Суд: Лозівський міськрайонний суд Харківської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: інших видів кредиту
Дата: 26 жовтня 2026 р.
Справа: №629/5189/26
Суддя: ПОПОВ О. Г.
Справа № 629/5189/26
Номер провадження 2/629/2110/26
РIШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27.10.2026 Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі:
головуючого - судді Попова О.Г.,
за участі секретаря судового засідання - Уваренко В.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Лозова Харківської області цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
у с т а н о в и в:
Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 02.02.2022 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики №74295617, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 10000,00 грн. строком на 3 дні зі сплатою процентів у розмірі 1,99 % в день (базова процентна ставка / фіксована). Враховуючи викладені умови Договору позики №74295617 від 02.02.2022 та здійснені відповідачем платежі в рахунок погашення заборгованості, які складають - 0 грн., заборгованість останнього за договором позики складає 15572,00 грн, зокрема: 10000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 5572,00 грн. - сума заборгованості за відсотками. 29.09.2022 ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Сірко Фінанс» уклали Договір факторингу № 028-290922 від 29.09.2022, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики №74295617 від 02.02.2022. 05.12.2025 ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Деал Фінанс Груп» уклали Договір факторингу №05/12/25-01 від 05.12.2025, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників в тому числі за договором позики №74295617 від 02.02.2022. Відповідно до Реєстру прав вимог №05/12/25 від 05.12.2025 - кредитодавець/клієнт відступив фактору/позивачу право вимоги заборгованостей до боржників на умовах передбачених Договором факторингу № 05/12/25-01 від 05.12.2025 в тому числі до відповідача в сумі 15572,00 грн. з яких 10000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 5572,00 грн. - сума заборгованості за відсотками. На підставі вищевикладеного, просить стягнути з відповідача вищевказану суму боргу, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2662,40 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4500 грн.
Представник позивача у судове засідання не з`явилася, надала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі. Також надала відповідь на відзив, у якій зазначила, що посилання представника відповідача щодо не укладання договору позики №74295617 є необґрунтованими та суперечать матеріалам справи, оскільки вказаний договір підписаний електронним підписом (одноразовий ідентифікатор є видом Електронного підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис»), що у свою чергу підтверджуєтеся довідкою про ідентифікацію, яка міститься в матеріалах справи. Між тим, використання одноразового ідентифікатора - є не можливим без проходження відповідачем попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, а також без здійснення позичальником входу на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету, що у свою чергу кореспондується з висновками, які викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 (справа№732/670/19), від 12.01.2021 (справа №524/5556/19), від 31.08.2022 (справа №280/4456/20), від 09.02.2023 (справа №640/7029/19)). Доказів того, що персональні дані відповідача були використані товариствами для укладення договорів від його імені, відповідачем до суду не надані. Також, як вбачається з матеріалів справи, до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій відповідач не звернувся, як і не оскаржив правомірність укладеного договору. Вказує, що доводи представника відповідача, щодо безпідставного нарахування заборгованості за процентами - є передчасними, оскільки таке нарахування здійснювалось у відповідності до умов договору та додатків до них/правил, й саме через неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань. Більш того, позивач просить стягнути суму заборгованості за договорами позики лише до моменту відступлення права вимоги первісними кредиторами, інших нарахувань позивачем не заявлялось, зокрема процентна ставка за понадстрокове користування позикою - 2.7 % за кожен день, яка передбачена договором позики, погодженими відповідачем та регламентована правилами надання грошових коштів у позику - не нараховано, оскільки зазначена процента ставка значно фінансово навантажить відповідача. Вважає, що посилання представника відповідача, на правові висновки викладені у постановах Великої палати Верховного суду та Верховного суду України - помилковими, оскільки зміст цих правовідносин та спільні риси між спірними правовідносинами є відмінними та не тотожними із даною справою. Метод укладання договору у даній справі є відміним від справи у ПАТ «Приват Банк» (укладання в паперовій формі) так як, останній надавав Клієнту/Позичальнику правила на ознайомлення в паперовій формі тому суд у зазначеній судовій практиці не зміг встановити з якою конкретно редакцією правил в паперовій формі був ознайомлений відповідач, тоді як у даному випадку відповідач мав можливість ознайомитись з правилами на сайті за посиланням в договорі, в ІТС Позикодавця та до акцепту оферти в якій також містились правила одноразовим ідентифікатором. Крім того, зазначає, що позивачем у повному обсязі доведено витрати на правничу допомогу, адже до позовної заяви було додано належні та допустимі докази понесення таких витрат, зокрема договір про надання правничої допомоги, документи, що підтверджують обсяг та характер наданих послуг, а також платіжні документи, які свідчать про фактичну сплату відповідної грошової суми. За таких обставин витрати позивача на правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
