписів ст. 360 ЦК України виникають лише у разі добросовісної та розумної поведінки співвласника майна щодо понесення ним витрат, які є дійсно необхідними для утримання, управління та збереження такого майна. Тобто, витрати співвласника мають бути розумними, обґрунтованими та виникати внаслідок його добросовісної поведінки щодо реалізації прав та виконання обов`язків на спільне майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Сторонами справи не заперечувалося, що нерухоме майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 на праві спільної часткової власності у рівних частках (по 1/4 кожному) належить ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх неповнолітнім синам ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . Ці обставини також підтверджуються відомостями свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 23.06.2014.

Сторонами справи також не заперечувалося, що ОСОБА_1 за період з 01.05.2023 по 30.04.2026 понесено витрати з оплати житлово-комунальних та інших послуг у розмірі 110 620 грн 20 коп., які було сплачено на користь ОСББ «Палладіум», та витрати з оплати спожитої електроенергії у розмірі 54 796 грн 08 коп., які було сплачено на користь ТОВ «Київські енергетичні послуги». До позовної заяви долучено достатню кількість платіжно-розрахункових документів, які підтверджують суму витрат, понесених на оплату житлово-комунальних послуг.

У зв`язку з цим відповідно до ст. 360 ЦК України як на ОСОБА_1 , так і на ОСОБА_2 рівною мірою покладається обов`язок з участі у витратах на утримання, управлення та збереження спільного майна. Окрім цього, між ними солідарно розподіляється обов`язок утримання майна, що припадає на частку у праві власності, належну їх неповнолітнім дітям. Разом з тим, згідно вищезазначеної судової практики такі витрати мають бути необхідними для утримання спільного майна.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

Таким чином, послуги постачання електроенергії є різновидом комунальних послуг, оплата вартості яких відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» є обов`язком індивідуального споживача.

Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 20 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» одиниця виміру обсягу спожитої споживачем електричної енергії визначається правилами роздрібного ринку, що затверджуються уповноваженим законом органом.

Відповідно до п. 4.1-4.3 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 312 від 14.03.2018 року - розрахунки за електричну енергію та послуги, що надаються на роздрібному ринку, між учасниками цього ринку здійснюються у грошовій формі відповідно до укладених договорів.

Послуги з розподілу або передачі електричної енергії оплачуються відповідно до умов договору споживача з електропостачальником або споживачем, або електропостачальником на зазначений у відповідних договорах поточний рахунок оператора системи.

Дані, необхідні для формування платіжних документів, у тому числі щодо обсягів електричної енергії, надаються учасникам роздрібного ринку адміністратором комерційного обліку в порядку, встановленому Кодексом комерційного обліку.

Таким чином, вимірювання обсягу постачання та споживання електричної енергії здійснюється шляхом проведення комерційного обліку у встановленому законодавством порядку, зокрема, шляхом встановлення вузлів комерційного обліку (лічильників) у житловому будинку. Зафіксовані показники споживання електричної енергії безпосередньо визначають вартість отриманої комунальної послуги.

Таким чином, вартість житлово-комунальних послуг у виді постачання електричної енергії залежить від кількості осіб, що проживають у житловому будинку і безпосередньо користуються послугами, та зафіксованого в лічильнику обсягу споживання таких послуг. Вартість вказаних послуг не залежить від площі житлового будинку, на відміну від житлово-комунальних послуг постачання теплової енергії, утримання прибудинкової території тощо.

У зв`язку з вищевикладеним, суд приходить до висновку, що на співвласника житлового будинку, який фактично не проживає в цьому будинку та не користується житлово-комунальними послугами (вартість яких визначається в залежності від обсягів споживання), не може бути покладено обов`язок з відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, що споживалися іншим співвласником чи третіми особами та не є необхідними для утримання спільного майна в належному стані, збереження його споживчих властивостей, оскільки в такому випадку оплата житлово-комунальних послуг не є тими необхідними витратами у розумінні ст. 360 ЦК України, а відповідно не свідчить про виникнення у співвласника солідарного обов`язку з участі в таких витратах.

Аналогічний за змістом висновок щодо неможливості покладення на іншого співвласника нерухомого майна обов`язку з відшкодування витрат на житлово-комунальні послуги, які ним не споживалися та не є необхідними для утримання спільного майна, викладений у постанові КЦС ВС від 15.04.2021 року у справі № 638/5001/17.

Зі змісту довідки № 31 від 06.11.2025, виданої ОСББ «Палладіум», вбачається, що ОСОБА_2 з вересня 2024 року фактично не проживає у квартирі АДРЕСА_1 . Ці обставини фактично були підтверджені позивачем у позовній заяві.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 хоча і є співвласником квартири, однак фактично з вересня 2024 року в квартирі не проживає, житлово-комунальними послугами не користується.

Дослідженням рахунків на електроенергію підтверджено, що у квартирі АДРЕСА_1 , встановлено лічильник споживання електроенергії, а тому вартість спожитої електроенергії напряму залежить від показників лічильника, а отже, і від кількості осіб, що проживають у квартирі та фактично користуються послугами.

