Рішення від 26 жовтня 2026 р. у справі №953/12393/26 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/12393/26

н/п 2/953/6196/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2026 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого – судді Колесник С.А.,

при секретарі – Смаль Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

02.09.2026 представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Іванова Н.О. звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за Договором позики від 15.06.2026 року у сумі 414 960,00 грн. та здійснити розподіл судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15 червня 2026 року ОСОБА_1 (Позивачка) та ОСОБА_2 (Відповідач) уклали Договір позики, відповідно до якого Позивачка передала у власність Відповідача грошові кошти у сумі 416 000,00 (чотириста шістнадцять тисяч) гривень 00 копійок, що за комерційним курсом на день передачі грошових коштів є еквівалентом 8000 (вісім тисяч) євро 00 євроцентів (із розрахунку 52,00 гривень за 1 ЄВРО), а Відповідач ще до підписання цього договору прийняв ці грошові кошти та зобов`язався повернути Позивачці суму, що на день повернення грошових коштів за комерційним курсом буде еквівалентом 8000 (вісім тисяч) євро 00 євроцентів. За домовленістю сторін договір позики є безвідсотковим. Відповідач зобов`язався повернути Позивачці грошові кошти у сумі, що на день повернення грошових коштів за комерційним курсом буде еквівалентом 8000 (вісім тисяч) євро 00 євроцентів в строк до 01 (першого) липня 2026 (дві тисячі двадцять шостого) року включно.

На підтвердження укладання договору позики в простій письмовій формі від 15 червня 2026 року згідно ст. 1047 ЦК України Відповідачем була складена заява, справжність підпису ОСОБА_2 на якій засвідчена приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гончаренко Н.Ю. Заява складена на підтвердження факту передання Відповідачу Позивачкою грошових коштів в сумі 416000 (чотириста шістнадцять тисяч) гривень 00 копійок, що за комерційним курсом на день передачі грошових коштів є еквівалентом 8000 (вісім тисяч) євро 00 євроцентів (із розрахунку 52,00 гривень за 1 ЄВРО), які Відповідач у неї позичив і які зобов`язується повернути до 01 (першого) липня 2026 (дві тисячі двадцять шостого) року включно.

Відповідач зобов`язався повернути позику Позивачці до 01 липня 2026 року. Наявність у Позивачки оригіналу заяви (розписки) свідчить про невиконання Відповідачем свого зобов`язання. Оскільки платіж не був здійснений, Позивачка визначає суму заборгованості в гривнях за комерційним курсом на день подання позовної заяви. Таким чином сума боргу складає 414 960 (чотириста тисяч дев`ятсот шістдесят) гривень 00 копійок.

Ухвалою судді Київського районного суду м. Харкова від 07.09.2026 року відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням сторін.

Позивач у судове засідання не з`явилася, про час, день та місце слухання справи повідомлялася у встановленому законом порядку. 27.10.2026 року до Київського районного суду м. Харкова надійшла заява від представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Іванової Н.О. про розгляд справи без участі позивача та її представника, вказує, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити, не заперечує проти винесення заочного рішення у справі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про час та місце судового засідання повідомлявся належним чином, заяв про відкладення на адресу суду не надходило.

Суд не має відомостей про причину повторної неявки відповідача, який повідомлявся про час і місце розгляду справи у порядку, визначеному Цивільним процесуальним кодексом України, і від якого не надійшли відзив чи заява про судовий розгляд за його відсутності, що дало підстави вирішити справу на підставі наявних у ній даних (постановити заочне рішення) у відповідністю з частиною 4 статті 223, частиною 1 статті 280 Цивільного процесуального кодексу України, проти чого не заперечував позивач, та що відповідає передбаченим статтею 2 ЦПК України завданням та основним засадам цивільного судочинства, в тому числі і щодо розумності строків розгляду справи судом.

В своїх рішеннях Європейський суд з прав людини наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Як зазначає Верховний Суд, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору (Постанова КЦС ВС від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18.)

У цій справі суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, тому вирішив спір по суті за відсутності відповідача.

Зважаючи на те, що всі належним чином повідомлені учасники справи в судове засідання не з`явилися, і це не перешкоджає розгляду справи по суті, судовий розгляд справи проведено за відсутності учасників справи на підставі наявних у суду матеріалів. При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

15.06.2026 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики у простій письмовій формі, відповідно до якого позикодавець передав позичальнику грошові кошти у сумі 416 000,00 грн, що на момент укладення договору становило еквівалент 8 000 євро, а позичальник зобов`язався повернути відповідну суму, що на день повернення грошових коштів за комерційним курсом буде еквівалентом 8 000 євро.

Відповідно до умов договору позики за домовленістю сторін договір позики є безвідсотковим. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві грошові кошти у сумі, що на день повернення грошових коштів за комерційним курсом буде еквівалентом 8 000 євро в строк до 01 липня 2026 року включно.

Факт передання грошових коштів підтверджується договором позики, на якому відповідач власноруч підтвердив отримання відповідної суми. Крім цього на підтвердження укладання договору позики в простій письмовій формі від 15 червня 2026 року згідно ст. 1047 ЦК України Відповідачем була складена заява на підтвердження факту передання ОСОБА_2 ОСОБА_1 грошових коштів в сумі 416000 (чотириста шістнадцять тисяч) гривень 00 копійок, що за комерційним курсом на день передач грошових коштів є еквівалентом 8000 (вісім тисяч) євро 00 євроцентів (із розрахунку 52,00 гривень за 1 ЄВРО), які Відповідач у неї позичив і які зобов`язується повернути до 01 (першого) липня 2026 (дві тисячі двадцять шостого) року включно. Справжність підпису ОСОБА_2 засвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Гончаренко Н.Ю.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтею 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона - боржник - зобов`язана вчинити на користь другої сторони - кредитора певну дію, зокрема сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За правилами статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Отже, укладення договору породжує для його сторін взаємні права та обов`язки, а взяті на себе договірні зобов`язання підлягають належному виконанню.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів.

Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

Судом встановлено, що 15 червня 2026 року між сторонами укладено письмовий договір позики, за умовами яких відповідач отримав від позивача грошові кошти. Зміст зазначеного договору містить відомості про розмір позики, валютний еквівалент грошового зобов`язання, строк повернення коштів, а також домовленість про те, що договір позики є безвідсотковим. При цьому в договорах міститься підтвердження відповідача про отримання грошових коштів.

Отже, сукупність досліджених доказів підтверджує факт укладення між сторонами договору позики та факт передання відповідачу грошових коштів.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, саме на відповідача покладався обов`язок повернути позивачу отримані за договорами грошові кошти у визначені сторонами строки.

Як встановлено судом, строк повернення коштів за договором від 15 червня 2026 року настав 01 липня 2026 року. Доказів повернення відповідачем основної суми позики за договором матеріали справи не містять.

При вирішенні питання щодо визначення розміру грошового зобов`язання суд також враховує положення статті 524 ЦК України, відповідно до якої зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні, однак сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до частини другої статті 533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом.

У даному випадку сторони договорів прямо визначили грошовий еквівалент позики у розмірі 8 000 ЄВРО та погодили порядок визначення суми, яка підлягає поверненню у гривнях.

Позивач визначив основну суму заборгованості за договором у розмірі 416 000 грн, виходячи з еквівалента 8000 ЄВРО та курсу 52,00 грн за 1 ЄВРО. За домовленістю сторін цей договір позики є безвідсотковим.

Пунктом 1 Договору позики від 15.06.2026 року сторони визначили порядок визначення суми, що підлягає сплаті за зобов`язанням за комерційним курсом на день повернення грошових коштів. Оскільки платіж не був здійснений, позивач визначає суму заборгованості в гривнях за комерційним курсом на день подання позовної заяви. Таким чином сума боргу складає 414 960 грн.

При цьому суд враховує правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм цивільного законодавства, які регулюють договір позики.

Так, у постановах Верховного Суду неодноразово зазначалося, що договір позики є реальним договором, який вважається укладеним з моменту передання грошей, а письмовий документ, складений позичальником на підтвердження отримання коштів, може підтверджувати як факт укладення договору позики, так і факт передання відповідної грошової суми. Такий правовий підхід, зокрема, викладений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15 та підтриманий Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16 та від 12 вересня 2019 року у справі № 604/1038/16.

Зазначені правові висновки підлягають врахуванню судом з огляду на положення частини четвертої статті 263 ЦПК України, відповідно до яких при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У даній справі судом встановлено, що на підтвердження виникнення між сторонами позикових правовідносин позивачем надано письмовий договір позики від 15 червня 2026 року. Зі змісту договору убачається визначення суми позики, строку її повернення, розміру процентів за користування коштами, а також міститься підтвердження отримання відповідачем відповідних грошових коштів.

При цьому судом досліджено саме договір позики від 15.06.2026 та оригінал заяви про підтвердження факту передання грошових коштів ОСОБА_1 - ОСОБА_2 від 15.06 2026. Таким чином, зазначені документи є належними письмовими доказами існування між сторонами відповідних договірних правовідносин та підлягають оцінці у сукупності з іншими доказами у справі.

Верховний Суд також виходить із того, що відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, встановлені договором. Невиконання цього обов`язку після настання визначеного договором строку свідчить про порушення позичальником взятого на себе договірного зобов`язання.

Отже, з огляду на встановлений судом факт укладення сторонами договору позики, отримання відповідачем грошових коштів, визначення сторонами конкретного строку їх повернення та відсутність належних доказів виконання відповідачем зобов`язань за договором у повному обсязі, суд доходить висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача суми основного боргу.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною першою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивач довів належними та допустимими доказами факт укладення договору позики, факт передачі відповідачу грошових коштів, встановлення сторонами строку їх повернення, а також факт невиконання відповідачем зазначених зобов`язань.

Суд враховує, що договір позики та заява від 15.06.2026 містить безпосереднє підтвердження відповідачем отримання грошових коштів.

Відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували повернення отриманих від позивача коштів, повне або часткове виконання ним своїх зобов`язань за договором, або припинення відповідних зобов`язань з інших передбачених законом підстав.

За таких обставин суд вважає доведеним факт існування у відповідача заборгованості перед позивачем за договором позики.

Суд також бере до уваги, що відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи.

З огляду на встановлені обставини, зміст укладеного між сторонами договору, відсутність доказів належного виконання відповідачем своїх зобов`язань, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики від 15 червня 2026 року у розмірі 414 960 грн.

За таких обставин суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 доведеними та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, на підставі чого з вілдповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4149 грн. 60 коп.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76–81, 89, 141, 258–265 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 509, 524–526, 533, 1046–1049 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) суму заборгованості за договором позики від 15 червня 2026 року в розмірі 414 960 (чотириста чотирнадцять тисяч дев`ятсот шістдесят) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на користь позивача судовий збір в розмірі 4149 (чотири тисячі сто сорок дев`ять) грн. 60 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

На рішення суду першої інстанції протягом 30 днів з дня його проголошення, може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Харківського апеляційного суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення, а у випадку проголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини судового рішення строк для апеляційного оскарження обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем у встановленому порядку до Харківського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його складення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення складено 27.10.2026.

Суддя С.А. Колесник