Відповідач у судове засідання не з`явився, представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування зазначив, що Договір позики №74295617 від 02.02.2022 був укладений, як вказує сам позивач, на строк на 3 дні - тобто до 05.02.2022. Втім, як вбачається з наданого розрахунку, позивач нараховував відсотки по 06.05.2022. В позові це обґрунтовано тим, що строк кредитування був продовжений відповідно до Правил надання грошових коштів у позику. Втім, зазначені Правила, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком (фінансовою установою) додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19). Вказує, якщо виходити з наданих позивачем документів, то загальна заборгованість відповідача за кредитним договором не може перевищувати 10597 грн. Зазначає, що позивач не надав протоколу перевірки електронного підпису, сформованого за допомогою офіційного вебпорталу (Мінцифри), який би підтверджував валідність підпису під цим документом на момент його підписання (02.02.2022); жодного незалежного та об`єктивного підтвердження від третіх осіб (наприклад, технічного логу поштового сервера Google чи інтернет провайдера), який би доводив, що електронний лист із кодом J57Vn2wmUq дійсно виходив із серверів MyCredit, був успішно доставлений на адресу jekaorlov442@gmail.com, і що саме з IP-адреси, яка належить Відповідачу, було здійснено вхід у систему та акцептовано оферту; жодного технічного доказу (наприклад, лог-файлів трансакцій із зафіксованими IP-адресами, MAC-адресами пристрою або геолокаційними даними), які б підтверджували, що відповідач ОСОБА_1 зі свого власного пристрою здійснював вхід до особистого кабінету на сайті MyCredit та вводив вищевказаний одноразовий ідентифікатор J57Vn2wmUq. У зв`язку з відсутністю належних доказів укладення договору (факту підписання його Відповідачем), позовні вимоги про стягнення заборгованості за цим договором є безпідставними та задоволенню не підлягають. Крім того, зауважує, що розмір витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, неспівмірними зі складністю справи, а їхній розмір - штучно завищеним, оскільки позивач у позовній заяві сам зазначає, що ця цивільна справа є малозначною та є справою незначної складності. Більше того, додані позивачем документи доводять, що робота адвоката Ткаченко Ю.О. носить виключно масовий, шаблонний та автоматизований характер.
Також представником відповідача надано заперечення на відповідь на відзив, у яких він зазначає наступне. У відповіді на відзив позивач стверджує, що договір позики № 74295617 від 02.02.2022 вважається підписаним одноразовим ідентифікатором (J57Vn2wmUq), а довідка про ідентифікацію є достатнім доказом його укладення. Зазначені аргументи Позивача повністю спростовуються вимогами процесуального закону та дійсними обставинами справи: 1. Недотримання вимог ст. 100 ЦПК України щодо подання електронних доказів: відповідно до ч. 1, 2 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі. Електронні докази подаються в оригіналі або в електронних копіях, засвідчених електронним цифровим підписом. Позивач подав до суду звичайну паперову роздруківку файлу без надання оригінального електронного документа (файлу у форматі .pdf чи .p7s із накладеними цифровими сертифікатами) та без протоколу перевірки кваліфікованого електронного підпису (КЕП/ЕЦП), сформованого на офіційному вебпорталі Мінцифри. Сама по собі графічна роздруківка з набраним текстом «підпис J57Vn2wmUq» не є електронним документом у розумінні ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг». 2. Відсутність об`єктивних технічних доказів відправлення та введення одноразового ідентифікатора: Згідно з ч. 6 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію», акцепт електронного правочину здійснюється шляхом надсилання електронного повідомлення. Додана позивачем «Довідка про ідентифікацію» є внутрішнім одностороннім документом первісного кредитора (ТОВ «MyCredit»), створеним на його власному сервері. Вона не підтверджена жодними незалежними технічними логами (лог-файлами SMS-шлюзу оператора зв`язку, технічними виписками поштового сервера Google чи логами веб-сервера з зафіксованими IP адресами, MAC-адресами пристрою та геолокацією). 