Суд: Знам’янський міськрайонний суд Кіровоградської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: визнання права власності
Дата: 18 жовтня 2026 р.
Справа: №389/4249/24
Суддя: Український В. В.
19.10.2026
ЄУН 389/4249/24
провадження № 2/389/1027/24
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
19 жовтня 2026 року Знам`янський міськрайонний суд
Кіровоградської області
у складі: головуючого - судді Українського В.В.
за участю секретаря судового засідання Гой І.С.
представника позивача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження у приміщенні суду у місті Знам`янка цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання права власності на частину квартини,
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить визнати за ним право власності на частину квартири, розташованої за адресою АДРЕСА_1 .
В обґрунтування своїх вимог зазначив, що він в 1976 році отримав ордер на заселення до квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 . З ним мешкала його сім`я, яка складалася із дружини, дочки, сина та онуки. Згодом він розлучився із дружиною. Не повідомивши позивача ОСОБА_3 зняла його з реєстраційного обліку у зазначений квартирі та виконала приватизацію квартири з урахуванням членів сім`ї але без врахування його частки. Вважає відповідачем порушено його право на отримання частки у приватизованій квартирі.
Позивач та його представник у судовому засіданні просять задовольнити вимоги позову
Відповідачі у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Відповідач ОСОБА_3 раніше надала пояснення, відповідно до якого не визнала вимоги позову. Вказала, що після розлучення із позивачем вони здійснили в судовому порядку розділ майна, відповідно до якого спірна квартира була передана відповідачеві та її дітям, а позивача зобов`язано залишити квартиру. Також вказала, що ініціатива приватизувати квартиру належала саме ОСОБА_2 , який достеменно знав, що не має реєстрації місця проживання в квартирі на час її приватизації, та розумів наслідки такої приватизації, претензій не мав, бо мав намір залишити квартиру дітям та онукам.
Повно, всебічно та об`єктивно дослідивши у судовому засіданні матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, суд вважає позов не обґрунтованим і таким, що не підлягає задоволенню за таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у шлюбі, зареєстрованому 30 січня 1971 року, шлюб між ними розірваний 30 травня 1991 року.
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 виданого 14 січня 1998 року Знам`янським відділком Одеської залізниці, квартира, розташована за адресою АДРЕСА_1 , на праві приватної, спільної (сумісної або часткової) власності належить ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Квартира приватизована згідно з ЗУ «Про приватизацію державного житлового фонду», на підставі розпорядження органу приватизації від 14.01.1998 №3582.
Особовий рахунок за спірною квартирою переоформлений на ОСОБА_3 через виїзд основного квартиронаймача ОСОБА_2 , що підтверджується згодою керівника ДУ-8 на таке переоформлення.
Відповідно до паспортних даних позивача, його місце проживання в квартирі за адресою АДРЕСА_1 зареєстроване з 21.11.2006 року.
Частинами 1, 2 статті 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно ч. 1 ст. 5 ЦПК здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та іншими міжнародно-правовими документами про права людини закріплено право на повагу до житла.
Відповідно до ст.47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла, інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Відповідно до ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до статті 345 ЦК України фізична або юридична особа може набути право власності на майно у разі приватизації державного та комунального майна у порядку, встановленому законом.
Зазначена норма є загальною, оскільки відсилає до спеціального законодавства.
Згідно з ч.3 ст.9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання визначені Законом України від 19 червня 1992 року №2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду».
Згідно із ч.11 ст.8 цього Закону спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Державний житловий фонд це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.
Згідно зі ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, які використовуються громадянами на умовах найму.
Відповідно до ст.3 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація здійснюється шляхом: безоплатної передачі громадянам квартир (будинків) з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім`ї та додатково 10 квадратних метрів на сім`ю; продажу надлишків загальної площі квартир (будинків) громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.
Відповідно до п.5 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чека або з частковою доплатою один раз.
Відповідно до положень ч.1 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Відповідно до п.3 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.
Згідно із частиною першою статті 5, статтею 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» наймачі квартир (будинків) державного житлового фонду та члени їх сімей, які постійно проживають у квартирі разом із наймачем або за якими зберігається право на житло, мають право на приватизацію займаних квартир шляхом передачі їм цих квартир в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають у вказаній квартирі, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, на підставі рішення відповідного органу приватизації.