Оскільки ОСОБА_2 з вересня 2024 року не проживає у квартирі та фактично не користується електроенергією, визначення вартості якої здійснюється залежно від показників лічильника, а позивачем не доведено, що постачання електроенергії є витратою, яка у розумінні ст. 360 ЦК України є необхідною для утримання квартири в належному стані, то суд вважає безпідставними вимоги про стягнення з ОСОБА_2 витрат на оплату спожитої електроенергії, що були понесені з вересня 2024 року.

Натомість оскільки до вересня 2024 року ОСОБА_2 проживала у зазначеній квартирі, а відповідно не могла не користуватися електроенергією, то вимоги про стягнення з неї витрат на оплату спожитої електроенергії, що були понесені з травня 2023 року по серпень 2024 року, є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Відповідачем не надано доказів на підтвердження повної або часткової оплати нею спожитої електроенергії за цей період.

З урахуванням наведених позивачем розрахунків витрат за спожиту електроенергію за період з травня 2023 року по серпень 2024 року, які відповідачем не заперечувалися, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню грошові кошти у сумі 8 706 грн 33 коп.

Аналіз квитанцій на оплату житлово-комунальних послуг, які надавалися ОСББ «Палладіум» за адресою: АДРЕСА_2 , дає можливість констатувати, що ОСББ надавало як послуги, вартість яких розраховувалася за тарифами у залежності від кількості людей, що фактично проживають в квартирі, або площі квартири (контроль доступу, утримання консьєржа, вивіз твердих побутових відходів, утримання прибудинкової території), так і послуги, вартість яких розраховувалася за тарифами у залежності від показників лічильників (опалення, холодне водопостачання та водовідведення).

Аналогічно до ситуації з оплатою спожитої електроенергії суд вважає, що ОСОБА_2 мала брати участь у витратах на житлово-комунальні послуги, що надавалися ОСББ у період з травня 2023 року по вересень 2024 року. У цей період ОСОБА_2 фактично проживала у квартирі та користувалася житлово-комунальними послугами.

З урахуванням наведених позивачем розрахунків витрат на житлово-комунальні послуги за період з травня 2023 року по серпень 2024 року, які відповідачем не заперечувалися, з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню грошові кошти у сумі 20 517 грн 39 коп.

Оскільки ОСОБА_2 з вересня 2024 року перестала проживати у квартирі, то з цього моменту відповідач зобов`язала була брати участь лише у витратах на житлово-комунальні послуги, які були необхідними у розумінні ст. 360 ЦК України для утримання квартири і вартість яких не залежала від показників лічильників та/або фактичної кількості проживаючих людей. З огляду на те, що позивачем не обґрунтовано, які послуги, що надавалися ОСББ «Палладіум», мають критично важливе значення для утримання квартири, то суд вважає такими лише послуги з управління багатоквартирним будинком, контролю доступу, утримання консьєржу.

Дослідженням наданих позивачем доказів встановлено, що за період з вересня 2024 року по травень 2026 року ОСОБА_1 на оплату житлово-комунальних послуг з управління багатоквартирним будинком, контролю доступу та утримання консьєржу понесено витрати у розмірі 20 618 грн 58 коп.

У відповідності до розрахунків, наведених позивачем, участь ОСОБА_2 у витратах на житлово-комунальні послуги за цей період становить 25%. Тобто, з 20 618 грн 58 коп. ОСОБА_2 має сплатити 5 154 грн 64 коп.

Дослідженням платіжних квитанцій, долучених до відзиву на позовну заяву, встановлено, що за жовтень 2025 року - квітень 2026 року ОСОБА_2 сплатила на користь ОСББ «Палладіум» грошові кошти у загальній сумі 5 843 грн 25 коп. в якості компенсації витрат на житлово-комунальні послуги. Позивачем достовірність цих квитанцій не спростовано.

Тобто, ОСОБА_2 понесла витрати на утримання квартири шляхом сплати житлово-комунальних послуг за період з вересня 2024 року по травень 2026 року на суму, що перевищує розмір її частки у понесених позивачем витратах.

Отже, відсутні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на оплату житлово-комунальних послуг за період з вересня 2024 року по травень 2026 року.

На підставі вищевикладеного суд доходить висновку про те, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати на оплату житлово-комунальних послуг за період з травня 2023 року по серпень 2024 року у загальному розмірі 29 223 грн 72 коп., а позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо судових витрат по сплаті судового збору.

Позивач надає суду платіжну інструкцію від 22.05.2026, зі змісту якої вбачається, що ОСОБА_1 здійснив платіж у розмірі 1 331 грн 20 коп. на сплату судового збору за подачу позовної заяви до Святошинського районного суду міста Києва до ОСОБА_2 .

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати у межах сплаченого судового збору підлягають стягненню із відповідача у розмірі 761 грн 31 коп. пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення витрат з оплати житлово-комунальних та інших послуг - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) витрати на оплату житлоов-комунальних та інших послуг за період з травня 2023 року по серпень 2024 року у загальному розмірі 29 223 (двадцять дев`ять тисяч двісті двадцять три) гривні 72 копійки.

У задоволенні решти вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 761 (сімсот шістдесят одна) гривня 31 копійка.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 28 жовтня 2026 року.

Суддя Н.О.Горбенко