3. Безпідставність посилань позивача на «негативний доказ»: позивач безпідставно звинувачує відповідача у застосуванні концепції «негативного доказу». Доводи позивача щодо відсутності заяви до поліції не замінюють собою обов`язку кредитора процесуально довести факт підписання договору відповідачем. Щодо незаконності нарахування відсотків поза межами узгодженого строку кредитування позивач у відповіді на відзив наполягає на правомірності нарахування відсотків по 06.05.2022, посилаючись на положення Правил надання грошових коштів щодо автопролонгації/пролонгації до 90 днів та загальні норми ст. 599 ЦК України про те, що зобов`язання триває до його повного виконання. Дана позиція позивача ґрунтується на свідомому змішуванні двох різних правових понять: обов`язку повернути суму боргу та права кредитора нараховувати високі договірні відсотки після спливу строку договору. Договір позики № 74295617 укладався строком на 3 дні (з 02.02.2022 р. по 05.02.2022 р.). Отже, починаючи з 06.02.2022 року, кредитор втратив будь-яке право нараховувати договірні відсотки за підвищеною ставкою 1,99% в день. Посилання Позивача на ст. 599 ЦК України та судову практику щодо збереження зобов`язання стосуються лише обов`язку повернути тіло позики, але не надають право продовжувати нарахування надвисоких щоденних відсотків поза строком договору. Позивач намагається обґрунтувати нарахування відсотків за 90 днів електронними «Правилами», розміщеними на сайті. Проте Велика Палата Верховного Суду у справі № 342/180/17 чітко вказала, що електронні Умови та Правила, які розміщені на сайті та односторонньо змінюються кредитором, не є складовою кредитного договору, якщо вони не підписані позичальником та збільшують його фінансові зобов`язання. За 3 дні дії договору розмір відсотків становить: 10 000,00 * 1,99% * 3 = 597,00 грн. Усі нарахування відсотків понад суму 597,00 грн є повністю незаконними та безпідставними. Щодо очевидної неспівмірності та необґрунтованості витрат позивача на правничу допомогу зазначив, що позивач є професійною фінансовою компанією, а дана справа є малозначною та розглядається у спрощеному провадженні. Позовна заява є стандартним 7-сторінковим шаблоном МФО, формування якого полягає лише в автоматичній зміні анкетних даних та суми за допомогою програмного забезпечення. Заявлена сума 4000,00 грн за складання типового шаблону є штучно завищеною та не відповідає реальному обсягу інтелектуальної праці .
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Судом встановлено, що 02.02.2022 між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_1 укладено Договір позики №74295617, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 10000,00 грн. строком на 3 дні зі сплатою процентів у розмірі 1,99 % в день (базова процентна ставка / фіксована).
Договір укладено в електронному виді, підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором J57Vn2wmUq.
ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» на виконання умов кредитного договору №74295617 від 02.02.2022 виконало свої зобов`язання, зокрема передало ОСОБА_1 у власність грошові кошти в розмірі 10000,00 грн. шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок відповідача № НОМЕР_1 , за посередництвом платіжної установи ТОВ «ФК «Фінекспрес», що підтверджується електронною платіжною інструкцією.
За даними довідки № КД-000128615/ТНПП від 05.03.2026, виданої ТОВ «ФК «Фінекспрес», за дорученням ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», відповідно до договору № 23-01-18/5 від 23.01.2018, ТОВ «ФК «Фінекспрес» 02.02.2022 було здійснено переказ коштів в сумі 10000 грн., отримувач ОСОБА_2 - ЕПЗ № НОМЕР_1 .
З витребуваної судом інформації з АТ «Акцент-Банк» установлено, що на ім`я ОСОБА_1 банком було емітовано картку № НОМЕР_2 . З наданої виписки про рух коштів по рахунку № НОМЕР_3 вбачається зарахування коштів 02.02.2022 у розмірі 10000,00 грн.
Всупереч умов договору, відповідач взяті на себе зобов`язання належним чином не виконував, у зв`язку з чим, виникла заборгованість.
Згідно з розрахунком заборгованості, сформованого ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів», заборгованість ОСОБА_1 за договором № 74295617 від 02.02.2022 становить 15572,00 грн., з яких: 10000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 5572,00 грн. - заборгованість за відсотками.
29.09.2022 р. між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Сіроко Фінанс» було укладено Договір факторингу № 028-290922, відповідно до якого ТОВ «Сіроко Фінанс» набуло статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до осіб, визначених в реєстрі прав вимог.
05.12.2025 р. між ТОВ «Сіроко Фінанс» та ТОВ «Деал Фінанс Груп» було укладено Договір факторингу № 05/12/25-01, відповідно до якого ТОВ «Деал Фінанс Груп» набуло статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до осіб, визначених в реєстрі прав вимог.
Відповідно до Реєстру прав вимог № 05/12/25-01 ТОВ «Деал Фінанс Груп» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 15572,00 грн., з яких: 10000 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 5572,00 грн. - заборгованість за відсотками.
Відповідач наданими йому правами не скористався, вказані розрахунки відповідачем не спростовані.
За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною 1 статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Відповідно до частини 1 статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Таким чином, у ЦК України встановлена можливість замінити кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги новому кредитору, вчинивши відповідний правочин у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким відступається.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21, пункт 38) навела такі ознаки, що притаманні договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні.