Згідно із ч.4 ст.9 ЖК України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Виходячи з аналізу змісту Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у поєднанні з нормами статей 1, 6, 9, 61 ЖК України, ст.29 ЦК, місцем постійного проживання особи є жиле приміщення, в якому особа постійно проживає, має передбачені ст.64 ЖК України права користування цим приміщенням і на яке за особою зберігається це право й у разі тимчасової відсутності, а отже і право на приватизацію разом з іншими членами сім`ї.
Аналогічну норму місить п.4 Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року №396.
Умовою для проведення приватизації житла є обов`язкове постійне проживання осіб у житлі, яке підлягає приватизації.
При цьому пунктами 18, 19 цього Положення визначено порядок підтвердження факту постійного проживання особи в жилому приміщенні - у довідці про склад сім`ї, що подається особою в числі інших документів до органу приватизації, зазначаються члени сім`ї наймача, які водночас і прописані, і мешкають разом з ним, а також тимчасово відсутні особи, за якими зберігається право на житло.
Згідно з наданими стороною позивача доказами, він на момент приватизації квартири не був зареєстрований в ній, з дружиною та дітьми не проживав у спірній квартирі. Після розірвання шлюбу виїхав в інше місце проживання, зареєструвався в квартирі лише 21.11.2006. Таким чином, суд висновує про те, що позивач не звертався до органу приватизації із заявою про передачу спірної квартири в порядку приватизації у спільну часткову власність разом із відповідачами через не проживання в такій квартирі на час її приватизації, тому не мав права на житло, яке підлягало приватизації.
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, указана норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права. Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника.
Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів визначений у статті 16 ЦК України.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність або відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення чи захисту в обраний спосіб.
Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Відповідно до ст.8 Закону "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
Компетенція і порядок утворення органів приватизації передбачений постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року N 572 "Про механізм впровадження Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду".
Вказаними актами цивільного законодавства визначена відповідна процедура здійснення передачі квартир державного та комунального житлового фонду у власність громадян, яка здійснюється лише уповноваженими на те органами, до числа яких суд не належить.
Таким чином, враховуючи ту обставину, що передача у власність приватизованого житла відбувається на підставі рішення органу приватизації, оформляється свідоцтвом про право власності на житло, яке реєструється органом приватизації, цей орган приватизації у будь-якому випадку має бути залучений до участі у справі у якості відповідача.
Спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) державного житлового фонду хоча й вирішуються судом, однак належним способом захисту у разі порушення такого права є не визнання права власності на квартиру, а визнання безпідставним передачу у приватну власність квартири з державного житлового фонду органом приватизації не всім особам, які мали на це право.
При цьому слід звернути увагу, що захист права власності це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.
У разі приватизації об`єктів державного та комунального житлового фонду документом, що підтверджує виникнення прав на такі об`єкти, є свідоцтво про право власності, видане відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», яке і є підставою для проведення державної реєстрації права власності на приватизований об`єкт нерухомого майна в органах державної реєстрації прав за заявою власника чи уповноваженої особи.
Вирішуючи цивільний спір, суд з`ясовує, чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.
Спосіб захисту це матеріально-правовий засіб примусового характеру, за допомогою якого відбувається відновлення/визнання порушеного/оспорюваного права чи законного інтересу особи.
Таким чином, ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права та забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулась до суду, відповідно до вимог законодавства.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 квітня 2021 року у справі № 910/10011/19, обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
Приватизація здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.
За таких обставин, а саме враховуючи, що орган приватизації не було залучено до участі у справі в якості відповідача, а позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
На підставі викладеного та керуючись ст. 263, 265, 273, 353 ЦПК України, суд,
У Х В А Л И В :
Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову про визгнання права власності на частину квартири.
Судовий збір залишити на рахунок позивача.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Знам`янський міськрайонний суд Кіровоградської області. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач ОСОБА_2 проживає в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач ОСОБА_3 місце реєстрації в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач ОСОБА_4 останнє відоме місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП не відомий.
Відповідач ОСОБА_5 останнє відоме місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП не відомий.
Відповідач ОСОБА_6 останнє відоме місце проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП не відомий.
Повний текст рішення складений 21.10.2026.
Суддя В.В.Український
Оригінал: reyestr.court.gov.ua