Згідно з статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Зважаючи, що умови договору про відступлення права вимоги виконано сторонами, вартість, обумовлена договором, сплачено ТОВ «Деал Фінанс Груп», в судовому порядку вказаний правочин не оскаржено, суд вважає, що позивач набув право вимоги до відповідача на законних підставах.
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
За змістом ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами /ст. 629 ЦК України/.
Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.
Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.
Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі «Інтернет» або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.
Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.
Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.
У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Оскільки даний договір укладено за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, доступ до якої забезпечується споживачу через веб-сайт або мобільний додаток, та відповідачка підписала його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, тому без отримання відповідного ідентифікатора, без здійснення входу до інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, такий договір не був би укладений.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19 (провадження № 61-1602св20), від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 234/8084/20 (провадження № 61-2303св21), від 14 червня 2022 року у справі № 757/40395/20 (провадження № 61-16059св21), від 08 серпня 2022 року у справі № 234/7298/20 (провадження № 61-2902св21).
Отже, відповідач уклав електронний договір та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», а тому договір вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Підписавши вказаний договір, відповідач добровільно погодився на визначені у ньому умови кредитування та взяв на себе відповідні зобов`язання.
За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
До договору кредиту згідно з ст. 1054 ЦК України застосовуються загальні положення про договір позики.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки.
Отже, на підставі наданих суду доказів, позивачем доведено факт укладення відповідачем ОСОБА_1 з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» договору позики № 74295617 від 02.02.2022, а також фактичного отримання позичальником кредитних коштів у сумі 10000 грн. Доказів того, що банківська картка з відповідним номером ОСОБА_1 не належить, матеріали справи не містять.
Приймаючи до уваги те, що відповідач, отримавши кредитні кошти, зобов`язання з їх повернення, в тому числі у повному обсязі не виконав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача за договором позики №74295617 від 02.02.2022 заборгованості за тілом кредиту в сумі 10000 грн є законними, обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо нарахування відсотків суд зазначає наступне.
За змістом ст. 1048 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Такі висновки викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року в справі № 310/11534/13-ц, в постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 р по справі № 300/438/18.
Судом встановлено, що відповідач отримав від первісного кредитора кредитні кошти в сумі 10000 грн.
Згідно з умовами договору позики, сума позики надається строком на 3 дні, а саме до 05.02.2022, зі сплатою процентів за ставкою 1,99 (п.п. 2, 3).
Таким чином, сторони погодили строк позики, який становить 3 дні.
З наданого розрахунку заборгованості первісним кредитором вбачається, що проценти нараховувались за період з 03.02.2022 по 06.05.2022 і становлять 5572,00 грн.
Позивач обґрунтовує нарахування відсотків поза визначеним строком пунктом 5.2. договору позики, яким визначена можливість продовження строку користування позикою або застосування пролонгації на умовах, визначених у Правилах надання грошових коштів у позику.
У постанові Великої палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), яка є релевантною стосовно порядку укладання договору кредиту, було зазначено наступну правову позицію щодо належного стандарту доведення факту узгодження Умов та правил банківських послуг.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що надані позивачем Правила, за відсутності доказів, що відповідач з ними ознайомився при підписанні договору № 74295617 від 02.02.2022, є достатнім доказом укладення договору кредиту на тих умовах, які там зазначені.
Відтак, суд вважає, що розмір відсотків за договором № 74295617 від 02.02.2022 в межах триденного строку кредитування становить 597,00 грн, як зазначено в таблиці обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, що становить додаток № 1 до договору позики.
Приймаючи до уваги викладене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню проценти у розмірі та за період встановлені договором, в сумі 597,00 грн, тому позов в цій частині підлягає частковому задоволенню.
Враховуючи викладене, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову в розмірі 10597,00 грн.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 4500 грн., суд зазначає наступне.
На підставі п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 1,2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження надання правової допомоги позивачем надано відповідні докази.
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, (провадження №14-382цс19) та постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі №755/9215/15-ц та у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року в справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).
Суд, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідачки, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15.
При цьому суд звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.
За таких обставин суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 4500 грн. є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, суд доходить висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з відповідача на корить позивача понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3500 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача судові витрати позивача по сплаті судового збору за подачу позову, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст.12,13,76,81,89,141,259,264,265,268, 280-282 ЦПК України, суд,
у х в а л и в:
Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» заборгованість за кредитним договором у розмірі 10597 грн. 00 коп.
У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп» судовий збір у сумі 1811 грн. 81 коп., витрати на правничу допомогу в сумі 3500 грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Деал Фінанс Груп», код ЄДРПОУ 44280974, юридична адреса: м. Ірпінь Київської області, вул. Садова, буд. 31/33, офіс 40/3.
Відповідач - ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .
Суддя Олексій ПОПОВ
Оригінал: reyestr.court.gov.ua